Історія розвитку законодавства та формування практики правового захисту акціонерних товариств від посягань на їх майно

Уже впродовж тривалого часу в Україні розвивається та набуває нових форм «рейдерство». Від нього не захищений ні малий, ні великий бізнес, ні підприємства державної, ані приватної форми власності.

«Рейдерство» - це протиправне захоплення підприємств, внаслідок посягання на їх майно, шляхом використання як законних так і незаконних способів встановлення контролю над підприємством. План нападу та захоплення розробляє велика кількість осіб, залучаючи експертів із різних сфер, таких як юридична, економічна, силова та інші.

О.В. Гарагонич справедливо вказує, що «рейдерство» у корпоративному секторі може бути охарактеризоване як сукупність протиправних дій, спрямованих на встановлення над корпоративним підприємством та його активами повного юридичного та фактичного контролю всупереч волі підприємства, його органів та посадових осіб [37, с. 104].

«Рейдерство» стоїть на заваді належному функціонуванню будь-якої держави, створює перешкоди нормальному розвиткові економіки. Протиправне захоплення майна, акцій чи прав на них також характерне для країн зі складним законодавством та неефективними гарантіями недоторканності права власності, що надає багато можливостей для зловживань і використання корупційних зв’язків з метою протиправного захоплення суб’єктів господарювання. Відомо, що економіка майже усіх розвинених країн світу пройшла через практику «рейдерських» захоплень підприємств. Також «рейдерство» негативно впливає на економіку тих країн, які тільки знаходяться на початковому етапі розвитку, до цих країн необхідно віднести Україну. Держава не здатна швидко та ефективно вдосконалювати НПА та ухвалювати нові для протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств.

Характеристика історії розвитку поняття «посягання на майно АТ» наведена в роботах таких вчених, зокрема А. Валер’євич, А.Ю. Кірєєв та інших. Вважаємо доцільним об’єднати та провести аналіз висловлених думок науковців про історію розвитку поняття «посягання на майно АТ» [204, с. 447-448].

Джона Рокфеллера можна назвати першим «рейдером», який проводив оборудки ще наприкінці XIX століття. Будучи засновником компанії Standart Oil, задля зміцнення свого бізнесу різними способами скуповував акції конкурентів. У той час сукупність способів для захоплення підприємств ще не мала назви «рейдерство». Поняття «рейдерство» у сучасному розумінні з’явилося в США у 60-70 роках XX століття, а лише у 80-х роках на законодавчому рівні було закріплено ефективні форми захисту від недружніх захоплень. У корпоративному праві США та Західної Європи «рейдером» визначають особу, яка активно скуповує акції чужої компанії з метою її поглинання шляхом отримання контрольного пакету акцій. У класичному розумінні «рейдер» діє всупереч волі керівництва та акціонерів, при цьому не порушуючи закон.

Поняття «рейдер» на Заході існує уже давно. В СНД цей термін виник з початку 90-х рр. минулого століття. В історії «рейдерства» на українських землях виділяють чотири перерозподіли власності, ініціатором яких був уряд. Перший перерозподіл власності був за правління Івана Грозного, другий - за Петра Першого. Третій ініціювали більшовики у 1917 році. Четвертий розпочався з 1990 року і триває до сьогодні.

А. Кірєєв виділяє три основні стадії розвитку «рейдерства» в РФ: зародження, «розквіту» і пошуку нових напрямків і форм [79, с. 14-15]. Стадія зародження «рейдерства» проходила у 1999-2001 роках. Сильно розпорошена структура власності російських компаній забезпечила стрімке поширення «рейдерства» у формі ворожих поглинань. А. Валерьевич зазначає, що у країні стрімко почали утворюватися неформальні союзи арбітражних керуючих та осіб, зацікавлених в дешевому відлученні активів компаній [25]. Інші форми «рейдерських» дій (шахрайство, примус до угоди, вступ у змову з посадовими особами компанії-мішені) не отримали широкого поширення на початковій стадії. «Рейдери» хотіли отримати прибуток при найменшому ризику. Стадія розвитку «рейдерства» в РФ проходила у 2002-2004 роках і характеризувалася А. Кірєєвим як стадія «розквіту рейдерства». У вказаний період значно знизилась кількість «рейдерських» операцій, але підвищилася ліквідність корпоративних активів і замість припинення своєї діяльності «рейдери» почали шукати альтернативні способи реалізації проектів. Як і на стадії зародження «рейдерства» невисокий ступінь концентрації акціонерного капіталу компаній став основною причиною висування на перший план ворожих поглинань.

Н.А. Кричевський зазначає, що деякі компанії припинили «рейдерські» акції, вважаючи для себе неприйнятним зниження прибутковості і зростання ризиків. Частина з них зосередилася на керуванні та розвитку раніше придбаних активів. Частина почала розвивати партнерські відносини з бізнесом. Досвід «рейдерів» знайшов застосування в конкурентній боротьбі [92, с. 8]. Н. Лапина зазначає, що якщо в період становлення і «розквіту рейдерства» держава не брала участі у корпоративних конфліктах, то тепер вона в особі окремих політичних груп стала чи не найважливішим учасником «рейдерських» проектів [97, с. 5]. Відбувалося зниження прибутковості «рейдерських» атак і зростання ризиків.

Майже усі органи державної влади активно боролися з «рейдерством» впродовж п’ятнадцяти років. На законодавчому рівні було прийнято ряд НПА з питань протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств, а саме:

1. КУ. Відповідно до частин 1 і 3-5 статті 41 КУ, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

2. ГК України. У ГК України міститься ряд статей, якими встановлено гарантії забезпечення прав суб’єктів господарювання, зокрема щодо захисту АТ від посягань на їх майно. Відповідно до статей 5, 20, 47, 66, 133, 147 ГК України, держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів господарювання та недопущення протиправного позбавлення власності [43]. Держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист майнових прав підприємця. Майнові права суб’єктів господарювання захищаються законом. Отже, у ГК України наявні статті, які забезпечують захист АТ від посягань на їх майно. ГК України у взаємодії з іншими законодавчими актами у повному обсязі здійснює забезпечення законних прав та інтересів суб’єктів господарювання. ГК України є вкрай важливим та доцільним НПА, оскільки регулює діяльність підприємств та забезпечує дотримання їх законних прав та інтересів. У разі відсутності ГК України стане некерованим та непередбачуваним значний шар суспільних відносин, зокрема відносини із забезпечення належного захисту прав та інтересів суб’єктів господарювання [202, с. 156].

С.М. Грудницька зазначає, що у ГК України (стаття 5) закріплений у якості базового принцип оптимального сполучення ринкової саморегуляції економічних відносин суб’єктів господарювання і державного регулювання макроекономічних процесів, що став причиною суперечок прихильників повної ринкової саморегуляції, підтримуваних цивілістичною наукою, і законодавчих ініціатив по скасуванню ГК України. Як видно, скасування ГК України на користь розробленого на міжнародні гранти ЦК України, який передбачає рівну приватну свободу громадян України, іноземних громадян і осіб без громадянства, розглядалося як ланка в ланцюгу дій, спрямованих на налагодження міжнародного співробітництва. У принципі позитивна тенденція налагодження міжнародного співробітництва, разом з тим, супроводжується невгамовним прагненням очистити вітчизняні правові інститути від публічно-правових норм, покликаних забезпечувати в процесі міжнародного співробітництва національні інтереси.

3. ГПК України. У ГПК України міститься ряд статей, якими встановлено гарантії забезпечення прав суб’єктів господарювання, зокрема щодо захисту АТ від посягань на їх майно. Відповідно до частини 2 статті 4 ГПК України, АТ мають право звертатися із позовною заявою до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів, а також для вжиття заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Суддя, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів [44]. Отже, у ГПК України наявні статті, за допомогою яких АТ мають право звертатися до суду для захисту АТ від посягань на їх майно. ГПК України є вкрай важливим та доцільним НПА, оскільки встановлює можливі шляхи захисту, порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів АТ.

4. Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7

червня 1996 року № 236/96-ВР. О. Берлач зазначає, що у главах 2-4 цього Закону [159] охарактеризовано протиправні заходи, які використовують «рейдери» при підготовці до незаконного поглинання та захоплення, а саме: схилення постачальника до дискримінації покупця; підкуп

працівника, посадової особи постачальника; підкуп працівника, посадової особи покупця; поширення інформації, що вводить в оману; неправомірне збирання комерційної таємниці; розголошення комерційної таємниці; схилення до розголошення комерційної таємниці; неправомірне використання комерційної таємниці. Їх визначено у цьому НПА в якості видів недобросовісної конкуренції. Також у Законі встановлено відповідальність за недобросовісну конкуренцію [11, с. 17-18]. Відповідно, вказаний НПА призначений для захисту законних прав та інтересів при незаконному поглинанні АТ.

5. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30 жовтня 1996 року № 448/96-ВР [150]. НКЦПФР наділена широким колом адміністративних повноважень щодо виявлення та припинення порушень на ринку цінних паперів та фондовому ринку. Також НКЦПФР регулює відносини у сфері корпоративного управління.

6. Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 23 березня 2001 року № 2210-III. Відповідно до статті 22 цього Закону, органи АМК України здійснюють державний контроль за концентрацією суб’єктів господарювання з метою запобігання монополізації товарних ринків, зловживання монопольним (домінуючим) становищем та обмеження конкуренції. Концентрацію у Законі визначають як:

1) злиття суб’єктів господарювання або приєднання одного суб’єкта господарювання до іншого; 2) набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним або кількома суб’єктами господарювання над одним або кількома суб’єктами господарювання чи частинами суб’єктів господарювання, зокрема, шляхом: а) безпосереднього або

опосередкованого придбання, набуття у власність іншим способом активів у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб’єкта господарювання, одержання в управління, оренду, лізинг, концесію чи набуття в інший спосіб права користування активами у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб’єкта господарювання, в тому числі придбання активів суб’єкта господарювання, що ліквідується; б) призначення або обрання на посаду керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб’єкта господарювання особи, яка вже обіймає одну чи кілька з перелічених посад в інших суб’єктах господарювання, або створення ситуації, при якій більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів двох чи більше суб’єктів господарювання обіймають одні й ті самі особи; 3) створення суб’єкта господарювання двома і більше суб’єктами господарювання, який протягом тривалого періоду буде самостійно здійснювати господарську діяльність, але при цьому таке створення не призводить до координації конкурентної поведінки між суб’єктами господарювання, що створили цей суб’єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб’єктом господарювання;

4) безпосереднє або опосередковане придбання, набуття у власність іншим способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25 % або 50 % голосів у вищому органі управління відповідного суб’єкта господарювання [160].

Ю.А. Берлач, аналізуючи положення цього Закону, зазначає, що природу злиття та поглинання підприємств можна визначити за допомогою сукупності антиконкурентних узгоджених дій, а саме - це дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції та дії, які стосуються обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над суб’єктами господарювання [11, с. 15].

Відповідно до частини 3 статті 6 Закону, антиконкурентними узгодженими діями вважається також вчинення суб’єктами господарювання схожих дій (бездіяльності) на ринку товару, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції у разі, якщо аналіз ситуації на ринку товару спростовує наявність об’єктивних причин для вчинення таких дій (бездіяльності) [160].

Отже, у Законі України «Про захист економічної конкуренції» встановлений перелік антиконкурентних узгоджених дій та передбачена відповідальність за їх вчинення. Але у статті 10 зазначено, що узгоджені дії можуть бути дозволені відповідними органами АМК України, якщо їх учасники доведуть, що ці дії сприяють: вдосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару; техніко-технологічному, економічному розвитку; розвитку малих або середніх підприємців та інше.

Ю.А. Берлач зазначає, що для АМК України визначено такі завдання, які реалізуються у сфері протидії негативним наслідкам недружніх злиттів і поглинань, зокрема: здійсненні контролю за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції; надання дозволів або заборона узгоджених дій, концентрації та інші [11, с. 17].

7. Закон України «Про холдингові компанії» від 15 березня 2006 року № 3528-IV. Законодавець у статті 4 та 5 Закону прописав механізм протидії «рейдерським» схемам, зокрема у статті 4 зазначив, що рішення про утворення холдингової компанії приймається власниками холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв) та оформлюється відповідним договором [172]. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 5 Закону, загальні збори акціонерів холдингової компанії, на яких розглядають питання про відчуження будь -яких пакетів акцій (часток, паїв) корпоративних підприємств та/або ліквідацію холдингової компанії, визнаються правомочними за умови реєстрації для участі у них акціонерів (їх представників), що мають відповідно до статуту холдингової компанії більш як 80 % голосів. Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 5 Закону, рішення про відчуження будь-яких пакетів акцій (часток, паїв) корпоративних підприємств або ліквідацію холдингової компанії належить до виключної компетенції загальних зборів холдингової компанії; такі рішення приймаються більшістю у 3/4 голосів акціонерів (їх представників), які зареєструвалися для участі в загальних зборах [172]. На нашу думку, ця норма законодавства є позитивною. Проте краще, якщо б рішення про відчуження будь-яких пакетів акцій корпоративних підприємств або ліквідацію холдингової компанії належало б до виключної компетенції загальних зборів холдингової компанії та наглядової ради. Це дало б можливість створити додатковий контроль за ухваленням вказаних рішень.

Відповідно до Закону «Про холдингові компанії», статутом холдингової компанії встановлюються обмеження щодо договорів, які мають право вчиняти органи управління компанії, а також випуску цінних паперів. Також господарське товариство не може мати у власності цінні папери холдингової компанії, корпоративним підприємством якої воно є [172]. Вважаємо вказану норму позитивною, оскільки холдингова компанія може ввести у статут обмеження щодо договорів, які мають право вчиняти органи управління. Таким чином, зможе забезпечити майно товариства від укладення договорів органами управління на користь «рейдерів». Або якщо «рейдери» входять до складу органів управління та укладають договори на власну користь, відповідно на випадок вчинення вказаних дій у статуті можуть бути встановлені обмеження щодо договорів, які мають право вчиняти органи управління компанії. Також у статуті може бути введено обмеження щодо випуску цінних паперів. Вказаною нормою теж може бути захищено майно АТ та встановлено обмеження щодо проведення емісії акцій.

С.М. Грудницька зазначає, що слід зазначити констатуюче значення не тільки законодавства, але і договору у формуванні правових інститутів. У науковій літературі визнається, що договір є універсальним способом саморегуляції суспільних відносин. У соціологічному аспекті він є способом узгодження інтересів його учасників - суб’єктів приватного та/або публічного права. Визнання договору засобом індивідуального регулювання означає, що в механізмі соціального регулювання він виконує роль не тільки і не стільки юридичного факту, скільки поряд з нормою об’єктивного права виступає регулятором суб’єктивних прав і обов’язків [49, с. 6].

Варто зазначити, що введення заборони господарському товариству мати у власності цінні папери холдингової компанії, корпоративним підприємством якої воно є, сприяє унеможливленню впливу на прийняття рішення «рейдерами».

8. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів» від 15 грудня 2006 року № 483-V. Відповідно до цього Закону частину 1 статті 12 ГПК України доповнено пунктом 4 такого змісту: справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів підвідомчі господарським судам [44]; статтю 16 ГПК України (у редакції, що діяла від 29.12.2006 року до 15.12.2017 року) доповнено частиною наступного змісту: «Справи у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарського товариства, що пов’язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням господарського товариства згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань» [140].

І. Швайка зазначає, що «рейдери» зможуть вибрати потрібний суд шляхом перереєстрації місцезнаходження суб’єкта господарювання [239, с. 39]. Варто погодитись із вказаним науковцем. Відповідно, необхідно внести зміни до законодавства відносно заборони перереєстрації або розгляду справи за місцем знаходження основної частини майна підприємства. На нашу думку, позитивним є те, що встановлено виключну підсудність для розгляду справ, що виникають із корпоративних відносин. Проте доцільно прописати у законодавстві, зокрема у частині 6 статті 30 ГПК України: «...розглядаються за місцезнаходженням основної частини майна юридичної особи». Також важливим є уникнення вказівки: «за місцезнаходженням юридичної особи згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань», оскільки виникне можливість зловживань з боку «рейдерів». «Рейдери» можуть подати справу за одним місцем знаходження АТ відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а згодом здійснити перереєстрацію, та подати з тим самим предметом позову або частково змінивши його до іншого суду, за новим місцезнаходженням АТ. Відповідно, у суддів не має можливості постійно перевіряти місце реєстрації підприємства та у ЄДРСР не можливо відслідкувати справи з однаковими сторонами та однаковим предметом спору, які у нашому випадку подають «рейдери» для вибору потрібного для них суду.

Законом внесено зміни до ГК України. Зокрема стаття 167 доповнена частиною третьою, в якій зазначено, що під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав [43].

Але із внесенням змін до законодавства відповідно до цього Закону, все ще залишаються сфери, в яких недостатньо чітко розмежована компетенція судів та підсудність справ і це може використовуватися під час проведення «рейдерських» атак. Для того, щоб цього не було необхідно чітко розмежувати компетенцію судів та підсудність справ.

Суди загальної юрисдикції розглядають трудові спори між господарським товариством і його керівником про поновлення на роботі або оскарження керівниками господарських товариств чи членами виконавчих органів товариств, які уклали з цими товариствами трудові договори.

На нашу думку, наприклад, у разі якщо акціонерів звільнили з роботи і це у майбутньому посприяло прийняттю рішення про припинення діяльності АТ і т.п., то цю справу слід розглядати у господарському суді. Досліджувані відносини є комплексними, достатньо складними і переслідують публічні інтереси. Тому необхідно внести зміни до законодавства щодо виключної підсудності вказаних справ господарському суду.

В. Шахрай зазначає, що прийняття названого Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів» не врегулювало відповідальності за «рейдерство», а встановлення лише виключної підсудності таких справ призвело до деякої зміни тактики «рейдерів» [238, с. 15]. Необхідно погодитись із названим науковцем, оскільки в законодавстві не достатньо чітко розмежована підсудність справ господарським судам. У зв’язку з цим, «рейдери» можуть змінивши способи і надалі розглядати справи у необхідних для них судах. На нашу думку, для усунення прогалин, які містяться у законодавстві, необхідно внести зміни у напрямку розгляду корпоративних справ господарським судом за місцезнаходженням основної частини майна підприємства.

9. ЗУ «Про АТ» від 17 вересня 2008 року № 514-VI [135]. Однією із найсуттєвіших проблем, яку покликаний вирішити ЗУ «Про АТ», є проблема протидії «рейдерству» та захисту права власності учасників акціонерних правовідносин. На нашу думку, ЗУ «Про АТ» потребує внесення змін та доопрацювання для усунення прогалин.

10. Закон України «Про внесення змін до статті 67 ГПК України

щодо забезпечення позову» від 17 вересня 2008 року № 513-VI. У статті 67 ГПК України (у редакції, що діяла від 15.10.2008 року до 15.12.2017 року), зазначено, що не допускається забезпечення позову шляхом заборони: проводити загальні збори акціонерів або учасників

господарського товариства та приймати ними рішення; надавати емітентом, реєстратором, зберігачем, депозитарієм реєстр власників іменних цінних паперів, інформацію про акціонерів або учасників господарського товариства для проведення загальних зборів товариства; участі акціонерів або учасників у загальних зборах товариства, визначення правомочності загальних зборів акціонерів або учасників господарського товариства [146].

11. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств» від 17 листопада 2009 року № 1720-IV [143]. Відповідно до цього Закону, ВРУ внесла зміни до таких законодавчих актів України: ГПК України, ЦПК України, Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30 жовтня 1996 року № 448/96-ВР та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 р. №755- IV. Ці зміни повинні сприяти боротьбі різними правовими, процесуальними, технічними способами із «рейдерством».

12. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання діяльності юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 10 жовтня 2013 року № 642-VII [137]. Вказаним НПА внесено зміни до КК України у частині встановлення відповідальності за протиправне заволодіння майном підприємства, установи, організації.

13. Президент України підписав Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» від 7 квітня 2015 року № 289-VIII [141], який за винятком окремих положень набрав чинності 1 травня 2016 року. Метою вказаного Закону є зробити АТ привабливими для інвестування. Хоча з іншого боку, у новій науковій літературі вказується, що на сьогодні українські підприємці стрімко втрачають капітали, тоді як занижений курс гривні сприяє інвестуванню грошей іноземними компаніями, зокрема ТНК [56, с. 118]. Тому можливо головною метою Закону є не стільки сприяння залученню іноземних інвестицій через реалізацію економічних механізмів менеджменту, а скільки через захист від протиправних посягань внутрішнього керівництва АТ та сторонніх «рейдерів».

Інвестування у діяльність АТ здійснюється на основі корпоративної форми інвестування, яка передбачає: - вкладання коштів в акції або частки у статутному капіталі господарських товариств; - вкладання коштів в акції об’єднань підприємств; - вкладання коштів у майно АТ - учасників холдингової компанії. Предметом цих договорів є інвестиції - майно або грошові кошти чи нематеріальні активи, які вкладаються в акції чи майно корпоративних суб’єктів господарювання [63, с. 115]. Отже, будь-яке посилення захисту інтересів акціонерів (навіть міноритарних) сприятиме підвищенню інвестиційного клімату як в окремо взятому АТ, так і в державі в цілому.

Підвищення вимог до ПАТ посилить захист прав міноритарних інвесторів в Україні і суттєво наблизить Україну до виконання вимог Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. У вказаному Законі передбачено внесення змін до ЗУ «Про АТ» [135] в частині врегулювання введення інституту «незалежних директорів», які представлятимуть інтереси міноритарних акціонерів у ПАТ [142]. На нашу думку, це нововведення є позитивним, оскільки міноритарні акціонери тепер матимуть представника для захисту своїх законних прав та інтересів.

Вказаним Законом внесено зміни до статті 8 ЗУ «Про АТ» щодо встановлення для емісійних цінних паперів, що перебувають в обігу на фондових біржах, курсу - як середній біржовий курс таких цінних паперів на відповідній фондовій біржі, розрахований такою фондовою біржею за останні три місяці їх обігу, що передують дню, станом на який визначається ринкова вартість таких цінних паперів [141]. Таким чином, вказане нововведення унеможливить недобросовісним покупцям занижувати ціну акцій та забезпечить право викупу акцій за справедливою ціною.

Також, внесено зміни до статті 68 ЗУ «Про АТ» [135] щодо переліку підстав, внаслідок яких акціонери мають право вимагати здійснення обов’язкового викупу АТ їх акцій, якщо вони проголосували проти надання згоди на вчинення товариством значних правочинів, у тому числі про попереднє надання згоди на вчинення значного правочину та проти надання згоди на вчинення товариством правочину, щодо якого є заінтересованість. На нашу думку, це також позитивне нововведення, оскільки у випадку, якщо акціонери не погоджуються із укладенням товариством значних правочинів, то в такому випадку АТ зобов’язане здійснити викуп акцій, які належать вказаним акціонерам [218, с. 210­212].

Необхідно зазначити, що в Україні необхідно удосконалити корпоративне управління відповідно до вимог ЄС та відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції. Це стосується зокрема дій, спрямованих на боротьбу із посяганнями на підприємства («рейдерством»), оскільки в Україні недостатньо розвинена корпоративна культура [222, с. 116]. Внаслідок останнього знижується інвестиційна привабливість держави та завдаються збитки державному бюджету. А це є значним негативом, оскільки придбання акцій є важливим способом корпоративної форми інвестиційної діяльності, затребуваної і поширеної у багатьох країнах світу [63]. У Стратегії вказано, що заходами, необхідними для удосконалення корпоративного управління, є наступні: підвищення рівня прозорості діяльності суб’єктів господарювання, узгодження інтересів керівництва та суб’єктів управління об’єктами державної власності, створення наглядових рад у суб’єктах господарювання та введення до складу таких рад незалежних директорів [195].

14. Варто зауважити, що 2 листопада 2016 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності» від 6 жовтня 2016 року № 1666-VIII [139], який отримав назву - Антирейдерський. Ще до прийняття вказаного закону вчені та практики обговорювали зміни, описуючи його позитивні та негативні аспекти. Одразу після його прийняття - обговорення було продовжено, та виокремлено основні шляхи, які можуть використовувати представники суб’єктів господарювання при захисті від посягань на їх корпоративні права та майно. Відповідно до Пояснювальної записки, метою вказаного закону є забезпечення захисту прав власності, економічних інтересів громадян та інвесторів, а також зменшення ризиків незаконного заволодіння майном. Вказаний закон було розроблено для захисту прав власності під час реєстраційних дій, посилення адміністративної та кримінальної відповідальності суб’єктів реєстраційних дій, учасників незаконної змови. Перший заступник Міністерства юстиції України П. Мороз зазначає, що у тісній співпраці з бізнесом здійснили ґрунтовний аналіз схем, що сьогодні застосовують «рейдери», та запропонували пакет нововведень, що унеможливлюють застосування злочинних алгоритмів [109]. Документом передбачено комплексний підхід до вдосконалення системи державної реєстрації прав на нерухоме майно [129]. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності» внесено зміни у Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний кодекс України, Цивільний кодекс України, Закон України «Про державну реєстрацію речових прав» від 1 липня 2004 року № 1952-VI, ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб» від 15 травня 2003 року № 755-IV, Закон України «Про електронний цифровий підпис» від 22 травня 2003 року № 852-VI, ЗУ «Про ГТ» та інші [190, с. 40].

Варто звернути увагу на такі основні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності», які сприяють суб’єктам господарювання при захисті від посягань на їх корпоративні права та майно:

1. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності» внесено зміни у ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав» [151], зокрема визначено, що державний реєстратор при проведенні державної реєстрації обов’язково використовує відомості Державного земельного кадастру, Єдиного реєстру дозвільних документів (виконання підготовчих та будівельних робіт, засвідчення прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів та ін.) та ЄДРСР.

На нашу думку, вказані зміни є актуальними, тому що особи, які подають неправдиві відомості реєстратору не будуть мати змоги незаконно заволодіти майном та корпоративними права суб’єкта господарювання, оскільки для останнього встановлено обов’язок використовувати відомості із Державного земельного кадастру, Єдиного реєстру дозвільних документів та ЄДРСР.

2. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності» визначено, що реєстраційні дії на підставі рішень судів проводяться виключно на підставі рішень, отриманих у результаті інформаційної взаємодії Державного реєстру прав та ЄДРСР, без подання відповідної заяви заявником [152].

Вважаємо, що вказані зміни є позитивними, оскільки власникам майна не потрібно самостійно звертатись до реєстраторів для внесення відомостей щодо набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав та сплачувати відповідний адміністративний збір. Також вказані зміни захищають суб’єктів господарювання від використання «рейдерами» підроблених рішень.

З цього приводу М. Саєнко зазначає, що деякі судові рішення (пов’язані із правом власності на нерухомість) відсутні у вказаному реєстрі протягом кількох років [27]. Варто погодитись із вказаним практиком та передбачити у законодавстві відповідальність за неналежне виконання посадових обов’язків представниками судів у частині невнесення або за умисне затягування із внесенням рішень у ЄДРСР.

Вказане нововведення спричинить перешкоди «рейдерам» при вчиненні посягань на майно суб’єктів господарювання, зокрема при використанні підроблених судових рішень та при здійсненні реєстраційних дій на підставі таких. Проте, на нашу думку, також реєстраторам необхідно здійснювати перевірку у ЄДРСР щодо наявності ухвал про відкриття провадження у районних або апеляційних судах по вказаній справі за номером справи, або за назвою суб’єкта господарювання. Необхідно не забувати, що представники суб’єкта господарювання мають право переглянути рішення суду за нововиявленими обставинами або оскаржити його в апеляційному суді, продовживши строки для пред’явлення апеляційної скарги.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності» внесено зміни щодо нотаріального засвідчення справжності підпису: на заяві про вихід із товариства, на рішенні щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу, на установчому документі, передавальному акті та розподільчому балансі юридичної особи та ін. (ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб» [153].

Вважаємо, що нотаріальне посвідчення підпису на документах нададуть можливість суб’єктам господарювання захистити їх власність та корпоративні права від «рейдерських посягань», оскільки особа повинна з’явитись до нотаріуса особисто. Ця вимога робить організаційно-правову форму АТ схожою із організаційно-правовою формою ТОВ, тому що у першому випадку установчі документи змінюються на основі рішення загальних зборів акціонерів, коли голоси підраховуються за принципом «одна акція - один голос», а в другому випадку майнові права учасників ТОВ захищені положеннями статуту, в якому може бути прописана обов’язкова особиста присутність певного учасника або усіх разом при внесенні змін реєстратором. Також, при утворенні великого об’єднання вищих навчальних закладів пропонується використовувати форму ТОВ з передбаченням у його статуті положень, що при ухваленні стратегічних питань з організації діяльності усього великого ВНЗ чи навчального комплексу, потрібна одноголосність або кваліфікована більшість. Якщо ці стратегічні питання закріпити у статуті, а також вказати, що внесення змін до статуту можливі лише після згоди усіх учасників, - то загроза «рейдерства» так само як і загроза майновим правам учасників даного ТОВ майже унеможливлюється [55, с. 289]. Тут різниця у тому, що акціонер з’являється особисто не до державного реєстратора, а до нотаріуса, і форма АТ не змінюється на ТОВ чи іншу більш захищену від «рейдерства» організаційно-правову форму суб’єктів господарювання. Тому слід запропонувати внести зміни до законодавства щодо обов’язкового нотаріального посвідчення підписів: засновників на установчих документах як при заснуванні, так і ліквідації суб’єкта господарювання; голови, секретаря, учасників зборів на протоколі та установчих документах після внесення змін до них; осіб, які візують рішення органу.

3. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності» внесено наступні зміни у ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб» та у ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав»: передбачено контроль за діяльністю, шляхом постійного моніторингу законності реєстраційних дій щодо нерухомості та суб’єктів господарювання в Єдиному державному реєстрі, з метою виявлення порушень порядку при здійсненні реєстрації, який проводить Міністерство юстиції України.

Вважаємо позитивними та підтримуємо внесення вказаних змін у законодавство, оскільки у суб’єктів господарювання наявний додатковий захист від незаконних дій реєстраторів.

4. Також Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності» відмінено принцип екстериторіальності, зокрема внесено зміни у Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб», відповідно до яких державна реєстрація проводиться в межах області та м. Києва.

Вважаємо позитивними названі зміни, оскільки проведення державної реєстрації в межах області буде спричиняти перешкоди «рейдерам» із інших областей вносити зміни у реєстр щодо набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав.

А. Молчанов зазначив, що завдяки принципу екстериторіальності у віддалених населених пунктах незаконно реєструвалися права на нерухомість чи бізнес на підставних осіб. Віддаленість таких реєстраторів суттєво ускладнювала процес захисту бізнесу від рейдерів [108].

5. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності» внесено зміни у ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав», зокрема зазначено, що при виявленні невідповідності у Державному реєстрі та у документах, пріоритет надають відомостям, на підставі яких проведені реєстраційні дії. На нашу думку, це може ускладнити процедуру захисту прав суб’єктів господарювання.

Позитивний характер мають зміни щодо надання за бажанням заявника виписки та витягу з Державного реєстру прав у паперовій формі з проставленням підпису та печатки державного реєстратора [153], [151], оскільки у разі виявлення невідповідності в судовому порядку представники суб’єкта господарювання зможуть пред’явити письмовий документ із проставленим підписом та печаткою державного реєстратора. Вказаний документ буде належним письмовим доказом.

6. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності» внесено зміни у ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав» щодо зупинення реєстраційних дій на підставі заяви власника об’єкта нерухомого майна про заборону вчинення вказаних дій. Також вказаним законом внесено зміни щодо відновлення відповідних дій на підставі заяви власника, що є позитивними, оскільки до набрання рішенням суду про заборону вчинення реєстраційних дій законної сили, суб’єкти господарювання зможуть зупинити проведення вказаних дій, шляхом подачі заяви реєстратору.

7. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності» внесено зміни у ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав» щодо невідкладного повідомлення реєстратором власника об’єкта про відновлення реєстраційних дій, що є позитивними, оскільки одним із засобів захисту майнових прав від «рейдерських захоплень» є повідомлення власників про перереєстрацію прав. Якщо «рейдери» подають реєстратору рішення про скасування заборони вчинення реєстраційних дій, то власник майна зможе зупинити проведення вказаних дій.

При цьому, як зазначає С. Жіліч: «Для оперативного повідомлення реєстратор повинен використати телекомунікаційні технології: електронну пошту, телефон, факс» [27]. Варто погодитись із вказаним юристом, оскільки за допомогою сучасних технологій реєстратор зможе невідкладно повідомити суб’єкта господарювання про вчинення незаконних дій щодо майна та корпоративних прав.

Також Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності» внесено зміни у ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав» щодо прийняття реєстратором рішення про відновлення реєстраційних дій, якщо власником після подання заяви про заборону вчинення вказаних дій протягом 10 робочих днів, не подано рішення суду, що набрало законної сили. Рішення суду або заява власника об’єкта нерухомого майна про заборону вчинення реєстраційних дій реєструється у Державному реєстрі прав [153].

Вказані зміни носять позитивний характер, оскільки до заяви про заборону вчинення реєстраційних дій повинно бути обов’язково долучене рішення суду. Це може спричинити для «рейдерів» негативні наслідки, оскільки, подавши неправдиві відомості реєстратору щодо власності на майно, вони не зможуть долучити відповідне рішення суду.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності» також передбачено невідкладне повідомлення власника реєстратором у випадку подання/отримання заяви на проведення реєстраційних дій щодо його майна [151].

На нашу думку, запропонована правова норма є позитивною, оскільки суб’єкт господарювання буде невідкладно повідомлений реєстратором про вчинення будь-яких дій щодо майна та корпоративних прав. Таким чином, представники зможуть зупинити проведення реєстраційних дій, які вчиняють «рейдери».

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності» внесено зміни щодо зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав, запису про скасування рішення державного реєстратора, які здійснюються протягом 2-х годин з часу реєстрації відповідної заяви/рішення суду в Державному реєстрі прав [151]. Тобто через 2 години після подання реєстратору заяви або рішення суду буде зупинено проведення реєстраційних дій, що надасть суб’єктам господарювання у найкоротші строки припинити проведення незаконних дій «рейдерами».

Дії або бездіяльність державного реєстратора, суб’єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів [151].

Вказані зміни є позитивними, оскільки продовження терміну до 60 днів надасть суб’єкту господарювання більш тривалий час для оскарження незаконних дій реєстратора, які здійснені на прохання «рейдерів».

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності» встановлені вимоги щодо виконання Міністерством юстиції України протягом п’яти робочих днів рішень щодо: притягнення до адміністративної відповідальності державного реєстратора, уповноваженої особи суб’єкта державної реєстрації прав; надіслання до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю; скасування акредитації суб’єкта державної реєстрації прав [151].

Таким чином нотаріуси внаслідок проведення незаконних дій можуть бути притягнені до адміністративної відповідальності, а їх свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю можуть бути анульованими.

Передбачена кримінальна відповідальність за зловживання своїми повноваженнями державним реєстратором, суб’єктом державної реєстрації прав, державним виконавцем, приватним виконавцем, у вигляді позбавлення волі на строк до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна або без такої.

Нормативно-методичні матеріали щодо проведення державного контролю у сфері державної реєстрації визначені в Порядку здійснення контролю у сфері державної реєстрації, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 року № 990 [131].

Міністерство юстиції України та його територіальні органи в межах території, на якій вони здійснюють свою діяльність, забезпечують організацію його виконання.

Вважаємо, що вказані зміни будуть позитивними та спричинять перешкоди «рейдерам» при вчиненні незаконних реєстраційних дій за участі реєстратора. Підвищення відповідальності знизить появу так званих «чорних» нотаріусів [189, с. 150-156].

15. Указ Президента України «Про заходи щодо розвитку корпоративного управління в акціонерних товариствах» від 21 березня 2002 року № 280/2002, згідно із яким з метою забезпечення належних умов функціонування АТ, підвищення ефективності їх діяльності, залучення інвестицій в економіку України тощо, Президент визнав за необхідне подальше вдосконалення правових засад корпоративного управління в АТ, яке б забезпечило: ефективний захист прав та законних інтересів акціонерів.

Зокрема, в Указі визначено, що ефективний захист прав та законних інтересів акціонерів повинен бути забезпечений через: забезпечення можливості представництва дрібних акціонерів у спостережній раді АТ шляхом запровадження процедури кумулятивного голосування під час формування цієї ради; установлення особливостей укладання товариством угод, які можуть суттєво вплинути на фінансовий стан товариства, а також недопущення укладання угод, які суперечать інтересам товариства; урегулювання порядку придбання товариством власних акцій, у тому числі визначення випадків обов’язкового викупу товариством у акціонера належних йому акцій товариства за ринковими цінами; забезпечення захисту прав акціонерів та кредиторів товариства в процесі реорганізації товариства; запровадження обов’язкового повідомлення особою про намір придбати контрольний пакет акцій відповідного товариства та визначення порядку такого повідомлення; установлення адміністративної відповідальності посадових осіб товариства за порушення прав акціонерів [163].

Врегулювання відносин між органами управління АТ з чітким визначенням компетенції кожного з них, у тому числі повинне бути забезпечене через: розширення кола повноважень, що належать до виключної компетенції загальних зборів акціонерів і не можуть бути передані іншим органам управління; подальше утвердження спостережної ради як органу управління товариством, який представляє та здійснює захист інтересів акціонерів; визначення порядку делегування окремих повноважень загальних зборів акціонерів іншим органам управління [163].

16. Указ Президента України «Про заходи щодо посилення захисту прав власності» від 12 лютого 2007 року № 103/2007. 12 лютого

2007 року Президент України видав Указ «Про заходи щодо посилення захисту прав власності», відповідно до якого доручив КМУ за участі ВСУ й Генеральної прокуратури України проаналізувати факти «рейдерства» та за результатами аналізу, з урахуванням міжнародного досвіду вирішення подібних завдань внести в установленому порядку на розгляд ВРУ проекти НПА, зокрема щодо встановлення кримінальної відповідальності за «рейдерство» [162].

17. Постанова КМУ «Про стан фінансово-бюджетної дисципліни, заходи щодо посилення боротьби з корупцією та контролю за використанням державного майна і фінансових ресурсів» від 29 листопада 2006 року № 1673. КМУ зобов’язав НКЦПФР підготувати пропозиції щодо вдосконалення законодавства з питань організації та ведення ефективної боротьби з «рейдерством» [161].

18. Постанова КМУ «Про утворення Міжвідомчої комісії з питань захисту прав інвесторів, протидії незаконному поглинанню та захопленню підприємств» від 21 лютого 2007 року № 257 [171]. Комісія є постійно діючим дорадчим органом КМУ. У цій постанові викладені основні її завдання, а саме: забезпечення координації дій державних органів з питань посилення протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств; підготовка пропозицій щодо формування і реалізації державної політики у сфері протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств; розроблення комплексу заходів щодо протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств. Ю.А. Берлач зауважує, що рішення Комісії мають лише рекомендаційний характер. Повноваження даного дорадчого органу не дозволяють реалізовувати дійсно необхідні функції, що могли б сприяти протидії рейдерству [13, с. 171 ]. Варто погодитись із названим науковцем та змінити обсяг повноважень, надати Комісії право приймати рішення щодо захисту АТ від посягань на майно, надати вказаним рішенням обов’язковий характер та встановити відповідальність за недотримання та невиконання.

19. Постанова КМУ «Про підсумки соціально-економічного розвитку України у 2006 році та основні завдання на 2007 рік» від 21 березня 2007 року № 544 [165]. У цій постанові зазначено необхідність забезпечення реального захисту права приватної власності, недопущення незаконного відчуження приватної власності, ефективної протидії «рейдерству».

20. Постанова Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами

цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року № 9 [166]. Хоча ця

постанова і не є актом права, а актом, що роз’яснює правила застосування актів права, проте в силу зближення романо-германської та англо­саксонської правових родин, що особливо наглядно проявляється у господарському та господарсько-процесуальному праві, вона може використовуватися суб’єктами господарювання в якості акта права.

Відповідно до пункту 5 цієї постанови, Пленум ВСУ встановив, що при розгляді справ, предметом яких є оскаржене рішення загальних зборів господарського товариства, судам необхідно враховувати, що заборона проводити такі збори порушує право на участь у них та управлінні товариством тих його учасників, які не оскаржили це рішення, і суперечить змісту заходів забезпечення та меті їх застосування, яка полягає в захисті інтересів учасника процесу, а не в позбавленні (порушенні) прав інших осіб. Суд не повинен вживати таких заходів забезпечення позову, які пов’язані із втручанням у внутрішню діяльність господарських товариств (наприклад, забороняти скликати загальні збори товариства, складати список акціонерів, що мають право на участь у них, надавати реєстр акціонерів та приміщення для проведення зборів, підбивати підсумки голосування з питань порядку денного тощо). Накладений на акції арешт не зупиняє та не обмежує інші права учасників товариства, у тому числі право на участь в управлінні останнім, на одержання інформації про його діяльність і дивідендів [166].

21. Постанова Пленуму ВСУ «Про деякі питання практики

вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин» від 25 лютого 2016 року № 4 [155] щодо роз’яснень для забезпечення

однакового і правильного застосування законодавства під час вирішення господарськими судами спорів.

22. Лист-доручення Генеральної прокуратури України на виконання розпорядження Генерального прокурора України від 21 березня 2007 року № 26 з питань нагляду за дотриманням законодавства, спрямованого на протидію «рейдерству». У цьому Листі-дорученні були визначені основні напрямки протидії «рейдерству».

23. Лист-зауваження Генеральної прокуратури України до підпорядкованих прокуратур від 17 вересня 2007 року.

Науковці вказують, що на основі аналізу недоліків при здійсненні прокурорського нагляду за розслідуванням кримінальних справ, порушених за фактами протиправного поглинання та захоплення підприємств, 17 вересня 2007 року Генеральною прокуратурою України до підпорядкованих прокуратур було направлено Лист-зауваження, в якому зазначалося, що всупереч вимогам частини 2 статті 9 КПК України [90], всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, обставини не розслідуються, слідчі дії у справах проводяться несвоєчасно, неякісно, що призводить до втрати доказової інформації [75, с. 154]. Це є однією із причин та умов, що спонукають порушників до нападу на АТ.

24. Комітет ВРУ з питань протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств 17 вересня 2008 року провів комітетські слухання. Депутати, Перший віце-прем’єр-міністр, керівники МВС,

прокуратури України, ВСУ, провідні вчені і спеціалісти, представники громадських організацій розглядали шляхи подолання «рейдерства», а саме: удосконалення законодавства та посилення реагування

правоохоронних органів на протиправні дії його організаторів і виконавців. Комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та Комісія провели комітетські слухання та опублікували матеріали комітетських слухань під назвою: «Шляхи подолання «рейдерства»: удосконалення законодавства та посилення реагування правоохоронних органів на протиправні дії його організаторів та виконавців». Зміни і доповнення, внесені до чинного законодавства, позитивно вплинули на ситуацію у країні, значно зменшилась кількість захоплень підприємств у результаті «рейдерських» атак. Проте змін до кримінального законодавства внесено не було [227].

25. Проект Закону України «Про внесення змін і доповнень у деякі законодавчі акти України про встановлення кримінальної відповідальності за захоплення підприємств (рейдерство)» № 3300 від 13 березня 2007 року [147]. 13 березня 2007 року народні депутати зареєстрували в парламенті проект закону «Про внесення змін і доповнень у деякі законодавчі акти України про встановлення кримінальної відповідальності за захоплення підприємств (рейдерство)» (Проект). Відповідно до Проекту, у КК України [89] запропоновано внести значні зміни, які повинні доповнити 4 діючі статті КК України, а також увести додатково статтю 224 «Захоплення підприємства - рейдерство». У проекті також пропонується визначити «рейдерство» як замовлення та/або організацію нападу на підприємство, організацію, установу з метою його захоплення, що потягли порушення його нормальної роботи, а так само напад на підприємство, установу, організацію з метою його захоплення, вчинений організованою групою.

Історія виникнення поняття «рейдерства» становить не одне сторіччя. Надавши характеристику етапам розвитку «рейдерства» від зародження і до пошуку нових напрямків і форм, можна зробити висновок про те, що вказане явище перебуває у безперервному розвитку. За тривалий час існування протиправних посягань на майно АТ «рейдери» постійно вдосконалюють способи захоплення.

Провівши аналіз законодавства з питань протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств, яке було сформоване органами державної влади впродовж останніх п’ятнадцяти років, можна зробити висновок, що незважаючи на те, що у законодавстві встановлено відповідальність за протиправне заволодіння майном підприємства, установи, організації, відсутність єдиного визначення поняття «рейдерства» не сприяє охопленню різних аспектів протиправних захоплень та встановленню чітких ознак, які б характеризували дії, що вчиняються при «рейдерській» атаці. За умови чіткого встановлення ознак поняття «рейдерства», зважаючи на конкуренцію вказаних дій у диспозиції статті з іншими нормами КК України, при зазначенні механізмів з реалізації ефективних шляхів протидії протиправному захопленню майна АТ та внесення відповідних змін до законодавства буде можливо сформувати повноцінну систему захисту вітчизняної економіки. Коли будуть на законодавчому рівні встановлені форми і види протиправного захоплення майна та акцій, тоді й ефективною буде протидія протиправним захопленням загалом та забезпечення захисту підприємства уже при перших спробах захоплення.

У законодавстві України містяться прогалини, якими вдало користуються «рейдери» для вчинення протиправних дій. Держава не здатна швидко та ефективно вдосконалювати НПА, які уже прийняті та створювати нові для протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств. На нашу думку, для ефективної протидії протиправним посяганням на майно АТ необхідно вдосконалити чинне законодавство для усунення прогалин, якими вдало користуються «рейдери».

1.2.