<<
>>

§ 2. Джерела міжнародного цивільного процесу

Особливість джерел МЦП полягає в їх подвійному характері. З од­ного боку, до них належать норми внутрішнього законодавства окремих держав, а з другого — міжнародні договори.

Внутрішнє законодавство — це одне із основних джерел міжна­родного цивільного процесу в Україні.

Необхідно підкреслити, що внутрішньодержавне законодавство України як джерело міжнародно­го цивільного процесу характеризується тим, що норми МЦП тради­ційно включаються до національних процесуальних кодексів (ЦПК, ГПК) та інших нормативних актів, які містять процесуальні норми. У наш час кількість таких актів надзвичайно зросла. Отже, українське процесуальне законодавство у галузі питань МЦП не кодифіковано і відрізняється численністю нормативних актів. Проте, як правило, у структурі внутрішньодержавних нормативних документів відокрем­люються спеціальні розділи, присвячені МЦП.

Головним внутрішнім джерелом МЦП є Конституція України. Згід­но із ст. 9 Основного Закону чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною на­ціонального законодавства України. Стаття 26 Конституції гарантує іноземцям та особам без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, ті самі права і свободи та покладає на них такі самі обов'язки, як і на громадян України, за деякими винятками. Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції кожний, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства, мають гарантоване державою право оскаржити в суді рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Цивільний процесуальний кодекс України вміщує спеціальні роз­діли: VIII — про визнання та виконання рішень іноземних судів в Укра­їні та розділ X, присвячений провадженню у справах за участю іно­земних осіб.

Як вже зазначалось, на підставі ст. 2 ЦПК України цивільне судо­чинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Ко­дексу та Закону України «Про міжнародне приватне право».

Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 р. (далі — Закон України від 23.06.2005 р.) містить три самостійних розділи, присвячені: а) провадженню у справах за участю іноземних осіб (розд. XI); 1028

б) підсудності та виконанню іноземних судових доручень (розд. XII);

в) визнанню та виконанню рішень іноземних судів (розд. XIII), які на­лічують 10 статей.

У результаті паралельної дії цих законодавчих актів розд. XI За­кону України від 23.06.2005 р. по суті дублює ст. 410 ЦПК, за винятком статей про процесуальну праводієздатність іноземних осіб, які були виключені із нового ЦПК у зв'язку з прийняттям цього Закону; ст. 79 Закону України від 23.06.2005 р. регулює питання про судовий імунітет; ст. 80 Закону України від 23.06.2005 р. з питань виконання судових доручень відсилає до ЦПК; у ст. 82 вказано, що визнання та виконання рішень іноземних судів здійснюється у порядку, встановленому законом України. При цьому слід підкреслити, що визнання і виконання в Укра­їні рішень іноземних судів нині регулюється розд. VIII ЦПК, а не За­коном України «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів», який втратив чинність. І тільки розд. XII Закону України від

23.06.2005 р. вичерпно регулює питання визначення підсудності справ судам України за участю іноземних осіб.

Судоустрій в Україні регулюється Законом України «Про судоустрій і статус судів» від 07.07.2010 p., яким були внесені чисельні зміни, зо­крема до процесуальних кодексів.

До джерел МЦП належать Закони України від 12 вересня 1991 р. «Про правонаступництво України», від 29 червня 2004 р. «Про міжна­родні договори України», із змісту яких випливає, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у по­рядку, передбаченому для норм національного законодавства. Чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною норм міжнародного права.

Сюди ж слід додати і Постанову Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р.

«Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР», згідно з якою в Україні мо­жуть застосовуватися акти СРСР з питань, не урегульованих законо­давством України, за умови, якщо вони не суперечать Конституції і законам України.

Цивільні процесуальні норми містяться і в Законах України від 4 лю­того 1994 р. «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», від 8 липня 2011 р. «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», від 2 вересня 1993 р. «Про нотаріат».

Враховуючи, що іноземна держава, її дипломатичні представники і деякі інші особи користуються судовим імунітетом, до джерел МЦП слід віднести затверджений Указом Президента України від 25 червня 2002 р. Порядок здійснення захисту прав та інтересів України під час урегулювання спорів, розгляду у закордонних юрисдикційних органах справ за участю іноземного суб'єкта та України, Консульський Статут від 2 квітня 1994 p., Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затверджене Указом Пр езидента України від 10 червня 1993 p., а також Положення про дипломатичне представництво України за кордоном, затверджене роз­порядженням Президента України від 22 жовтня 1992 р.

До важливих підзаконних актів, який містить міжнародні процесу­альні норми, слід віднести Інструкцію про порядок виконання між­народних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затверджену наказом Міністерства юсти­ції України, Державної судової адміністрації України від 27.06.2008 р. Ця Інструкція визначає порядок опрацювання доручень про вручення документів, отримання доказів, вчинення інших процесуальних дій, а також клопотань про визнання і виконання судових рішень на вико­нання чинних міжнародних договорів України з питань надання право­вої допомоги в цивільних справах.

Взаємозв'язок та відмінності міжнародного приватного права (далі — МПП) та МЦП виявляються також при розгляді дії такого загального для них джерела права, як міжнародний договір.

Відповід­ні джерела МЦП розкидані усередині величезної кількості міжнарод­них договорів та в національному праві. Друга група джерел МЦП — міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Для порівняння слід звернутися до договорів, які міс­тять уніфіковані матеріально-правові та уніфіковані процесуальні норми. Втім, розглядаючи питання про міжнародні договори у сфері МПП та МЦП, слід мати на увазі, що уніфікація стосується не тільки матеріально-правового й процесуального регулювання, а також і колі­зійного права. Українська договірна практика надає чимало прикладів комплексного регулювання, коли в одному міжнародному договорі містяться норми як з питань міжнародного цивільного процесу, так і уніфіковані колізійні норми.

1 Офіц. вісн. України. - № 50. - 2008. - ст. 1646; № 17. - 2009 - Ст 545- № 24 - 2010.-Ст. 967.

1030

Аналіз існуючих міжнародних угод з питань міжнародного цивіль­ного процесу свідчить про те, що в основному міжнародні договори регулюють відносини з таких процесуальних питань: встановлення правил міжнародної підсудності, порядок взаємодії судів при наданні правової допомоги; виконання доручень про правову допомогу; визнан­ня і пересилка документів; взаємне визнання і виконання рішень іноземних судів, уніфікація підстав для відмови у визнанні та приму­совому виконанні рішень іноземних судів та ін. За змістом майже всі однойменні договори близькі один до одного, правові питання в них вирішуються в принципі одноманітно, а окремі норми договорів пов­ністю збігаються.

До міжнародних двосторонніх угод слід віднести такі:

а) двосторонні договори України про правову допомогу та правові відносини (у цивільних справах): із Китайською Народною Республі­кою (підписано 31.10.1992 p.), із Республікою Польща (підписано

24.05.1993 p.), з Литовською Республікою (підписано 07.07.1993 p.), з Республікою Молдова (підписано 13.12.1993 p.), з Республікою Гру­зія (підписано 09.01.1995 p.), з Естонською Республікою (підписано 15.02.1995 p.), із Латвійською Республікою (підписано 23.05.1995 p.), з Монголією (підписано 27.06.1995 p.), з Республікою Узбекистан (під­писано 19.02.1998 p.), із Соціалістичною Республікою В'єтнам (під­писано 06.04.2000 р.); з Республікою Македонія (підписано 10.04.2000 р.); з Турецькою Республікою (підписано 23.11.2000 p.); з Чеською Респуб­лікою (підписано 28.01.2001 р.

із змінами, внесеними Протоколом до Договору між Україною та Чеською Республікою про правову допо­могу в цивільних справах від 14.09.2007 p.), з Угорською Республікою (підписано 02.08.2001 p.), з Румунією (підписано 30.01.2002 p.), з Грець­кою Республікою (підписано 02.07.2002 p.), з Республікою Куба (під­писано 27.03.2003 p.), з Корейською Народно-Демократичною Респу­блікою (підписано 13.10.2003 p.), з Ісламською Республікою Іран (під­писано 11.05.2004 p.), з Республікою Болгарія (підписано 21.05.2004 p.), з Республікою Кіпр (підписано 06.09.2004 p.), з Великою Соціалістич­ною Народною Лівійською Арабською Джамагирією (підписано 08.04.2008 p.), із Сірійською Арабською Республікою (підписано 09.10.2008р.);

б) двосторонні договори про взаємну правову допомогу, які були укладені СРСР та є чинними для України: з Народною Республікою Албанія, з Алжирською Народною Демократичною Республікою, із Іракською Республікою, з Народною Демократичною Республікою

Ємен, з Туніською Республікою, з Фінляндською Республікою, а також Конвенція між СРСР та Італійською Республікою про правову допо­могу в цивільних справах;

в) угода між СРСР та Австрійською Республікою з питань цивіль­ного процесу від 11 березня 1970 р.;

г) угода між СРСР та Францією про передачу судових та нотарі­альних документів і виконання судових доручень по цивільних та торговельних справах від 11.08.1936 р.

Цивільні процесуальні норми містяться також в укладених Украї­ною Консульських конвенціях та договорах. Зокрема, Україною укла­дено Консульські Конвенції з Азербайджанською Республікою (під­писано 24 березня 1997 p.), Туркменістаном (підписано 29 січня 1998 р.)* Узбекистаном (підписано 19 лютого 1998 p.), Турецькою Республікою (підписано 21 травня 1998 p.), Республікою Македонія (підписано 10 квітня 2000 p.), Союзною Республікою Югославія (підписано 01 жов­тня 2001 p.), Республікою Куба (підписано 23 вересня 2002 p.), Великою Соціалістичною Народною Лівійською Арабською Джамагирією (під­писано 14 жовтня 2003 p.), Італійською Республікою (підписано 23 груд­ня 2003 p.), Республікою Білорусь (підписано 20 січня 2009 р.) та ін.

Важливим джерелом МЦП є Віденська конвенція від 23 серпня

1978 р. «Про правонаступництво держав відносно договорів». Стосов­но міжнародних договорів, в яких Україна самостійно не брала участі, діють загальні положення Конвенції, викладені в ч. IV «Об'єднання та відокремлення держав», і зокрема ст. 34 «Правонаступництво держав в разі відокремлення частин держави». Згідно з цією статтею, якщо частини території держави відокремлюються і утворюють нові держа­ви, будь-який договір, що діє на момент правонаступництва держав, продовжує діяти щодо кожної утвореної таким чином держави- наступника. Норми міжнародного цивільного процесу містяться і в Конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 p., яка встановила умови та межі дії міжнародних угод.

Окремо слід виділити Гаазьку конвенцію з питань цивільного про­цесу (1954 p.). СРСР брав участь у цій Конвенції з 26 липня 1967 р.

Бажаючи полегшити передачу та виконання судових доручень, а також створити відповідні засоби для того, щоб судові або несудові документи, які підлягають врученню за кордоном, були доведені до відома їх одержувачів у належний строк, Україна приєдналась до двох конвенцій: Конвенції про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах, укладеної 18 березня 1970 p., та Конвенції 1032

про вручення за кордоном судових та позасудових документів у ци- вільних або комерційних справах, укладеної 15 листопада 1965 р. у м. Гаага. Ці конвенції замінюють положення статей з 1 по 16 Гаазької конвенції від 1 березня 1954 р. з питань цивільного процесу.

Після приєднання України до Статуту Ради Європи 31 жовтня 1995 р. слід відзначити Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 p., а також Перший протокол та протоколи № 2,4,7,11 до цієї Конвенції, які були ратифіковані Україною 17 липня 1997 p., та протоколи № 12,14, які були ратифіковані Україною 09.02.2006 р. Стаття 6 цієї Конвенції передбачає, що кожен має право на справед­ливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру... Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене осо­бами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

До джерел міжнародного цивільного процесу належать також нор­ми Віденської конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. та Віденської конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 p., в яких брав участь СРСР, і які є чинними для України.

Вирішуючи питання про визнання та виконання рішень іноземних судів та арбітражів, суди України повинні з'ясовувати наявність між­народних договорів про взаємне надання правової допомоги між Укра­їною і державою, від якої надійшло відповідне клопотання. На цей час є чинними, зокрема, такі міжнародні договори з цього питання, які Україна уклала або до яких вона приєдналася:

а) Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивіль­них, сімейних та кримінальних справах, укладена державами — члена­ми Співдружності Незалежних Держав у м. Мінську 22.01.1993 р. ;

б) Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, підписана урядами держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав у м. Києві 20.03.1992 p.;

На сьогодні Міністерством юстиції України здійснюються заходи щодо підготов­ки пропозицій про ратифікацію Конвенції про правову допомогу та правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах, яка була укладена в м. Кишинів 7 жов­тня 2002 р. Тобто для України зазначена Конвенція поки ще чинності не набула, а отже, діють лише Конвенція 1993 р. та Протокол до неї 1997 р. (див.: Лист Міністерства юс­тиції України від 21.01.2006 р. «Щодо застосування конвенцій про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах»).

в) Конвенція про визнання й виконання іноземних арбітражних рішень, укладена у м. Нью-Йорку в 1958 p.;

г) Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж, підписана в м. Женеві 21.04.1961 p.;

д) Конвенція про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах, укладена в м. Гаазі 18 березня 1970 p., у частині відшкодування витрат, пов'язаних із виконанням судових рішень;

е) Конвенція про визнання і виконаннярішень стосовно зобов'язань про утримання, вчинена 2 жовтня 1973 р. у м. Гаазі;

ж) Конвенція про визнання і виконання рішень у справах про алі­ментні обов'язки щодо дітей від 15 квітня 1958 p.;

з) Конвенція про компетенцію влади і право, яке підлягає застосу­ванню, та про визнання рішень у галузі усиновлення від 05 листопада 1965 p.;

и) Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визна­ння, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідаль­ності та заходів захисту дітей, вчинена 19 жовтня 1996 р. у м. Гаазі, та ін.

Аналіз діючих багатосторонніх міжнародних конвенцій свідчить про те, що уніфікація правил з питань юрисдикції, надання правової допомоги, визнання і виконання постановлених рішень не вирішує головної проблеми — створення єдиного процесуального простору. Навіть практика настільки інтегрованого співтовариства, яким є євро­пейське, дає приклади збереження дії такого інституту, як публічний порядок. Крім того, ефективність взаємодії судових органів досягаєть­ся, коли загальні угоди з питань міжнародного цивільного процесу доповнюються детальними правилами про вчинення окремих проце­суальних дій. Наприклад, з урахуванням досвіду застосування Брюс­сельської конвенції з питань юрисдикції та примусового виконання рішень щодо цивільних та комерційних спорів від 27 вересня 1968 р. прийнято Регламент (ЄЄ) Ради від 29.05.2000 р. № 1347/2000 про ком­петенцію, визнання та виконання постанов у шлюбних справах і у справах, які стосуються батьківської відповідальності подружжя щодо спільних дітей; Регламент (ЄЄ) Ради від 29.05.2000 р. № 1348/2000 про вручення судових і несудових документів у цивільних і комерційних справах, Регламент (ЄЄ) Ради від 22.12.2000 р. № 44/2001 про судову компетенцію, визнання та примусове виконання судових рішень у ци­вільних та комерційних справах та ін.

Питання для самоконтролю

1. Що таке іноземний елемент у міжнародному приватному праві?

2. Дайте понятійну характеристику міжнародного цивільного процесу та його предмета.

3. Які існують теорії міжнародного цивільного процесуально­го права?

4. Яке місце посідає міжнародний цивільний процес у системі права?

5. Що виступає джерелами міжнародного цивільного процесу?

6. Дайте характеристику внутрішнього законодавства як дже­рела міжнародного цивільного процесу?

7. Які міжнародні договори є джерелами міжнародного цивіль­ного процесу?

8. Що означає правило Гех/огі у міжнародному цивільному процесі?

<< | >>
Источник: В. В. Комаров, В. А. Бігун, В. В. Баранкова та ін.. Курс цивільного процесу: підручник / В. В. Комаров, В. А. Бігун, В. В. Баранкова та ін. ; за ред. В. В. Комарова. - X.,2011. - 1352 с.. 2011

Еще по теме § 2. Джерела міжнародного цивільного процесу:

  1. 1.3. Джерела господарського процесуального права
  2. Стаття 2. Законодавство про цивільне судочинство
  3. § 2. Доступність правосуддя як міжнародний стандарт
  4. § 2. Система та склад принципів цивільного судочинства
  5. § 3 . Правові аксіоми у цивільному судочинстві
  6. § 2. Джерела міжнародного цивільного процесу
  7. Цивільно-процесуальне положення іноземних осіб
  8. Джерела цивільного права і процесу країн континентальної правової сім’ї
  9. Тема 3. Давньоруське право Джерела давньоруського права
  10. § 2. Джерела права
  11. Система кримінально-процесуальних функцій
  12. Функціональна спрямованість кримінально-процесуальної діяльності прокурора
  13. Кримінально-процесуальні функції вторинного рівня та їх реалізація в кримінальному провадженні
  14. Кримінально-процесуальна функція обслуговуючого рівня та її реалізація у кримінальному провадженні України
  15. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
  16. 3.1. Відповідність угоди про визнання вини міжнародно-правовим стандартам захисту прав людини
  17. Поняття та правова природа третейського розгляду цивільно-правових спорів
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -