Суб’єкти кримінального переслідування: поняття, система, класифікація

Задана методологічна схема характеристики кримінально-процесуальних функцій потребує визначення суб'єктів цієї діяльності.

Щодо суб'єктів реалізації функції кримінального переслідування немає єдності ні у законодавстві, ні у доктрині.

Можливість визнання особи суб'єктом обвинувачення у практично усіх наведених джерелах пов'язується із матеріально-правовим значенням обвинувачення, тобто обвинувальною тезою. Вважаємо, що цей критерії має бути обов'язково врахований при визначенні поняття суб'єктів кримінального переслідування (у більш широкому контексті, відповідно, кримінального позову). Разом з тим він не вичерпує ознак, за якими той чи інший учасник кримінального провадження може бути визнаний суб'єктом кримінального переслідування.

Адже учасник кримінального провадження може не тільки формулювати вимогу щодо державно-правової реакції на порушення особою кримінально- правової заборони (у вигляді повідомлення про підозру, обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру), а й, не формулюючи її, сприяти її відстоюванню або вчиняти інші дії щодо забезпечення досягнення мети кримінального переслідування (потерпілий як співобвинувач, оперативні підрозділи при виконанні доручень слідчого або прокурора та ін.).

Для позначення суб'єктів функції кримінального переслідування кримінальні процесуальні кодекси [423; 572; 810; 899-907; 909-910]

використовують такі формулювання: сторона обвинувачення; органи кримінального переслідування; органи та особи, які здійснюють кримінальне переслідування; учасники процесу та особи, що беруть участь у кримінальному судочинстві, що представляють інтереси держави; орган обвинувачення (орган, який пред'являє обвинувачення); сторона судочинства. Різниться і коло осіб, віднесених до таких органів: прокурор (державний обвинувач), слідчий (офіцер з кримінального переслідування), орган досудового розслідування (слідства), керівник слідчого органу (органу досудового розслідування), орган дізнання, дізнавач, начальник підрозділу дізнання, оперативні підрозділи, приватний обвинувач, постраждалий, потерпілий, цивільний позивач, законні представники та представники.

У доктрині до суб'єктів кримінального переслідування (а у ряді джерел - обвинувачення) також відносяться: прокурор (державний обвинувач) [1, с. 36; 25, с. 32; 203, с. 662; 211, с. 253; 261; 407, с. 103; 712, с. 85; 734, с. 404; 746, с. 50; 785; 1137, с. 91-92], слідчий [1, с. 36; 25, с. 32; 203, с. 662; 211, с. 241; 253;

261; 712, с.

Що стосується таких суб'єктів кримінального переслідування в Україні, як прокурор, орган досудового розслідування, слідчий, оперативні підрозділи, то вони визнаються стороною обвинувачення у КПК України і, відповідно, є суб'єктами кримінального переслідування у різних його формах у кримінальному провадженні України. Що стосується потерпілого як суб'єкта кримінального переслідування в Україні, то, хоча цей суб'єкт традиційно визнавався як такий у доктрині на основі КПК 1960 р. [25, с. 36], нами відмічалося вище його обмежена роль у цьому статусі, однак потерпілого внаслідок залежності від його волевиявлення долі кримінального провадження можна визначити суб'єктом кримінального переслідування у формі обвинувачення, яке поіменовано КПК приватним, а також субсидіарного та поєднаного обвинувачення.

Керівник органу досудового розслідування (слідчого підрозділу), як доведено вище, у цьому статусі не є суб'єктом реалізації функції кримінального переслідування.

Цивільний позивач, хоча його роль як суб'єкта кримінального переслідування (обвинувачення) і підтримується деякими вченими [134, с. 26;

1137, с. 88; 1152, с.61; 1184, с. 155]* і визначається так у ряді кодексів, як нами було доведено вище, внаслідок спрямованості своєї діяльності на відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, виконує функцію підтримання цивільного позову у разі, якщо його статус не збігається зі статусом потерпілого, а у разі збігу цих статусів - функцію забезпечення відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Заявник, враховуючи визначений нами вище момент початку кримінального переслідування, не може бути визнаний суб'єктом

кримінального переслідування (це не стосується випадків, коли він здійснив затримання особи).

У літературі були пропозиції закріпити у КПК 1960 р. нового суб'єкта - приватного обвинувача, яким є потерпілий у справах приватного обвинувачення [535, с. 14; 752, с. 10], надати потерпілому за КПК 2012 р. статус приватного обвинувача [409, с. 42], а деякі вчені вважають, що такий суб'єкт вже існує у кримінальному процесі України [407, с. 103]*, хоча із цим погодитися неможливо. Разом з тим, як вірно зазначає С.І. Перепелиця, після внесення інформації до ЄРДР процедура розслідування і судового розгляду для проваджень публічного і приватного обвинувачення є ідентичною, а статус потерпілих у зазначених провадженнях відрізняється по суті єдиним правом - правом потерпілого у провадженнях у формі приватного обвинувачення відмовитися від обвинувачення. Весь інший комплекс елементів, які становлять правовий статус потерпілого, у провадженнях публічного і приватного обвинувачення збігається. Відтак пропозиції щодо внесення термінологічних змін до КПК стосовно заміни у положеннях, що стосуються проваджень у формі приватного обвинувачення, терміна «потерпілий» на термін «приватний обвинувач» на сьогодні не мають під собою об'єктивних підстав [635, с. 126-127].

Крім того, слід зупинитися на питанні про можливість віднесення до суб'єктів кримінального переслідування уповноважених службових осіб, які

*

*

Деякі вчені таку його роль заперечують: [643, с.

72% респондентів підтримують введення такого учасника у кримінальне провадження України.

здійснюють затримання у порядку ст. 208 КПК. Нами вище віднесено застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі й запобіжних заходів, до здійснення кримінального переслідування. Особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою (ст. 209 КПК), а уповноважена службова особа зобов’язана доставити затриману особу до найближчого підрозділу органу досудового розслідування (ч. 1 ст. 210 КПК). Відповідно, за такої нормативної регламентації затримання як тимчасового запобіжного заходу, що застосовується у межах кримінального переслідування, суб'єктом кримінального переслідування (у контексті застосування затримання) є уповноважена службова особа.

Разом з тим слід звернути увагу ще на одну проблему, яка пов'язана із визначення кола суб’єктів кримінального переслідування у контексті затримання. КПК визначає момент затримання моментом, коли особа силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою (ст. 209 КПК). Г.І. Сисоєнко обґрунтовано звертає увагу на те, що момент так званого законного затримання, коли особа, яка підозрюється у вчиненні або замаху на вчинення кримінального правопорушення, була затримана будь-яким громадянином або громадянами, обмежена у здійсненні права на вільне пересування, зміщається до появи уповноваженої службової особи. Положення ч. 5 ст. 208 КПК 2012 р. протирічить загальним засадам кримінального провадження, зокрема принципу забезпечення права на свободу та особисту недоторканність (ст.12 КПК 2012 р.), оскільки законне затримання особи після вчинення або замаху на вчинення кримінального правопорушення, або безпосередньо після його вчинення вона обмежена у здійсненні свого права на вільне пересування, що і є фактично моментом затримання.

Велика кількість суб'єктів кримінального переслідування вимагає їх певної класифікації. Більшість запропонованих класифікацій поділяє їх на дві групи залежно від наявності владних повноважень: органи та посадові особи, які мають у кримінальному провадженні владні повноваження та інші (приватні) особи [1, с. 38; 95, с. 334-34; 134, с. 27; 280, с. 61-62; 866, с. 21-22; 1173; 1184, с. 154-155]. Разом з тим є і більш розширені класифікації суб'єктів кримінального переслідування [866, с. 22-23].

Вважаємо за можливе надати класифікацію суб'єктів кримінального переслідування за декількома критеріями, не прив'язуючись до наявності у них владних повноважень (хоча і така класифікація є виправданою). Зокрема, за формами кримінального переслідування можливо поділити на суб'єктів загальної та спеціальної форм кримінального переслідування. У межах загальної форми кримінального переслідування за характером домінуючого інтересу слід виділити: суб'єктів публічно-приватного (слідчий, прокурор, уповноважена службова особа, оперативні підрозділи, потерпілий, його представник, законний представник)*, субсидіарного та поєднаного

(потерпілий, його представник, законний представник), публічного (слідчий, прокурор, уповноважена службова особа, оперативні підрозділи, потерпілий, його представник, законний представник), а суб'єктів публічного

кримінального переслідування, у свою чергу поділити на: суб'єктів державного як основного (слідчий, прокурор, уповноважена службова особа, оперативні підрозділи) та співобвинувачення (потерпілий, його представник, законний представник).

У межах загальної форми за суб'єктами, щодо яких здійснюється, та характером процесуальних засобів - суб'єкти здійснення кримінального переслідування у формі підозри (слідчий, прокурор, уповноважена службова особа, оперативні підрозділи), обвинувачення (прокурор, потерпілий, його

Поіменоване у КПК 2012 р. приватним.

представник, законний представник), кримінального переслідування у судово - контрольних стадіях (прокурор, потерпілий, його представник, законний представник) та пенітенціарного кримінального переслідування (прокурор, потерпілий, його представник, законний представник)

За ступенем участі у здійсненні кримінального переслідування суб'єктів кримінального переслідування доцільно поділити на: суб'єктів, які здійснюють активну участь у реалізації кримінального переслідування (характеризують тим, що на них покладено: обов'язок доказування у досудовому провадженні та тягар доказування у судовому та судово-контрольному провадженні - слідчий, прокурор, потерпілий, його представник, законний представник - у субсидіарному кримінальному переслідуванні), диспозитивну (потерпілий, його представник, законний представник); допоміжну (уповноважена службова особа, оперативні підрозділи), у т. ч. і делеговану (оперативні підрозділи).

За характером прав (повноважень) пропонується поділяти на: суб'єктів, уповноважених та формулювання та доведення тези про причетність особи до вчинення кримінального правопорушення, винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення або вчинення нею іншого суспільно небезпечного діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність: слідчий, прокурор; суб'єктів, уповноважених на доведення тези про причетність особи до вчинення кримінального правопорушення, винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення або вчинення нею іншого суспільно небезпечного діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність: слідчий, прокурор, потерпілий, його представник, законний представник; суб'єктів, які сприяють формулюванню та доведенню тези про причетність особи до вчинення кримінального правопорушення, винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення або вчинення нею іншого суспільно небезпечного діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність: потерпілий, його представник, законний представник (у публічному кримінальному переслідуванні), уповноважена службова особа, оперативні підрозділи.

3.1.4.