§ 4. Екологічний податок: сутність, суб’єкти та об’єкти

Важливим напрямом застосування економіко-правового впливу на юридичних і фізичних осіб, діяльність яких пов'язана з негативним впливом на довкілля, c запровадження плати за забруднення навколишнього природного середовища та за розміщення відходів.

Необхідно зазначити, що діяльність, яка пов’язана з негативним впливом на навколишнє природне середовище, може бути правомірною лише за умови дотримання відповідними підприємствами та іншими господарюючими суб’єктами передбачених законодавством екологічних та санітарно-гігієнічних нормативів і лімітів скидів та викидів забруднюючих речовин у довкілля. Тому законодавство розрізняє плату за забруднення навколишнього природного середовища та розміщення відходів у межах встановлених лімітів та плату (у вигляді штрафних санкцій) за ті ж дії при перевищенні нормативів та лімітів.

До введення в дію чинного Податкового кодексу в Україні існувала система зборів за забруднення навколишнього природного середовища на основі базових нормативів та лімітів, загальні засади яких визначалися Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору» від 1 березня 1999 року № 303^[63] та іншими нормативними актами.

Ha сучасному етапі згідно з Податковим кодексом (розд. ѴПІ) плата за забруднення довкілля та розміщення відходів стягується у формі екологічного податку, який замінив збір за забруднення навколишнього природного середовища і визначається як загальнодержавний обов’язковий платіж, що справляється з фактичних обсягів викидів у атмосферне повітря, скидів у водні об’єкти забруднюючих речовин, розміщення відходів, фактичного обсягу радіоактивних відходів, що тимчасово зберігаються їх виробниками, фактичного обсягу утворених радіоактивних відходів та з фактичного обсягу радіоактивних відходів, накопичених до 1 квітня 2009 року(підп.

Платниками податку можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. ГІричому законодавець за організаційно-правовою формою виділяє таких юридичних осіб: а) суб'єкти господарювання; б) юридичні особи, шо не здійснюють господарську (підприємницьку) діяльність; в) бюджетні установи; г) громадські та інші підприємства, установи та організації; д) постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників.

Характерно, що ці суб'єкти мають здійснювати свою діяльність на території України, у межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони і негативно впливати на стан довкілля одним із визначених способів. Середостанніх виділяються: 1) викиди забруднюючих речовин в атмосферне повІтря стаціонарними та пересувними джерелами забруднення; 2) скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти; 3) розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини; 4) утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені); 5) тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк.

Слід звернути увагу на те, що юридичні особи можуть бути платниками екологічного податку за усіма переліченими видами забруднення, а фізичні особи (громадяни України, іноземці та особи без громадянства) — виключно за викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення у разі використання ними палива¹.

Податок, що справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення у разі використання палива, утримується і сплачується до бюджету податковими агентами під час реалізації такого палива. До них належать суб’єкти господарювання, які здійснюють оптову або роздрібну торгівлю паливом (крім тих, які реалізують паливо, придбане у зазначених суб’єктів).

Об’єктом та базою оподаткування відповідно є: а) обсяги та види забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами; б) обсяги та види забруднюючих речовин, які скидаються безпосередньо у водні об’єкти; в) обсяги та види (класи) розміщених відходів, крім обсягів та видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на аласнихтериторіях (об’єктах) суб’єктів

¹ Податковий кодекс України: постатейний коментар [Текст]: у 2 ч. / Л. K. Bopo- нова, M. ГІ. Кучсрявенко, О. А. Лукашев та ін.; за ред. M. П. Кучерявенка. - X. : Hpa- Bo,20l|.-4.2.-C.709.

господарювання; г) обсяги та види палива, реалізованого податкова агентами; д) обсяги та категорія радіоактивних відходів, що утворюються внаслідок господарськоїдіяльності та/або тимчасово зберігаються Ьс виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк; e) обсяги електричної енергії, виробленої експлуатуючими організаціями ядерних установок (атомних електростанцій).

Величина ставки екологічного податку залежить від шкідливості; та небезпечності (ступеня впливу) для здоров’я населення конкретних забруднюючих речовин.

Законодавець встановлює також випадки, коли екологічний податок не сплачується. Пільги у сплаті екологічного податку закріплені у пп. 240.3-240.5 ст. 240 Податкового кодексу України.

Наприкінці слід зазначити, що сплата екологічного податку (як збору за забруднення довкілля та розміщення відходів) не звільняє юридичних і фізичних осіб від відшкодування збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища та вимог екологічної безпеки.