<<
>>

Поняття та ознаки кримінально-процесуальних функцій

У літературі не склалося єдиного розуміння кримінально-процесуальних функцій; наявна велика кількість визначень, що пояснюється достатньо довгим історичним розвитком цієї категорії та складністю її змісту, а також значною кількістю суб'єктів, що здійснюють кримінально-процесуальні функції.

У літературі є приклади систематизації дефініцій кримінально-процесуальних функцій [749, с. 29-31].

Як базові можна розглядати чотири концепції сутності цієї категорії.

Відповідно до першої, кримінально-процесуальна функція являє собою напрямок, вид кримінально-процесуальної діяльності [38, с. 36; 468, с. 5; 832, с. 188]. При цьому у деяких дослідженнях для визначення терміна «кримінально-процесуальна» функція використовується сполучення «основні напрямки діяльності» [1, с. 10; 419, с. 8; 485, с. 12; 541, с. 163-164; 893, с. 15], а у інших - «окремі напрямки» [422, с. 17; 679, с. 67; 832, с. 188; 860, с. 14], «напрями» [679, с. 67; 746, с. 9; 1111, с. 49] або «окремі компоненти» [421, с. 23] кримінально-процесуальної діяльності. Відмітимо, що підкреслюється психологічний характер функцій [585] та одномотивний характер діяльності [297, с. 20].

Друга концепція пов’язує кримінально-процесуальні функції із видами, напрямками діяльності суб’єктів кримінального процесу, обумовленими їх роллю, призначенням або метою участі у справі [253; 264, с. 63; 774, с. 252; 848, с. 160-163].

Різниця у цих концепціях у тому, що друга концепція безпосередньо пов’язує кримінально-процесуальну функцію із її носієм, і тому об’єднувати ці концепції не зовсім обґрунтовано [329, с. 83]. На думку М.Л. Якуб, у літературі поняття кримінально-процесуальної функції розглядається у двох аспектах: як окремі види, напрями кримінально-процесуальної діяльності та як функція органу або особи, що бере участь у процесі. Розгляд поняття процесуальної функції в обох названих аспектах є необхідним [1211, с. 84]. Цієї точки зору дотримуються й інші вчені [248, с. 77; 1137, с. 17-18]. Наприклад, М.Б. Уліщенко дає визначення кримінально-процесуальної функції як основного напрямку кримінально-процесуальної діяльності, викликаного об'єктивною потребою учасника процесу у задоволенні особистого або державного інтересу [934]. Тоді виходить, що представники, захисники та законні представники не є суб'єктами реалізації кримінально-процесуальної функції, оскільки у них немає таких інтересів, а є інтерес представницький.

Третя концепція пов’язує кримінально-процесуальні функції із вираженими у відповідних напрямах кримінально-процесуальної діяльності спеціальним призначенням та роллю суб’єкта [1179, с. 83; 1191, с. 54-55]. У даний час ця концепція дещо трансформувалася у тлумачення кримінально - процесуальної функції як місця та ролі учасника кримінального процесу у досягненні мети та вирішенні завдань конкретного етапу кримінального процесу та, відповідно, кримінального процесу у цілому [749, с. 44].

Четверта концепція розглядає кримінально-процесуальну функцію як покладений на суб’єкта загальний обов’язок або надане суб’єкту загальне право, спрямовані на виконання завдань та досягнення цілей (призначення) кримінального процесу [466, с. 89; 896, с. 38], або як сукупність прав та обов’язків, яка дозволяє суб’єкту кримінально-процесуальної діяльності захищати свої права або законні інтереси або здійснювати професійні повноваження [1217, с.

20], або лише як основний обов’язок органу або особи, що приймає участь у провадженні у справі, його процесуальне призначення [1211, с. 89; 1170].

Як уявляється, окремі з цих концепцій та визначень мають певні вади. Так, при пов’язуванні кримінально-процесуальної функції із спеціальним призначенням конкретних суб’єктів процесу виключається можливість здійснення однієї функції кількома суб’єктами та можливість здійснення суб’єктом декількох функцій. Але суд у кримінальному процесі здійснює не лише функцію вирішення справи, а й функцію судового контролю та деякі інші. Прокурор у кримінальному процесі може здійснювати функцію кримінального переслідування та функцію прокурорського нагляду. При визначенні кримінальних процесуальних функцій як виражених у законі основних напрямів процесуальної діяльності, що здійснюються з метою реалізації завдань кримінального провадження суб'єктами, уповноваженими на ведення процесу або наділеними правами для активної участі у кримінальному провадженні для захисту своїх прав та законних інтересів [422, с. 17], по суті, вилучають із кола носіїв кримінально-процесуальних функцій свідків, експертів, спеціалістів тощо.

Що стосується обрання суб’єктом певного напряму кримінально - процесуальної діяльності, яке розглядається у процесі як його функція, то таке твердження фактично заперечує можливість нормативного визначення кримінально-процесуальних функцій та їх носіїв, тим самим виключаючи можливість змагальної побудови кримінального процесу або окремих його стадій чи проваджень. Але ст. 22 КПК указує, що під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу. Повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, звернення з обвинувальним актом та підтримання державного обвинувачення у суді здійснюється прокурором. У випадках, передбачених КПК, повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення може здійснюватися слідчим за погодженням із прокурором, а обвинувачення може підтримуватися потерпілим, його представником. Захист здійснюється підозрюваним або обвинуваченим, його захисником або законним представником. Суд, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків. Тим самим КПК певним чином визначає кримінально-процесуальні функції та перелічує їх носіїв.

Розуміння функції як кримінально-процесуального обов’язку виключає із суб’єктів кримінально-процесуальних функцій потерпілого та цивільного позивача, а також дозволяє визначати суб’єктами реалізації кримінально - процесуальних функцій захисника та представників із істотними застереженнями. Саме тому ця точка зору була розвинута до тлумачення кримінально-процесуальної функції як сукупності прав та обов’язків. Однак таке розуміння кримінально-процесуальної функції не дозволяє відмежувати її від кримінально-процесуального статусу у його вузькому значенні.

Що стосується розмежування поняття кримінально-процесуальної функції у двох аспектах: як окремі види, напрями кримінально-процесуальної діяльності та як функція органу або особи, що бере участь у процесі, то, як уявляється, воно не має ключового значення для визначення поняття кримінально-процесуальної функції. Справедливим є твердження О.О. Тушева (хоча він і указує на підтримку ним цієї ідеї про розмежування поняття функції) про те, що кримінальний процес сам по собі не може виконувати функції кримінального переслідування, захисту, розслідування, вирішення кримінальної справи. Вони існують у кримінальному процесі, оскільки їх виконують конкретні суб'єкти. Коло їх обов'язків значно ширше кола основних функцій кримінального процесу... Окремо узятий суб'єкт, крім однієї основної, може одночасно здійснювати інші функції кримінального процесу [896, с. 35]. Дійсно, не можна відривати напрям діяльності від конкретного носія, що її здійснює. Діяльність завжди здійснюється певними суб’єктами шляхом вчинення сукупності взаємопов’язаних дій. У зв’язку з цим визначення кримінально-процесуальної функції через напрямки кримінально- процесуальної діяльності презюмує урахування носія функції - суб’єкта діяльності.

У тлумачному словнику термін «функція» також має декілька значень. Наприклад, функція розуміється як: явище, яке залежить від іншого явища, є формою його виявлення і змінюється відповідно до його змін; робота кого-, чого-небудь, обов'язок, коло діяльності когось, чогось; призначення, роль чого- небудь; специфічна діяльність організму людини, тварин, рослин, їхніх органів, тканин і клітин; величина, яка змінюється зі зміною незалежної змінної величини (аргументу) [796].

Таке значення цього слова, як обов’язок, коло діяльності, робота, що підлягає виконанню, значення, призначення, роль використовуються у конкретних підходах до визначення кримінально-процесуальної функції. Тому кримінально-процесуальне розуміння цього терміна відповідає його семантичному значенню.

Не можна погодитися із визначенням кримінально-процесуальної функції як частини кримінально-процесуальної діяльності, оскільки частинами кримінально-процесуальної діяльності є стадії кримінального процесу. Слід повністю підтримати позицію П.С. Елькінд [1191, с. 55] та В.М. Шпільова [1176, с. 24] про недопустимість змішування частин кримінального процесу та кримінально-процесуальних функцій.

Вивчення характеру взаємозв'язку процесуальних функцій та їх носіїв повинно базуватися на застосуванні методу структурно-функціонального аналізу. Він припускає появу та існування елемента системи у світлі здійснюваної ним функції. Із цього слідує, що функції первинні по відношенню до елементів, які ці функції реалізують. Отже, процесуальна функція не визначається роллю та призначенням відповідного учасника процесу, а, навпаки наявність функції обумовлює необхідність появи того чи іншого учасника процесу. Процесуальні функції та їх суб'єкти, носії цих функцій, є структурними елементами кримінально-процесуальної діяльності як системи, що знаходяться у взаємозв'язку та взаємодії. У системі кримінального судочинства (кримінально-процесуальна діяльність та правовідносини) функції відіграють системоутворюючу роль для елементів системи [190, с. 58].

У дослідженні проблематики визначення кримінально-процесуальних функцій необхідне застосування системного підходу, що і зроблено деякими вченими [280, с. 30; 381, с. 74; 519, с. 16; 755, с. 25]. Наприклад, на думку Н.А. Якубович, процесуальна функція може бути кваліфікована як здійснювана учасниками кримінально-процесуальна діяльність, характер та зміст якої визначаються законом залежно від процесуального становища учасників (їх ролі та призначення) в процесі, спрямована на вирішення поставлених перед ними завдань кримінального судочинства, відстоювання процесуальних інтересів або виконання процесуальних обов'язків [1212, с.15]. Віддаючи належне використанню системного підходу у цьому визначенні, слід зробити певне уточнення. Н.А. Якубович, як і Л.Д. Кокорєв, указує на те, що, по суті, функції випливають з процесуальних прав і обов'язків суб'єктів [379, с. 51]. За висловленням В.М. Бозрова, автор поставив віз поперед коня [86, с. 46]. Більш обґрунтованою є протилежна думка, що саме процесуальна функція визначає статус суб'єкта: як зазначила П.С. Елькінд, характер та обсяг прав та обов'язків суб'єкта визначається особливостями приписаних їм нормами права кримінально-процесуальних функцій [1192, с. 45-46]. С.В. Романов указує на те, що процесуальне становище учасника процесу визначається функцією; характер кримінально-процесуальної діяльності учасника процесу визначається його функцією [749, с. 42].

Однак, як вказувалося вище, при пов’язуванні кримінально- процесуальної функції із спеціальним призначенням конкретних суб’єктів процесу виключається можливість здійснення однієї функції кількома суб’єктами та можливість здійснення суб’єктом декількох функцій.

Системно визначає поняття кримінально-процесуальних функцій і О.Г. Яновська, зазначаючи, що кримінально-процесуальна функція - це основний напрям процесуальної діяльності сторін, що вирізняється за таким чинником, як мета діяльності, та виражає роль і призначення кожного учасника процесу. Зміст кримінально-процесуальних функцій становить сукупність прав та обов'язків суб'єкта кримінально-процесуальної діяльності, яка надає йому змогу захищати свої права та законні інтереси або здійснювати професійні повноваження [1217, с. 20]. Однак складно погодитися із тим, що функції здійснюються лише сторонами, навіть якщо мова йде про змагальне судочинство.

Таким чином, кожен із існуючих підходів до визначення кримінально- процесуальних функцій акцентує свою увагу лише на одному з аспектів цього багатоаспектного явища. Тому є необхідним застосування системного підходу, який має найбільші евристичні можливості при визначенні поняття та сутності кримінально-процесуальної функції. Здійснювана кримінально-процесуальна функція або функції є напрямами кримінально-процесуальної діяльності. Кримінально-процесуальна функція визначає і права та обов’язки суб’єкта процесу, і мету його діяльності. При цьому кримінально-процесуальна функція має нормативний характер і є елементом системи кримінально-процесуальних функцій.

Здійснювана кримінально-процесуальна функція або функції є напрямками кримінально-процесуальної діяльності, що дає можливість указати на векторний характер кримінально-процесуальних функцій. При цьому слід зазначити, що саме функція визначає характер кримінально-процесуальної діяльності. Напрямки кримінально-процесуальної діяльності характеризуються наявністю власних завдань, на досягнення яких спрямована діяльність суб'єктів відповідної функції. Кримінально-процесуальна функція визначає права та обов’язки суб’єкта процесу, які можна визнати змістом кримінально - процесуальної функції. Кримінально-процесуальна функція визначає призначення та роль її носія. При цьому слід, як уявляється, із певною обережністю відноситися до пов'язування кримінально-процесуальної функції із спеціальним призначенням конкретних суб’єктів процесу, оскільки це виключає можливість багатосуб'єктності функції та множинності функцій одного суб'єкта. Кримінально-процесуальна функція має нормативний характер; це дає можливість вказувати на виключно правові форми реалізації функції, що знаходять прояв у конкретних кримінально-процесуальних відносинах.

У кримінально-процесуальній доктрині немає єдності у визначенні ознак кримінально-процесуальних функцій [27, с. 21; 34, с. 38-39; 297, с. 10-11, 20, 24; 301, с. 339; 329, с. 83; 417, с. 21; 482, с. 13; 541, с. 158; 587, с. 29; 749, с. 39; 795, с. 55; 893, с. 18; 1176, с. 22; 1192, с. 51; 1211, с. 85-87]. Розглядаючи виділені у доктрині ознаки кримінально-процесуальних функцій, слід зазначити, що, безумовно, авторське їх виділення залежить від визначення сутності кримінально-процесуальних функцій, якої дотримується відповідний вчений. Крім того, на виділення авторських ознак кримінально-процесуальних функцій впливає і підхід до їх системи та класифікації.

І.Ю. Тарічко вироблені такі критерії віднесення кримінально- процесуальної діяльності до кримінально-процесуальної функції: при здійсненні діяльності не повинні змішуватися кримінально-процесуальні функції; межі здійснення суб'єктом процесу належної йому кримінально- процесуальної функції повинні визначатися його повноваженнями, правами та обов'язками (процесуальним статусом); поява нових та реалізація вже наявних кримінально-процесуальних функцій не можуть порушувати внутрішньої гармонії кримінального процесу; внутрішня функціональна система кримінального процесу характеризується взаємозв'язком між кримінально - процесуальними функціями та їх залежністю від їх призначення у цілому; носій кримінально-процесуальних функцій внаслідок професійного або особистого статусу зацікавлений у вирішенні справи; функції не є статичним утворенням, про них є сенс говорити лише тоді, коли діяльність, здійснювана тим чи іншим суб'єктом, забезпечує рух процесу та впливає на вирішення кримінальної справи; будь-яка діяльність, здійснювана у межах тієї чи іншої кримінально- процесуальної функції, не повинна суперечити принципу змагальності [848,

с. 134-135]. При цьому деякі виділені положення, зокрема: при здійсненні діяльності не повинне здійснюватися змішування кримінально-процесуальних функцій; межі здійснення суб'єктом процесу належної йому кримінально- процесуальної функції повинні визначатися його повноваженнями, правами та обов'язками (процесуальним статусом); поява нових та реалізація вже наявних кримінально-процесуальних функцій не може порушувати внутрішньої гармонії кримінального процесу [848, с. 134-135], є не стільки ознаками функцій, скільки методологічними засадами побудови системи кримінально- процесуальних функцій.

Б.А. Тугутов указує на те, що функцію законодавець визначає сукупністю критеріїв: мета функції, тобто те, що повинно бути досягнуто в ході судового процесу виконанням функції; спосіб здійснення, тобто характер дозволеної дії; процесуальна дія, тобто об'єктивний зміст функції; умови вчинення цієї дії, тобто обставини виходячи зі змісту прийнятого рішення, попередньої дії, часу і

т. ін.; обсяг процесуальних повноважень (прав) на здійснення дій; суб'єкт, тобто відповідальна особа, на яку законодавець поклав виконання цієї дії [889, с. 7475]. Видається, що другий та четвертий критерії не мають самостійного значення, а є деталізацією третього.

Деякі вчені ключовою ознакою функції вважають наявність процесуального інтересу або інтересу у вирішенні справи [86, с. 84, 85; 229, с. 72; 848, с. 135; 1126, с. 15-16].

Для оцінки цієї точки зору необхідно визначитись із поняттям процесуального інтересу. Розглядаючи його, слід найперше визначити концептуальне поняття інтересу, яке буде використовуватися для проекціювання на нього поняття інтересу процесуального. Вважаємо, що найбільш логічним та таким, що відповідає соціологічному значенню інтересу, є визначення, надане Т.А. Дуйшенбієвим: інтерес у кримінальному судочинстві - це породжене системою потреб (охорона і захист) особистості і суспільства усвідомлене спонукання, спрямоване на вигідне задоволення потреби на користь носія (суспільства, держави, колективу, особистості) за допомогою діяння, передбаченого кримінально-процесуальним законом [252].

Процесуальний інтерес учасника кримінального провадження характеризується тим, що він може або визначатися його матеріально-правовим інтересом, або характеризуватися відсутністю матеріально-правового інтересу, однак необхідністю реалізації кримінально-процесуальної компетенції або кримінально-процесуального обов'язку, покладеного на суб'єкта законом, для реалізації завдань кримінального провадження. При цьому інтерес може бути не тільки особистим або представницьким, що характерно для підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, представників, законних представників, захисників, а й публічним [1126, с. 15]. Як указується у літературі, уповноважені органи державної влади і посадові особи обов'язково реалізують публічний інтерес, обумовлений функціями кримінального переслідування і вирішення юридичної (кримінальної) справи [46]. Із цим твердженням складно погодитися повністю. Генеруючим для визначення спрямованості діяльності є інтерес, і тому саме він обумовлює покладену на суб'єкта функцію. Коректніше було б указати, що публічний інтерес обумовлений завданнями кримінального процесу. При цьому, дійсно, публічний процесуальний інтерес посадових осіб органів попереднього розслідування і прокуратури, суду, що здійснюють провадження у кримінальній справі, обумовлений владним характером кримінально- процесуальних відносин і зводиться до законного і обґрунтованого застосування норм кримінального та кримінально-процесуального права, виконання призначення кримінального судочинства [46].

Таким чином, процесуальний інтерес можна визначити як обумовлене матеріально-правовим інтересом або необхідністю реалізації кримінально - процесуальної компетенції /кримінально-процесуального обов'язку для досягнення завдань кримінального провадження усвідомлене прагнення суб'єкта кримінального провадження, спрямоване на ефективне задоволення публічних, суспільних або приватних потреб при здійсненні кримінального провадження шляхом використання правових засобів, передбачених кримінальним процесуальним законом.

Відповідно, виходячи із цього визначення, процесуальні інтереси мають усі суб'єкти кримінального провадження, і саме процесуальний інтерес визначає сутність кримінально-процесуальної функції. Тому слід погодитися із тим, що функції «здійснюються суб’єктами, які уповноважені на провадження у справі або мають у справі процесуальний інтерес» [27, с. 21; 587, с. 29].

О.Д. Бойков звертає увагу на наявність спеціальних дій, спрямованих на їх реалізацію, як на ознаку функцій [442, с. 436]. Ряд авторів підкреслюють обумовленість функції цілями кримінального процесу [1102, с. 162], завданнями кримінального судочинства, найближчими цілями кримінально - процесуальної діяльності, цілями та інтересами учасника процесу [1102, с. 156]. В.Т. Нор та М.В. Гузела усі ознаки функцій пов'язують із завданням: функція має своє специфічне завдання в процесі; має процесуальні форми (способи) вирішення; існують суб'єкти та процесуальні заходи, за допомогою яких розв'язується дане завдання кримінального судочинства [218; 607, с. 22].

Аналіз виділених у літературі ознак кримінальних функцій дозволяє стверджувати, що найбільшої підтримки знайшли такі: кримінально- процесуальні функції закріплені у законі певними видами, напрямками процесуальної діяльності [27, с. 21; 301, с. 339; 893, с. 18] або знаходять у них свій прояв [1192, с. 51]; кожна з них спрямована на реалізацію завдань кримінального судочинства [27, с. 21; с. 417, с. 21; 749, с. 39], однак має і власні завдання [218; 461, с. 5; 607, с. 22]; кримінально-процесуальні функції повинні розглядатися у зв’язку з носіями, тобто суб’єктами, які їх здійснюють, і є невіддільними від них [218; 329, с. 83; 607, с. 22]; процесуальна функція здійснюється у передбачених законом процесуальних формах та передбаченими законом процесуальними засобами [218; 607, с. 22; 1211, с. 86]; напрями кримінально-процесуальної діяльності не збігаються і не поглинаються один одним [с. 329, с. 83; 893, с. 18]; усі кримінально-процесуальні функції мають правову природу, визначаються нормами права й виражаються у відносно стійкому правовому статусі кожного з їх носіїв [1192, с. 51]; поза здійсненням конкретних процесуальних обов’язків (як і прав) суб’єктів кримінального судочинства категорія «функція» залишається ідеальною лише поза її реальним втіленням у життя [1192, с. 51]; реалізація пов’язана з усіма стадіями кримінального судочинства [1126, с. 16; 1192, с. 51].

Але щодо деяких викладених ознак кримінально-процесуальних функцій можна висловити певні зауваження.

Так, указується, що кримінально-процесуальні функції виділяються з усієї процесуальної діяльності як основні, оскільки кожна з них безпосередньо пов’язана з реалізацією завдань кримінального судочинства [417, с. 21; 541, с. 158; 587, с. 29]; функцію характеризує не уся діяльність, а її основні напрями; основні напрями діяльності обов’язково повинні розглядатися у зв’язку з носіями, тобто суб’єктами, які їх здійснюють; між роллю та призначенням учасників кримінального процесу та їх основними напрямами діяльності є стійкий, взаємообумовлюючий зв’язок [329, с. 83]. Безумовно, найважливішими напрямками кримінально-процесуальної діяльності є основні кримінально- процесуальні функції, однак виділення вищевказаних ознак кримінально- процесуальної функції (із прив'язкою їх, по суті, лише до основних кримінально-процесуальних функцій), по-перше, обмежує систему кримінально-процесуальних функцій лише основними (традиційними) кримінально-процесуальними функціями, по-друге, звужує зміст поняття кримінально-процесуальної функції.

Відповідно, це стосується і такої ознаки, як «здійснюється вона учасниками кримінального процесу в особі суду та представників сторони обвинувачення та сторони захисту» [301, с. 339], також, по суті, обмежує кримінально-процесуальні функції лише основними (обвинувачення, захисту та вирішення справи). Саме тому слід підтримати таку ознаку, що всі суб’єкти кримінально-процесуальних прав та обов’язків є носіями досліджуваних функцій [1192, с. 51].

Формулюючи ознаки кримінально-процесуальних функцій, слід виходити із векторного, змістовного, суб'єктного та формального елемента, кожний із яких дозволяє виділити відповідні ознаки кримінально-процесуальних функцій.

1. Здійснювана кримінально-процесуальна функція або функції є напрямками кримінально-процесуальної діяльності, що дає можливість указати на векторний характер кримінально-процесуальних функцій. При цьому слід зазначити, що саме функція визначає характер кримінально-процесуальної діяльності. Напрямки кримінально-процесуальної діяльності характеризуються наявністю власних завдань, на досягнення яких спрямована діяльність суб'єктів відповідної функції. Але у цілому кримінально-процесуальні функції спрямовані на забезпечення реалізації завдань кримінального судочинства, що і є метою функцій. Таким чином, ознакою кримінально-процесуальної функції є її діяльнісний характер; цілеспрямований характер та наявність завдань; генеруючий характер, оскільки саме функція визначає характер кримінально- процесуальної діяльності.

2. Кримінально-процесуальна функція визначає права та обов’язки суб’єкта /компетенцію (суб’єктів) реалізації функції, які відображають зміст кримінально-процесуальної функції в аспекті спрямованості напрямку діяльності, однак не є її елементом. Таким чином, ознакою кримінально- процесуальної функції є її генеруючий характер, оскільки саме функція визначає права та обов’язки, компетенцію суб’єкта (суб’єктів) реалізації функції.

3. До суб'єктного елемента кримінально-процесуальної функції слід віднести призначення та роль носія або носіїв кримінально-процесуальної функції. При цьому слід, як уявляється, із певною обережністю відноситися до пов'язування кримінально-процесуальної функції із спеціальним призначенням конкретних суб’єктів процесу, оскільки це виключає можливість багатосуб'єктності функції та множинності функцій одного суб'єкта. Таким чином, ознакою кримінально-процесуальної функції є її невіддільність від її носія - суб'єкта кримінального провадження; можливість здійснення суб'єктом декількох кримінально-процесуальних функцій; можливість здійснення однієї функції декількома суб'єктами; наділення суб'єкта процесуальною компетенцією або процесуальним статусом для реалізації функції; крім того, до відповідних ознак кримінально-процесуальних функцій слід віднести виділені В.М. Шпільовим роль, місце і призначення учасника у кримінальному процесі; мету й завдання його участі у кримінальній справі; переслідуваний інтерес; процесуальне становище; повноваження; характер діяльності; значимість, відповідальність за хід і результати процесу [1176, с. 22].

4. Кримінально-процесуальна функція має нормативний характер; це дає можливість вказувати на виключно процесуальні форми реалізації функції, що знаходять прояв у конкретних кримінально-процесуальних відносинах; таким чином, ознакою кримінально-процесуальної функції є її правовий характер; наявність процесуальних засобів її реалізації.

У контексті поняття та ознак кримінально-процесуальних функцій важливе методологічне значення має її співвідношення з категоріями «завдання», «мета» та «призначення» в аспекті кримінально-процесуальної діяльності, оскільки вони нерідко використовуються характеристиці поняття кримінально-процесуальної функції [253; 264, с. 63; 429, с. 10; 442, с. 423; 461, с. 5; 679, с. 67; 749, с. 253; 848, с. 160-161; 919, с. 102; 1191, с. 54-55].

Аналізуючи поняття та сутність кримінально-процесуальної функції, слід зазначити, що вона співвідноситься із категорією «мета» та «завдання» у кримінальному провадженні на декількох рівнях: по-перше, як засіб реалізації завдань (а через завдання - і мети та призначення) кримінального провадження. Відповідно, у цьому аспекті первинним елементом генеруючого характеру будуть саме мета та призначення та завдання кримінального провадження. Саме, як уявляється, у подібному аспекті Д.М. Берова характеризує співвідношення завдань (мети), принципу та функції таким чином: мета (завдання) кримінального процесу визначає бажаний результат, який необхідно досягти, принцип - загальні правила її досягнення, функції - конкретного суб'єкта і процесуальний порядок його діяльності [72, с. 156].

По-друге, функція як напрямок діяльності, що є цілеспрямованим (на реалізацію завдань кримінального провадження у цілому), характеризується наявністю власних завдань, на досягнення яких спрямована діяльність суб'єктів відповідної функції, що дозволяє відмежувати кримінально-процесуальну функцію одна від іншої. Слід зазначити, що одні вчені указують на наявність у функцій цілей [376], інші - завдань [461, с. 5], треті - цілей та завдань [336; 679, с. 67]. Співвідношення категорій «мета кримінального провадження», «завдання кримінального провадження» та «призначення кримінального судочинства«» неодноразово ставали предметом спеціальних та інших досліджень [57; 67, с. 102; 285; 286, с. 250; 389; 877; 897, с. 50; 919; 1164, с. 19]. Не досліджуючи детально ці категорії, оскільки це виходить за межі предмета дослідження, вважаємо за важливе висвітлити декілька методологічно важливих для цього дослідження положень. Ми виходимо із можливості розмежувати соціальне призначення, мету та завдання кримінального провадження, на забезпечення реалізації яких спрямовані кримінально- процесуальні функції, хоча КПК України і не містить категорії «призначення кримінального провадження«», як і категорії «мета кримінального провадження», а визначає лише завдання кримінального провадження у ст. 2. Модельний КПК для держав-учасниць СНД [572] указує на призначення кримінального судочинства (ст. 2) та завдання кримінально-процесуального закону (ст. 3).

Мета - передбачення у свідомості результату, на досягнення якого спрямовані дії. В якості безпосереднього мотиву мета спрямовує і регулює дії, пронизує практику як внутрішній закон, якому людина підпорядковує свою волю [1118]. Відповідно, кримінальне провадження, яке є упорядкованою системою дій його учасників, не може бути безцільним, оскільки, як і будь-яка інша соціальна діяльність, воно спрямоване на досягнення соціально корисного результату. Це не заперечує можливість виділення також призначення кримінального провадження, яке має більш загальний характер та визначається соціальними потребами у наявності державного кримінально-правового впливу на девіантну поведінку.

Характеризуючи соціальне призначення кримінального судочинства, вчені висловлюють пропозиції щодо його тлумачення [57, с. 100-101; 376; 1164, с. 18]. Вважаємо, що соціальне призначення кримінального провадження слід розглядати з позицій конфліктології, а саме розглядати його як засіб для вирішення соціального конфлікту. У межах кримінальної юстиції цей конфлікт має кримінально-правовий характер (оскільки пов'язаний із порушенням кримінально-правової заборони) і може бути вирішений шляхом ефективного застосування норм матеріального кримінального права для відновлення становища, що існувало до вчинення кримінально караного діяння, забезпечення, за загальним правилом, невідворотності кримінальної відповідальності, відновлення порушених прав та законних інтересів осіб, що постраждали від вчинення кримінально караного діяння.

Слід повністю погодитися із С.В. Ківаловим у тому, що кримінальне судочинство, як будь-яка процесуальна діяльність, спрямоване на забезпечення правильного та ефективного застосування норм матеріального права, в першу чергу кримінального, і, таким чином, на забезпечення захисту фізичних та юридичних осіб, суспільства та держави від кримінально караних посягань [357, с.8]. У межах цього ж методологічного підходу як мета кримінального процесу визначається захист прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави від злочинних посягань та інших суспільно небезпечних діянь [429, с. 10]. Тому, відповідно, метою кримінального провадження слід визнати забезпечення належного застосування норм матеріального (в першу чергу кримінального) права для захисту особи, суспільства і держави від кримінально караних посягань. У зв'язку із цим слід визнати, що захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, указаний у ст. 2 КПК як завдання кримінального провадження, фактично є не завданням, а метою кримінального провадження.

Тому коректним буде твердження про цілеспрямований характер функції як напрямку кримінально-процесуальної діяльності в аспекті її спрямованості на реалізацію завдань та мети, а через них - і призначення кримінального провадження. Тобто метою функції є реалізація мети та завдань, а через них - і призначення кримінального провадження.

Як наслідок, для цього кожна функція має власне завдання, яке відображає генеральну спрямованість цієї функції (наприклад, для функції кримінального переслідування це буде притягнення особи до кримінальної відповідальності). Для реалізації цих завдань КПК передбачає певні процесуальні засоби її реалізації, тобто форму реалізації функції. В цьому аспекті відповідні завдання є правовими явищами другого рівня узагальненості, оскільки вони не тотожні загальним завданням кримінального провадження, а є їх певною деталізацією із урахуванням змісту функції.

По-третє, суб'єкти реалізації кримінально-процесуальної функції виконують власні завдання, що визначаються їх функцією або функціями у межах окремих стадій кримінального провадження та у ході кримінального провадження у цілому; в цьому аспекті завдання характеризують спрямованість діяльності конкретного суб'єкта, який може реалізовувати (суміщати) різні функції, відповідно, перед ним можуть бути поставлені різні завдання.

Також слід визначити співвідношення кримінально-процесуальної функції та компетенції, а також кримінально-процесуальної функції та кримінально-процесуального статусу. У науці немає чітких підходів щодо, зокрема, співвідношення категорії «кримінально-процесуальна функція» із суміжними категоріями кримінально-процесуальної доктрини, зокрема, із категоріями «кримінально-процесуальний статус» та «кримінально- процесуальна компетенція».

Категорію «кримінально-процесуальний статус» слід розглядати як спеціальну щодо категорії «правовий статус». У загальній теорії права [122, с. 224; 776, с. 18; 1138, с. 294] та кримінально-процесуальній доктрині [200, с. 101; 450, с. 127; 478, с. 8] є різні підходи до визначення змісту правового статусу. Вважаємо, що для відмежування правового статусу від правового становища учасника кримінального провадження до правового статусу слід включати лише права, свободи, законні інтереси та обов'язки особи. Відмітимо, що законний інтерес у кримінальному процесі [щодо визначення, наприклад, див.: 494, с. 265-266] є самостійним елементом кримінально-процесуального статусу. Дійсно, аналізуючи сутність законних інтересів, не можна не помітити, що правовим захистом користуються і деякі інтереси особистості, які не отримали прямого закріплення в конкретному нормативному акті. Не кожен законний інтерес безпосередньо закріплюється державою в нормах права, деякі випливають із загальних принципів права. Для визнання інтересу законним важливо, щоб він не був протиправним, не суперечив закону. Законні інтереси особистості, які не випливають безпосередньо зі змісту нормативного акта, існують і в галузі кримінального судочинства [377]. Про необхідність віднесення законних інтересів до елементів кримінально-процесуального статусу свідчить певним чином і КПК України, вказуючи у якості завдань на захист на тільки прав і свобод, а й законних інтересів учасників кримінального провадження.

При цьому мова йде, безумовно, лише про особу, яка не має у кримінальному провадженні владних повноважень, оскільки для останніх має використовуватися категорія «кримінально-процесуальна компетенція». Компетенція у межах теорії конституційного та адміністративного права визначається О.Ю. Тихомировим як покладений на уповноваженого суб'єкта обсяг публічних справ [865, с. 55]. У межах кримінально-процесуальної доктрини найбільш широке визначення кримінально-процесуальної компетенції дає Л.М. Лобойко: «покладений кримінально-процесуальним законом на органи дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду обсяг публічних справ у сфері вирішення кримінально-правових конфліктів, що виникають у суспільстві» [483, с. 25].

Натепер слід визначити, чи є кримінально-процесуальна функція елементом кримінально-процесуального статусу та кримінально-процесуальної компетенції. У літературі є дослідження, в яких ця думка відстоюється [195, с. 23; 269, с. 196; 481, с. 101]. В інших дослідженнях звертається увага на детермінуючий характер процесуальних прав і обов'язків суб'єктів щодо функцій [379, с. 51; 1212, с. 15]. Висловлено і протилежну думку [190, с. 58; 749, с. 42; 1191, с. 45-46]. Звертається увага і на більш складне співвідношення між цими категоріями [848, с. 137]. У деяких джерелах кримінально- процесуальна функція ототожнюється із процесуальним правом чи обов'язком, із процесуальним статусом та визначається через них [896, с. 38; 1217, с. 20], що не завжди знаходить підтримку [71; 809, с. 88-89].

1.3.

<< | >>
Источник: ГЛОВЮК Ірина Василівна. КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНІ ФУНКЦІЇ: ТЕОРЕТИКО- МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ І ПРАКТИКА РЕАЛІЗАЦІЇ. ДИСЕРТАЦІЯ на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Одеса - 2015. 2015

Скачать оригинал источника

Еще по теме Поняття та ознаки кримінально-процесуальних функцій:

  1. 3.1. Процесуальний статус і значення в кримінальному провадженні інформації, отриманої з інформаційних систем
  2. Підстави та умови встановлення кримінальної відповідальності за примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань
  3. Диспозитивність в історії кримінального процесу України та в наукових дослідженнях
  4. Поняття, суть і значення диспозитивності в кримінальному судочинстві України
  5. 2.1. Роль особи, що потерпіла від злочину, у порушенні кримінальної справи
  6. 2. Іарантп реалізації прав потерпілого в кримінальному судочинстві
  7. Методологічні основи вчення про кримінально-процесуальні функції
  8. Поняття та ознаки кримінально-процесуальних функцій
  9. Система кримінально-процесуальних функцій
  10. Види кримінально-процесуальних функцій
  11. Функціональна спрямованість кримінально-процесуальної діяльності прокурора
  12. Функціональна спрямованість діяльності кримінально-процесуальної представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження
  13. Функція кримінального переслідування: поняття та сутність
  14. Форми кримінального переслідування: проблеми конституювання
  15. Суб’єкти кримінального переслідування: поняття, система, класифікація
  16. Функція захисту: поняття та сутність
  17. Кримінально-процесуальні функції вторинного рівня та їх реалізація в кримінальному провадженні
  18. Кримінально-процесуальні функції паралельного (приєднаного) рівня та їх реалізація у кримінальному провадженні
  19. Кримінально-процесуальна функція обслуговуючого рівня та її реалізація у кримінальному провадженні України
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -