§ 2. Джерела міжнародного цивільного процесу
Особливість джерел МЦП полягає в їх подвійному характері. З одного боку, до них належать норми внутрішнього законодавства окремих держав, а з другого — міжнародні договори.
Внутрішнє законодавство — це одне із основних джерел міжнародного цивільного процесу в Україні.
Необхідно підкреслити, що внутрішньодержавне законодавство України як джерело міжнародного цивільного процесу характеризується тим, що норми МЦП традиційно включаються до національних процесуальних кодексів (ЦПК, ГПК) та інших нормативних актів, які містять процесуальні норми. У наш час кількість таких актів надзвичайно зросла. Отже, українське процесуальне законодавство у галузі питань МЦП не кодифіковано і відрізняється численністю нормативних актів. Проте, як правило, у структурі внутрішньодержавних нормативних документів відокремлюються спеціальні розділи, присвячені МЦП.Головним внутрішнім джерелом МЦП є Конституція України. Згідно із ст. 9 Основного Закону чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Стаття 26 Конституції гарантує іноземцям та особам без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, ті самі права і свободи та покладає на них такі самі обов'язки, як і на громадян України, за деякими винятками. Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції кожний, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства, мають гарантоване державою право оскаржити в суді рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Цивільний процесуальний кодекс України вміщує спеціальні розділи: VIII — про визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні та розділ X, присвячений провадженню у справах за участю іноземних осіб.
Як вже зазначалось, на підставі ст. 2 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України «Про міжнародне приватне право».
Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 р. (далі — Закон України від 23.06.2005 р.) містить три самостійних розділи, присвячені: а) провадженню у справах за участю іноземних осіб (розд. XI); 1028б) підсудності та виконанню іноземних судових доручень (розд. XII);
в) визнанню та виконанню рішень іноземних судів (розд. XIII), які налічують 10 статей.
У результаті паралельної дії цих законодавчих актів розд. XI Закону України від 23.06.2005 р. по суті дублює ст. 410 ЦПК, за винятком статей про процесуальну праводієздатність іноземних осіб, які були виключені із нового ЦПК у зв'язку з прийняттям цього Закону; ст. 79 Закону України від 23.06.2005 р. регулює питання про судовий імунітет; ст. 80 Закону України від 23.06.2005 р. з питань виконання судових доручень відсилає до ЦПК; у ст. 82 вказано, що визнання та виконання рішень іноземних судів здійснюється у порядку, встановленому законом України. При цьому слід підкреслити, що визнання і виконання в Україні рішень іноземних судів нині регулюється розд. VIII ЦПК, а не Законом України «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів», який втратив чинність. І тільки розд. XII Закону України від
23.06.2005 р. вичерпно регулює питання визначення підсудності справ судам України за участю іноземних осіб.
Судоустрій в Україні регулюється Законом України «Про судоустрій і статус судів» від 07.07.2010 p., яким були внесені чисельні зміни, зокрема до процесуальних кодексів.
До джерел МЦП належать Закони України від 12 вересня 1991 р. «Про правонаступництво України», від 29 червня 2004 р. «Про міжнародні договори України», із змісту яких випливає, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною норм міжнародного права.
Сюди ж слід додати і Постанову Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р.
«Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР», згідно з якою в Україні можуть застосовуватися акти СРСР з питань, не урегульованих законодавством України, за умови, якщо вони не суперечать Конституції і законам України.Цивільні процесуальні норми містяться і в Законах України від 4 лютого 1994 р. «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», від 8 липня 2011 р. «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», від 2 вересня 1993 р. «Про нотаріат».
Враховуючи, що іноземна держава, її дипломатичні представники і деякі інші особи користуються судовим імунітетом, до джерел МЦП слід віднести затверджений Указом Президента України від 25 червня 2002 р. Порядок здійснення захисту прав та інтересів України під час урегулювання спорів, розгляду у закордонних юрисдикційних органах справ за участю іноземного суб'єкта та України, Консульський Статут від 2 квітня 1994 p., Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затверджене Указом Пр езидента України від 10 червня 1993 p., а також Положення про дипломатичне представництво України за кордоном, затверджене розпорядженням Президента України від 22 жовтня 1992 р.
До важливих підзаконних актів, який містить міжнародні процесуальні норми, слід віднести Інструкцію про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затверджену наказом Міністерства юстиції України, Державної судової адміністрації України від 27.06.2008 р. Ця Інструкція визначає порядок опрацювання доручень про вручення документів, отримання доказів, вчинення інших процесуальних дій, а також клопотань про визнання і виконання судових рішень на виконання чинних міжнародних договорів України з питань надання правової допомоги в цивільних справах.
Взаємозв'язок та відмінності міжнародного приватного права (далі — МПП) та МЦП виявляються також при розгляді дії такого загального для них джерела права, як міжнародний договір.
Відповідні джерела МЦП розкидані усередині величезної кількості міжнародних договорів та в національному праві. Друга група джерел МЦП — міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Для порівняння слід звернутися до договорів, які містять уніфіковані матеріально-правові та уніфіковані процесуальні норми. Втім, розглядаючи питання про міжнародні договори у сфері МПП та МЦП, слід мати на увазі, що уніфікація стосується не тільки матеріально-правового й процесуального регулювання, а також і колізійного права. Українська договірна практика надає чимало прикладів комплексного регулювання, коли в одному міжнародному договорі містяться норми як з питань міжнародного цивільного процесу, так і уніфіковані колізійні норми.1 Офіц. вісн. України. - № 50. - 2008. - ст. 1646; № 17. - 2009 - Ст 545- № 24 - 2010.-Ст. 967.
1030
Аналіз існуючих міжнародних угод з питань міжнародного цивільного процесу свідчить про те, що в основному міжнародні договори регулюють відносини з таких процесуальних питань: встановлення правил міжнародної підсудності, порядок взаємодії судів при наданні правової допомоги; виконання доручень про правову допомогу; визнання і пересилка документів; взаємне визнання і виконання рішень іноземних судів, уніфікація підстав для відмови у визнанні та примусовому виконанні рішень іноземних судів та ін. За змістом майже всі однойменні договори близькі один до одного, правові питання в них вирішуються в принципі одноманітно, а окремі норми договорів повністю збігаються.
До міжнародних двосторонніх угод слід віднести такі:
а) двосторонні договори України про правову допомогу та правові відносини (у цивільних справах): із Китайською Народною Республікою (підписано 31.10.1992 p.), із Республікою Польща (підписано
24.05.1993 p.), з Литовською Республікою (підписано 07.07.1993 p.), з Республікою Молдова (підписано 13.12.1993 p.), з Республікою Грузія (підписано 09.01.1995 p.), з Естонською Республікою (підписано 15.02.1995 p.), із Латвійською Республікою (підписано 23.05.1995 p.), з Монголією (підписано 27.06.1995 p.), з Республікою Узбекистан (підписано 19.02.1998 p.), із Соціалістичною Республікою В'єтнам (підписано 06.04.2000 р.); з Республікою Македонія (підписано 10.04.2000 р.); з Турецькою Республікою (підписано 23.11.2000 p.); з Чеською Республікою (підписано 28.01.2001 р.
із змінами, внесеними Протоколом до Договору між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу в цивільних справах від 14.09.2007 p.), з Угорською Республікою (підписано 02.08.2001 p.), з Румунією (підписано 30.01.2002 p.), з Грецькою Республікою (підписано 02.07.2002 p.), з Республікою Куба (підписано 27.03.2003 p.), з Корейською Народно-Демократичною Республікою (підписано 13.10.2003 p.), з Ісламською Республікою Іран (підписано 11.05.2004 p.), з Республікою Болгарія (підписано 21.05.2004 p.), з Республікою Кіпр (підписано 06.09.2004 p.), з Великою Соціалістичною Народною Лівійською Арабською Джамагирією (підписано 08.04.2008 p.), із Сірійською Арабською Республікою (підписано 09.10.2008р.);б) двосторонні договори про взаємну правову допомогу, які були укладені СРСР та є чинними для України: з Народною Республікою Албанія, з Алжирською Народною Демократичною Республікою, із Іракською Республікою, з Народною Демократичною Республікою
Ємен, з Туніською Республікою, з Фінляндською Республікою, а також Конвенція між СРСР та Італійською Республікою про правову допомогу в цивільних справах;
в) угода між СРСР та Австрійською Республікою з питань цивільного процесу від 11 березня 1970 р.;
г) угода між СРСР та Францією про передачу судових та нотаріальних документів і виконання судових доручень по цивільних та торговельних справах від 11.08.1936 р.
Цивільні процесуальні норми містяться також в укладених Україною Консульських конвенціях та договорах. Зокрема, Україною укладено Консульські Конвенції з Азербайджанською Республікою (підписано 24 березня 1997 p.), Туркменістаном (підписано 29 січня 1998 р.)* Узбекистаном (підписано 19 лютого 1998 p.), Турецькою Республікою (підписано 21 травня 1998 p.), Республікою Македонія (підписано 10 квітня 2000 p.), Союзною Республікою Югославія (підписано 01 жовтня 2001 p.), Республікою Куба (підписано 23 вересня 2002 p.), Великою Соціалістичною Народною Лівійською Арабською Джамагирією (підписано 14 жовтня 2003 p.), Італійською Республікою (підписано 23 грудня 2003 p.), Республікою Білорусь (підписано 20 січня 2009 р.) та ін.
Важливим джерелом МЦП є Віденська конвенція від 23 серпня
1978 р. «Про правонаступництво держав відносно договорів». Стосовно міжнародних договорів, в яких Україна самостійно не брала участі, діють загальні положення Конвенції, викладені в ч. IV «Об'єднання та відокремлення держав», і зокрема ст. 34 «Правонаступництво держав в разі відокремлення частин держави». Згідно з цією статтею, якщо частини території держави відокремлюються і утворюють нові держави, будь-який договір, що діє на момент правонаступництва держав, продовжує діяти щодо кожної утвореної таким чином держави- наступника. Норми міжнародного цивільного процесу містяться і в Конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 p., яка встановила умови та межі дії міжнародних угод.
Окремо слід виділити Гаазьку конвенцію з питань цивільного процесу (1954 p.). СРСР брав участь у цій Конвенції з 26 липня 1967 р.
Бажаючи полегшити передачу та виконання судових доручень, а також створити відповідні засоби для того, щоб судові або несудові документи, які підлягають врученню за кордоном, були доведені до відома їх одержувачів у належний строк, Україна приєдналась до двох конвенцій: Конвенції про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах, укладеної 18 березня 1970 p., та Конвенції 1032
про вручення за кордоном судових та позасудових документів у ци- вільних або комерційних справах, укладеної 15 листопада 1965 р. у м. Гаага. Ці конвенції замінюють положення статей з 1 по 16 Гаазької конвенції від 1 березня 1954 р. з питань цивільного процесу.
Після приєднання України до Статуту Ради Європи 31 жовтня 1995 р. слід відзначити Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 p., а також Перший протокол та протоколи № 2,4,7,11 до цієї Конвенції, які були ратифіковані Україною 17 липня 1997 p., та протоколи № 12,14, які були ратифіковані Україною 09.02.2006 р. Стаття 6 цієї Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру... Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
До джерел міжнародного цивільного процесу належать також норми Віденської конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. та Віденської конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 p., в яких брав участь СРСР, і які є чинними для України.
Вирішуючи питання про визнання та виконання рішень іноземних судів та арбітражів, суди України повинні з'ясовувати наявність міжнародних договорів про взаємне надання правової допомоги між Україною і державою, від якої надійшло відповідне клопотання. На цей час є чинними, зокрема, такі міжнародні договори з цього питання, які Україна уклала або до яких вона приєдналася:
а) Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, укладена державами — членами Співдружності Незалежних Держав у м. Мінську 22.01.1993 р. ;
б) Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, підписана урядами держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав у м. Києві 20.03.1992 p.;
На сьогодні Міністерством юстиції України здійснюються заходи щодо підготовки пропозицій про ратифікацію Конвенції про правову допомогу та правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах, яка була укладена в м. Кишинів 7 жовтня 2002 р. Тобто для України зазначена Конвенція поки ще чинності не набула, а отже, діють лише Конвенція 1993 р. та Протокол до неї 1997 р. (див.: Лист Міністерства юстиції України від 21.01.2006 р. «Щодо застосування конвенцій про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах»).
в) Конвенція про визнання й виконання іноземних арбітражних рішень, укладена у м. Нью-Йорку в 1958 p.;
г) Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж, підписана в м. Женеві 21.04.1961 p.;
д) Конвенція про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах, укладена в м. Гаазі 18 березня 1970 p., у частині відшкодування витрат, пов'язаних із виконанням судових рішень;
е) Конвенція про визнання і виконаннярішень стосовно зобов'язань про утримання, вчинена 2 жовтня 1973 р. у м. Гаазі;
ж) Конвенція про визнання і виконання рішень у справах про аліментні обов'язки щодо дітей від 15 квітня 1958 p.;
з) Конвенція про компетенцію влади і право, яке підлягає застосуванню, та про визнання рішень у галузі усиновлення від 05 листопада 1965 p.;
и) Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей, вчинена 19 жовтня 1996 р. у м. Гаазі, та ін.
Аналіз діючих багатосторонніх міжнародних конвенцій свідчить про те, що уніфікація правил з питань юрисдикції, надання правової допомоги, визнання і виконання постановлених рішень не вирішує головної проблеми — створення єдиного процесуального простору. Навіть практика настільки інтегрованого співтовариства, яким є європейське, дає приклади збереження дії такого інституту, як публічний порядок. Крім того, ефективність взаємодії судових органів досягається, коли загальні угоди з питань міжнародного цивільного процесу доповнюються детальними правилами про вчинення окремих процесуальних дій. Наприклад, з урахуванням досвіду застосування Брюссельської конвенції з питань юрисдикції та примусового виконання рішень щодо цивільних та комерційних спорів від 27 вересня 1968 р. прийнято Регламент (ЄЄ) Ради від 29.05.2000 р. № 1347/2000 про компетенцію, визнання та виконання постанов у шлюбних справах і у справах, які стосуються батьківської відповідальності подружжя щодо спільних дітей; Регламент (ЄЄ) Ради від 29.05.2000 р. № 1348/2000 про вручення судових і несудових документів у цивільних і комерційних справах, Регламент (ЄЄ) Ради від 22.12.2000 р. № 44/2001 про судову компетенцію, визнання та примусове виконання судових рішень у цивільних та комерційних справах та ін.
Питання для самоконтролю
1. Що таке іноземний елемент у міжнародному приватному праві?
2. Дайте понятійну характеристику міжнародного цивільного процесу та його предмета.
3. Які існують теорії міжнародного цивільного процесуального права?
4. Яке місце посідає міжнародний цивільний процес у системі права?
5. Що виступає джерелами міжнародного цивільного процесу?
6. Дайте характеристику внутрішнього законодавства як джерела міжнародного цивільного процесу?
7. Які міжнародні договори є джерелами міжнародного цивільного процесу?
8. Що означає правило Гех/огі у міжнародному цивільному процесі?
Еще по теме § 2. Джерела міжнародного цивільного процесу:
- 1.3. Джерела господарського процесуального права
- Стаття 2. Законодавство про цивільне судочинство
- § 2. Доступність правосуддя як міжнародний стандарт
- § 2. Система та склад принципів цивільного судочинства
- § 3 . Правові аксіоми у цивільному судочинстві
- § 2. Джерела міжнародного цивільного процесу
- Цивільно-процесуальне положення іноземних осіб
- Джерела цивільного права і процесу країн континентальної правової сім’ї
- Тема 3. Давньоруське право Джерела давньоруського права
- § 2. Джерела права
- Система кримінально-процесуальних функцій
- Функціональна спрямованість кримінально-процесуальної діяльності прокурора
- Кримінально-процесуальні функції вторинного рівня та їх реалізація в кримінальному провадженні
- Кримінально-процесуальна функція обслуговуючого рівня та її реалізація у кримінальному провадженні України
- СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
- 3.1. Відповідність угоди про визнання вини міжнародно-правовим стандартам захисту прав людини
- Поняття та правова природа третейського розгляду цивільно-правових спорів