§ 4. Цивільний процес та правосуддя (цивільне судочинство)
У правовій літературі терміни «цивільний процес» і «цивільне судочинство» вживаються як рівнозначні. Однак з цього питання висловлюються різні судження. Деякі вчені визначають цивільний процес як діяльність судових органів з вирішення спорів та інших справ, які стосуються прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, і з примусового виконання судових постанов, що здійснюється в точно визначеному порядку із забезпеченням активної участі заінтересованих осіб.
Висловлюється думка, що цивільний процес — це діяльність суду
31 здійснення правосуддя, яка складається з розгляду і вирішення в судових засіданнях цивільних справ; діяльність осіб, які беруть участь у справі, і сукупність цивільних процесуальних правовідносин між судом і заінтересованими особами та органами держави, що беруть участь у справі.
Поряд із спробами дати визначення поняття цивільного процесу існує думка, що цієї проблеми не існує взагалі. В. Н. Щеглов підкреслює, що діяльність учасників правовідносин в інших галузях права, на відміну від процесуального, не виділяється як окрема категорія. Немає необхідності виокремлювати її і в процесуальній теорії. У суспільних відносинах, урегульованих нормами права, відокремлення діяльності неминуче веде до її відриву від правової форми і до протиставлення правовій формі, що однаково неприпустимо. На підставі цього робиться висновок про тотожність понять цивільного процесу і цивільних процесуальних правовідносин. Цивільний процес є суспільними відносинами, врегульованими цивільним процесуальним правом .
Дослідження змісту цивільного процесу повинно здійснюватися в такому аспекті, який дозволяє визначити його зв'язок та співвідношення з правосуддям у цивільних справах.
Нерідко правосуддя у понятійному відношенні майже ототожнюють із цивільним процесом. Найбільш крайня позиція зводиться до того, що правосуддя у цивільних справах — це діяльність суду і осіб, які беруть участь у справі, а цивільне процесуальне право регламентує діяльність суду зі здійснення правосуддя, встановлюючи права та обов'язки учасників цивільного процесу.
Наприклад, М. Т. Арапов1 Щ еглов, В. Н. Гражданские процессуальные отношения [Текст] /В. Н. Щеглов. - М.: Юрид. лит., 1966 - С. 51-52; Щеглов, В. Н. Единство гражданского процесса и его объект [Текст] / В. Н. Щеглов // Тр. ВЮЗИ. - Т. 51. - М., 1977. - С. 26-34.
32 відзначав, що правосуддя в цивільних справах є діяльністю державно- го суду і осіб, які беруть участь у ньому, із розгляду і вирішення спорів про право цивільне'. М. А. Гурвич відзначав, що цивільне процесуальне право, регламентуючи діяльність суду зі здійснення правосуддя,
встановлюючи права й обов'язки учасників процесу, є гарантією реа-
2
лізації завдань цивільного судочинства . На думку В. М. Семенова,
цивільний процес поряд із кримінальним процесом є видом право-
.. . .3
судця, різновидом судової ДІЯЛЬНОСТІ .
Як бачимо, М. Т. Арапов відносить до правосуддя і діяльність суду,
1 діяльність осіб, заінтересованих у здійсненні правосуддя. Для цивільного процесу місця не лишається. М. А. Гурвич відокремлює поняття правосуддя і цивільного процесу. В. М. Семенов, навпаки, ототожнюючи цивільний процес і правосуддя, під цивільним процесом розуміє тільки судову діяльність.
Поняття цивільного процесу тісно пов'язане з поняттям правосуддя, однак не повинно зводитися до нього. Правосуддя і цивільний процес — нетотожні поняття. Зміст право суддя полягає у визначенні ниду й обсягу суб'єктивних прав і юридичних обов'язків персоніфікованих осіб, у вирішенні конкретної цивільної справи судом шляхом ухвалення рішення, яке має законну силу. Правосуддя характеризується і тим, що воно повинно бути побудоване на засадах, які забезпечують можливість реалізації заінтересованою особою права на судовий захист, тобто можливість особисто бути захисником своїх прав у суді, брати участь у вирішенні своєї справи. Саме ця обставина і визначає необхідність встановлення специфічної форми здійснення правосуддя, яки передбачає суворо встановлений порядок розгляду і вирішення цивільної справи. Порядок розгляду і вирішення цивільних справ г формою здійснення правосуддя в цивільних справах і становить, на нашу думку, цивільний процес (судочинство).
Якщо правосуддя — це судова діяльність по реалізації судової влади, то цивільний процес — це форма реалізації правосуддя, яка забезпечує і гарантії здійснення правосуддя, і гарантії права громадян па судовий захист. Такий зв'язок правосуддя і цивільного судочинства пояснює їх принципову єдність як змісту і форми. Поза цивільним судочинством, яке забезпечує гарантії його здійснення, правосуддя
1 Арапов, Н. Т. Проблемы теории и практики правосудия по гражданским делам
ІТекст] / Н. Т. Арапов. - Л. : Изд-во ЛГУ, 1984. - С. 12.
2
Советский гражданский процесс [Текст]. - М. : Юрид. лит., 1985. - С. 9.
з
Советский гражданский процесс [Текст]. - М.: Юрид. лит., 1978. - С. 7.
2 Курс цивільного процесу 33
неможливе, як і розгляд справи, якщо він не здійснюється судом, не є цивільним процесом.
Таким чином, правосуддя в цивільних справах і цивільний процес у спеціально-юридичному значенні — самостійні явища. Поняття цивільного процесу пов'язане з поняттям правосуддя, однак не повинно зводитися до нього. Під час здійснення правосуддя реалізуються конкретні юрисдикційні повноваження суду. Реалізація цих повноважень судової влади потребує певного правового режиму розгляду юридичної справи, який відбивається у процедурах, що забезпечують умови судової діяльності. Втім правосуддя має бути побудоване на засадах, які забезпечують можливість реалізації не лише компетенційних повноважень суду, а й права на судовий захист, яке має, як зазначалось, конституційний характер, а також закріплено в Європейській конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Тому саме належне здійснення судової юрисдикції, компетенційних повноважень суду, а також права на судовий захист потребують юридичних механізмів та конструкцій як правових форм їх буття. Такими механізмами, конструкціями і є процесуальні форми, процедури, в яких здійснюється правосуддя як синтез реалізації компетенційних повноважень органів судової влади і права на судовий захист.
Вони забезпечують гарантії здійснення правосуддя і права на судовий захист як основи правового статусу особи у судочинстві.Отже, категоріальний ряд «правосуддя — цивільний процес» відтворює певні закономірності, які мають системний характер і пов'язані з реалізацією судової влади і правосуддя в належних судових процедурах. Правосуддя у цивільних справах стосовно цивільного судочинства (цивільного процесу) має субстанціальний характер і вони співвідносяться як сутність і явище. Такий зв'язок правосуддя і цивільного судочинства пояснює їх принципову єдність як змісту і форми. Поза цивільним судочинством, яке забезпечує гарантії його здійснення, правосуддя неможливе, так само як і розгляд цивільної справи, якщо він не здійснюється судом, не є цивільним процесом.
Розглядаючи взаємовідношення правосуддя і цивільного процесу як сутності і явища (змісту і форми), слід зазначити, що не всякі дії судді у цивільному процесі належать до складу правосуддя і є діями зі здійснення правосуддя. Правосуддя, правосудна діяльність зводиться до прийняття лише судових актів, які вирішують цивільну справу по суті. Такий концепт має принципове значення для дослідження теоретичних проблем правосуддя, кваліфікації процесуальних дій судді та 34
їх наслідків при розгляді цивільної справи. Як приклад, на цей час с аксіоматичним положення, що процесуальна діяльність суду, окремі процесуальні дії не можуть бути предметом оскаржень або оспорювання, крім випадків, передбачених цивільним процесуальним законодавством. Проблем не виникає, коли мова йде про оскарження актів правосуддя та інших актів (наприклад, ухвал суду першої інстанції), які за законом можуть бути предметом оскарження. А як бути у випадках, коли заінтересовані особи погоджуються з рішенням суду по суті, але вважають, що іншими діями суду їм завдано шкоди? Найбільш типовим є безпідставне порушення строків розгляду справ, затримка направлення справи до апеляційної чи касаційної інстанції, що іноді призводить до негативних майнових наслідків тощо.
Виходячи з того, що не всі процесуальні дії або бездіяльність є здійсненням правосуддя, очевидно, що незаконні або помилкові дії судді, які спричинили матеріальну або моральну шкоду, можуть бути самостійними підставами для їх оспорювання в позовному порядку по іншій справі, крім актів правосуддя. Хоча цей висновок навряд чи буде без- спірним для судової практики, все ж таки він має методологічне обґрунтування в аспекті співвідношення правосуддя і цивільного судочинства, як сутності і явища, змісту і форми.
Слід додати також, що наведена характеристика категоріального ряду «правосуддя — цивільне судочинство» дозволяє визначити не лише самостійність правосуддя у правовій системі, а й самостійність цивільного судочинства як певної процедури, яка забезпечує конституційне право на судовий захист і головне — зв'язаність процесуальної діяльності суду процесуальними правами сторін на судовий розгляд. По суті такий підхід практично та теоретично дозволяє моделювати процедури цивільного судочинства і доктринально оцінювати ці процедури як належні з точки зору вимог правової держави, права сторін па судовий захист, а також меж дискреційних повноважень органів судової влади.
У цьому зв'язку становить виключний інтерес постанова Конституційного Суду Російської Федерації № 1-П від 25 січня 2001 p., предметом розгляду якого стала норма, що міститься в п. 2 ст. 1070 Цивільного кодексу Російської Федерації. Конституційний Суд понятійно нідмежував поняття правосуддя та судочинства, констатувавши, що під здійсненням правосуддя розуміється не все судочинство, а лише та його чистина, яка полягає в ухваленні актів судової влади із розгляду під- иідомчих суду справ, тобто судових актів, що вирішують справу по
Частина перша. Уведення в цивіїьнигі процес
суті. Виходячи з необхідності відшкодування збитків, заподіяних при здійсненні цивільного судочинства, суд зробив висновок про необхідність законодавчого врегулювання підстав і порядку відшкодування державою шкоди, заподіяною діями (або бездіяльністю) судді в ході здійснення цивільного судочинства, у випадку якщо він видає незаконний акт (або виявляє протиправну бездіяльність) з питань, що визначають не матеріально-правове (рішення суду по суті), а процесуально- правове становище сторін (порушення розумних строків судового розгляду, інші грубі порушення процедури). З урахуванням цього законодавцеві запропоновано визначити підвідомчість і підсудність справ такого роду.
Слід також зазначити, що в Законі Російської Федерації «Про внесення змін до окремих законодавчих актів Російської Федерації у зв'язку з прийняттям Федерального закону "Про компенсацію за порушення права на судочинство в розумний строк або права на виконання судового акта в розумний строк"» від 30.04.2010 р. № 69-ФЗ зроблено спробу врегулювати це питання.
Еще по теме § 4. Цивільний процес та правосуддя (цивільне судочинство):
- Функції цивільного процесу України
- Наука цивільного процесу. Поняття, об’єкт і предмет цивільного процесу
- Джерела цивільного процесу. Аналогія закону та аналогія права
- Принципи, що визначають процесуальну діяльність суду та осіб, які беруть участь у справі
- § 4. Цивільний процес та правосуддя (цивільне судочинство)
- § 5. Структура цивільного процесу (цивільного судочинства)
- § 3 . Цивільне процесуальне законодавство
- § 1. Поняття принципів цивільного судочинства
- § 1. Поняття цивільних процесуальних правовідносин
- § 1. Виконання судових рішень як частина цивільного процесу
- Поняття сторін в цивільному процесі. Права та обов'язки сторін
- Джерела цивільного права і процесу країн англо-американської правової сім’ї
- Поняття, суть і значення диспозитивності в кримінальному судочинстві України
- Система кримінально-процесуальних функцій
- Кримінально-процесуальні функції вторинного рівня та їх реалізація в кримінальному провадженні