Кодекс адміністративного провадження Республіки Польща1

ЧАСТИНА І. Загальні правила Розділ 1. Сфера дії

Стаття 1. Кодекс адміністративного провадження регулює провадження:

1) перед органами публічної адміністрації в належних до компетенції цих органів індивідуальних справах, що вирішуються шляхом адміністративних рішень;

2) перед іншими державними органами а також перед іншими суб'єктами, якщо вони зобов'язані законом або підставі угоди (домовленості) вирішувати справи, передбачені пунктом 1;

3) в справах розв'язання спорів про власність між органами територіаль­ного самоврядування і органами державної адміністрації, і між органами та суб'єктами, зазначеними в пункті 2

4) в справах видачі свідоцтв;

Стаття 2.

Стаття 3. §1. Приписи Кодексу адміністративного провадження не засто­совуються до:

2) проваджень в кримінальних майнових справах;

3) справ врегульованих законом від 29 серпня 1997 року — Податкове по­ложення, за винятком правил розділів IV, V і VIII.

§ 2. Правила Кодексу адміністративного провадження не застосовуються також до провадження в справах:

3) (виключений),

3) (виключений),

3) (виключений),

3) належних до компетенції польських дипломатичних представництв і консульських установ, якщо спеціальними правилами не встановлено інше.

§ 3. Правила Кодексу адміністративного провадження не застосовуються також до проваджень у справах, що випливають:

3) з організаційної підпорядкованості у відносинах між державними орга­нами та іншими державними організаційними одиницями;

3) з службової підпорядкованості працівників органів і організаційних одиниць, зазначених в пункті 1,

якщо спеціальними правилами не встановлено інше.

§ 4. Проте на провадження у справах зазначених в §1, 2 і пункті 2 §3 поши­рюються правила частини VIII.

§ 5. Рада Міністрів шляхом розпорядження може поширити дію правил Кодексу адміністративного провадження повністю або частково на проваджен­ня в справах, зазначених у § 2.

Стаття 4. Кодекс адміністративного провадження не порушує спеціальних правил, що випливають з дипломатичного та консульського імунітету, а та­кож міжнародних угод і звичаїв.

Стаття 5. §1. Якщо припис закону посилається на правила про адміністра­тивне провадження, то під цим розуміються правила Кодексу адміністратив­ного провадження.

§ 2. У разі, коли в правилах Кодексу адміністративного провадження йдеться про:

2) кодекс — під цим розуміється Кодекс адміністративного провадження;

2) (виключено);

2) органи публічної адміністрації — під цим розуміються міністри, цент­ральні органи державної адміністрації, воєводи, що діють від їх або від влас­ного імені, інші місцеві органи державної адміністрації (колегіальні і неколе- гіальні), органи територіального самоврядування, а також органи і суб'єкти, зазначені в пункті 2 ст. 1;

2) міністрів — під цим розуміються Голова і віце-голова Ради Міністрів, що виконують функції міністра, керуючого визначеним відділом урядової ад­міністрації, міністр, що керує визначним відділом урядової адміністрації, го­лови комітетів, що входять до складу Ради Міністрів, керівників центральних відомств державної адміністрації, підлеглих, підпорядкованих або підконт­рольних Голові Ради Міністрів або відповідному міністру, а також керівники інших рівнозначних державних органів, що вирішують справи, зазначених пунктах 1 і 4 ст.1;

2) громадські організації — під цим розуміються профспілкові, самовряд­ні, кооперативні та інші громадські організації;

2) органи територіального самоврядування — під цим розуміються орга­ни гміни², повіту, воєводства, об'єднання гмін, об'єднання повітів, війт, бур­містр (президент міста), староста, маршалок воєводства та керівники служб, інспекції і службовці, що діють від імені війта, бурмістра (президента міста), старости або маршалка воєводства, а крім того, апеляційні колегії самовряду­вання.

Розділ 2. Загальні засади

Стаття 6. Органи публічної адміністрації діють на підставі приписів зако­ну.

Стаття 7. Під час провадження органи публічної адміністрації стоять на сто­рожі правопорядку і вживають всіх заходів, необхідних для з'ясування фак­тичного становища, а також для вирішення справи, маючи на увазі суспільний інтерес і слушний інтерес громадян.

Стаття 8. Органи публічної адміністрації зобов'язані здійснювати провад­ження таким чином, щоб поглиблювалися довіра громадян до органів Держа­ви, а також правова свідомість і культура громадян.

Стаття 9. Органи публічної адміністрації зобов'язані до належного і вичер­пного інформування сторін про фактичні та юридичні обставини, які можуть мати вплив на встановлення їх прав і обов'язків, що є предметом адміністра­тивного провадження. Ці органи піклуються про те, аби сторони та інші особи, що беруть участь в провадженні не зазнали шкоди з причини необізнаності з правом, і з цією метою надають їм необхідні роз'яснення і вказівки.

Стаття 10. §1. Органи державної адміністрації зобов'язані забезпечити сторонам дійсну участь на кожній стадії провадження, а перед виданням рі­шення надати змогу їм висловитися щодо зібраних доказів і матеріалів, та заявлених вимог.

§2. Органи публічної адміністрації можуть відступити від принципу, за­значеного в §1 лише в випадках, коли вирішення справи не терпить зволікан­ня з огляду на небезпеку для життя або здоров'я людей або з огляду на загрозу надзвичайної матеріальної шкоди.

§3. Орган публічної адміністрації зобов'язаний зазначити в актах справи шляхом зауваження причини відходу від принципу, зазначеного в §1.

Стаття 11. Органи публічної адміністрації зобов'язані роз'яснювати сто­ронам принциповість засновків, якими вони керуються при вирішенні справи, аби таким чином вміру можливості доводити до виконання сторонами рішення без потреби застосування засобів примусу.

Стаття 12. §1. Органи публічної адміністрації зобов'язані діяти в справі уважно і швидко, користуючись, якщо можливо, найпростішими засобами, що ведуть до її вирішення.

§2. Справи, що не вимагають збирання доказів, інформації або з'ясувань, мають бути вирішені негайно.

Стаття 13. §1. Справи, в яких беруть участь сторони зі спірними інтереса­ми, можуть бути вирішені шляхом угоди, укладеної перед органом публічної адміністрації (адміністративна угода).

§2. Орган публічної адміністрації, перед яким ведеться провадження в справі, зобов'язаний у таких випадках вживати заходів, що схилятимуть сторони до укладення угоди.

Стаття 14. §1. Справи повинні вирішуватися в письмовій формі.

§2. Справи можуть бути вирішені усно, якщо в цьому полягає інтерес сто­рони, а припис закону не стоїть цьому на перешкоді. Зміст, а також суттєві мотиви такого вирішення повинні бути занотовані в актах у формі протоколу або підписаної сторонами примітки.

Стаття 15. Адміністративне провадження є двохінстанційним.

Стаття 16. §1. Рішення, до яких не застосовується скасування в ад­міністративному порядку інстанції, є остаточними. Відхилення або зміна та­ких рішень, ствердження їхньої нечинності, а також відновлення провадження може наступити тільки в випадках, передбачених у кодексі або в спеціальних законах.

§2. Рішення можуть бути оскаржені в адміністративному суді з причини їх невідповідності до закону, на принципах і в порядку, визначеному в окремих законах.

Розділ 3. Органи вищого рівня і верховні органи

Стаття 17. Органами вищого рівня в розумінні кодексу є:

2) щодо органів територіального самоврядування — апеляційні колегії самоврядування, якщо спеціальні закони не встановлюють іншого;

2) щодо воєвод — міністр за компетенцією справи;

2) щодо органів публічної адміністрації, які не зазначені в пунктах 1 та 2 — відповідні вищестоящі органи або компетентні міністри, а в разі відсутності таких — державні органи, які здійснюють нагляд за їх діяльністю;

4) щодо органів громадських організацій — відповідні орган вищого рівня таких організацій, а в разі відсутності таких — державний орган, що здійснює нагляд за їх діяльністю.

Стаття 18. Вищими органами в розумінні кодексу є:

2) щодо органів державної адміністрації, органів територіального са­моврядування, за винятком апеляційних колегій самоврядування, а також органів державних і комунальних організаційних одиниць — Голова Ради Міністрів або відповідні міністри;

2) щодо інших органів ніж зазначені у пункті 1 - відповідні органи в ме­жах компетенції;

2) щодо органів громадських організацій — керівні органи цих організа­цій, а в разі відсутності такого органу — Голова Ради Міністрів або компетент­ний міністр, який здійснює вищий нагляд за їх діяльністю.

Розділ 4. Компетенція органів

Стаття 19. Органи публічної адміністрації дотримуються своєї предметної і територіальної компетенції.

Стаття 20. Предметна компетенція органу публічної адміністрації вста­новлюється згідно з приписами про сферу його діяльності.

Стаття 21. § 1. Територіальна компетенція органу публічної адміністрації встановлюється:

2) у справах, що стосуються нерухомості, — згідно з місцем її знаходжен­ня; якщо нерухомість розташована на території компетенції двох або більше органів, компетентним визнається орган, на території якого знаходиться біль­ша частина нерухомості;

2) у справах, що стосуються діяльності підприємства, — за місцем, у яко­му діє, діяло або буде діяти підприємство;

2) в інших справах — за місцем проживання (місцезнаходженням) у країні, а в разі відсутності проживання в країні — за місцем перебування сторони або однієї зі сторін, якщо жодна зі сторін не має в країні місця проживання (міс­цезнаходження) або перебування — за місцем останнього місця їх проживання (місцезнаходження) або перебування в країні.

§2. У разі неможливості визначення територіальної компетенції в зазначе­ний у §1 спосіб, справа належить до органу, компетентного для місця, в якому відбулася подія, що спричинила початок провадження, або за відсутності вста­новлення такого місця — до органу, компетентного для території Централь­ної дільниці в місті столиці Варшаві.

Стаття 22. § 1. Спори щодо компетенції вирішуються:

між органами територіального самоврядування, за винятком зазначе­них в пунктах 2-4 — в спільному для них органі вищого рівня, а в разі відсут­ності такого органу — адміністративний суд,

між керівниками служб, інспекцій і контролю спільної адміністрації, які належать до одного повіту, що діють від власного імені або від імені старо­сти — староста;

між органами спільної адміністрації в одному воєводстві без винятку пункту 2 — воєвода;

між органами територіального самоврядування в різних воєводствах у справах, що належать до сфери відання урядової адміністрації — міністр компетентний у справах публічної адміністрації;

(виключений);

між воєводами або органами спільної адміністрації в різних воєводствах — міністр компетентний у справах публічної адміністрації;

між воєводами і органами неспільної адміністрації — міністр, компетен­тний у справах публічної адміністрації за погодженням з органом, що здійснює нагляд над органом, що спорить з воєводою,

між органами публічної адміністрації, іншими ніж зазначені в пунктах 1-4, 6 і 7 — спільний для них орган вищого рівня, а в разі відсутності такого органу — міністр, компетентний у справах публічної адміністрації,

між органами публічної адміністрації, якщо одним з них є міністр — Го­лова Ради Міністрів.

§2. Спори про компетенцію між органами територіального самоврядуван­ня і органами урядової адміністрації розглядає адміністративний суд.

§3. З пропозицією про розгляд спору перед адміністративним судом може звертатися:

— сторона,

— орган територіального самоврядування або інший орган публічної ад­міністрації, що залишився в спорі,

— міністр компетентний у справах публічної адміністрації,

—міністр компетентний у справах юстиції, Генеральний Прокурор,

— Уповноважений з прав людини.

Стаття 23. До часу вирішення спору про компетенцію, орган публічної ад­міністрації, на території якого виникла справа, вживає лише дій, які не терп­лять зволікання з огляду на суспільний інтерес або слушний інтерес громадян, і повідомляє про це орган, відповідальний за вирішення спору.

Розділ 5. Виключення працівника та органу

Стаття 24. § 1. Працівник органу публічної адміністрації підлягає виклю­ченню від участі в провадженні в справі:

1) у якій він є стороною або залишається з однією зі сторін у такому пра­вовому стосунку, що результат справи може мати вплив на його права або обов'язки;

2) своєї дружини, а також родичів до другого ступеня;

3) особи, пов'язаної з ним на правах виховання, опіки або піклування.

4) в якій був свідком або був представником однієї зі сторін, або в якій представником сторони є одна з осіб, зазначених в пунктах 2 і 3;

5) у якій брав участь у нижчій інстанції в виданні оскарженого рішення;

6) з приводу якої порушено проти нього службове розслідування, дис­циплінарне або карне провадження;

7) в якій однією з сторін є особа, що перебуває стосовно нього в керівних службових відносинах.

§2. Приводи виключення працівника з участі в провадженні тривають також по припиненні шлюбу (§1, пункт 2), виховання, опіки або піклування (§1, пункт 3).

§3. Безпосередній начальник працівника зобов'язаний на його вимогу або на вимогу однієї зі сторін або за посадою виключити його з участі в проваджен­ні, якщо стануть очевидними обставини, не зазначені в §1, які можуть викли­кати сумнів щодо безсторонності працівника.

§4. Виключений працівник повинен вживати тільки дій, які не терплять зволікання з огляду на суспільний інтерес або важливий інтерес сторін.

Стаття 25. §1. Орган публічної адміністрації підлягає виключенню від вирі­шення справи, що стосується майнових інтересів:

2) його керівника або осіб, що перебувають з тим керівником у стосунках, означених у ст.24 §1 пунктах 2 і 3;

3) особи, що займає керівне становище в органі безпосередньо вищого сту­пеня або осіб, що перебувають з ним у стосунках, означених у ст.24 §1 пунктах 2 ІЗ.

§ 2. Припис ст. 24 § 4 застосовується відповідно.

Стаття 26. §1. У разі виключення працівника (ст. 24) його безпосередній керівник визначає іншого працівника для ведення справи.

§2. У разі виключення органу справу вирішують:

3) при обставинах, передбачених в ст.25 §1 пункт 1 - орган вищого рівня над органом, що вирішує справу;

3) при обставинах, передбачених в ст.25 §1 пункт 2 - орган вищого рівня над органом, у якому зазначена в тому правилі особа займає керівне становище.

Орган вищого рівня може для вирішення справи визначити інший підлег­лий йому орган. У разі, якщо особа, зазначена в ст.25 §1 пункт 2, є міністр або голова апеляційної колегії самоврядування, компетентний орган до вирішен­ня справи орган визначається Головою Ради Міністрів.

§3. Якщо внаслідок виключення працівників органу публічної адміністра­ції цей орган став нездатним до вирішення справи, застосовується відповідно §2.

Стаття 27. §1. Член колегіального органу підлягає виключенню у випад­ках, зазначених у ст.24 §1. Про виключення цього члена у випадках, визначе­них в ст.24 §3 рішення приймає голова колегіального органу або органу вищо­го рівня за клопотанням сторони, члена колегіального органу або за посадою.

§2. Якщо внаслідок виключення членів колегіального органу цей орган став нездатний до прийняття рішення через відсутність потрібного кворуму, відповідним чином застосовуються правила ст.26 §2.

§3. Якщо апеляційна колегія самоврядування внаслідок виключення його членів не може вирішувати справу, міністр, відповідальний за справи публіч­ної адміністрації, визначає для вирішення справи, іншу апеляційну колегію самоврядування.

Стаття 27а. (виключено).

Розділ 6. Сторона

Стаття 28. Стороною є кожний, чийого законного інтересу або обов'язку стосується провадження або хто вимагає дій органу з огляду на свій законний інтерес або обов'язок.

Стаття 29. Сторонами можуть бути фізичні особи і юридичні особи, а коли йдеться про державні або комунальні організаційні одиниці і громадські ор­ганізації, — також одиниці, що не мають статусу юридичної особи.

Стаття ЗО. §1. Правоздатність і дієздатність сторін визначаються згідно з правилами цивільного права, якщо спеціальними правилами не встановлено інше.

§2. Недієздатні фізичні особи діють через своїх законних представників.

§3. Сторони, що не є фізичними особами, діють через своїх законних або статутних представників.

§4. У справах, що стосуються прав, отриманих через набуття або успадку­вання у разі передачі або смерті сторони до участі у провадженні на місце попе­редньої сторони заступає її спадкоємець.

§5. У справах, що стосуються спадкоємців, не охоплених як сторони, діють особи, що здійснюють управління спадковим майном, а в разі їх відсутності — куратор, визначений судом за поданням органу публічної адміністрації.

Стаття 31. §1. Громадська організація може в справі, що стосується іншої особи, виступати з вимогою:

3) початку провадження;

3) допуску її до участі в провадженні, якщо це мотивується цілями органі­зації і якщо це у суспільному інтересі.

§2. Орган публічної адміністрації, визнавши вимогу громадської організа­ції мотивованою, приймає рішення про початок провадження за своїм службо­вим обов'язком або про допущення організації до участі в провадженні. Пос­танову про відмову в початку провадження або про допущення громадської організації до участі в провадженні може бути оскаржено.

§3. Громадська організація бере участь у провадженні на правах сторони.

§4. Орган публічної адміністрації, починаючи провадження у справі, що стосується іншої особи, повідомляє про це громадську організацію, якщо ві­домо, що вона може бути зацікавлена в участі в цьому провадженні з огляду на свої статутні цілі, і коли це у суспільному інтересі.

§5. Громадська організація, яка не бере участі в провадженні на правах сторони, може за згодою органу публічної адміністрації представити цьому органові свою думку в справі, викладену в рішенні або заяві свого статутного органу.

§6. (виключено)

Стаття 32. Сторона може діяти через уповноваженого, якщо характер справи не вимагає її особистої участі.

Стаття 33. §1. Уповноваженим сторони може бути дієздатна фізична особа.

§2. Довіреність надається в письмовій формі або оголошується з занесен­ням до протоколу.

§3. Уповноважений долучає до документів оригінал або офіційно засвід­чену копію довіреності. Адвокат або юридичний радник, а також представник патентовий може сам завірити копію виданої йому довіреності.

§ 4. У справах меншого значення орган публічної адміністрації може не вимагати довіреності, якщо уповноваженим є найближчий родич або спів­мешканець сторони та немає сумніву щодо існування і сфери уповноваження для виступу від імені сторони.

Стаття 34. §1. Орган публічної адміністрації звертається до суду з пропо­зицією про призначення представника для відсутньої або недієздатної особи, якщо представник вже не був визначений.

§2. У разі необхідності початку дій, що не терплять зволікання, орган пуб­лічної адміністрації визначає для відсутньої особи представника, уповноваже­ного на дії в провадженні до часу визначення для неї представника судом.

Розділ 7. Вирішення справ

Стаття 35 §1. Органи публічної адміністрації зобов'язані вирішувати справи без зайвого зволікання.

§2. Негайно повинні вирішуватися справи, які можуть бути розглянуті на основі доказів, представлених сторонами разом з вимогою про початок про­вадження або на основі фактів і доказів, загальновідомих або відомих в силу службового статусу органу, перед яким здійснюється провадження, якщо таке встановлення можливе на підставі даних, що є в розпорядженні цього органу.

§ 3. Вирішення справи, що вимагає з'ясувального провадження, настає не пізніше ніж протягом місяця, а особливо складної справи — не пізніше ніж протягом двох місяців від дня початку провадження, а в апеляційному провад­женні — протягом місяця від дня отримання апеляції.

§4. Органи вищого рівня можуть визначати види справ, які вирішуються в коротші строки, ніж визначені в § 3.

§5. До строків, визначених у попередніх правилах, не беруться до уваги строки, передбачені в правових приписах для виконання конкретних дій, пе­ріоду відкладення провадження, а також періодів запізнення, спричинених з вини сторони або з незалежних від органу причин.

Стаття 36. §1. Про кожен випадок невирішення справи в строк, визначе­ний в ст.35, орган публічної адміністрації зобов'язаний повідомити сторони, зазначивши при цьому причини зволікання і вказуючи новий термін вико­нання справи.

§2. Такий самий обов'язок лежить на органі публічної адміністрації у разі зволікання у вирішенні справи з незалежних від органу причин.

Стаття 37. §1. На невирішення справи в строк, визначений в ст.35 або вста­новлений згідно з ст.36, сторона може подати скаргу до органу публічної ад­міністрації вищого рівня.

§2. Орган, зазначений в §1, у разі визнання скарги обґрунтованою, виз­начає додатковий термін для вирішення справи, а також вимагає з'ясування причин і виявлення осіб, винних у невирішенні справи в строк, а в разі потреби також вжиття заходів, що запобігатимуть порушенню строків вирішення справ у майбутньому.

Стаття 38. Працівник органу публічної адміністрації, який з безпідстав­них причин не вирішив справу в строк або не виконав зобов'язання, що вип­ливає зі ст. 36, або не виконав справи в додатковий строк, встановлений згідно зі ст.37 §2, підлягає адміністративній або дисциплінарній відповідальності або іншій відповідальності, передбаченій приписами права.

Розділ 8. Вручення

Стаття 39. Орган публічної адміністрації вручає документи під розписку поштою, через своїх працівників або через інших уповноважених осіб або ор­гани.

Стаття 40. §1. Документи вручаються стороні, а коли сторони діють через представника — цьому представникові.

§2. Якщо сторона встановила уповноваженого, документи вручаються уповноваженому.

§3. У справі, початій внаслідок подання, складеного двома або більшою кількістю сторін, документи вручаються всім сторонам, якщо в поданні не вка­зано одну сторону як уповноважену на отримання документів.

Стаття 41. §1. Під час провадження сторони, а також їх представники і уповноважені зобов'язані повідомляти орган публічної адміністрації про кож­ну зміну своєї адреси.

§2. У разі недотримання обов'язку, зазначеного в §1, вручення документа за попередньою адресою має юридичний наслідок.

Стаття 42. §1. Документи вручаються фізичним особам за місцем їх про­живання або праці.

§2. Документи можуть бути вручені також в приміщенні органу публічної адміністрації, якщо спеціальними правилами не встановлено інше.

§3. У разі неможливості вручення документа в спосіб, передбачений в §1 і 2, а також в разі нагальної потреби, документи вручаються в будь-якому міс­ці, де буде можливо застати адресата.

Стаття 43. У разі відсутності адресата документ вручається під розписку дорослому мешканцю квартири, сусідові або охоронцеві будинку, якщо ці особи зобов'язуються віддати документ адресатові. Про вручення документа сусідові або охоронцеві, повідомлення залишається в поштовій скриньці або, якщо це неможливо, повідомлення на дверях квартири.

Стаття 44. У разі неможливості вручення документа в спосіб, зазначений в ст. 42 і 43 документ зберігається протягом семи днів у відділенні зв'язку або в адміністрації гміни, а повідомлення про те поміщається в поштовій скринь­ці або, якщо це неможливо, на дверях квартири адресата або офісу чи іншого приміщення, у якому адресат здійснює свою професійну діяльність або на вид­ному місці на нерухомості, якої стосується провадження; у такому разі вру­чення вважається виконаним по закінченні останнього дня цього періоду.

Стаття 45. Організаційним одиницям і громадським організаціям доку­мент вручається в приміщенні їх місцезнаходження в руки осіб, уповноваже­них до отримання документів.

Стаття 46. §1. Той, хто отримує документ, підтверджує вручення йому до­кументу своїм підписом з зазначенням дати вручення.

§2. Якщо той, хто отримує документ, відмовляється від підтвердження вручення або не може цього зробити, той, хто вручає, робить це сам і вказує особу, яка отримала документ, і причину відсутності його підпису.

Стаття 47. §1. Якщо адресат відмовляється від прийняття документа, надісланого йому поштою або через інший орган чи в інший спосіб, документ повертається відправникові із зазначенням причини відмови та дати відмови. Такий документ із позначкою долучається до матеріалів справи.

§2. У випадках, про які йдеться в §1, вважається, що документ було вруче­но в день відмови його прийняття адресатом.

Стаття 48. §1. Документи, направлені особам, місце перебування яких не­відоме і для яких суд не визначив представника, вручаються представникові, встановленому згідно зі ст. 34.

§2. Документи, направлені особам, які наділені окремими повноваження­ми, що випливають з дипломатичного чи консульського імунітету, вручаються в спосіб, передбачений спеціальними правилами, згідно з міжнародними умо­вами і звичаями.

Стаття 49. Сторони можуть бути повідомлені про рішення та інші дії ор­ганів публічної адміністрації через сповіщення або в інший прийнятий за зви­ чаєм у цій місцевості спосіб публічного оголошення, якщо так встановлює спеціальне правило; у цих випадках повідомлення або вручення вважаються виконаними по збігові чотирнадцяти днів від дня публічного оголошення.

Розділ 9. Виклики

Стаття 50. §1. Орган публічної адміністрації може викликати осіб для участі у вживаних заходах і для надання пояснень або особистого визнан­ня, через представника або письмово, якщо це необхідно для вирішення спра­ви або для виконання офіційних дій.

§2. Орган зобов'язаний докласти зусиль, щоб вирішення виклику не було обтяжливим.

§3. У випадках, у яких викликана особа не може з'явитися через хворобу, каліцтво або іншу перешкоду, яку не можна усунути, орган може виконати означену дію або прийняти пояснення чи вислухати викликану особу у місці її перебування, якщо це дозволяють обставини, у яких знаходиться особа.

Стаття 51. §1. Особиста явка викликаного є обов'язковою лише в межах гміни або міста, де він мешкає або перебуває.

§2. Обов'язок особистої явки стосується також викликаного, який мешкає або перебуває в сусідній гміні або місті.

Стаття 52. Під час провадження орган публічної адміністрації звертається до відповідного територіального органу урядової адміністрації або органу те­риторіального самоврядування для виклику особи, що мешкає або перебуває в цій гміні або місті, для представлення роз'яснень чи показань або для вико­нання інших дій, пов'язаних з провадженням. Орган, який здійснює провад­ження, одночасно визначає обставини, які є предметом роз'яснень або дій, які повинні бути виконані.

Стаття 53. Приписи ст. 51 і 52 не застосовуються у випадках, у яких ха­рактер справи або дій вимагає виконання дій в органі публічної адміністрації, що здійснює провадження.

Стаття 54. §1. У виклику треба зазначити:

— назву і адресу органу, що викликає;

— ім'я і прізвище викликаного;

— у якій справі, а також як хто і з якою метою його викликають;

— чи повинен викликаний з'явитися особисто або через представника, а також чи може подати пояснення або свідчення письмово;

— термін, до якого повинна бути виконана вимога, або день, година і місце явки викликаного або його уповноваженого;

—правові наслідки невиконання виклику.

§2. На виклику повинен бути підпис працівника органу, що викликає, із зазначенням імені, прізвища і службової посади того, хто підписує.

Стаття 55. §1. У справах, що не терплять зволікання, виклик можна здій­снити також телеграфом або телефоном або вжити інших засобів зв'язку з по­данням даних, зазначених в ст. 54.

§2. Виклик, здійснений у спосіб, визначений у §1, має правові наслідки лише тоді, коли немає сумніву, що він дійшов до адресата з відповідним зміс­том і в відповідний термін.

Стаття 56. §1. Особі, яка з'явилася на виклик, призначається компенсація дорожніх та інших витрат згідно з правилами про витрати свідків і експертів в судовому провадженні. Це також стосується витрат на особисту явку сторін, коли провадження було розпочато за приналежністю або коли сторона вияви­лася без власної провини викликаною на явку.

§2. Вимогу призначення компенсації витрат треба подавати до органу пуб­лічної адміністрації, в якому ведеться провадження, до видачі рішення, під загрозою втрати права на таку вимогу.

Розділ 10. Строки

Стаття 57 §1. Якщо початком строку, визначеного в днях, є певна подія, то при обчисленні цього строку не береться до уваги день, у який відбулася подія. Збіг останнього з визначеного числа днів вважається кінцем строку.

§2. Строки, визначені в тижнях, закінчуються збігом того дня в останньо­му тижні, назва якого відповідає початковому дню строку.

§3. Строки, визначені в місяцях, закінчуються збігом того дня в останньо­му місяці, назва якого відповідає початковому дню терміну, а якщо такого дня в останньому місяці не було — в останній день цього місяця.

§4. Якщо кінець строку припадає на неробочий за законом день, останнім днем строку вважається найближчий наступний робочий день.

§5. Строк вважається дотриманим, якщо до його збігу подано документ в орган польських засобів зв'язку або в польський консульський орган. Строк також вважається дотриманим, якщо до його збігу солдат або член команди морського судна подав його командуванню військової частини або капітану судна, а також коли особа, позбавлена свободи, подала документ в адміністра­цію виправної установи.

Стаття 58. §1. У разі відхилення від строку він підлягає поновленню на про­хання зацікавленої особи, якщо з'ясовано, що відхилення сталося без його вини.

§2. Прохання про поновлення строку треба вносити протягом семи днів від дня настання причини порушення строку. Одночасно з поданням прохання не­обхідно виконати дію, для якої було встановлено строк.

§3. Поновлення строку до подання прохання, передбаченого в § 2, не до­пускається.

Стаття 59. §1. Про поновлення строку рішення приймає компетентний в справі орган публічної адміністрації. Проти постанови про відмову в понов­ленні терміну може подаватися скарга.

§2. Остаточне рішення про поновлення строку для внесення апеляції або скарги приймається компетентним органом до розгляду апеляції або скарги.

Стаття 60. Перед розглядом прохання про поновлення строку для внесення апеляції або скарги компетентний орган публічної адміністрації може на ви­могу сторони припинити виконання рішення або постанови.

ЧАСТИНА II. Провадження

Розділ 1. Початок провадження

Стаття 61. §1. Адміністративне провадження починається на вимогу сторо­ни або за належністю.

§2. Орган публічної адміністрації може, з огляду на конкретний важливий інтерес сторони розпочати за належністю провадження також у справі, у якій за приписом закону потрібна пропозиція сторони. Орган зобов'язаний отрима­ти на те згоду сторони, під час провадження, а в разі неотримання згоди — при­пинити провадження.

§3. Датою початку провадження на вимогу сторони є день вручення вимо­ги органові публічної адміністрації.

§4. Про початок провадження за належністю або на вимогу однієї з сторін треба повідомити всіх осіб, що є сторонами в справі.

Стаття 62. У справах, у яких права або обов'язки сторін виникають з того самого фактичного стану і з тієї самої правової підстави і в яких компетент­ним є той самий орган публічної адміністрації, можна розпочати і здійснювати одне провадження, що стосується більше, ніж однієї сторони.

Стаття 63. §1. Подання (вимога, роз'яснення, апеляція, скарга) можуть вноситися письмово, телеграфом або за допомогою телексу, електронною пош­тою, а також усно до протоколу.

§2. Подання повинне містити принаймні зазначення особи, якою воно по­дається, її адресу і прохання, а також відповідати іншим вимогам, встановле­ним спеціальними приписами.

§3. Подання, внесене письмово або усно до протоколу, має бути підписане тим, хто його вносить, а протокол, крім того, працівником, який його офор­мив. Коли подання вносить особа, яка на може або не вміє поставити підпис, подання або протокол за неї підписує інша особа, уповноважена нею про що поряд з підписом робиться позначка.

§4. Орган публічної адміністрації зобов'язаний підтвердити внесення по­дання, якщо цього вимагатиме той, хто вносить подання.

Стаття 64. §1. Якщо в поданні не вказано адреси того, хто його вносить, і немає можливості установити його адресу на підставі наявних даних, подання лишається без розгляду.

§2. Якщо подання не відповідає іншим вимогам, встановленим приписами закону, треба зажадати від того, хто його вносить, усунення недоліків у семи­денний строк з попередженням, що неусунення тих недоліків призведе до того, що подання буде залишене без розгляду.

Стаття 65. § 1. Якщо орган публічної адміністрації, до якого внесено подан­ня, не є компетентним у справі, то некомпетентний передає його до компетент­ного органу. Передача справи до компетентного органу здійснюється постано­вою, яка може бути оскаржена.

§2. Подання, внесене до некомпетентного органу до збігу встановленого строку, вважається внесеним із збереженням строку.

Стаття 66. §1. Якщо подання стосується кількох справ, що підлягають ви­рішенню різними органами, орган публічної адміністрації, до якого внесено подання, робить предметом розгляду справи, що належать до його компетен­ції. Одночасно він повідомляє того, хто вносить це подання, що в інших спра­вах він повинен внести окреме подання до компетентного органу, та інформує його про зміст.

§2. Окреме подання, складене згідно з повідомленням, про яке йдеться у §1, у термін чотирнадцяти днів від дати вручення повідомлення вважається складеним в день внесення першого подання.

§3. Якщо подання внесено до некомпетентного органу, а компетентний ор­ган не можна встановити на підставі відомостей подання, або коли з подання випливає, що компетентним в справі є загальний суд, орган, до якого внесено подання, повертає подання тому, хто його вносить. Повернення подання офор­млюється постановою, яка може бути оскаржена.

§4. Орган не може повернути подання на тій підставі, що компетентним у справі є загальний суд, якщо в цій справі суд визнав себе некомпетентним.

Розділ 2. Протоколи і позначки

Стаття 67. §1. Орган публічної адміністрації складає стислий протокол про кожну дію провадження, що має суттєве значення для вирішення справи, якщо дія не була закріплена письмово в інший спосіб.

§ 2. Зокрема складається протокол про:

— прийняття внесеного усно подання;

— опитування сторін, свідка і експерта;

— огляд і експертизи, виконані за участі представника органу публічної адміністрації;

— розгляд;

— усне оголошення рішення і постанови.

Стаття 68. §1. Протокол оформляється так, щоб з нього випливало, хто, коли, де і які дії виконав, хто і в якій якості при тому був присутній, що і яким чином внаслідок цих дій встановлено і які зауваження зробили присутні особи.

§2. Протокол зачитується всім присутнім особам, що беруть участь в офіцій­ній дії, які потім повинні підписати протокол. Про відмову або відсутність під­пису будь-якої особи треба зазначити в протоколі.

Стаття 69. §1. Протокол опитування повинен бути зачитаний і представлений для підпису особі, що дає показання, негайно після дачі показань.

§2. У протоколах опитування особи, яка давала показання іноземною мо­вою, треба подати у перекладі польською мовою зміст даного показання, а та­кож зазначити особу і адресу перекладача, який виконав переклад; цей пере­кладач повинен підписати протокол опитування.

Стаття 70. Орган публічної адміністрації може дозволити залучити до прото­колу письмове показання, підписане тим, хто дає показання, а також інші доку­менти, що мають значення для справи.

Стаття 71. Закреслення і поправки повинні робитися в протоколі так, щоб закреслені й поправлені вислови можна було прочитати. Закреслення і поправки повинні бути затверджені в протоколі перед його підписанням.

Стаття 72. Дії органу публічної адміністрації, про які не складається про­токол, і які мають значення для справи або перебігу провадження закріплю­ються в матеріалах справи в формі зауваження, підписаного працівником, який виконав цю дію.

Розділ 3. Доступність матеріалів справи

Стаття 73. §1. На кожній стадії провадження орган публічної адміністра­ції зобов'язаний надати стороні можливість переглянути матеріали справи, а також можливість робити з них нотатки і копії.

§2. Сторона може вимагати завірення зроблених нею нотаток і копій з ма­теріалів справи або видачі їй з матеріалів справи завірених копій, якщо це зу­мовлено важливим інтересом сторони.

Стаття 74. §1. Припис ст.73 не стосується до матеріалів справи, охоплених охороною державної таємниці, а також інших матеріалів, які орган публічної адміністрації вилучає з огляду на важливий інтерес держави.

§2. Відмова в наданні можливості стороні ознайомитись з матеріалами справи, робити з них нотатки і копії, в завіренні таких копій або видачі завіре­них копій здійснюється постановою, на яку може бути подано скаргу.

Розділ 4. Докази

Стаття 75. §1. Як доказ варто розглядати все, що може слугувати з'ясуванню справи і не суперечить праву. Зокрема доказом можуть бути документи, по­казання свідків, думки експертів, а також огляди.

§2. Якщо припис права не вимагає офіційного підтвердження визначених фактів або юридичного статусу у процесі засвідчення компетентного органу адміністрації, орган публічної адміністрації бере від сторони на її пропозицію свідчення складені з попередженням про відповідальність за фальшиві пока­зання. Припис ст. 83 §3 застосовується відповідним чином.

Стаття 76. §1. Офіційні документи, оформлені у визначеній формі призна­ченими для цього державними органами у сфері їх діяльності, становлять до­каз того, що в них офіційно стверджується.

§2. Припис §1 стосується відповідним чином офіційних документів, офор­млених органами організаційних одиниць або суб'єктів, у сфері доручених їм на підставі закону або угоди справ, перелічених в ст. 1 пунктах 1 і 4.

§3. Приписи §1 і 2 не виключають можливості наведення докаізів проти змісту документів, пойменованих в тих приписах.

Стаття 77. §1. Орган публічної адміністрації зобов'язаний вичерпним чи­ном зібрати і розглянути весь доказовий матеріал.

§2. Орган може на кожній стадії провадження змінювати, доповнювати або відміняти свою постанову, що стосується дослідження доказу.

§3. Орган, що здійснює провадження, на звернення компетентного для ви­рішення справи органу (ст.52), може за належністю або на пропозицію сторо­ни заслухати також нових свідків і експертів про обставини, що є предметом цього провадження.

§4. Загальновідомі факти, а також факти, відомі органові за належністю, не потребують доведення. Факти, відомі органові за належністю, треба повідо­мити стороні.

Стаття 78. §1. Вимогу сторони, що стосується дослідження доказу, на­лежить розглянути, якщо предметом доказу є обставина, що має значення для справи.

§2. Орган публічної адміністрації може не зважити на вимогу (§1), яку не було оголошено під час дослідження доказів або під час розгляду, якщо ця вимога стосується обставин, уже підтверджених іншими доказами, хіба що вони мають значення для справи.

Стаття 79. §1. Сторона повинна бути повідомлена про місце і строк отри­мання доказу від свідків, експертів або огляду принаймні за сім днів до строку.

§2. Сторона має право брати участь в дослідженні доказів, може ставити запитання свідкам, експертам і сторонам, а також давати роз'яснення.

Стаття 80. Орган публічної адміністрації оцінює на підставі сукупності до­казового матеріалу, чи було доказано цю обставину.

Стаття 81. Обставина може бути визнана доведеною, якщо сторона мала можливість висловитися щодо наведених доказів, якщо не йдеться про обста­вини, перелічені в ст.10 § 2.

Стаття 82. Свідками не можуть бути:

1) особи, неспроможні до спостерігання або повідомлення своїх спостере­жень;

2) особи, зобов'язані до збереження державної і службової таємниці на об­ставини, що є охоплені таємницею, якщо вони не були в порядку, визначеному обов'язковими приписами, звільнені від обов'язку зберігання тієї таємниці;

3) духовні особи стосовно фактів, які охоплюються таємницею сповіді.

Стаття 83. §1. Ніхто не має права відмовитися від показань як свідок за ви­нятком дружини сторони, рідних сторони першого ступеня та інших осіб, які перебувають зі стороною в стосунках виховання, опіки або піклування. Право відмови від показань триває також по закінченні шлюбу, опіки або піклуван­ня.

§2. Свідок може відмовитися від відповідей на запитання, якщо відповідь могла б спричинити для нього або його близьких, зазначених в §1, карну від­повідальність, ганьбу або безпосередню майнову шкоду або призвести до по­рушення обов'язку збереження професійної таємниці, що охороняється зако­ном.

§3. Перед взяттям показань орган публічної адміністрації попереджує свід­ка про право відмови від показань і відповіді на запитання, а також про від­повідальність за фальшиві показання.

Стаття 84. §1. Якщо в справі потребуються спеціальні відомості, орган публічної адміністрації може звернутися до експерта або експертів для вислов­лення думки.

§2. Експерт підлягає виключенню на засадах і в порядку, визначеному в ст. 24. Крім того, до експертів застосовуються приписи, що стосуються опи­тування свідків.

Стаття 85. §1. Орган публічної адміністрації може в разі потреби здійсню­вати огляд.

§2. Якщо предмет огляду знаходиться у третіх осіб, ці особи зобов'язані на звернення органу пред'явити предмет огляду.

Стаття 86. Якщо по вичерпанні засобів доказу або з причини їх браку за лишаються нез'ясованими факти, істотні для вирішення справи, орган публіч­ної адміністрації для їх з'ясування може опитати сторону. До опитування сто­рони застосовуються приписи, що стосуються свідків, за винятком приписів про засоби примусу.

Стаття 87. Колегіальний орган, компетентний до видання рішення в справі, може доручити здійснення доказового провадження або його частини одному зі своїх членів або працівників, якщо конкретні приписи цьому не за­перечують.

Стаття 88. §1. Якщо хто-небудь, будучи зобов'язаний до особистої явки (ст.51), всупереч правомірному виклику на з'явився без обґрунтованої причи­ни як свідок або експерт або безпідставно відмовився від дачі показань, вислов­ лювання думки, пред'явлення предмета огляду або участі в іншій офіційній дії органом провадження може бути накладено штраф до 50 злотих, а в разі пов­торної неявки на виклик — штраф до 200 злотих. Постанову про накладення штрафу може бути оскаржено.

§2. Орган, який наклав грошовий штраф, може на пропозицію покарано­го, подану протягом семи днів від дати отримання повідомлення про покаран­ня, визнати обґрунтованою відмову від показань, висловлювання думки або надання предмета огляду і звільнити від грошового штрафу. На відмову від звільнення від штрафу може подаватися скарга.

§3. Накладення штрафу не виключає можливості застосування до свідка, що заперечує, засобів примусу, передбачених у спеціальних приписах.

Стаття 88а. У разі невиконання обов'язку, зазначеного в ст.88 §1, солда­том строкової служби орган, що збирає докази, замість накладення грошового штрафу, подає військовій частині, в якій служить солдат, подання про засто­сування заходів дисциплінарної відповідальності.

Розділ 5. Розгляд

Стаття 89. §1. Орган публічної адміністрації здійснює під час проваджен­ня розгляд у кожному випадку, коли це гарантує прискорення або спрощення провадження або досягнення виховної мети або коли цього вимагає припис за­кону.

§ 2. Орган повинен провадити розгляд, коли виникає потреба узгоджен­ня інтересів сторін, а також коли це потрібно для з'ясування справи за участі свідків або експертів або шляхом огляду.

Стаття 90. §1. Орган публічної адміністрації перед розглядом вживає за­ходів, необхідних для його проведення.

§2.Зокрема орган викликає:

2) сторони до представлення перед розглядом роз'яснень, документів та інших доказів і до особистої явки на розгляд або через представників або упов­новажених;

3) свідків і експертів до явки на розгляд.

Стаття 91. §1. У виклику на розгляд визначається час, місце і предмет розгляду.

§2. Сторонам, свідкам, експертам, а також державним і комунальним ор­ганізаційним одиницям, організаціям й іншим особам, викликаним до участі в розгляді (ст. 90, §3), виклик вручається в письмовому вигляді.

§ 3. Якщо виникає ймовірність, що крім викликаних сторін, що беруть участь у провадженні, у справі можуть бути ще й інші сторони, не відомі ор­ганові публічної адміністрації, необхідно оголосити насамперед про час, місце і предмет розгляду шляхом об'яви або в інший спосіб, прийнятий як звичай в цій місцевості.

Стаття 92. Час розгляду повинен бути оголошений так, щоб вручення викликів, а також оголошення про розгляд відбулися принаймні за сім днів перед розглядом.

Стаття 93. Розглядом керує визначений для проведення розгляду праців­ник того органу публічної адміністрації, у якому здійснюється провадження. Якщо провадження відбувається у колегіальному органі, розглядом керує го­лова або визначений член колегіального органу.

Стаття 94. §1. Відсутність на розгляді сторін викликаних належним чином не становить перешкоди для його здійснення.

§2. Той, хто керує розглядом, відкладає його, якщо виявляє важливі непра­вильності в виклику сторін на розгляд, якщо неявка сторони була спричинена перешкодою, важкою для подолання, а також з іншої важливої причини.

Стаття 95. §1. На розгляді сторони можуть подавати пояснення, заявляти вимоги, пропозиції і скарги, а також подавати докази на їх підтвердження. Крім того сторони можуть висловлюватись щодо результатів дослідження до­казів.

§ 2. Той, хто керує розглядом, може відхилити поставлені свідкам, експер­там і сторонам запитання, якщо вони не мають істотного значення для справи. Проте на вимогу сторони належить зазначити в протоколі зміст відхиленого запитання.

Стаття 96. За неналежну поведінку на розгляді сторони, свідки, експерти і інші особи, що беруть участь у розгляді, можуть за попереднього попереджен­ня бути видалені з місця розгляду тим, хто керує розглядом, а також оштрафо­вані на суму до 100 злотих. На постанову про накладення штрафу може бути подано скаргу.

Розділ 6. Зупинення провадження

Стаття 97. §1. Орган публічної адміністрації зупиняє провадження:

3) у разі смерті сторони або однієї зі сторін, якщо виклик спадкоємців померлої сторони для участі в провадженні не є можливим і не має обставин, зазначених в ст.ЗО §5, а провадження не підлягає закриттю як безпредметне (ст.105);

3) у разі смерті законного представника сторони;

3) у разі втрати стороною або її законним представником дієздатності;

3) коли вирішення справи і видання рішення залежить від попереднього розгляду вступного питання іншим органом або судом;

§2. Коли відступають причини, що є підставою зупинення провадження, орган публічної адміністрації відновлює провадження за належністю або за ви­могою сторони.

Стаття 98. §1. Орган публічної адміністрації може зупинити провадження, якщо за те виступає сторона, на вимогу якої розпочато провадження, а інші сторони цьому не заперечують і це не становить загрози суспільному інтере­сові.

§2. Якщо протягом трьох років від дати зупинення провадження жодна зі сторін не звернеться для відновлення провадження, вимога відновлення про­вадження вважається вичерпаною.

Стаття 99. Орган публічної адміністрації, який з причини, визначеної в ст.97 §1 пункти 1— 3 зупинив провадження, розпочате за приналежністю, здійснює одночасно заходи з метою усунення перешкод для подальшого здійс­нення провадження. Так само вчиняє орган у разі зупинення з тієї ж причини, у провадженні, розпочатому на вимогу сторони, якщо суспільний інтерес гово­рить за залагодження справи.

Стаття 100. §1. Орган публічної адміністрації, який зупинив провадження з причини, визначеної в ст.97 §1 пункт 4, звертається одночасно до компетен­тного органу або суду про вирішення вступного питання або викличе сторону

для висловлення про те у визначений термін, хіба що сторона не заявить, що вже звернулася у тій справі до компетентного органу або суду.

§2. Якщо призупинення провадження з причини, визначеної в ст.97 §1 пункт 4 могло б стати причиною небезпеки для життя або здоров'я людей або значною шкодою для суспільного інтересу, орган публічної адміністрації вирі­шує справу, розглядаючи вступне питання у власній сфері.

§3. Припис §2 стосується також випадку, коли сторона всупереч виклику (§1) не заявила про розгляд вступного питання або коли зупинення проваджен­ня могло б стати причиною незворотної шкоди для сторони. У цьому останньо­му випадку орган може зробити вирішення справи залежним від надання сто­роною належної гарантії.

Стаття 101. §1. Про постанову в справі зупинення провадження орган пуб­лічної адміністрації повідомляє сторони.

§2. У разі зупинення провадження на вимогу сторони або однієї з сторін (ст. 98 §1) орган роз'яснює їй зміст припису ст. 98 §2.

§3. На постанову про зупинення провадження може бути подано скаргу.

Стаття 102. Протягом часу зупинення провадження орган публічної ад­міністрації може здійснювати дії, з метою запобігання небезпеці для життя або здоров'я людей або значній шкоді для суспільного інтересу.

Стаття 103. Зупинення провадження перериває перебіг строків, передба­чених у кодексі.

Розділ 7. Рішення

Стаття 104. §1. Орган публічної адміністрації вирішує справу через видання рішення, якщо приписи кодексу не передбачають іншого.

§2. Рішенням вирішується справа стосовно її суті цілком, або у частині, або справа в інший спосіб закінчується в цій інстанції.

Стаття 105. §1. Коли провадження з будь-якої причини стало безпредмет­ним, орган публічної адміністрації видає рішення про закриття провадження.

§2. Орган публічної адміністрації може закрити провадження, якщо за те виступає сторона, на вимогу якої розпочато провадження, а інші сторони не за­перечують цьому, а також, коли це не суперечить суспільному інтересу.

Стаття 106. §1. Якщо припис закону ставить видання рішення у залеж­ність від зайняття позиції іншим органом (висловлення думки або згоди або висловлення позиції в іншій формі), рішення видається після визначення по­зиції тим органом.

§2. Орган, який улагоджує справу, звертаючись до іншого органу стосовно позиції, повідомляє про те сторону.

§3. Орган, до якого звертаються стосовно зайняття позиції, зобов'язаний надати її негайно, але не пізніше, ніж у строк до двох тижнів від дня вручення йому вимоги, якщо інший строк не передбачено законом.

§4. Орган, зобов'язаний до зайняття позиції, може, в разі потреби, провес­ти з'ясувальне провадження.

§5. Висловлення позиції тим органом відбувається шляхом постанови, на яку сторона може подати скаргу.

§6. У разі невисловлення позиції у строк, визначений у §3, застосовуються відповідним чином приписи ст. 36-38.

Стаття 107. §1. Рішення повинне містити: найменування органу публіч­ної адміністрації, дату видання, найменування сторони або сторін, посилання на правову підставу, вирішення, фактичне й юридичне обґрунтування, пояс­нення чи може бути подано і в якому порядку апеляцію на нього, підпис з за­значенням імені і прізвища, а також посади службової особи, уповноваженої на видання рішення. Рішення стосовно якого може бути внесено позов у зви­чайний суд або скарга до адміністративного суду, повинна містити, крім того, роз'яснення про допустимість внесення позову або скарги.

§2. Спеціальні приписи можуть визначати також інші складові, які має містити рішення.

§3. Фактичне обґрунтування рішення повинне зокрема містити зазначен­ня фактів, які орган визнав доказаними, доказів, на які він спирався, а також причини, через які іншим доказам відмовлено в вірогідності і доказовій силі, а обґрунтування юридичне — з'ясування правової підстави рішення з циту­ванням правових приписів.

§4. Можна відступити від обґрунтування рішення, якщо воно враховує цілком вимогу сторони; проте це не стосується рішень, що улагоджують спірні інтереси сторін, а також рішень, виданих внаслідок апеляції.

§5. Орган може відступити від обґрунтування рішення також у випадках, у яких з попередніх приписів випливала можливість відходу або обмеження обґрунтування з огляду на інтерес безпеки Держави або громадського поряд­ку.

Стаття 108. §1. Рішенню, на яке може бути подано апеляцію, може бути надано режиму невідкладного виконання, коли це необхідно з огляду на охо­рону здоров'я або життя людей або для забезпечення народного господарства від тяжких втрат або також з огляду на інший суспільний інтерес або виключ­но важливий інтерес сторони. У цьому останньому випадку орган публічної адміністрації може шляхом постанови вимагати від сторони відповідного за­безпечення.

§2. Режим невідкладного виконання може бути наданий рішенню також після його видання. У цьому випадку орган видає постанову, на яку може бути подано скаргу.

Стаття 109. §1. Рішення вручається сторонам в письмовій формі.

§2. У випадках зазначених у ст. 14 §2 рішення може бути оголошене сто­ронам усно.

Стаття 110. Орган публічної адміністрації, який видав рішення, є зобов'язаний ним від моменту його вручення або оголошення, якщо кодексом не встановлено інакше.

Стаття 111. §1. Сторона може у строк до чотирнадцяти днів від дня вру­чення або оголошення рішення вимагати його доповнення щодо вирішення або щодо права апеляції, внесення щодо рішення позову в загальний суд або скар­ги в адміністративний суд або відміни розпоряджень, що містяться в рішенні з тих питань.

§2. У випадках, зазначених в §1, для сторони перебіг строку для внесення апеляції, позову або скарги починається від дня вручення їй відповіді.

Стаття 112. Помилкове роз'яснення в рішенні щодо апеляції або внесення позову в загальний суд або скарги в адміністративний суд не може шкодити сто­роні, яка скористалася цим роз'ясненням.

Стаття 113. § 1. Орган публічної адміністрації може за належністю або на ви­могу сторони виправляти шляхом постанови помилки в тексті й розрахунках, а також інші очевидні помилки в виданих тим органом рішеннях.

§2. Орган, який видав рішення, роз'яснює шляхом постанови на вимогу виконавчого органу або сторони сумніви щодо змісту рішення.

§3. На постанову в справі виправлення або роз'яснення може подаватися скарга.

Розділ 8. Угода

Стаття 114. У справі, у якій ведеться провадження перед органом публіч­ної адміністрації, сторони можуть укласти угоду — якщо це дозволяє характер справи, приводить до спрощення або прискорення провадження і це не супере­чить приписам закону.

Стаття 115. Угода може бути укладена перед органом публічної адміністра­ції, перед яким ведеться провадження в першій інстанції або провадження з апе­ляції до часу видання органом рішення в справі.

Стаття 116. §1. Орган публічної адміністрації відкладає видання рішення і визначає сторонам строк для укладення угоди, якщо вони подають відповідну заяву про намір її укладення.

§2. У випадку повідомлення однією зі сторін про відступ від наміру укладен­ня угоди або недотримання сторонами строку, визначеного згідно з §1, орган публічної адміністрації вирішує справу шляхом рішення.

Стаття 117. §1. Угода оформлюється письмово. Вона має містити: найме­нування органу, перед яким вона була укладена, дату оформлення, наймену­вання сторін, предмет і зміст угоди, позначку про її прочитання і прийняття, підписи сторін, а також підпис працівника органу публічної адміністрації, уповноваженого до оформлення угоди.

§2. Орган публічної адміністрації фіксує факт укладення угоди в матеріа­лах справи, у формі протоколу, підписаного особою, уповноваженою на оформ­лення угоди.

Стаття 118. §1. Угода потребує затвердження органом публічної адмініст­рації, перед яким вона була укладена.

§2. Якщо угода стосується питань, розгляд яких вимагає зайняття позиції іншим органом, застосовується відповідним чином ст. 106.

§3. Орган публічної адміністрації відмовляє в затвердженні угоди, укладе­ної з порушенням закону, без урахування позиції органу відповідно до §2, або з порушенням суспільного інтересу чи правомірного інтересу сторін.

Стаття 119. §1. Затвердження або відмова в затвердженні угоди відбу­вається шляхом постанови, на яке може бути подано скаргу; постанова в тій справі повинна бути видана протягом семи днів від дня укладення угоди.

§2. У випадку, коли угода була укладена під час провадження з апеляції, з дня, у який видано постанову, що затверджує угоду, втрачає чинність рішення першої інстанції, про що зазначається в тій постанові.

§3. Разом з постановою, що затверджує угоду, сторонам вручається копія угоди.

Стаття 120. §1. Угода стає виконуваною з дня, у який постанова про її за­твердження відбулася остаточно.

§2. Орган публічної адміністрації, перед яким була укладена угода, під­тверджує її виконуваність на екземплярі угоди.

Стаття 121. Затверджена угода має такі ж наслідки, як і рішення, видане під час адміністративного провадження.

Стаття 122. У справах, які регулюються за цим розділом, до угоди і пос­танови щодо її затвердження або відмови в затвердженні, застосовуються від­повідним чином приписи, що стосуються рішення.

Розділ 9. Постанови

Стаття 123. §1. Під час провадження орган публічної адміністрації видає постанови.

§2. Постанови стосуються окремих питань, що виникають під час провад­ження, але не вирішують суть справи, якщо кодексом не встановлено інше.

Стаття 124. §1. Постанова повинна містити: найменування органу публічної адміністрації, дату її видання, найменування сторони або сторін або інших осіб, що беруть участь у провадженні, посилання на правову підставу, вирі­шення, вказівки, чи можна подавати в якому порядку оскарження або скаргу в адміністративний суд, а також підпис з зазначенням імені й прізвища, а та­кож службового положення особи, уповноваженої на її видання.

§2. Постанова повинна містити фактичне і правове обґрунтування, якщо на неї може подаватися оскарження або скарга в адміністративний суд, а та­кож, коли вона була видана внаслідок оскарження постанови.

Стаття 125. §1. Постанови, на які сторони можуть подавати оскарження або скарги в адміністративний суд, вручаються в письмовій формі.

§2. У випадках, зазначених в ст.14 §2, постанови можуть оголошуватися сторонам усно.

§3. Постанова, яка може бути оскаржена в адміністративному суді, вру­чається стороні разом з роз'ясненням про допустимість внесення скарги, а та­кож фактичним і правовим обґрунтуванням.

Стаття 126. До постанов відповідним чином застосовуються приписи ст.107 §2-5, а також ст.109-113, а до постанов, на які може подаватися ос­карження — також ст.145-152 і ст. 156-159, але з тим, що замість рішення, про яке йдеться в ст.149 §3,151,§1 і 158, розуміється постанова.

Розділ 10. Апеляція

Стаття 127. §1. На рішення, видане в першій інстанції, апеляція може бути подана стороною лише до однієї інстанції.

§2. Компетентним для розгляду апеляції є орган публічної адміністрації вищого ступеня, якщо законом не передбачений інший апеляційний орган.

§3. На рішення, видане в першій інстанції міністром або апеляційною ко­легією самоврядування апеляція не подається, однак незадоволена рішенням сторона може звернутися до цього ж органу з пропозицією про повторний роз­гляд справи; до такої пропозиції застосовуються відповідним чином приписи, що стосуються апеляції на рішення.

§4. (виключено).

Стаття 128. Апеляція не вимагає детального обґрунтування. Достатньо, коли з апеляції зрозуміло, що сторона не задоволена виданим рішенням. Спе­ціальні приписи можуть встановлювати інші вимоги щодо змісту апеляції.

Стаття 129. §1. Апеляція вноситься до компетентного апеляційного органу через посередництво органу, який видав рішення.

§2. Апеляція вноситься у строк чотирнадцяти днів від дня вручення рі­шення стороні, а коли рішення було оголошене усно — від дня його оголошен­ня стороні.

§3. Конкретні приписи можуть передбачати інші строки для внесення апе­ляції.

Стаття 130. §1. До збігу строку для внесення апеляції рішення не підлягає виконанню.

§2. Своєчасне внесення апеляції затримує виконання рішення.

§3. Приписи §1 і 2 не застосовуються, коли:

— рішенню надано режиму негайного виконання (ст.108);

— рішення підлягає невідкладному виконанню за законом.

§4. Крім того, рішення підлягає виконанню до збігу строку для внесення апеляції, коли з цією вимогою згодні всі сторони.

Стаття 131. Про внесення апеляції орган публічної адміністрації, який ви­дав рішення, повідомляє сторону.

Стаття 132. §1. Якщо апеляцію внесли всі сторони, а орган публічної ад­міністрації, який видав рішення, визнає, що ця апеляція заслуговує загалом на розгляд, він може видати нове рішення, в якому відхилить або змінить ос­каржуване рішення.

§2. Припис §1 стосується також випадку, коли апеляція внесена однією з сторін, а решта сторін висловили згоду на відхилення або зміну рішення згідно з вимогою апеляції.

§3. На нове рішення сторони можуть подавати апеляцію.

Стаття 133. Орган публічної адміністрації, який видав рішення, зобов'язаний переслати апеляцію разом з матеріалами справи апеляційному органові у семиденний строк від дня, у який він отримав апеляцію, якщо про­тягом цього строку він не видав нового рішення згідно зі ст.132.

Стаття 134. Апеляційний орган стверджує шляхом постанови недопус­тимість апеляції, а також закінчення строку для внесення апеляції. Постанова в цій справі є остаточною.

Стаття 135. Апеляційний орган може в обґрунтованих випадках призупи­няти негайне виконання рішення.

Стаття 136. Апеляційний орган може на вимогу сторони або за належ­ністю здійснювати додаткове провадження з метою поповнення доказів і ма­теріалів в справі або доручити здійснення цього провадження органові, який видав рішення.

Стаття 137. Сторона може відкликати апеляцію перед виданням рішення апеляційним органом. Проте апеляційний орган не зважає на відкликання апеляції, якщо б це призвело до залишення в силі рішення, яке порушує право або суспільний інтерес.

Стаття 138. §1. Апеляційний орган видає рішення, в якому:

1) залишається в силі оскаржене рішення або

2) відхиляється оскаржене рішення цілком або частково і в цьому обсязі висловлюється щодо суті справи, відхиляючи це рішення — припиняє провад­ження першої інстанції, або

3) закриває апеляційне провадження.

§2. Апеляційний орган може відхилити оскаржене рішення цілком і пере­дати справу на повторний розгляд органом першої інстанції, коли вирішення справи вимагає попереднього здійснення провадження з'ясування загалом або значною частиною. Передаючи справу, цей орган може зазначити, які обста­вини належить взяти до уваги при повторному розгляді справи.

Стаття 139. Апеляційний орган не може видати рішення не на користь сторони, що подає апеляцію, крім випадку, коли оскаржене рішення серйоз­но порушує закон або суспільний інтерес.

Стаття 140. У справах, не врегульованих в ст.136-139, при провадженні в апеляційних органах відповідним чином застосовуються приписи про про­вадження в органах першої інстанції.

Розділ 11. Оскарження

Стаття 141. §1. На видану під час провадження постанову сторона може подати оскарження, коли це передбачено кодексом.

§2. Оскарження вноситься в семиденний строк від дня вручення постано­ви стороні, а коли постанова була оголошена усно — від дня її оголошення стороні.

Стаття 142. Постанова, на яку може бути подано оскарження (заперечен­ня), оскаржується стороною лише в апеляції на рішення.

Стаття 143. Внесення оскарження не припиняє виконання постанови, але орган публічної адміністрації, який видав постанову, може припинити її виконання, коли визнає це обґрунтованим.

Стаття 144. У справах не врегульованим цим розділом до оскаржень від­повідним чином застосовуються приписи, що стосуються апеляцій.

Розділ 12. Відновлення провадження

Стаття 145. §1. У справі, що завершилась остаточним рішенням, провад­ження відновлюється, якщо:

2) докази, на підставі яких встановлено суттєві для справи фактичні об­ставини, виявилися фальшивими;

3) рішення було видано внаслідок злочину;

4) рішення було видано працівником або органом публічної адміністрації, який підлягає виключенню згідно зі ст. 24, 25 і 27;

5) сторона без власної вини не брала участі в провадженні;

6) виявляються суттєві для справи нові фактичні обставини або нові до­кази, що існують в день видання рішення, не відомі органові, який видав рішен­ня;

7) рішення було видане без отримання позиції іншого органу, як це вима­гається законом;

8) вступне питання було вирішене компетентним органом або судом по- іншому від оцінки, прийнятої при виданні рішення (ст.100 §2);

9) рішення було видано на підставі іншого рішення або вироку суду, яке потім було відхилене або змінене.

§2. З причин, визначених у §1 пункти 1 і 2, провадження може бути від­новлено також перед ствердженням фальшування доказу або скоєння злочи­ну через вирок суду або рішення іншого органу, якщо фальшування доказу або скоєння злочину є очевидним, а відновлення провадження є необхідним для усунення небезпеки для життя або здоров'я людей або важливої шкоди для суспільного інтересу.

§3. З причин, визначених в §1 пункти 1 і 2, можна відновити провадження також у випадку, коли провадження в суді або іншому органі не може бути роз­почато через збіг часу або з інших причин, визначених у приписах права.

Стаття 145а. §1. Можна вимагати відновлення провадження також у ви­падку, коли Конституційний трибунал винесе рішення про невідповідність нормативного акту, на підставі якого було видано рішення, Конституції, між­народній угоді або закону.

§2. У ситуації, визначеній у §1, скарга про відновлення вноситься в строк до одного місяця від дня набуття чинності рішення Конституційного трибуналу.

Стаття 146. §1. Скасування рішення з причин, визначених у ст. 145 §1 пун­ктах 1 і 2, не може відбутися, якщо від дня вручення або оголошення рішен­ня минуло десять років, а з причин, визначених в ст.145 §1 пунктах 3-8, а та­кож в ст.145а, якщо від дня вручення або оголошення рішення минуло п'ять років.

§2. Рішення не відхиляється також у випадку, якщо внаслідок відновлен­ня провадження могло б бути прийнято лише рішення, яке за своєю суттю від­повідало б попередньому рішенню.

Стаття 147. Відновлення провадження здійснюється за належністю або на вимогу сторони. Відновлення провадження з причини, визначеної в ст.145 §1 пункт 4, а також в ст.145а настає лише на вимогу сторони.

Стаття 148. §1. Подання про відновлення провадження вноситься до орга­ну публічної адміністрації, який видав у справі рішення в першій інстанції, в строк до одного місяця від дня, у який сторона довідалася про обставину, що становить підставу для відновлення провадження.

§2. Перебіг строку для складання подання про відновлення провадження з причини, визначеної в ст.145 §1 пункті 4, починається від дня, у який сторона довідалася про рішення.

Стаття 149. §1. Відновлення провадження відбувається шляхом постанови.

§2. Постанова є підставою для здійснення компетентним органом провад­ження щодо причин відновлення, а також щодо вирішення справи по суті.

§3. Відмова відновлення провадження відбувається шляхом рішення.

Стаття 150. §1. Органом публічної адміністрації, компетентним в справах, зазначених в ст.149, є орган, який видав в справі рішення в останній інстанції.

§2. Якщо причиною відновлення провадження є діяльність органу, за­значеного в §1, питання про відновлення провадження вирішує орган вищого ступеня, який водночас визначає орган, компетентний для вирішення справ, зазначених в ст.149 §2.

§3. Припис §2 не стосується випадків, коли рішення в останній інстанції видав міністр, а в справах, що належать до завдань органів місцевого самовря­дування — апеляційна колегія самоврядування.

Стаття 151. §1. Орган публічної адміністрації, про який йдеться в ст.150, після здійснення провадження, зазначеного в ст.149 §2, видає рішення, в яко­му:

9) відмовляє у скасуванні попереднього рішення, у разі встановлення від­сутності підстав для його відхилення на підставі ст.145 §1 або ст.145а, або

9) скасовує попереднє рішення, коли встановить наявність підстав для його відхилення на підставі ст.145 §1 або ст.145а і видає нове рішення щодо вирі­шення справи по суті.

§2. У випадку, коли внаслідок відновлення провадження не можна відхили­ти рішення через обставини, зазначені в ст.146, орган публічної адміністрації

обмежується ствердженням про видання оскарженого рішення з порушенням права, а також зазначенням обставин на підставі яких рішення не скасовано.

Стаття 152. §1. Орган публічної адміністрації компетентний в питанні відновлення провадження, затримує за належністю або на вимогу сторони ви­конання рішення, якщо обставини справи вказують на обґрунтованість відхи­лення рішення внаслідок відновлення провадження.

§2. На постанову в справі затримання виконання рішення може бути пода­но оскарження, крім випадку видання постанови міністром або апеляційною колегією самоврядування.

Стаття 153. §1 Сторона, яка зазнала шкоди внаслідок видання рішення з порушенням припису ст.145 §1 або скасування такого рішення внаслідок від­новлення провадження, може подавати клопотання про відшкодування шкоди в обсязій на засадах, визначених в приписах Цивільного кодексу.

§2. Вирішення питання про відшкодування відбувається в провадженні в загальному суді.

Розділ 13. Скасування, зміна та визнання рішення недійсним

Стаття 154. §1. Остаточне рішення, на підставі якого жодна зі сторін не набула права, може бути в будь-який момент скасоване чи змінене органом публічної адміністрації, який його видав, або органом вищого рівня, якщо це відповідає суспільним інтересам або справедливим інтересам сторони.

§2. У випадках, зазначених у §1, компетентний орган видає рішення щодо скасування або зміни попереднього рішення.

§3. У справах, які належать до завдань одиниць територіального самовря­дування компетентними до зміни або скасування рішень, зазначених в §1 та ст.155 є органи тих одиниць.

Стаття 155. Остаточне рішення, на підставі якого сторона набула право, в будь-який момент за згодою сторони може бути скасоване або змінене орга­ном публічної адміністрації, який його видав, або органом вищого рівня, якщо спеціальні приписи не виключають скасування чи зміни такого рішення і це відповідає суспільним інтересам або справедливим інтересам сторони; поло­ження ст.1 54 §2 застосовуються відповідним чином.

Стаття. 156. §1. Орган публічної адміністрації стверджує недійсність рі­шення, яке:

9) було винесене з порушенням положень про компетенцію;

9) було винесене без правових підстав або з грубим порушенням права;

9) стосується справи, яка вже була раніше вирішена іншим остаточним рішенням;

9) стало спрямованим на особу, яка не була стороною в справі;

9) було не виконуваним в день його видання і неможливість його виконан­ня має сталий характер;

9) в разі виконання спровокувало б дію, яка підпадає під покарання;

9) має недолік, через який воно є недійсним з точки зору права.

§ 2. Не стверджується недійсність рішення з причин, зазначених у §1 пун­кти 1, 3, 4 і 7, якщо з дня його вручення або оголошення минуло десять років, а також, якщо рішення спричинило невідворотні правові наслідки.

Стаття 157. §1. Компетентним встановлювати недійсність рішення у випад­ках, зазначених у ст.156 є орган вищого рівня, а якщо рішення було винесене міністром або апеляційною колегією самоврядування — цей орган.

§2. Провадження у справі встановлення недійсності рішення розпочи­нається на вимогу сторони чи за належністю.

§3. Відмова здійснення провадження у справі недійсності рішення прий­мається шляхом рішення.

Стаття 158. §1. Вирішення справи про встановлення недійсності рішення здійснюється шляхом рішення.

§2. Якщо не можна встановити недійсність рішення з причин, про які йш­лося у ст.1 56 §2, орган публічної адміністрації обмежується встановленням того, що оскаржене рішення було винесене з порушенням права, а також зазна­ченням обставин, на підставі яких він не встановив недійсності рішення.

Стаття 159. §1. Орган публічної адміністрації, компетентний у справі вста­новлення недійсності рішення, призупиняє за належністю або на вимогу сто­рони виконання рішення, якщо виникає вірогідність того, що воно має один з недоліків, зазначених у ст.156 §1.

§ 2. Постанову про призупинення виконання рішення стороною підлягає оскарженню.

Стаття 160. §1. Сторона, якій завдано шкоди в результаті винесення рі­шення з порушенням норми ст.156 §1 або встановлення недійсності такого рішення, може вимагати відшкодування за завдану фактичну шкоду, крім випадків, коли вона винна у виникненні обставин, зазначених у цьому поло­женні.

§2. Щодо відшкодування застосовуються положення Цивільного кодексу за винятком його ст.418.

§3. Відшкодування здійснює орган, який видав рішення з порушенням норми ст.156 §1, крім випадків, коли вина за виникнення обставин, зазначе­них у цьому положенні, лежить на іншій стороні у провадженні з цього рішен­ня; в цьому випадку вимога про відшкодування спрямовується проти сторони, винної у створенні таких обставин.

§4. Призначення відшкодування від органу, зазначеного в §1, здійснює орган публічної адміністрації, який встановив недійсність рішення через по­рушення норми ст.156 §1 або встановив, відповідно до ст. 158 §2, що воно було винесене з порушенням ст. 1 5 6 §1. Позов про відшкодування від сторони, винної у виникненні обставин, зазначених у ст.1 56 §1, розглядається під час провадження загальним судом.

§5. Сторона незадоволена відшкодуванням, яке їй призначив орган пуб­лічної адміністрації, зазначений у §4, протягом тридцяти днів з дня вручення їй рішення у цій справі може внести позов до загального суду.

§6. Вимога про відшкодування втрачає силу за строком давності через три роки з дня, коли було винесене остаточне рішення про недійсність рішення, виданого з порушенням положення ст.156 §1, або рішення, яким орган вста­новив, згідно зі ст.1 58 §2, що оскаржене рішення було винесене з порушенням норми ст.156 §1.

Стаття 161. §1. Міністр може скасувати або змінити в необхідному обсязі кожне остаточне рішення, якщо іншим способом не можна усунути ситуацію, яка загрожує життю або здоров'ю людини, або запобігти значній шкоді народ­ному господарству або важливим інтересам держави.

§2. Повноваження, зазначені у §1 щодо рішень виданих органами тери­торіального самоврядування у справах, які належать до переданих їм функцій державного управління, надаються також і воєводі.

§3. Сторона, якій завдано шкоди в результаті скасування або зміни рі­шення, може вимагати відшкодування за завдані фактичні збитки від органу, який скасував або змінив це рішення; цей орган рішенням визначає також від­шкодування.

§4. Вимога про відшкодування втрачає силу за строком давності через три роки з дня, коли було винесено остаточне рішення про скасування або зміну рішення.

§5. Відшкодування здійснюється згідно з положеннями ст. 1 6 0 §2 і 5.

Стаття 162. §1. Орган публічної адміністрації, який виніс рішення у пер­шій інстанції, встановлює закінчення строку його дії, якщо воно:

9) стало безпредметним, і встановити закінчення строку його дії вимага­ють норма права, суспільний інтерес чи зацікавленість сторони;

9) було винесене із застереженням щодо дотримання стороною певної умо­ви, але сторона не виконала цієї умови.

§2. Орган публічної адміністрації, зазначений у §1, скасовує рішення, якщо воно було винесене із застереженням щодо виконання певних дій, але сторона не виконала цих дій у визначений строк.

§3. Орган своїм рішенням встановлює закінчення строку дії рішення або скасовує рішення на підставі положень §1 і 2.

Стаття 163. Орган публічної адміністрації може скасувати або змінити рі­шення, на підставі якого сторона набула право, в інших випадках та на інших засадах, ніж визначені у цьому розділі, якщо це передбачено спеціальними приписами.

ЧАСТИНА III

Спеціальні приписи у справах соціального страхування

Стаття 164 — 179 (виключені).

Стаття 180. §1. До справ в сфері соціального забезпечення застосовуються положення кодексу, якщо положення щодо соціального забезпечення не вста­новлюють інших засад провадження в таких справах.

§2. Під справами у сфері соціального забезпечення розуміються справи, які випливають з положень про соціальне та пенсійне забезпечення, алімен­тний фонд, а також з положень про інші виплати, які здійснюються з фондів, призначених на соціальне забезпечення.

Стаття 181. Апеляційні органи, до компетенції яких належать справи у сфері соціального забезпечення, обмежуються спеціальними приписами; при провадженні цими органами застосовується відповідно положення ст.180 §1.

ЧАСТИНА IV Участь прокурора

Стаття 182. Прокурор має право звертатися до компетентного органу пуб­лічної адміністрації з вимогою про початок провадження для усунення стано­вища, яке суперечить праву.

Стаття 183. §1. Прокурор має право брати участь в кожній стадії провад­ження з метою забезпечення правомірності провадження і вирішення справи.

§2. Орган публічної адміністрації повідомляє прокурора про початок про­вадження і про здійснюване провадження кожного разу, коли вважає потріб­ною участь прокурора у ньому.

Стаття 184. §1. Прокурор має право внести протест щодо остаточного рі­шення, якщо положення кодексу або спеціальні приписи передбачають від­новлення провадження, встановлення недійсності рішення або його скасуван­ня чи зміну.

§2. Прокурор вносить протест до органу, компетентного відновлювати провадження, встановлювати недійсність рішення, скасовувати чи змінювати його.

§3. Протест щодо рішення, виданого міністром, вносить Генеральний про­курор.

§4. Якщо підставою для протесту є порушення нормист.145§1п.4, для вне­сення протесту потрібна згода сторони.

Стаття 185. §1 Протест прокурора має бути розглянутий і вирішений про­тягом тридцяти днів з дати його внесення.

§2. У випадку невирішення протесту у строк, зазначений у §1, застосову­ються відповідним чином положення ст. 36-38.

Стаття 186. У випадку, коли після внесення протесту прокурором компе­тентний орган публічної адміністрації розпочинає провадження у справі за на­лежністю, повідомляючи про це сторони.

Стаття 187. У випадку внесення прокурором протесту, орган публічної адміністрації, до якого він внесений, зобов'язаний без зволікань розглянути, чи є потреба призупинити виконання рішення до моменту прийняття рішення щодо протесту.

Стаття 188. Прокурор, який бере участь у провадженні у випадках, визна­чених у ст. 1 8 2 -18 4, має права сторони.

Стаття 189. Прокурор, який подав скаргу на рішення органу публічної адміністрації до адміністративного суду, не може з тих самих причин подати протесту.

ЧАСТИНА V (виключена)

ЧАСТИНА VI (виключена)

ЧАСТИНА VII Видача довідок

Стаття 217. §1. Орган публічної адміністрації видає довідку на вимогу осо­би, яка звертається за довідкою.

§ 2. Довідка видається, якщо:

1) офіційного засвідчення певних фактів або правового стану вимагає при­пис права;

2) особа, яка клопочеться про довідку, має власний правовий інтерес в офіційному засвідченні певних фактів або правового стану.

§3. Довідка повинна бути видана без зайвого зволікання, однак не пізніше, ніж в семиденний строк.

Стаття 218. §1. У випадках, зазначених у ст.2 1 7 §2 п.2, орган публічної адміністрації зобов'язаний видати довідку, якщо йдеться про підтвердження фактів або правового стану, які випливають із записів, що ведуться даним ор­ганом, реєстрів чи інших даних, що є у його розпорядженні.

§2. Орган публічної адміністрації, перш ніж видати довідку, може провес­ти розслідування у необхідному обсязі.

Стаття 219. Відмова у видачі довідки або довідки такого змісту, як вима­гає особа, яка просить видати їй довідку, оформляється постановою, яка може бути оскаржена.

Стаття 220. §1. Орган публічної адміністрації не повинен вимагати довідки для підтвердження фактів або правового стану, які відомі органові за родом його діяльності або які орган може встановити на підставі тих записів, реєстрів чи інших даних, які він має, або на підставі офіційних документів, наданих зацікавленою особою для ознайомлення (паспорт, реєстраційні посвідчення та інші).

§2. Орган публічної адміністрації, який вимагає від сторони довідку для підтвердження фактів або правового стану, зобов'язаний вказати припис права, який вимагає офіційного підтвердження цих фактів або юридичного стану довідкою.

ЧАСТИНА VIII Скарги і пропозиції

Розділ 1. Загальні положення

Стаття 221. §1. Кожному гарантується Конституцією Польської Народної Республіки право подавати петиції, скарги і пропозиції до державних органів, органів територіального самоврядування, а також до громадських організацій й інституцій, яке реалізовується на засадах, визначних в цій частині.

§2. Петиції, скарги і пропозиції можуть подаватися до громадських органі­зацій і інституцій у зв'язку з виконанням ними завдань, що належать до сфери публічної адміністрації.

§3. Петиції, скарги і пропозиції можуть подаватися в інтересах публічних, власних або іншої особи за її згодою.

Стаття 222. Те, чи документ є скаргою, чи пропозицією, залежить від зміс­ту листа, а не від його зовнішньої форми.

Стаття 223. §1. Державні органи, органи територіального самоврядування та інші органи самоврядування, а також органи громадських організацій роз­глядають і вирішують скарги та пропозиції у межах своєї компетенції.

§2. Працівник державного органу, працівник органу самоврядування чи громадської організації, винний у некомпетентному або несвоєчасному вирі­шенні скарг та пропозицій, несе штрафну, дисциплінарну або іншу відпові­дальність, передбачену приписами права.

Стаття 224. Скрізь, де в положеннях цієї частини йдеться про державні органи, під ними також розуміються і органи державних підприємств та ін­ших державних організаційних одиниць.

Стаття 225. §1. Ніхто не повинен терпіти ніяких збитків та звинувачень з приводу подання скарги чи пропозиції або надання для публікації матеріалів про характер скарги чи пропозиції, якщо він діяв у межах, дозволених законом.

§ 2. Державні органи, органи територіального самоврядування та інші ор­гани самоврядування, а також органи громадських організацій зобов'язані протидіяти стримуванню критики й іншим діям, які обмежують право гро­мадян на подання скарг і пропозицій, а також на надання для публікації ма­теріалів про характер скарги чи пропозиції.

Стаття 226. Рада Міністрів видає інструкції про організацію приймання та розгляду скарг і пропозицій.

Розділ 2. Скарги

Стаття 227. Предметом скарги може бути, зокрема, недогляд або несум­лінне виконання функцій компетентними органами або їхніми працівниками, порушення законності або інтересів скаржників, а також тяганина та бюрок­ратичне вирішення справ.

Стаття 228. Скарги подаються до органів, компетентних їх розглядати.

Стаття 229. Якщо спеціальні приписи не називають інших компетентних органів для розгляду скарг, то органом, компетентним розглядати скаргу, яка стосується функцій або діяльності, є щодо:

—ради гміни, ради повіту і сеймика воєводства — воєвода, а справах фі­нансових — регіональна рахункова палата;

—виконавчих органів територіального самоврядування в справах, що на­лежать до сфери урядової адміністрації — воєвода;

—війта (бурмістра або президента міста) і керівників організаційних оди­ниць гміни, за винятком справ, зазначених у пункті 2 — рада гміни;

— уряду повіту або старости, а також керівників повітових служб, інспек­цій, стражи й інших організаційних одиниць, за винятком справ зазначених в пункті 2 - сеймик воєводства;

— уряду і маршалка воєводства, за винятком справ зазначених в пункті 2 - сеймик воєводства;

— воєводи у справах, що підлягають розглядові відповідно до положень ко­дексу, — відповідний міністр, а у інших справах — Голова Ради Міністрів;

— іншого місцевого органу урядової адміністрації, органу державного під­приємства або іншої державної організаційної одиниці — орган вищого рівня або орган, який здійснює безпосередній нагляд;

—міністра — Голова Ради Міністрів;

—центрального органу і його керівника — орган, якому він підпорядкова­ний.

Стаття 230. Розгляд скарг, які стосуються завдань і діяльності громадсь­кої організації, належить до компетенції органу вищого рівня цієї організації, а стосовно керівного органу організації — Голова Ради Міністрів або міністр до компетенції якого належить здійснення нагляду за цією діяльністю цієї ор­ганізації.

Стаття 231. Якщо орган, який отримав скаргу, не є компетентним її роз­глядати, він зобов'язаний без зволікань, але не пізніше, ніж у семиденний строк, передати її до компетентного органу, одночасно повідомляючи про це скаржника, або вказати йому компетентний орган.

Стаття 232. §1. Орган, компетентний розглядати скаргу, може передати її для вирішення органові нижчого рівня, якщо скарга не містить зауважень щодо діяльності цього органу.

§2. Скаргу на працівника можна передати для виконання також його на­чальникові по службі, з обов'язковим повідомленням про спосіб її вирішення той орган, до компетенції якого належить розгляд цієї скарги.

§3. Про передачу скарги одночасно повідомляють також скаржника.

Стаття 233. Скарга в індивідуальній справі, яка не була і не є предметом адміністративного провадження, спричиняє початок провадження, якщо вона була подана стороною. Якщо така скарга походить іншій особі, вона може спри­чинити початок адміністративного провадження за належністю, за винятком випадків, коли приписи вимагають, щоб провадження починалося на вимогу сторони.

Стаття 234. У справі, по якій іде адміністративне провадження:

1) скарга, внесена стороною, підлягає розглядові у процесі провадження відповідно до положень кодексу;

2) скарга, яка подана іншими особами, становить матеріал, який органом, що здійснює провадження, повинен розглянути за належністю.

Стаття 235. §1. Скарга у справі, з якої під час адміністративного провад­ження було винесене остаточне рішення, вважається, залежно від її змісту, вимогою поновити провадження або вимогою визнати рішення недійсним чи скасувати або змінити його за належністю.

§2. У випадках, зазначених в §1, вимога буде задоволена, якщо виникають обставини, передбачені кодексом для поновлення провадження, визнання рі­шення недійсним або його скасування чи зміни.

Стаття 236. У випадках, зазначених у ст. 233 і 234, органом, компетен­тним розглядати скарги, є орган, уповноважений розпочинати провадження, або орган, який здійснює провадження, а у випадках, зазначених у ст. 235, ор­ган, компетентний поновлювати провадження, визнавати рішення недійсним або його скасовувати чи змінювати.

Стаття 237. §1. Орган, компетентний розглядати скарги, повинен виріши­ти скаргу без непотрібної затримки, але не пізніше, ніж протягом місяця.

§2. Депутати Сейму, сенатори і члени рад, які подали скаргу від свого імені або передали на вирішення скаргу від іншої особи, мають бути повідомлені про спосіб вирішення скарги, а якщо для її вирішення необхідно зібрати дока­зи, інформацію чи роз'яснення, також і про стан розгляду скарги, найпізніше протягом чотирнадцяти днів від дати її подачі або передачі.

§3. Про спосіб вирішення скарги повідомляється скаржник.

§4. У випадку невирішення скарги у строк, вказаний в §1, застосовуються приписи ст.36-38.

Стаття 238. §1. Повідомлення про спосіб вирішення скарги повинно місти­ти: назву органу, від якого йде повідомлення, інформацію про те, яким чином скарга вирішена, а також підпис з вказаним прізвищем, ім'ям та службовою посадою особи, уповноваженої вирішувати скарги. Повідомлення про відмову у вирішенні скарги повинно, крім того, містити фактичне і правове обґрунту­вання.

§2. У повідомленні, про яке йшлося у §1, виконаному в організаційному підрозділі відомства народної оборони, можна випустити ім'я та прізвище осо­би, уповноваженої вирішувати скарги.

Стаття 239. §1. У випадку, коли в результаті розгляду скарга була визнана безпідставною і її безпідставність викладено у відповіді на скаргу, а скаржник поновив скаргу без наведення нових обставин, орган, компетентний її розгля­дати, може у відповіді на цю скаргу підтвердити свою попередню позицію.

§2. Про вирішення поданої повторно скарги способом, вказаним у §1, ор­ган, який вирішує цю скаргу, повідомляє орган вищого рівня; це не стосується скарг, які вирішуються керівними органами.

Стаття 240. Якщо скарга стосується справи, яка не підлягає розглядові відповідно до приписів кодексу (ст.З §1 і 2) або не належить до компетенції ор­ганів публічної адміністрації, приписи ст.233-239 застосовуються, відповідно, із застереженням, що замість решти приписів кодексу застосовуються припи­си того провадження, до компетенції якого належить ця справа.

Розділ 3. Пропозиції

Стаття 241. Предметом пропозиції можуть бути, зокрема, справи покра­щення організації, зміцнення законності, удосконалення праці і попереджен­ня зловживань, охорони власності, кращого задоволення потреб населення.

Стаття 242. §1. Пропозиції подаються до органів, компетентних стосовно предмета пропозиції.

§2. Пропозиції, що стосуються завдань громадських організацій, подають­ся до органів цих організацій.

Стаття 243. Якщо орган, який отримав пропозицію, не є компетентним її розглядати, він зобов'язаний протягом семи днів передати її компетентному органові. Про передачу пропозиції одночасно повідомляється також особа, що внесла пропозиції.

Стаття 244. §1. Строки вирішення пропозицій встановлюються відповідно до приписів ст.237 §1.

§2. Про спосіб вирішення пропозиції одночасно повідомляється і особа, що внесла пропозиції.

Стаття. 245. У випадку неможливості вирішення пропозиції у строк, виз­начений у ст. 244, компетентний орган зобов'язаний протягом цього строку повідомити автора пропозиції про дії, вчинені для розгляду пропозиції, та про передбачуваний строк розгляду пропозиції.

Стаття 246. §1. Особа, що внесла пропозиції, незадоволена способом її ви­рішення, має право подати скаргу в порядку, передбаченому розділом 2 цієї частини.

§2. Особа, що внесла пропозиції, має право подати скаргу у випадку не- вирішення пропозиції протягом строку, визначеного у ст.244 або вказаного у повідомленні (ст. 245).

Стаття 247. До пропозицій відповідно застосовуються положення ст.230, ст.237 §2 і ст. 238.

Розділ 4. Участь преси і громадських організацій

Стаття 248. §1. Скарги і пропозиції, передані редакціями друкованих ви­дань, радіо і телебачення в органи, компетентні відповідно до ст.228-230 і 242, підлягають розглядові й вирішенню в порядку, визначеному приписами роз­ділів 2 і 3 цієї частини.

§2. Компетентний орган протягом встановленого строку повідомляє про спосіб вирішення скарги чи пропозиції або про їх передачу в інший орган для вирішення редакцію, якщо вона про це просила.

Стаття 249. Положення ст.248 застосовується, відповідно, до скарг і про­позицій, переданих громадськими організаціями в органи, компетентні згідно зі ст. 228-230 та ст. 242.

Стаття 250. (виключено).

Стаття 251. Приписи ст.237 §4 та ст. 245 і 246 застосовуються у порядку, передбаченому цим розділом, відповідно, і до редакції друкованого видання, яка опублікувала і надіслала до компетентного органу публічної адміністрації статтю, замітку та інші відомості.

Стаття 252. (виключено).

Розділ 5. Прийом скарг і пропозицій

Стаття 253. §1. Державні органи, органи територіального самоврядуван­ня й інші органи самоврядування, а також органи громадських організацій зобов'язані приймати громадян у справах скарг і пропозицій у встановлені ними дні й години.

§2. Керівники органів, зазначених у §1 або визначені ними заступники зобов'язані приймати громадян у справах скарг і пропозицій хоча б раз на тиж­день.

§3. Дні й години прийому повинні узгоджуватися з потребами населення, причому, хоча б раз на тиждень прийоми повинні відбуватися у встановлений день після годин праці.

§4. Інформація про дні й години прийому повинна бути вивішена на видно­му місці в приміщенні цього організаційного підрозділу, а також у підпоряд­кованих йому підрозділах.

§5. Голова Ради Міністрів або відповідальний міністр або керівний орган громадської організації можуть встановити спосіб, дні й години прийому гро­мадян у справах скарг і пропозицій органами та організаційними підрозділа­ми, які їм підпорядковані.

Стаття 254. Скарги і пропозиції, що подаються і передаються до держав­них органів, органів територіального самоврядування та інших органів самов­рядування, органів громадських організацій, а також пов'язані з ними листи й інші документи реєструються і зберігаються таким чином, щоб полегшити контроль за процесом і строками вирішення окремих скарг і пропозицій.

Стаття 255. (виключено).

Стаття 256. Працівник, який отримав скаргу щодо своєї діяльності, зобов'язаний відразу ж передати її своєму керівникові.

Розділ 6. Нагляд і контроль

Стаття 257. Керівний нагляд за прийомом і вирішенням скарг і пропози­цій, поданих до судів, здійснює Крайова Судова Рада, а до інших органів і ор­ганізаційних одиниць — Голова Ради Міністрів.

Стаття 258. §1. Нагляд і контроль за прийомом і вирішенням скарг та про­позицій здійснюють:

2) міністри — у випадку скарг з компетенції міністерства й інших підлег­лих безпосередньо міністрові організаційних одиниць;

3) компетентні за іменем міністри спільно з міністром, до компетенції яко­го належать справи публічної адміністрації — якщо йдеться про скарги з ком­петенції органів урядової адміністрації;

4) місцеві органи урядової адміністрації — якщо йдеться про скарги з ком­петенції організаційних підрозділів, нагляд за якими здійснюють ці органи;

5) органи вищого рівня, а також компетентні вищі органи — якщо йдеть­ся про скарги з компетенції інших державних органів і органів державних ор­ганізаційних одиниць;

6) Голова Ради Міністрів і воєводи — якщо йдеться про скарги з компетен­ції органів територіального самоврядування та комунальних організаційних підрозділів.

§ 2. Нагляд і контроль за прийняттям і вирішенням скарг і пропозицій в органах громадських організацій здійснюють статутні наглядові органи цих організацій та органи вищого рівня, але в керівних органах цих організацій — орган урядової адміністрації, який здійснює нагляд за діяльністю цієї ор­ганізації.

Стаття 259. §1. Органи, зазначені у ст. 258, періодично здійснюють оцінку прийому та вирішення скарг і пропозицій органами і організаційними підроз­ділами, що підлягають їхньому наглядові.

§2. Воєводи періодично здійснюють оцінку способу прийому та вирішення скарг і пропозицій усіма органами публічної адміністрації та інших органі­заційних одиниць, а також громадських організацій, які діють на їхній тери­торії.

§3. За результатами проведених контрольних заходів і оцінок, зазначені в §1 і 2 органи зобов'язані вживати заходів, спрямованих на усунення причин скарг та на повне використання пропозицій для покращення діяльності окре­мих органів й інших державних структурних підрозділів, а також громадсь­ких організацій.

Стаття 260. (виключено).

ЧАСТИНАIX

Збори і витрати на провадження

Стаття 261. §1. Якщо сторона не сплатила належних зборів і витрат на провадження, які відповідно до приписами повинні бути внесені наперед, орган публічної адміністрації, який здійснює провадження, визначає їй строк для сплати цих коштів. Цей строк не повинен бути коротшим семи днів і дов­шим чотирнадцяти.

§2. Якщо протягом визначеного строку належна сума не буде внесена, по­дання підлягає поверненню, або дії залежні від оплати будуть зупинені.

§3. Постанову в справі повернення подання може бути оскаржено.

§4. Однак орган повинен вирішити справу без внесення належної суми:

6) якщо невідкладність вирішення справи зумовлюється суспільними мо­тивами або важливим інтересом сторони;

6) якщо внесення подання є дією, для якої встановлено крайній строк;

6) якщо подання внесла особа, яка мешкає за кордоном.

Стаття 262. §1. На сторону покладаються ті витрати на провадження, які:

1) виникли з вини сторони;

2) були зроблені на користь або на вимогу сторони, а не випливали з статут­них обов'язків органів, які здійснюють провадження.

§2. В обґрунтованих випадках орган публічної адміністрації може вимага­ти від сторони внесення авансу у визначеній межі для покриття витрат на про­вадження.

Стаття 263. §1. До витрат на провадження відносять дорожні та інші вит­рати свідків і експертів, а також сторін у випадках, передбачених у ст.56, та витрати, зумовлені оглядом на місці, так само, як і витрати на офіційні листи сторонам.

§ 2. Орган публічної адміністрації може внести до витрат на провадження також інші витрати, безпосередньо пов'язані з вирішенням справи.

Стаття 264. §1. Одночасно з винесенням рішення орган публічної адмініст­рації постановою визначає суму витрат на провадження, осіб, зобов'язаних їх понести, а також строк і спосіб їх покриття.

§2. Постанова у справі витрат на провадження може бути оскаржена осо­бою, яка зобов'язана їх понести.

Стаття 265. Усі не сплачені в строк збори і витрати на провадження, а та­кож інші кошти, належні за провадження, підлягають стягненню відповідно до приписів про адміністративне виконання грошових обов'язків.

Стаття 266. Працівник органу публічної адміністрації, винний у помил­ковому виклику сторони (ст. 56 §1), зобов'язаний повернути спричинені цим витрати. Накладення і стягнення належних коштів з працівника здійснюється в адміністративному порядку.

Стаття 267. У разі, коли немає сумнівів, що сторона не в змозі сплатити збори, витрати і платежі, пов'язані з перебігом провадження, орган публічної адміністрації може звільнити її повністю або частково від тягаря цих зборів, витрат і платежів. Звільнення від зборів до скарбниці здійснюється з дотри­манням приписів про ці збори.

ЧАСТИНА X Заключні положення

Стаття 268. (виключено).

Стаття 268а. Орган публічної адміністрації може у письмовій формі нада­ти працівникам підпорядкованої йому організаційної одиниці повноваження вирішувати від його імені справи у певних межах, а особливо до видання ад­міністративних рішень, постанов і довідок.

Стаття 269. Рішення, визначені у інших приписах права як правомочні, вважаються остаточними, якщо з цих приписів не виходить, що вони стосу­ються такого рішення, яке залишилося чинним у судовому провадженні або не було оскаржене в тому провадженні з підстав закінчення строку для вне­сення скарги.