<<
>>

2.1 Принципи та гарантії діяльності Генерального прокурора України

Функціонування кожного державного органу та діяльність всіх посадових осіб передбачає обов’язкову наявність відповідних принципів та гарантії діяльності. Закономірним є те, що саме дані правові категорії забезпечують ефективну, скоординовану та прозору роботу системи державного апарату, зокрема централізованої системи органів прокуратури.

Так як Генеральний прокурор України забезпечує організацію та функціонування системи прокуратури України, то принципи і гарантії його діяльності мають надзвичайно важливе значення.

У світлі останніх подій, а також у світлі здійснення реформи прокуратури та адаптації законодавства України до стандартів Європейського Союзу, вивчення та аналіз питання принципів та гарантій діяльності Генерального прокурора України повинно зайняти чільне місце як на рівні законодавства, так і на рівні доктрини. Принципи та гарантії за своєю сутністю є своєрідними процесуальними основами діяльності Генерального прокурора України. Так, принципи є тими основоположними ідеями, які, по-перше, лежать в основі системи законодавства про Генерального прокурора України, і, по-друге, лежать в основі діяльності керівника централізованої системи органів прокуратури. Наголосимо, що окреслене питання має не тільки теоретичний, але і практичний характер, оскільки від положень законодавства з даних питань залежатиме ефективність та прозорість всієї прокуратури України.

Питання принципів та гарантій діяльності Генерального прокурора України в тій чи іншій мірі вивчали такі вчені як: В.Б. Авер’янов, Ю.П. Авєрін, Г.В. Атаманчук, О.М. Бандурка, В.Т. Білоус, І.Я. Клівер,

М.В. Косюта, В.І. Малюга, І.Є. Марочкін, О.І. Медведько, В.А. Миколенко, О.Р. Михайленко, М.О. Потебенько, Г.І. Петров, Є.М. Попович, М.В. Руденко, В.П. Рябцев, В.В. Сухонос, І.М. Склепенков, П.В. Шумський, М.К. Якимчук та інші.

Незважаючи на те, що питання принципів права широко висвітлювалося у науковій, монографічній літературі як із загальної теорії права, так і з галузевих дисциплін, у науці досі немає єдності розуміння цієї категорії. Навіть в загальній теорії держави і права нічого нового в дослідженнях проблеми принципів не було окреслено. Тому ця категорія потребує однозначного окреслення, оскільки принципи є визначальним орієнтиром усієї правотворчої, правозастосовної й правоохоронної діяльності державних органів [84, с. 27]. Прокуратура Україна не належать до жодної із трьох гілок влади, оскільки вона є особливим державним інститутом. З огляду на те, що прокуратура України є централізованою системою на чолі з Генеральним прокурором України, очевидним є те, що принципи діяльності набувають особливої актуальності. Саме від останніх залежить ефективність, прозорість, системність та послідовність при реалізації прокуратурою своїх функцій.

Насамперед, варто наголосити, що ні в Конституції України, ні в діючому Законі України «Про прокуратуру», ні в новій редакції Закону України «Про прокуратуру», яка набирає чинності 25 квітня 2015 року, не дається легального визначення та чіткої класифікації принципів та гарантій щодо діяльності Генерального прокурора України.

Натомість в статтях 6 та 7 Закону України «Про прокуратуру» (досі чинний) врегульовано питання гарантій незалежності і принципів організації та діяльності прокуратури в цілому [35]. Водночас в доктрині можна зустріти різні підходи до даного питання. Вважаємо, що перед тим як безпосередньо перейти до аналізу законодавства на предмет окресленого питання, необхідно акцентувати увагу на тому, що усі принципи та гарантії діяльності Генерального прокурора України складають собою злагоджену систему, а не просто сукупність. Тобто принципи або ж гарантії діяльності Генерального прокурора України не можуть застосуватись ізольовано один від одного.

З огляду на викладене, необхідно проаналізувати поняття «системи», оскільки воно є одним із ключових в дослідженні питання принципів та гарантій діяльності Генерального прокурора України. В літературі поняття «система» розглядається в наступних варіантах: 1) порядок, зумовлений правильним, планомірним розташуванням і взаємним зв’язком частин; 2) форма організації, будова чого-небудь; 3) сукупність яких-небудь елементів, одиниць, частин, об’єднаних за спільною ознакою, призначенням;

4) сукупність способів, методів, прийомів здійснення чого-небудь:

5) побудова, структура, що становить єдність закономірно розташованих і

функціонуючих частин однакового призначення [85, с. 1320-1321]. Філософське розуміння цього слова передбачає сукупність елементів, які

перебувають у певних відносинах і зв’язках між собою й утворюють

цілісність [86, с. 408]. В рамках нашого дослідження під «системою» ми будемо розуміти взаємодоповнюючу та взаємозалежну сукупність елементів, функціонування яких спрямоване на досягнення спільних цілей та виконання спільних завдань.

Перейдемо тепер власне до принципів діяльності Генерального

прокурора України. Принцип (від лат. «principium» - першооснова, основа) як поняття теорії відображає в системі державного управління закономірності, відносини, взаємозв’язки між її елементами [62, с. 147]. В радянську добу принципи розглядались в найбільш загальному значенні, під якими розуміли «відправні», «наукові», «вихідні», «керівні» ідеї, які були цементуючими базовими елементами основи права, закріплені у відповідних нормах права [87, с. 30]. Як бачимо, в абсолютній більшості випадків поняття «принцип» означає базову ідею, основоположну норму в певній системі відношення. Виходячи саме з такого розуміння, ми будемо досліджувати принципи діяльності Генерального прокурора України.

Ми критикуємо підхід науковців, які визначають категорію «принципів» через ідеї та погоджуємось із позицією К.М. Гусової та В.М. Толкунової, які дійшли висновку, що не можна принципи права вважати ідеями, оскільки правові ідеї - це категорія правосвідомості, яка може значно випереджати чинне право. Правові ж принципи - це принципи самого чинного права [88, с. 50].

У теорії державного управління принципи визначаються як закономірності, відносини, взаємозв’язки та керівні засади, на яких ґрунтуються його організація та здійснення, і які можна сформулювати в певні правила. Ними підкреслюється залежність ролі принципів державного управління від знань, умінь і дій суб’єктивного фактора, що зумовлює організацію з боку державних органів [89, с. 58]. Принципи синтезують і відображають об’єктивність законів суспільного розвитку, характерні риси практики управління [90, с. 257]. Як бачимо, доктрина адміністративного права розуміє принципи діяльності державного органу або ж державного інституту як норми, які є основоположними у відповідній сфері діяльності. Іншими словами, принципи є імперативними, тобто такими, що чітко визначають правила поведінки. Зрозумілим є те, що порушення того чи іншого принципу нестиме негативні наслідки, залежно від конкретного принципу, факту порушення і т.п.

З огляду на викладені основні підходи до визначення поняття «принципів права» в теорії права, вважаємо, що принципами діяльності державного органу (інституту) є імперативно визначені керівні норми, які є основоположними в процесі реалізації компетенції або ж відповідних функцій. Звертаємо увагу, що принципи діяльності державного органу (інституту) є, насамперед, правовою категорією, а вже потім категорією правосвідомості. Констатація останнього важлива тим, що дані принципи є обов’язковими, імперативними, тоді як категорія правосвідомості не має юрисдикційного характеру.

Для повноти вивчення та розкриття змісту принципів діяльності Генерального прокурора України, необхідно попередньо проаналізувати підходи вчених в доктрині щодо питання принципів діяльності централізованої системи органів прокуратури України в цілому. Так, В.І. Шинд вважає, що наукова організація праці обіймає великий комплекс складних і різноманітних проблем - це регіональний поділ і кооперування праці; впровадження передових засобів і методів праці; встановлення відповідних нормативів; науково обґрунтоване співвідношення кваліфікованих фахівців і допоміжного технічного персоналу; підготовка кадрів і підвищення їх кваліфікації; питання матеріального і морального стимулювання; покращення умов праці, тощо [91, с.52]. І. Садовиський та М. Фабер звертають увагу, що при організації роботи прокуратури повинні враховуватись загальні принципи прокурорського нагляду: єдність, централізація, незалежність від будь-яких місцевих органів [92, с. 5]. Л.М. Давиденко пише, що організація роботи в органах прокуратури охоплює упорядкування і оптимізацію прокурорської системи, науково обґрунтований розподіл праці, своєчасну постановку перед підлеглими працівниками і нижчестоящими прокурорами оперативних завдань і контроль за їх виконанням, оцінку виконаної роботи та інші організаційно- управлінські заходи щодо удосконалення і оптимізації прокурорської діяльності [93, с.6]. В.І. Малюга у своєму ґрунтовному дослідженні дійшов висновку, що система принципів організації та діяльності - це сукупність загальноприйнятих, об’єктивно обумовлених, взаємопов’язаних між собою основних положень, що вказують на сутність, побудову та функціонування всієї системи органів прокуратури. Прокурорська ж система може бути визначена як єдина централізована в масштабі держави сукупність органів прокуратури, діяльність яких спрямована на виконання конституційних функцій, покладених на прокуратуру [94, с. 14]. Окрім того, В.І. Малюга виокремив чітку систему принципів діяльності прокуратури України: принцип єдності прокурорської системи; принцип централізації органів прокуратури; принцип єдиноначальності у діяльності прокуратури; принцип законності; принцип незалежності органів прокуратури; принцип гласності діяльності органів прокуратури; принцип поєднання інтересів людини і держави в діяльності органів прокуратури; принцип невідворотності відповідальності і профілактика правопорушень в діяльності прокуратури [94, с. 15-20].

З огляду на викладене, вважаємо, що під принципами діяльності Генерального прокурора України варто розуміти визначену в Конституції та законах України систему імперативних та універсальних норм щодо організації діяльності цієї посадової особи, а також щодо порядку реалізації ним своїх повноважень та обов’язків, які є основоположними засадами як в системі прав та обов’язків Генерального прокурора України, так і в системі процесуальних форм діяльності.

Що ж стосується централізованої системи органів прокуратури, то варто наголосити, що з метою вдосконалення управління організації та посилення контролю виконання в органах прокуратури України й підвищення впливу організуючого чинника на ефективність прокурорської діяльності Генеральним прокурором України видано наказ «Про організацію роботи і управління в органах прокуратур України» [55]. У цьому наказі аналізуються основні проблеми управління, які базуються на принципах організації та діяльності прокуратури, закріплених у Конституції України та Законі України «Про прокуратуру» [82, с. 16].

Перейдемо тепер до аналізу власне принципів діяльності Генерального прокурора України. Як нами уже було наголошено, в законодавстві Україні відсутнє визначення та класифікація даних принципів. Ми вважаємо, що законодавча основа принципів діяльності Генерального прокурора України закладена в ст. 122 Конституції України та ст. 6 Закону «Про прокуратуру». Окрім того, варто відзначити, що значно ширше принципи та гарантії діяльності прокуратури закріплені в новій редакції Закону України «Про прокуратуру», яка набирає чинності з 25 квітня 2015 року [35].

Ми виокремлюємо наступні принципи діяльності Генерального прокурора України: 1) принцип централізації та єдності системи прокуратури; 2) принцип верховенства права; 3) принцип законності; 4) принцип траспарентності; 5) принцип незалежності (самостійності). На нашу думку, наведена класифікація принципів діяльності Генерального прокурора України є основоположною і всі інші принципи, які можна виділяти, повністю поглинаються. Іншими словами, всі інші принципи є похідними від наведених основоположних.

Принцип централізації та єдності системи прокуратури означає те, що система органів прокуратури побудована на жорсткій ієрархії, в якій Генеральний прокурор України відіграє визначальну роль, починаючи від призначення прокурорів усіх рівнів і закінчуючи виданням обов’язкових для всіх органів прокуратури наказів, розпоряджень, затвердженням положень та інструкцій. Н.О. Рибалка вірно визначає, що в основі побудови системи органів прокуратури лежить впорядкована ієрархія і визначеність обсягу прокурорських повноважень, імперативний порядок відносин усіх ланок прокуратури, об’єднаних єдиним центральним органом, процесуальна і службова дисципліна, гарантом яких виступає Генеральний прокурор України [82, с. 21].

Наступним принципом діяльності Генерального прокурора України є принцип верховенства права. Хоча названий принцип прямо не визначений в законодавстві відносно Генерального прокурора України, вважаємо, що він є найпершим в ієрархії всіх принципів діяльності органів (інститутів) державної влади. З цього приводу, Конституційний Суд України неодноразово звертався до принципу верховенства права при постановлені рішень. Найбільш об’ємна, змістовна характеристика цієї засади наведена у Рішенні у справі про призначення судом більш м’якого покарання (від 2 листопада 2004 р.). Суд зазначив, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним із проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Усі ці елементи права об’єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи [95]. Звертаємо увагу, що верховенство права, як таке, повинно бути наріжним каменем в діяльності як Генерального прокурора України, так і всієї централізованої системи органів прокуратури. Складність виникає тому, що верховенство права передбачає обов’язок в процесі реалізації своїх повноважень регламентуватись також іншими соціальними регуляторами (звичаї, мораль і т.п.). Однак, на даному етапі властива прокуратурі чіткість та імперативність зникають, і на перший план стають права людина, комплексна і об’єктивна правова оцінка фактичних обставин справи. На нашу думку, іншого шляху підвищення рівня правосвідомості Генерального прокурора України просто не існує, а складнощі є цілком закономірним явищем.

В контексті висвітлення принципу верховенства права у діяльності Генерального прокурора України, вважаємо за необхідне навести висновок Венеціанської комісії стосовно забезпечення верховенства права: а) кожен повинен мати можливість оспорювати дії державних органів і рішення, несприятливі з точки зору його прав та інтересів. Відсутність можливості оскарження порушує принцип верховенства права; б) роль судової влади має важливе значення для держави, заснованої на верховенстві права. Останнє є гарантом правосуддя - фундаментальної цінності правової держави; в) судова влада має бути незалежною і неупередженою. Незалежність означає, що судова влада є вільною від зовнішнього тиску і не контролюється іншими гілками особливо виконавчою. Ця вимога є невід’ємною частиною фундаментального демократичного принципу поділу влади. Судді не повинні підпадати під політичний вплив або маніпуляції. Безсторонність означає, що судовий орган не має упередженої думки, навіть зовні, відносно результату справи; г) слухання мають бути справедливими і відкритим, а справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку. Окрім того, має бути легітимна, організована і незалежна адвокатура яка згідно із законом уповноважена і фактично здатна надавати юридичні послуги. Оскільки правосуддя має бути доступним, у відповідних випадках необхідно забезпечувати безоплатну правову допомогу; д) повинен існувати орган або організація - прокуратура, яка також незалежна від виконавчої влади і яка гарантує, щоб у разі порушень законів справа була представлена до суду, навіть якщо жертва не подає відповідну скаргу; е) рішення судів повинні ефективно виконуватися, і не повинно бути можливості (крім виняткових випадків) перегляду остаточних судових рішень [96, с. 120-121].

Таким чином, Генеральний прокурор повинен, з однієї сторони, забезпечити всебічне дотримання принципу верховенства права в діяльності централізованої системи органів прокуратури, з іншої сторони, повинен сам неухильно дотримуватись принципу верховенства права у своїй діяльності.

Наступним принципом діяльності Генерального прокурора України, є принцип законності. Так, здійснюючи свої повноваження та функції, Генеральний прокурор України діє виключно на підставі закону, що означає: відповідність закону приводів і підстав прокурорського нагляду; відповідність закону форм, методів та актів прокурорського нагляду; у ході здійснення наглядових та інших функцій неприпустимо діяти, керуючись «особистим наглядом», обумовленим «інтересами справи», «доцільністю або недоцільністю» застосування того чи іншого закону [82, с. 19]. Наведене має особливу важливість в контексті висвітлення принципів діяльності Генерального прокурора України. Принцип верховенства права зовсім не виключає принцип законності. Ми вважаємо, що майбутнім прогресом має бути оптимальне поєднання двох зазначених принципів.

О.М. Литвак зазначає, що для прокуратури принцип законності є пріоритетним у її діяльності, оскільки її обов’язком є забезпечення виконання законів. Цей принцип управління може бути практично здійснений лише в разі досягнення зрозумілості і послідовності в реалізації режиму повсюдного і повного виконання законів і інших нормативних правових актів. Принцип законності виражає нерозривний зв’язок між додержанням законності в діяльності прокуратури й охороною законності як основного її призначення [97, с. 154]. З урахуванням наведеного, принцип законності в процесі діяльності Генерального прокурора означає, по-перше, діяти у спосіб, визначений законом, по-друге, підтримувати «режим законності», по-третє, керуватись верховенством права.

Як справедливо зазначає С. Андрощук, принцип законності, який розкривається у такій його ознаці, як верховенство, включає певні складові: 1) верховенство Конституції, яка є Основним Законом у державі; 2) особливу процедуру прийняття й зміни закону - ця процедура має бути передбаченою лише в Основному Законі (ніхто, крім законодавчої влади, не має права вносити зміни у фундамент держави - Основний Закон); 3) обов’язкову відповідність усіх інших нормативних актів закону - безперечно, це говорить про те, що жоден нормативно-правовий акт не може суперечити Основному Закону; 4) наявність механізмів реалізації й захисту закону: закон повинен мати механізм власної реалізації, передбачати відповідальність; 5) конституційний нагляд, що забезпечує несуперечність усієї законодавчої системи, конституційний нагляд за законами України. Конституційний Суд України гарантує верховенство Конституції та вирішує питання щодо конституційності того чи іншого закону [98, с. 15].

Таким чином, Генеральний прокурор України повинен неухильно дотримуватись принципу законності, не виходити за межі своїх повноважень і т.п. З іншої сторони, він повинен забезпечити реалізацію принципу законності в централізованій системі органів прокуратури.

Наступним принципом діяльності Генерального прокурора України є принцип траспарентності. Вважаємо, що окреслений принцип включає в себе і гласність, і відкритість і доступність. В даному контексті погоджуємось із позицією С.Л. Чижкова, який пише про те, що влада миттєво ставиться під сумнів, як тільки стає відомо, що вона щось приховує або не надає достатньо точну і вичерпну інформацію. Відповідно і надання органом державної влади достовірної інформації - це не тільки зобов’язання держави своїм громадянам, а й найважливіший механізм легітимації суспільства. Тому влада, щоб бути легітимною, повинна бути транспарентною в найширшому сенсі цього слова, публічною, гласною рольною суспільству [99, с. 5]. Зазначене напряму відноситься до діяльності Генерального прокурора України. Водночас, варто зауважити, що принцип транспарентності не може мати абсолютний характер у повному розумінні його змісту. Так, Генеральний прокурор України оперує значним обсягом даних, які не доцільно або ж небезпечно розкривати і поширювати. Те ж саме стосується інформації про фактичні обставини досудового розслідування, робочих прокурорських груп і т.п. Відтак, ми вважаємо до даного принципу потрібно підходити виважено і не всезагально.

Дослідник принципів судової влади В.В. Городовенко наводить наступне співвідношення та розмежування принципів гласності, доступності, публічності і транспарентності. У етимологічному значенні поняття «гласність» визначається як: 1) доступність для громадського ознайомлення, обговорення та контролю; 2) публічність; 3) загальновідомість чогось, оголошення. Поняття відкритість означає доступність для всіх бажаючих, щирість, неприхованість істини. Під «публічністю» розуміється здійснення будь-якої діяльності в присутності публіки, відкритість, щось суспільне, а не приватне. У більшості документів Ради Європи термін «транспарентність» використовується безпосередньо, а в матеріалах, пов’язаних із діяльністю

Європейського суду з прав людини, частіше вживається поняття «публічність» і «відкритість». Але у вітчизняній практиці вже склалося досить усталене поєднання цих термінів із різними складовими організації і функціонування судової влади. Так, гласність і відкритість найчастіше використовують при характеристиці процедури судочинства, термін «доступність» охоплює значно більше моментів, ніж питання прозорості функціонування суду, термін «публічність» традиційно використовується у процесуальному праві при характеристиці державних засад судового процесу (на відміну від принципу диспозитивності) [96, с. 181-182]. Як бачимо, названі поняття є дуже схожими, хоча і не є ідентичними. Останнє обумовлюється тим, що кожне з даних понять має своє функціонально- смислове забарвлення. Якщо ж провести аналіз української правової системи, то можна стверджувати, що терміни «публічність», «відкритість», «доступність» в процесі тривалих право-, державотворчих процесів набули дещо іншого, від міжнародного, значення.

Вважаємо доцільним підхід В.І. Анішиної, яка відзначає, що в сучасному розумінні зміст принципу транспарентності багатозначний і всі терміни, які використовуються в назві даного принципу («гласність», «відкритість», «доступність» «прозорість», «публічність»), є дуже близькими за значенням, але не ідентичними [100, с. 21].

З огляду на викладене, вважаємо, що принцип транспарентності діяльності Генерального прокурора України - це основна ідея, що ґрунтується на положеннях Конституції України, основний зміст якої полягає в можливості отримання, опрацювання і передання своєчасної достовірної інформації про централізовану систему органів прокуратури в цілому, і яка дозволяє здійснювати громадянський контроль за ефективністю функціонування як Генерального прокурора України безпосередньо, так і прокуратури в цілому.

Наступним принципом діяльності Генерального прокурора України є принцип незалежності (самостійності). Діяльність даної посадової особи не може бути економічно чи політично залежною від волі інших осіб або органів державної влади.

Вже в ті часи відстоювались положення про те, що прокурори та адвокати є слугами своїх обов’язків, корони, а не пристрастей короля, а також зазначалося, що для слави короля прокурори повинні бути людьми вільними, а не рабами, велич корони вимірюється якостями тих, хто їй служить [101, с. 63]. Навіть за часів правління Петра І, засновника прокуратури Російської імперії, про діяльність першого прокурора Павла Ягужинського говорили, що «думки свої висловлює не лестячи навіть вищим чиновникам, засуджує їх сміливо» [102, с. 6]. У той період палко відстоювалась повна самостійність прокуратури, її відокремленість і незалежність від адміністративної влади [101, с. 151].

М. Потебенько, як колишній Генеральний прокурор України офіційно заявив, що немало депутатів звертались до нього зі спробою використати прокуратуру в особистих інтересах, втручалися в компетенцію органів прокуратури і диктували свої умови навіть до проведення кадрової політики: кого призначити на посаду, а кого звільнити. Були й вимоги про звільнення від відповідальності тих, хто вчинив злочин. Догодити 450 депутатам, у яких різні точки зору, побажання, нерідко протилежні, зазначає Генеральний прокурор, - неможливо. Вихід з такого становища він бачить в тому, щоб Генерального прокурора підпорядкувати Президентові України, щоб його призначав на посаду тільки він, без впливу Верховної Ради України. При цьому, підкреслюється, що від Президента України конкретних справ не було, і це свідчить про те, що прокурора Президент у політику не тягне [103, с. 4-5]. Вважаємо, що окреслена ситуація є реальністю та повністю відображає фактичний стан речей у взаємовідносинах між Генеральним прокурором України та іншими державними посадовцями. Безперечно, така ситуація обумовлює зловживання владою як Генерального прокурора України, так і державних посадовців, які до нього звертаються. Однак, проблема полягає в тому, що системи державного контролю за такою діяльністю практично неможливо встановити. Так, Генеральний прокурор України і так вже є керівником централізованої системи органів прокуратури України, діяльність якого є гарантованою та охоронюваною державою. Окрім того, варто також пам’ятати, що такий рівень «співпраці» є непосильним загальним державним контролюючим органам.

На нашу думку, елементами принципу незалежності Генерального прокурора України є: 1) самостійний інститут державної влади; 2) власні конституційні функції, відмінні від функцій інших інститутів влади, похідні від функцій держави в цілому; 3) наявність централізованої системи органів прокуратури; 4) наявність виключної компетенції; 5) недопустимість будь- якого втручання в його діяльність або повноваження; 6) недопустимість обмежень компетенції; 7) процесуальна самостійність у діяльності; 8) наявність системи гарантій незалежності інституту Генерального прокурора України.

Принцип незалежності (самостійності) Генерального прокурора України проявляється в спеціальному порядку його призначення та звільнення, притягнення до кримінальної відповідальності, забороні втручатися іншим державним органам та органам місцевого самоврядування в його діяльність, наявності системи гарантій і т.п. Вважаємо, що даний принцип є надзвичайно актуальним у діяльності Генерального прокурора, оскільки від нього залежатиме демократичність та законність у системі органів прокуратури.

Щодо поняття «гарантія», то в одинадцятитомному Словнику української мови воно визначається як порука в чомусь, забезпечення чого- небудь [104, с. 29]. Термін «гарантія» походить від французького слова «garantie», яке перекладається українською як «забезпечення; запорука; умова, яка забезпечує що-небудь». У сучасній енциклопедичній літературі під поняттям «гарантії прав та свобод людини і громадянина» розуміють умови, засоби, способи, які забезпечують здійснення у повному обсязі і всебічну охорону прав та свобод особи. Поняття «гарантії» охоплює всю сукупність об’єктивних і суб’єктивних чинників, спрямованих на практичну реалізацію прав та свобод, на усунення можливих перешкод їх повного або належного здійснення [105]. В рамках нашого дисертаційного дослідження, під поняттям «гарантія» будемо розуміти нормативно визначені засоби, способи та юридичні механізми, які в своїй системі забезпечують ту чи іншу діяльність.

Необхідно звернути увагу на позицію О.Ф. Скакун, яка наголошує, що гарантії реалізації прав і обов’язків істотно впливають на зміст і соціальне значення правового статусу особи. Без створення державою умов для здійснення прав, свобод, обов’язків вони залишаться “заявами про наміри”. Однак загальносоціальні (економічні, політичні, ідеологічні та ін.) і спеціально-соціальні (юридичні) гарантії є факторами реалізації правового статусу особи, а не елементами структури його системи [67, с. 411].

Н.Б. Болотіна, в контексті гарантій діяльності прокуратури, зазначає, що в цілому спостерігається процес зближення правового статусу державних службовців з правовим режимом щодо звичайних працівників, зокрема в питаннях надання гарантій відносно зайнятості, норми робочого часу, часу відпочинку, матеріальної відповідальності, соціальних гарантій, пов’язаних з материнством [106, с. 61]. Р.А. Жоган зазначає, що під гарантіями конституційно-правового статусу вітчизняної прокуратури слід розуміти встановлені та гарантовані суспільством і державою у нормативно-правових актах засоби, способи та умови, що забезпечують фактичне впровадження у суспільні соціальні відносини конституційно-правового статусу прокуратури загалом та його окремих елементів - зокрема [107, с. 12].

С.М. Прилипко пише про те, що провести чітку межу між власне суб’єктивними правами та суб’єктивними правами-гарантіями досить часто дуже складно, тому що одні і ті ж суб’єктивні права в одній сфері суспільних відносин, будучи гарантованими правами, в іншій сфері самі є гарантіями [108, с. 92]. Тут і виникає неоднозначна і доволі дискусійна проблема щодо питання того, чи є гарантії складовою частиною правового статусу особи. З огляду на проведений нами вище аналіз, вважаємо, що гарантії є складовими правового статусу особи.

Як нами вже було відмічено, чіткого законодавчого визначення гарантій діяльності Генерального прокурора України немає. Вважаємо, що основи даних гарантій закладені саме в ст. 7 Закону України «Про прокуратуру» [35], а також в ст. 16 нової редакції Закону України «Про прокуратуру», яка набирає чинності з 25 квітня 2015 року [35].

На нашу думку, існуюча система гарантій випливає із принципу незалежності (самостійності) діяльності Генерального прокурора Україна. З огляду на проведений системний аналіз, вважаємо, що гарантії діяльності Генерального прокурора України - це нормативно визначена система факторів забезпечення реалізації Генеральним прокурором України своїх обов’язків та повноважень, які мають політичне, економічне, соціальне спрямування. Гарантування є найважливішим чинником реального забезпечення прав і свобод особи разом з їх визнанням, дотриманням і повагою. Воно здійснюється за допомогою специфічних засобів - гарантій, що надають усім елементам правового статусу особи реального змісту, завдяки яким стає можливим безперешкодне здійснення прав і свобод, їх охорона від можливих протиправних посягань і захист від незаконних порушень [109, с. 130-142]. Доцільним буде звернути увагу, що з позиції М.В. Вітрука, юридичні гарантії як вид спеціальних гарантій законності включають: а) заходи щодо вдосконалення законодавства; б) заходи щодо виявлення порушень законності; в) заходи щодо захисту; г) заходи щодо відповідальності; д) заходи щодо нагляду та контролю за станом законності; е) заходи щодо профілактики порушень законності [110, с. 532].

На думку А.Б. Лісюткіна, юридичні гарантії як вид спеціальних гарантій законності включають в себе, по-перше, повноту та ефективність юридичних норм, що адекватно відображають основні закономірності та тенденції розвитку суспільства; по-друге, високий рівень контролю та нагляду за реалізацією законності, направленої на своєчасне виявлення, попередження та припинення правопорушень; по-третє, ефективність заходів юридичної відповідальності та захисту, які ведуть до відновлення порушених прав та обов’язків та здійснення впливу на правопорушників; по-четверте, якісну роботу компетентних органів влади по забезпеченню законності в різних сферах життєдіяльності суспільства; по-п’яте, постійне вдосконалення і покращення юридичної діяльності; по-шосте, розвинуту правову свідомість та високу правову культуру населення країни [111, с.427].

Проаналізувавши законодавство України, а також усі наявні підходи науковців, виокремимо наступну систему гарантій діяльності Генерального прокурора України: 1) гарантії щодо незалежності (самостійності); 2) гарантії щодо політичної нейтральності; 3) гарантії щодо трудової діяльності; 4) гарантії щодо особистої безпеки.

Гарантії щодо незалежності (самостійності), зокрема, Генерального прокурора України закріплені в ст. 7 Закону України «Про прокуратуру» (досі чинного) [35]. Ми вважаємо, що зміст даної групи гарантій складають наступні елементи: 1) заборона будь-якого роду втручання в діяльність Генерального прокурора України зі сторони інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації громадських чи політичних організацій; 2) заборона впливу у будь-якій формі на діяльність Генерального прокурора України, пов’язану з виконанням ним службових обов’язків або ж пов’язану з метою прийняття Генеральним прокурором України неправомірного рішення; 3) заборона будь-яких вказівок, прохань, звернень посадових осіб до Генерального прокурора України, пов’язаних із результатами розслідування або ж вирішення тих чи інших кримінальних справ; 4) заборона розголошення даних перевірок і досудового розслідування до моменту їх завершення.

Цікавим буде зазначити позицію М.В. Косюти, який відзначив, що у поняття незалежності стосовно прокуратури вкладається потрійний смисл: по-перше, стан, в якому перебуває орган держави і його посадові особи у стосунках з іншими суб’єктами права і який характеризується певним

ступенем самостійності при здійсненні компетенції; по-друге, можливість безперешкодно в межах закону реалізовувати свої повноваження і, по-третє, відчуття правової, соціальної і особистої захищеності суб’єкта правозастосування [57, с. 247-248].

Наступною групою гарантій діяльності Генерального прокурора України є політична нейтральність. Законодавчою основою окресленої групи гарантій є ч. 2 ст. 6 Закону України «Про прокуратуру» (досі чинного), де імперативно визначено, що, зокрема Генеральний прокурор України не може належати до будь-яких політичних партій чи рухів [35]. Таким чином, Генеральний прокурор України не може займатись політичною діяльністю у будь-якій формі. В контексті висвітлення сутності даної групи гарантій варто звернутись до М. Муравйова, який пише про те, що наука справедливо протестує проти будь-якого політичного забарвлення прокурорської діяльності. Але це питання значною мірою втратило своє значення там, де немає боротьби політичних партій, де уряд ототожнюється з єдиною і неподільною державною владою. Так, в Росії питання про політичну тенденційність прокурорської діяльності є питанням пустим, і наша практична дійсність не дає ніякого ґрунту для чогось подібного [101, с. 34].

Одночасно звернемось з даного питання і до наукових робіт В.Т. Маляренка, який наголошує на тому, що в Україні до сьогодні зберігається уявлення про прокуратуру як слугу, який повинен забезпечити захист інтересів певних політичних сил, що перебувають при владі. При цьому, зі зміною політичних сил у владних структурах обов’язково йде намагання змінити прокурора, поставити на чолі прокуратури «свою» людину». А це значить, що йде намагання через «свого» Генерального прокурора мати «своїх» прокурорів в областях, містах і районах, «свою» законність і конституційність, зламати політичних і інших опонентів і конкурентів [112, с. 8].

На нашу думку, інститут Генерального прокурора України не може бути політичною посадою, належати до тієї чи іншої політичної партії або ж займатись політичної діяльністю чи лобіювати інтереси окремих політичних сил. Останнє обумовлено тим, що інститут Генерального прокурора України є одним із ключових елементів всієї системи стримувань і противаг. Подруге, Генеральний прокурор покликаний забезпечувати злагоджену організацію та роботу централізованої системи органів прокуратури України.

При висвітленні змістовної сутності даної групи гарантій діяльності Генерального прокурора України варто звернутись до висловлювань В. Остапчука, який, в результаті проведеного наукового дослідження, дійшов позиції, що слід говорити про поступове втягування прокуратури під політичний вплив і політичну залежність ще з перших кроків незалежності держави. Парадоксально, але сталося так, що сили, які вели Україну до незалежності і йшли до влади на хвилях нищівної критики політичного впливу на прокуратуру і необхідності його заборони, прийшовши до влади, тут-таки виявили бажання впливати на прокуратуру, передусім на її кадри й інші чинники [113].

За радянських часів Генеральний прокурор СРСР, Прокурор Української РСР лише формально призначалися відповідно Верховною Радою СРСР і Генеральним прокурором СРСР. Фактично ж вони призначалися рішенням органів КПРС, КПУ і несли перед ними відповідальність за свою діяльність. Проте і сьогодні в умовах політичного плюралізму і багатопартійності політичний вплив на прокурорів не припинився, лише суб’єктів такого впливу побільшало, що обумовлюється цією ж таки багатопартійністю. Причому грубий тиск поєднується із завуальованим і здійснюється шляхом натяків і обіцянок. Він відбувається не лише на державному, але й на місцевому рівні через наявність осередків політичних партій у регіонах, містах і районах. У ролі «агентів впливу» на прокуратуру з боку різних політичних сил виступають деякі засоби масової інформації, які оцінюють у своїх публікаціях ті чи інші рішення прокурорів лише з точки зору того, яким політичним силам це вигідно, абсолютно не цікавлячись юридичною стороною справи [14, с. 264].

Окрім того, О.І. Медведько теж пише, що на адресу Генерального прокурора України часто висуваються різні звинувачення, в тому числі і в непрофесіоналізмі. Але для цього використовуються здебільшого не юридичні, а інші аргументи типу «в чиїх інтересах», «кому вигідно», «на чиє замовлення» тощо. Саме тому крок за кроком у суспільну свідомість проштовхується думка про те, що Генеральний прокурор України є не стільки державним, скільки політичним діячем, а значить, повинен грати за тими ж правилами, що і решта політиків. [15, с. 34].

З огляду на наведені позиції різних вчених з приводу політичної нейтральності Генерального прокурора України, вважаємо за необхідне відзначити наступне. По-перше, Генеральний прокурор призначається та звільняється Президентом України. Зрозуміло, що ініціатива в конкретній особі походить від Президента України, який є провідним політичним діячем. Окрім того, Генеральний прокурор України підзвітний і підконтрольний Президенту України та Верховній Раді Україні. Зрозуміло, що політична залежність посади Генерального прокурора в будь-якому випадку буде прослідковуватись. Інше питання, щоб мінімізувати цю політичну залежність.

Відтак, вважаємо доцільною пропозицію В.В. Сухоноса, що Закон України «Про прокуратуру» має містити спеціальний перелік заборон вчиняти дії, які можуть розглядатися як прояви політичної заангажованості. Відтак відповідну статтю Закону України «Про прокуратуру» (досі чинного) доцільно викласти в такій редакції: «Політична нейтральність прокуратури. 1. Прокурор під час виконання службових обов’язків повинен об’єктивно і неупереджено здійснювати свої повноваження незалежно від особистих політичних переконань чи поглядів. 2. Прокурор не має права демонструвати політичні переконання або погляди та вчиняти інші дії, які в будь-якій формі засвідчують його особливе ставлення до політичних партій, виборчих блоків або справляти враження такого ставлення. 3. Прокурорам забороняється: а) використовувати своє службове становище, майно та інші матеріальні ресурси органу прокуратури для здійснення політичної діяльності; б) залучати підлеглих йому осіб до участі в політичній діяльності; в) брати участь у політичних публічних дебатах; г) проводити політичну, у тому числі передвиборчу, агітацію; д) використовувати партійну символіку під час виконання службових обов’язків і поза цим, у тому числі на приміщеннях, одязі, транспортних засобах тощо [14, с. 261-262]. Ми підтримуємо такий підхід до внесення поправок до законодавства України. Даний крок забезпечить вищий рівень системи гарантій діяльності не тільки Генерального прокурора України, але і всіх працівників системи прокуратури. Підкреслюємо, що повністю ізолювати інститут Генерального прокурора України від опосередкованої політичної залежності не можливо, з огляду на проаналізовані вище об’єктивні фактори. Разом з тим, варто наголосити, що сьогодні відсутній механізм притягнення Генерального прокурора України до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності. Очевидно, що жоден прокурор централізованої системи органів прокуратури України не порушить кримінальне провадження проти Генерального прокурора України. Законодавство не містить якогось спеціального чи особливого порядку щодо механізму притягнення Генерального прокурора України. Відтак робимо висновок, що він притягається до відповідальності на загальних підставах. Однак, з огляду на його високе посадове становище, з огляду на сферу його впливу, загальний порядок притягнення Генерального прокурора України до відповідальності видається нам вкрай неефективним.

З огляду на це, вважаємо, що потрібно розробити порядок та механізм притягнення Генерального прокурора України до відповідальності за політичну діяльність, а також розробити порядок та механізм притягнення Генерального прокурора України до відповідальності за вчинення кримінально караних діянь або ж корупційних правопорушень. Як слушно зазначає О.І. Медведько, можливість притягнення Генерального прокурора України до дисциплінарної відповідальності практично відсутня, оскільки в законодавстві немає вказівок на те, хто саме має накладати на нього відповідне стягнення. Норми Дисциплінарного статуту прокуратури України на нього не поширюються. Теоретично можна уявити собі наявність такого права у Президента України. Проте чинною Конституцією таке право йому не надано, і надання його було б небажаним з огляду на підвищену небезпеку суб’єктивізму при вирішенні цих питань. Адже недоліки в роботі Генерального прокурора України, враховуючи багатоплановість і складність його діяльності, можна віднайти завжди [15, с. 37].

Наступною групою гарантій діяльності Генерального прокурора України, яку ми схильні виокремлювати, є гарантії щодо трудової діяльності. На нашу думку, дана група гарантій розвинена в Україні на досить високому рівні і трудові права Генерального прокурора України практично не порушуються. В.В. Сухонос відзначає, що надзвичайно важливим має стати положення про те, що повноваження Генерального прокурора України не можуть бути припинені в інших, не передбачених законом, випадках. Обурливий характер мають Укази Президента про звільнення Генерального прокурора «у зв’язку із скасуванням Указу про його призначення», як, до речі, і деяких суддів [14, с. 262].

Перш за все наголосимо, що перелік підстав дострокового припинення повноважень Генерального прокурора України імперативно визначений в ст. 2 Закону України «Про прокуратуру» (досі чинного) [35]. Звертаємо особливу увагу, що станом на сьогодні ст. 2 Закону України «Про прокуратуру» (досі чинного) не відповідає ст. 122 Конституції України [34]. Так, ч. 1 ст. 122 в редакції Закону № 742-VII від 21.02.2014 була змінена Верховною Радою України. Одночасно не було внесено змін до Закону України «Про прокуратуру» (досі чинного). Так, в законі передбачено, що Генеральний прокурор України призначається на посаду за згодою Верховної Ради України та звільняється з посади Президентом України. В Конституції ж, в останній редакції, імперативно визначено, що Генеральний прокурор України призначається на посаду та звільняється з посади за згодою

Верховної Ради України Президентом України. Звідси прослідковуються досить суттєві нормативні розбіжності.

В контексті висвітлення даної групи гарантій діяльності Генерального прокурора України, варто також зазначити, що інші підстави для дострокового звільнення є чітко визначеними в ст. 2 Закону України «Про прокуратуру» (досі чинного) в тій частині, що не суперечить Конституції України. Так, виключними підставами для звільнення Генерального прокурора України є: 1) припинення Генеральним прокурором України громадянства України або виїзд на постійне проживання за межі України;

2) прийняття рішення Вищою радою юстиції про порушення ним вимог щодо несумісності; 3) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим; 4) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; 5) визнання його недієздатним або обмежено дієздатним; 6) неможливості виконувати повноваження за станом здоров’я; 7) подання Генеральним прокурором України заяви про відставку; 8) досягнення Генеральним прокурором України шістдесяти п’яти років [114].

Одночасно варто зазначити, що новоприйнятий Закон України «Про прокуратуру» [35] містить ряд прогресивних положень щодо трудових гарантій Генерального прокурора України. Так, відповідно до ст. 42 даного закону Генеральний прокурор України звільняється з адміністративної посади Президентом України за згодою Верховної Ради України: 1) у зв’язку з поданням заяви про дострокове припинення повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням; 2) на підставі подання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів або Вищої ради юстиції. При цьому, повноваження Генерального прокурора України на адміністративній посаді припиняються в разі: 1) висловлення Верховною Радою України недовіри Генеральному прокурору України, що має наслідком його відставку з цієї адміністративної посади; 2) закінчення строку перебування на посаді Генерального прокурора України [35]. Вважаємо, що такий формат закріплення чітких підстав припинення функціональних обов’язків Генерального прокурора України мінімізує політичний елемент впливу на діяльність керівника централізованої системи органів прокуратури.

Наступними гарантіями діяльності Генерального прокурора України є гарантії щодо особистої безпеки. Так, відповідно до ст. 6 Закону України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» передбачено, що в місцях постійного і тимчасового перебування Голови Верховної Ради України, Прем’єр-міністра України і Першого віце-прем’єр- міністра України, голів Верховного і Конституційного судів України, першого заступника Голови Верховної Ради України, Міністра закордонних справ України і Генерального прокурора України застосовується щодо них система засобів безпеки [114].

О.І. Медведько зазначив, що інститут Генерального прокурора України з незрозумілих причин не потрапив до числа державних діячів, за втручання у діяльність яких з метою перешкодити виконанню службових обов’язків або добитися прийняття незаконних рішень наступає підвищена відповідальність за статтею 344 Кримінального кодексу України, до якої є потреба внести відповідне доповнення [15, с. 37]. Ми теж вважаємо таку практику законодавця непослідовною і безсистемною. З огляду на важливість та роль інституту Генерального прокурора України в ієрархії системи органів державною влади, зрозуміло, що правовий захист зі сторони держави повинен бути забезпечений на найвищому рівні.

Здійснивши системний аналіз законодавства України та доктрини щодо принципів та гарантій діяльності Генерального прокурора України, варто зазначити наступне. По-перше, нормативне закріплення принципів та гарантій діяльності інституту Генерального прокурора України вносить конкретність і стійкість в управлінські відносини, а також дозволяє об’єктивніше судити про те, хто і що конкретно має робити для реалізації цих принципів, гарантує суворе їх додержання. По-друге, принципи діяльності Генерального прокурора України забезпечують інтеграцію окремих видів управлінської діяльності в централізованій системі органів

прокуратури України, взаємну їх узгодженість і спільну спрямованість на реалізацію поставлених цілей. По-третє, ефективні принципи та гарантії діяльності Генерального прокурора України паралельно забезпечують нормальне функціонування всієї централізованої системи органів

прокуратури.

Таким чином, станом на сьогодні законодавцю потрібно вирішити наступні проблемні питання принципів та гарантій діяльності Генерального прокурора України: 1) усунути колізію між ст. 122 Конституції України та ст. 2 Закону України «Про прокуратуру»; 2) нормативно визначити підстави притягнення до кримінальної та дисциплінарної відповідальності;

3) нормативно розробити чіткий механізм притягнення Генерального прокурора України до кримінальної та дисциплінарної відповідальності;

4) внести доповнення в ст. 344 Кримінального кодексу України передбачивши кримінальну відповідальність за незаконний вплив у будь-якій формі на Генерального прокурора України.

У державному механізмі в умовах поступового наближення до розбудови правової держави та громадянського суспільства життєво необхідною є ефективна робота Генерального прокурора України, який є керівником централізованої системи органів прокуратури. При цьому, повноваження, організаційна структура, кадрове та матеріально-технічне забезпечення Генерального прокурора України мають відповідати покладеним на нього функціям. Актуальність зазначеного обумовлена тим, що від ефективності діяльності Генерального прокурора України залежить ефективність діяльності всієї централізованої системи органів прокуратури України, а відтак, і рівень законності і правопорядку і державі.

2.2

<< | >>
Источник: БАСАРАБ РУСЛАН ІГОРОВИЧ. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ ГЕНЕРАЛЬНОГО ПРОКУРОРА УКРАЇНИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2015. 2015

Скачать оригинал источника
Помощь с написанием учебных работ

Еще по теме 2.1 Принципи та гарантії діяльності Генерального прокурора України:

  1. МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ ГЕНЕРАЛЬНА ПРОКУРАТУРА УКРАЇНИ Н А К А З 13.04.2009№ 642/5/32
  2. 2.2. Адміністративно-правові гаранти діяльності органів місцевого самоврядування з питань реклами
  3. 4.1. Загально-правові принципи оперативно - розшукової діяльності
  4. БАСАРАБ РУСЛАН ІГОРОВИЧ. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ ГЕНЕРАЛЬНОГО ПРОКУРОРА УКРАЇНИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2015, 2015
  5. ЗМІСТ
  6. РОЗДІЛ 1 ПРАВОВІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ ГЕНЕРАЛЬНОГО ПРОКУРОРА УКРАЇНИ
  7. Методологія дослідження інституту Генерального прокурора України
  8. Історико-правовий аналіз витоків інституту Генерального прокурора України
  9. Роль та місце Генерального прокурора України в системі органів прокуратури України
  10. Сучасний стан нормативно-правового регулювання діяльності Генерального прокурора України
  11. РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ГЕНЕРАЛЬНОГО ПРОКУРОРА УКРАЇНИ
  12. 2.1 Принципи та гарантії діяльності Генерального прокурора України
  13. Особливості правового статусу Генерального прокурора України
  14. Форми та методи діяльності Генерального прокурора України
  15. Висновки до розділу 2
  16. РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ОПТИМІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ГЕНЕРАЛЬНОГО ПРОКУРОРА УКРАЇНИ
  17. 3.1 Проблеми розмежування функціональних та адміністративних повноважень Генерального прокурора України
  18. Напрями удосконалення діяльності Генерального прокурора України
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -