6. Склад і використання земель оборони та іншого призначення

Оборона як одна з найважливіших функцій держави і не­обхідний елемент її безпеки — це система політичних, економіч­них, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інфор­маційних, правових, організаційних та інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту.

Згідно зі ст. 77 ЗК України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства.

Землі оборони включають земельні ділянки, які відведені для організації охорони державного кордону, дислокації військових частин, розміщення і функціонування підприємств та установ, діяльність яких безпосередньо пов'язана із забезпеченням обо­роноздатності країни чи окремих оборонних об'єктів тощо. Крім того, до земель оборони належать землі, зайняті військово-мор­ськими базами, полігонами, військовими таборами, військовими складами тощо.

Задоволення потреб оборони пов'язане з використанням від­повідних земель для таких конкретних цілей, як: формування, підготовка і підтримання у необхідній бойовій готовності Зброй­них Сил України та інших військових формувань (розміщення військових частин, установ та інших об'єктів, проведення вчень тощо); розробка, виробництво і вдосконалення озброєння і військової техніки (розміщення випробувальних полігонів тощо); створення запасів матеріальних ресурсів мобілізаційного резер­ву (розміщення складів, сховищ тощо).

Цільове призначення земель оборони, характер їх викори­стання та охорони, а також виконання ними специфічних соціально-економічних функцій зумовлює перебування їх тіль­ки в державній та комунальній власності. При цьому здебільшого землі для потреб оборони є об'єктом права саме державної влас­ності.

Правові засади і порядок використання земель оборони ви­значені спеціальним Законом України «Про використання зе­мель оборони»1.

Суб'єктами права користування землями, наданими для по­треб оборони, є військові частини, установи, військово-навчальні заклади, підприємства та організації Збройних Сил України, інші військові формування (далі — військові частини), які функціонують як самостійні юридичні особи. Земельні ділянки цим суб'єктам надаються для виконання покладених на них функцій та завдань головним чином у постійне користування. Особливості надання земельних ділянок військовим частинам під військові та інші оборонні об'єкти визначаються Кабінетом Міністрів України.

Розміри земельних ділянок, необхідних для розміщення військових частин та проведення ними постійної діяльності, ви­значаються згідно із потребами на підставі затвердженої в уста­новленому порядку проектно-технічної документації. Незалеж­но від завдань і функцій, покладених на користувачів землями оборони, вони користуються загальними для всіх землекористу­вачів правами, а також виконують відповідні обов'язки, пов'я­зані із забезпеченням раціонального використання та належної охорони земельних ресурсів. Так, відповідно до ст. 2 Закону України «Про використання земель оборони» військові частини зобов'язані використовувати надані їм земельні ділянки згідно з вимогами земельного та природоохоронного законодавства та з дотриманням вимог щодо забезпечення безпеки населення у процесі проведення ними постійної діяльності. У випадку про­ходження на землях оборони ліній електропередачі і зв'язку та інших комунікацій умови їх використання визначаються догово­ром між військовою частиною і відповідним підприємством, установою та організацією.

Власники або користувачі земельних ділянок, які межують із земельними ділянками, наданими військовим частинам, мають право вимагати встановлення земельних сервітутів відповідно до закону.

У разі потреби тимчасово зайняти певну земельну ділянку (наприклад, для проведення заходів, пов'язаних із потребами оборони) вона не вилучається (викуповується) у землекористу­вача чи власника землі. Використання цієї ділянки і приведення її у стан, придатний для використання за цільовим призначен­ням, а також відшкодування збитків здійснюються у порядку, встановленому ЗК України.

Важливою специфічною рисою правового режиму земель обо­рони є те, що військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним та юридичним особам здійснювати сільськогосподарське використання земель, наданих їм у постій­не користування. Йдеться, зокрема, про вирощування сільсько­господарських культур, випасання худоби та заготівлю сіна.

Навколо військових та оборонних об'єктів створюються зони з особливим режимом використання земель, правовий режим яких закріплений ст. 115 ЗК України. Метою створення таких зон є забезпечення належного функціонування цих об'єктів, збе­реження озброєння, військової техніки та іншого військового майна, охорони державного кордону України, а також захисту населення, господарських об'єктів і довкілля від впливу аварій­них ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах.

Різновидом зазначених зон є прикордонна смуга, у межах якої здійснюється діяльність з охорони державного кордону. Згідно з Законом України «Про державний кордон України»1 вона встановлюється Кабінетом Міністрів України і має на меті забезпечувати на державному кордоні належний порядок. Ця смуга формується безпосередньо уздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів при­кордонних річок та інших водойм з урахуванням місцевих особ­ливостей та умов. До складу прикордонної смуги не включають­ся населені пункти і місця масового відпочинку населення. У її межах діє особливий режим використання земель.

Згідно з ч. З ст. 115 ЗК України розмір та правовий режим прикордонної смуги встановлюються відповідно до закону. До прийняття спеціального закону діють вимоги щодо режиму ви­користання земельних ділянок у межах прикордонної смуги, закріплені Законом України «Про державний кордон України» та постановою Кабінету Міністрів України «Про прикордонний режим» від 27 липня 1998 р.2 Наприклад, проведення робіт у її межах потребує отримання дозволу, який надають і здійснюють Прикордонні війська разом з органами внутрішніх справ. Землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облашту­вання та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, при­кордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об'єктів, надаються в постійне користування військовим части­нам Державної прикордонної служби України.

Діяльність з охорони державного кордону здійснюється та­кож у межах контрольованих прикордонних районів1.

Специфіка правового режиму земель оборони полягає й у можливості встановлення заборонних зон. Заборонні зони — це території з особливим режимом землекористування, який ви­значається характером оборонного об'єкта. їх можуть встанов­лювати як у межах земель, наданих для потреб оборони, так і за їхніми межами, тобто на суміжних земельних ділянках. У зв'яз­ку з цим розрізняють внутрішні і зовнішні заборонні зони. Внутрішні сторонні зони встановлюють у межах території зе­мельних ділянок, що перебувають у користуванні військових частин. їх розміри і правовий режим визначаються у рішеннях про надання земельних ділянок. Встановлення внутрішніх забо­ронних зон пов'язане із забороною проходу чи проїзду через певні земельні ділянки земель оборони для сторонніх осіб. Орга­ни, у віданні яких перебувають землі оборони, можуть встанов­лювати на своїх земельних ділянках внутрішні заборонні зони будь-якого характеру. Обмежувальний режим цих зон має відповідати правилам утримання та експлуатації конкретних оборонних об'єктів.

Зовнішні заборонні зони розташовуються за межами військо­вих частин і залишаються у користуванні чи власності суміжних суб'єктів.

Залежно від характеру оборонного об'єкта можуть встанов­люватися й інші обмеження. Так, за погодженням із місцевими органами влади і місцевого самоврядування у межах заборонних зон можуть бути обмежені прохід і проїзд, купання тощо.

Земельні ділянки у межах територій зовнішніх заборонних зон залишаються у власності або в користуванні тих суб'єктів, яким вони були надані, і використовуються ними з додержанням зазначених вище обмежень. Строки і порядок проведення робіт у цих зонах мають обов'язково погоджуватися з командуванням військової частини.

Як раніше зазначалося, чинне законодавство не закріплює ви­черпного переліку видів використання земель несільськогосподарського призначення, правовий режим яких визначається приписами глави 13 ЗК України. Законодавець не обмежується зем­лями оборони, а говорить і про землі іншого призначення, які з урахуванням характеру спеціальних завдань можуть входити до складу цієї самостійної категорії земель. Йдеться, зокрема, про землі Міністерства внутрішніх справ України, Державного де­партаменту України з питань виконання покарань та деякі інші, проведення інвентаризації яких до 1 січня 2005 р. повинен був за­безпечити Кабінет