Істотні порушення, констатовані Європейським судом з прав людини у кримінальному провадженні (стосуються як неповнолітнього підозрюваного/обвинуваченого, так і дорослого)

«Будан проти

1 України»,

15 грудня 2015 р.

Цим рішенням, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2016 року, Європейський суд з прав людини констатував порушення п.

1 ст. 5 (право на свободу та особисту недоторканність) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв'язку з необгрунтованим обранням неповнолітньому заявнику запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Зокрема, Європейський суд зазначив, що по-перше, у заявника було постійне місце проживання в Одеській області, де він жив зі своєю матір'ю, матеріальне становище якої не є фактором, що має враховуватися при ухваленні рішення про взяття заявника під варту (п. 28 рішення); по-друге, органами влади не розглядалася можливість передачі заявника під нагляд його матері відповідно до ст. 436 Кримінально-процесуального кодексу України, незважаючи на те, що було відомо її ім'я та місце проживання. Зокрема, національні органи влади не повідомили матір про затримання заявника або не доклали будь-яких зусиль для збирання й оцінки інформації про її бажання та здатність впродовж розслідування забезпечувати його належну поведінку, а також не надали правової оцінки можливості передати неповнолітнього під нагляд батьків (п. 29 рішення).

«Ічин та інші проти

2 України»,

21 грудня 2010 р.

5 січня 2004 року неповнолітніх заявників було допитано працівниками міліції щодо вчиненої 31 грудня 2003 року крадіжки. Під час допиту заявники зізнались у вчиненні вказаного злочину.

14 січня 2004 року Нахімовський районний суд м. Севастополя виніс постанову про поміщення заявників у приймальник-розподільник для неповнолітніх, в якому вони перебували до 13 лютого 2004 року. Жодних слідчих дій протягом цього періоду не проводилось.

3 березня 2004 року слідчий порушив щодо заявників кримінальну справу за фактом вчинення крадіжки.

26 квітня 2004 року слідчий виніс постанову про закриття кримінальної справи щодо заявників з огляду на те, що вони не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність, і про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів виховного характеру.

№	СПРАВА (НАЗВА, ДАТА ПРИЙНЯТОГО РІШЕННЯ)	ПРОЯВИ ПОРУШЕННЯ
		Розглянувши справу, Європейський суд з прав людини констатував порушення п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з огляду на те, що позбавлення заявників свободи не було здійснено з метою їх доправлення до суду, який встановить обґрунтованість кримінального обвинувачення щодо них (п. 1 (с) ст. 5 Конвенції), оскільки кримінальна справа щодо них була порушена через 20 днів після їх звільнення, зважаючи на їх вік, вони не могли бути притягнуті до кримінальної відповідальності та жодних слідчих дій протягом позбавлення їх свободи здійснено не було. Воно також не мало на меті застосування наглядових заходів виховного характеру (п. 1 (d) ст. 5 Конвенції), зважаючи на відсутність як фактичних виховних заходів, так і нормативного регулювання щодо їх забезпечення під час тримання заявників у вказаному закладі.
3	«Корнейкова проти України», 19 січня 2012 р.	19 квітня 2005 року заявницю, яка на той час була неповнолітньою, було затримано працівниками Дзержинського РВ Харківського МУ ГУМВС України в Харківській області за підозрою у вчиненні нею тяжкого злочину. 21 квітня 2005 року Дзержинський районний суд м. Харкова задовольнив подання про обрання заявниці запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Захисник заявниці оскаржив цю постанову, стверджуючи про незаконність застосування до заявниці такого запобіжного заходу. Європейським судом з прав людини визнано порушення: підп. «с» п. 1 ст. 5 Конвенції з огляду на те, що у протоколі затримання заявниці не було наведено чітких підстав для такого затримання, а зазначені у ньому посилання були стандартними та не були проаналізовані у світлі обставин конкретної справи заявниці. підп. «с» п. 1 та п. 3 ст. 5 Конвенції з огляду на необґрунтованість постанови Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 квітня 2012 року про обрання заявниці запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, оскільки при її постановленні не було належним чином враховано стан здоров'я заявниці та те, що вона була неповнолітньою, а відповідно до чинного законодавства до неповнолітніх такий запобіжний захід міг бути застосований лише у виключних випадках. п. 4 ст. 5 Конвенції у зв'язку з тим, що апеляційний суд розглядав скаргу заявниці на постанову про обрання їй запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за її відсутності.
4	«Свершов проти України», 27 листопада 2008 р.	У п. 63 цього рішення в обґрунтування порушення ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Європейський суд з прав людини зазначив, що національні суди при розгляді питання продовження тримання під вартою неповнолітнього жодного разу не розглядали можливості обрання альтернативного запобіжного заходу замість тримання під вартою і, посилаючись переважно на тяжкість злочинів, продовжували тримати заявника під вартою на підставах, які не можна вважати «відповідними і достатніми». Також визнаючи наявність порушення п. 3 ст. 5 Конвенції, Європейський суд у п. 64 зазначив, що «взято до уваги й те, що, хоча захисник закликав враховувати вік неповнолітнього заявника, органи влади, як видно з матеріалів справи, ніколи не приймали до уваги цей факт, коли виносили рішення про тримання його під вартою»

	ЄСПЛ констатував порушення ст. 3 Конвенції та наголосив щодо необхідності розмежування призначення захисника та отримання
5 «Артико проти Італії» від 13 травня 1980 року	правової допомоги, оскільки власне призначення ще не є забезпеченням ефективною правовою допомогою. Призначений адвокат може через різні обставини (об’єктивні чи суб’єктивні) не виконати свої професійні обов'язки. Органи влади, «якщо вони поінформовані про це, повинні або замінити захисника, або примусити його виконувати свої професійні обов’язки» ЄСПЛ констатував серед інших порушень - Порушення п. 3 статті 5 Конвенції було встановлено в зв’язку з тим, що заявник постав перед суддею тільки через 6 днів після затримання, що не відповідає вимозі «негайності», передбаченої вказаним положенням, а також в зв’язку з неналежністю обґрунтування рішень про продовження тримання заявника під вартою у відповідні періоди. Порушення п. 4 ст. 5 Конвенції було встановлено в зв’язку з тим, що
«Нечипорук і Йонкало 6 проти України» від 21 квітня 2011 року	заяви заявника про звільнення його з-під варти не були розглянуті судом без зволікань. Суд зазначає, що заявник декілька разів зізнавався у вчиненні розбійного нападу і вбивства під час перших допитів, коли не мав допомоги захисника, і безсумнівно, зазнав обмеження в доступі до захисника в тому, що його зізнання, надані працівникам міліції, були використані для його засудження (див. зазначене вище рішення у справі «Сальдуз проти Туреччини», п. 58). Хоча заявник повторив свої зізнання у присутності захисника, суд вважає, що обмеження права цієї особи на захист від самого початку не було усунуто під час судового розгляду, оскільки суди адекватно не відреагували на скаргу заявника щодо поганого поводження.
«S.C. проти Сполученого T Королівства» від 15 червня 2011 року	Право обвинуваченого на ефективну участь у кримінальному провадженні, яке полягає не лише в праві останнього бути присутнім у судовому засіданні, але й у праві чути, бути почутим і слідкувати за ходом розгляду
«Прокопенко проти 8 України» від 20 січня 2011 року	Саме лише існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, а тому в судовому рішенні судові органи зобов’язані, розглянувши можливість обрання альтернативних запобіжних заходів, навести інші підстави для подальшого тримання особи під вартою
«Ассенов та інші 9 проти Болгарії» від 28 жовтня 1998 року	Тримання під вартою має застосовуватись до неповнолітнього лише у виняткових випадках, як крайня міра, з визначенням якомога коротших термінів такого тримання та із забезпеченням періодичного перегляду через короткі проміжки часу підстав для його застосування чи продовження

«Свінарєнко та Сляднєв проти Росії», «Сарбан проти Молдови», «Рамішвілі 10 та Кохреідзе

проти Грузії», «Ашот Харутюнян проти Вірменії», «Ходорковський проти Росії»

«Т проти Великобританії» та «V проти Великобританії»

ЄСПЛ визнає порушенням ст.

3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосування металевого загородження (грат) у залі судового засідання за наявності, наприклад, металевих грат на вікнах зали судового засідання, співробітників правоохоронних органів, які забезпечують безпеку під час розгляду справи тощо

ЄСПЛ встановив відсутність ефективної участі неповнолітнього обвинуваченого у судовому розгляді та, відповідно, порушення статті 6 Конвенції у зв'язку з присутністю значної аудиторії (надмірна публічність) та наявністю певних елементів облаштунку зали судового засідання, які, на думку ЄСПЛ, завадили дитині повною мірою користуватися правовою допомогою захисника, слідувати його вказівкам та розважливо підходити до прийняття рішень щодо свого захисту.

Суд зазначає, що скарги заявника за пунктами 1 і 3 ст. 6 Конвенції на

«Балицький проти

12 України»,

3 листопада 2011 р.

«Боротюк проти

13 України»,

16 грудня 2010 р.

«Тодоров проти

14 України»,

12 січня 2012 р.

«Леонід Лазаренко

15 проти України»,

28 жовтня 2010 р.

те, що його засуджено на підставі визнавальних показань, отриманих у результаті порушення його права не давати показання і права не свідчити проти себе, та що заявникові чинилися перешкоди щодо ефективного здійснення ним права на захист під час допиту на початковій стадії досудового слідства, є прийнятними.

Суд зауважує, що визнавальні показання заявника, надані ним за відсутності захисника та за обставин, які дають підстави підозрювати, що відмову від захисника, а так само і визнавальні показання, отримано всупереч його волі, були використані як докази, на підставі яких заявник був засуджений судом. Отже, суд визнає, що заявник зазнав такого обмеження права на доступ до захисника, яке підірвало загальну справедливість провадження у його справі.

Суд констатує, що заявника було затримано 2 серпня 1999 р., 3 серпня 1999 р. відбувся перший допит його як підозрюваного.

5 серпня 1999 р. цій особі було пред'явлено обвинувачення у вчиненні розбійного нападу і допитано його як обвинувачуваного. Заявник стверджує, що захисника йому було призначено 5 серпня 1999 р. Проте із наявних матеріалів не вбачається, чи був захисник присутнім того дня під час допиту заявника, а також у момент підписання останнім протоколу пред'явлення обвинувачення.

Суд зазначає, що позбавлення заявника юридичної допомоги та використання наданих ним у цей час визнавальних показань для засудження є достатніми ознаками порушення гарантій справедливого судового розгляду.

«Загородній проти

16 України»,

24 листопада 2011 р.

«Довженко проти

17 України»,

12 січня 2012 р.

Суд зазначає, що право заявника на вільний вибір свого захисника було обмежено, оскільки захисник за його вибором був юристом, але не мав свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. На думку суду, таке обмеження права на вільний вибір захисника само по собі не порушує питання за пп. «с» п. 3 ст. 6 Конвенції, оскільки певна юридична кваліфікація може вимагатися для забезпечення ефективного захисту особи (див. рішення від 20 січня 2005 р. у справі «Майзіт проти Росії» (Mayzit v. Russia), заява № 63378/00, п. 68) та безперешкодного функціонування системи правосуддя (див. рішення у справі «Мефтах та інші проти Франції» (Meftah and Others v. France). Право заявника на вільний вибір захисника було обмежено у спосіб, несумісний з вимогами пунктів 1 та 3 ст. 6 Конвенції.

Суд констатує, що у цій справі немає жодних підстав припускати, що після засудження судом першої інстанції заявникові допомагав захисник. Не викликає сумнівів і те, що слухання у Верховному Суді України відбулося за відсутності захисника, який би представив інтереси заявника. Хоча згідно із заявами, зробленими заявником у національних судах, він висловив бажання мати захисника на цій стадії судового розгляду. Верховний Суд України також міг розглядати додаткові докази, які не було розглянуто в суді першої інстанції. Враховуючи серйозність обвинувачень, висунутих проти заявника, і суворість покарання, призначеного йому судом першої інстанції, суд вважає, що юридична допомога на цьому етапі мала для заявника важливе значення.

Суд вважає, що відмови Верховного Суду України у задоволенні

«Іглін проти України»,

12 січня 2012 р.

«Лучанінова проти

19 України»,

9 червня 2011 р.

клопотання заявника щодо надання йому додаткового часу для ознайомлення з матеріалами справи та щодо забезпечення представлення інтересів цієї особи у касаційному провадженні не відповідали п. 1 та пп. «Ь» і «с» п. 3 ст. 6 Конвенції.

Суд зазначає, що заявниця дізналася про обвинувачення, висунуті стосовно неї, коли протокол від її роботодавця було подано до суду першої інстанції - приблизно за два місяці до того, як відбувся судовий розгляд, про який йдеться.

Тим не менш, навіть якщо припустити, що заявниця знала про встановлений законом двомісячний строк розгляду справи та могла підготувати свої контраргументи, суд зазначає, що її завчасно не повідомили про судовий розгляд, тому заявниця не могла підготуватися для участі в ньому. Більше того, вона клопотала про надання безоплатної юридичної допомоги, і національний суд надав таку допомогу, призначивши захисника для захисту заявниці. Але до судового розгляду 6 листопада 2000 р. їй про це не повідомили, відтак заявниця не мала змоги скористатись юридичною допомогою для підготовки свого захисту.

Отже, суд дійшов висновку, що в цій справі мало місце порушення п. 1 ст. 6 Конвенції, а також пп. «Ь» і «с» п. 3 ст. 6 Конвенції з огляду на ненадання заявниці можливості організувати свій захист та отримати ефективну юридичну допомогу.

№	СПРАВА (НАЗВА, ДАТА ПРИЙНЯТОГО РІШЕННЯ)	ПРОЯВИ ПОРУШЕННЯ
20	«Максименко проти України», 20 грудня 2011 р.	Суд зауважує, що під час зазначеного кримінального провадження заявник відбував строк позбавлення волі за інший злочин, і не було жодних ознак того, що ця особа мала будь-яке джерело доходу. Крім того, під час досудового слідства та провадження у суді першої інстанції заявникові було призначено захисника, що свідчило про визнання державними органами його фінансових труднощів. Зрештою, заявник чітко зазначив, що не має змоги запросити захисника для представництва своїх інтересів під час касаційного розгляду справи у Верховному Суді України (див. вище п. 14). Тому є підстави вважати, що ця особа дійсно не мала достатньо коштів для того, щоб оплатити послуги з представництва своїх інтересів під час провадження у Верховному Суді України. Серйозність становища заявника у цій справі є очевидною. При цьому згідно з практикою суду, інтереси правосуддя в принципі вимагають забезпечення представництва у випадку, коли йдеться про позбавлення свободи, а в цій справі заявникові могло бути призначено довічне позбавлення волі - найсуворіше покарання. Отже, цій особі поза всяким сумнівом потрібна була юридична допомога.
21	«Яременко проти України», 12 червня 2008 р.	Право кожної особи, обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, на ефективний захист адвоката, офіційно призначеного в разі такої необхідності, не є абсолютним, воно становить одну із головних засад справедливого судового розгляду. Суд зауважує: той факт, що кожен із двох інших захисників, які представляли заявника, бачив його лише один раз і тільки під час допиту, і що до допиту ніхто із них із заявником не бачився, найімовірніше свідчить про формальний характер їхніх послуг. Суд вважає, що спосіб, у який захисника усунули від участі у справі, та підстави, якими було пояснено це рішення, а також обґрунтовано відсутність юридичних підстав для такого заходу, викликають серйозні сумніви щодо справедливості всього провадження у цій справі. Суд бере до уваги і той факт, що захисникові дозволили повернутися до участі у справі в червні 2001 р. без будь-якого натяку на те, що підстав для його усунення, про які стверджувалося раніше, вже не існує.
22	«Луценко проти України», 03 липня 2012 р.	Суд визнав, заявник дав свої зізнавальні показання під час допиту його як свідка, тобто саме через такий процесуальний статус (не будучи підозрюваним або обвинуваченим, які згідно з чинним законодавством вправі скористатися правом на мовчання) був зобовязаний надати всю відому йому інформацію, інакше він би ніс кримінальну відповідальність. Більше того, на відміну від підозрюваного або обвинуваченого, свідок не мав передбаченого законом права проконсультуватися з адвокатом перед першим допитом.

«Колесник проти

23 України»,

19 листопада 2009 р

«Корнєв і Карпенко

24 проти України»,

21 жовтня 2010 р.

«Ніколаєнко проти

25 України»,

15 листопада 2012 р.

Суд одноголосно постановив, що мали місце порушення:

- п. 1 і пп. «с» п. 3 ст. 6 Конвенції, які полягали у тому, що під час провадження початкових дій Колесника О. Р. було позбавлено права користуватися послугами захисника, й у тому, що зізнавальні показання, надані за відсутності захисника та за обставин, які дають підстави підозрювати, що заявлена Колесником О. Р. від самого початку відмова від юридичної допомоги захисника і його зізнавальні

. показання отримано всупереч його волі;

- п. 1 і пп. «d» п. 3 ст. 6 Конвенції, внаслідок яких суд першої інстанції не допитав ключових свідків обвинувачення, а Колесник О. Р. не мав можливості поставити їм запитання на очній ставці ані на етапі розслідування, ані під час судового розгляду.

Суд визнав порушення вимог п. 3 ст. 6 Конвенції внаслідок того, що національні суди відмовили Корнєву Д. у допиті свідка, який був єдиною особою, котра могла підтвердити, що саме від Корнєва Д. отримала наркотичні засоби, вилучені у подальшому працівниками міліції, а також заперечити факт провокації злочину, що в свою чергу призвело до істотного порушення права на захист.

Європейський суд прийшов до висновку, що відповідно до положень Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року у випадку, коли в кримінальному провадженні апеляційний суд діє як суд першої інстанції, юрисдикція Верховного Суду, що переглядає справу в касаційному порядку, поширюється як на питання права, так і на питання фактів. Верховний суд України мав право на розгляд додаткових аргументів, які не були розглянуті під час провадження у суді першої інстанції. Враховуючи тяжкість обвинувачень, висунутих щодо Ніколаєнка В.І. та суворість застосованого до нього покарання, Європейський суд зазначив, що для заявника допомога захисника на цій стадії була необхідною.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 15 вересня 2011 р., яке набуло статусу остаточного 15 грудня 2011 р., було встановлено, що при розгляді кримінальної справи стосовно Паскала Ю. М. було допущено порушення пунктів 1, 3 ст. 5 та п. 1 ст. 6 Конвенції

«Паскал проти

26 України»,

15 вересня 2011 р.

про захист прав людини і основоположних свобод.

Як убачається зі змісту рішення, крім іншого, міжнародний суд також установив, що побоювання заявника щодо небезсторонності судді, яка розглядала його справу, є об’єктивно виправданими у зв'язку з тим, що у перші тижні судового розгляду кримінальної справи стосовно Паскала Ю. М. у місцевій газеті було опубліковано інтерв’ю з цією суддею, яке створювало враження про її переконаність у винуватості підсудного, хоча суддя заперечила факт надання нею такого інтерв’ю, а обставин його публікації встановлено не було.

_m- справа (назва, дата

^№ прийнятого рішення)

прояви порушення

«Карпюк та інші проти України»,

6 жовтня

2015 р.

Європейський суд з прав людини у даному рішенні, яке набуло статусу остаточного 06 січня 2016 року, визнав порушення:

п. 1 і підп. «d» п. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод внаслідок того, що заявників - учасників громадської акції «Україна проти Кучми» - було позбавлено права на допит свідків обвинувачення у кримінальній справі щодо них;

ст. 11 Конвенції, оскільки національний суд призначив заявникам покарання, що не було пропорційним цілі, яка переслідувалася (забезпечення публічного порядку).

<< | >>

↑

Источник: Особливості здійснення кримінальних проваджень щодо неповнолітніх. Навчально-методичний посібник. М. київ - 2017. 2017

Еще по теме Істотні порушення, констатовані Європейським судом з прав людини у кримінальному провадженні (стосуються як неповнолітнього підозрюваного/обвинуваченого, так і дорослого):

- Ювенальне право України - Ювенальное право России -