Положення ФРН про адміністративне судочинство1 У редакції повідомлення від 19 березня 1991 р. з наступними змінами та доповненнями

Частина І. Судовий устрій Розділ 1. Суди

§ 1 [Незалежність адміністративних судів]. Адміністративне судочинство здійснюється незалежними, відокремленими від адміністративних органів уп­равління судами.

§ 2 [Суди та інстанції адміністративного судочинства]. Судами адміністра­тивного судочинства в землях є адміністративні суди та по одному вищому ад­міністративному суду, на рівні Федерації — Федеральний адміністративний суд з місцем знаходження в Лейпцигу.

§ 3. [Організація судів]. (1) Законом визначається:

— створення і ліквідація адміністративного суду чи вищого адміністра­тивного суду;

— перенесення місця знаходження суду;

— зміни меж судових округів;

— віднесення певних галузей справ одному адміністративному суду для округів декількох адміністративних судів;

4а. віднесення проваджень, відносно яких територіальна підсудність виз­начається відповідно з § 52 № 2 речення 1, 2 або 4 до іншого адміністративного суду або до декількох адміністративних судів землі;

— створення окремих палат адміністративного суду або окремих сенатів вищого адміністративного суду землі в інших місцях;

— передача розпочатих судових проваджень іншому суду у разі здійснен­ня заходів згідно з пунктами 1, 3, 4 та 4а, якщо компетенція не повинна визна­чатись відповідно положеннями, які діяли до цього часу.

(2) Декілька земель можуть домовитись про створення спільного суду чи спільних складів суду або про розширення меж судових округів за межі землі, в тому числі й для окремих видів справ.

§ 4 [Президія і розподіл справ в суді]. Відносно судів адміністративного су­дочинства відповідно діють норми Другої частини Закону про судовий устрій. Членів і трьох заступників уповноваженого на прийняття відповідно з § 99 абз. 2 рішень складу суду визначає Президія відповідно на строк у чотири роки. Члени та їх заступники повинні бути довічно призначеними суддями.

§ 5 [Склад і структура АС]. (1) Адміністративний суд складається з голови суду і головуючих та інших суддів в необхідній кількості.

1) В адміністративному суді створюються палати.

2) Палата адміністративного суду приймає рішення у складі трьох суддів і двох суддів на громадських засадах, якщо рішення не приймає одноособовий суддя. Під час прийняття ухвал за межами усного розгляду і складання судо­вих висновків (§ 84) судді на громадських засадах участі не беруть.

§ 6 [Передача одноособовому судді, повернення палаті]. (1) Як правило, палата передає судову справу для прийняття рішення одному зі своїх членів як одноособовому судді, якщо:

2) справа не є особливо складною у фактичному чи правовому відношенні;

3) судова справа не має принципового значення.

Суддя-стажер протягом першого року після свого призначення не може бути одноособовим суддею.

3) Судова справа не може бути передана одноособовому судді, якщо вона вже розглядалась усно в палаті, за винятком, коли було прийнято рішення із застереженням, часткове або проміжне рішення.

3) Одноособовий суддя може після заслуховування учасників проваджен­ня повернути справу палаті, якщо внаслідок значної зміни становища проце­су виявляється, що судова справа має принципове значення чи є надзвичайно складною у фактичному або правовому відношенні. Передача справи знову од­ноособовому судді виключається.

3) Ухвали згідно з абзацами 1 і 3 оскарженню не підлягають. На не здійс­нену передачу засіб правового оскарження спиратись не може.

§§ 7 та 8 (скасовані)

§ 9 [Склад та структура ВАС]. (1) Вищий адміністративний суд складаєть­ся з голови суду і головуючих та інших суддів в необхідній кількості.

3) У вищому адміністративному суді землі створюються сенати.

3) Сенати вищого адміністративного суду приймають рішення у складі трьох суддів; законодавством земель може бути передбачено, що сенати прий­мають рішення у складі п'яти суддів, двоє з яких також можуть бути суддями на громадських засадах.

3) (скасований)

§ 10 [Склад і структура ФАС]. (1) Федеральний адміністративний суд скла­дається з голови суду і головуючих та інших суддів в необхідній кількості.

3) У Федеральному адміністративному суді створюються сенати.

3) Сенати Федерального адміністративного суду приймають рішення у складі п'яти суддів, при прийнятті ухвал поза межами усних розглядів у складі трьох суддів.

§ 11 [Великий сенат у ФАС]. (1) У Федеральному адміністративному суді створюється Великий сенат.

3) Великий сенат приймає рішення, якщо один з сенатів хоче прийняти по правовому питанню рішення, яке відхиляється від рішення іншого сенату чи Великого сенату.

3) Передача справи до Великого сенату можлива лише у разі, коли сенат, від рішення якого повинно відбутись відхилення, на запит розглядаючого справу по суті сенату, заявив, що залишається на його правовій позиції. Якщо сенат, від рішення якого повинно відбутись відхилення, внаслідок зміни пла­ну розподілу справ в суді більше не може займатися цим правовим питанням, його місце займає сенат, до підсудності якого тепер належала б за планом роз­поділу справ в суді ця справа щодо якої було прийняте інше рішення. Ухвалу про запит і відповідь відповідний сенат приймає у складі суддів, необхідному для прийняття рішення по суті справи.

3) Сенат, який розглядає справу по суті, може передати питання, яке має принципове значення, для прийняття по ньому рішення Великому сенату, якщо це на його думку необхідно для подальшого розвитку права чи забезпе­чення єдності судової практики.

До складу Великого сенату входять голова суду і по одному судді від ревізійних сенатів, в яких голова не головує. Якщо справу до Великого сенату передає інший ніж ревізійний сенат або має бути прийняте рішення, яке від­ хиляється від його рішення, то у Великому сенаті повинен бути представлений також і член цього сенату.

2) Члени і заступники призначаються Президією на один рік діяльності суду. Це стосується також члена іншого сенату відповідно з абзацом 5 речення 2 і його заступника. Головує у Великому сенаті голова суду, у разі його відсут­ності — найстарший за стажем член. При рівній кількості голосів вирішальне значення має голос головуючого.

2) Великий сенат приймає рішення лише стосовно питання права. Він може приймати рішення без усного розгляду. Його рішення щодо конкретної справи є обов'язковим для сенату, який розглядає справу по суті.

§ 12 [Великий сенат у ВАС]. (1) Положення § 11 відповідно діють для вищо­го адміністративного суду землі, якщо він виносить остаточне рішення стосов­но питання у межах законодавства землі. Місце ревізійних сенатів займають створені згідно з цим законом апеляційні сенати.

2) Якщо вищий адміністративний суд землі складається лише з двох про­фесійних сенатів, то місце Великого сенату займають Об'єднані сенати.

2) Законом землі може визначатись інший склад Великого сенату.

§ 13 [Судова канцелярія]. В кожному суді створюється судова канцелярія. В ній працює необхідна кількість службовців судової канцелярії.

§ 14 [Правова допомога і взаємодопомога]. Усі суди і адміністративні уста­нови надають адміністративним судам правову та взаємну допомогу.

Розділ 2. Судді

§ 15 [Професійні судді]. (1) Судді призначаються на все життя, якщо §§ 16 і 17 не передбачається іншого.

2) (скасований)

2) Суддям Федерального адміністративного суду має виповнитися 35 років.

§ 16 [Судді за сумісництвом]. У вищий адміністративний суд землі й у ад­міністративний суд можуть бути призначені на певний час суддями за суміс­ництвом судді інших судів, які призначені довічно, та ординарні професори юридичних наук, але не менше ніж на два роки і не довше ніж на час знаход­ження на основній посаді.

§ 17 [Судді-стажери, судді в порядку доручення].

§ 18 (скасований)

Розділ 3. Судді на громадських засадах

§ 19 [Завдання]. Суддя на громадських засадах бере участь в усному роз­гляді справи і винесенні судового рішення з такими ж правами, як і суддя.

§ 20 [Передумови призначення]. Суддя на громадських засадах повинен бути німцем. Йому повинно виповнитись двадцять п'ять років і він повинен мешкати на території судового округу.

§ 21 [Виключення від посади на громадських засадах]. З посади на громад­ських засадах виключаються:

1. особи, які внаслідок рішення суду не можуть обіймати публічних по­сад чи за умисну дію були осуджені до позбавлення волі більш ніж на шість місяців;

особи, яких обвинувачують в дії, наслідком якої може бути втрата можливості обіймати публічні посади;

особи, які судовим розпорядженням обмежені в розпорядженні їх майном;

особи, які не мають виборчих прав до законодавчих органів землі.

(2) Особи, які втратили майно, не повинні залучатись до посади судді на громадських засадах.

§ 22 [Підстави перешкоди бути засідателем]. Суддями на громадських за­садах не можуть бути призначені:

— члени Бундестагу, Європейського парламенту, законодавчих органів землі, Федерального уряду чи уряду землі;

— судді;

— чиновники і службовці публічної служби, якщо вони не працюють на громадських засадах;

— кадрові військовослужбовці та військовослужбовці за контрактом;

4а. (скасований);

— адвокати, нотаріуси і особи, які офіційно виконують чужі юридичні справи на оплатній основі.

§ 23 [Право відмови]. Від призначення на посаду судді на громадських за­садах можуть відмовитись:

1) духовники і релігійні служителі;

2) шоффени та інші судді на громадських засадах;

3) особи, які протягом двох строків поспіль працювали суддями на гро­мадських засадах в судах загальної адміністративної юстиції;

4) лікарі, санітари, акушерки;

5) керівники аптек, які не мають інших аптекарів;

6) особи, яким виповнилось шістдесят п'ять років.

(2) Окрім того, в особливих випадках за заявою можливе звільнення від обіймання посади судді на громадських засадах.

§ 24 [Звільнення з посади на громадських засадах]. (1) Суддя на громадсь­ких засадах може бути звільнений з посади, якщо він або:

2) згідно з §§ 20-22 не міг бути призначений або більше не може бути при­значений;

3) грубо порушив свої службові обов'язки;

4) доведе підставу для відмови згідно з § 23 абз. 1;

5) більше духовно або фізично не спроможний виконувати свої посадові обов'язки;

6) відмовляється від свого місця проживання в судовому окрузі.

6) У виняткових випадках звільнення від обов'язків може, крім того, здійснюватись за заявою.

6) Рішення приймає сенат вищого адміністративного суду землі у перед­бачених в абзацах 1, пп. 2 та 4 випадках за заявою голови адміністративного суду, У передбачених абзацом 1, пп. З та 5 і абзацу 2 випадках за заявою судді на громадських засадах. Рішення приймається через ухвалу після заслухову­вання судді на громадських засадах. Воно не підлягає оскарженню.

6) Абзац 3 відповідно діє в передбачених в § 23 абз. 2 випадках.

6) За заявою судді на громадських засадах рішення відповідно з абзацом З повинне бути скасоване сенатом вищого адміністративного суду землі, якщо обвинувачення було висунуте згідно з § 21, п. 2 і карне переслідування звину­вачуваного припинено відповідно з рішенням, яке набуло законної сили або його визнано невинним.

§ 25 [Строк повноважень]. Судді на громадських засадах обираються на п'ять років.

§ 26 [Виборча комісія]. (1) При кожному адміністративному суді ство­рюється виборча комісія.

6) До складу комісії входять голова адміністративного суду як її голова, визначений урядом землі чиновник органу управління і сім довірених осіб як засідателів. Довірені особи, в подальшому сім представників, обираються з числа мешканців округу адміністративного суду ландтагом або призначеною ним комісією ландтагу, або згідно з законом землі. Вони повинні відповіда­ти вимогам, які висуваються до судді на громадських засадах. Уряди земель уповноважені постановами врегульовувати компетенцію для призначення чиновника органу управління по-іншому, ніж передбачено в реченні 1. Вони можуть передавати це повноваження вищим адміністративним органам землі. В передбачених § 3 абз. 2 випадках, повноваження на призначення чиновника органу управління, а також землі щодо обрання довірених осіб визначається відповідно із місцезнаходженням суду. Законодавство землі може в цих випад­ках передбачати, що кожний, що бере участь уряд землі посилає чиновника органу управління до комісії і що кожна, що бере участь земля призначає що­найменше дві довірені особи.

6) Комісія є правомочною приймати рішення, якщо щонайменше присут­ні голова, чиновник органу управління і три довірених особи.

§ 27 [Кількість суддів на громадських засадах]. Необхідна для кожного адміністративного суду кількість суддів на громадських засадах визначається головою так, щоб кожен брав участь у не більш ніж дванадцяти днях засідань на рік.

§ 28 [Список кандидатів]. Райони і вільні від районів міста кожний п'ятий рік складають списки кандидатів у судді на громадських засадах. Комісія виз­начає для кожного району і кожного вільного від районів міста кількість осіб, які вносяться до списку кандидатів. При цьому за основу береться подвійна кількість необхідних згідно з § 27 суддів на громадських засадах. Для внесен­ня до списку необхідна згода не менш ніж двох третин передбаченої законом кількості членів представницького органу району чи вільного від районів міс­та, в будь-якому разі не менше половини від встановленої законом кількості членів. Відповідне регулювання щодо спроможності представницького органу приймати рішення не зачіпаються. У список заносяться крім прізвища також місце народження, дата народження і професія кандидата; список пересила­ють голові відповідного адміністративного суду.

§ 29 [Процедура виборів]. (1) Комісія обирає зі списку кандидатів більшіс­тю не менше двох третин голосів потрібну кількість суддів на громадських за­садах.

(2) До нових виборів попередні судді на громадських засадах залишаються на їх посадах.

§ ЗО [Залучення до участі в засіданнях, заступники]. (1) Президія ад­міністративного суду до початку року діяльності визначає черговість, за якою судді на громадських засадах залучаються до участі в засіданнях.

(2) Для залучення заступників у разі непередбаченої неможливості брати участь в засіданні може складатись допоміжний список суддів на громадських засадах, які мешкають там, де розташований суд, чи поблизу від нього.

§ 31 (скасований)

§ 32 [Компенсація]. Суддя на громадських засадах і довірена особа (§ 26)

одержують компенсацію згідно з Законом про винагороду і компенсації в га­лузі юстиції.

§ 33 [Штраф]. На суддю на громадських засадах, який без вагомих під­став не з'явився вчасно на засідання або іншим чином ухилився від виконан­ня своїх обов'язків, може бути накладений штраф. Одночасно з нього можуть бути стягнуті спричинені його поведінкою витрати.

(2) Рішення приймає голова. У випадку пізнішого виправдання він може повністю або частково скасувати його.

§ 34 [Судді на громадських засадах при ВАС]. §§ 19-33 відповідно діють відносно суддів на громадських засадах при вищому адміністративному суді землі, якщо земельним законодавством визначено, що в діяльності цього суду беруть участь судді на громадських засадах.

Розділ 4. Представники публічних інтересів

§ 35 [Представник інтересів Федерації при Федеральному адміністратив­ному суді]. (1) Федеральний уряд призначає представника інтересів Федерації при Федеральному адміністративному суді та розташовує його у Федерально­му міністерстві внутрішніх справ. Представник інтересів Федерації при Феде­ральному адміністративному суді може брати участь в будь-якому провадженні в Федеральному адміністративному суді; це не поширюється на провадження в сенатах з питань проходження військової служби. Він зв'язаний вказівками Федерального уряду.

(2) Федеральний адміністративний суд надає Представнику інтересів Фе­дерації при Федеральному адміністративному суді можливість для виступу.

§ 36 [Представник публічних інтересів]. (1) При вищому адміністратив­ному суду землі й адміністративному суді може згідно з розпорядженням уря­ду землі призначатись представник публічних інтересів. При цьому йому як взагалі, так і в певних випадках може доручатись представництво землі або земельних установ.

(2) Відповідно діє § 35 абз. 2.

§ 37 [Кваліфікація, необхідна для обіймання посади судді]. (1) Представ­ник інтересів Федерації при Федеральному адміністративному суді та його штатні співробітники служби вищого рангу повинні мати кваліфікацію, не­обхідну для обіймання посади судді або відповідати вимогам § 110 речення 1 Німецького закону про суддів.

(2) Представник публічних інтересів при вищому адміністративному суді землі та при адміністративному суді повинен мати кваліфікацію, необхідну для обіймання посади судді, згідно з Німецьким законом про суддів; § 174 не зачіпається.

Розділ 5. Судове управління

§ 38 [Службовий нагляд]. Голова суду здійснює службовий нагляд за суд­дями, чиновниками, службовцями і робітниками.

(2) Вищим органом нагляду для адміністративного суду є голова вищого адміністративного суду землі.

§ 39 [Управлінські справи]. Суду не може доручатись управлінські справи поза межами судового управління.

Розділ 6. Звернення до адміністративного суду і компетенція

§ 40 [Допустимість звернення до адміністративного суду]. (1) Звернення до адміністративного суду можливе у всіх спорах публічно-правового, за ви­нятком конституційно-правового, характеру, якщо спори не віднесені феде­ральним законом до компетенції іншого суду. Публічно-правові спори в галузі права землі законом землі можуть бути віднесені до компетенції іншого суду.

(2) На майново-правові вимоги внаслідок добровільно зазнаної шкоди за­ради громадського благополуччя і внаслідок публічно-правового зберігання, а також на вимоги щодо відшкодування збитків внаслідок порушення публічно- правових обов'язків, які не базуються на публічно-правовому договорі, поши­рюється загальний судовий порядок; це не діє для спорів стосовно існування та розміру вимоги на отримання компенсації в межах статті 14 абз. 1 речення 2 Основного закону. Особливі положення права про державну службу, а також щодо порядку судового розгляду спорів, при відшкодуванні майнової шкоди внаслідок відміни протиправних адміністративних актів не зачіпаються.

§ 41. (скасований)

§ 42 [Позов про визнання адміністративного акта недійсним і про зобов'язання адміністративного органу до видання адміністративного акту].

(1) Позовом може бути висунута вимога про відміну адміністративного акта (позов про визнання адміністративного акта недійсним), а також про присуд­ження до видання відхиленого або не виданого адміністративного акту (позов про примушення до виконання зобов'язання).

(2) Якщо законом не передбачається іншого, позов є можливим лише у разі, коли позивач доведе, що адміністративним актом чи його відхиленням або неприйняттям були порушені його права.

§ 43 [Позов про встановлення існування права]. (1) Позовом може бути ви­сунута вимога про встановлення існування чи не існування правовідносин або недійсність адміністративного акта, якщо позивач має правомірний інтерес на швидке встановлення (позов при встановлення існування права).

(2) Вимога про встановлення не може бути висунута, якщо позивач може або міг би добиватись реалізації його прав за допомогою конститутивного по­зову або позовом про присудження відповідача про здійснення певної дії. Це положення не застосовується, якщо висувається вимога про визнання недійс­ності адміністративного акта.

§ 44 [Об'єктивне об'єднання позовів]. Декілька позовних вимог можуть пе­реслідуватись позивачем в одному позові, якщо вони спрямовані проти того ж самого відповідача, зв'язані між собою і підсудні одному суду.

§ 44а [Засоби правового захисту проти процедурних дій органів управлін­ня]. (1) Засоби правового захисту проти процедурних дій органів управління можуть застосовуватись лише одночасно з допустимими засобами правового захисту проти рішень по суті справи. Це положення не діє, якщо процедурні дії органів управління можуть бути виконані або спрямовані проти особи яка не бере участі у справі.

§ 45 [Предметна підсудність АС]. Адміністративний суд приймає рішення в першій інстанції у всіх спорах, з якими можна звертатись до адміністратив­ного суду.

§ 46 [Інстанційна підсудність ВАС]. Вищий адміністративний суд землі приймає рішення стосовно засобів правового оскарження:

6) апеляції на рішення адміністративного суду;

6) скарги на інші рішення адміністративного суду;

6) (скасований).

§ 47 [Предметна підсудність ВАС при контролі норм]. (1) Вищий ад­міністративний суд землі в межах своєї підсудності за заявою виносить рішен­ня про чинність:

6) статутів, які були прийняті згідно з нормами Будівничого кодексу, а також правових розпоряджень на підставі § 246 абз. 2 Будівельного кодексу;

6) інших правових норм, що за своїм рангом стоять нижче земельного права, якщо це передбачається законодавством землі.

6) Заяву може подати будь-яка фізична або юридична особа, яка доведе, що через правове положення або його застосування були порушені її права або таке порушення відбудеться в найближчий час, а також будь-яка установа впродовж двох років після проголошення правової норми. Вона повинна бути спрямована проти об'єднання, установи чи фонду, яка видала це правове поло­ження. Вищий адміністративний суд може надати землі та іншим юридичним особам публічного права, компетенцію яких правове положення зачіпає, мож­ливість для висловлення своєї точки зору протягом визначеного судом строку. Відповідно застосовуються § 65 абз. 1 та 4 та § 66.

6) Вищий адміністративний суд землі не перевіряє сумісність правового положення з правом землі, якщо законом передбачається, що правове положення перевіряє виключно конституційний суд землі.

6) Якщо справа про перевірку чинності правового положення перебуває на розгляді конституційного суду, то вищий адміністративний суд землі може розпорядитись про припинення судового розгляду до закінчення провадження в конституційному суді.

6) Вищий адміністративний суд землі приймає по справі рішення або, якщо він не вважає проведення усного засідання за необхідне, ухвалу. Якщо вищий адміністративний суд землі доходить висновку, що правове положення є недійсним, то він проголошує його недійсним; в такому випадку рішення є загальнообов'язковим і резолютивна частина рішення повинна бути опублікована відповідачем по заяві саме таким чином, як би проголошувалось правове положення. Для дії рішення по справі відповідно діє § 183.

6) Суд може за заявою прийняти тимчасове розпорядження, якщо воно конче необхідно для запобігання виникненню значної шкоди або з інших важ­ливих підстав.

§ 48 [Інша предметна підсудність ВАС]. (1) Вищий адміністративний суд землі приймає рішення в першій інстанції у всіх спорах, які стосуються

6) спорудження, експлуатації, іншого використання, зміни, зупинки, надійного підключення чи демонтажу установок в розумінні §§ 7 та 9а абз. З Закону про ядерну енергію;

6) обробки, переробки та іншого застосування ядерного палива поза ме­жами установок зазначеного в § 7 Закону про ядерну енергію виду (§ 9 Закону про ядерну енергію) та значного відхилення чи значних змін в розумінні § 9 абз. 1, речення 2 Закону про ядерну енергію, а також зберігання ядерного па­лива за межами державних місць зберігання (§ 6 Закону про ядерну енергію);

6) спорудження, експлуатації і перебудови електростанцій з топками для твердого, текучого та газоподібного палива з тепловою потужністю понад триста мегават;

6) прокладання повітряних ліній номінальною напругою понад сто ти­сяч вольт, а також зміни їх траси;

6) процедури для спорудження, експлуатації чи значної зміни стаціо­нарних установок для спалювання або термічного розчинення відходів річною потужністю (ефективна потужність) понад сто тисяч тонн та стаціонарних ус­тановок, в яких виключно або частково зберігаються або складуються відходи в розумінні § 41 Закону про економіку повторного використання та відходи;

6) спорудження, розширення або змін та експлуатації пасажирських або вантажних аеропортів та посадочних смуг з обмеженою територією захисту від будівництва;

6) процедури затвердження плану для будівництва або зміни нових трамвайних ліній, залізниць на магнітній підвісці та публічних залізниць, а також для будівництва або зміни залізничних сортувальних та контейнерних залізничних станцій;

6) процедури затвердження плану для будівництва або зміни федераль­них автошляхів;

6) процедури затвердження плану для будівництва нових або розширен­ня федеральних внутрішніх водних шляхів.

Речення 1 діє для спорів стосовно дозволів, які видаються замість встанов­леного плану, а також для спорів стосовно всіх необхідних для здійснення на­міру дозволів та узгоджень, також якщо вони стосуються допоміжних споруд, які у просторовому або експлуатаційному відношенні з ним зв'язані. Землі мо­жуть за допомогою закону передбачати, щоб рішення в усіх спорах, які стосу­ються вводу у володіння у передбачених реченням 1 випадках, приймає вищий адміністративний суд землі як перша інстанція.

Вищий адміністративний суд землі приймає також у першій інстанції рішення про скарги на заборону одним з вищих органів землі об'єднань згідно з § 3 абз. 2 п. 1 Закону про об'єднання та на видані ним розпорядження згідно з § 8 абз. 2 речення 1 Закону про об'єднання.

(скасований)

§ 49 [Інстанційна підсудність ФАС]. Федеральний адміністративний суд приймає рішення стосовно засобів правового оскарження:

— ревізія рішень по суті справи вищого адміністративного суду землі згідно з § 132;

— ревізія рішень по справі адміністративного суду згідно з §§ 134 та 135;

— скарги згідно з § 99 абз. 2 та § 133 абз. 1 цього закону, а також згідно з § 17а абз. 4 речення 4 Закону про судовий устрій.

§ 50 [Предметна підсудність ФАС]. (1) Федеральний адміністративний суд приймає в першій і останній інстанції рішення:

1) стосовно публічно-правових конфліктів не конституційно-правового характеру між Федерацією і землями та між різними землями;

2) по скаргах на заборону Федеральним міністром внутрішніх справ об'єднань згідно з § 3 абз. 2 п. 2 Закону про об'єднання та на його розпорядження прийняті згідно з § 8 абз. 2, речення 1 Закону про об'єднання;

3) по спорах стосовно розпоряджень про висилання відповідно з § 58а Закону про перебування на території ФРН та їх виконання;

4) по позовах, в основу яких покладені дії у сфері діяльності Федеральної служби розвідки;

5) по позовах проти заходів і рішень відповідно з § 44а Закону про депутатів та норм щодо поведінки членів Німецького Бундестагу.

1) (скасований)

2) Якщо Федеральний адміністративний суд вважає конфлікт згідно з абз. 1 № 1 конституційно-правовим, він передає цю справу для вирішення Федеральному конституційному суду.

§ 51 [Тимчасове припинення в провадженні про заборону об'єднань]. (1) Якщо згідно з § 5 абз. 2 Закону про об'єднання замість заборони частини об'єднання виконується заборона усього об'єднання, провадження по позову цієї частини об'єднання проти її заборони, припиняється до прийняття рішення по позову проти заборони усього об'єднання.

2) Рішення по справі Федерального адміністративного суду є обов'язковим у передбаченому в абзаці 1 випадку для вищих адміністративних судів земель.

2) Федеральний адміністративний суд інформує вищі адміністративні суди земель про позов об'єднання згідно з § 50 абз. 1 п. 2.

§ 52 [Територіальна підсудність]. Для територіальної підсудності діє таке:

2) У спорах, які стосуються нерухомого майна чи зв'язаних з певним на­селеним пунктом права або правовідносин, повноваженим на розгляд справи є лише той адміністративний суд, в окрузі якого знаходяться майно або насе­лений пункт.

2) При позовах про визнання адміністративного акта федерального орга­ну чи безпосередньо федерального об'єднання, установи чи фонду публічного права недійсним, територіальну підсудність має адміністративний суд, у ок­рузі якого мають їх місцезнаходження федеральний орган, об'єднання, уста­нова чи фонд, з застереженням випадків згідно з пунктами 1 та 4. Це також діє стосовно позовів про присудження адміністративного органу на прийняття адміністративного акта у передбачених реченням 1 випадках. У спорах згідно з Законом про порядок надання притулку територіальну підсудність має ад­міністративний суд, в окрузі якого іноземець за Законом про порядок надання притулку повинен перебувати; якщо територіальна підсудність цим законом не визначена, вона визначається згідно з пунктом 3. Для позовів проти Феде­рації на територіях, які належать до компетенції закордонних дипломатичних та консульських представництв Федеративної Республіки Німеччина, тери­торіальну підсудність має адміністративний суд, в окрузі якого має його міс­цезнаходження Федеральний уряд.

2) Стосовно всіх інших позовів про визнання адміністративного акта недій­сним, за винятком випадків згідно з пунктами 1 і 4, територіальну підсудність має адміністративний суд, в окрузі якого було видано адміністративний акт. Якщо його видав орган, компетенція якого поширюється на округи кількох адміністративних судів, або спільного органу декількох або усіх земель, те­риторіальну підсудність має адміністративний суд, в окрузі якого перебуває або має своє місце проживання сторона оскарження. Якщо така відсутня в ме­жах зазначених повноважень, то підсудність визначається згідно з пунктом 5. Стосовно позовів про визнання недійсними адміністративних актів створеного землями Центру розподілу навчальних місць у вищих навчальних закладах, територіальну підсудність має адміністративний суд, в окрузі якого цей Центр

має його місцезнаходження. Це стосується також позовів про присудження ад­міністративного органу на прийняття адміністративного акта у передбачених реченнями 1, 2 та 4 випадках.

2) Для всіх позовів, які витікають із сучасних або попередніх службових, суддівських відносин, відносин військової або цивільної служби та для спорів, які стосуються виникнення таких відносин, територіальну підсудність має той адміністративний суд, в окрузі якого позивач або відповідач мають їх службо­ве місце знаходження, а у випадку відсутності такого, їх місце проживання. Якщо позивач або відповідач не мають офіційного місця знаходження або міс­ця проживання на території повноважень установи, яка прийняла первісний адміністративний акт, то територіальну підсудність має суд, в окрузі якого має її місце знаходження ця установа. Речення 1 та 2 відповідно діють для по­зовів відповідно з § 79 Закону про регулювання правових відносин осіб, які підпадають під статтю 131 Основного закону.

2) У всіх інших випадках територіальну підсудність має адміністративний суд, в окрузі якого відповідач має його місцезнаходження, проживання, а у разі відсутності таких — місце перебування або мав його останнє місце прожи­вання або перебування.

§ 53 [Визначення компетентного на розгляд суду]. (1) Компетентний суд в межах адміністративного судочинства визначається вищим за рангом судом:

2) якщо уповноважений в таких випадках адміністративний суд у конк­ретному випадку з правових чи фактичних причин не може здійснювати пра­восуддя;

2) якщо у зв'язку з межами різних судових округів невідомо, який суд є повноважним розглядати правовий спір;

2) якщо територіальна підсудність визначається за § 52 і до уваги сприй­маються різні суди;

2) якщо різні суди визначили себе повноважними і ці рішення набули чинності;

2) якщо різні суди, один з яких є повноважним на розгляд правового спо­ру, визнали, що вони не повноважні на розгляд справи, і ці рішення набули чинності.

2) Якщо територіальна підсудність згідно з § 52 не існує, уповноважений на розгляд справи суд визначається Федеральним адміністративним судом.

2) Кожний учасник правового спору і кожний суд, що займається розгля­дом правового спору, може звернутись до вищого за інстанцією суду чи Фе­дерального адміністративного суду. Суд, до якого відбулось звернення, може приймати рішення без усного розгляду.

Частина II. Провадження Розділ 7. Загальні процесуальні положення

§ 54 [Виключення та відвід судових осіб]. (1) Стосовно виключення та від­воду судових осіб відповідно діють §§41 - 49 Цивільного процесуального ко­дексу.

2) Від виконання обов'язків судді чи судді на громадських засадах виклю­чається також той, хто брав участь у попередній адміністративній процедурі.

Сумнів щодо неупередженості відповідно з § 42 Цивільного процесуаль­ного кодексу завжди є обґрунтованим, якщо суддя чи суддя на громадських засадах належить до представництва об'єднання, інтереси якого зачіпає про­вадження.

§ 55 [Норми ЗСУ стосовно порядку]. Відповідно застосовуються §§ 169, 171а - 198 Закону про судовий устрій стосовно гласності, забезпечення поряд­ку в судовому засіданні, мови судочинства, обговоренню та голосування.

§ 55а. (1) Учасники можуть пересилати суду електронні документи, якщо це допущено для відповідної сфери повноважень постановою Федерального уряду або урядів земель. Постанова визначає час, з якого документи можуть пересилатись до суду в електронному вигляді, а також вид і спосіб, в яких елек­тронні документи повинні подаватись. Для документів, які прирівнюються до письмового документа що підлягає підписанню, предписується забезпечення кваліфікованим електронним підписом відповідно з § 2 п. З Закону про елект­ронний підпис. Поряд з кваліфікованим електронним підписом може бути до­пущена й інша надійна процедура, яка забезпечує автентичність і недоторкан­ність пересланого електронного документу. Уряди земель можуть передавати це уповноваження до вищих земельних установ, які мають відповідну компе­тенцію в сфері адміністративного судочинства. Допуск електронної пересилки може бути обмежений окремими судами або провадженнями. Постанова Феде­рального уряду не потребує згоди Бундесрату.

6) Електронний документ вважається таким, що надійшов до суду, якщо він був пересланий у вид та спосіб, визначений відповідно із зазначеною в аб­заці 1 речення 1 та 2 постановою, і якщо призначене для його прийняття ус­таткування його записало. Норми цього закону стосовно додання примірників для інших учасників справи не застосовуються. Якщо документ не відповідає відповідним вимогам, то про це негайно повідомляється відправник із зазна­ченням діючих в суді технічних рамкових умов.

6) Якщо предписується власноручне підписування з боку судді або керів­ного службовця судової канцелярії, то цій формі відповідає запис в формі електронного документа, якщо відповідальні особи наприкінці документа пос­тавлять їх прізвища і забезпечать документ кваліфікованим електронним під­писом відповідно з § 2 п. З Закону про електронний підпис.

§ 55Ь. (1) Судові справи можуть вестись в електронному вигляді. Федеральний уряд і уряди земель визначають постановою відповідно для їх сфери діяльності час, з якого судові справи вестимуться в електронному вигляді. В постанові визначаються організаційно-технічні рамкові умови для створення, ведення і зберігання електронних матеріалів справи. Уряди земель можуть передавати це повноваження до вищих земельних установ, які мають відповідну компетенцію в сфері адміністративного судочинства. Допуск електронних матеріалів справи може бути обмежений окремими судами або провадженнями. Постанова Федерального уряду не потребує згоди Бундесрату.

Документи, які не відповідають формі, в якій ведуться матеріали спра­ви, переводяться у відповідну форму і приєднуються до матеріалів справи в цій формі, якщо зазначена в абзаці 1 постанова не передбачає іншого.

Оригінали документів зберігаються щонайменше до законного закін­чення провадження.

Якщо поданий в паперовій формі документ був переведений в електрон­ний документ, то він повинен містити примітку, коли і ким було здійснено це переведення. Якщо в паперову форму був переведений електронний документ, то роздруківка повинна містити примітку, який результат показала перевір­

ка недоторканності документа, кого як власника підпису показала перевірка електронного підпису і який час перевірка підпису показує для поставлення електронного підпису.

(5) Документи, які виготовлені відповідно з абзацом 2, покладаються в ос­нову провадження, якщо не існує підстав сумніватись у їх відповідності пода­ному документу.

§ 56 [Офіційні вручення]. (1) Розпорядження і рішення, якими розпочи­нається збігання певного строку, а також призначення засідань та виклики до суду повинні вручатися, але при проголошенні лише у разі, коли це чітко пе­редбачено відповідними положеннями.

— Вручення за офіційною ініціативою відбувається згідно з нормами Цивільного процесуального кодексу.

— Хто не живе в межах країни, за вимогою повинен призначити особу, уповноважену приймати вручення.

§ 56а [Публічне оповіщення у випадку масового провадження]. (1) Якщо однакове оповіщення необхідно для більше ніж п'ятдесяти осіб, суд може роз­порядитись про оповіщення для подальшого провадження через публічне ого­лошення. В ухвалі повинно бути зазначено, в яких щоденних газетах повинні бути надруковані публічні оповіщення; при цьому обираються щоденні газе­ти, які поширені на території, на якій рішення очевидно буде мати наслідки. Ухвала вручається учасникам. Учасникам вказується на те, як будуть здійсню­ватись наступні оповіщення і коли документ вважається врученим. Ухвала оскарженню не підлягає. Суд може в будь-який час відмінити ухвалу; він по­винен відмінити її, якщо передбачених в реченні 1 передумов не існувало або більше не існує.

1) Публічне проголошення відбувається шляхом вивішування на дошці оголошень суду або розміщення в електронній інформаційній системі, яка є публічно доступною в суді і шляхом опублікування в електронному Федераль­ному віснику, а також у визначених ухвалою відповідно з абзацом 1 речення 2 щоденних газетах. Воно також може додатково здійснюватись у визначеній судом для проголошень інформаційній і комунікаційній системі. У випадку прийняття судового рішення достатнім є публічне проголошення резолютив­ної частини та пояснень щодо порядку правового оскарження. Замість прого­лошення документа може відбуватись публічне повідомлення, в якому зазна­чається, де можна ознайомитись з документом. Визначення часу засідання або виклик повинні публічно проголошуватись в повному змісті.

2) Документ вважається врученим в той день, в який з часу опублікування у Федеральному віснику минуло два тижні; на це повинно вказуватись в кожній публікації. Після публічного проголошення рішення учасники можуть вимагати оформлення його в письмовій формі; на це теж повинно бути вказано в публікації.

§ 57 [Строки]. (1) Збігання строку починається, якщо не передбачено іншого, з врученням або, якщо воно не передбачено, з відкриттям або проголошенням.

(2) Стосовно строків діють положення §§ 222, 224 абз. 2 та 3, §§ 225 та 226 Цивільного процесуального кодексу.

§ 58 [Роз'яснення про застосування засобів оскарження]. (1) Збігання строку для застосування засобу правового оскарження або іншого засобу правового захисту починається лише тоді, якщо учасник одержав письмові або в електронному вигляді роз'яснення про порядок застосування засобу правового захисту, про адміністративний орган або суд, в який подається засіб правового захисту, про місцезнаходження та обов'язкові для дотримання строки.

(2) Якщо роз'яснення не було здійснено або дано неправильно, то внесення засобу правового захисту допускається тільки протягом одного року з часу вручення, відкриття чи проголошення, за винятком випадків, коли таке внесення до закінчення річного строку не було можливим у зв'язку з форс- мажорними обставинами або письмове або в електронному вигляді роз'яснення було дано таке, що засіб правового захисту неможливий. Для випадку форс- мажорних обставин відповідно діє § 60 абз. 2.

§ 59 [Обов'язок роз'яснення; адміністративні акти федеральних органів]. Якщо федеральний орган видає письмовий або в електронному вигляді адміністративний акт, який підлягає оскарженню, то до нього повинно бути додано письмове пояснення, яким учаснику роз'яснюються можливість застосування засобу правового захисту проти адміністративного акту, про місце, в яке повинен подаватись засіб правового захисту, та про строки.

§ 60 [Поновлення]. (1) Якщо хтось без власної вини не зміг дотриматись передбаченого законом строку, то йому за заявою забезпечується повернення в попередній стан.

7) Заява подається протягом двох тижнів після зникнення перешкоди; у разі пропуску строку на обґрунтування апеляції, заяви про допуск апеляції, ревізії, скарги на недопуск або скарги строк становить один місяць. Факти для обґрунтування заяви повинні бути при доведені під час внесення заяви або в межах провадження стосовно заяви. Впродовж строку на внесення заяви повинна бути здійснена пропущена правова дія. Якщо вона здійснена, то поновлення може бути забезпеченим також і без заяви.

8) Через один рік після закінчення пропущеного строку подання заяви недопустиме, за винятком випадків, якщо внесення заяви до закінчення річного строку не було можливим у зв'язку з форс-мажорними обставинами.

9) Стосовно заяви про поновлення рішення приймає суд, який повинен ви­носити рішення стосовно пропущеної правової дії.

10) Поновлення оскарженню не підлягає.

§ 61 [Спроможність бути учасником провадження]. Спроможними брати участь в провадженні є:

10) фізичні і юридичні особи;

10) об'єднання, якщо їм може належати право;

10) органи, якщо це визначено законодавством землі.

§ 62 [Процесуальна дієздатність]. (1) Здатними до здійснення процесуаль­них дій є:

10) дієздатні відповідно з цивільним правом особи;

10) обмежені в дієздатності відповідно з цивільним правом особи, якщо вони положеннями цивільного або публічного права визнані як дієздатні для предмета відповідного провадження.

10) Якщо застереження про згоду відповідно з § 1903 Цивільного кодексу стосується предмета провадження, то дієздатна особа, яка знаходиться під опі­кою, здатна до здійснення процесуальних дій лише у тій мірі, в якій вона згід­но з положеннями цивільного права може діяти без згоди опікуна або визнана положеннями публічного права як дієздатна.

10) За об'єднання, а також органи діють їх законні представники, правлін­ня чи особливо уповноважені на це особи.

10) Відповідно діють §§ 53 - 58 Цивільного процесуального кодексу.

§ 63 [Учасники]. Учасниками провадження є:

10) позивач;

10) відповідач;

10) залучені як третя особа (§ 65);

10)Представник інтересів Федерації при Федеральному адміністративному суді або представник публічних інтересів, якщо він скористається своїм пов­новаженням на участь.

§ 64 [Процесуальна співучасть]. Відповідно застосовуються положення §§ 59 - 63 Цивільного процесуального кодексу про процесуальну співучасть.

§ 65 [Залучення як третіх осіб]. (1) Суд може, коли провадження ще чинно не закінчено чи розглядається у вищій інстанції, за власною ініціативою або на підставі заяви залучати інших осіб, правові інтереси яких зачіпаються рі­шенням по справі.

10) Якщо в спірних правовідносинах треті особи беруть участь настільки, що рішення по справі також може єдиним чином їх стосуватись, то вони по­винні бути залучені до провадження (необхідне залучення).

10) Якщо згідно з абзацом 2 йдеться про залучення більш ніж п'ятдесяти осіб, суд може прийняти ухвалу, що залучатимуться лише ті особи, які подали заяву про це у визначений строк. Ухвала оскарженню не підлягає. Вона повин­на бути опублікована в електронному Федеральному віснику. Окрім того, вона повинна публікуватись в денних газетах, які розповсюджені на території, на якій рішення по справі буде напевно мати відповідні наслідки. Опублікування може додатково здійснюватись у визначеній судом для проголошень інформа­ційній і комунікаційній системі. Строк повинен становити не менше ніж три місяці з часу опублікування в електронному Федеральному віснику. В опуб­лікуванні в денних газетах повідомляється дата закінчення строку. Стосовно повернення в попередній стан у випадку пропущення строку відповідно діє § 60. Суд повинен залучити осіб, яких рішення по справі зачепить в особливому обсязі, і без відповідної заяви.

10) Ухвала про залучення вручається всім учасникам. При цьому повинні бути зазначеними стан справи та підстава залучення. Залучення оскарженню не підлягає.

§ 66 [Процесуальні права залучених]. Залучений може в межах заяв одно­го з учасників самостійно використовувати засоби нападу та захисту та ефек­тивно здійснювати усі процесуальні дії. Інші заяви по справі він може подава­ти лише у випадку наявності відповідного залучення.

§ 67 [Уповноважені на участь в процесі та помічники]. (1) У Федерально­му адміністративному суді та вищому адміністративному суді землі кожний учасник, якщо він вносить заяву, повинен бути представленим адвокатом або викладачем права однієї з німецьких вищих шкіл права як уповноваженого. Це стосується також подачі ревізійної скарги, а також скарги на її недопущен­ня та передбачених § 99 абз. 2 цього закону випадків, а також відповідно з § 17а абз. 4 речення 4 Закону про судовий устрій заяви про допуск апеляції, а та­кож заяви про допуск апеляції, а також скарг та інших побічних проваджень, відносно яких в справі по суті існує обов'язок бути представленим адвокатом, за виключенням скарг на ухвали в рамках провадження про надання допомоги в несенні процесуальних витрат. Юридичні особи публічного права та устано­ви можуть бути також представлені чиновниками або службовцями, які мають кваліфікацію для посідання посади судді, а також дипломованими юристами служби вищого рангу, а територіальні об'єднання можуть бути представле­ ними також чиновниками або службовцями, які спроможні посідати посаду судді, від уповноваженої наглядової установи або відповідного комунального вищого об'єднання землі, до якого вони належать як члени. У справах допомоги жертвам війни та права про осіб з тяжкими фізичними нестатками, а також пов'язаних з цим справами в галузі права про надання соціальної допомоги в вищому адміністративному суді землі як уповноважених на участь в про­цесі допускаються також члени та службовці об'єднань в розумінні § 14 абз. З речення 2 Закону про соціальні суди та від професійних спілок, якщо вони на основі статуту або доручення мають право на представництво в процесі. У справах стосовно податків та зборів у вищому адміністративному суді землі допускаються як уповноважені на участь в процесі також податкові радники та аудитори. У справах, які стосуються правових відносин в розумінні § 52 п. 4, у справах представництва персоналу та у справах, які мають зв'язок із сучасними або попередніми трудовими відносинами працівників в розумінні § 5 Закону про трудові суди, включаючи справи проведення іспитів, допускаються як представники в процесі у вищому адміністративному суді землі також члени та службовці професійних спілок, якщо вони уповноважені на представництво в процесі в силу статуту або доручення. Речення 4 та 5 відповідно діють стосовно уповноважених, які діють як службовці юридичних осіб, частки яких повністю знаходяться в економічній власності зазначених в реченнях 4 та 6 організацій, якщо юридична особа проводить виключно правове консультування та процесуальне представництво членів організації відповідно з її статутом і якщо організація відповідає за діяльність представництва в процесі.

10) В адміністративному суді учасник на будь-якій стадії провадження може бути представленим уповноваженим на участь в процесі й користуватись під час усного розгляду справи послугами помічника. Ухвалою може бути прийнято розпорядження про призначення уповноваженого на участь в процесі або про залучення помічника. В адміністративному суді уповноваженим на участь в процесі або помічником може виступати будь-яка особа, яка здатна до кваліфікованого обговорення справи.

10) Доручення надається у письмовій формі. Воно може бути подане до суду пізніше; для цього суд може встановити певний строк. Якщо уповноважений на участь в процесі призначений, то вручення чи повідомлення суду направляються йому.

§ 67а [Спільний уповноважений на участь в процесі в масових провадженнях]. (1) Якщо в правовому спорі беруть участь більше ніж двадцять осіб з однаковим інтересом, які не представлені уповноваженим на участь в процесі, суд може ухвалою примусити їх впродовж прийнятного строку призначити спільного уповноваженого на участь в процесі, якщо в іншому випадку був би порушений належний порядок розгляду правового спору. Якщо учасники не призначать уповноваженого на участь в процесі впродовж встановленого строку, суд може ухвалою призначити адвоката як спільного представника. Учасники можуть здійснювати процесуальні дії лише через спільного уповноваженого на участь в процесі або представника. Ухвали згід­но з реченнями 1 та 2 оскарженню не підлягають.

(2) Представницьке право погашається, якщо представник чи особа, яку він представляє, заявить про це суду у письмовій формі або для протоколювання керівним службовцем судової канцелярії; представник може зробити таку заяву тільки відносно всіх осіб, яких він представляє. Якщо особа, яку представляють, робить таку заяву, то право представництва погашається тільки в тому випадку, якщо одночасно проголошується про призначення іншого уповноваженого на участь в процесі.

Розділ 8. Особливі положення для позовів про визнання ад­міністративного акта недійсним і про присудження адміністра­тивної установи прийняти адміністративний акт

§ 68 [Попереднє провадження]. (1) До внесення позову про визнання ад­міністративного акта недійсним в попередньому провадженні перевіряються законність та доцільність адміністративного акта. Така перевірка не потрібна, якщо це передбачено законом або якщо:

адміністративний акт було видано одним з найвищих федеральних ор­ганів або одним з найвищих органів землі, за виключенням випадків, коли за­кон передбачає перевірку;

рішення про усунення нестатків або рішення по запереченню містять в собі спочатку обтяження.

(2) Стосовно позову про присудження адміністративного органу прийняти адміністративний акт відповідно застосовується абзац 1, якщо була відхилена заява стосовно прийняття адміністративного акта.

§ 69 [Заперечення]. Попереднє провадження починається з подання запе­речення.

§ 70 [Форма і строки заперечення]. (1) Заперечення подається протягом од­ного місяця з того моменту, коли адміністративний акт став відомий особі, яка зазнала шкоди, у письмовій формі або для протоколювання до органу, який видав адміністративний акт. Строк додержується також у випадку внесення заперечення до органу, який має прийняти рішення по запереченню.

(2) Відповідно діють §§ 58 та 60 абз. 1 - 4.

§ 71 [Заслуховування]. Якщо відміна чи зміна адміністративного акта у рішенні по запереченню зв'язана з обтяженням, то до прийняття рішення по усуненню нестатків або по запереченню повинна бути заслухана особа, яку таке обтяження зачіпає.

§ 72 [Задоволення заперечення]. Якщо орган вважає заперечення обґрун­тованим, то вона задовольняє його та приймає рішення про витрати.

§ 73 [Рішення по запереченню]. (1) Якщо орган не задовольняє заперечен­ня, то приймається рішення по запереченню. Його приймає:

— наступний вищий орган, якщо законом не передбачений інший вищий орган;

—якщо наступним вищим органом є один з найвищих органів Федерації або одним з найвищих органів землі, то орган, який прийняв адміністратив­ний акт,

—в питаннях самоуправління — орган самоуправління, якщо законом не передбачено інше.

На відхилення від речення 2 п. 1 законом може бути передбачено, що ор­ган, який прийняв адміністративний акт, також уповноважений на прийняття рішення по запереченню.

(2) Положення, відповідно з якими в попередньому провадженні абзацу 1 на місце органу заступають комісії або ради, не зачіпаються. На відхилення від абзацу 1 п. 1, комісії та ради можуть створюватись також при органі, який прийняв адміністративний акт.

(3) Рішення по запереченню повинно бути обґрунтованим та офіційно врученим разом з роз'ясненням про право на оскарження. Офіційне вручення відбувається відповідно з нормами Закону про вручення адміністративних актів. Рішення по запереченню також визначає, хто несе витрати.

§ 74 [Строки внесення позову]. (1) Позов про визнання адміністративного акта повинен бути внесеним протягом одного місяця після вручення рішення по запереченню. Якщо згідно з § 68 рішення по запереченню не потрібне, позов повинен бути внесеним протягом одного місяця після проголошення адміністративного акта.

(2) Стосовно позову про присудження адміністративного органу про прийняття адміністративного акта відповідно діє абзац 1, якщо була відхилена заява про прийняття адміністративного акта.

§ 75 [Позов у разі бездіяльності органу]. Якщо по запереченню або по заяві про прийняття адміністративного акта без достатніх підстав за належний час не було прийнято ніякого рішення, то позов допускається з відхиленням від положень § 68. Позов не може бути внесеним до закінчення трьох місяців з моменту подання заперечення або подання заяви про прийняття адміністра­тивного акта, за винятком випадків, коли у зв'язку з особливими обставинами необхідним є більш короткий строк. Якщо наявні достатні підстави для того, що рішення по запереченню ще не прийнято або адміністративний акт ще не прийнятий, то суд відкладає провадження до закінчення визначеного ним строку, який може бути продовжено. Якщо заперечення задовольняється в ме­жах визначеного судом строку або адміністративний акт в межах цього строку приймається, то справа визнається вирішеною.

§ 76. (скасований)

§ 77 [Виключність провадження по запереченню]. (1) Усі положення федерального права в інших законах стосовно провадження по запереченню або оскарженню замінюються положеннями цього розділу.

(2) Це ж діє стосовно правових положень земель стосовно проваджень по запереченню або оскарженню як передумови для позову до адміністративного суду.

§ 78 [Відповідач]. (1) Позов спрямовується:

1) проти Федерації, землі чи об'єднання, чий орган видав оскаржений адміністративний акт або не прийняв адміністративний акт; для зазначення відповідача достатньо вказати назву органу;

2) якщо це передбачено законодавством землі, проти самого органу, який видав оскаржений адміністративний акт або не прийняв адміністративний акт.

(2) Якщо рішення по запереченню прийнято, яке містить в собі обтяження для третьої особи (§ 68 абз. 1 речення 2 № 2), то орган у розумінні абзацу 1 є органом рішення по запереченню.

§ 79 [Предмет позову про визнання адміністративного акта недійсним]. (1) Предметом позову про визнання адміністративного акта недійсним є:

2) первісний адміністративний акт у вигляді, який він одержав внаслідок рішення по запереченню;

3) рішення про усунення нестатків або рішення по запереченню, якщо воно обтяжує третю особу.

(2) Рішення по запереченню може бути єдиним предметом позову про виз­нання адміністративного акта недійсним і в тому випадку, коли воно порівняно з первісним адміністративним актом містить додаткове самостійне обтяження. Додатковим обтяженням вважається також порушення важливої процедурної норми, якщо рішення по запереченню спирається на це порушення. Відповід­но діє § 78 абз. 2.

§ 80 [Відкладальна дія]. (1) Заперечення і позов про визнання адміністра­тивного акта недійсним мають відкладальну дію. Це стосується також правот- ворчих та констатуючих адміністративних актів, а також адміністративних актів з подвійною дією (§ 80а).

3) Відкладальна дія зникає тільки у разі:

3) вимагання публічних зборів та витрат;

3) невідкладних розпоряджень та заходів службовців виконавчих органів поліції;

3) в інших передбачених федеральним законом або предписаних земельно­му законодавству через земельний закон випадках, особливо стосовно запере­чень та скарг третіх осіб проти адміністративних актів, які стосуються інвес­тицій або створення робочих місць;

3) у випадках, коли рішення про негайне виконання виноситься, особливо виходячи з публічних інтересів або переважаючих інтересів одного з учасників органом, який прийняв адміністративний акт або має прийняти рішення по запереченню.

Землі можуть також встановити, що засоби правового захисту не мають відкладальної дії, якщо вони спрямовані до заходів, які прийняті для ад­міністративного виконання землями на основі федерального права.

3) У передбачених абзацом 2 п. 4 випадках особливий інтерес на негай­не виконання адміністративного акта обґрунтовується письмово. Особливе обґрунтування не потрібне, якщо орган, запобігаючи загрозі затримки, пере­дусім загрозі нанесення шкоди життю, здоров'ю або власності здійснює позна­чений як надзвичайний захід, виходячи з публічного інтересу.

3) Орган, який видав адміністративний акт або має прийняти рішення по запереченню, може у передбачених абзацом 2 випадках відкласти виконання, якщо іншого не передбачено федеральним законодавством. У разі вимагання публічних зборів або витрат, він може відкласти виконання проти внесення відповідного забезпечення. У разі вимагання публічних зборів або витрат від­кладати виконання можна тільки в тому випадку, якщо існує серйозний сум­нів щодо законності оскарженого адміністративного акта або якщо виконання мало б для зобов'язаної сплачувати збори або витрати особи несправедливі, не відповідаючи переважаючим публічним інтересам негативні наслідки.

3) За заявою суд, який розглядає справу по суті, може прийняти розпоряд­ження про повне або часткове відкладання у передбачених абзацом 2 пп. 1-3 випадках, а у передбаченому абзацом 2 п. 4 випадку поновити його повністю або частково. Подання заяви допускається ще до внесення позову про визнан­ня адміністративного акта недійсним. Якщо на момент прийняття рішення адміністративний акт вже виконано, суд може прийняти розпорядження про відміну виконання. Відновлення відкладальної дії може залежати від надання відповідного забезпечення або інших зобов'язань. Воно може також обмежува­тись певним строком.

3) У передбачених абзацом 2 п. 1 випадках заява згідно з абзацом 5 допус­кається тільки у випадку, якщо орган повністю або частково відхилив заяву про відкладання виконання. Це не діє, якщо:

3) орган, без зазначення достатніх підстав, за належний час не прийняв ніякого рішення по заяві;

3) загрожує виконання.

3) Суд, який розглядає справу по суті, може у будь-який час змінювати або скасовувати прийняті по заяві відповідно з абзацом 5 ухвали. Будь-який учасник може подавати заяву про зміну чи скасування внаслідок зміни або без його вини не доведених у первісному провадженні обставин.

3) У невідкладних випадках рішення може приймати головуючий.

§ 80а [Адміністративні акти з подвійною дією]. (1) Якщо третя особа вно­сить засіб правового захисту проти направленого іншій особі, сприяючого їй адміністративного акта, орган може:

3) за заявою одержувача акту згідно з § 80 абз. 2 п. 4 розпорядитись про негайне виконання;

3) за заявою третьої особи згідно з § 80 абз. 4 відкласти виконання і вжити тимчасових заходів для забезпечення прав третьої особи.

3) Якщо зачеплена особа вносить проти направленого проти неї обтяжуючого її адміністративного акта, який сприяє третій особі, орган може, за заявою третьої особи, згідно з § 80. абз. 2 п. 4, прийняти розпорядження про негайне виконання.

3) За заявою суд може змінювати або відміняти заходи згідно з абзацами 1 та 2 або вжити таких заходів. Відповідно діє § 80 абз. 5-8.

§ 80Ь [Кінець відкладальної дії]. (1) Відкладальна дія заперечення або позову про визнання адміністративного акта недійсним закінчуються з виникненням неможливості оскарження або, якщо позов про визнання адміністративного акта недійсним був у першій інстанції відхилений, через три місяці після закінчення встановленого законом строку на обґрунтування засобу оскарження, спрямованого проти рішення про відхилення позову. Це діє також в тому випадку, якщо виконання було зупинено органом або відкладальна дія була відновлена судом або про це ним було прийнято відповідне розпорядження, за винятком, якщо орган не відклав виконання до виникнення неможливості подальшого оскарження.

3) Вищий адміністративний суд землі може за заявою прийняти розпорядження, що відкладальна дія продовжується.

3) Відповідно діють § 80 абз. 5 - 8 та § 80а.

Розділ 9. Провадження в суді першої інстанції

§ 81 [Внесення позову]. (1) Позов подається до суду в письмовій формі. В адміністративному суді він може подаватись також для протоколювання керівним службовцем судової канцелярії.

(2) До позову та всіх документів повинні з урахуванням § 55а абз. 2 речен­ня 2 додаватись копії для інших учасників.

§ 82 [Зміст позову]. (1) У позові повинні бути зазначені позивач, відповідач та предмет позовної вимоги. Він повинен містити певну заяву. Повинні бути зазначеними слугуючі обґрунтуванню факти та засоби доказування, а запере­чуюче розпорядження та рішення по запереченню повинні буди доданими в оригіналі або копії.

(2) Якщо позов не відповідає цим вимогам, голова чи уповноважений від­повідно з § 21§ Закону про судовий устрій професійний суддя (суддя-допові­дач) пропонує позивачу у визначений строк зробити необхідні доповнення. Він може призначити позивачу для доповнення строк з виключною дією, якщо по­зов не відповідає одній з названих в абзаці 1, речення 1 вимог. Стосовно повер­нення в попередній стан відповідно діє § 60.

§ 83 [Предметна та територіальна підсудність]. Стосовно предметної та територіальної підсудності відповідно діють §§ 17-17Ь Закону про судовий устрій. Ухвали згідно з § 17а абз. 2 і 3 Закону про судовий устрій оскарженню не підлягають.

§ 84 [Судовий висновок].(1) Суд може виносити рішення без усного розгляду через судовий висновок, якщо справа не вважається складною у фактичному чи правовому відношенні та обставини справи з'ясовані. Перед цим повинні бути заслухані учасники. Відповідно діють положення стосовно рішення по справі.

3) Протягом місяця після вручення висновку суду учасники можуть:

3) внести апеляцію, якщо вона була допущена (§ 124а);

3) внести заяву про допуск ревізійної скарги або проведення усного розгля­ду справи; якщо використовуються обидва засоби правового захисту, то прова­диться усний розгляд справи;

3) внести ревізійну скаргу, якщо вона була допущена,

3) внести скаргу на недопуск або заяву про проведення усного розгляду справи, якщо ревізія не була допущена; якщо використовуються обидва засоби правового захисту, то провадиться усний розгляд справи;

3) внести заяву про проведення усного розгляду справи, якщо не існує за­собу оскарження.

3) Судовий висновок діє як рішення по справі; якщо своєчасно подається заява про проведення усного розгляду справи, висновок вважається не прийня­тим.

3) Якщо подається заява про усний розгляд, суд може у своєму рішенні по справі відмовитись від подальшого відображення фактичних обставин справи і підстав прийняття рішення, якщо він дотримується обґрунтування судового висновку і визначає про це в своєму рішенні.

§ 85 [Вручення позову]. Голова приймає розпорядження про вручення по­зову відповідачу. Одночасно з врученням відповідачу пропонується висловити в письмовій формі свою думку; відповідно діє § 81 абз. 1 речення 2. Для цього може бути встановлено строк.

§ 86 [Принцип офіційного дослідження, обов'язок з'ясування обставин справи, підготовчі документи]. (1) Суд офіційно досліджує обставини справи; до цього залучаються учасники. Він не зв'язаний доводами та заявами учасни­ків про допуск доказів.

— Подана під час усного розгляду заява про допуск доказів може бути від­хилена лише ухвалою суду, яка повинна обґрунтовуватись.

— Голова повинен сприяти тому, щоб виправлялись формальні помилки, незрозумілі заяви пояснювались, подавались корисні для справи заяви, до­повнювались недостатні фактичні дані, а також щоб робились всі важливі для з'ясування і оцінки обставин справи заяви.

— 3 метою підготовки усного розгляду, учасники повинні подавати не­обхідні документи. Для цього голова може встановити ним строк. Документи офіційно пересилаються учасникам.

(5) До документів додаються офіційні документи або електронні докумен­ти, на які відбувається посилання, в оригіналі або в копії в повному обсязі або у вигляді витягу. Якщо офіційні документи або електронні документи вже відо­мі протилежній стороні або занадто великі за обсягом, то достатнім вважається зазначення їх точної назви та забезпечення ознайомлення з ними в суді.

§ 86а [Електронний документ] (скасований)

§ 87 [Підготовче провадження]. (1) Голова чи суддя-доповідач ще до усного розгляду віддає усі розпорядження, необхідні для того, щоб вирішити спір за одне усне засідання по розгляду справи. Особливо він може:

3) запросити учасників для обговорення стану справи та спору та для обопільного владнання правового спору і прийняти мирову угоду;

4) зобов'язати учасників доповнити або пояснити їх підготовчі документи, подати документи, переслати електронні документи та представити інші при­датні для подання до суду предмети, особливо встановити строк для прояснен­ня певних, що потребують прояснення пунктів;

5) отримувати довідки;

6) розпорядитись про подання документів або електронних документів;

7) розпорядитись про особисту присутність учасників; відповідно діє § 95;

8) викликати на усний розгляд свідків та експертів.

2) Учасники повинні бути проінформовані про кожне розпорядження.

3) Голова чи суддя-доповідач може отримувати окремі докази. Це робить­ся лише у разі, коли така дія сприяє спрощенню розгляду справи в суді й коли треба сподіватись, що суд і без безпосереднього враження від перебігу дослід­ження доказу може відповідно оцінити результат дослідження доказу.

§ 87а [Рішення у підготовчому провадженні]. (1) При винесенні рішення у підготовчому провадженні голова приймає рішення:

3) про відкладення та зупинення провадження;

3) у випадку відклику позову, відмови від доведеної вимоги або визнання вимоги, також і стосовно заяви про надання допомоги в несенні процесуальних витрат;

3) у випадку вирішення правового спору по суті, також і стосовно заяви про надання допомоги в несенні процесуальних витрат;

3) про суму спору;

3) про витрати;

3) про залучення як третіх осіб.

3) За згодою учасників голова може приймати рішення замість палати або сенату.

3) У разі призначення судді-доповідача рішення замість голови приймає

він.

§ 87Ь [Призначення строку, пропуск строку]. (1) Голова чи суддя-доповідач може визначити позивачу строк для повідомлення фактів, внаслідок врахування або неврахування яких в адміністративній процедурі він вважає себе обтяженим. Визначення строку згідно з реченням 1 може об'єднуватись з визначенням строку згідно з § 82 абз. 2 речення 2.

(2) Голова чи суддя-доповідач може разом з визначенням строку розпоря­дитись про певні дії:

3) наведення фактів або зазначення доказів;

3) пред'явлення документів або інших рухомих речей, а також пересилан­ня електронних документів, якщо учасник зобов'язаний це робити.

(3) Суд може відхилити заяви і докази, зроблені й наведені після встанов­лених згідно з абзацами 1 та 2 строків, і без подальшого дослідження прийняти рішення, якщо:

3) їх допуск, за вільним переконанням суду, затримає вирішення право­вого спору;

3) учасник недостатньо виправдав запізнення;

3) учаснику були роз'яснені наслідки недотримання встановленого стро­ку.

Підстава для виправдання за вимогою суду повинна бути доведена. Речен­ня 1 не діє, якщо обставини справи без значного навантаження можуть бути з'ясовані й без співучасті учасника.

§ 88 [Дотримання позовної вимоги]. Суд не може виходити за межі позов­ної вимоги, але не зв'язаний формулюваннями в заявах.

§ 89 [Зустрічний позов]. (1) До суду, який розглядає позов, може бути по­дано зустрічний позов, якщо зустрічна вимога зв'язана з висунутою у позові вимогою чи з засобами захисту від неї. Це не діє, якщо у передбачених в § 52 № 1 випадках стосовно розгляду позову у зв'язку з зустрічною вимогою повнова- женим є інший суд.

(2) Стосовно позову про визнання адміністративного акта недійсним або про присудження адміністративного органу про прийняття адміністративного акта висування зустрічного позову виключається.

§ 90 [Знаходження справи в процесі судочинства]. (1) Внесенням позову правовий спір вважається таким, що знаходиться в процесі судочинства.

3) (скасований)

3) (скасований)

§ 91 [Зміна позову]. (1) Зміна позову допускається, якщо інші учасники дають згоду або суд вважає зміну корисною для розгляду справи.

3) Згода відповідача на зміну позову припускається, якщо він, не запере­чуючи їй, в документі або усному розгляді відповідає на висунутий змінений позов.

3) Рішення, що зміни позову не існує або начебто допускається, окремому оскарженню не підлягає.

§ 92 [Відкликання позову]. (1) Позивач може до набуття рішенням по справі законної сили відкликати свій позов. Відкликання після подання заяв в рамках усного розгляду справи передбачає згоду відповідача та, якщо в усному розгляді брав участь представник публічних інтересів, також його згоду. Згода вважається наданою, якщо відкликанню позову не буде заперечено впродовж двох тижнів з часу вручення документа про відкликання; суд повинен вказати на цей наслідок.

Позов вважається відкликаним, якщо позивач не займається провад­женням всупереч вимогам суду більше ніж два місяці. Відповідно діють абзац 1 речення 2 та 3. У вимозі позивачу вказується на правові наслідки, які виті­кають з речення 1 та § 155 абз. 2. Суд визначає ухвалою, що позов вважається відкликаним.

Якщо позов відкликаний або вважається відкликаним, то суд ухвалою призупиняє провадження та проголошує про передбачені цим законом правові наслідки відклику. Ухвала оскарженню не підлягає.

§ 93 [Об'єднання та роз'єднання проваджень]. Суд може ухвалою об'єднати декілька справ стосовно того ж самого предмета, які знаходяться на його роз­гляді, для спільного розгляду та прийняття рішення та знову роз'єднати їх. Він може прийняти розпорядження про те, що декілька висунутих в одній справі вимог розглядатимуться та вирішуватимуться в окремих провадженнях.

§ 93а [Зразкові провадження]. (1) Якщо законність заходу адміністратив­ного органу є предметом більш ніж двадцяти проваджень, суд може поперед­ньо провести одне або декілька прийнятних проваджень (зразкові проваджен­ня), а усі інші - припинити. До цього повинні бути заслухані сторони. Ухвала оскарженню не підлягає.

(2) Якщо рішення щодо розглянутих справ набуло законної сили, суд після заслуховування учасників може прийняти рішення через ухвалу стосовно при­пинених справ, якщо він одностайно вважає, що ці справи не містять істотних особливостей у фактичному та правовому відношенні відносно розглянутих зразкових справ, рішення стосовно яких набули законної сили, і обставини справ були прояснені. Суд може наводити внесені в зразковому провадженні докази; він за власним розсудом може розпорядитись про повторний допит свідка або повторне проведення експертизи тим самим чи іншим експертом. Заяви відносно доказів про факти, стосовно яких в зразковому провадженні вже приймався доказ, суд може відхилити, якщо їх допуск за його вільним переконанням нічого не додасть до доведення нових, важливих для прийняття рішення, фактів та спричинить затримку розгляду правового спору. Відхилен­ня може відбутись у рішенні відповідно з реченням 1. Учасникам проти ухвали відповідно з реченням 1 належить право застосування засобу правового оскар­ження, який допускатиметься тільки у випадку, якщо суд вирішуватиме спра­ву через рішення по справі. Учасникам повинна бути роз'яснена можливість такого засобу правового оскарження.

§ 94 [Відкладання провадження]. Суд, якщо вирішення правового спору цілком або частково залежить від існування або відсутності певних правових відносин, які є предметом іншого правового спору, який знаходиться на роз­гляді у відповідному суді або який повинен бути підтвердженим органом уп­равління, може розпорядитись про відкладання провадження до вирішення іншого правового спору або до прийняття рішення органом управління.

§ 95 [Особиста явка]. (1) Суд може розпорядитись про особисту явку учас­ника. На випадок неявки він може погрожувати грошовим штрафом як за не­явку свідка на допит. У випадку винної неявки суд ухвалою встановлює штраф, яким погрожував. Погроза та накладання штрафу можуть повторюватись.

— Якщо учасник є юридичною особою або об'єднанням, погроза і накла­дання штрафу застосовуються до уповноваженої згідно з законом або статутом на представництво особи.

— Суд може розпорядитись відносно публічно-правового об'єднання або органу про направлення ними для участі в усному розгляді чиновника чи служ­бовця, який має письмове свідоцтво про своє право на представництво і достат­ньою мірою проінформований про фактичні та правові обставини справи.

§ 96 [Безпосередність дослідження доказів]. (1) Суд отримує доказ під час усного розгляду. Він може проводити огляд на місці, допитувати свідків, екс­пертів та учасників і залучати документи.

(2) У відповідних випадках суд може ще до усного розгляду одержати до­каз через одного зі своїх членів як уповноваженого суддю або звернутись до іншого суду шляхом формулювання окремих питань стосовно доказів про от­римання доказів.

§ 97 [Засідання суду для отримання доказів]. Учасники одержують пові­домлення про всі засідання суду для отримання доказів і можуть бути присутні при дослідженні доказів. Вони можуть ставити свідкам і експертам запитан­ня, які стосуються суті справи. Якщо проти питання висувається заперечення, то рішення приймає суд.

§ 98 [Отримання доказів]. Якщо цей закон не містить іншого, стосовно от­римання доказів, відповідно застосовуються §§ 358 - 444 та 450 - 494 Цивіль­ного процесуального кодексу.

§ 99 [Зобов'язання органів управління подавати документи і давати довід­ки]. (1) Органи управління зобов'язані надавати документи і акти, пересилати електронні документи, а також видавати довідки. Якщо оголошення змісту цих документів, актів, електронних документів або цих довідок мало б нега­тивні наслідки для блага Федерації або відповідної німецької землі або якщо дії згідно з законом або за їх суттю повинні зберігатись у таємниці, компетен­тна вища наглядова установа може відмовити у поданні цих документів або актів, пересиланні електронних документів та наданні довідок.

(2) За заявою одного з учасників вищий адміністративний суд відповід­ної землі без проведення усного засідання встановлює ухвалою, чи є відмова в наданні документів або актів, пересиланні електронних документів або ви­дачі довідок правомірною. Якщо вища федеральна установа відмовляється в наданні, пересиланні документів або довідок з тим обґрунтуванням, що опри­люднення змісту документів, актів, електронних документів або довідок не­стиме негативні наслідки благу Федерації, рішення приймає Федеральний ад­міністративний суд; те ж саме діє, якщо Федеральний адміністративний суд є відповідно з § 50 уповноваженим розглядати справу по суті. Заява вноситься до уповноваженого на розгляд справи по суті суду. Він передає заяву та матеріали справи уповноваженому відповідно з § 189 складу суду. Вища наглядова установа повинна за вимогою цього складу суду подати документи, переслати електронні документи або акти, в наданні яких було відмовлено відповідно з абзацом 1 реченням 2, або видати довідки, в наданні яких було відмовлено. Вона повинна бути запрошеною до участі в цьому провадженні. Провадження підпадає під дію норм матеріального захисту таємниці. Якщо вони не можуть бути дотриманими або якщо уповноважена наглядова установа доведе, що особливі підстави для утримання таємниці або захисту таємниці заперечують передачі до суду документів або актів або пересиланню електронних документів, їх подання або пересилання забезпечується відповідно з реченням 5 таким чином, що документи, акти або електронні документи надаються суду вищою наглядовою установою у визначених нею приміщеннях. Відносно наданих відповідно з реченням 5 актів, електронних документів та стосовно доведених відповідно з реченням 8 особливих підстав § 100 не застосовується. Члени складу суду зобов'язані зберігати таємницю; підстави рішення не повинні вести до відкриття виду та змісту утриманих в таємниці документів, актів, електронних документів та довідок. Для персоналу, який не є суддями, діють норми особистого захисту таємниці. Якщо рішення приймав не Федеральний адміністративний суд, ухвала може бути оскаржена за допомогою самостійної скарги. Стосовно скарги проти ухвали вищого адміністративного суду відповідної землі рішення приймає Федеральний адміністративний суд. До провадження по скарзі відповідно застосовуються речення з 4 по 11.

§ 100 [Ознайомлення зі справою; копії]. (1) Учасники можуть ознайоми­тись із судовою справою і переданими до суду документами.

1) Учасники можуть за власний рахунок замовити в канцелярії суду при­мірники, витяги, роздруківки та копії з них. За розсудом головуючого відповід­но з § 67 абз. 1 та 3 уповноваженій у веденні справи особі може бути дозволе­но взяття матеріалів справи додому або бюро, електронне звернення до змісту матеріалів справи або пересланий в електронному вигляді зміст матеріалів справи. Відповідно діє § 87а абз. 3. При електронному зверненні до змісту ма­теріалів справи повинно бути забезпечено, що звернення відбувається тільки з боку уповноваженої відповідно з § 67 абз. 1 та 3 особи. Для пересилання елект­ронних документів сукупність цих документів забезпечується кваліфікованим електронним підписом відповідно з § 2 п. З Закону про електронний підпис і захищається від неправомірного ознайомлення.

2) 3 проектами рішень по суті справи, ухвалами та постановами, діяль­ністю з їх підготовки і документами, які стосуються узгодження, передбачене відповідно з абзацами 1 та 2 ознайомлення не забезпечується.

§ 101 [Принцип усного розгляду]. (1) Якщо не передбачено інше, суд прий­має рішення на основі усного розгляду.

2) За згодою учасників суд може прийняти рішення без усного розгляду.

3) Рішення суду, які не є рішеннями по справі, можуть прийматись без усного розгляду, якщо не передбачено інше.

§ 102 [Виклик, засідання за межами будинку суду]. (1) Після призначення часу усного розгляду учасникам не менш ніж за два тижні до нього, а у Феде­ральному адміністративному суді не менш ніж за чотири тижні, надсилається виклик. У термінових випадках голова може скоротити цей строк.

3) Під час виклику повинно бути вказаним на те, що у разі неявки одного з учасників розгляд справи і прийняття рішення можуть бути здійснені й без нього.

3) Суди адміністративної юстиції можуть проводити засідання також за межами будинку суду, якщо це в інтересах вирішення справи.

3) § 227 абз. З, речення 1 Цивільного процесуального кодексу не застосо­вується.

§ 103 [Перебіг усного розгляду]. (1) Голова відкриває і керує усним розгля­дом.

3) Після оголошення справи голова або суддя-доповідач доповідає голо­вний зміст справи.

3) Після цього слово для подання і обґрунтування заяв отримують учас­ники.

§ 104 [Обов'язок суддів ставити запитання і обговорювати справу].

3) Голова зобов'язаний обговорити з учасниками спірну справу з фактич­ної та правової точки зору.

3) Голова надає кожному члену суду за його вимогою можливість ставити запитання. Якщо запитання заперечується, рішення приймає суд.

3) Після обговорення спірної справи голова оголошує усний розгляд за­кінченим. Суд може прийняти рішення про продовження усного розгляду.

§ 105 [Протокол усного розгляду]. Стосовно протоколу відповідно діють §§ 159 - 165 Цивільного процесуального кодексу.

§ 106 [Мирова угода в суді]. З метою повного або часткового владнання правового спору, учасники можуть укласти мирову угоду, яка протоколюється судом або уповноваженим чи діючим за проханням суддею, якщо вони можуть розпоряджатись предметом мирової угоди. Мирова угода в суді може бути ук­ладена шляхом підписання учасниками пропозиції суду, голови чи судді-до- повідача, висунутої у формі ухвали.

Розділ 10. Рішення по суті справи та інші рішення

§ 107 [Вирішення через рішення по суті справи]. Рішення відносно позову виноситься, якщо не передбачене інше, шляхом прийняття рішення по суті справи.

§ 108 [Підстава рішення по суті справи, вільна оцінка доказів, заслухову­вання пояснень], (1) Суд приймає рішення згідно зі своїм вільним переконан­ням, яке є загальним результатом розгляду справи. У рішенні по суті справи повинні бути зазначені підстави, які були керівними при формуванні переко­нань суддів.

(2) Рішення по суті справи повинно спиратись лише на факти й результати дослідження доказів, стосовно яких учасники мали змогу висловитись.

§ 109 [Проміжне рішення]. Про допустимість позову може бути наперед ви­несено проміжне рішення.

§ 110 [Часткове рішення]. Якщо лише частина предмету спору визріла для прийняття рішення, то суд може винести часткове рішення по суті справи.

§ 111 [Проміжне рішення стосовно підстав]. Якщо в рамках позову про примушення відповідача до здійснення певної дії спірною є вимога щодо під­стави та суми, то суд може наперед винести проміжне рішення щодо підстав. Якщо вимогу визнано обґрунтованою, суд може визначити, що треба розгля­нути спір стосовно суми.

§ 112 [Склад суду]. Рішення по суті справи можуть виносити лише судді та судді на громадських засадах, які брали участь у слуханні справи, яке покла­дається в основу рішення.

§ 113 [Резолютивна частина рішення по суті справи]. Якщо адміністра­тивний акт є протиправним і внаслідок цього порушені права позивача, суд скасовує цей адміністративний акт і можливе рішення по запереченню. Якщо адміністративний акт вже виконано, то суд також може за заявою визначити, що орган управління повинен повернути виконання і яким чином. Таке виз­начення допускається лише у разі, якщо орган має на це змогу і це питання визріло для вирішення. Якщо питання адміністративного акта було вирішено шляхом відкликання або іншим чином, то суд за заявою в своєму рішенні виз­начає, що адміністративний акт був протиправним, якщо позивач правомірно зацікавлений в такому визначенні.

(2) Якщо позивач вимагає зміни адміністративного акта, в якому визна­чена певна грошова сума або зв'язана з нею констатація, суд може визначити інший розмір суми або замінити констатацію іншою. Якщо визначення або встановлення суми потребує значного навантаження, суд, шляхом визначення неправомірно прийнятих або не прийнятих до уваги фактичних або правових відносин, може так визначити зміну адміністративного акта, щоб орган зміг на підставі цього рішення розрахувати суму. Орган негайно у довільній формі повідомляє учасників про результат нового розрахунку; після набуття рішен­ням законної сили адміністративний акт із змінами змісту проголошується знову.

3) Якщо суд вважає за необхідне подальше дослідження справи, він може, не приймаючи рішення по суті самої справи, скасувати адміністративний акт і рішення по запереченню, якщо ще необхідні дослідження відповідно за їх ви­дом та обсягом є значними і скасування, із врахуванням інтересів учасників, є слушним справі. За заявою суд може до прийняття нового адміністративно­го акта встановити тимчасове регулювання, особливо визначити, що повинні бути надані відповідні забезпечення або збережені повністю чи частково існу­ючі та спочатку не повертатись вже внесені виконання. Така ухвала може бути в будь-який час змінена або скасована. Рішення згідно з реченням 1 може бути прийнято лише протягом шести місяців з моменту надходження документів органу управління до суду.

3) Якщо поряд із скасуванням адміністративного акта може бути висуну­та вимога про здійснення певної дії, то в тому ж самому провадженні допус­кається також присудження до здійснення відповідної дії.

3) Якщо відхилення або неприйняття адміністративного акта є проти­правним і внаслідок цього порушені права позивача, суд може зобов'язати ор­ган управління здійснити дію, стосовно якої подавалась заява, якщо справа готова до її вирішення. В іншому випадку він зобов'язує прийняти рішення відносно позивача з врахуванням правового погляду суду.

§ 114 [Перевірка рішень, прийнятих на власний розсуд]. Якщо орган уп­равління уповноважений діяти на власний розсуд, суд також перевіряє, чи ад­міністративний акт або його відхилення або неприйняття адміністративного акта є протиправним, бо порушені передбачені законом межі власного розсуду або уповноваження діяти на власний розсуд використано таким чином, який не відповідає меті уповноваження. Орган управління може доповнити його уявлення про розсуд стосовно адміністративного акта ще під час провадження в адміністративному суді.

§ 115 [Позови проти рішення по запереченню]. Відповідно діють §§ 113 та 114, якщо згідно з § 79, абз. 1 п. 2 і абз. 2 рішення по запереченню є предметом позову про визнання адміністративного акта недійсним.

§ 116 [Оголошення та вручення рішення по суті справи]. (1) Якщо про­водився усний розгляд, рішення, як правило, оголошується в тому засіданні суду, в якому закінчено усний розгляд, у особливих випадках - у день, який негайно призначається, але не пізніше ніж через два тижні після закінчення усного розгляду. Рішення вручається учасникам.

3) Замість оголошення допускається вручення рішення; у цьому випадку рішення не пізніше ніж через два тижні після закінчення усного розгляду по­винно бути пересланим до канцелярії суду.

3) Якщо суд виносить рішення без усного розгляду, замість оголошення здійснюється вручення рішення учасникам.

§ 117 [Форма і зміст рішення по суті справи]. (1) Рішення виноситься "ім'ям народу". Воно викладається у письмовій формі й підписується суддя МИ, які брали участь у прийнятті рішення. Якщо один із суддів відсутній, го­лова, а у разі його відсутності найстарший за стажем член суду робить про це позначку під рішенням, зазначаючи підстави перешкоди. В підписах суддів на громадських засадах потреби не має.

3) Рішення містить:

дані про учасників, їх законних представників і уповноважених, а саме: прізвище, ім'я, професію, місце проживання та їх правове положення в про­вадженні по справі;

назву суду, прізвище й імена його членів, що брали участь у вирішенні справи;

резолютивну частину;

описову частину;

мотивувальну частину;

роз'яснення щодо права на оскарження і порядку його подання.

3) В описовій частині відповідно з її найважливішим змістом коротко на­водяться обставини справи і спору, із зазначенням внесених заяв. Стосовно ок­ремих деталей вказується на документи, протоколи та інші матеріали, якщо вони достатньо відображають обставини справи і спору.

3) Рішення, яке під час оголошення ще не було викладене повністю, по­винно бути викладено повністю до закінчення двох тижнів, рахуючи з дня про­голошення, і переслано в канцелярію. Якщо це як виняток є не можливим, то впродовж цих двох тижнів в канцелярію пересилається підписане суддями рішення без описової частини, мотивувальної частини та роз'яснення щодо права на оскарження; описова частина, мотивувальна частина та роз'яснення щодо права на оскарження викладаються якомога швидше у письмовій формі, окремо підписуються суддями і пересилаються в канцелярію.

3) Суд може відмовитись від подальшого відображення підстав прийняття рішення, якщо він слідує обґрунтуванню адміністративного акта чи рішення по запереченню і визначає про це у його рішенні.

3) Керівний службовець судової канцелярії позначає на рішенні день вру­чення, а у передбаченому в § 116 абз. 1 речення 1 випадку, день проголошення і підписує це позначення. Якщо матеріали справи ведуться в електронному виг­ляді, то керівний службовець судової канцелярії повинен зробити примітку про це в окремому документі. Документ невід'ємно приєднується до рішення по суті справи.

§ 118 [Виправлення рішення]. (1) Описки, прорахунки та інші очевидні по­милки в рішенні в будь-який час виправляються судом.

(2) Рішення про виправлення приймаються без попереднього усного роз­гляду. Про ухвалу щодо виправлення робиться позначка на рішенні та його завірених копіях. Якщо рішення по суті справи викладено в електронному вигляді, то також і ухвала викладається в електронному вигляді та невід'ємно приєднується до рішення по суті справи.

§ 119 [Виправлення описової частини рішення]. (1) Якщо описова частина рішення містить в собі інші помилки або неясності, то заяву про їх виправлен­ня можна подати протягом двох тижнів після вручення рішення.

(2) Суд приймає рішення без збору й оцінки доказів через ухвалу. Ухвала оскарженню не підлягає. У прийнятті рішення беруть участь лише ті судді, які брали участь у винесенні рішення по суті справи. Якщо відсутній один із суд­дів, то вирішальним у випадку однакової кількості голосів є голос голови. Про ухвалу щодо виправлення робиться позначка на рішенні по суті справи та його завірених копіях. Якщо рішення по суті справи викладено в електронному вигляді, то також і ухвала викладається в електронному вигляді й невід'ємно приєднується до рішення по суті справи.

§ 120 [Доповнення рішення]. Якщо подану згідно з описовою частиною од­ним з учасників заяву або порядок розподілу процесуальних витрат при вине­сенні рішення було цілком або частково пропущено, то за заявою рішення по суті справи доповнюється відповідним рішенням.

— Заява про прийняття такого рішення повинна бути поданою протягом двох тижнів після вручення рішення по суті справи.

— Предметом усного розгляду є лише пропущена частина правового спору.

§ 121 [Законна сила]. Рішення по суті справи, які набули законної сили, є

обов'язковими, якщо було вирішено стосовно предмета спору:

1) для учасників та їх правонаступників;

2) у передбаченому в § 65 абз. З випадку для осіб, які не подали чи не своє­часно подали заяву про залучення до участі в процесі.

§ 122 [Ухвали]. (1) Для ухвал відповідно діють §§ 88, 108 абз. 1 речення 1, §§118, 119 та 120.

(2) Ухвали обґрунтовуються, якщо вони можуть бути оскаржені або якщо в них приймається рішення стосовно засобів правового захисту. Ухвали про припинення виконання (§§ 80, 80а) та про тимчасові розпорядження (§ 123), а також ухвали після прийняття рішення по вирішенню правового спору в голо­вній справі (§ 161 абз. 2) обґрунтовуються завжди. Ухвали, в яких приймаєть­ся рішення стосовно засобу правового оскарження, не потребують обґрунту­вання, якщо суд відхиляє засіб правового оскарження як необґрунтований, виходячи з підстав оскарженого рішення.

Розділ 11. Тимчасове розпорядження

§ 123 [Видання тимчасового розпорядження]. (1) За заявою суд може ще до подання позову видати тимчасове розпорядження стосовно предмета спо­ру, якщо існує загроза, що внаслідок зміни існуючого стану здійснення права заявника може стати неможливим чи значно ускладнитись. Видання тимча­сових розпоряджень допускається також для врегулювання тимчасового стану стосовно спірних правовідносин, якщо це врегулювання, перш за все у випадку триваючих правовідносин, вважається необхідним для запобігання значній шкоді або перешкоді погрожуючій силі або через інші причини.

(2) Тимчасові розпорядження видає суд, який розглядає головну справу по суті. Це суд першої інстанції та, якщо справа перебуває в апеляційному роз­гляді, - апеляційний суд. Відповідно застосовується § 80 абз. 8.

2) Для видання тимчасових розпоряджень відповідно діють §§ 920, 921, 923, 926, 928-932, 938, 939, 941 та 945 Цивільного процесуального кодексу.

3) Суд виносить рішення через ухвалу.

4) Положення абзаців 1-3 не діють для передбачених в §§ 80 та 80а випад­ків.

Частина III. Засоби правового оскарження та відновлення провадження

Розділ 12. Апеляція

§ 124 [Допустимість апеляції]. (1) На рішення по суті позову, включаючи часткові рішення відповідно з § 110 та на проміжні рішення відповідно з §§ 109 та 111, учасникам справи належить право подання апеляції, якщо вона допус­кається адміністративним судом або вищим адміністративним судом.

(2) Апеляція допускається тільки у випадках, якщо:

4) існують серйозні сумніви стосовно правильності рішення;

4) справа містить в собі особливі труднощі фактичного або правового ха­рактеру;

4) справа має принципове значення;

4) рішення відхиляється від відповідного рішення вищого адміністра­тивного суду землі, Федерального адміністративного суду, Спільного сенату верховних судів Федерації або Федерального конституційного суду та спи­рається на це відхилення;

4) наявний і буде доведеним недолік провадження, який підпадає оцінці з боку апеляційного суду, на який може спиратись рішення.

§ 124а [Допустимість і обґрунтування апеляції]. (1) Адміністративний суд повинен допустити апеляцію в своєму рішенні, якщо наявні передбачені в § 124 абз. 2 п. З або п. 4 підстави. Вищий адміністративний суд зв'язаний цим допуском. На не допуск апеляції у цих випадках адміністративний суд не уповноважений.

4) Апеляція, якщо вона допущена адміністративним судом, подається до адміністративного суду впродовж одного місяця з часу вручення повного рі­шення. Апеляція повинна зазначати оскаржене рішення.

4) У передбачених абзацом 2 випадках апеляція повинна бути обґрунтова­на впродовж двох місяців після вручення повного рішення. Обґрунтування по­дається до вищого адміністративного суду, якщо воно не подається відразу ра­зом із самою апеляцією. Строк обґрунтування може бути подовжений головою сенату на основі поданої до його закінчення. Обґрунтування повинно містити певне прохання, а також окремо визначені підстави оскарження (підстави апе­ляції). Якщо одна з цих вимог відсутня, то апеляція є недопустимою.

Якщо апеляція не допускається в рішенні адміністративного суду, то впродовж одного місяця після вручення повного рішення подається заява про допуск. Заява подається до адміністративного суду. Вона повинна зазначати оскаржене рішення. Впродовж двох місяців після вручення повного рішення повинні бути представлені підстави, у зв'язку з якими апеляція повинна бути допущена. Обґрунтування подається до вищого адміністративного суду, якщо воно не було подано разом із заявою. Подання заяви призупиняє набуття рі­шення законної сили.

2) По заяві рішення приймає вищий адміністративний суд шляхом ухва­ли. Апеляція допускається, якщо представлена і наявна одна із зазначених в §124 абз. 2 підстав. Ухвала повинна бути коротко обґрунтованою. З відхилен­ням заяви рішення набуває законної сили. Якщо вищий адміністративний суд допускає апеляцію, то провадження по розгляду заяви продовжується як апе­ляційне провадження; в поданні апеляції потреби не має.

2) Апеляція в передбачених абзацом 5 випадках повинна бути обґрун­тована впродовж одного місяця після вручення ухвали про допуск апеляції. Обґрунтування подається до вищого адміністративного суду. Відповідно діють абзац 3 речення 3-5.

§ 124Ь [Передача справи до Федерального адміністративного суду]² Вищий адміністративний суд землі передає справу з обґрунтуванням його правової позиції Федеральному адміністративному суду для прийняття рішення стосовно тлумачення § 124 абз. 2 або § 124а абз. 4 речення 4, якщо

2) правове питання має принципове значення для тлумачення цих поло-

ЖбНЬ;

2) подальший розвиток права або забезпечення єдиної судової практики вимагає прийняття рішення Федеральним адміністративним судом про тлума­чення цих положень.

Ухвала не підлягає оскарженню. Вона проголошується учасникам справи. Федеральний адміністративний суд приймає рішення тільки стосовно право­вого питання.

§ 125 [Апеляційне провадження, рішення у разі недопустимості]. (1) Для

апеляційного провадження відповідно діють положення частини II, якщо з цього розділу не випливає інше, § 84 не застосовується.

(2) Якщо апеляція недопустима, то вона відхиляється. Рішення може виноситись через ухвалу. Перед цим заслуховують учасники. Проти ухвали учасники можуть застосовувати засіб правового оскарження, який допускати­меться у разі винесення судом остаточного рішення. Учасникам роз'яснюють можливість застосування цього засобу правового оскарження.

§ 126 [Відкликання апеляції]. (1) Апеляція може бути відкликана до на­буття рішенням по справі законної сили. Відкликання після подання заяв в усному розгляді потребує згоди відповідача та, якщо в усному розгляді брав участь представник публічних інтересів, також його згоди.

2) Апеляція вважається відкликаною, якщо апеляційний скаржник всу­переч з вимогою суду не рухає справу довше ніж три місяці. Відповідно діє аб­зац 1 речення 2. Апеляційному скаржнику у вимозі вказується на правові на­слідки, які передбачені реченням 1 та § 155 абз. 2. Суд через ухвалу визначає, що апеляція вважається відкликаною.

2) Відкликання веде до втрати несеного засобу правового оскарження. Суд через ухвалу виносить рішення про процесуальні витрати.

§ 127 [Зустрічна апеляція]. (1) Відповідач по апеляції та інші учасники можуть подати зустрічну апеляцію. Зустрічна апеляція подається до вищого адміністративного суду землі.

4) Приєднання можливе також і в тому випадку, якщо учасник відмовив­ся від апеляції або був пропущений строк для апеляції або заяви на допуск апе­ляції. Воно є допустимим до закінчення одного місяця після вручення письмо­вого обґрунтування апеляції.

4) Зустрічна апеляція повинна бути письмово обґрунтована в зустрічному поданні. Відповідно діє § 124а абз. З речення 2, 4 та 5.

4) Зустрічна апеляція не потребує допуску.

4) Зустрічне подання втрачає його дію, якщо апеляція відкликана або відхилена як недопустима.

§ 128 [Обсяг перегляду]. Вищий адміністративний суд землі перевіряє спір в межах апеляційної скарги у тому ж обсязі, як і адміністративний суд. Він бере до уваги також нові пред'явлені факти і докази.

§ 128а [Нові пояснення і докази, запізнення, виключення]. (1) Нові пояснення і докази, не зроблені чи не пред'явлені у першій інстанції всупереч з встановленим для цього строком (§ 87Ь абз. 1 та 2), допускаються лише у тому разі, якщо за вільним переконанням суду це не затягне вирішення правового спору або якщо учасник достатньою мірою виправдає пропуск строку. За вимогою суду підстава для виправдання повинна бути доведена. Речення 1 не діє, якщо учаснику у першій інстанції не були, згідно з § 87Ь абз. З п. З, роз'яснені наслідки пропуску строку або якщо є можливість з незначними витратами дослідити обставини справи і без участі учасника.

(2) Пояснення і докази, правомірно відхилені адміністративним судом, за­лишаються виключеними також і в апеляційному провадженні.

§ 129 [Зв'язаність заявами]. Рішення адміністративного суду по справі може бути змінене лише настільки, як про ці зімни заявлялось.

§ 130 [Рішення апеляційного суду]. (1) Вищий адміністративний суд землі повинен отримати необхідні докази і сам прийняти рішення по суті справи.

4) Вищий адміністративний суд землі, якщо існує необхідність в подаль­шому розгляді справи, може із скасуванням рішення по суті справи та провад­ження повернути справу адміністративному суду тільки якщо:

провадження в адміністративному суді містить в собі важливий не­долік і у зв'язку з цим недоліком є необхідним змістовне або довготривале от­римання доказів;

адміністративний суд ще сам не прийняв рішення по суті справи;

учасник у справі подав заяву про повернення;

4) Адміністративний суд зв'язаний правовою оцінкою апеляційного рі­шення.

§ 130а [Рішення через ухвалу]. Вищий адміністративний суд землі може прийняти рішення стосовно апеляції через ухвалу, якщо він одноголосно вва­жає її обґрунтованою або одноголосно необґрунтованою та вважає непотрібним проведення усного розгляду. Відповідно діє § 125 абз. 2, речення 3-5.

§130Ь [Спрощене викладення апеляційного рішення]. Вищий адміністративний суд землі може в рішенні стосовно апеляції звертатись до фактичного становища оскарженого рішення, якщо він в повному обсязі сприймає визначення адміністративного суду. Він може відмовитись від подальшого представлення підстав рішення, якщо він відхиляє апеляцію з підстав оскарженого рішення як необґрунтовану.

§ 131 (скасований).

Розділ 13. Ревізія

§ 132 [Допущення ревізії]. (1) Проти рішення вищого адміністративного суду землі (§ 49 п. 1) та проти ухвал згідно з § 47 абз. 5 речення 1 учасники мо­жуть подати до Федерального адміністративного суду ревізійну скаргу, якщо вищий адміністративний суд землі або, розглянувши скаргу проти недопуску, Федеральний адміністративний суд її допустив.

— Ревізійна скарга допускається лише у разі, коли:

1) правова справа має принципове значення;

2) рішення відхиляється від рішення Федерального адміністративного суду, Спільного сенату вищих судів Федерації або Федерального конституцій­ного суду і ґрунтується на цьому відхиленні;

3) доводиться наявність процесуального недоліку, на якому може ґрунту­ватись рішення.

— Федеральний адміністративний суд зв'язаний допуском.

§ 133 [Скарга у разі недопуску ревізії]. (1) Недопуск ревізії може бути ос­каржений шляхом подання скарги.

— Скарга подається до суду, на рішення якого має бути подана ревізійна скарга, протягом одного місяця після вручення повністю викладеного рішен­ня. Скарга повинна зазначати на оскаржене рішення.

— Скарга обґрунтовується протягом двох місяців після вручення повніс­тю викладеного рішення. Обґрунтування подається до суду, на рішення якого має бути подана ревізійна скарга. У обґрунтуванні повинно бути представлене принципове значення правової справи або рішення, від якого відрізняється рі­шення по відповідній справі, або вказано на процесуальну помилку.

— Подання ревізійної скарги зупиняє набрання рішенням законної сили.

— Якщо скарга не задовольняється, Федеральний адміністративний суд виносить рішення через ухвалу. Ухвала повинна бути коротко обґрунтованою; від обґрунтування можна відмовитись, якщо воно не сприяє проясненню пере­думов, за яких ревізійна скарга повинна бути допущеною. З відхиленням скар­ги Федеральним адміністративним судом рішення по справі набуває законної сили.

— У разі наявності передбачених § 132 абз. 2 п. З передумов, Федераль­ний адміністративний суд може відмінити через ухвалу оскаржене рішення по справі й направити справу для нового розгляду і прийняття рішення.

§ 134 ["Стрибаюча ревізія"]. (1) Рішення адміністративного суду (§ 49 п. 2) учасники можуть оскаржити ревізійною скаргою, минаючи апеляційну інстанцію, якщо позивач і відповідач письмово дадуть на згоду на внесення стрибаючої ревізії і якщо вона буде допущена адміністративним судом у його рішенні по суті справи або через ухвалу на підставі заяви. Заява подається про­тягом одного місяця після вручення повного рішення по суті справи. Згода на внесення стрибаючої ревізії додається до заяви або, якщо ревізія допускається у рішенні, до ревізійної скарги.

1) Ревізія допускається лише у разі наявності передбачених в § 132 абз.

2) пп. 1 або 2 передумов. Федеральний адміністративний суд зв'язаний допус­ком. Відмова в допуску оскарженню не підлягає.

2) Якщо адміністративний суд ухвалою відхиляє заяву про допуск ревізії,

— врученням цього рішення знову починається перебіг строку на подання заяви про допуск апеляції, якщо заява була подана в передбачений законом строк та формі, а також додана заява про згоду. Якщо адміністративний суд дозволяє подання ревізійної скарги через ухвалу, перебіг строку на подання ревізійної скарги починається з врученням цього рішення.

1) Ревізійна скарга не може спиратись на недоліки провадження.

2) Подання ревізійної скарги та згода вважаються відмовою від подання апеляції, якщо адміністративний суд допустив ревізійну скаргу.

§ 135 [Ревізія у разі виключення апеляції]. Рішення адміністративного суду (§ 49 п. 2) учасники можуть оскаржити ревізійною скаргою до Федераль­ного адміністративного суду, якщо федеральним законом подання апеляцій­ної скарги виключається. Ревізійна скарга може подаватись лише у разі, коли її допустив адміністративний суд або, розглянувши скаргу на недопуск, Феде­ральний адміністративний суд. Стосовно допуску відповідно діють §§ 132 та 133.

§ 136 (скасований).

§ 137 [Допустимі підстави ревізії]. Ревізійна скарга може спиратись лише на те, що оскаржуване рішення ґрунтується на порушенні:

1) федерального законодавства;

2) норми закону про адміністративну процедуру відповідної землі, яка за своїм текстом відповідає федеральному закону про адміністративну процедуру.

2) Федеральний адміністративний суд зв'язаний фактичними визначен­нями оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли стосовно цих виз­начень наведено допустимі та обґрунтовані підстави для ревізії.

2) Якщо ревізійна скарга спирається на процесуальні помилки і одночас­но не має в наявності передбачених в § 132 абз. 2 пп. 1 та 2 передумов, то рішен­ня приймається лише відносно процесуальних помилок. В решті Федеральний адміністративний суд не зв'язаний доведеними підставами для ревізії.

§ 138 [Абсолютні підстави для ревізії]. Рішення завжди вважається таким, що ґрунтується на порушенні федерального законодавства, якщо

2) склад суду, який виніс рішення, був складений з порушенням від­повідних норм;

2) у винесенні рішення брав участь суддя, який відповідно за законом був звільнений від виконання обов'язків судді або успішно відведений у зв'язку з сумнівами щодо неупередженості;

2) одному з учасників не було надано право бути заслуханим судом;

2) один з учасників не був представлений відповідно з нормами закону, за винятком випадків, якщо він ясно або за замовчуванням погодився з веден­ням процесу;

2) рішення винесено на підставі усного розгляду, під час якого було по­рушено положення щодо гласності провадження;

2) рішення не було обґрунтовано.

§ 139 [Строк; подання ревізійної скарги; обґрунтування ревізійної скар­ги]. (1) Ревізійна скарга подається в письмовій формі до суду, рішення якого оскаржується, протягом одного місяця після вручення повністю викладеного рішення по справі або ухвали про допуск ревізії згідно з § 134 абз. З речення 2. Строк подання ревізійної скарги вважається дотриманим також у разі, коли ревізійна скарга в межах цього строку подається до Федерального адміністра­тивного суду. Ревізійна скарга повинна зазначати оскаржуване рішення.

2) Якщо скарга на недопуск ревізії задовольняється або ревізію допускає Федеральний адміністративний суд, то провадження щодо розгляду скарги продовжується як ревізійне провадження, якщо Федеральний адміністратив­ний суд не скасовує оскаржене рішення згідно з § 133 абз. 6; подання ревізійної скарги скаржником в такому разі не потрібно. На це має вказуватись в ухвалі.

2) Ревізійна скарга обґрунтовується протягом двох місяців після вручен­ня повністю викладеного рішення або ухвали про допуск ревізії згідно з § 134 абз. З речення 2; у передбаченому в абзаці 2 випадку строк для обґрунтування становить один місяць після вручення ухвали про допуск ревізії. Обґрунтуван­ня подається до Федерального адміністративного суду. Відповідно за поданою до закінчення строку на обґрунтування заявою голова може продовжити строк на обґрунтування. Обґрунтування має містити певну заяву, вказувати на пору­шену правову норму та, якщо висуваються заперечення стосовно процесуаль­них помилок, наводити факти, які свідчать про помилки.

§ 140 [Відкликання ревізійної скарги]. (1) Ревізійна скарга може бути від­кликана до набуття рішенням по справі законної сили. Відкликання після по­дання заяв в усному розгляді потребує згоди відповідача по скарзі та, якщо в усному розгляді брав участь представник інтересів Федерації при Федерально­му адміністративному суді, також його згоди.

(2) Відкликання веде до втрати засобу оскарження. Суд через ухвалу вирі­шує про судові витрати.

§ 141 [Порядок ревізійного провадження]. (1) На ревізійне провадження відповідно поширюються положення про апеляцію, якщо з цього розділу не випливає інше. §§ 87а, 130а і 130b не застосовуються.

§ 142 [Недопустимість змін позову і залучення до процесу третіх осіб]. (1) Зміни позову і залучення до процесу третіх осіб є недопустимими. Це не поши­рюється на залучення до процесу третіх осіб згідно з § 65 абз. 2.

(2) Залучена згідно з § 65 абз. 2 до ревізійного провадження третя особа може висунути заперечення стосовно процесуальних помилок тільки протягом двох місяців після вручення ухвали про залучення. Голова може продовжити строк відповідно за поданою до його закінчення заявою.

§ 143 [Перевірка передумов допустимості]. Федеральний адміністратив­ний суд перевіряє, чи ревізійна скарга є дозволеною, чи її форма і строк подан­ня відповідають положенням закону і чи вона обґрунтована. Якщо ревізійна скарга не відповідає одній з цих вимог, то ревізія є недопустимою.

§ 144 [Рішення щодо ревізійної скарги]. (1) Якщо ревізійна скарга є недо­пустимою, Федеральний адміністративний суд відхиляє її через ухвалу.

2) Якщо ревізійна скарга є необґрунтованою, Федеральний адміністра­тивний суд відхиляє її.

2) Якщо ревізійна скарга є обґрунтованою, Федеральний адміністратив­ний суд може:

2) сам прийняти рішення по справі;

2) відмінити оскаржуване рішення і повернути справу для нового роз­гляду і прийняття рішення.

Федеральний адміністративний суд повертає справу, якщо залучена згідно з § 142 абз. 1 речення 2 до ревізійного провадження третя особа має на це пра­вомірний інтерес.

2) Якщо в підстави рішення містять в собі порушення чинного права, але саме рішення з інших підстав є правильним, ревізійна скарга відхиляється.

2) Якщо у разі "стрибаючої ревізії" Федеральний адміністративний суд направляє справу згідно з § 41 п. 2 та відповідно з § 134 для нового розгля­ду і прийняття рішення, він за власним розсудом може направити її вищому адміністративному суду землі, який був би уповноваженим на розгляд апеля­ції. Стосовно провадження у вищому адміністративному суді землі діють ті ж принципи, які б діяли у разі розгляду вищим адміністративним судом землі, внесені відповідно за правилами апеляції.

2) Суд, якому справа була направлена для нового розгляду і прийняття рішення, повинен покласти в основу свого рішення правову оцінку суду, який розглядав ревізійну скаргу.

2) Рішення по ревізійній скарзі не потребує обґрунтування, якщо Феде­ральний адміністративний суд не вважає заявлені заперечення стосовно про­цесуальних помилок істотними. Це не поширюється на заперечення згідно з § 138 та, якщо ревізійною скаргою доводяться виключно процесуальні помил­ки, на заперечення, на які спирається допуск ревізійної скарги.

§ 145. (скасований).

Розділ 14. Скарга, процесуальна скарга, підстави заслухову­вання

§ 146 [Допустимість скарги]. (1) На рішення адміністративного суду, го­лови чи судді-доповідача, які не є рішеннями по суті справи або судовими вис­новками, учасники й інші особи, яких зачіпає рішення, мають право на вне­сення скарги до вищого адміністративного суду землі, якщо цим законом не передбачено інше.

— Керуючі процесом розпорядження, розпорядження про подальше про­яснення обставин справи, ухвали про перенесення засідань або призначення строку, ухвали про допуск та перевірку доказів, ухвали про відхилення клопо­тань про допущення доказів, про об'єднання або роз'єднання справ та вимог та про відвід судових осіб не можуть бути оскаржені за допомогою скарги.

— Крім того, якщо йдеться про передбачену законом скаргу на недопуск ревізії, скарга не може подаватись у випадку спорів про судові витрати, збори і витрати, якщо вартість предмета скарги не перевищує двісті Євро.

— Скарга проти ухвал адміністративного суду в провадженні про тимчасо­вий правовий захист (§§ 80, 80а та 123) повинна бути обґрунтованою впродовж одного місяця після проголошення рішення. Обґрунтування, якщо воно вже не було подано разом із скаргою, подається до вищого адміністративного суду землі. Воно повинно містити відповідне клопотання, представляти підстави, у зв'язку з якими рішення повинно бути зміненим або скасованим, і аналізува­ти оскаржене рішення по суті справи. Якщо одна з цим вимог не дотримана, скарга відхиляється як недопустима. Адміністративний суд передає скаргу негайно; § 148 абз. 1 не застосовується. Вищий адміністративний суд землі перевіряє тільки представлені підстави.

— (скасований).

— (скасований).

§ 147 [Форма; строк]. (1) Скарга подається до суду, рішення якого оскаржується, протягом двох тижнів після проголошення рішення у письмовій формі або для протоколювання керівним службовцем судової канцелярії. § 67 абз. 1 речення 2 не зачіпається.

(2) Строк подачі скарги вважається також дотриманим, якщо вона протя­гом цього строку надійшла до суду, який розглядатиме скаргу.

§ 148 [Задоволення або передача до ВАС]. (1) Якщо адміністративний суд, голова чи суддя-доповідач, чиє рішення оскаржується, вважає скаргу обґрун­тованою, вона задовольняється; в іншому випадку вона негайно передається до вищого адміністративного суду землі.

(2) Адміністративний суд повинен повідомляти учасників про передачу скарги до вищого адміністративного суду землі.

§ 149 [Відкладальна дія]. (1) Скарга має відкладальну дію лише у разі, якщо її предметом є визначення адміністративного стягнення або засобу при­мушення. Суд, голова чи суддя-доповідач, чиє рішення оскаржується, може також визначити, що здійснення оскаржуваного рішення тимчасово припи­няється.

(2) §§ 178 та 181 абз. 2 Закону про судовий устрій не зачіпаються.

§ 150 [Винесення рішення через ухвалу]. Рішення стосовно скарги вищий адміністративний суд землі виносить через ухвалу.

§ 151 [Скарга]. Проти рішень уповноваженого чи виконуючого доручення іншого суду судді або керівного службовця судової канцелярії протягом двох тижнів після проголошення може бути подана заява про прийняття рішення судом. Заява подається у письмовій формі або для протоколювання керівним службовцем судової канцелярії. Відповідно застосовуються §§ 147 - 149.

§ 152 [Скарга до ФедАС]. (1) Рішення вищого адміністративного суду зем­лі, із застереженням § 99 абз. 2 та § 133 абз. 1 цього закону, а також § 17а абз. 4 речення 4 Закону про судовий устрій, не можуть бути оскаржені скаргою до Федерального адміністративного суду.

(2) У провадженні в Федеральному адміністративному суді до рішень упов­новаженого або виконуючого доручення іншого суду судді, або керівного служ­бовця судової канцелярії відповідно застосовується § 151.

§ 152а [Скарга на незаслуховування]. (1) На підставі скарги зачепленого судовим рішенням учасника провадження продовжується, якщо:

3) більше не існує засобу правового оскарження або іншого засобу право­вого захисту відносно рішення;

4) суд порушив вимогу цього учасника бути заслуханим судом у вирі­шальний для прийняття рішення спосіб.

На рішення, які передують остаточному рішенню, скарга на допускається.

(2) Скарга подається впродовж двох тижнів з часу отримання відомостей про порушення права бути заслуханим судом; час отримання відомостей пови­нен бути доведеним. Після закінчення одного року з часу проголошення оскар­женого рішення скарга більше не може подаватись. Неформально повідомлені рішення вважаються на третій день після здачі до пошти як відомі. Скарга подається в письмовій формі або до протоколу через керівного службовця кан­целярії суду, рішення якого оскаржується. § 67 абз. 1 не зачіпається. Скарга повинна зазначати оскаржене рішення і доводити наявність передбачених аб­зацом 1 речення 1 п. 2 передумов.

2) Іншим учасникам, якщо це необхідно, надається можливість вислови­ти свою позицію.

3) Якщо скарга недопустима або подана не в передбаченій законом формі або строк, то вона відхиляється як недопустима. Якщо скарга необґрунтована, то суд її відхиляє. Рішення приймається ухвалою, яка не підлягає оскаржен­ню. Ухвала повинна бути коротко обґрунтована.

4) Якщо скарга обґрунтована, то суд задовольняє її тим, що він продовжує провадження, якщо це необхідно у зв'язку із скаргою. Провадження повер­тається до того становища, в якому воно знаходилось перед закриттям усного засідання. В письмових провадженнях на місце закриття усного провадження заступає час, на який могли бути поданими письмові документи. Стосовно ви­мог суду відповідно застосовується § 343 Цивільно-процесуального кодексу.

5) Відповідно застосовується § 149 абз. 1 речення 2.

Розділ 15. Відновлення провадження

§ 153 [Відновлення провадження]. (1) Закінчене провадження, яке набуло законної сили, може згідно з положеннями Четвертої книги Цивільного про­цесуального кодексу бути відновлене.

(2) Повноваження на подання позову про визнання недійсним та позову про перегляд судового рішення має також представник публічних інтересів, а у провадженні в Федеральному адміністративному суді у першій та остан­ній інстанціях також представник інтересів Федерації при Федеральному ад­міністративному суді.

Частина IV. Витрати та виконання Розділ 16. Витрати

§ 154 [Зобов'язання на несення витрат]. (1) Сторона, яка програла процес, несе судові витрати.

5) Пов'язані із безуспішним використанням засобу оскарження витрати несе той, хто вніс цей засіб оскарження.

5) На залучену третю особу витрати можуть бути покладені тільки у тому разі, якщо вона подавала заяви або застосовувала засоби оскарження; § 155 абз. 4 не зачіпається.

5) Пов'язані із успішним поновленням провадження витрати можуть бути віднесені на обтяження державного бюджету, якщо вони не виникли з вини одного з учасників.

§ 155 [Розподіл витрат]. (1) Якщо учасник частково виграв, частково програв, то витрати погашаються протилежно один одного або розподіляються пропорційно. Якщо витрати погашаються протилежно, то кожна сторона несе половину судових витрат. На одну сторону може бути покладене несення усіх витрат, якщо інша програла процес лише незначною мірою.

5) Той, хто відкликає заяву, позов, засіб оскарження або інший засіб правового захисту, несе відповідні витрати.

5) Витрати, які виникають у зв'язку із заявою про повернення в попередній стан, покладаються на заявника.

(4) Витрати, що виникли з вини одного з учасників, можуть бути покладені на нього.

§ 156 [Витрати у разі негайного визнання]. Якщо відповідач своєю поведінкою не давав приводу для подання позову, то процесуальні витрати несе позивач, якщо відповідач негайно визнав заявлену вимогу.

§ 157. (скасований).

§ 158[Оскарження рішення щодо витрат]. (1) Оскарження рішення щодо витрат є недопустимим, якщо на рішення по суті справи не було внесено засобу оскарження.

(2) Якщо рішення по суті справи не було винесено, то рішення щодо витрат не підлягає оскарженню.

§ 159 [Декілька зобов'язаних нести витрати осіб]. Якщо до зобов'язаної нести витрати сторони належить декілька осіб, то відповідно застосовується § 100 Цивільного процесуального кодексу. Якщо спірні правовідносини можуть бути вирішені лише відносно зобов'язаної нести витрати сторони лише єдиним чином, то несення витрат може бути покладене на декілька осіб як солідарних боржників.

§ 160 [Зобов'язання нести витрати у разі мирової угоди]. Якщо спір вирішується мировою угодою і учасники нічого не визначили стосовно витрат, то кожна сторона несе половину судових витрат. Позасудові витрати кожен учасник несе сам.

§ 161 [Рішення щодо несення судових витрат, вирішення суті справи]. (1)

Суд у рішенні по справі або, якщо провадження закінчено іншим чином, через ухвалу виносить рішення щодо витрат через ухвалу.

5) Якщо правовий спір по суті справи вирішений, то суд, за винятком передбачених в § 113 абз. 1 речення 4 випадках, приймає рішення стосовно витрат на провадження за справедливим розсудом через ухвалу; при цьому беруться до уваги обставини справи і спору. Правовий спір є вирішеним по суті також і в тому випадку, якщо відповідач впродовж двох тижнів з моменту вручення документа, який містить заяву про вирішення, не заперечує заяві позивача про її вирішення і якщо суд вказав йому на такий наслідок.

5) У передбачених в § 75 випадках несення витрат завжди покладається на відповідача, якщо позивач міг розраховувати на повідомлення до подання позову.

§ 162 [Поняття витрат, спроможність до відшкодування]. (1) Витратами є судові витрати (збори та витрати) та необхідні для відповідного цілям правового переслідування або правового захисту витрати учасників, включаючи витрати на попереднє провадження.

5) Збори та витрати адвоката або повіреного, а у податкових справах також і консультанта з податкових питань, завжди підлягають відшкодуванню. У разі проведення попереднього провадження збори і витрати підлягають відшкодуванню, якщо суд визнав залучення до попереднього провадження уповноваженої особи необхідним. Юридичні особи публічного права та державні установи можуть замість їх фактичних необхідних витрат на послуги пошти та телекомунікацій вимагати визначену в Пункті 7002 Додатку 1 до Закону про винагороду адвокатам найвищу паушальну суму.

5) Позасудові витрати залученої третьої особи підлягають відшкодуванню лише за умови, якщо суд за справедливим розсудом покладає їх на сторону, яка програла процес, або на державний бюджет.

§ 163. (скасований).

§ 164 [Визначення розміру судових витрат]. Керівний службовець судової канцелярії суду першої інстанції за заявою визначає розмір судових витрат, які відшкодовуються.

§ 165 [Оскарження визначення розміру судових витрат]. Учасники мо­жуть оскаржити визначення розміру судових витрат. Відповідно застосовуєть­ся § 151.

§ 166 [Допомога в несенні судових витрат]. Відповідно застосовуються по­ложення Цивільного процесуального кодексу про допомогу в несенні судових витрат.

Розділ 17. Виконання

§ 167 [Застосування ЦПК, попереднє виконання]. (1) Якщо цим законом не передбачено інше, для виконання відповідно діють положення Восьмої кни­ги Цивільного процесуального кодексу. Судом, який забезпечує виконання, є суд першої інстанції.

(2) Рішення по справах стосовно позовів про визнання адміністративного акта недійсним та про примушення до виконання певної дії можуть бути виз­нані здатними для попереднього виконання лише стосовно витрат.

§ 168 [Виконавчий документ]. (1) Виконуються:

5) судові рішення, що набули чинності, та судові рішення для поперед­нього виконання;

5) тимчасові розпорядження;

5) судові мирові угоди;

5) ухвали щодо визначення розміру судових витрат;

5) визнані здатними до виконання рішення публічно-правових третей­ських судів, якщо рішення щодо здатності на виконання набуло чинності або визнано здатним на попереднє виконання.

(2) Для виконання рішення учасникам можуть бути видані завірені копії рішення без описової та мотивувальної частин, вручення яких за своєю дією прирівнюється до вручення повного рішення.

§ 169 [Виконання на користь держави]. (1) Якщо виконання рішення має бути здійснене на користь Федерації, землі, об'єднання громад, громади або об'єднання, установи або фонду публічного права, то воно здійснюється згідно з Законом про виконання (розпорядчих) актів управління. Органом виконан­ня в розумінні Закону про виконання (розпорядчих) актів управління є голова суду першої інстанції; для виконання він може залучити інший орган вико­нання або судового виконавця.

(2) Якщо виконання здійснюється з метою примушення до певних дій, до­пущення дій або утримання від них шляхом межах допомоги з боку відповід­них органів землі, то воно здійснюється згідно з положеннями земельного за­конодавства.

§ 170 [Виконання проти держави]. (1) Якщо має бути виконане рішення проти Федерації, землі, об'єднання громад, громади, об'єднання, установи або фонду публічного права у зв'язку з грошовою вимогою, то постанову про виконання за заявою кредитора приймає суд першої інстанції. Він визначає необхідні для здійснення засоби виконання і звертається до уповноваженого органу для їх проведення. Уповноважений орган зобов'язаний виконати таке звернення згідно з чинними положеннями про виконання судових рішень.

5) До прийняття постанови про виконання рішення суд повинен повідоми­ти орган, а якщо йдеться про об'єднання, установи або фонди публічного пра­ва, відносно яких повинно відбутись виконання, то їх законних представників про заплановане виконання з вимогою в межах визначеного судом строку за­побігти виконанню. Строк не може перевищувати одного місяця.

5) Виконання судового рішення є недопустимим щодо речей, які конче необхідні для виконання публічних завдань або їх відчуження суперечить публічним інтересам. Рішення щодо заперечень суд виносить після заслухо­вування уповноваженого органу нагляду або, якщо це одна з вищих установ Федерації або землі, відповідного міністра.

5) Стосовно публічно-правових кредитних інституцій абзаци 1 - 3 не діють.

5) Повідомлення про виконання і дотримання строку очікування не пот­рібні, якщо йдеться про виконання тимчасового розпорядження.

§ 171 [Виконавчий напис]. У передбачених §§ 169, 170 абз. 1-3 випадках виконавчий напис не потрібен.

§ 172 [Адміністративний штраф проти установи]. Якщо установа у перед­бачених § 113 абз. 1 речення 2 і абз. 5 та § 123 випадках не виконує покладені на неї у рішенні або тимчасовому розпорядженні зобов'язання, то суд першої інстанції за заявою може, визначивши строк, через відповідну ухвалу погро­жувати адміністративним штрафом розміром до десяти тисяч євро, а після за­кінчення строку накласти і стягти його. Погрожування, накладання і стягнен­ня адміністративного штрафу може повторюватись.

Частина V. Заключні і перехідні положення

§ 173 [Відповідне застосування Закону про судовий устрій та Цивільно­го процесуального кодексу]. Якщо цей закон не містить ніяких положень про провадження, відповідно застосовуються Закон про судовий устрій та Цивіль­ний процесуальний кодекс, якщо цього не виключає принципова різниця між обома видами провадження. Судом в розумінні § 1062 Цивільного процесуаль­ного кодексу є уповноважений адміністративний суд, судом в розумінні § 1065 Цивільного процесуального кодексу - вищий адміністративний суд землі.

§ 174 [Наявність кваліфікації для обіймання посади судді]. (1) Для пред­ставника публічних інтересів при вищому адміністративному суді землі та при адміністративному суді до наявності кваліфікації для посідання посади судді згідно з Німецьким законом про суддів прирівнюється наявність кваліфікації для адміністративної служби вищого рангу, якщо вона була одержана після не менш ніж трирічного вивчання юридичних наук в університеті та трирічного професійного навчання в органах державного управління через складання пе­редбачених законом іспитів.

(2) Для учасників війни передумова абзацу 1 вважається виконаною, якщо вони відповідають діючим відносно них особливим положенням.

§§ 175 - 177. (скасовані).

§§ 178 та 179. (положення про внесення змін).

§ 180 [Допит свідків та експертів згідно з Законом про адміністративну процедуру та Соціальним кодексом X]. Якщо допит або приведення до присяги свідків і експертів проводиться адміністративним судом згідно з Законом про адміністративну процедуру або з Десятою книгою Соціального кодексу, то це робить визначений у плані розподілу справ суддя. Про правомірність відмо­ви давати свідчення, експертний висновок чи від принесення присяги згідно з Законом про адміністративну процедуру або з Десятою книгою Соціального кодексу адміністративний суд виносить рішення через ухвалу.

§§ 181 та 182 (Положення про внесення змін).

§ 183 [Недійсність права землі]. Якщо конституційний суд землі встано­вив недійсність права землі або визнав недійсними правові норми землі, то, за умови особливого законодавчого регулювання землі, не підлягаючі більше оскарженню рішення адміністративних судів, які ґрунтуються на визнаних недійсними нормах, не зачіпаються. Виконання на основі такого рішення не допускається. Відповідно діє § 767 Цивільного процесуального кодексу.

§ 184 [Особливе регулювання земель]. Земля може визначити, що вищий адміністративний суд землі і далі має назву "Адміністративна судова палата".

§ 185 [Відмінності в землях]. (1) В землях Берліні і Гамбурзі місце районів у розумінні § 28 займають округи.

(2) Землі Берлін, Бранденбург, Бремен, Гамбург, Мекленбург-Передня По­меранія, Саарланд та Шлезвіг-Гольштайн можуть допускати відхилення від положень § 73 абз. 1 речення 2.

§ 186 [Особливі регулювання для суддів на громадських засадах в держа- вах-містах]. § 22 п. З застосовується в землях Берліні, Бремені та Гамбурзі та­кож із застереженням, що особи, які працюють в органах державного управлін­ня на громадських засадах, не можуть бути суддями на громадських засадах. Відповідно діє § 6 Закону про введення в дію Закону про судовий устрій.

§ 187 [Дисциплінарні, третейські і суди професій; справи по представниц­тву персоналу]. (1) Землі можуть передавати судам адміністративної юрисдик­ції завдання дисциплінарної юрисдикції та третейського судочинства у випад­ках спорів стосовно майна публічно-правових об'єднань, приєднувати до цих судів суди професій, а також регулювати при цьому склад і провадження.

(2) Далі землі можуть визначати для права в галузі представництва персо­налу відхилення від цього закону про склад і провадження в адміністративних судах та вищому адміністративному суді землі.

§ 188 [Палати у соціальних справах, сенати у соціальних справах, звіль­нення від сплати витрат]. Предметні галузі у справах соціальної підтримки, за винятком справ соціальної допомоги та Закону про послуги особам, які подали заяву про надання притулку, надання допомоги молоді, забезпечення осіб, що постраждали під час війни, забезпечення інвалідів, а також в галузі сприяння навчанню повинні бути об'єднаними в одній палаті чи одному сенаті. Судові витрати (збори і витрати) у провадженнях такого роду не стягуються; це не діє стосовно спорів між носіями надання соціальних послуг відносно відшкоду­вання.

§ 189. [Створення фахових сенатів]. Для рішень, які приймаються від­повідно з § 99 абз. 2, у вищих адміністративних судах земель та у Федеральному адміністративному суді створюються фахові сенати.

§ 190 [Подальша дія певних особливих положень]. (1) Наступні закони, які відхиляються від цього закону, не зачіпаються:

1. Закон про компенсацію шкоди та збитків³ від 14 серпня 1952 р. (Феде­ральний вісник законів І, стор. 446) в редакції законів про внесення до нього змін;

Закон про створення Федерального відомства нагляду за галуззю стра­хування та інституціями кредитування індивідуального будівництва⁴ від 31 липня 1951 р. (Федеральний вісник законів І, стор. 480) в редакції Закону про доповнення до Закону про створення Федерального відомства нагляду за га­луззю страхування та інституціями кредитування індивідуального будівниц­тва від 22 грудня 1954 р. (Федеральний вісник законів І, стор. 501),

(скасований)

Закон про землевпорядкування⁵ від 14 липня 1953 р. (Федеральний віс­ник законів І, стор. 591);

Закон про представництво персоналу⁶ від 5 серпня 1955 р. (Федераль­ний вісник законів І, стор. 477);

Положення про подання скарг військовослужбовцями⁷ від 23 грудня 1956 р. (Федеральний вісник законів І, стор. 1066);

Закон про відшкодування шкоди колишнім військовополоненим⁸ в ре­дакції від 8 грудня 1956 р. (Федеральний вісник законів І, стор. 908);

§ 13, абз. 2 Закону про патенти та Положення про провадження в Ні­мецькому патентному відомстві.

— (скасований).

— (скасований).

§ 191 [Ревізія в галузі права про чиновників земель]. (1) (положення про внесення змін)

(2) § 127 Федерального рамкового закону про чиновників⁹ не зачіпається.

§ 192. (положення про внесення змін)

§ 193 [ВАС як конституційний суд]. В землі, в якій немає конституційно­го суду, передана вищому адміністративному суду землі компетенція на вирі­шення конституційних спорів в межах землі не зачіпається до створення кон­ституційного суду.

§ 194 [Подальша дія попереднього права]. (1) Допустимість апеляцій ке­рується діючим до 31 грудня 2001 року правом, якщо до 1 січня 2002 року:

1) усне провадження по справі, після якого приймається підлягаюче ос­карженню рішення по суті справи, було завершено;

2) в рамках провадження без усного засідання по розгляду справи судова канцелярія видала сторонам підлягаюче оскарженню рішення з метою вручен­ня;

2) В решті випадків допустимість засобів правового оскарження проти су­дового рішення керується діючим до 31 грудня 2001 року правом, якщо судове рішення було проголошено перед 1 січням 2002 року або було офіційно вруче­но замість проголошення.

3) Вчасно подані перед 1 січням 2002 року засоби правового оскарження проти ухвал в рамках провадження про допомогу в несенні судових витрат діють як допущені вищим адміністративним судом землі.

У провадженні, яке почало розглядатись в суді до 1 січня 2002 року або відносно якого строк на подання позову почався перед цим днем, а також в про­ вадженнях стосовно засобів правового оскарження проти судових рішень, які були проголошені або офіційно вручені замість проголошення перед 1 січням 2002 року, діють стосовно представництва в процесі учасників діючі до цього часу норми.

(5) § 40 абз. 2 речення 1, § 154 абз. З, § 162 абз. 2 речення 3 та § 188 речення 2 застосовуються відносно проваджень, які почали розглядатись в суді перед 1 січням 2002 року, в тій редакції, яка діяла на той час.

§ 195 (1) (набуття чинності)¹⁰.

4) (2) - (6) (положення про відміну, внесення змін та застарілі положення).