Особи, які не беруть участі у справі
Свідок
Свідок - дієздатна фізична особа, якій відомі будь-які обставини, що мають значення для розгляду та вирішення справи, крім випадків, передбачених у ст. 51 ЦПК.
Свідок - дієздатна особа, але він може мати повну дієздатність, обмежену дієздатність або дієздатність може бути ним набута у випадках, передбачених законом (за законом та рішенням суду).
Встановлення цих аспектів судом має значення для оцінки показань свідка. Свідки належать до осіб, які не беруть участі у справі, а лише допомагають суду встановити істину у справі. Відповідно до ст. 29 ЦПК здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов’язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи,які досягли повноліття. Оскільки свідки (фізичні особи) як суб'єкти цивільних процесуальних відносин наділяються комплексом процесуальних прав та обов’язків, то на них у процесі розгляду справи поширюється загальне правило про цивільну процесуальну дієздатність. На практиці виникають запитання: а чи має право свідок мати адвоката, згідно з Програмою забезпечення та охорони прав свідків? Оскільки свідки належать до інших учасників процесу, у ЦПК не передбачено право свідка мати представника (ч. 1 ст. 38 ЦПК).
Права та обов’язки свідка:
- зобов’язаний з’явитися до суду у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини. Відсутність свідка можлива лише з поважних причин, У разі неможливості прибуття за викликом суду свідок зобов’язаний завчасно повідомити про це суд. Якщо свідок без поважних причин не з’явиться до суду чи буде ухилятися від явки до останнього до нього можуть бути застосовані штрафні санкції або адміністративний арешт (ст. 1853 КпАП) або він може бути підданий приводу через органи внутрішніх справ з відшкодуванням у дохід держави витрат на його здійснення (ч. 1 ст. 94 ЦПК);
За завідомо неправдиві показання або за відмову від давання показань з непередбачених законом підстав свідок несе кримінальну відповідальність згідно зі ст.
384 КК, про що він попереджається головуючим та приводиться до присяги (ч. 5 ст. 180 ЦПК). За невиконання інших обов’язків до свідка можуть застосовуватись заходи процесуального примусу, такі як попередження, видалення із залу судового засідання (ст. 92 ЦПК), привід (ст. 94 ЦПК).- має право давати показання рідною мовою або мовою, якою він володіє (ч.4 ст.50 ЦПК). Це загальне конституційне право свідка як особи, яка є учасником цивільного процесу. Воно узгоджується із ст. 7 ЦПК, оскільки цивільне судочинство в Україні здійснюється державною мовою. Однак давання показань рідною мовою є правом свідка, тому якщо свідок не володіє мовою, якою ведеться судочинство, або володіє недостатньо, він може давати показання мовою, якою він вільно володіє. Суд має забезпечити його послугами перекладача;
- може користуватися письмовими записами, якщо його показання пов’язані з будь-якими обчисленнями чи іншими даними, які важко зберегти у пам’яті (ст. 181 ЦПК);
- може відмовитися від давання показань у випадках, встановлених законом (ст. 52 ЦПК), але зобов’язаний повідомити причини такої відмови (ч. 2 ст. 52 ЦПК);
- має право на компенсацію витрат, пов’язаних з викликом до суду. До таких витрат належать: витрати, пов’язані з переїздом до іншого населеного пункту, найманням житла, такі витрати несе сторона, яка клопотала про виклик свідків. Добові, компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять сплачується стороною, не на користь якої ухвалено судове рішення. Щодо справ окремого провадження, де свідки викликаються за ініціативою суду, відповідні витрати відшкодовуються за рахунок державного бюджету України.
Особи, які не підлягають допиту як свідки49:
1) недієздатні фізичні особи, а також особи, які перебувають на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі і не здатні через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати показання;
2) особи, які за законом зобов’язані зберігати в таємниці відомості, що були довірені їм у зв’язку з їхнім службовим чи професійним положенням - про такі відомості;
3) священнослужителі - про відомості, одержані ними на сповіді віруючих;
4) професійні судді, народні засідателі та присяжні - про обставини обговорення у нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення рішення чи вироку;
5) особи, які мають дипломатичний імунітет, не можуть бути допитані як свідки без їхньої згоди, а представники дипломатичних представництв - без згоди дипломатичного представника.
Особи, які мають право відмовитися від давання показань
Фізична особа має право відмовитися давати показання щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка.
брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, над якою встановлено опіку чи піклування, член сім'ї або близький родич цих осіб).
Особа, яка відмовляється давати показання, зобов’язана повідомити причини відмови. При відмові давати показання особи, зазначені у ч. 1 ст. 52 ЦПК, зобов’язані не лише повідомити суд про причини відмови, але й підтвердити свій статус документами, наприклад чоловік, дружина повинні подати суду свідоцтво про шлюб, батько, мати, діти - свідоцтво про народження, брати, сестри - документи, з яких можна встановити їхні родинні стосунки, опікун - посвідчення опікуна тощо.
Експерт
Експертом є особа, яка має спеціальні знання у тій чи іншій галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла, яка залучається судом для дослідження і подальшого роз’яснення питань, що виникають у процесі розгляду справи, але вирішення яких залежить від наявності певних спеціальних знань. Як експерт до участі у справі залучається особа, яка відповідає вимогам, встановленим Законом України «Про судову експертизу» , і внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів, який діє на підставі Положення про Державний реєстр атестованих судових експертів від 15 квітня 1997 р.
Статтею 10 Закону «Про судову експертизу» передбачено, що судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності.
Судовим експертом за ст. 11 Закону не може бути особа, яка визнана судом недієздатною, а також особи, які мають судимість.
Експерту згідно з підстав, передбачених у ст. 22 ЦПК може заявлятися відвід.Права експерта:
1) ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються предмета дослідження;
2) заявляти клопотання про подання йому додаткових матеріалів і зразків;
3) викладати у висновку судової експертизи виявлені в ході її проведення факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання;
4) бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосуються предмета й об’єктів дослідження;
5) ставити запитання особам, які беруть участь у справі, та свідкам;
6) відмовитися від давання висновку шляхом подання суду вмотивованої ухвали про таку відмову;
7) клопотати перед судом про залучення інших експертів, якщо при проведенні експертизи мають місце запитання, які потребують участі декількох експертів різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань (ст. 149 ЦПК «Комплексна експертиза»);
8) має право на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов’язаних з проведенням експертизи, оплату витрат, пов’язаних з викликом до суду;
9) користуватися іншими правами, встановленими Законом України «Про судову експертизу».
Обов’язки експерта:
- викласти висновок у письмовій формі та за змістом відповідно ст. 147 ЦПК;
- забезпечити збереження об’єкта експертизи;
- невідкладно повідомити суд про неможливість проведення еспертизи, якщо він не володіє необхідними знаннями;
- невідкладно заявити суду клопотання щодо уточнення поставлених запитань або повідомити про неможливість проведення ним експертизи за поставленими питаннями у разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення;
Експерт не має права:
- за власного ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи;
- спілкуватися з особами, які беруть участь у справі, а також з іншими учасниками цивільного процесу, за винятком дій, пов’язаних з проведенням експертизи;
- розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв’язку з проведенням експертизи;
- передоручати проведення експертизи іншій особі.
Експерт може бути притягнений до кримінальної відповідальності (ст. 385 КК) у разі відмови без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків. Якщо при проведенні експертизи експерт виявлятиме бездіяльність та тривалий час не проводитиме досліджень, то у такому разі можна покладати на експерта відповідальність згідно зі ст. 382 КК - невиконання ухвали суду. Якщо експерт без поважних причин не з’явиться на виклик суду, до нього може бути застосована адміністративна відповідальність за ч. 2 ст. 1853 КпАП. За розголошення експертом відомостей, які були ним отримані у результаті проведеного експертного дослідження, до нього може застосовуватися дисциплінарна відповідальність та цивільно-правова - відшкодування збитків, які стали наслідком поширення інформації.
Спеціаліст
Спеціаліст - особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок.
Допомога спеціаліста технічного характеру під час вчинення процесуальних дій не замінює висновку експерта та не може стосуватися правових питань.
Слід відрізняти спеціаліста-особу, яка надає суду технічну допомогу, та його висновок від висновків органів державної влади та місцевого самоврядування (ч. З ст. 45 ЦПК). Представників цих органів слід іменувати «фахівцями», щоб відмежувати таких осіб від спеціалістів та закріпити цей термін у ЦПК. Так, у процесі можуть брати участь з метою давання висновку у справі на виконання своїх повноважень представники органу опіки та піклування, представники Бюро технічної інвентаризації (БТІ), представники Податкової адміністрації, представники Міністерства надзвичайних ситуацій, Комітету по захисту прав споживачів, але вони є фахівцями у певній галузі знань. Якщо йдеться про надання висновків із правових питань, то таких осіб
слід іменувати фахівцями у галузі права. Слід звернути увагу на те, що суди використовують такі висновки при розгляді справи, але у ст.
57 ЦПК їх немає серед засобів доказування. Якщо звернутися до Закону України «Про міжнародне приватне право України», де йдеться про можливість застосування судом норм іноземного права, суд з метою з'ясування змісту норм права іншої держави може звернутися до Міністерства юстиції України чи до іншого компетентного органу або залучити експертів. Аналізуючи це положення закону, слід сказати про те, що від Міністерства юстиції чи іншого компетентного органу можуть вимагати роз’яснити зміст іноземних норм права і це може здійснити певний фахівець, а щодо експерта, то, на нашу думку, хоча цей термін вживається у міжнародних актах, його потрібно уніфікувати із законодавством України. Виходячи із правового статусу експерта та його повноважень особу, яка може розтлумачити зміст норми права іншої держави, доцільно назвати фахівцем у галузі права, бо цією особою може бути вчений, науковець, який знає законодавство та право іноземної держави.Спеціаліст - особа, яка не бере участі у справі, оскільки не має особистої зацікавленості щодо предмета спору. За статтями 20, 22 ЦПК спеціалісту може бути заявлено відвід.
Спеціалістом не може бути особа:
- яка перебувала чи перебуває у службовій чи іншій залежності від осіб, які беруть участь у справі;
- якщо з’ясування обставин, які мають значення для справи, виходять за межі сфери спеціальних знань спеціаліста;
* якщо спеціаліст прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи;
- якщо є інші обставини, які викликають сумнів в об’єктивності та неупередженості спеціаліста;
- якщо під час попереднього вирішення справи він брав участь у процесі як свідок, експерт, суддя, перекладач, представник, секретар судового засідання;
- якщо спеціаліст є членом сім’ї або близьким родичем сторони або інших осіб, які беруть участь у справі.
Права спеціаліста:
- знати мету свого виклику до суду;
- відмовитися від участі у цивільному процесі, якщо він не володіє відповідними знаннями та навичками;
- з дозволу суду задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам;
- звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів;
- має право на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду.
Обов’язки спеціаліста:
- з’явитися за викликом суду;
- надавати суду технічну допомогу;
- відповідати на поставлені судом питання;
- давати усні консультації та письмові роз’яснення;
- звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів.
Перекладач
Перекладач - особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється цивільне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного чи письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими.
Для того, щоб бути перекладачем у цивільному процесі, недостатньо бути лише філологом. Перекладач повинен володіти юридичною термінологією та мати хоча б мінімальний багаж знань в тій чи іншій галузі права. Для прикладу, досить суттєві вимоги до перекладу передбачені у Конвенції про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень {Нью-Йорк, 1958). Так, у п. 2 ст. 4 якої зазначається, що переклад арбітражного рішення чи угоди засвідчується офіційним або присяжним перекладачем, або дипломатичною, або консульською установою. Отже, в цьому документі підкреслюється важливість перекладу офіційних документів перекладачами, які мають особливий професійний статус.
Перекладач не має права розголошувати відомості, які стали йому відомі при розгляді справ, у яких він робив переклад. Наприклад, якщо мала місце таємниця усиновлення, державна таємниця, відомості про інтимні стосунки сторін тощо.
Можливими підставами відводу перекладача в цивільному судочинстві (ст. 22 ЦПК) є його некомпетентність, яка полягає у тому, що він погано володіє мовою, якою ведеться процес, якою говорить особа, яка бере участь у справі, чи складено документ.
З метою забезпечення цивільного судочинства кваліфікованими перекладачами мають бути створені спеціалізовані бюро перекладачів у кожному регіоні України. Повинен існувати Державний реєстр бюро перекладачів та окремих перекладачів. У цьому контексті заслуговує на увагу спосіб, яким вирішено питання щодо статусу судових експертів. Так, Міністерство юстиції України веде Реєстр атестованих судових експертів державних і підприємницьких структур та громадян. Органи дізнання, попереднього слідства і суди зобов’язані доручати проведення судових експертиз переважно фахівцям, внесеним до цього Реєстру. До речі, спеціальний статус посвідченого перекладача, термінолога або усного перекладача існує в Професійному кодексі Квебеку (Канада).
Права перекладача:
- ставити питання з метою уточнення перекладу;
- відмовитися від участі у цивільному процесі, якщо він не володіє достатніми знаннями мови, необхідними для перекладу;
- має право на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов’язаних з викликом до суду.
Обов’язки перекладача:
- з’являтися за викликом суду;
- здійснювати повний і правильний переклад;
- посвідчувати правильність перекладу своїм підписом в процесуальних документах, що вручаються сторонам у перекладі на їх рідну мову або мову, якою вони володіють.
За завідомо неправильний переклад або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків перекладач несе кримінальну відповідальність, а за невиконання інших обов’язків - відповідальність, встановлену законом. [1]
2 Штефан МЙ. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. — К.: Концерн «Ви* давничий Дім «Ін Юре», 2005. - С. 77.
3 Гетманцев ОЛ. Цивільні процесуальні правовідносини, які виникають без участі суду // ЕрліхІвський збірник. - 2002. - Вип. 3. - С. 140; Безлюдько І.О., Вичкова С.С., Бобрик BJ. та Ін. Цивільне процесуальне право України: Навч. посіб. / Зазаг. ред. С.С. Бичкової. - К.: Атіка, 2006. - С. 31; Цивільний процес: Навч. посіб. / За ред. Ю.В. Білоусова.-К.: Прецедент, 2005. -С. 31.
4 Толстой ЮЛ. К теории правоотношения. - Л.: Изд. Лениградск. ун-та, 1959. - С. 26; Полежай П.Т. Правовые отношения (конспект лекций). - X., 1965. - С. 4; Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении. - М.: Юридическая литература, 1974. - С. 31; Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. - X.: Консум, 2006. - С. 346, 347.
* Цивільне процесуальне право України: Підруч. для юрид. вузів і фак. /
B. В. Комаров, В.А. Бігун, П.І. Радченко та ін.; За ред. В.В. Комарова. - X.: Основа, 1992. - С. 45; Васильєв С.В. Гражданский процесе: Учеб, по- соб. - 2-е изд., доп. - X.: ООО «Одиссей», 2007. - С, 49.
6 Чечина НА. Гражданские процессуальные отношения. - Л.: Изд-во Ленинградок. ун-та., 1962. - С. 31; Щеглов В.Н. Гражданское прцессуаль- ное правоотношение. - М., 1966. - С. 69.
7 Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції» від 21.12.1990 №9 // Постанови Пленуму Верховного Суду України із загальних питань судової діяльності та в цивільних справах / Верховний Суд України; За заг. ред. В.Т. Малярен- ка. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - С. 125.
а Боннер АТ. Гражданский процессуальный закон и фактическая процессуальная деятельность // Вопросы науки советского гражданского процессуального права. - М., 1977. - С. 52.
s Гражданский процесс: Учебник / Отв. ред. проф. В.В. Ярков. - М.: ВЕК, 2000.-С. 44.
10 Ильинская И.М. Участие третьих лиц в советском гражданском процессе: Автореф. дисс— канд. юрид. наук. - Л., 1952. - С. 4; Козлов АФ. Гражданские процессуальные правоотношения, возникающие без участия суда // Вопросы совершенствования гражданско-правового регулирования / Под ред. В.Н. Щеглова. - Томск: Изд. Томского ун-та, 1990. -
C. 123 — 138 та ін.
11 Чечина НА Гражданские процессуальные отношения. - Л.: Изд-во Лени- нградск. ун-та, 1962. - С. 30 - 36; Зейдер Н.Б. Гражданские процессуальные правоотношения. - Саратов: Изд. Саратовск. ун-та, 1965. - С. 17 та ін.
12 Нефедьев ЕА Къ ученію о сущности гражданскаго процесса. - Казань, 1891.-С. 148.
13 Шерстюк В.М. О совершенствовании способов правового воздействия на гражданские процессуальные отношения // Материально-правовые и процессуальные средства охраны и защиты прав и интересов хозяйствующих субъектов: Межвузовск. темат. сборник научных трудов. - Калинин: Калининский гос. ун-т., 1987. - С. 120.
“ Штефан МЙ. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. - К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2005. - С. 78.
14 Осокина ГЛ. Гражданский процесс: Общая часть. - М.: Юристъ, 2003.
- С. 55.
“ Фурса СМ., Щербак С.В., Евтушенко O.J. Цивільний процес України: Проблеми і перспективи: Науково-практичний посібник. - К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2006. - (Серія «Процесуальні науки»), - С. 26.
17 Проблемы науки гражданского процессуального права / В.В. Комаров,
B. А. Бигун, В.В. Баранкова; Под ред. проф. В.В. Комарова. - X.: Право, 2002.-С. 97.
18 Справа № 22ц-625 2006 р. Категорія 11/13 // Єдиний державний реєстр судових рішень України. - Електронний ресурс: режим доступу// http / / www. reyestr. court, go v. на/ pls/htmldb/f?p
'* Штефан М.Й. Цивільний процес: Підручник. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. - С. 46 - 56; Чечина НЛ. Вказ. праця. - С. 46-56; Воло- жанин В.П., Ковин В.Ф. Динамика гражданских процессуальных правоотношений // Правоведение. - 1980. - 5. - С. 48-52.
70 Осокина ГЛ, Гражданский процесс: Общая часть. - М.: Юристъ, 2003.
- С. 58.
!І Васильев CJB. Гражданский процесс: Учеб, пособ. - 2-е изд., доп. - X.: ООО «Одиссей», 2007. - С. 50.
!2 Вершинин А.П. Вопросы теории гражданских процессуальных правоотношений. -Л., 1986. - С. 10.
78 Мозолин В.П. О гражданско-процессуальном правоотношении // Советское государство и право. - 1955. - № 6. - С. 56; Гражданский процесс: Хрестоматия: Учебное пособие / Под ред. проф. М.К. Треушникова. - М.: ОАО «Издательский Дом «Городец», 2005. - С. 95, 96; Банковский ЕМ. Курс гражданского процесса. - М., 1913. - Т. 1. — С. 685, 686.
24 Гурвич МА. Гражданское процессуальное правоотношение и процессуальные действия //Труды «ВЮЗИ».-Т. 3.: Вопросы гражданского процессуального, гражданского и трудового права. - М., 1965. - С. 88 - 92.; Ели- сейкин П.Ф. Гражданские процессуальные правоотношения: Учебное пособие. - Ярославль: Ярославск. гос. ун-т, 1975. - С. 10; Гражданский процесс: Учебник / Под ред. М.С. Шакарян. - М.: Юрид. лит., 1993. - С. 69. г> Чечина НА. Гражданские процессуальные отношения. - Л., 1962. -
C. 56 - 60; Цивільне процесуальне право України / Під ред. В.В. Комарова. - X.: Основа, 1992. - С. 51.
38 Щеглов В.Н. Гражданские процессуальные отношения и другие правоотношения. //Труды Томского ун-та. - 1969. - Т. 1. - С. 94-172.
37 Лукьянова ЕТ. Теория процессуального права. - М.: Норма, 2003. - С. 205, 206.
38 Безлюдько І.О., Бичкова С.С., Бобрик В.І. та ін. Цивільне процесуальне право України: Навчальний посібник / За заг. ред. С.С. Бичкової. - К.: Атіка, 2006. - С. 31, 32.
33 Коршунов Н.М., Мареев ЮЛ. Гражданский процесс: Учебник для вузов. - М.: Норма, 2004, - С. 74.
м Цивільні процесуальні правовідносини та їх суб’єкти: Навч. посібник / В.В. Комаров, П.І. Радченко. - К.: УМК ВО, 1991. -С. 17; Толстой ЮЛ. К теории правоотношения. - Л.: Издательство Ленинградск. ун-та, 1959.
- С. 3; Советский гражданский процесс: Учебник / Под ред. М.К. Треушникова. - М.: Изд-во МГУ, 1989. - О. 51.
31 Штефан МЛ. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс: ПІдруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. - К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2005. - С. 82.
32 Гражданский процесе: Учебник / Под ред.. М.К. Треушникова. - М.: ООО «Городец-издат», 2003. - С. 87.
33 Гражданский процесе: Учебник / Под ред. М.С. Шакарян. - М.: Юрид. лит., 1993. -С. 67.
34 Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс: Підруч. для студ, юрид. спец, вищ, навч. закл, - К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2005. - С. 82, 83.
35 Цивільне процесуальне право України: Навч. посібник / За заг. ред. С.С. Бичкової. - К.: Атіка, 2006. - С. 36; Проблемы науки гражданского процессуального права / Под ред. В.В. Комарова. - X.: Право, 2002. - С. 110.
38 Цивільний процес: Навч. посібник / За ред. Ю.В. Білоусова. - К.: Прецедент, 2005. - С. 39.
31 Васильєв С.В. Гражданский процесе: Учебное пособие. - 2-е изд., доп. - X.: ООО «Одиссей», 2007. - С. 51.
^Щеглов В.Н, Гражданское процессуальное правоотношение.- М., 1966. - С. 21 - 22 та ін.
39 Юделъсон К.С. Советский гражданский процесс, - М.: Госюриздат, 1956. - С. 10; Чечот Д.М. Участники гражданского процесса. - М.: Госюриздат, 1960. - С.10; Елисейкин П.Ф. Объект гражданских процессуальных правоотношений и предмет судебной деятельности в советском гражданском процессе // Вестник Ярославского университета. - 1972. - №4. - С. 45.
“ Лукьянова Е.Г. Теория процессуального права. - М.: НОРМА, 2003. - С, 227.
31 Ринг М.П. К вопросу о гражданских процессуальных правоотношениях // Ученые записки ВИЮН. - Вып. 16. - 1963. - С. 72.
42 Евстифеева Т.И. Гражданские процессуальные правоотношения: Ав- тореф. дисс. ... канд. юрид. наук. - Саратов, 2001. - С. 29.
13 Гражданский процесс / Под ред. Н.А. Чечиной и Д.М. Чечота. - М., 1968. - С. 59-60.
44 Иоффе О.С. Очерки по гражданскому праву. - Л., 1957. - С. 50.
45 Штефан М.И. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. - К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2005. - С, 97, 98.
46 Алексеев С.С. Право: Азбука, теория, философия: Опыт комплексного исследования. -М.: Статут, 1999. - С. 68; Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій. - К.: Вентурі, 1996. - С. 68-69.
4Т Яркое В.В. II Гражданский процесс / Под ред. Яркова В.В. - М.: Волтер Клуверс, 2004, - С.56.
!е Детальніше див.: Коментар до ст. 29 ЦПК: Фурса С.Я, // Цивільний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. - К.: Видавець Фурса С.Я.; КНТ, 2007.
49 Детальніше див.; Коментар до ст. 50 ЦПК: Фурса С.Я. // Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. - К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2007.
Еще по теме Особи, які не беруть участі у справі:
- Стаття 47. Склад осіб, які беруть участь у справі
- Стаття 49. Права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі
- Стаття 133. Вирішення судом клопотань осіб, які беруть участь у справі
- Стаття 139. Пояснення осіб, які беруть участь у справі
- Принципи, що визначають процесуальну діяльність суду та осіб, які беруть участь у справі
- Особи, які не беруть участі у справі
- Стаття 26. Склад осіб, які беруть участь у справі
- Стаття 77. Обов’язок осіб, які беруть участь у справі, повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) та про причини неявки в судове засідання
- Стаття 168. Розгляд судом заяв і клопотань осіб, які беруть участь у справі
- Стаття 176. Пояснення осіб, які беруть участь у справі
- Стаття 305. Наслідки неявки в судове засідання осіб, які беруть участь у справі
- Згідно з положеннями ч. З ст. 60 ЦПК доказуванню підлягають лише обставини, які мають значення для справи і щодо яких у осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Чи правильно, що всі інші безспірні факти не підлягають доведенню?
- Чи в будь-якому випадку пояснення осіб, які беруть участь у справі, не є доказом, якщо вони не допитані як свідки? Чим були зумовлені такі зміни щодо переліку засобів доказування? Чи також під присягою відповідач має право визнати обставини позову?
- Чи потрібно прокурору або адвокату, які беруть участь у справі, роз'яснювати їхні права та обов'язки, адже вони юристи?