Закон Республіки Литва «Про публічну службу»1 в редакції Закону № ІХ-855 від 23 квітня 2002 Глава І

Загальні положення

Стаття 1. Мета Закону

Цей Закон закладає основні принципи публічної служби, визначає статус публічного службовця, його відповідальність, зарплатню, соціальні та інші га­рантії, а також правову основу управління публічною службою.

Стаття 2. Основні дефініції

Як використано в цьому Законі

3) Публічна служба — це сукупність правових відносин, що виникають з набуттям статусу публічного службовця, зміною або втратою цього статусу, а також внаслідок публічної адміністративної діяльності публічного служ­бовця у державній або муніципальній інституції або агенції щодо здійснення політики у спеціальній сфері державного урядування або забезпечення коор­динації її впровадження, координація діяльності інституцій у окремій сфері державного урядування, управління або розподіл фінансових ресурсів та кон­троль за їх використанням, здійснення контролю, прийняття та впровадження правових актів, рішень державних та муніципальних інституцій або агенцій у сфері публічної адміністрації, підготовка та координація підготовки проек­тів правових актів, договорів або програм та надання їм оцінки, управління персоналом або володіння публічною адміністративною владою щодо непідпо- рядкованих осіб.

3) Публічний службовець — це фізична особа, яка виконує обов'язки у публічній службі та здійснює публічну адміністративну діяльність зазначену у параграфі 1 цієї Статті.

3) Статус публічного службовця — це правовий статус публічного служ­бовця.

3) Державні та муніципальні інституції та агенції — це інституції ви­борної, виконавчої та судової влади, а також глава держави, правозастосовчі інституції та агенції, інституції та агенції, що здійснюють контроль, а також інші державні та муніципальні інституції та агенції, що фінансуються з де­ржавного або муніципального бюджетів та інших державних грошових фондів та мають публічні адміністративні повноваження відповідно до законів.

Кар'єрний публічний службовець — це публічний службовець, який прийнятий на посаду на невизначений термін та має можливості реалізувати своє право на кар'єрне зростання згідно з процедурою визначеною цим Зако­ном.

2) Статутний публічний службовець — це публічний службовець, чия служба регулюється статутом, затвердженим законом або Законом про дип­ломатичну службу, що встановлює спеціальний термін та умови прийняття до публічної служби, послуг її проходження, відповідальність та інші умови, що стосуються спеціальних особливостей служби, та/або хто має публічну ад­міністративну владу щодо осіб, які не підпорядковані йому.

2) Публічний службовець політичної (особистої) вірності — це публіч­ний службовець, прийнятий на посаду на термін повноважень державного політика або колегіальної державної інституції, що найняла його.

2) Публічний керівник — це публічний службовець, якого найнято на конкурсній основі або на основі політичної (особистої) вірності главі держа­ви або муніципальній інституції або агенції.

2) Кваліфікаційний клас — це кваліфікаційний рівень публічного служ­бовця окремої категорії.

2) Тимчасово виконуючий обов'язки публічний службовець — це пуб­лічний службовець, що заміняє кар'єрного публічного службовця, що тимча­сово не може виконувати свої обов'язки.

2) Публічні політики — це особи, що згідно з процедурою, визначеною законами, вибираються або призначаються на посади Президента Республіки, Голови Сейму, члена Сейму, Прем'єр-міністра, міністра, члена муніципальної ради, мера муніципалітету або заступника мера муніципалітету.

2) Порушення службових обов'язків — це невиконання своїх посадових обов'язків або зловживання обов'язками публічного службовця з вини публіч­ного службовця.

Стаття 3. Основні принципи етики публічної служби та публічних службовців

2) Публічна служба Республіки Литва базується на принципах верхо­венства права, рівності, лояльності, політичної нейтральності, прозорості, від­повідальності за прийняті рішення та кар'єрного розвитку.

2) Основні принципи етики публічних службовців такі:

2) повага до людини та держави. Публічний службовець повинен пова­жати людину та основні права і свободи людини, Конституцію, державу, її ін­ституції та агенції, закони, інші правові акти та рішення суду;

2) справедливість. Публічний службовець повинен однаково служити усім жителям, незалежно від їх національності, раси, статі, мови, походжен­ня, соціального стану, релігійних вірувань, політичних поглядів, бути чесним при розгляді звернень, не зловживати владою та повноваженнями наданими йому;

2) неупередженість. Публічний службовець повинен дотримуватися публічних інтересів, використовувати державну та муніципальну власність, доручену йому та офіційну інформацію тільки для добробуту народу, а також не вимагати вигоди для себе, своєї сім'ї та друзів, здійснюючи обов'язки де­ржавного політика або виконуючи службові обов'язки;

2) порядність. Публічний службовець повинен поводитися бездоганно, бути непідкупним, відмовлятися від подарунків та послуг, особливих при­вілеїв та поступок від осіб або організацій, які можуть чинити вплив на нього, доки він здійснює обов'язки державного політика або виконує свої службові обов'язки;

2) об'єктивність. Публічний службовець повинен бути об'єктивним та уникати особистісного в прийнятті рішень;

2) відповідальність. Публічний службовець повинен нести персональну відповідальність за свої рішення та відповідати за них перед народом;

2) публічність. Публічний службовець повинен гарантувати публічність у прийнятті рішень та дій, надавати пояснення своїх рішень, та може обмежу­вати інформацію тільки у випадках, коли це необхідно в важливіших публіч­них інтересах;

2) зразковість. Публічний службовець повинен щодня виконувати свої обов'язки, постійно вдосконалюючи її, бути чесним, толерантним, шанованим та законослухняним.

3. Виконання Кодексу поведінки публічних службовців та відповідаль­ність за їх порушення регулюється цим Законом та іншими законами Респуб­ліки Литва.

Стаття 4. Сфера Закону

2) Цей Закон, без винятку, стосується усіх публічних службовців, окрім статутних публічних службовців.

2) Положення цього Закону стосуються статутних публічних службовців в частині не врегульованій статутами або Законом про дипломатичну службу, за винятком процедури винагороди як встановлено поза цим Законом.

2) Цей Закон не стосується:

2) державних політиків;

2) суддів Конституційного Суду Республіки Литва, Верховного Суду Литви, Верховного Адміністративного Суду Литви та інших судів, а також прокурорів;

2) Голови Ради директорів Банку Литви, його заступників, членів Ради та інших службовців Банку Литви;

2) керівників публічних інституцій та агенцій, призначених Сеймом або Президентом Республіки, інших державних чиновників, призначених Сеймом або Президентом, за винятком параграфа 3 статті 33 цього Закону;

2) голів державних (постійних) комісій та рад, їх заступників та членів, призначених Сеймом або Президентом Республіки, а також голів та членів ко­місій, рад, правлінь фондів, визначених згідно спеціальних законів, за винят­ком параграфу 3 статті 33 цього Закону;

2) військовослужбовців на професійній військовій службі;

2) найманих працівників державних та муніципальних підприємств;

2) найманих працівників публічних установ;

2) працівників, що працюють за контрактом та отримують винагороду з державного або муніципального бюджету, а також державних грошових фондів.

Стаття 5. Застосування Законів, що регулюють трудові відносини публічних службовців

Закони та інші правові акти, що регулюють трудові відносини та соціальні гарантії поширюються на публічних службовців в частині, не врегульованій цим Законом.

Глава II

Посади публічних службовців

Стаття 6. Посади публічних службовців

Посади публічних службовців поділяються на посади:

1) кар'єрних публічних службовців;

публічних службовців політичної (особистої) відданості;

публічних керівників;

діючих публічних службовців.

Стаття 7.

— Посади публічних службовців розподіляються на три категорії:

1) Категорія «А» включає в себе посади, де необхідна вища університет­ська або еквівалентна освіта;

2) Категорія «В» включає в себе посади, де необхідна освіта не нижча, ніж вища неуніверситетська або еквівалентна;

3) Категорія «С» включає в себе посади, де необхідні освіта не нижча, ніж середня та відповідна професійна кваліфікація;

— Посади публічних службовців поділяються на 20 рангів. Ранг 20 - най­вищий, ранг 1 - нижчий.

— Коефіцієнт основної зарплатні публічних службовців визначається цим Законом (Додатком) згідно з рангом посади публічного службовця.

Стаття 8. Посадова інструкція та перелік посад публічних служ­бовців

— Сейм своєю резолюцією затверджує перелік посад публічних службов­ців політичної (особистої) відданості в Сеймі, а також єдині посади публічних службовців Офісу Сейму та інституцій, підпорядкованих Сейму, Офісу Пре­зидента Республіки та інституцій, підпорядкованих Президенту Республіки, Національної адміністрації судів, судів, прокуратур та муніципальних інсти­туцій, представлених Урядом. Він встановлює категорії та ранги посад публіч­них службовців.

—Уряд затверджує перелік (реєстр) посад публічних службовців політич­ної (особистої) відданості Прем'єр-міністра, а також єдині посади публічних службовців Урядової Канцелярії, міністерств, урядових департаментів та агентств під контролем міністрів. Він встановлює категорії та ранги посад пуб­лічних службовців.

— Посадові інструкції та перелік посад публічних службовців в державних та муніципальних інституціях та агенціях затверджується:

1) керівниками державних та муніципальних інституцій та агенцій;

2) для Конституційного Суду Республіки Литва, Верховного Суду Литви, Верховного Адміністративного Суду Литви та інших судів — головами цих судів;

3) для офісів судових приставів — Міністром юстиції;

4) для системи прокуратур — Генеральним прокурором;

5) для губернаторів округу, їх заступників та представників Уряду — Уря­дом або уповноваженим міністром.

— Посади публічних службовців описуються згідно з Методологією для по­садової інструкції та Оцінки публічних службовців, що затверджені Урядом. Посадова інструкція посади встановлює категорію та ранг відповідної посади, спеціальні вимоги до публічного службовця на його посаді, функції, визначені для цієї посади.

Максимальна дозволена кількість посад публічних службовців та най­маних працівників, що працюють за контрактом та отримують зарплатню з державного бюджету та з державних грошових фондів, затверджується: Уря­дом — в Урядовій Канцелярії, міністерствах, Урядових департаментах та аген діях, підпорядкованих міністерствам; Президією Сейму — в Офісі Сейму та інституціях підзвітних Сейму; Президентом Республіки або уповноваженою ним особою — в Офісі Президента Республіки та інституціях підзвітних Пре­зиденту Республіки. Максимальна дозволена кількість посад публічних служ­бовців та найманих працівників, які працюють за контрактом найму та отри­мують зарплатню з муніципального бюджету, в муніципальних інституціях та агенціях затверджується муніципальною радою.

Глава III

Набір на посади публічних службовців

Стаття 9. Загальні вимоги до набору на посади публічних службов­ців

— Кожна особа, призначена на посаду публічного службовця, повинна від­повідати таким загальним вимогам:

1) бути громадянином Республіки Литва;

2) володіти литовською мовою;

3) бути у віці не молодше 18 та не старше 62 років та 6 місяців;

4) мати освіту, необхідну, щоб обіймати посаду публічного службовця цієї категорії.

— Вимога бути у віці не старше 62 з половиною років не стосується пуб­лічних службовців політичної (особистої) відданості та тимчасово виконуючих обов'язки публічних службовців.

— Наступні особи не мають права перебувати на посаді публічного служ­бовця:

1) визнана винною у тяжкому злочині або злочині проти публічної служби згідно з процедурою визначеною законами, якщо судимість не знято та не по­гашено;

2) той, чиє право бути на посаді публічного службовця обмежено судом;

3) той, чиє подружжя, близький родич або особа, яка має до нього відно­шення тісним союзом обіймає посаду публічного службовця в державній або муніципальній інституції або агенції, якщо вони будуть в прямому підпоряд­куванні згідно з обійнятими посадами;

4) той, кого визнано, з юридичної точки зору, недієздатним відповідно до процедури, визначеної законами;

5) той, хто є членом організації, що заборонена відповідно до процедури, визначеної законами;

6) у випадках, передбачених іншими законами.

— До осіб, призначених на посаду публічного службовця також встановлю­ються спеціальні вимоги, викладені в окремій посадовій інструкції.

— Набір на посаду публічного службовця регулюється цим Законом, інши­ми законами та процедурою затвердженою Урядом.

Стаття 10. Набір на посаду публічних службовців

1. Набір на посаду професійних публічних службовців здійснюється:

1) в Офісі Сейму — Канцлером Сейму;

2) в Офісі Президента Республіки — Президентом Республіки або упов­новаженою ним особою;

3) для посади представника Уряду в Європейському Суді з прав людини — Урядом;

4) в державних та муніципальних інституціях та агенціях — керівника­ми цих інституцій та агенцій;

5) в Конституційному Суді Республіки Литва, Верховному Суді Литви, Верховному Адміністративному Суді Литви — канцлером суду; та для посади канцлера — Головою суду;

6) в інших судах — Головою суду.

2) Набір на посаду публічних керівників проводиться:

2) в інституціях та агенціях підпорядкованих Сейму — інституціями та особами уповноваженими законами;

2) в Офісі Президента Республіки — Президентом Республіки або упов­новаженою ним особою;

2) для посади представника Уряду — Урядом;

2) в державних інституціях та агенціях — керівниками державних інс­титуцій та агенцій, що є вищими за субординацією;

2) для посади адміністратора муніципалітету та інспектора муніципалі­тету — муніципальною радою.

3) Набір на посади публічних службовців політичної (особистої) відда­ності проводиться:

3) публічних службовців політичної (особистої) відданості Голови Сей­му, заступників Голови Сейму — Головою Сейму, заступниками Голови Сейму або уповноваженими ними особами;

3) в Офіс Президента — Президентом Республіки або уповноваженою ним особою;

3) публічних службовців політичної (особистої) відданості Прем'єр- міністра — Прем'єр-Міністром або уповноваженою ним особою;

3) в міністерстві — міністром;

3) губернатора округу та його заступника — Урядом;

3) в муніципальних інституціях — мером муніципалітету.

4) Якщо інші закони (окрім статутів та Закону про дипломатичну служ­бу) передбачають інші умови та процедури набору на посаду публічного служ­бовця, то застосовуються положення цього Закону.

5) Контракти найму з публічними службовцями не укладаються.

Стаття 11. Набір на посади кар'єрних публічних службовців

— Набір на посаду кар'єрних службовців проводиться:

1) на конкурсній основі;

2) без конкурсу.

— Особа, що претендує на посаду публічного службовця на конкурсній основі, екзаменується письмово (тест) та усно (інтерв'ю). В процесі інтерв'ю оцінюється кваліфікація особи виконувати функції, визначені в посадовій інс­трукції посади публічного службовця. Вимога мати стаж у публічній службі не стосується особи, що претендує на посаду кар'єрного публічного службов­ця, окрім випадків, обумовлених іншими законами.

— Особи, згадані у параграфі 2 статті 43 цього Закону можуть бути при­йняті на посаду кар'єрного публічного службовця без конкурсу. У випадку, якщо є дві або більше таких осіб, вони екзаменуються усно (інтерв'ю).

— Особа або колегіальні державні або муніципальні інституції, що най­мають публічного службовця на посаду (надалі — особа, що наймає публічного службовця на посаду) можуть оголосити конкурс стосовно набору на посаду кар'єрного публічного службовця, якщо він представив на розгляд інформа­

цію про вакантну посаду кар'єрного публічного службовця Агенції управлін­ня публічною службою та не отримав ніякої інформації з цієї агенції про осіб, згаданих в параграфі 2 статті 43 цього Закону протягом 7 робочих днів після подання (представлення). Ці особи повинні бути найняті за умови, що вони за­довольнять вимоги, визначені в посадовій інструкції посади.

Стаття 12. Набір на посаду публічних службовців політичної (осо­бистої) відданості

Набір на посаду публічних службовців політичної (особистої) відданості здійснюється без конкурсу на вибір державного політика або колегіальної де­ржавної інституції. Набір на цю посаду здійснюється на термін, що не пере­вищує термін повноважень державного політика або колегіальної державної інституції, що найняла його на посаду.

Стаття 13. Набір на посаду публічних керівників

— Публічні керівники наймаються за результатами конкурсу або на ос­нові політичної (особистої) відданості у випадках, визначених законами.

— Особа, що наймається на посаду публічного керівника за результа­тами конкурсу екзаменується письмово (тест) або усно (інтерв'ю). В процесі інтерв'ю оцінюється кваліфікація особи, що виконує функції, визначені в по­садовій інструкції публічного службовця.

Стаття 14. Набір тимчасово виконуючих обов'язки публічних службовців

1) Виконуючі обов'язки публічних службовців наймаються на посаду без конкурсу.

2) Виконуючі обов'язки публічних службовців наймаються на посаду кар'єрного публічного службовця, який тимчасово не може виконувати свої обов'язки та обіймати посаду до повернення тимчасово відсутнього кар'єрного публічного службовця, але на термін, що не перевищує три роки.

Глава IV

Обов'язки та права публічних службовців

Стаття 15. Обов'язки публічних службовців

1. Публічні службовці повинні:

2) дотримуватися Конституції та законів Республіки Литва;

3) бути відданим Державі Литва та її конституційному порядку;

4) поважати права та свободи людини, служити публічним інтересам;

5) належним чином виконувати функції, визначені в посадовій інструк­ції та своєчасно виконувати встановлені завдання;

6) дотримуватися принципів та правил етики публічних службовців, встановлених цим Законом та іншими правовими актами;

7) дотримуватися внутрішніх регуляцій державних та муніципальних інституцій та агенцій;

8) надавати інформацію про свою роботу згідно з процедурою, передбаче­ною правовими актами;

9) вчитися згідно з процедурою, передбаченою цим Законом;

10) утримуватися від використання та відмовлятися від можливості ви­користовувати службову або пов'язану з роботою інформацію в інших відноси­нах, ніж як встановлено законами або іншими правовими актами;

2) утримуватися від використання державного або муніципального май­на для діяльності, що не стосується роботи;

3) утримуватися від участі у діяльності, визначеної в статті 17 цього За­кону, не сумісної з посадою публічного службовця, та від використання служ­бового (робочого) часу для інших цілей, окрім наукової та викладацької діяль­ності у вищих навчальних закладах або в інституціях підвищення кваліфікації публічних службовців та неформального навчання дорослих.

2. Закони також можуть передбачати інші обов'язки публічних служ­бовців.

Стаття 16. Права публічних службовців

3) Публічні службовці мають право:

3) на кар'єру в публічній службі відповідно до своєї кваліфікації. Це пра­во гарантується тільки кар'єрним публічним службовцям;

3) отримувати зарплатню, встановлену законами та іншими правовими актами;

3) на навчання згідно з процедурою, передбаченою цим Законом з фі­нансуванням з державного та муніципального бюджетів;

3) на відпустку, як передбачено цим Законом та іншими правовими акта­ми;

3) на державну соціальну страхову пенсію, соціальні та інші гарантії, передбачені цим Законом та іншим правовими актами;

3) на страйк, окрім публічних службовців, що обіймають пост голови департаменту в державній або муніципальній інституції або агенції чи вищі посади;

3) на членство в профспілці, організаціях та об'єднаннях, а також на членство в політичних партіях та організаціях та на участь в політичній діяльності поза службовим (робочим) часом.

3) Коли термін призначення особи на посаду державного політика, тер­мін Сейму або муніципальної ради закінчується, або особа подає в відставку чи звільнена з посади державного політика, особа, яка перед призначенням на посаду державного політика або перед обранням на посаду члена Сейму чи муніципальної ради була публічним службовцем (окрім публічних службовців політичної (особистої) відданості) має право, згідно з процедурою передбаченою Урядом, поновити статус публічного службовця (окрім публічних службовців політичної (особистої) відданості) протягом 3-ох місяців після виникнення умов про які йшлося вище, тобто бути поновленим на своїй попередній посаді, або, якщо це неможливо, бути призначеним на іншу посаду тієї ж категорії та рангу. Публічному службовцеві, що закінчив обов'язкову основну військову службу або альтернативну національну оборонну службу гарантується право бути поновленим на попередній посаді тієї ж державної або муніципальної інс­титуції або агенції.

3) Публічні службовці, що є членами профспілки мають право брати участь в обговоренні спірних питань стосовно оцінки публічних службовців, просування по службі, накладання дисциплінарних санкцій, а також в органі­зації діяльності профспілок. 10 годин службового (робочого) часу на місяць по­винно бути виділено з цією метою та з виплатою зарплатні за цей час.

3) Закони також можуть передбачати інші права публічних службовців. Стаття 17. Діяльність, несумісна з посадою публічного службовця

Публічний службовець не повинен:

1) бути виборним (призначеним) членом підприємницької організації за винятком випадків, коли його обрано або призначено цим членом затвер­дженням державної або муніципальної інституції чи агенції, або отримувати зарплатню чи іншу платню за цю діяльність, за винятком випадків, передбаче­них законами. Зарплатня призначена публічному службовцю, який є обраним (призначеним) членом підприємницької організації або інші виплати переда­ються до державного бюджету, якщо публічний службовець отримує зарплат­ню з державного бюджету, або до муніципального бюджету, якщо публічний службовець отримує зарплатню з муніципального бюджету;

— заключати договір від імені державної або муніципальної інституції чи агенції, де він обіймає посаду з індивідуальними (персональними) підпри- ємництвами, товариствами (компаніями), де власником, генеральним або пар­тнером з обмеженою майновою відповідальністю є чоловік (дружина), близь­кий родич або особа, що має відношення до цього публічного службовця через шлюб, а також з публічними компаніями, де він або його дружина (чоловік), близький родич або особа, що має відношення до нього через шлюб, обіймають або за дорученням іншої особи управляють (контролюють) більше 10 процен­тами статутного капіталу або акцій;

— представляти литовські та іноземні підприємства, інституції чи аген­ції або їздити закордон за рахунок підприємств або іншим чином використову­вати фонди цих підприємств;

— працювати найманим працівником, радником, експертом або кон­сультантом в приватних юридичних особах, державних або муніципальних підприємствах, публічних закладах, або отримувати зарплатню додатково, ніж встановлено цим Законом, за винятком зарплатні за роботу в виборчих комісіях усіх рівнів та референдумів та за роботу за контрактом в виборчих комісіях та комісіях з референдуму, а також за наукову та викладацьку діяль­ність в вищих навчальних закладах або в інституціях підвищення кваліфікації публічних службовців, за неформальну освіту дорослих, за проекти правових актів (за умови, що ця діяльність не визначена в посадовій інструкції публіч­ного службовця), коли його уповноважено резолюцією Сейму або рішенням Президії Сейму, розпорядженням Голови Сейму, постановою Президента Рес­публіки, резолюцією Уряду або рішенням Прем'єр-Міністра готувати проекти правових актів, також за винятком авторського гонорару за працю, що вва­жається предметом права на інтелектуальну власність;

— обіймати більше, ніж одну посаду публічного службовця.

Глава V

Кар'єрний розвиток публічних службовців

Стаття 18. Переведення кар'єрних публічних службовців на вищі посади та тимчасове переведення на інші посади публічних службов­ців

1. Кар'єрний публічний службовець може бути переведений на вищу по­саду публічного службовця без конкурсу рішенням особи, що прийняла його на посаду, тільки у випадку, коли цього кар'єрного публічного службовця оці­нено Оціночною Комісією публічних службовців (надалі — Оціночна Комісія).

1) Коли цього вимагає робота, особа, що найняла на посаду кар'єрного публічного службовця, має право на тимчасове переведення публічного служ­бовця на іншу посаду кар'єрного публічного службовця в тій же державній або муніципальній інституції чи агенції, що розташована в тому ж або іншому міс­ці.

2) Коли цього вимагає робота, та зі згоди на це керівників інституцій чи агенцій, особа, що найняла кар'єрного службовця на посаду, має право на тимчасове переведення кар'єрного публічного службовця на іншу посаду кар'єрного публічного службовця в іншу державну або муніципальну інститу­цію чи агенцію, розташовану в тому ж або іншому місці.

3) Тимчасове переведення кар'єрного публічного службовця на іншу по­саду можливе тільки з його письмової згоди, окрім випадків стану війни, край­ньої необхідності або незвичайних ситуацій.

4) Кар'єрний публічний службовець не може бути переведеним на іншу посаду на тимчасовій основі на період, що перевищує один рік за п'ять років його роботи в службі.

5) Кар'єрний публічний службовець, переведений на іншу посаду на тимчасовій основі, отримує зарплатню не менше своєї зарплатні до переве­дення.

Стаття 19. Переведення кар'єрних публічних службовців на іншу посаду в Литовських дипломатичних представництвах, консульських інституціях та представництвах в міжнародних організаціях, а також в закордонних та міжнародних інституціях

2) Кар'єрний публічний службовець за його письмової згоди може бути переведеним на іншу посаду в Литовських дипломатичних представництвах, консульських інституціях та представництвах в міжнародних організаціях, а також в закордонні або міжнародні інституції, коли його направили представ­ляти Республіку Литва та на тимчасову роботу в закордонних чи міжнародних інституціях. За загальним правилом, кар'єрний публічний службовець, пере­ведений таким чином може займати інший пост терміном, що не перевищує три роки, якщо не передбачено міжнародним договором.

3) Кар'єрний публічний службовець може бути переведеним на іншу по­саду згідно з параграфом 1 цієї статті, з передбаченими спеціальними вимога­ми, що викладені в посадовій інструкції посади, на яку його переведено.

4) Процедура переведення публічних службовців на посади та відкли­кання, зазначена в параграфі 1 цієї статті, особливості зарплатні та соціальних гарантій протягом служби закордоном встановлюється законами та іншими правовими актами.

Стаття 20. Мобільність кар'єрних публічних службовців

4) У випадку вакантної посади кар'єрного публічного службовця, кар'єрний публічний службовець може на вимогу бути переведеним на іншу посаду того ж або нижчого рангу в тій або іншій державній чи муніципальній інституції або агенції.

4) Посади двох кар'єрних публічних службовців того ж рангу можуть бути обмінено за їх проханням.

4) Кар'єрний публічний службовець може бути переведеним на іншу по­саду у випадках, зазначених в параграфах 1 та 2 цієї статті з вимогами зазна­ченими в посадовій інструкції.

Стаття 21. Кваліфікаційні класи публічних службовців

4) Існує три кваліфікаційні класи публічних службовців, перший — ви­щий клас, третій — нижчий.

4) При прийомі публічних службовців на посаду, їм може бути надано у вигляді оцінювання третій кваліфікаційний клас. В цьому випадку термін 20 робочих днів на повідомлення, як викладено в параграфі 5 статті 22 не за­стосовується.

Стаття 22. Оцінювання публічних службовців та їх діяльності

4) Мета оцінювання публічного службовця та його діяльності — оцінити діяльність та кваліфікацію публічного керівника або кар'єрного публічного службовця.

4) Діяльність кар'єрного публічного службовця протягом календарного року оцінюється його прямим начальником, діяльність публічного керівника оцінюється особою, що прийняла публічного службовця на посаду або упов­новаженою ним особою. Наприкінці кожного календарного року прямий на­чальник публічного службовця або особа, що прийняла публічного службовця на пост чи уповноважена ним особа оцінюють діяльність (виконання) публіч­ного службовця як бездоганне, добре або незадовільне. У випадку, коли вико­нання публічного службовця оцінено як бездоганне або незадовільне, публіч­ного службовця оцінює оціночна комісія.

4) Кар'єрний публічний службовець оцінюється оціночною комісією, встановленою керівником державної або муніципальної інституції чи аген­ції. Публічні керівники, члени оціночної комісії та публічні службовці 18-20 рангів оцінюються оціночною комісією, встановленою керівником Агенції уп­равління публічною службою. Керівник Агенції управління публічною служ­бою формує оціночну комісію з публічних службовців різних державних або муніципальних інституцій чи агенцій. Муніципальний адміністратор, муні­ципальний інспектор та члени оціночної комісії публічних службовців муні­ципальних інституцій або агенцій оцінюються оціночною комісією, встанов­леною муніципальною радою.

4) Оціночна комісія затверджується на 2 роки. Оціночна комісія скла­дається з 5 або 7 службовців. В державних або муніципальних інституціях чи агенціях, де є профспілка, одним членом оціночної комісії повинен бути пред­ставник профспілки цієї державної або муніципальної інституції чи агенції.

4) Особа, що прийняла публічного службовця на посаду інформує пуб­лічного службовця та Агенцію управління публічною службою про майбутнє оцінювання цього публічного службовця в державній або муніципальній ін­ституції чи агенції не пізніше ніж за 20 робочих днів до початку оцінювання. Керівник Агенції управління публічною службою або уповноважений ним публічний службовець може брати участь в роботі оціночної комісії державної або муніципальної інституції чи агенції як член цієї комісії.

4) Оціночна комісія може оцінити публічного службовця як бездоганно, добре чи незадовільно. Оціночна комісія має право запросити прямого началь­ника публічного службовця, що оцінюється брати участь в засіданні.

4) За бездоганну оцінку публічного службовця оціночна комісія пропо­нує особі, що найняла публічного службовця на посадою або:

4) надати вищий кваліфікаційний клас публічного службовця;

4) перевести кар'єрного публічного службовця на вищу посаду;

зберігати той же (вищий) кваліфікаційний клас та премії (надбавки), отримані за цей кваліфікаційний клас, якщо немає можливості запропонува­ти вищу посаду в державній або муніципальній інституції чи агенції.

4) За незадовільну оцінку публічного службовця оціночна комісія про­понує особі, що найняла публічного службовця на посаду, одне з наступного:

4) вдосконалити кваліфікацію публічного службовця;

4) надати нижчий кваліфікаційний клас публічному службовцю;

4) перевести кар'єрного публічного службовця на нижчу посаду;

4) звільнити публічного службовця зі служби, якщо оцінка незадовільна два рази поспіль.

4) Рішення, пропоновані оціночною комісією, як зазначено в пункті 1 параграфа 7 та в пунктах 1, 2 та 4 параграфа 8 цієї статті цього Закону, є обов'язковими для особи, що найняла публічного службовця на посаду.

4) Публічний службовець, чиє виконання було оцінено як добре його прямим начальником, зберігає той же кваліфікаційний клас. Якщо оцінка ви­конання публічного службовця його прямим керівником добра два роки пос­піль, публічний службовець оцінюється тільки на його прохання (вимогу).

4) Публічний службовець, чиє виконання було оцінено як бездоганне його прямим керівником, але оціночна комісія оцінює інакше, зберігає той же кваліфікаційний клас.

4) Оціночна комісія за бездоганну оцінку публічного керівника пропонує рішення, передбачене пунктом 1 параграфа 7 цієї статті, та за незадовільну оцінку публічного керівника пропонує рішення, згадане в пунктах 1, 2 або 4 параграфа 8 цієї статті.

4) Якщо немає сумнівів щодо діяльності публічного керівника або кар'єрного публічного службовця, за письмовою заявою публічного службов­ця перевести його на вищу посаду, особливе (позачергове) оцінювання публіч­ного службовця може бути проведено за письмовим мотивуванням прямого на­чальника публічного службовця та за рішенням (наказом) особи, що найняла публічного службовця на посаду. Особливе оцінювання може бути проведено не раніше, ніж через шість місяців після чергового оцінювання публічного службовця.

4) Вагітні та годуючі матері — публічні службовці оцінюються оціноч­ною комісією тільки за їх проханням.

4) Рішення особи, що найняла публічного службовця на посаду, прийня­те згідно з пропозиціями оціночної комісії може бути оскаржено згідно з про­цедурою, викладеною Законом про адміністративне провадження.

4) Процедура присвоєння (надання) кваліфікаційних класів публічних службовців, а також критерії оцінювання діяльності публічних службовців та процедура оцінювання публічних службовців встановлюється Урядом.

Глава VI Оплата

Стаття 23. Оплата

— Оплата публічного службовця складається з:

1) основної зарплатні;

2) надбавок;

3) додаткових виплат.

— Розмір надбавок та додаткових виплат не може перевищувати 70 % від основної зарплатні.

Стаття 24.Основна зарплатня

— Основна зарплатня встановлюється згідно з рангом посади і однакова для всіх посад одного рангу.

— Розмір основної зарплатні встановлюється з застосуванням коефіцієн­ту основної зарплатні. Застосування коефіцієнту до посад кожного рангу вста­новлюється цим Законом (Додаток). Одиниця коефіцієнту основної зарплатні відповідає розміру мінімальної місячної зарплатні (надалі — ММЗ), затвер­дженої Урядом. Розмір основної зарплатні вираховується збільшенням від­повідного коефіцієнта основної зарплатні розміром ММЗ. Основна зарплатня заокруглюється таким чином, що останньою повинна бути цифра 0 чи 5.

— Публічним службовцям, що працюють не всі робочі дні місяця або не повний день (на півставки), плата нараховується таким чином: розмір ос­новної зарплатні ділиться на кількість робочих годин або днів місяця згідно з робочим графіком публічного службовця або державної чи муніципальної інституції чи агенції; нарахування плати за робочу годину або робочий день множиться на кількість годин або днів роботи публічного службовця.

Стаття 25. Надбавки

1) Публічному службовцю виплачуються такі надбавки:

2) за тривалість служби для Держави Литва (надалі — тривалість служби);

3) за кваліфікаційний клас або кваліфікаційну категорію;

4) за службовий ранг;

5) за дипломатичний ранг.

2) Додаткові надбавки, що виплачуються публічним службовцям ста­новлять 3 проценти від основної зарплатні за три роки служби для Держави Литва. Розмір цієї надбавки не може перевищувати ЗО процентів від основної зарплатні.

3) Надбавка за третій кваліфікаційний клас становить 15 процентів, за другий кваліфікаційний клас — ЗО процентів, за перший кваліфікаційний клас — 50 процентів від основної зарплатні.

4) Надбавка, зазначена в пункті 2 параграфа 1 цієї статті, гарантується до наступного оцінювання публічного службовця. Публічному службовцеві, якого оцінено згідно з процедурою, зазначеною в параграфі 13 статті 22 цього Закону, гарантується надбавка до наступного оцінювання.

5) Надбавка, зазначена в пункті 2 параграфа 1 цієї статті не виплачуєть­ся публічним службовцям політичної (особистої) відданості.

6) Надбавки за службовий ранг або кваліфікаційну категорію можуть виплачуватися тільки статутним публічним службовцям, згідно з процедурою визначеною статутами. Статутним публічним службовцям не виплачується надбавка за кваліфікаційний клас, окрім публічних службовців, чия служба регулюється Законом про дипломатичну службу.

7) Надбавки, зазначені в пунктах 2, 3 та 4 параграфа 1 цієї статті не по­винні перевищувати 55 відсотків від основної зарплатні.

Стаття 26. Додаткові виплати

1. Публічні службовці мають право на такі додаткові виплати:

2) за роботу в вихідні дні, свята та вночі;

3) за роботу в шкідливих, дуже шкідливих та небезпечних умовах;

4) за діяльність, що перевищує звичайне робоче навантаження, або за ви­конання додаткових завдань поза встановлені робочі часи. Додаткові завдання повинні бути сформульовані письмово.

4) Додаткові виплати, вказані в пункті 3 параграфа 1 цієї статті не випла­чуються за період, що перевищує один рік після її надання, окрім публічних службовців політичної (особистої) відданості. Якщо публічний службовець змушений працювати в умовах, зазначених в пункті 3 параграфа 1 цієї статті більше одного року, вони вважаються to have become of a permanent nature. В цьому випадку повинно бути вирішено питання щодо внесення відповідної поправки до посадової інструкції публічного службовця.

4) Додаткові виплати, зазначені в пунктах 1, 2 та 3 параграфа 1 цієї стат­ті не повинні перевищувати 60 процентів від основної зарплатні.

Глава VII

Засоби заохочення та відповідальність публічних службовців

Стаття 27. Засоби заохочення та нагороди

4) Згідно з процедурою, визначеною цим Законом та іншими правовими актами, публічним службовцям можуть надаватися стимули, засоби заохочен­ня за бездоганне виконання особою, що найняла їх на посаду.

4) Публічним службовцям надаються такі засоби заохочення:

4) подяка;

4) особистий подарунок;

4) одноразова виплата згідно з процедурою, встановленою Урядом.

4) За видатну публічну службу публічний службовець висувається на де­ржавну нагороду.

4) Засоби заохочення та нагороди надані публічному службовцю зано­сяться до його особистої справи.

Стаття 28. Відповідальність публічних службовців

Публічні службовці несуть дисциплінарну відповідальність за порушення службових обов'язків. Публічні службовці несуть матеріальну відповідаль­ність за шкоду, заподіяну державній або муніципальній інституції чи агенції.

Стаття 29. Дисциплінарні санкції

— Дисциплінарні санкції накладаються за порушення службових обов'язків згідно з цим Законом.

— Дисциплінарні санкції застосовуються з урахуванням вини, причин, обставин та наслідків порушення службових обов'язків.

— За порушення службових обов'язків може бути застосовано одну з та­ких дисциплінарних санкцій:

1) попередження;

2) догана;

3) сувора догана;

4) звільнення зі служби.

— Звільнення зі служби як дисциплінарна санкція може бути накладена за:

1) діяльність, несумісну з публічною службою;

2) порушення вимог Закону про конфлікт (координацію) публічних та при­ватних інтересів в публічній службі з метою отримання незаконного доходу або привілеїв для себе або інших;

3) відсутність на роботі один або декілька робочих днів без поважної при­чини;

4) появу в алкогольному, наркотичному або токсичному сп'янінні в робочі години, що ображає людську гідність публічного службовця чи дискредитує авторитет державної або муніципальної інституції чи агенції;

5) інші випадки, передбачені законами.

4. Звільнення зі служби за неправомірні дії, за підставами, не визначени­ми в пунктах 1-4 параграфа 4 цієї статті, якщо перед цим публічному служ­бовцю було винесено сувору догану як дисциплінарну санкцію хоча б один раз впродовж останніх 12 місяців.

Стаття ЗО. Накладення дисциплінарних санкцій

1) Дисциплінарні санкції накладаються не пізніше одного місяця після дня виявлення неправомірних дій. Процедура накладення дисциплінарних санкцій починається з ініціативи публічного керівника чи прямого началь­ника публічного службовця, у разі отримання офіційної інформації про пору­шення службових обов'язків публічним службовцем. Дисциплінарна санкція не може бути накладена, якщо шестимісячний термін закінчився з дня вчи­нення проступку або з дня його виявлення.

2) Термін, про який йшлося в параграфі 1 цієї статті, не включає час, коли публічний службовець був відсутній на роботі з причини хвороби чи свят.

3) Один випадок порушення службових обов'язків карається тільки од­нією дисциплінарною санкцією.

4) Якщо очевидно, що порушення службових обов'язків має ознаки кримінального злочину або адміністративного порушення, процедура накла­дення дисциплінарних санкцій повинна бути призупинена, а матеріали офіцій­ного розслідування передаються до інституції, що має право розслідувати від­повідні випадки. Якщо кримінальна або адміністративна справа припинена, або особу звільнено від кримінальної або адміністративної відповідальності, процедура накладання дисциплінарної санкції повинна бути продовжена та дисциплінарна санкція повинна бути накладена не пізніше ніж через один місяць після інциденту, за умови, що минуло не більше року з прийняття рі­шення інституцією, що має право розслідувати відповідний випадок. Якщо термін, що перевищує один рік, закінчився, процедура накладення дисциплі­нарної санкції припиняється.

5) Дисциплінарна санкція накладається особою, що прийняла публічно­го службовця на посаду.

6) Рішення про накладення дисциплінарної санкції може бути оскарже­но згідно з процедурою, визначеною Законом про адміністративне провадження.

7) Процедура накладення дисциплінарних санкцій на публічних служ­бовців встановлюється Урядом.

Стаття 31. Закінчення дисциплінарної санкції

7) Публічний службовець вважається таким, що не несе дисциплінарну санкцію після закінчення одного року з часу накладення дисциплінарної санк­ції.

7) Дисциплінарна санкція може бути скасована мотивованим рішенням особи, що наклала її, раніше терміну, визначеного в параграфі 1 цієї статті або, якщо публічному службовцю дають державну нагороду.

Стаття 32. Умови матеріальної відповідальності та процедура ком­пенсації за шкоду

1. Публічний службовець компенсує пряму матеріальну шкоду, спричи­нену протиправною дією державній або муніципальній інституції чи агенції.

2) Публічний службовець компенсує в повному обсязі шкоду, визначену в параграфі 1 цієї статті, яку він завдав, виконуючи внутрішні адміністративні обов'язки, але сума, яку треба компенсувати за шкоду не може перевищувати 6 середніх зарплат публічного службовця.

2) Публічний службовець може добровільно компенсувати шкоду, завда­ну державній або муніципальній інституції чи агенції.

2) Якщо публічний службовець не компенсував шкоду таким же чином або грошима добросовісно за взаємною згодою, компенсація за причинену шкоду може бути утримана з зарплатні публічного службовця, не перевищу­ючи середню заробітну плату, рішенням особи, що прийняла цього публічного службовця на посаду. Рішення про компенсацію шкоди повинно бути прийня­то не пізніше одного місяця після виявлення шкоди. Частина некомпенсованої шкоди стягується в судовому порядку.

2) При стягненні компенсації в судовому порядку, сума не може переви­щувати 20 відсотків зарплатні, що виплачується публічному службовцю щомі­сяця.

2) Якщо публічний службовець не згоден з рішенням особи, що прий­няла його на службу стосовно компенсації шкоди, спричиненої державній або муніципальній інституції чи агенції, він має право звернутися до суду. Заява до суду тимчасово зупиняє відшкодування компенсації шкоди.

Стаття 33. Право регресу державної та муніципальної інституції та агенції, що стосується публічного службовця, який завдав шкоду

2) Будь-яка шкода, заподіяна порушенням службових обов'язків де­ржавної або муніципальної інституції чи агенції повинна бути компенсована згідно з процедурою, встановленою Цивільним кодексом.

2) Державна або муніципальна інституція чи агенція, що компенсува­ла шкоду, заподіяну публічним службовцем, має право регресу до публічного службовця, що спричинив шкоду, на компенсацію в розмірі, що вона виплати­ла, але не перевищує 9 середніх зарплат публічного службовця. Компенсація шкоди відшкодовується з зарплатні публічного службовця та не може переви­щувати 20 процентів від зарплатні, що виплачується публічному службовцю щомісяця.

2) Керівник та члени колегіальної державної або муніципальної інститу­ції повинні солідарно компенсувати державній або муніципальній інституції чи агенції шкоду, заподіяну рішеннями цієї колегіальної інституції, що були прийняті в порушення законів та інших правових актів Республіки Литва. Ті особи, що голосували проти такого рішення або були відсутні на засіданні, коли було прийняте таке рішення та подали письмову заяву керівнику інституції впродовж семи днів після того, як вони дізналися про таке рішення, звільня­ються від обов'язку компенсації шкоди. Заява про звільнення або відкликання керівника чи члена колегіальної державної або муніципальної інституції з по­сади не звільняє їх від компенсації шкоди, заподіяної через їх провину. Спори стосовно компенсації шкоди вирішуються у судовому порядку.

Стаття 34. Відсторонення з посади

1. Прямий начальник публічного службовця, що з'явився на роботу в ал­когольному, наркотичному сп'янінні або під дією токсичних речовин, може відсторонити його від роботи цього дня та тимчасово припинити виплату його за­рплатні. В інших випадках публічний службовець може бути відстороненим з по­сади його безпосереднім начальником тільки на основі, встановленій законами.

4) Прямий начальник публічного службовця повинен відсторонити пуб­лічного службовця з посади та тимчасово припинити виплату його зарплатні на основі письмової вимоги керівників або державних чи муніципальних інс­титуцій або агентств, що за законом мають право відсторонювати.

4) Публічний службовець, якого відсторонили з посади, може з його зго­ди бути переведеним на нижчу посаду, за умови, що це не суперечить меті від­сторонення.

4) Після закінчення терміну відсторонення публічний службовець по­новлюється на його попередній посаді, за умови, що його відсторонення не да­вало підстав на його звільнення з посади.

4) Публічний службовець, якого було відсторонено за письмовою вимо­гою його прямого начальника або уповноваженими державними чи муніци­пальними інституціями, агенціями або керівниками безпідставно, має право вимагати компенсацію шкоди згідно з процедурою, визначеною законами.

Глава VIII

Соціальні та інші гарантії публічним службовцям

Стаття 35. Відпустки публічних службовців

Типи відпусток публічних службовців, їх мінімальна тривалість, проце­дура та умови надання відпусток та їх оплата регулюються цим Законом та ін­шими законами.

Стаття 36. Щорічна відпустка

4) Щороку публічному службовцю надається 28 календарних днів щоріч­ної відпустки.

4) Публічному службовцю, що має п'ять років стажу служби за кожний послідовний трирічний період надаються додаткові 3 календарні дні щорічної відпустки; проте загальна тривалість щорічної відпустки не може бути більше 42 календарних днів.

4) Щорічна відпустка за перший рік в службі зазвичай надається публіч­ному службовцю після 6 місяців служби в цій державній або муніципальній інституції чи агенції.

Стаття 37. Неоплачувана відпустка

4) Неоплачувана відпустка на період, що не перевищує три місяці за сі­мейними обставинами або з інших причин може бути надана за взаємною зго­дою між особою, що прийняла публічного службовця на посаду, та публічним службовцем.

4) Неоплачувана відпустка для участі в виборах в члени Сейму, в Прези­денти Республіки або муніципальні ради надається згідно з процедурою, виз­наченою законами.

Стаття 38. Відпустка для підвищення кваліфікації

1. Професійному публічному службовцю зі стажем більше 3 місяців служби в цій державній або муніципальній інституції чи агенції за взаємною згодою між ним та особою, що прийняла його на посаду, може надаватися від­пустка до одного року для підвищення кваліфікації. В цьому разі кар'єрний публічний службовець зберігає свою посаду в публічній службі, але не отримує встановлену зарплатню.

2. Кар'єрний публічний службовець може використати відпустку, виз­начену в цій статті не більше одного разу на п'ять років.

Стаття 39. Відпустка в зв'язку з переведенням публічного службов­ця на іншу посаду

Кар'єрному публічному службовцю в зв'язку з переведенням на іншу посаду в іншому місцезнаходженні як визначено в статті 18 цього Закону, або переведенням на іншу посаду в Литовських дипломатичних місіях, консульсь­ких інституціях та місіях в міжнародних організаціях, а також в закордонні або міжнародні інституції як визначено в статті 19, дається до 5 вихідних днів для переїзду. На цей період кар'єрному публічному службовцю виплачується його середня заробітна плата, розрахована згідно з процедурою, встановленою Урядом.

Витрати на переміщення покриваються державною або муніципаль­ною інституцією чи агенцією, до якої переведено публічного службовця, згід­но з процедурою встановленою Урядом, за винятком витрат на тих, кого пере­ведено в закордонні або міжнародні інституції.

Стаття 40. Державне соціальне страхування, страхування здоров'я та пенсії

— Публічний службовець є суб'єктом обов'язкового соціального страху­вання та обов'язкового страхування здоров'я згідно з процедурою та умовами, затвердженими Законом про державне соціальне страхування та іншими зако­нами, що регулюють різні типи державного соціального страхування, а також Законом про страхування здоров'я.

— Публічним службовцям гарантується та виплачується державна соціаль­на страхова пенсія згідно з Законом про державні соціальні страхові пенсії.

—Обов'язкові внески державних соціальних страхових пенсій (допомоги) для подружжя публічного службовця, що працює в дипломатичних місіях та консульських агенціях Республіки Литва закордоном за період, проведений закордоном разом з публічним службовцем, що працює в дипломатичній місії або консульській агенції Республіки Литва, повинні виплачуватися згідно з процедурою та умовами, затвердженими в Законі про державне соціальне страхування та інших законах та правових актах. Це положення не застосо­вується, якщо подружжя публічного службовця має роботу.

— Термін, проведений подружжям закордоном разом з публічним служ­бовцем, що працює в дипломатичній місії або консульській агенції Республіки Литва, зараховується в період державного соціального страхування подружжя публічного службовця, за умови, що встановлені внески державного соціаль­ного страхування Республіки Литва були сплачені в цей період.

Стаття 41. Вихідна допомога та компенсації

1) Публічному службовцю, звільненому з посади з підстав, зазначених в пунктах 12 та 13 параграфа 1 статті 44 цього Закону, в день звільнення з по­сади виплачується вихідна допомога в розмірі двох його місячних середніх за­рплат. Публічному службовцю політичної (особистої) відданості, звільненому з посади з підстав, зазначених в пункті 6 параграфа 1 статті 44 цього Закону, в день його звільнення з посади виплачується вихідна допомога в розмірі од­нієї його місячної середньої зарплатні.

Публічному службовцю, звільненому з посади відповідно пункту 9 па­раграфа 1 статті 44 цього Закону виплачується вихідна допомога в розмірі се­редньої зарплатні, що він отримував до анулювання посади, зважаючи на тер­ мін служби публічного службовця в державній або муніципальній інституції чи агенції (термін служби в державній або муніципальній інституції чи агенції також включає період, протягом якого публічний службовець був переведе­ним на іншу посаду в випадках, визначених в статтях 18, 19 та 20 цього Зако­ну, а також в випадках, зазначених в параграфі 1 статті 43, коли публічного службовця було переведено на іншу посаду перед ліквідацією посади):

2) до п'яти років — двох місяців;

3) від п'яти до десяти років — трьох місяців;

4) від десяти до двадцяти років — чотирьох місяців;

5) більше двадцяти років — шести місяців.

2) Вихідна допомога, зазначена в параграфі 2 цієї статті виплачується державною або муніципальною інституцією чи агенцією, керівник якої при­йняв рішення стосовно ліквідації посади. Якщо посаду ліквідовано рішенням Сейму або Уряду, вихідна допомога виплачується інституцією або агенцією, уповноваженою законом або рішенням Уряду.

3) Виплата вихідної допомоги, зазначеної в параграфі 2 цієї статті почи­нається через місяць з дня звільнення публічного службовця та виплачується однаковими частинами щомісяця. Ця виплата припиняється, коли особа от­римує посаду публічного службовця. Якщо особа отримує посаду не в перший день місяця, то вихідна допомога виплачується тільки за дні місяця до допус­ку на посаду публічного службовця.

4) Публічні службовці, призначені на посади в дипломатичних місіях та консульських інституціях Республіки Литва або переведені на іншу поса­ду в Литовських дипломатичних місіях, консульських інституціях та місіях в міжнародних організаціях, а також в закордонних та міжнародних інститу­ціях, згідно з процедурною, встановленою Урядом, отримують відшкодування витрат, пов'язаних з їх роботою закордоном, та підтримкою їх подружжя та дітей (вихованців), супроводжуючих призначеного публічного службовця за­кордоном.

Стаття 42. Стаж служби

— Відповідно до цього Закону, стаж служби складається з кількості років служби для Держави Литва з 11 березня 1990 на посаді публічного службов­ця, беручи до уваги посади, зазначені в пунктах 1-6 параграфа 3 статті 4 цього Закону (за винятком членів муніципальних рад, що не були мером або заступ­ником мера). Стаж служби вираховується від початку служби (роботи) публіч­ного службовця в державній та муніципальній інституціях та агенціях або з дня призначення (обрання) на посаду в публічній службі згідно з процедурою, передбаченою цим Законом та іншими законами. Стаж в різні періоди в де­ржавній та муніципальній інституціях та агенціях додається. Стаж служби також включає час відпустки, вагітності та материнства, відпустку на догляд за дитиною, та відпустки, гарантованої статтями 37 та 38 цього Закону, а та­кож період отримання допомоги у зв'язку з хворобою або нещасним випадком. Беручи до уваги стаж служби, визначається сума премій (надбавок), зазначе­них в пункті 1 параграфа 1 статті 25, та тривалість щорічної відпустки, зазна­ченої в статті 39 цього Закону.

— Процедура обрахування стажу служби встановлюється Урядом.

Стаття 43. Інші гарантії

1. Кар'єрний публічний службовець, чия посада ліквідовується, має бути призначеним на іншу посаду професійного публічного службовця тієї ж категорії та рангу, або на посаду нижчого рангу, якщо немає такої посади та службовець дає свою згоду. Якщо до ліквідації посади кар'єрний публіч­ний службовець не призначений на іншу посаду, його звільняють з посади. Кар'єрному публічному службовцю повинно бути повідомлено в письмовій формі про ліквідацію посади не пізніше, ніж за два місяці. Інвалід, вагітна жінка (в випадку ліквідації державної або муніципальної інституції чи аген­ції), жінка та (чи) чоловік, що мають дітей (дитину) до 14 років, а також осо­ба, що досягає пенсійного віку не більше, ніж через п'ять років, повинна бути повідомлена письмово про ліквідацію посади за чотири місяці наперед.

1) Колишньому кар'єрному публічному службовцю (за винятком кар'єрних публічних службовців, які досягли 62 з половиною роки), звільне­ному з посади в результаті ліквідації посади, пропонується вакантна посада кар'єрного публічного службовця того ж або нижчого рангу впродовж 6 міся­ців з дня звільнення з посади згідно з процедурою, встановленою Урядом, за умови, що особа відповідає вимогам, які встановлені в статті 9 цього Закону.

2) Публічний службовець, що загинув, виконуючи свої обов'язки, помер закордоном, виконуючи свої обов'язки має бути похованим за державні кош­ти. Витрати, пов'язані з транспортуванням тіла публічного службовця, що помер закордоном, виконуючи свої обов'язки для Литви, оплачуються держа­вою згідно з процедурою, визначеною правовими актами. Опис фінансованих державою витрат на поховання визначається Урядом або уповноваженою ін­ституцією. Родині публічного службовця, що загинув виплачується загальна сума допомоги в розмірі 12 середніх місячних зарплат, що він отримував. Ця допомога виплачується незалежно від гранту на поховання, що надає Держав­ний соціальний страховий фонд.

3) Публічним службовцям гарантується збереження посади та встанов­леної зарплатні:

2) коли публічних службовців рішенням керівника державної або муні­ципальної інституції чи агенції направлено на навчання, передбачене цим За­коном;

3) коли публічних службовців відправлено в ділове відрядження — за ро­бочі дні в діловому відрядженні та за час подорожі впродовж ділової поїздки;

4) коли публічних службовців викликано повісткою до суду або право­охоронних органів чи контрольних органів;

5) коли публічні службовці за повісткою відбули для призивної комісії;

6) коли публічні службовці, призвані на підготовку, навчання або чер­гування згідно з Законом про військову службу. Публічному службовцеві на обов'язковій початковій військовій службі або альтернативній національ­ній оборонній службі гарантується тільки збереження посади;

7) у випадку смерті їх ближчих родичів — до трьох робочих днів;

8) медичним донорам — протягом робочих днів, коли їм повинно бути надано вихідний згідно з процедурою, передбаченою правовими актами;

9) коли публічні службовці зі згоди їх безпосередніх начальників відбу­ли до інституції охорони здоров'я або державної чи муніципальної інституції або агенції — один робочий день.

4) Збереження посади гарантується, коли кар'єрний публічний служ­бовець не може виконувати свої обов'язки з причини обов'язкової початкової військової служби або альтернативної національної служби захисту, відпус­тки для вдосконалення кваліфікації, материнства або догляду за дитиною, з

причини тимчасового переведення на іншу посаду, переведення на іншу поса­ду в Литовських дипломатичних місіях, консульських інституціях та місіях в міжнародних організаціях, а також в закордонних або міжнародних інсти­туціях. Подружжям кар'єрних публічних службовців, що супроводжують кар'єрних публічних службовців, переведених на іншу посаду в Литовських дипломатичних місіях, консульських інституціях та місіях в міжнародних ор­ганізаціях, а також в закордонних або міжнародних інституціях гарантується збереження їх посади, за умови, що вони були кар'єрними публічними служ­бовцями до їх відпустки.

1) Публічні службовці мають право на покриття витрат, пов'язаних з ді­ловими поїздками згідно з процедурою, встановленою Урядом.

2) Публічна служба публічного керівника або кар'єрного публічного службовця, які досягли 62 з половиною роки, може бути продовжена. Публіч­на служба публічного службовця, який досяг цього віку, може бути продов­жена особою, що найняла його на посаду. Він повідомляє Агенцію управління публічної служби про майбутнє подовження служби не менше, ніж за 10 ка­лендарних днів до дня продовження служби. Термін служби публічного керів­ника або професійного публічного службовця продовжується до одного року та загальний продовжений термін служби не може перевищувати п'ять років.

3) Публічним службовцям, що знаходяться у складному фінансовому становищі з причини їх захворювання, хвороби або смерті членів родини, стихійного лиха або втрати власності може бути надано допомогу в розмірі до п'яти ММЗ. Допомога надається особою, що призначила публічного служ­бовця на посаду, з фондів, що призначені для державної або муніципальної інституції чи агенції на оплату. Допомога публічному керівнику надається з фондів, призначених для виплат в його інституції.

4) Публічні службовці, яких відправлено державною або муніципальною інституцією чи агенцією в закордонне відрядження, повинні бути суб'єктом страхування від нещасних випадків та страхування здоров'я. Страхові витра­ти покриваються державною або муніципальною інституцією чи агенцією, що відправила публічного службовця в закордонну ділову поїздку з своїх бюджет­них фондів.

5) Інші закони можуть передбачати також інші гарантії.

Глава IX

Відставка публічного службовця з посади

Стаття 44. Відставка публічного службовця з посади

1. Публічний службовець має бути звільненим з посади у таких випад­ках:

2) він подає в відставку;

3) муніципальний інспектор або публічний службовець адміністрації муніципалітету вступає на посаду члена ради того ж муніципалітету, або пред­ставник Уряду вступає на посаду члена ради муніципалітету, адміністратив­ний контроль за яким він здійснює;

4) він втрачає громадянство Республіки Литва;

5) термі служби публічного керівника призначеного на посаду раніше за­кінчується зі вступом в силу цього Закону;

6) він не набув освіти, необхідної для займаної посади впродовж періоду, викладеного в прикінцевих та перехідних положеннях Закону про публічну службу;

7) термін призначення тимчасово виконуючого обов'язки публічного службовця на пост кар'єрного публічного службовця тимчасово нездатного ви­конувати свої обов'язки закінчився, або публічний службовець досягає 62 з по­ловиною років, або термін подовження його служби закінчується, або мандат державного політика або колегіальної державної влади, що призначили пуб­лічного службовця політичної (особистої) відданості на посаду, закінчується;

8) публічний службовець політичної (особистої) відданості втрачає дові­ру державного політика або колегіальної державної влади, що призначили його на посаду;

9) коли стає очевидно, що вступаючи на публічну службу, він надав не­правдиві документи, або вступаючи на публічну службу, він приховував або надав неправдиві дані, що роблять його непридатним для посади публічного службовця;

10) посада публічного службовця ліквідована;

11) оціночна комісія оцінила діяльність публічного службовця як неза­довільну 2 рази поспіль та рекомендувала звільнити його зі служби;

12) публічний службовець, звільнений з обов'язкової військової служби або альтернативної національної служб захисту не повернувся на обійману по­саду в публічну службу через два місяці;

13) публічного службовця, який обіймав цю посаду раніше, повернено на посаду рішенням суду, або коли стає очевидно, що приймаючи публічного службовця на посаду, вимоги, викладені в цьому Законі були порушені та ці порушення не можуть бути усунені;

14) він відсутній на роботі з причині тимчасової непрацездатності більше, ніж 120 календарних днів поспіль або більше, ніж 140 днів впродовж останніх дванадцяти місяців, за винятком законів, що передбачають збереження поса­ди довший період у випадках деяких хвороб, або коли публічний службовець не може обіймати посаду згідно з висновком медичної комісії або комісії по не­працездатності ;

15) публічний службовець, згідно з процедурою, передбаченою зако­нами, позбавлений особливих прав, пов'язаних з виконанням його прямих обов'язків;

16) накладено дисциплінарну санкцію, а саме звільнення з посади;

17) вироком суду накладено покарання на нього за серйозний злочин або злочин проти публічної служби, або вступає в силу покарання, що не дозволяє йому виконувати його обов'язки;

18) він відмовляється заключати контракт особистого найму, коли його посада не відноситься до посад публічних службовців.

18) Публічний службовець політичної (особистої) відданості повинен бути звільнений з посади в останній день мандату державного політика, який при­значив його на посаду, або на перших зборах новосформованої колегіальної де­ржавної влади.

18) Публічний службовець, що має намір подати в відставку повинен пові­домити особу, що найняла його на посаду, не пізніше, ніж за 14 календарних днів.

18) Публічний службовець не може бути звільненим з посади впродовж періоду тимчасової непрацездатності та вихідних, за винятком випадків, викладених в пунктах 1,6,8, 13, 14 та 16 параграфу 1 цієї статті.

2) Вагітний публічний службовець, а також публічний службовець, що перебуває в відпустці по догляду за дитиною до трьох років, не може бути звільненим зі служби з підстав, викладених в пунктах 4, 9 (окрім випадків, коли державна або муніципальна інституція чи агенція ліквідується), 10, 12, 13 та 15 параграфа 1 цієї статті.

2) Спори з приводу звільнення публічного службовця з посади розсліду­ються згідно з процедурою, передбаченою Законом про адміністративне про­вадження.

Глава X

Навчання публічних службовців

Стаття 45. Типи навчання публічних службовців

2) Публічні службовці забезпечуються такими типами навчання:

2) початковим навчанням, тобто опанування знань та розвиток навичок публічних службовців, призначених на посаду кар'єрного публічного служ­бовця. Початкове навчання складається з навчання згідно з загальними про­грамами для публічних службовців одного рангу. Кар'єрні публічні службовці після вступу на посаду повинні закінчити загальні початкові навчальні про­грами протягом року після прийому на посаду, якщо не закінчили їх раніше;

2) вдосконалення кваліфікації (навчання за місцем служби), тобто пос­тійне вивчення, вдосконалення спеціальних професійних знань та укріплення адміністративних навичок та можливостей з ініціативи публічного службовця або державної чи муніципальної інституції або агенції впродовж цілого тер­міну посаду або з метою просування в публічній службі. Публічні службовці при вступі на посади 18-20 рангів повинні закінчувати затверджені навчальні програми для публічних службовців 18-20 рангів протягом двох років після призначення на цю посаду.

2) Навчальні програми для публічних службовців розробляються згідно з вимогами до змісту навчальних програм, встановлених Міністром внутріш­ніх справ. Загальні за місцем праці навчальні програми в зонах Європейсь­кої інтеграції та управління персоналом, навчальні програми для публічних службовців 18-20 рангів розробляються, та навчання публічних службовців згідно з цими програмами здійснюється Литовським інститутом публічної ад­міністрації. Інші навчальні програми розробляються, та навчання публічних службовців згідно з цими програмами здійснюється інституціями вдоскона­лення кваліфікації публічних службовців, затверджених згідно з процедурою, встановленою Міністром внутрішніх справ.

Стаття 46. Фінансування навчання публічних службовців

— Навчання публічних службовців фінансується державою та муніци­палітетами. Державні та муніципальні бюджети відводять фонди для навчан­ня публічних службовців державних та муніципальних інституцій та агентств. Ці фонди повинні становити не менше 1 відсотка і не більше 5 відсотків асигну­вань на виплату публічним службовцям.

Якщо тривалість навчального курсу 3 місяці та навчання фінансується з державного або муніципального бюджетів, повинно бути укладено контракт з публічним службовцем відносно повернення грошей, асигнованих на нав­чання. Цей контракт передбачає, що гроші повинні бути повернені публічним службовцем за умови, що він:

5) подає в відставку з посади публічного службовця менше ніж через рік після закінчення навчання;

6) звільнений з посади в результаті дисциплінарної санкції.

— Звільнена з посади публічного службовця особа, з якою було укладено контракт про повернення грошей, асигнованих на навчання, повинна протя­гом шести місяців після звільнення повернути кошти, витрачені державною або муніципальною інституцією на навчання. Якщо особа не повертає витрати, пов'язані з її навчанням, державна або муніципальна інституція чи агенція повинна подати в суд на покриття цих коштів.

— Навчання публічних службовців з метою вдосконалення їх кваліфіка­ції може бути фінансовано з фондів, не зазначених в частині 1 цієї статті.

Стаття 47. Організація навчання публічних службовців

— Пріоритетні завдання навчання публічних службовців та пріоритетні навчальні групи публічних службовців повинні бути передбачені в стратегії навчання публічних службовців, затвердженій Урядом.

—Навчання публічних службовців в державних та муніципальних інсти­туціях та агенціях повинно бути відповідальністю та організовано особами, що найняли публічних службовців на посаду.

— Процедура організації навчання публічних службовців встановлюється Міністром внутрішніх справ.

Глава XI

Управління публічною службою

Стаття 48. Загальне управління публічною службою

1) Загальне управління публічною службою здійснюється:

1) Урядом;

2) Міністром внутрішніх справ.

2) Уряд повинен:

1) здійснювати виконання політики публічної служби;

2) виконувати інші функції загального управління публічною службою, встановлені цим Законом та іншими правовими актами.

3) Міністр внутрішніх справ повинен:

1) надавати Уряду проекти правових актів, пов'язаних з публічною службою;

2) координувати контроль за здійсненням виконання цього Закону та пов'язаних з ним правових актів;

3) виконувати інші функції загального управління публічною службою, встановлені цим Законом та іншими правовими актами.

Стаття 49. Агенція управління публічною службою

3) Агенція управління публічною службою повинна бути агенцією, під­порядкованою міністерству.

3) Агенція управління публічної служби повинна:

3) контролювати виконання цього Закону та пов'язаних з ним правових актів;

3) керувати офіційним реєстром публічних службовців;

3) писати проекти правових актів, пов'язаних з публічною службою;

3) забезпечувати повну систему для управління штатом службовців пуб­лічної служби та планування кар'єрного розвитку публічних службовців;

3) затверджувати навчальні програми для публічних службовців;

2) координувати виконання стратегії навчання публічних службовців;

2) розслідувати спори, пов'язані зі статусом публічних службовців та ви­сувати висновки та пропозиції щодо цих спорів державним та муніципальним інституціям та агенціям;

2) готувати інформацію про публічну службу та надавати її державним та муніципальним інституціям та агенціям;

2) виконувати інші функції, встановлені цим Законом.

3. Агенція управління публічною службою має право вимагати та отри­мувати від державних та муніципальних інституцій та агенцій інформацію, що необхідна для виконання її функцій.

Стаття 50. Офіційний реєстр публічних службовців

2) Реєстр публічних службовців повинен бути публічним. Він повинен бути встановленим та контрольованим згідно з процедурою, передбаченою За­коном про публічні реєстри, Законом про правовий захист персональних да­них та іншими правовим актами.

2) Реєстр публічних службовців повинен зберігати дані про:

2) структури, вакантні та зайняті посади публічних службовців держав­ної та муніципальної агенції та інституції;

2) публічних службовців та їх платню;

2) осіб, що працюють в державних та муніципальних інституціях та агенціях за контрактом особистого найму та отримують зарплатню з держав­ного, муніципального бюджетів та державних грошових фондів, а також про їх зарплатню;

2) осіб з вищою освітою в галузі публічної адміністрації;

2) осіб, чиє право обіймати посаду публічного службовця обмежено су­дом.

2) Державні та муніципальні інституції та агенції, вищі школи повинні зберігати дані про осіб, які набули вищу освіту в галузі публічної адміністрації в реєстрі публічних службовців.

Стаття 51. Посвідчення публічного службовця

— Посвідчення публічного службовця видається особі, прийнятій на по­саду публічного службовця, особою що найняла його на посаду.

— Посвідчення публічного службовця видається на основі даних в Реєстрі публічних службовців.

— Форма посвідчення публічного службовця та процедура видачі затвер­джується Міністром внутрішніх справ.

— Додаток

— до Закону про публічну службу Республіки Литва

— Ранги посад публічних службовців Республіки Литва та коефіцієнти основних зарплат

— Виражені в розмірі мінімальної місячної зарплатні Ранги посад Коефіцієнт основної зарплати