§ 5. Адміністративний кодекс УРСР 1927р.: з досвіду створення і реалізації

Як відзначалося вище, сучасне адміністративне право України не має єдиного кодифікованого акту, де містилися б основні норми даної галузі. Водночас історія розвитку галузі та науки адміністративного права України знає Адміністративний кодекс, який було прийнято в Українській РСР у 1927 р.

Це єдиний приклад кодифікації адміністративного права у колишньому Союзі РСР аж до 1980 p., коли були прийняті Основи законодавства СРСР про адміністративні правопорушення. На підставі згаданих Основ у союзних республіках протягом 1984—1986 pp. були прийняті Кодекси про адміністративні правопорушення. В Українській РСР подібний Кодекс було прийнято 07.12.1984 p., введено в дію 01.06.1985 р. Однак ці кодекси систематизували лише інститут адміністративної відповідальності, тоді як Адміністративний кодекс УРСР регулював значно ширше коло суспільних відносин.

Підготовка Адміністративного кодексу. За п'ять років існування Радянської держави (з 1917 р.) накопичилося чимало правових норм, що регулювали діяльність управлінського апарату. Тому в 1923 р. у Російській Радянській Федеративній Соціалістичній Республіці (РРФСР) вперше було поставлено питання про кодифікацію радянського адміністративного права.

Структура проекту Адміністративного кодексу РРФСР була досить розгорнутою. Однак у процесі роботи кодифікаційної комісії, до якої входили передусім представники Народного комісаріату внутрішніх справ, його обсяг значно скоротився, набув відомчого характеру. Проект дістав назву «Адміністративний статут» і мав регулювати діяльність органів НКВС (Наркомат внутрішніх справ). Він складався з двох частин: 1. Форми адміністративної діяльності; 2. Охорона революційного порядку.

Надалі робота над цим документом привела до створення у 1925 р. проекту Адміністративного кодексу РРФСР, який так і не був прийнятий вищим органом влади. Але багато його положень знайшли відображення в окремих актах-правилах, циркулярах, інструкціях центральних відомств, зокрема НКВС. Крім того, сам процес опрацювання проекту мав велике значення для встановлення законності на місцях, результатом чого стало прийняття адміністративних кодексів та інших спеціальних актів у деяких губерніях. Зокрема, у травні 1923 р. Адміністративний кодекс був затверджений в Іркутську.

В Українській РСР паралельно з РРФСР також велася робота з підготовки кодифікованого акту в галузі адміністративного права, яка виявилася успішнішою. Ця робота мала напружений характер. Труднощі пояснювалися тим, що в жодній з країн на той час, крім Португалії, не існувало Адміністративного кодексу, і зарубіжний досвід використати було неможливо.

Водночас серед учених-адміністративістів велися широкі дискусії щодо визначення предмета адміністративного права. Адміністративне право розглядалось у двох значеннях: вузькому — як сукупність поліцейських (пов'язаних із застосуванням примусових заходів) норм (Ю. П. Мазуренко, С. С Кишкін та інші) і в широкому — як сукупність управлінських і поліцейських норм (О. Ф. Євтихієв, В. Л. Кобалевський). Прихильники першої точки зору відстоювали позицію, що Адміністративний кодекс має регулювати виключно діяльність органів НКВС, інші вчені виступали за включення до нього норм, які мали б також регулювати питання управління у різних сферах.

Відомий на той час дослідник А. І. Єлістратов розглядав адміністративне право як таке, що має за мету впорядкувати відносини між людьми в галузі державного управління, а науку адміністративного права — як вчення про правовідносини в галузі державного управління1.

У серпні 1924 р. проект Адміністративного кодексу УРСР вперше було внесено на розгляд Ради Народних Комісарів республіки. Після обговорення він був направлений на доопрацювання у зв'язку з необхідністю повнішого відображення в ньому основ революційної законності.

Підготовчі кодифікаційні роботи тривали протягом 1925—1926 pp. 9 грудня 1926 р. Рада Народних Комісарів УРСР створила спеціальну комісію для остаточного редагування проекту Адміністративного кодексу, яку очолив заступник Народного комісара внутрішніх справ Н.А. Черлюнчакевич. На початку 1927 р. відбулося широке обговорення проекту серед представників громадськості, наукових і практичних працівників, у вищих навчальних закладах.

14 березня 1927 р. проект Адміністративного кодексу УРСР розглядався на засіданні державно-адміністративної секції Харківського юридичного товариства1. Головував на засіданні Ю. П. Мазуренко. З доповідями виступали О. Ф. Євтихієв і І. К. Сухоплюєв, між якими розгорнулася гостра дискусія щодо змісту, структури Адміністративного кодексу, а також щодо предмета адміністративного права.

О. Ф. Євтихієв визнав проект задовільним.лише з огляду на те, що він є першим досвідом. Учений також відзначив, що цей кодекс лише частково може бути названий адміністративним, оскільки не обіймає усіх тих норм, які наукою адміністративного права відносяться до адміністративних. Головна ідея кодексу, на його думку, надто підпорядкована інтересам роботи центрального апарату НКВС. Головним нововведенням кодексу стала передача у відання адміністративних органів права накладати адміністративні стягнення не лише за порушення постанов і правил, які вони видають. До цього це робили суди.

Другий співдоповідач І. К. Сухоплюєв заперечував О. Ф. Євтихіє-ву, оскільки вважав, що Адміністративний кодекс УРСР містить норми адміністративного права у вузькому розумінні. Вносити до нього норми, що стосуються управління в галузі транспорту, освіти, медицини, охорони природи, він вважав недоцільним. Тому, на його думку, всі зауваження і пропозиції опонента слід залишити без розгляду.

31 серпня-1927 р. Президія ВЦВК схвалила проект у цілому, а друга Сесія ВЦВК 10-го скликання його остаточно затвердила 12 жовтня 1927 р.1

Розробники Адміністративного кодексу УРСР керувалися такими принципами: 1) запровадження революційної законності з метою зміцнення диктатури пролетаріату; 2) надання вольностей трудящим і ущемлення буржуазії; 3) визначення заходів примусу, які є не метою, а засобом і мають тенденції переходу до заходів переконання населення у необхідності добровільного виконання адміністративних приписів; 4) застосування заходів примусу при активному залученні до цього організацій трудящих (профспілки, парторганізації); 5) доведення до відома громадськості даних про заходи примусу; 6) підзвітність адміністративних органів організаціям трудящих; 7) узгодження адміністративної діяльності з інтересами національних меншин, врахування культурних та побутових особливостей місцевого населення; 8) визнання права на оскарження адміністративних розпоряджень за кожною організацією і приватною особою, а не лише за потерпілим; 9) відміна обов'язку отримувати попередній дозвіл на збори організації трудящих; 10) явочний порядок утворення громадських організацій; 11) спрощення порядку видачі посвідчень про особу міліцією чи сільськими радами з визнанням необов'язковості їх отримання; 12) спрощення порядку реєстрації товариств та спілок селян: у сільраді або у райвиконкомі, без опублікування; 13) заміна терміна «адміністративне стягнення» терміном «адміністративний вплив» і зменшення розмірів адміністративного впливу: із 300 карбованців штрафу і трьох місяців арешту до 100 карбованців і двох тижнів примусових робіт, з введенням громадської догани; 14) прискорення процедури оскарження, перегляду і відміни накладеного заходу адміністративного впливу і введення коротшого терміну (два місяці) на його виконання; 15) узгодження заходу адміністративного впливу з майновим становищем винного з правом його зміни в бік зменшення та ін.

Зміст Адміністративного кодексу

Завдання Адміністративного кодексу було сформульовано таким чином: забезпечення революційної законності в адміністративній сфері та систематизація правил, які регулюють відповідно до основних принципів радянського ладу діяльність адміністративних органів та інших органів влади у цій галузі (ст. 1). Його положення визначали діяльність НКВС УРСР і Молдавської АРСР; адміністративних відділів окружних виконавчих комітетів; адміністративно-міліцейських відділів районних виконавчих комітетів; органів міліції і кримінального розшуку; міських, селищних рад, їх президій і сільських виконавців (ст. 10).

Адміністративний кодекс складався з п'ятнадцяти розділів:

Розділ І. Загальні засади.

Розділ II. Адміністративні акти.

Розділ III. Заходи адміністративного впливу.

Розділ IV. Інші адміністративні примусові заходи.

Розділ V. Трудовий відбуток на запобігання стихійному лиху та боротьбу з ним.

Розділ VI. Обов'язки населення в справі охорони громадського порядку.

Розділ VII. Громадянство УРСР, його набуття і втрата.

Розділ VIII. Реєстрація і облік руху населення.

Розділ IX. Товариства, спілки, клуби, з'їзди та збори.

Розділ X. Правила про культи.

Розділ XI. Прилюдні видовища, розваги й ігри.

Розділ XII. Користування державним прапором УРСР і печатками.

Розділ XIII. Нагляд адміністративних органів у галузі промисловості.

Розділ XIV Нагляд адміністративних органів в галузі торгівлі.

Розділ XV. Порядок оскарження дій місцевих адміністративних органів.

У розділі І визначалися завдання Адміністративного кодексу, принципи діяльності державних органів у адміністративній галузі, сфера його дії.

Визначались і методи управлінської діяльності адміністративних органів: застосування примусових заходів до правопорушників у єдності із заходами переконання (ст. 6).

Розділ II був присвячений адміністративним актам, до числа яких відносили інструкції, циркуляри й обов'язкові постанови. Змістом інструкцій були загальні пояснення підлеглим посадовим особам і установам з питань впровадження у життя того чи іншого закону чи постанови радянської влади або пояснення їх змісту, а також виклад додаткових правил до законів і постанов у межах, ними встановлених (ст. 13). Предметом циркулярів визначено окремі з'ясувальні та директивні вказівки посадовим особам і установам, що стосувалися їх відомчої роботи (ст. 14). Інструкції і циркуляри органів міліції видавались у формі наказів. Було встановлено правило, за яким інструкції і циркуляри, що стосувалися прав і обов'язків населення, громадських організацій, державних установ і організацій різних відомств, підлягали обов'язковому опублікуванню в офіційних виданнях.

У розділі 111 визначалися заходи адміністративного впливу, що застосовувалися за порушення обов'язкових постанов і за незначні правопорушення, закріплювався порядок провадження по цих справах, вимоги до процесуальних документів (протоколів, постанов), коло органів (посадових осіб), що мали право їх розглядати.

За порушення обов'язкових постанов застосовувалися такі стягнення: оголошення громадської догани усно або у пресі; штраф до 100 крб.; примусові роботи на термін до одного місяця; арешт на термін не більше двох тижнів.

НКВС Молдавської АРСР, адміністративним відділам окружних виконавчих комітетів, адміністративно-міліцейським відділам районних виконавчих комітетів надавалося право застосовувати заходи адміністративного впливу за такі незначні правопорушення: а) порушення будівельних і протипожежних правил, правил у галузі охорони здоров'я, якщо воно не спричинило тяжких наслідків; б) за неповідомлення органів влади про інфекційні захворювання людей чи падіж худоби, за винятком дій, передбачених Кримінальним кодексом УРСР; в) за зберігання вогнепальної зброї невійськового зразка без дозволу чи реєстрації; г) за носіння встановленої форми одягу особами, які не мають на те право; д) за користування чужими документами для посвідчення особи; є) за самовільне залишення місця перебування, призначеного розпорядженням судових чи адміністративних органів, поява у місцевості, перебування в якій даній особі заборонено; є) неподання у встановленій формі відомостей головами правлінь кооперативів, артілей, різних товариств, які створені з метою отримання прибутку приватними підприємцями, про їхню діяльність; ж) за порушення порядку ведення торгових книг, неподання документів посадовим особам тощо.

До інших адміністративно-примусових заходів (розділ IV) у кодексі відносилися: особисте затримання; обшуки і вилучення; застосування зброї; стягнення сум неподаткового характеру в безспірному порядку; реквізиція і конфіскація; надзвичайні заходи охорони революційного ладу.

Надзвичайні заходи охорони революційного ладу передбачали проголошення: а) надзвичайного стану; б) воєнного стану.

Одним із суттєвих досягнень Адміністративного кодексу стало законодавче закріплення порядку оскарження дій адміністративних органів, що розглядались як одна із гарантій забезпечення прав громадян і режиму законності у діяльності державних органів (розділ XV). Скарги могли подавати зацікавлені установи, організації і особи, у тому числі ті, чиї права безпосередньо не порушені. Вони мали подаватися до вищого адміністративного органу або органу, дії якого оскаржуються протягом місячного строку з того дня, коли скаржникові стала офіційно відома оскаржувана дія. Громадяни могли подавати скарги як письмово, так і усно. Компетентні органи зобов'язані були протягом двох тижнів з часу отримання скарги і матеріалів до неї розглянути її, винести постанову і у триденний термін письмово повідомити скаржникові. На вищі адміністративні органи покладався обов'язок наглядати за дотриманням порядку прийняття скарг і притягати до відповідальності осіб, що його порушили.

Отже, хоча Адміністративний кодекс УРСР 1927 р. і не охопив усіх норм адміністративного законодавства, він став основною формою вираження адміністративно-правових норм, що діяли на той час, об'єднав у собі законодавство про форми адміністративної діяльності, примусові повноваження адміністративної влади, адміністративний нагляд у галузі промисловості й торгівлі, порядок оскарження незаконних дій адміністрації тощо.

Подальша доля Адміністративного кодексу. У наступні роки Адміністративний кодекс УРСР постійно змінювався і доповнювався. Вже на початку 1928 р. було розширено зміст ст. 72 (відповідальність за незначні правопорушення), до якої ввійшли норми, що встановлювали відповідальність за незаконну відмову від прийняття опікунства тощо; а також ст. 103 (безспірне стягнення неподаткових сум), яку доповнено пунктом про стягнення недоїмки по самообкла-данню1. Одразу після цього Кодекс доповнюється ст. 781

(відповідальність за приховання об'єктів оподаткування сільськогосподарським податком): райвиконкоми отримують право накладати штрафи за переховування об'єктів оподаткування єдиним сільськогосподарським податком1.

ЗО серпня 1929 р. ЦВК і РНК УРСР прийняли Постанову, якою до Адміністративного кодексу внесено чимало важливих змін, пов'язаних з: узгодженням положень кодексу із законодавством СРСР; розширенням прав місцевих рад у галузі видання обов'язкових постанов, за порушення яких передбачалося застосування заходів адміністративного впливу; уточненням порядку провадження по справах про порушення загальнообов'язкових постанов (передбачено направлення протоколу про порушення, що вчинене військовослужбовцем, до командира військової частини); переглядом системи органів, які мають право застосовувати заходи адміністративного впливу (ст. 47); встановленням відповідальності дорослих за вчинення правопорушень неповнолітніми в їх інтересах (ст. 478); обмеженням застосування штрафів у адміністративному порядку; більш точним визначенням поняття незначних правопорушень; спрощенням порядку поновлення втрачених документів та інших2.

21 березня 1934 р. Постановою ЦВК і РНК УРСР були внесені суттєві зміни до системи адміністративних стягнень, що застосовувалися за порушення загальнообов'язкових постанов, вчинення незначних правопорушень3. Арешт як захід адміністративного впливу відмінявся, у зв'язку з чим була дана нова редакція ст. 46 Кодексу.

Протягом 30-х років у зв'язку зі змінами у законодавстві, виданням спеціальних нормативних актів органами влади СРСР і Української РСР з ряду питань окремі розділи, глави і статті Адміністративного кодексу були або скасовані, або не діяли. Так, Постановою РНК СРСР 25 травня 1931 р. було затверджено Положення про робітничо-селянську міліцію, яке створювало правові підстави для діяльності цього державного органу в галузі охорони революційного порядку і громадської безпеки, встановлювало систему заходів адміністративного примусу, що нею застосовуються, і повноваження у цій сфері1.

Багато положень Кодексу втратило чинність після прийняття Конституції СРСР 1936 p., яка встановила нову систему органів влади і управління, а також назву їх нормативних актів (зокрема, місцеві Ради приймали вже не обов'язкові постанови, а рішення та розпорядження). Після прийняття нового Основного Закону розпочалися роботи з оновлення змісту Адміністративного кодексу, однак вони були припинені з початком Великої Вітчизняної війни.

У 1947 р. за дорученням уряду УРСР колишні НКВС і НКЮ підготували проект нового Адміністративного кодексу, який зберігав систему Кодексу 1927 р. з доповненням розділами, що регулювали відносини у діяльності міліції щодо здійснення паспортного режиму, правил дозвільної системи, порядку обліку транспортних засобів. Однак цей проект не відповідав новим вимогам і не був прийнятий2.

На початку 50-х років Адміністративний кодекс УРСР став бібліографічною рідкістю. Тому в 1956 р. Міністерство юстиції УРСР видало його у витягах з додатком систематизованих законодавчих та інструктивних матеріалів3. Це видання мало службовий характер і було розраховане головним чином на працівників місцевих органів державної влади і управління. З тексту цього Кодексу були вилучені посилання на Молдавську АРСР у зв'язку з її перетворенням на союзну республіку, а також на округи і різні окружні органи, яких на той час вже не було.

Після видання Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 15 грудня 1961 р. щодо обмеження застосування штрафів, які накладаються в адміністративному порядку, Адміністративний кодекс в частині застосування штрафів, а також прийняття загальнообов'язкових рішень місцевими Радами та їх виконкомами втратив силу4.

Питання про розробку нового Адміністративного кодексу Української РСР ставилося під час масових кодифікаційних робіт у 60-х роках XX ст. Однак новий Адміністративний кодекс як єдиний узагальнюючий акт так і не був створений.

<< | >>
Источник: Авер'янов B.Б.. АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. Академічний курс: Підруч.: У двох томах: Том 1. Загальна частина / Рсд. колегія: В. Б. Авер'янов (голова). — К,2004.- 584 с.. 2004

Еще по теме § 5. Адміністративний кодекс УРСР 1927р.: з досвіду створення і реалізації:

  1. § 5. Адміністративний кодекс УРСР 1927р.: з досвіду створення і реалізації
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -