Землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення

Землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборо­ни та іншого призначення віднесені до останньої категорії зе­мель, визначених Земельним кодексом України. Ця категорія земель характеризується різною правовою природою її складо­вих з огляду на їх функціональність.

Основне цільове призначення цих земель — бути операцій­ною базою для розміщення та функціонування промислових та інших підприємств та об’єктів. Правовий режим земель цієї ка­тегорії визначається багатьма нормативно-правовими актами, зокрема законами України «Про транспорт», «Про телекомуніка­ції», «Про використання земель оборони» та ін.

Землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетичної систе­ми можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності, землі оборони — у державній та комунальній власності.

Наприклад, у справі за позовом товариства з обмеженою від­повідальністю «Сфера СТС» до Харківського міського управлін­ня земельних ресурсів (третя особа — Харківська міська рада), за участю прокурора, серед іншого, про визнання нечинним висновку щодо віднесення земельної ділянки до категорії зе­мель оборони та зобов’язання видати висновок щодо пого­дження місця розташування торгово-офісного комплексу на зе­мельній ділянці, яка за цільовим призначенням належить до ка­тегорії земель житлової та громадської забудови, задовольняю­чи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка за своїм цільовим призначенням нале­жить до категорії земель житлової та громадської забудови, а тому у відповідача не було законних підстав для віднесення цієї земельної ділянки до земель оборони.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного су­ду від 24 грудня 2008 р. постанову господарського суду Харків­ської області від 29 травня 2007 р. скасовано та відмовлено у за­доволенні позову.

Постанова апеляційного суду, яка залишена чинною ВАСУ, мо­тивована тим, що спірна земельна ділянка відповідно до Держав­ного акта на право постійного користування земельною ділянкою має цільове призначення — для розміщення навчальних корпусів Харківського вищого військового командно-інженерного учили­ща ім.

Вищий адміністративний суд України зауважив, що, відмовля­ючи в позові, апеляційний суд правомірно виходив з того, що від­повідно до ст. 77 Земельного кодексу України, ст. 1 Закону Украї­ни «Про використання земель оборони» землями оборони визна­ються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військо­вих частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових форму­вань, утворених відповідно до законодавства України. Землі обо­рони можуть перебувати у державній та комунальній власності.

Згідно зі ст. 84 Земельного кодексу України до земель дер­жавної власності, які не можуть перебувати у комунальній влас­ності, належать, окрім іншого, землі оборони, крім земельних ділянок під об’єктами соціально-культурного та виробничого призначення [331].

Таким чином, кожній категорії земель притаманний право­вий режим, що забезпечує спеціальний, передбачений законом, порядок їх використання.

Аналіз та синтез наведеного законодавства та судової прак­тики свідчить, що з метою визначення юрисдикції спорів, які випливають із земельних правовідносин, необхідно враховува­ти таке.

Встановлювати, до якої форми власності належить земельна ділянка, компетенція якого органу поширюється на розпоря­дження цією земельною ділянкою та її категорію, оскільки зако­нодавством передбачено певні особливості та обмеження в ко­ристуванні землями різних категорій.

Під час визначення юрисдикції адміністративних судів необ­хідно правильно встановлювати предмет адміністративного по­зову, яким є права, свободи та інтерес фізичних осіб та права та інтерес юридичних осіб, що випливають зі сфери публічно-пра­вових відносин та на захист яких подано позов до адміністра­тивного суду.

Водночас, на наш погляд, в адміністративному судочинстві фізична чи юридична особа має право на захист не тільки тих прав, свобод та інтересів, які випливають зі сфери публічних відносин, а й інших прав та інтересів, на захист яких подано позов з підстав їх порушення суб’єктами владних повноважень під час здійснення владних управлінських функцій.

Рішення суб’єктів владних повноважень щодо надання зе­мельної ділянки у власність, у користування, в оренду неможли­во скасувати у зв’язку з тим, що воно є ненормативним право­вим актом одноразового застосування, а також у разі якщо воно вичерпало свою дію фактом його виконання. Такої можли­вості не має і адміністративний суд. Тобто в таких випадках суд повинен відмовити в позові щодо скасування рішення, яке є не­нормативним правовим актом одноразового застосування і ви­черпало свою дію фактом його виконання. У таких випадках в судовому порядку може вирішуватися спір про позбавлення права власності, користування або оренди земельної ділянки особи, якій зазначеним рішенням це право надано.

Прокурор, виконуючи прокурорський нагляд за додержан­ням і правильним застосуванням законів головою місцевої дер­жавної адміністрації, на підставі вимог Конституції України, Закону України «Про прокуратуру» має право звернутися до цієї посадової особи з протестом.

Таким чином, з підстав та у порядку, визначених Законом України «Про прокуратуру», не виключається можливість перегля­ду головою місцевої адміністрації власних рішень, за винятком актів, відповідно до приписів яких виникли правовідносини, по­в’язані з реалізацією певних суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб’єкти цих правовідносин заперечують про­ти їх зміни чи припинення.

Крім того, прокурор, після того, як протест було не розгляну­то або не задоволено, має право звернутися до суду з позовом про оскарження опротестованого рішення суб’єкта владних повноважень. У цьому разі прокурор має статус позивача, тому не повинен доводити, що він звернувся з позовом до суду з ме­тою захисту інтересів держави. Якщо ж прокурору було відмов­лено в задоволенні протесту з тих підстав, що опротестоване рішення вже виконано чи реалізовано, то в такому разі проку­рору доцільніше звертатися до суду з позовом в інтересах дер­жави про позбавлення права особи, якій це право було надано опротестованим рішенням, але в цьому випадку прокурор ма­тиме процесуальний статус законного представника.

Також прокурор має право звернутися до суду в інтересах держави як представник органів державної влади чи органів місцевого самоврядування з адміністративним позовом до осіб, які порушили інтерес держави в земельних правовідносинах.

3.4.