Стаття 58. Метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

1. Метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які вво­зяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо:

1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що:

а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні;

б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені по­вторно);

в) не впливають значною мірою на вартість товару;

2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів;

3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або ви­користання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті;

4) покупець і продавець не пов’язані між собою особи або хоч і пов’язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

2. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов’язковою при її обчисленні.

3. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовують­ся другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

4. Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до мит­ного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

5. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов’язаних із продавцем осіб для виконання зо­бов’язань продавця.

6. Платежі можуть бути здійснені прямо чи опосередковано. Прикладом опосередкованого платежу може бути врегулювання покупцем повністю чи частково боргу продавця.

7. Платежі необов’язково повинні бути здійснені у вигляді переказу грошей (зокрема, але не виключно). Такі платежі можуть бути здійснені шляхом акредитива, інкасування або за допо­могою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо).

8. Термін «ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті» стосується лише ціни оці­нюваних товарів. Дивіденди або інші платежі покупця на користь продавця, не пов’язані з оці­нюваними товарами, не є частиною митної вартості. Додавання, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, згідно з цією статтею робляться лише на основі об’єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню.

9. Розрахунки згідно з цією статтею робляться лише на основі об’єктивних даних, що під­тверджуються документально та піддаються обчисленню.

10. При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включа­лися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті:

1) витрати, понесені покупцем:

а) комісійні та брокерська винагорода, за винятком комісійних за закупівлю, що є платою покупця своєму агентові за надання послуг, пов’язаних із представництвом його інтересів за кордоном для закупівлі оцінюваних товарів;

б) вартість ящиків тари (контейнерів), в яку упаковано товар, або іншої упаковки, що для митних цілей вважаються єдиним цілим з відповідними товарами;

в) вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов’язаних із пакуван­ням;

2) належним чином розподілена вартість нижчезазначених товарів та послуг, якщо вони поставляються прямо чи опосередковано покупцем безоплатно або за зниженими цінами для використання у зв’язку з виробництвом та продажем на експорт в Україну оцінюваних товарів, якщо така вартість не включена до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті:

а) сировини, матеріалів, деталей, напівфабрикатів, комплектувальних виробів тощо, які ввійшли до складу оцінюваних товарів;

б) інструментів, штампів, шаблонів та аналогічних предметів, використаних у процесі ви­робництва оцінюваних товарів;

в) матеріалів, витрачених у процесі виробництва оцінюваних товарів (мастильні матеріали, паливо тощо);

г) інженерних та дослідно-конструкторських робіт, дизайну, художнього оформлення, ескі­зів і креслень, виконаних за межами України і безпосередньо необхідних для виробництва оці­нюваних товарів;

3) роялті й інші ліцензійні платежі, що стосуються оцінюваних товарів та які покупець по­винен сплачувати прямо чи опосередковано, як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

Зазначені платежі можуть включати платежі, які стосуються прав на літературні та худож­ні твори, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки й інші об’єкти права інтелектуальної власності.

Витрати на право відтворення (тиражування) оцінюваних товарів в Україні не повинні до­даватися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари.

Порядок включення до ціни розрахунку роялті та ліцензійних платежів визначається Кабі­нетом Міністрів України;

4) відповідна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу товарів, що оціню­ються, їх використання або розпорядження ними на митній території України, яка прямо чи опосередковано йде на користь продавця;

5) витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України;

6) витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов’язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України;

7) витрати на страхування цих товарів.

11. При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає спла­ті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті. До митної вартості не включаються нижчезазначені витрати або кошти за умови виділення їх з ці­ни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, що документально підтверджені та які піддаються обчисленню:

1) плата за будівництво, спорудження, складення, технічне обслуговування або технічну до­помогу, здійснені після ввезення імпортних товарів, таких як промислова установка, машини або обладнання;

2) витрати на транспортування після ввезення;

3) податки, які справляються в Україні.

12. Той факт, що продавець і покупець пов’язані між собою особи, сам по собі не може бути підставою для розгляду вартості операції як неприйнятної. У таких випадках необхідно розгля­нути обставини продажу та прийняти вартість операції за умови, що взаємовідносини покупця і продавця не вплинули на ціну оцінюваних товарів.

13. За наявності достатніх підстав вважати, що відносини, зазначені у частині дванадцятій цієї статті, вплинули на ціну оцінюваних товарів, орган доходів і зборів повинен надати декла­ранту або уповноваженій ним особі свої письмові обґрунтування, що такий вплив мав місце.

14. У разі відсутності обґрунтувань з боку органу доходів і зборів необхідно вважати, що взаємовідносини, зазначені у частині дванадцятій цієї статті, не вплинули на ціну оцінюваних товарів.

15. Декларант має право відповіді та доказу відсутності впливу взаємозв’язку продавця і покупця на ціну, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари.

16. Для цілей цього Кодексу особи вважаються пов’язаними між собою у випадках, зазна­чених у статті 15 Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року.

17. Особи, одна з яких є одноосібним агентом, одноосібним дистриб’ютором чи одноосібним концесіонером іншої, як би це не називалося, вважаються пов’язаними для цілей цього Кодек­су, якщо вони підпадають хоча б під один із критеріїв, визначених у статті 15 Угоди про засто­сування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року.

18. При продажу товарів між пов’язаними особами вартість операції береться за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів за першим методом, якщо декларант покаже, що така вартість є близькою до вартості однієї з нижчезазначених операцій, яка здійснювалася одночасно або майже одночасно з операцією з оцінюваними товарами:

1) вартості операції при продажу непов’язаним покупцям ідентичних або подібних (анало­гічних) товарів для експорту в Україну;

2) митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, визначеної згідно з поло­женнями статті 62 цього Кодексу;

3) митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, визначеної згідно з поло­женнями статті 63 цього Кодексу.

19. У разі здійснення вищезазначених порівнянь враховується наявна в органу доходів і зборів або подана декларантом чи уповноваженою ним особою інформація щодо різниці в ко­мерційних рівнях продажу, кількісних показниках, елементах і витратах, зазначених у частині десятій цієї статті, та витратах, які понесені продавцем при продажу, коли продавець і поку­пець не пов’язані між собою, і не понесені продавцем при продажу, коли продавець і покупець пов’язані між собою.

20.

21. Використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості повинні бути об’єктивними, піддаватися обчисленню та підтверджуватися документально.

22. Право на автоматичне застосування методу визначення митної вартості за ціною дого­вору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), мають уповноважені еко­номічні оператори.

Для підтвердження у таких випадках заявлених відомостей про митну вартість товарів у порядку, визначеному цим Кодексом, подаються лише:

1) декларація митної вартості (у випадках, встановлених статтею 52 цього Кодексу);

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) і додатки до нього;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа;

4) банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено), а також інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

5) документи для підтвердження витрат на ввезення та страхування, якщо за умовами по­ставки такі витрати не включено у вартість товару.

23. У випадках, передбачених частиною двадцять другою цієї статті, контроль правильнос­ті визначення митної вартості здійснюється виключно після завершення митного оформлення та пропуску товарів через митний кордон України.

У попередній статті 57 розкрито метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), і він є основним. Проте основний метод викорис­товується у разі якщо відсутні обмеження визначені Кодексом.

Це означає, що цей метод застосовується в абсолютно усіх випадках, крім 6 визначених підстав, які полягають у наступному:

1) відсутність продажу на експорт в Україну (ч.

2) наявність обмеження прав покупця на розпорядження товарами (ч. 1 ст. 58);

3) наявність умов, що унеможливлюють визначення вартості товарів (ч. 1 ст. 58);

4) якщо частина виручки від подальшого розпорядження надходить продавцю (ч. 1 ст. 58);

5) якщо покупець і продавець пов’язані між собою й ці відносини вплинули на ціну товарів (ч. 1 ст. 58);

6) використані декларантом відомості (ч. 2 ст. 58): не підтверджені документально, не є визначе­ними кількісно, не є достовірними або відсутня хоча б одна зі складових митної вартості.

Проте підпунктами (а), (б), (в) частини першої статті 58 встановлені випадки, коли метод визна­чення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються може викорис­товуватись при наявності обмежень. Відповідно до підпункту «в» пункту 1 частини першої статті 58 92

ціна, фактично сплачена, або ціна, що підлягає сплаті, вважається прийнятною при наявності обме­жень, які суттєво не впливають на вартість товарів. Прикладом таких обмежень може бути випадок, коли продавець вимагає від покупця автомобілів не продавати чи виставляти їх до зафіксованої дати, яка становить початок модельного року.

Відповідно до частини першої статті 58 ціна, фактично сплачена, або ціна, що підлягає сплаті, вважається неприйнятною при наявності домовленостей або деяких умов, вплив яких неможливо врахувати. Прикладами таких випадків можуть бути наступні:

а) коли продавець встановлює ціну на імпортні товари за умови, що покупець також купить інші товари у зазначених кількостях;

б) коли ціна імпортних товарів залежить від ціни або цін, за якими покупець імпортних товарів продає інші товари продавцеві цих товарів;

в) коли ціна встановлюється на основі форми платежу, яка не стосується імпортних товарів, на­приклад, якщо імпортні товари - це напівфабрикати, які надаються продавцем за умови, що прода­вець одержить конкретну кількість готової продукції.

Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 58 ціна, фактично сплачена, або ціна, що підля­гає сплаті, вважається прийнятною при наявності домовленостей або деяких умов, що стосуються ви­робництва або збуту імпортних товарів. Наприклад, той факт, що покупець надає продавцеві техніку та плани, виконані в країні ввезення, не повинен призводити до неприйняття вартості операції для ці­лей статті 58. Також, якщо покупець здійснює за власний кошт, навіть за угодою з продавцем, дії, що відносяться до збуту імпортованих товарів, то вартість цих дій не є частиною митної вартості і такі дії не повинні призводити до неприйняття вартості операції.

Відповідно до частини п’ятої статті 58 ціна, фактично сплачена, або яка підлягає сплаті за товари, що імпортуються за призначенням в Україну, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або які повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб, та/або на пов’язаних з продавцем осіб для виконання зобов’язань продавця. Платіж необ­ов’язково повинен набувати форми переказу грошей (зокрема, але не виключно). Платіж може бути здійснений шляхом акредитива або іншими фінансовими документами (вексель, цінні документи то­що). Платіж може бути здійснений прямо або опосередковано. Прикладом опосередкованого платежу може бути врегулювання покупцем повністю або частково боргових зобов’язань, які мають бути сплачені продавцем.

Діяльність, яка здійснюється покупцем на його власні кошти, крім зазначеної в пп. 4-7 частини десятої ст. 58, не розглядається як опосередкований платіж продавцеві, хоча вона і може вважатися вигідною для продавця. Таким чином, вартість такої діяльності не додається до ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті при визначенні митної вартості.

Термін «ціна, фактично сплачена, або ціна, що підлягає сплаті», що використовується в частині четвертій статті 58, стосується тільки ціни оцінюваних товарів. Таким чином, потік дивідендів або інших платежів від покупця до продавця, які не стосуються імпортних товарів, не є частиною митної вартості цих товарів.

Частина вісімнадцята статті 58 надає різні засоби встановлення прийнятності вартості, а саме, якщо покупець і продавець є пов’язаними між собою особами, то мають бути вивчені обставини на­вколо продажу, а вартість операції приймається як митна вартість за умови, що ці відносини не впли­нули на ціну. Не передбачається вивчення обставин у всіх випадках, коли продавець і покупець пов’язані між собою. Таке вивчення буде потрібне тільки тоді, коли існують сумніви стосовно прийн­ятності ціни. Якщо орган доходів і зборів не має сумнівів стосовно прийнятності ціни, то вона має бути прийнята без запиту подальшої інформації від декларанта. Наприклад, орган доходів і зборів ра­ніше вже вивчав ці відносини або він вже має детальну інформацію стосовно покупця та продавця і вже може бути впевненим унаслідок такого вивчення інформації, що ці відносини не вплинули на ці­ну товару, що ввозиться на митну територію України.

Якщо орган доходів і зборів не в змозі прийняти вартість операції без додаткового уточнення, то він повинен надати декларанту можливість представити таку додаткову детальну інформацію для то­го, щоб вивчити обставини щодо продажу.

У зв’язку з цим орган доходів і зборів повинен бути готовим до вивчення умов організації торго­вельних відносин між покупцем і продавцем та умов установлення ціни, щоб визначити чи вплинули ці відносини на ціну.

Якщо покупець і продавець, будучи пов’язаними між собою особами, відповідно до положень статті 15 Угоди про застосування статті VII ГАТТ здійснюють покупки та продаж один одному так, як ніби вони не є взаємозалежними, це вважається підтвердженням того, що такі відносини не впли- нули на ціну. Наприклад, якщо ціна, встановлена у спосіб, сумісний із звичайною практикою ціноут­ворення в галузі, що розглядається, або у спосіб, у який продавець встановлює ціни для продажів по­купцям, які не є взаємозалежними з продавцем, це підтвердить, що відносини не вплинули на ціну. Інший приклад: якщо доведено, що ціна є прийнятою для забезпечення відшкодування всіх витрат плюс прибуток, який є звичайним для загальних прибутків фірми, отриманих за певний період часу (наприклад, рік) від продажу товарів того ж класу або типу, - це підтвердить, що на ціну не вплинула взаємозалежність.

Для цілей статті 58 термін «особи» включає, де це доречно, юридичних осіб.

Для цілей статті 58 одна особа вважатиметься такою, що контролює іншу, якщо перша в право­вому або оперативному відношенні може застосовувати обмеження до останньої або керувати нею.

Відповідно до частини двадцятої статті 58 декларант за власною ініціативою має можливість до­вести, що вартість операції максимально наближається до вартості, яка раніше була перевірена та прийнята органами доходів і зборів, а тому є прийнятною відповідно до положень статті 58. Якщо в результаті перевірки встановлено, що вартість операції відповідає вартості операції ідентичних това­рів, то немає потреби вивчати питання впливу на ціну товару того факту, що продавець та покупець є пов’язаними між собою особами відповідно до Угоди. Якщо орган доходів і зборів уже має достатньо інформації для того, щоб упевнитися, що одне з порівнянь, передбачених частиною вісімнадцятою ст. 58, проведено, немає причин вимагати від декларанта демонстрації проведення таких порівнянь.

Відповідно до частини вісімнадцятого статті 58 для визнання вартості операції «максимально на­ближеною» до іншої вартості має братися до уваги ряд факторів. Ці фактори включають характер ім­портних товарів, характер самої галузі, сезон, коли товари імпортуються, і те, чи різниця у вартостях є комерційно значущою. Оскільки ці фактори можуть відрізнятися, то неможливо застосувати одна­ковий стандарт (підхід), наприклад, фіксований процент у кожному випадку. Наприклад, невелика рі­зниця у вартості одного виду товарів може бути неприйнятною, у той час як велика різниця у вартості іншого типу товарів може бути прийнятною при визнанні операції «максимально наближеною» до раніше перевірених вартостей, про які йдеться в частині вісімнадцятій статті 58.

У випадку, коли відсутні обмеження визначені частиною першою ст. 58, або за умови достатніх підстав вважати, що взаємовідносини покупця та продавця не вплинули на ціну оцінюваних товарів митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скорегована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Відповідно до частини одинадцятої статті 58 митна вартість не включає нижченаведені витрати або кошти за умови, що вони виділені від фактично сплаченої ціни або такої, що підлягає сплаті за імпортні товари:

а) плату за будівництво, спорудження, складання, технічне обслуговування або технічну допомо­гу, здійснені після ввезення імпортних товарів, таких як промислова установка, машини або облад­нання;

б) транспортні витрати після ввезення;

в) податки, які сплачуються в Україні.

Для цілей підпункту «а» пункту 1 частини десятої статті 58 термін «комісійні за закупівлю» означає плату, сплачену покупцем своєму агенту за послугу щодо представництва його інтересів за кордоном для придбання товарів, що оцінюються.

Зазвичай, комісія (комісійні), яку агент отримує за свої послуги, обчислюється як відсоток від ці­ни продажу товарів; проте термін «комісійні за закупівлю» охоплює також інші домовленості щодо компенсації, наприклад, розмір винагороди може засновуватися на витраченому часі агента та/або прийнятих ним на себе фінансових витрат з метою забезпечення закупівлі оцінюваних товарів.

Заплачені покупцем гонорари своєму агентові за надання послуг, пов’язаних із представництвом його інтересів за кордоном для закупівлі товарів, не додаються до митної вартості оцінюваних това­рів. З іншого боку, якщо гонорар виплачений агенту продавця або незалежній третій стороні, то його сума входить до митної вартості оцінюваних товарів.

Агент покупця - це той, хто діє від імені і, перш за все, на користь покупця. Головна ознака, що відрізняє агента-покупця, - це право покупця контролювати дії агента, особливо в переговорному та купівельному процесі.

Визначення, чи має покупець право контролю над агентом, цілком залежить від конкретних фак­торів та обставин кожної операції.

Оформлення комісійних та брокерських для цілей митної оцінки залежить від конкретного хара­ктеру послуг, наданих посередником. Якщо посередник діє за свій власний рахунок і/або має право власності на товар, він не може вважатися агентом із закупівлі.

Іноді контракти або документи не досить чітко відображають характер діяльності так званого агента. За таких обставин важливо встановити дійсні факти.

Якщо агент є взаємозалежним з продавцем або з особою, залежною від продавця, органи доходів і зборів зобов’язані, незважаючи на наявність агентської угоди, розглянути усі обставини, щоб вста­новити, чи дійсно він діє від імені покупця, а не за рахунок продавця, або навіть за свій власний ра­хунок.

Експортні палати або так звані незалежні агенти, які займаються подібною діяльністю, але на відміну від агентів із закупівлі мають право власності на товар і контролюють комерційну угоду або ціну, сплачену імпортером, не можуть вважатися агентами із закупівлі.

При розподілі елементів, зазначених у підпункті «б» пункту 2 частини десятої статті 58 стосовно імпортних товарів застосовуються два фактори - вартість самого елемента і той спосіб, у який ця ва­ртість має розподілятися відносно імпортних товарів. Розподіл цих елементів повинен здійснюватися раціональним способом відповідно до обставин і згідно із загальноприйнятими принципами бухгал­терського обліку.

Якщо покупець закуповує елемент від продавця, не пов’язаного з покупцем, то вартістю цього елемента є ціна закупівлі.

Якщо елемент був вироблений покупцем або особою, пов’язаною з покупцем, його вартістю бу­дуть витрати на його виробництво.

Якщо елемент раніше використовувався покупцем незалежно від того, чи він купувався чи виро­блявся таким покупцем, початкова вартість покупки або виробництва повинна бути скоригована в бік зниження з метою відображення його використання для того, щоб визначити вартість цього елемента.

Якщо вартість елемента визначено, необхідно розподілити цю вартість на імпортні товари. Для цього існують різноманітні можливості. Наприклад, ця вартість може бути розподілена на першу по­ставку, якщо покупець бажає сплатити мито з усієї вартості за один раз. Інший приклад полягає в то­му, що покупець може вимагати, щоб вартість була розподілена на певну кількість одиниць, виробле­них до моменту першої поставки. Ще одним прикладом може бути те, коли покупець може вимагати, щоб вартість була розподілена на все передбачуване виробництво, якщо для такого виробництва укладено контракти або існують чіткі зобов’язання. Метод розподілу, який буде використовуватися, залежатиме від документації, наданої покупцем.

Приклад. Покупець надає виробникові шаблон для використання при виробництві імпортних то­варів та укладає контракт із виробником на закупівлю 10 тисяч одиниць. На час прибуття першої по­ставки 1000 одиниць виробник уже виробив 4000 одиниць. Декларант може вимагати від органу до­ходів і зборів розподілити вартість шаблона на 1000 одиниць, 4000 одиниць або 10000 одиниць.

Доповнення до елементів, визначених у підпункті «г» пункту 2 частини десятої статті 58, повинні базуватися на об’єктивних даних і таких, що піддаються обчисленню. Для того, щоб звести до міні­муму тягар як для декларанта, так і для органу доходів і зборів щодо визначення вартостей, які мають бути додані, якщо тільки можливо, мають використовуватися дані, безпосередньо наявні в системі комерційного обліку покупця.

Для тих елементів, поставлених покупцем, які були придбані або взяті в оренду покупцем, допо­вненням буде вартість покупки або оренди. Не повинні робитися доповнення для тих елементів, що перебувають у державній власності, крім витрат на одержання їх копій.

Легкість, з якою можливо обчислювати вартості, що мають додаватися, залежатиме від структури конкретної фірми та практики управління, а також від її методів ведення бухгалтерського обліку.

Наприклад, фірма, яка імпортує різноманітні товари з кількох країн, веде облік діяльності свого дизайнерського центру за межами країни імпорту в такий спосіб, щоб можна було точно показати ви­трати, що відносяться до конкретного товару. У таких випадках може бути відповідно зроблене пря­ме коригування (додавання) згідно з положеннями статті 58.

В іншому випадку фірма може понести витрати на утримання дизайнерського центру за межами України у вигляді загальних накладних витрат із розподілом на конкретні товари. У цьому випадку може бути зроблене відповідне коригування згідно з положеннями статті 58 щодо імпортних товарів шляхом розподілу витрат дизайнерського центру на все виробництво, яке одержує вигоди від дизай­нерського центру, та додавання до імпорту такої розподіленої вартості для кожної одиниці.

Відмінності у вищенаведених обставинах, звичайно ж, вимагатимуть врахування різних факторів при визначенні належного методу розподілу.

Так, у випадках, коли виробництво елемента включає в себе ряд країн і певний період часу, це коригування здійснюється на вартість, фактично додану до вартості цього елемента за межами Украї­ни.

При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оці­нювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема:

- роялті та ліцензійні платежі, які стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен спла­чувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не вклю­чаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Зазначені платежі можуть включати платежі, які стосуються патентів, знаків для товарів і послуг та авторських прав;

- відповідна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, передачі чи використання товарів, що оцінюються, на митній території України, яка прямо чи опосередковано йде на користь продавця (далі - частина виручки).

Для декларування товарів і транспортних засобів використовується вантажна митна декларація.

При переміщенні через митний кордон України товарів як носіїв результатів виконаних робіт у графі зазначаються відомості про такі носії, а також про інформацію, що на них розміщена.

При декларуванні товарів із застосуванням вантажної митної декларації зазначається повний опис товару, за яким його можливо відрізнити від іншого товару.

Відповідно до Угоди про застосування статті VII ГАТТ і тлумачних приміток до неї роялті та лі­цензійні платежі включаються до митної вартості товарів.

Відповідно до Національного стандарту № 4 «Оцінка майнових прав інтелектуальної власності», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1185, ліцензійний платіж - це плата за надання прав на використання об’єкта права інтелектуальної власності, що є предметом ліцензійного договору. До ліцензійних платежів належать паушальний платіж, роялті та комбінова­ний платіж.

Роялті - це ліцензійний платіж у вигляді сум, які сплачуються періодично, залежно від обсягів виробництва або реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) з використанням об’єкта права інтелек­туальної власності.

Паушальний платіж - це одноразовий платіж, який становить фіксовану суму і не залежить від обсягів виробництва (продажу) продукції (товарів, робіт, послуг) з використанням об’єкта права інте­лектуальної власності.

Комбінований платіж - це ліцензійний платіж, що включає роялті та паушальний платіж.

Практика укладання ліцензійних договорів свідчить про те, що ліцензійний договір, як правило, укладається окремо від договору (контракту), за яким товар ввозиться на митну територію України.

Оскільки використання об’єктів права інтелектуальної власності без дозволу його власника вва­жається порушенням прав інтелектуальної власності, за яке встановлена відповідальність Митним, Цивільним, Господарським, Кримінальним кодексами та Кодексом України про адміністративні пра­вопорушення, наявність ліцензійного договору із встановленими ліцензійними платежами свідчить про те, що умовою використання об’єкта права інтелектуальної власності є сплата таких платежів. При цьому відповідно до пункту 3 частини другої статті 267 Митного кодексу України з усього різ­номаніття способів використання об’єктів права інтелектуальної власності звільняє від включення у митну вартість тільки витрати на право відтворення (тиражування) оцінюваних товарів в Україні. Тобто, ліцензійні платежі, які сплачуються за право будь-якого іншого використання об’єктів права інтелектуальної власності, мають включатися до митної вартості оцінюваних товарів, якщо вони не були включені у ціну товару.

Крім цього, поставки товарів можуть здійснюватися від іншої особи, ніж власник прав на об’єкт права інтелектуальної власності. Як правило, особу, яка буде поставляти товар, визначає власник прав на об’єкт права інтелектуальної власності або обумовлює необхідність узгодження з ним такої особи у ліцензійному договорі або іншому договорі розпорядження майновими правами інтелектуа­льної власності. Навіть за відсутності таких положень за власником прав на об’єкт права інтелектуа­льної власності залишається право здійснення контролю за якістю товарів, виготовлених чи наданих за ліцензійним договором, яка не може буде нижчою від якості товарів власника. Тому особа, яка по­ставляє товари, пов’язана з власником прав на об’єкт права інтелектуальної власності та контролю­ється ним.

Таким чином, роялті та ліцензійні платежі включаються до митної вартості товарів, якщо вони не були включені до їх ціни, коли:

- вони стосуються винаходів, корисних моделей, промислових зразків, сортів рослин, порід тва­рин, торговельних марок (знаків для товарів і послуг), авторського права;

- товари, які ввозяться на митну територію України та декларуються органом доходів і зборів, вироблені (виготовлені), марковані, містять або мають інші ознаки використання зазначених об’єктів права інтелектуальної власності;

- ліцензійним договором або іншим договором розпорядження майновими правами інтелектуа­льної власності передбачена сплата ліцензійних платежів за право використання об’єкта права інте­лектуальної власності, крім права використання шляхом відтворення, тиражування, виробництва то­варів на митній території України;

- виконані інші умови, передбачені Митним кодексом України.

Порядок включення роялті та інших ліцензійних платежів до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, при визначенні їх митної вартості визначається відповідною постановою Кабінету Міністрів України.

Якщо на момент митного оформлення товарів декларант або уповноважена ним особа має відо­мості про суму роялті та інших ліцензійних платежів, він зобов’язаний при визначенні митної вартос­ті оцінюваних товарів додати таку суму до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

Розрахунок сум роялті та інших ліцензійних платежів, які додаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, при визначенні їх митної вартості здійснюється відповідно до умов ліцензійного договору або іншого договору щодо розпорядження майновими пра­вами інтелектуальної власності.

Якщо на момент митного оформлення сума роялті та інших ліцензійних платежів невідома, то при визначенні митної вартості оцінюваних товарів декларант або уповноважена ним особа здійснює орієнтовний розрахунок сум роялті й інших ліцензійних платежів, на підставі якого додає таку суму до митної вартості оцінюваних товарів при подачі митної декларації.

Орієнтовний розрахунок сум роялті та ліцензійних платежів здійснюється:

- виходячи з прайс-листа, прейскуранта або іншого документа, діючого на момент митного офо­рмлення оцінюваних товарів, за які сплачується роялті й інші ліцензійні платежі, яким встановлена ціна одиниці товару, з якої вираховується сума роялті та інших ліцензійних платежів залежно від об­сягів продажу;

- за запланованими показниками, які можуть базуватися на сумі роялті та інших ліцензійних пла­тежів, сплаченої за ідентичний товар у попередньому періоді, якщо ліцензійним договором або ін­шим договором щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності обумовлено ви­значення суми роялті й інших ліцензійних платежів відповідно до отриманого прибутку;

- за прогнозними показниками бази роялті або інших ліцензійних платежів, яка використовується для визначення розміру роялті й інших ліцензійних платежів.

Роялті та інші ліцензійні платежі, розраховані відповідно до попереднього пункту, зазначаються у декларації митної вартості та підтверджуються орієнтовним розрахунком і документами, що його підтверджують.

За результатами фактичної сплати роялті й інших ліцензійних платежів декларант або уповнова­жена ним особа подає в строки, передбачені частиною другою статті 261 Митного кодексу України, додаткову декларацію з уточненням митної вартості оцінюваних товарів.

Додаткова декларація подається одночасно з уточненим розрахунком сум роялті й інших ліцен­зійних платежів, в якому зазначені суми розподілені між товарами (в розрізі артикулів, кодів тощо), та документами, що підтверджують суму фактичної сплати роялті й інших ліцензійних платежів.

У випадку, коли одна додаткова декларація подається до кількох митних декларацій, що були оформлені одним органом доходів і зборів у межах одного зовнішньоекономічного договору, уточ­нюючий розрахунок сум роялті та інших ліцензійних платежів подається, в тому числі, в розрізі мит­них декларацій.

У випадку, коли сума роялті й інших ліцензійних платежів у строки, передбачені абзацом пер­шим цього пункту залишається невідомою, декларант або уповноважена ним особа здійснює заходи, передбачені статтею 50 Податкового кодексу України.

У разі наявності надмірно сплачених сум роялті та ліцензійних платежів, вони повертаються де­кларанту у порядку, визначеному Митним кодексом України.

Якщо сума роялті та ліцензійних платежів виявилася більшою, ніж попередньо розрахована, де­кларанту або уповноваженій ним особі необхідно здійснити заходи щодо доплати сум митних плате­жів у порядку, визначеному Митним кодексом України.

Контроль за своєчасністю, достовірністю та повнотою включення сум роялті й інших ліцензійних платежів до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, при визначенні їх митної вартості під час і після завершення операцій їх митного контролю, митного оформлення та пропуску через митний кордон України, здійснюється органами доходів і зборів у порядку, передба­ченому Митним кодексом України.

Документи, що підтверджують суму фактичної сплати роялті й інших ліцензійних платежів, а та­кож уточнені розрахунки зберігаються, в тому числі в електронному вигляді, декларантом або упов­новаженою ним особою протягом 1095 днів з дня подання митної декларації.

Якщо не існує об’єктивних даних і таких, що піддаються обчисленню, про витрати, наведені в пункті 3 частини десятої статті 58, вартість операції не може бути визначена відповідно до положень методу визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються. Як приклад цього є сплата роялті на підставі ціни під час продажу до країни-імпортера літра конкретного товару, який був імпортований у кілограмах, а після ввезення був перетворений на розчин. Якщо роялті част­ково базується на імпортних товарах, а частково на інших факторах, які не мають нічого спільного з імпортними товарами (наприклад, коли імпортні товари переміщуються з вітчизняними інгредієнта­ми і більше не можуть бути окремо визначені, якщо роялті не можна відрізнити від особливих фінан­сових домовленостей між покупцем і продавцем), буде недоречним намагатися зробити доповнення до роялті. Однак якщо сума цього роялті базується лише на імпортних товарах і легко обчислюється, може бути зроблений додаток до ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті.

Посадова особа органу доходів і зборів, яка здійснює контроль за правильністю визначення мит­ної вартості, враховує особливості визначення митної вартості носіїв інформації, що містять програ­мне забезпечення для обладнання з обробки даних.

При визначенні митної вартості носіїв інформації, які імпортуються, що містять програмне за­безпечення для обладнання з обробки даних, враховується лише вартість носія інформації за умови виділення з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, вартості про­грамного забезпечення та/або вартості носія. Відомості щодо вартості програмного забезпечення та/або вартості носія повинні базуватися на документально підтверджених даних.

Примітки:

1. Термін «носій інформації» не відноситься до інтегральних мікросхем, напівпровідників та ін­ших подібних пристроїв чи виробів, в які інкорпоровані такі інтегральні мікросхеми чи пристрої.

2. Термін «програмне забезпечення» не відноситься до звукових, кіно- та відеозаписів.

Уповноважені економічні оператори мають право на його автоматичне застосування (ч. 22 ст. 58), за умови надання: договору, інвойсу, банківських платіжних документів і підтверджень ви­трат на перевезення та страхування.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів, що ввозяться уповноваженими еко­номічними операторами, здійснюється виключно після випуску товарів у вільний обіг.