<<
>>

ВСТУП

Актуальність теми. Протидія злочинності у сучасному світі вимагає ефективного функціонування системи кримінальної юстиції, двоєдиним призначенням якої є реагування в кримінально-процесуальній формі на вчинені кримінальні правопорушення та дотримання належної правової процедури.

Водночас, враховуючи кількість змін та доповнень до Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), законопроектних та доктринальних пропозицій, ще зарано стверджувати про закінчення реформування національного кримінального процесу.

Реформування кримінального провадження України потребує наявності чітких та несуперечливих наукових підходів щодо базових категорій кримінально-процесуальної доктрини, які, враховуючи характер кримінально- процесуальної діяльності, можуть бути визначені як системоутворюючі для побудови структури кримінального провадження (статичний елемент) та забезпечення функціонування кримінального провадження як діяльнісної системи у контексті досягнення призначення, мети та завдань кримінального провадження (динамічний елемент). Для галузевої доктрини однією з таких є категорія кримінально-процесуальних функцій, оскільки рух кримінального провадження пов'язаний із реалізацією трьох основоположних напрямків кримінально-процесуальної діяльності, які у КПК поіменовані функціями державного обвинувачення, захисту та судового розгляду, а у кримінально- процесуальній науці найчастіше розглядаються функції обвинувачення (кримінального переслідування), захисту та правосуддя (вирішення справи).

Дана проблематика актуалізується у зв'язку з істотним розширенням сфери дії принципу змагальності у кримінальному провадженні, оскільки елементом цього принципу є розмежування кримінально-процесуальних функцій, недопущення суміщення основних кримінально-процесуальних функцій. Разом з тим багатоманітність напрямків кримінально-процесуальної діяльності дозволяє стверджувати про необхідність виходу теорії кримінально- процесуальних функцій за межі зв'язків лише із засадою змагальності та трьох основних кримінально-процесуальних функцій і виділення їх більшої кількості, що відображає реальну побудову сучасного українського кримінального провадження, яке містить і змагальні, і розшукові елементи.

У період з кінця ХІХ - початку ХХІ століть кримінально-процесуальні функції досліджувалися в наукових працях таких вчених, як Ф.А. Абашева, В.Д. Адаменко, О.С. Александров, С.А. Альперт, В.О. Андреянов,

О.Є. Антонова, О.Я. Баєв, Д.М. Берова, О.Д. Бойков, В.М. Бозров, Є.Б. Болтошев, Т.В. Варфоломеєва, Ю.І. Великосельський, С.І. Вікторський, Л.В. Головко, В.Г. Гончаренко, Ю.М. Грошевий, Л.М. Давиденко, В.Г. Даєв, В.П. Даневський, В.В. Дорошков, Е.Г. Дусейнова, М.В. Духовськой,

П.С. Елькінд, З.Д. Єнікєєв, О.Д. Жук, В.С. Зеленецький, З.З. Зінатуллін, К.Б. Калиновський, М.П. Кан, О.А. Квачевський, Н.В. Кіріллова, О.Ф. Кістяківський, В.В. Колодко, М.О. Колоколов, Г.М. Корольов, В.Ф. Крюков, О.М. Ларін, Л.М. Лобойко, Т.О. Лоскутов, Р.В. Мазюк, З.В. Макарова, В.Т. Маляренко, О.Р. Михайленко, М.М. Михеєнко,

Я.О. Мотовіловкер, Н.Г. Муратова, В.П. Нажимов, В.Т. Нор, В.М. Палаузов, Н.Є. Петрова, С.В. Познишев, М.М. Полянський, В.О. Попелюшко,

Н.І. Ревенко, І.В. Рогатюк, С.В. Романов, В.М. Савицький, О.В. Смирнов, Ю.І. Стецовський, М.С. Строгович, Д.Г. Тальберг, І.Ю. Тарічко, А.А. Татоян, Б.А. Тугутов, О.О. Тушев, М.Б. Уліщенко, Ф.Н. Фаткуллін, І.Я. Фойницький, О.Г. Халіулін, О.В. Химичева, О.О. Чепурний, М.Ю. Черкова, В.А. Чернишов, З.Х. Шагієва, О.Г. Шило, В.М. Шпільов, М.Є. Шумило, Н.І. Щегель, В.М. Юрчишин, Ф.М. Ягофаров, М.Л. Якуб, О.Г. Яновська та ін.

На основі КПК 2012 р. царина кримінально-процесуальних функцій представлена науковими розробками таких науковців, як М.В. Азарова, К.К. Арушанян, А.А. Ахундова, Р.Г. Ботвінов, Ю.М. Грошевий, Є.В. Григорчук, В.О. Гринюк, Є.Є. Демидова, В.В. Долежан, І.В. Єна, О.В. Єні, А.О. Іванов, Т.Г. Ільєва, О.В. Капліна, П.М. Каркач, Л.В. Карабут, Я.О. Ковальова, А.Ю. Козленко, І.М. Козьяков, В.В. Колодчин, В.П. Корж,

А.В. Лапкін, О.О. Левендаренко, Л.А. Легеза, О.І. Литвинчук, Л.М. Лобойко, Т.О. Лоскутов, В.В. Луцик, А.О. Ляш, Н.В. Малярчук, Н.В. Марчук, С.М. Меркулов, М.Г. Моторигіна, Г.В. Остафійчук, С.І. Перепелиця, Д.О. Пилипенко, Д.П. Письменний, В.П. Півненко, М.А. Погорецький, Ю.Є. Полянський, В.Г. Пожар, В.О. Попелюшко, О.В. Попович, В.В. Рожнова, М.В. Руденко, Д.О. Савицький, Н.П. Сиза, В.М. Тертишник, О.М. Толочко, Г.Є. Тюрін, Л.Д. Удалова, Р.М. Шехавцов, А.О. Шульга, В.М. Юрчишин, О.Г. Яновська та ін.

Втім, на дисертаційному та монографічному рівнях досліджувалися лише окремі функції (кримінального переслідування, обвинувачення, судового контролю), а також функції деяких суб'єктів кримінального провадження, зокрема, прокурора, керівника органу досудового розслідування та потерпілого. Так, недостатньо дослідженими залишилися питання загальної частини теорії кримінально-процесуальних функцій (методологічних засад, поняття, системи, видів). Потребують подальшого дослідження з урахуванням оновленого законодавства основні кримінально-процесуальні функції, зокрема, у контексті існування та характеристик функції кримінального переслідування, сутності функції захисту. Відсутні системні дослідження функцій таких суб'єктів, як: прокурор (враховуючи зазначення на здійснення ним процесуального керівництва досудовим розслідуванням у ст. 36 КПК); слідчий (з урахуванням віднесення його до сторони обвинувачення у КПК); потерпілий (у зв'язку з оновленням його кримінально-процесуального статусу); цивільний позивач та цивільний відповідач (у силу не віднесення їх до сторін кримінального провадження); представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження; свідок; адвокат свідка та інші учасники кримінального провадження, що сприяють його руху.

Крім того, аналіз правозастосовчої практики свідчить про недостатньо чітке визначення повноважень окремих суб'єктів кримінального провадження в контексті нормативно покладених на них функцій, що викликає складнощі та суперечності в їх практичній реалізації, призводить до невідповідності повноважень слідчого його продекларованій процесуальній самостійності, складнощів у взаємодії слідчого з керівником органу досудового розслідування та прокурором, невідповідності деяких повноважень прокурора статусу процесуального керівника досудового розслідування, деформованості взаємодії слідчого та оперативних підрозділів, недостатньо чіткого розмежування компетенції слідчого та прокурора щодо закінчення кримінального переслідування, випадків порушення права підозрюваного, обвинуваченого на захист, проблем розподілу тягаря та обов'язку доказування між суб'єктами кримінального провадження, різного тлумачення призначення та меж повноважень слідчого судді, спірного визначення ролі суду в доказуванні при здійсненні ним правосуддя, а також інших, менш концептуальних проблем здійснення кримінального провадження. Зазначене свідчить про складнощі застосування положень КПК при реалізації кримінально-процесуальних функцій суб'єктами кримінального провадження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження відповідає Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки, затвердженій Указом Президента України від 20.05.2015 р., Пріоритетним напрямам розвитку правової науки на 2011-2015 рр., затвердженим постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 24.09.2010 р. №14-10 зі змінами, внесеними 05.03.2012 р. №4-12 (розділ «Правові засоби боротьби зі злочинністю», п.п. 1, 2, 4). Теоретичні та практичні питання теми дисертації досліджувалися у межах плану науково-дослідної роботи кафедри кримінального процесу Національного університету «Одеська юридична академія» «Удосконалення сучасного кримінально-процесуального законодавства та забезпечення його ефективності в умовах правової реформи» на 2011-2015 рр. як складової плану науково-дослідної роботи Національного університету «Одеська юридична академія» «Теоретичні та практичні проблеми забезпечення сталого розвитку української державності та права» на 20112015 рр. (державний реєстраційний номер 0110U000671), а також у межах прикладного дослідження «Комплексне дослідження доказової діяльності суду (судді) у кримінальному процесі України» (державний реєстраційний номер 0112U000689) (2012-2013 рр.).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є формування системної концепції кримінально-процесуальних функцій як основи кримінального провадження України, а також внесення пропозицій з удосконалення КПК як нормативного підґрунтя її реалізації.

Для досягнення зазначеної мети вирішувалися такі завдання: сформулювати методологічні засади вчення про кримінально- процесуальні функції;

визначити поняття та ознаки кримінально-процесуальних функцій; конституювати систему кримінально-процесуальних функцій, охарактеризувати її рівні;

здійснити класифікацію кримінально-процесуальних функцій; розкрити зміст функції кримінального переслідування; розглянути співвідношення категорій «кримінальний позов»,

«обвинувачення» та «кримінальне переслідування»;

запропонувати шляхи вирішення проблем реалізації функції

кримінального переслідування у досудовому та судовому провадженнях; охарактеризувати зміст функції захисту;

визначити шляхи вирішення проблем реалізації функції захисту в досудовому та судовому провадженнях;

розкрити зміст, напрямки реалізації та окреслити шляхи вирішення проблем реалізації функції правосуддя;

визначити зміст кримінально-процесуальних функцій вторинного рівня та запропонувати шляхи вирішення проблем їх реалізації;

охарактеризувати зміст кримінально-процесуальних функцій паралельного (приєднаного) рівня та запропонувати шляхи вирішення проблем їх реалізації;

розкрити зміст кримінально-процесуальної функції обслуговуючого рівня та запропонувати шляхи вирішення проблем її реалізації;

визначити функціональну спрямованість діяльності учасників кримінального провадження (суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, керівника органу досудового розслідування, оперативних підрозділів, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, свідка, адвоката свідка);

сформулювати науково-обґрунтовані пропозиції щодо внесення змін та доповнень до КПК у сфері реалізації кримінально-процесуальних функцій.

Об'єктом дослідження є правовідносини, що виникають у процесі здійснення кримінально-процесуальної діяльності.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні засади і практика реалізації кримінально-процесуальних функцій.

Методи дослідження. Методологічним підґрунтям наукового дослідження служить сукупність філософських, загальнонаукових та спеціально-наукових методів наукового пізнання. За допомогою діалектичного методу поглиблено понятійний апарат, з'ясовано сутність та ознаки кримінально-процесуальних функцій, відмежовано їх від суміжних категорій теорії функціоналізму (функцій кримінального процесуального права та функцій кримінального процесу (підрозділи 1.1-1.2, 4.1-4.3). Системний метод та метод системно-структурного аналізу дав можливість конституювати та дослідити систему кримінально-процесуальних функцій, виявити її властивості, визначити функціональну спрямованість діяльності суб'єктів кримінального провадження (підрозділи 1.3-1.4, 2.1-2.8). За допомогою функціонального методу досліджено функціональну спрямованість кримінально-процесуальної діяльності як засобу реалізації норм матеріального, зокрема кримінального, права, тобто в діяльнісному аспекті їх ролі в досягненні призначення та завдань кримінального провадження як функціональної системи, а також досліджено реалізацію норм кримінального процесуального права (підрозділи 1.1-1.4, 2.1- 2.8). Використання статистичного методу забезпечило обґрунтування теоретичних положень роботи даними судової статистики (підрозділи 3.2, 3.3, 4.1). Метод історизму застосовувався при порівнянні положень КПК 1960 р. та КПК 2012 р. (підрозділи 1.1, 1.3, 2.1, 2.2, 2.3, 2.6, 2.7). Соціологічний метод використовувався при проведенні та аналізі результатів анкетування та дослідженні емпіричної бази (підрозділи 1.4, 2.1, 2.2, 2.6-2.8, 3.1-3.3, 4.1). Формально-юридичний метод використовувався при дослідженні положень Конституції України, міжнародно-правових актів, кримінального процесуального законодавства України, рішень ЄСПЛ (підрозділи 1.1-1.4, 2.12.8, 3.1-3.3, 4.1-4.3). За допомогою порівняльно-правового методу було зіставлено та проаналізовано норми кримінального процесуального законодавства України та деяких інших зарубіжних держав (підрозділи 1.3, 2.12.3, 2.6-2.8, 3.1-3.3, 4.1, 4.2). Логіко-нормативний метод використовувався для формулювання доповнень до чинного кримінального процесуального законодавства (підрозділи 2.1, 2.4, 3.1-3.3, 4.1-4.3, додатки).

Теоретичну основу дисертаційного дослідження становлять наукові праці українських і зарубіжних дослідників з теорії права та держави, кримінального, кримінального процесуального та цивільного процесуального права.

Нормативну основу дослідження становлять Конституція України, міжнародно-правові акти, акти кримінального, кримінального процесуального законодавства України та деяких зарубіжних держав (Азербайджанської Республіки, Грузії, Киргизької Республіки, Республіки Вірменія, Республіки Білорусь, Естонської Республіки, Республіки Казахстан, Республіки Молдова, Республіки Таджикистан, Російської Федерації, Туркменістану, Федеративної Республіки Німеччина, Франції), постанови Пленуму та інформаційні листи Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Емпіричну базу дисертаційного дослідження становлять: рішення ЄСПЛ; рішення Конституційного Суду України; узагальнення судової практики ВССУ та інших судів; матеріали кримінальних проваджень; судові рішення, розміщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень; дані судової статистики, опубліковані на веб-сайті ВССУ; результати анкетування суддів, слідчих суддів, слідчих, керівників органів досудового розслідування, співробітників органів прокуратури, викладачів кримінального процесу, криміналістики, оперативно-розшукової діяльності вищих навчальних закладів (2015 р.) - усього 370 осіб.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим спеціальним комплексним дослідженням теоретичних, методологічних та практичних аспектів кримінально-процесуальних функцій на основі положень КПК України 2012 р.

У межах здійсненого дослідження одержано такі результати, що мають наукову новизну: вперше:

з позицій системного підходу сформульовано визначення кримінально - процесуальної функції як єдності елементів: напрям кримінально- процесуальної діяльності, зміст цієї діяльності, її форма, призначення та роль носія кримінально-процесуальної функції;

комплексно охарактеризовано кожну кримінально-процесуальну функцію за такими ознаками: поняття та сутність; завдання; суб'єкти реалізації та їх повноваження /статус; часові межі існування; проблеми реалізації за КПК;

сформульовано вимоги до системи кримінально-процесуальних функцій на основі філософських положень щодо системи: цілісність, структурованість, взаємодія елементів системи, самостійний зміст елементів, повнота та несуперечливість системи кримінально-процесуальних функцій, наявність кореляційних залежностей між елементами системи;

виділено рівні кримінально-процесуальних функцій: основоположний (первинний), вторинний, обслуговуючий та паралельний (приєднаний), на основі чого побудовано систему кримінально-процесуальних функцій та здійснено їх класифікацію за зазначеними рівнями;

здійснено класифікацію кримінально-процесуальних функцій за їх об'єктом. Виокремлено функції, спрямовані на: всебічне, повне та неупереджене встановлення обставин кримінального провадження; забезпечення застосування до особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, заходів кримінально-правового характеру; заперечення законності та обґрунтованості кримінального переслідування; забезпечення належного здійснення судового провадження; вирішення питання про цивільно-правові наслідки кримінального правопорушення та незаконного кримінального переслідування; сприяння руху кримінального провадження; забезпечення взаємодії з компетентними органами іноземних держав та міжнародними судовими установами з питань кримінального провадження;

виділено рівні класифікації форм кримінального переслідування: 1) за характером кримінального переслідування, що обумовлюється заходами кримінально-правового характеру за вчинене суспільно небезпечне діяння: загальна та спеціальні; 2) загальна форма: а) характер домінуючого інтересу; б) суб'єкти здійснення;

впроваджено у доктринальний обіг наукову категорію «пенітенціарне кримінальне переслідування» та сформульовано його ознаки: здійснюється в стадії виконання судових рішень; не пов'язане з доведеністю обґрунтованості обвинувачення; спрямованість на забезпечення належного виконання судового рішення щодо застосування до особи покарання або інших заходів кримінально-правового характеру, а також умов угоди (в кримінальному провадженні на підставі угод); суб'єктом, щодо якого воно здійснюється, є засуджений; формою реалізації є клопотання (подання) прокурора та його участь у розгляді клопотань (подань) про вирішення питань про направлення для відбування покарання жінок, звільнених від відбування покарання внаслідок їх вагітності або наявності дітей віком до трьох років; про направлення звільненого від покарання з випробуванням для відбування покарання, призначеного вироком; про застосування покарання за наявності кількох вироків, про заміну покарання відповідно до частини п’ятої статті 53, частини третьої статті 57 КК України;

доведено існування у системі кримінально-процесуальних функцій функції забезпечення слідчим суддею доказів через відповідність цього напрямку діяльності слідчого судді виділеним ознакам кримінально - процесуальних функцій;

визначено функціональну спрямованість діяльності оперативних підрозділів як похідної від характеру функціональної спрямованості діяльності слідчого;

запропоновано та обґрунтовано ідею про реалізацію слідчим суддею функції забезпечення законності та обґрунтованості обмеження прав і свобод учасників кримінального провадження та інших осіб, що полягає в єдності його дозвільних повноважень та повноважень із забезпечення законності та обґрунтованості застосування заходів кримінально-процесуального примусу;

визначено правову природу провадження, що здійснюється щодо юридичної особи, як здійснення кримінального переслідування;

обґрунтовано функціональну спрямованість діяльності представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, як здійснення функції захисту;

удосконалено:

перелік ознак кримінально-процесуальних функцій, який запропоновано доповнити наступними ознаками: генеруючий характер (визначення характеру кримінально-процесуальної діяльності) - векторність функції; генеруючий характер (визначення прав та обов’язків /компетенції суб’єкта (суб’єктів) реалізації функції) - зміст функції. Об'єднано у суб'єктний елемент функції - невіддільність від її носія - суб'єкта кримінального процесу, можливість здійснення суб'єктом декількох кримінально-процесуальних функцій, можливість здійснення однієї функції декількома суб'єктами, наділення суб'єкта процесуальною компетенцією або процесуальним статусом для реалізації функції; у форму реалізації функції - правовий характер; наявність процесуальних засобів її реалізації;

класифікацію кримінально-процесуальних функцій, яку здійснено за такими критеріями, як: рівні системи кримінально-процесуальних функцій; їх об'єкт; складність структури; моносуб'єктність або полісуб'єктність реалізації;

визначення поняття кримінального переслідування у контексті формулювання твердження про причетність особи до вчинення кримінального правопорушення, винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення або вчинення нею іншого суспільно небезпечного діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, а також спрямування на забезпечення державного осуду діяння (у формі констатації винуватості особи /вчинення нею іншого діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, кримінальної відповідальності та /або застосування до неї інших заходів кримінально-правового характеру) та належної реалізації наслідків такого осуду;

обґрунтування початкового та підсумкового моменту реалізації функції кримінального переслідування, а саме формалізованого та неформалізованого (фактичного) (при проведенні освідування; особистого обшуку; обшуку в житлі та іншому володінні особи; огляду в житлі та іншому володінні особи; допиту особи в якості свідка у випадку, якщо є підстави вважати, що особа вчинила кримінальне правопорушення, однак недостатньо доказів для повідомлення про підозру) початку кримінального переслідування та закінчення кримінального переслідування, яке може мати місце в досудовому провадженні, судових провадженнях у суді першої інстанції та з перегляду судових рішень, а також у стадії виконання судових рішень;

обґрунтування реалізації прокурором у судовому провадженні з перевірки судових рішень функції кримінального переслідування та законоохоронної функції, в стадії виконання судових рішень - функції кримінального переслідування (у формі пенітенціарного кримінального переслідування) та законоохоронної функції;

класифікацію суб'єктів кримінального переслідування за такими критеріями: форми кримінального переслідування (загальна та спеціальна);

характер домінуючого інтересу; характер процесуальних засобів; ступінь участі у здійсненні кримінального переслідування; характер прав (повноважень);

дістало подальшого розвитку:

визначення правової природи приватного обвинувачення за КПК України 2012 р., яке натепер практично не містить класичних ознак приватного обвинувачення;

аргументація щодо закріплення без формальної номінації функції розслідування у КПК 2012 р., враховуючи положення частини другої ст. 9, частини п’ятої ст. 223, частини другої ст. 290 КПК;

теоретичні уявлення щодо формалізованого (повідомлення про підозру, затримання, винесення постанови про зміну порядку досудового розслідування: у відповідності до частини другої ст. 503 КПК; встановлення особи, яка після досягнення одинадцятирічного віку до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, та констатація її віку (пов'язана з прийняттям процесуального рішення, яким персоніфікується кримінально-процесуальна діяльність органів досудового розслідування)) та неформалізованого початку кримінального переслідування;

ознаки підозри та обвинувачення як форм та етапів кримінального переслідування, до яких додано: щодо підозри - може виникати до та після внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, є обов'язковою формою та етапом кримінального переслідування на стадії досудового розслідування, ґрунтується на твердженні про причетність особи до вчинення кримінального правопорушення, викладеному у повідомленні про підозру, однак як процесуальна діяльність може здійснюватися до формалізації підозри, обґрунтування твердження про причетність особи до вчинення кримінального правопорушення здійснюється стороною, яка його висунула, вона приймає рішення про обґрунтованість цього твердження та його подальшу долю, підсумком підозри є або висунення обвинувачення, або закриття кримінального провадження (спростування підозри); щодо обвинувачення - висувається наприкінці досудового розслідування, реалізується лише у підготовчому судовому провадженні, судовому розгляді та апеляційному провадженні, є необов'язковою формою та етапом кримінального переслідування;

теоретичне обґрунтування необхідності внесення змін та доповнень до КПК щодо: затримання особи; повідомлення про підозру; підстав та порядку проведення слідчих (розшукових) дій; підстав та порядку проведення негласних слідчих (розшукових) дій; тимчасового вилучення майна; закриття

кримінального провадження; складання клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності; доказування в судовому розгляді; участі прокурора в кримінальному провадженні на підставі угод - у контексті реалізації функцій розслідування та кримінального переслідування; необхідності внесення змін та доповнень до КПК щодо: отримання витребуваних речей і документів; фіксації тимчасового доступу до речей і документів; реагування на ненадання речей і документів у межах тимчасового доступу; участі сторони захисту в доказуванні; забезпечення участі при проведенні процесуальних дій у досудовому розслідуванні та судовому розгляді; ознайомлення з матеріалами досудового розслідування в порядку ст. 221 КПК; здійснення захисту у спеціальному кримінальному провадженні - в контексті реалізації функції захисту; необхідності внесення змін та доповнень до КПК щодо: здійснення правосуддя у спеціальному судовому провадженні; здійснення правосуддя за участі присяжних; закриття кримінального провадження судом; застосування заходів забезпечення кримінального провадження у судовому провадженні - в контексті реалізації функції правосуддя.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації висновки та пропозиції можуть бути використані у:

науково-дослідній роботі - для розвитку вчення про кримінально- процесуальні функції у доктрині кримінального процесу (Акт впровадження у навчальний та науково-дослідний процес юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 15.04.2015 р.; Акт впровадження в навчальну та наукову діяльність Національної академії прокуратури України від 10 березня 2015 р.; Акт впровадження у навчальний процес та науково-дослідну роботу Національної академії внутрішніх справ від

8.06.2015 р.);

правотворчій діяльності - для вдосконалення організації та правової регламентації кримінально-процесуальної діяльності, удосконалення чинного Кримінального процесуального кодексу України;

правозастосовчій діяльності - для забезпечення єдності у застосуванні положень кримінального процесуального законодавства (Акт впровадження Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 вересня 2015 р.; Акт впровадження у практичну діяльність Ради адвокатів м. Києва від 14.04.2015 р.; Акт впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ Головного слідчого управління МВС України від

20.11.2015 р.);

навчальному процесі - при викладанні нормативної дисципліни «Кримінальний процес» та спеціальних курсів «Судовий контроль у кримінальному судочинстві», «Прийняття кримінально-процесуальних рішень», «Судові рішення у кримінальному провадженні», «Теорія доказів у кримінальному провадженні», «Проблеми вдосконалення кримінально- процесуального законодавства», «Особливості проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій», «Процесуальні проблеми забезпечення прав учасників кримінального провадження», «Заходи забезпечення кримінального провадження», а також підготовки відповідних розділів підручників, навчальних посібників і методичних рекомендацій із зазначених дисциплін (Акт впровадження у навчальну діяльність Національного університету «Одеська юридична академія» від 18.09.2015 р.; Акт впровадження у навчальний та науково-дослідний процес юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка від

15.04.2015 р.; Акт впровадження в навчальну та наукову діяльність Національної академії прокуратури України від 10 березня 2015 р.; Акт впровадження у навчальний процес Академії адвокатури України від 18 травня 2015 р.; Акт впровадження у навчальний процес та науково-дослідну роботу Національної академії внутрішніх справ від 8.06.2015 р.; Акт впровадження у навчальну діяльність Одеського державного університету внутрішніх справ від

26.10.2015 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація становить самостійне дослідження, висновки та пропозиції, викладені у дисертації, становлять особистий здобуток автора.

У статтях, підготовлених у співавторстві з Ю.П. Аленіним, автором визначено підстави та порядок набуття статусу потерпілого, охарактеризовано потерпілого як суб'єкта доказування та статус потерпілого в аспекті віднесення до сторони обвинувачення; визначено правову природу повідомлення про підозру, його підстави, охарактеризовано проблеми вручення повідомлення про підозру, визначено шляхи удосконалення повідомлення про підозру.

У статтях, підготовлених у співавторстві з С.В. Андрусенком, автором визначено сутність тактики участі прокурора у судовому провадженні на підставі угод, тактичні особливості виступу прокурора з питання про затвердження угоди у судовому засіданні залежно від виду угоди; засоби реагування прокурора на невідповідність угоди нормам закону або інтересам сторін чи суспільства; проаналізовано підходи щодо матеріалів, ознайомлення з якими у порядку ст. 221 КПК може зашкодити досудовому розслідуванню; запропоновано перелік матеріалів, які мають бути надані у порядку ст. 221 КПК; надано визначення тимчасового доступу до речей і документів, сформульовано локальний предмет доказування при розгляді клопотань про тимчасовий доступ до речей і документів; визначено його ініціаторів; сформульовано підстави та стандарт доказування для розгляду клопотання без виклику особи, у володінні якої знаходяться предмети і документи; визначено розподіл тягаря доказування обставин локального предмету доказування; сформульовано пропозиції про внесення змін та доповнень до КПК.

У наукових працях, підготовлених у співавторстві з Д.М. Цеханом, автором проаналізовано сутність категорії «кримінальне переслідування», визначено його ознаки та форми, систематизовано наукові погляди щодо співвідношення оперативно-розшукової діяльності та кримінального

переслідування; проаналізовано систему слідчих дій негласного характеру за КПК України та КПК Республіки Казахстан, підстави, умови та суб'єкти проведення, суб'єкти, щодо яких можуть проводитися слідчі дії негласного характеру.

Наукові ідеї та висновки, що належать співавторам опублікованих наукових праць, у дисертації не використовувалися.

Апробація результатів дослідження. Висновки і положення дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри кримінального процесу Національного університету «Одеська юридична академія» та міжкафедральному семінарі кафедр кримінального процесу та криміналістики. Основні положення дисертаційного дослідження оприлюднені на тридцяти дев'яти міжнародних та всеукраїнських конференціях, семінарах, засіданнях круглих столів, в тому числі: Міжнародній науково-практичній конференції «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 20-21 квітня 2012 р.); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Правове забезпечення ефективного виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» (м. Одеса, 20-21 вересня 2013 р.); Науково-практичній конференції «Розкриття злочинів за новим Кримінальним процесуальним законодавством України» (м. Київ, 8 листопада 2012 р.); Круглому столі «Проблемні питання застосування КПК України в сучасних умовах» (м. Київ, 4 квітня 2014 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Правове життя сучасної України» (16-17 травня 2014 р.); Інтернет-конференції «Сучасні проблеми реформування кримінальної юстиції в Україні» (м. Київ 28 листопада 2014 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Аубакіровські читання» (Республіка Казахстан, м. Алмати, 19 лютого 2015 р.); VII Міжнародній науково-практичній конференції «Роль та місце ОВС у розбудові демократичної правової держави» (м. Одеса, 5 березня 2015 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Сучасне кримінальне провадження України: доктрина, нормативна регламентація та практика функціонування» (м. Одеса, 17 квітня 2015 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Теоретико- прикладні проблеми юридичної науки на сучасному етапі реформування кримінальної юстиції» (м. Хмельницький, 17 квітня 2015 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Правові та інституційні механізми забезпечення сталого розвитку України» (м. Одеса, 15-16 травня 2015 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Досудове провадження по матеріалах та кримінальних справах: стан, проблеми та перспективи» (Республіка Білорусь, м. Мінськ, 29 травня 2015 р.); Всеукраїнській науково- практичній конференції «Актуальні проблеми досудового розслідування» (м. Київ, 1 липня 2015 р.) та ін.

Публікації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження відображені у монографії, 32 статтях у наукових фахових виданнях України, 3 статтях у наукових періодичних виданнях інших держав, 4 статтях у виданнях України, які включені до міжнародних наукометричних баз, 39 тезах доповідей на наукових, науково-практичних конференціях, семінарах та засіданнях круглих столів.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, 4 розділів, що містять 18 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (1235 найменувань), додатків. Загальний обсяг дисертації становить 602 сторінки, з яких основний зміст - 374 сторінки, додатків (5) - 80 сторінок.

<< | >>
Источник: ГЛОВЮК Ірина Василівна. КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНІ ФУНКЦІЇ: ТЕОРЕТИКО- МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ І ПРАКТИКА РЕАЛІЗАЦІЇ. ДИСЕРТАЦІЯ на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Одеса - 2015. 2015

Скачать оригинал источника

Еще по теме ВСТУП:

  1. 1.2.6. Понятие судебного решения и требования к нему. Вступление решения в законную силу
  2. 6. Подсудность, основанная на безоговорочном вступлении ответчика в процесс
  3. Глава 20. ПЕРЕСМОТР ПО ВНОВЬ ОТКРЫВШИМСЯ ОБСТОЯТЕЛЬСТВАМ РЕШЕНИЙ, ОПРЕДЕЛЕНИЙ И ПОСТАНОВЛЕНИЙ, ВСТУПИВШИХ В ЗАКОННУЮ СИЛУ
  4. ПРАВО НА ВСТУПЛЕНИЕ В БРАК
  5. § 1.2. Внешние свойства приговора, вступившего в законную силу
  6. Тема 17.Пересмотр вступивших в законную силу судебных постановлений в порядке надзора
  7. Тема 19.Пересмотр по вновь открывшимся обстоятельствам решений, определений, вступивших в законную силу
  8. 29.2. Вступление судебных решений в законную силу
  9. Вступление трудового договора в силу
  10. Условия вступления
  11. § 2. Вступление приговора в законную силу и обращение его к исполнению
  12. 2.3. Участие прокурора в пересмотре судебных актов, вступивших в законную силу
  13. ЛЕКЦИЯ №14. Пересмотр вступивших в законную силу решений суда в суде надзорной инстанции
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -