Господарська компетенція акціонерних товариств під час самозахисту від посягань на їх майно

Визначення господарської компетенції АТ під час захисту від посягань на їх майно є актуальним, оскільки у законодавстві не тільки не має визначення поняття «компетенції», але і не встановлений обсяг компетенції АТ під час захисту від посягань на їх майно.

Господарську компетенцію можна визначити як сукупність встановлених законодавством і набутих у господарських правовідносинах прав та обов’язків. Господарські права й обов’язки розподіляються на два види: а) якими суб’єкт господарювання володіє в силу закону, і б) які прямо законом не передбачені [104, с. 61]. В.С. Щербина під компетенцією органів господарського керівництва розуміє сукупність повноважень, прав та обов’язків державного органу або органу місцевого самоврядування, які вони зобов’язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань у сфері господарювання (господарської діяльності) [246, с. 111].

Господарська компетенція виникає з моменту створення суб’єктів господарювання, а її обсяг може змінюватися на основі положень норм різних НПА та з укладанням певних договорів. Компетенція різних суб’єктів господарювання має свої особливості, зокрема різниться за обсягами [59, с. 187]. Компетенція АТ як особливої організаційно- правової форми суб’єктів господарювання має свої особливості, що залежать від сфер та місця діяльності, категорії контрагентів, виду й обсягів майна тощо, а тому вимагає окремого аналізу.

Характеристика правової категорії «компетенція» наведена в роботах як вітчизняних, так і зарубіжних вчених, які у своїх роботах переважно акцентують увагу на визначенні змістовного навантаження терміну «компетенція» із визначенням ступеня його співвідношення з

такими поняттями як «господарська правосуб’єктність»,

«правоздатність», «повноваження», «предмети відання» тощо.

Ю.А. Тіхоміров пропонує розглядати компетенцію як комплекс легально встановлених засобів здійснення публічних функцій, що складається з елементів двоякого роду. До власне компетенційних елементів належать предмети відання як юридично визначені сфери та об’єкти впливу, а також владні повноваження як гарантована законом міра прийняття рішень. До супутніх елементів, - на думку вченого, - слід віднести передусім цілі, як довгострокову нормативну орієнтацію, яка відображається у безперервному вирішенні виникаючих завдань через здійснення компетенції [199, с. 24].

Аналіз вищенаведених наукових позицій свідчить про те, що в юридичній науці сформувався традиційний підхід до визначення поняття «компетенція», яке розкривається через висвітлення сутності, як правило двох складових - повноважень та предмету відання [200].

Погоджуємося із думкою В.С. Щербини, який вважає, що поняття «компетенції» є досить широким і застосовується в різних правових галузях. У ГК України йдеться саме про господарську компетенцію, якою позначається не лише сукупність прав та обов’язків суб’єктів господарювання (загальна і спеціальна господарська компетенція) [43], але і сукупність повноважень, прав та обов’язків органа державної влади або органа місцевого самоврядування при виконанні своїх функціональних завдань у сфері господарювання [247, с. 13]. АТ як суб’єкти господарювання мають загальну компетенцію, тобто права можуть набуватися ними на основі законодавства, установчих документів та господарських договорів, виходячи із принципу «дозволено усе, що не заборонено законом».

У юридичній літературі існують різні точки зору на визначення терміну «компетенція». Дану правову категорію визначають як: сукупну характеристику закріплених нормами права власних можливостей органу чи посадової особи державної (іншої публічної) влади [113, с.

Проаналізувавши надані науковцями визначення, можна визначити поняття «компетенція» як сукупність прав, обов’язків та предмета відання АТ, наданих у законодавчому порядку, конкретному суб’єкту (органу чи посадовій особі), а також здатність набувати права та обов’язки [259, с. 17].

Професор Б.М. Лазарєв визначає повноваження як комплекс конкретних прав і обов’язків, які надаються для реалізації покладених на орган функцій [96, с. 102]. Поняття «повноваження» близькі за змістом із поняттям «компетенція». Водночас вони різняться насамперед за повнотою елементів, що є складовими того чи іншого явища [41].

Беручи за критерій розмежування саме вказану вище ознаку, а також родові та видові розпізнавальні ознаки (тобто те, яке із цих понять родове і яке, маючи видові ознаки, входить до нього), спробуємо провести порівняльний аналіз цих понять. Визначаючи дані поняття, вчені не одностайні щодо їх розмежування. І.П. Голосніченко зазначає, що компетенцією органу є ті ж самі повноваження, однак відповідним чином встановлені для виконання конкретному органу [42]. Як вважає Ю.А. Тіхоміров, встановлення компетенції - це нормативне закріплення предметів відання, прав і обов’язків [198, с. 218]. Однак поняття «компетенції» вміщує у собі і юридичне закріплення цілей, завдань та функцій. В.Б. Авер’янов вказує, що компетенція органів виконавчої влади - це юридичне відображення (опосередкування) покладених на них функцій у спеціальних (так званих компетенційних або статутних) НПА, шляхом закріплення цілей, завдань і необхідного для їх реалізації комплексу прав і обов’язків, тобто державно-владних повноважень [2, с.

Енциклопедичний словник визначає «повноваження» як сукупність прав та обов’язків державних органів і громадських організацій, а також посадових осіб та інших органів, закріплених за ними в установленому законодавством порядку для здійснення покладених на них функцій [250, с. 590]. Повноваження визначають як вид, так і міру владного впливу посадової особи учасника правових відносин для реалізації припису правової норми, досягнення визначеного соціально-корисного результату [186, с. 103-104]. Найбільш поширеним трактуванням поняття «відання» серед науковців є наступне: сфера (галузь) діяльності чи управління, а предмет «відання» - як конкретний зміст (вид або рід) такої діяльності чи управління [26, с. 69].

Термін «компетенція» отримав широке значення у другій половині ХХ століття. У дискусії щодо сутності цього поняття, прийняли участь найбільш відомі науковці того часу: А.Б. Годес, В.В. Лаптєв,

В.К. Мамутов, А.А. Пушкін, А.В. Венедиктов, Ю.Г. Басин, В.Ф. Яковлева та ін.

Досліджуючи питання господарської компетенції, російський академік В.В. Лаптєв відзначав, що в умовах планової економіки сукупність прав і обов’язків суб’єктів господарського права характеризувалася поняттям «компетенція» [228, с. 51]. Тоді це поняття використовувалося до суб’єктів, які здійснюють управління (організацію) господарської діяльності, а стосовно правової характеристики суб’єктів, які безпосередньо здійснюють господарську діяльність, здебільшого використовувалося поняття «правоздатність» [31, с.

Український академік В.К. Мамутов визначає господарську компетенцію як сукупність наявних прав та обов’язків, якими господарський орган наділяється державою, само володіння якими носить імперативний характер. У процесі розгляду всієї сукупності наявних прав та обов’язків державних органів, В.К. Мамутов виділяє в ній «статичну» частину, до якої відносять компетенцію, та «динамічну» частину, яка охоплює права та обов’язки державного органу, надбані в результаті реалізації правоздатності [103, с. 62; 104, с. 131-132]. З такими міркуваннями слід погодитися, оскільки до господарської компетенції слід відносити не лише сукупність прав та обов’язків, наданих у законодавчому порядку, конкретному суб’єкту (органу чи посадовій особі), а також права та обов’язки державного органу, надбані в результаті реалізації правоздатності.

А.А. Пушкін зазначає, що компетенція в галузі господарювання є одним із видів адміністративної правосуб’єктності і яка існує незалежно від цивільної правосуб’єктності [173, с. 10-11]. На погляд В.К. Андреєва, до господарської компетенції належать усі права та обов’язки, встановлені законом (у тому числі надані вищим органом), а також цільова здатність мати права та обов’язки [4, с. 35]. Із цим науковцем також можна погодитися, оскільки господарська компетенція складається із сукупності прав та обов’язків, встановлених законом (у тому числі наданих вищим органом), а також здатності мати права та обов’язки. Господарська компетенція АТ крім обов’язків складається із прав, визначених корпоративним законодавством та вищим органом управління - загальними зборами акціонерів, який також умовно можна назвати представником власника або власником майна АТ.

С.М. Грудницька зазначає, що правосуб’єктність підприємства припускає участь інституту підприємства в безлічі інших правових інститутів, з якими підприємство вступає в системні правовідносини (починаючи з можливої участі в об’єднаннях підприємств і закінчуючи вступом, наприклад, у вексельне зобов’язання) [49, с.

Поняття «господарської компетенції», що активно формувалося в юридичній літературі 60-80 років минулого століття і використовувалося на позначення сукупності прав та обов’язків суб’єктів господарювання, зокрема й АТ, на даний час у РФ застосовується в основному представниками наукової школи підприємницького (господарського) права, відновленої за участі В.С. Мартем’янова [120, с. 129]. Вітчизняна школа господарського права, одним із засновників якої є В.К. Мамутов, теж дотримується такого підходу. О.А. Беляневич вважає, що господарська правосуб’єктність як органів господарського управління, так і суб’єктів господарювання визначається через: 1) господарську компетенцію, тобто конкретні права та обов’язки щодо здійснення господарської діяльності та керівництва нею. Такі права й обов’язки є суб’єктивними правами та обов’язками, що існують в силу закону, тобто в рамках абсолютних (не персоніфікованих) правовідносин; 2) господарську правоздатність, тобто можливість своїми діями набувати прав і обов’язків, що відповідають предмету діяльності суб’єкта, не входять в конфлікт із цілями діяльності цього суб’єкта [9, с. 400].

В.С. Щербина зазначає, що категорія «правосуб’єктність» традиційно розкривається через «праводієздатність», у науці господарського права отримує вираз у понятті «компетенція», а саме - господарська компетенція [247, с. 11]. А.Г. Бобкова розуміє під господарською компетенцією (правосуб’єктністю) засновану на законі можливість набувати майнові та немайнові права, обирати сфери господарської діяльності, партнерів у зобов’язаннях, визначати порядок розподілу чистого прибутку тощо з моменту створення суб’єкта господарювання до припинення діяльності [18, с. 154].

Г.В. Смолин описує потребу формування й іншого фонду, наприклад, фонду сплати дивідендів. На думку науковця, фонд сплати дивідендів формується з чистого прибутку, тобто прибутку, що залишається у розпорядженні товариства після сплати податків та інших платежів [191, с. 335]. Без сумніву, створення такого фонду, як фонд сплати дивідендів, забезпечить певні гарантії для акціонерів. Вважаємо, що доцільно встановити обов’язок АТ здійснювати щорічні відрахування до такого фонду, аналогічно як до механізму формування резервного (страхового) фонду [181, с. 141].

О.В. Гарагонич зазначає, що дефініція та розкриття сутності господарської правосуб’єктності АТ має базуватися на загальнотеоретичній базі, сформованій в юридичній науці, та враховувати специфічні риси господарських правовідносин, які виникають між відповідними суб’єктами [36, с. 131]. А отже, господарська правосуб’єктність АТ може бути визначена як здатність АТ бути учасниками господарських правовідносин, а саме брати участь у правовідносинах, що виникають у сфері господарювання, шляхом реалізації господарської компетенції та набутих суб’єктивних господарських прав і юридичних обов’язків. Господарська правосуб’єктність АТ існує безперервно впродовж діяльності товариства. Науковець зазначає, що найбільш вдалою є структуризація господарської правосуб’єктності АТ, яка в якості елементів включає господарську компетенцію і господарську правоздатність [36, с. 135]. Вважаємо за необхідне доповнити, що АТ не притаманні цивільно-правові конструкції правоспроможності та дієспроможності. АТ має певний обсяг господарської компетенції, яка складається із правосуб’єктності (стосовно прав АТ перед усіма можливими суб’єктами) і певного обсягу зобов’язань (стосовно обов’язків АТ перед у більшій мірі визначеною сукупністю суб’єктів).

Г.В. Смолин зазначає, що суб’єкт господарювання наділений господарською компетенцією (сукупністю господарських прав і обов’язків), яку реалізує при здійсненні господарської діяльності, набуваючи при цьому нових прав і обов’язків. Цю ознаку суб’єкта господарського права в літературі ще називають господарською правосуб’єктністю. Правосуб’єктність суб’єкта господарювання доктринально визначається як господарська компетенція, тобто сукупність встановлених законодавством і набутих угосподарських правовідносинах прав і обов’язків [191, с. 97-98].

Суб’єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління та права оперативно -господарського використання майна відповідно до визначення цієї компетенції в ГК України та інших законах. На жаль, регулювання діяльності суб’єктів на основі оперативно-господарського використання майна було невиправдано скасоване законодавцем.

Варто погодитися із поняттям господарської правосуб’єктності як визначеної законодавством за певним суб’єктом господарювання можливості бути суб’єктом права (мати і здійснювати господарські права і обов’язки, відповідати за їх належне виконання). Обсяг правоздатності визначається як законодавством, так і правовстановлюючими документами. Правоздатність дає АТ права на організацію конкретної господарської діяльності [191, с. 96].

С.М. Грудницька визначає господарську правосуб’єктність як абстрактну властивість суб’єкта господарського права, яке конкретизується в суб’єктивних правах і обов’язках двох видів: статусних правах і обов’язках (або компетенції) та похідних від них поточних правах і обов’язках [50].

Деякі дослідники сьогодні взагалі наполягають на тому, що категорію «господарська компетенція» можливо застосовувати лише до суб’єктів владних повноважень у сфері господарювання [1, с. 50]. З цим не можна погодитися, оскільки категорію «господарська компетенція» можливо застосовувати не лише до суб’єктів владних повноважень у сфері господарювання, а й до усіх суб’єктів господарювання, і в одну із перших черг, до АТ. Суб’єкти господарювання у своїй діяльності керуються досягненням як приватних, так і публічних інтересів, є представниками значної кількості осіб. А от по відношенню до окремих громадян - суб’єктів цивільного права дійсно цю категорію застосовувати не можна.

Достатньо чітко відмінність між компетенцією і правоздатністю була визначена В.К. Мамутовим, який звертав увагу на те, що правоздатність і компетенція - це явища, які знаходяться у різній площині: правоздатність - здатність правоволодіння; компетенція - сукупність конкретних прав і обов’язків, які має державний орган у силу закону, і їх обсяг не може бути змінений за волею правосуб’єктних осіб [103, с. 63].

Актуальним для нашого дослідження є наступне визначення - компетенція господарської організації - це сукупність тих прав та обов’язків, які безпосередньо закріплені за організацією чинним законодавством. Господарська компетенція має видовий характер, оскільки пов’язана з певним видом організацій (підприємств, господарських товариств, фінансових установ та ін.) [248, с. 203].

Визначення основних положень законодавства, які захищають визначають компетенцію акціонерів та самих АТ потребують додаткового аналізу. Акціонери наділені належними повноваженнями для захисту своїх законних прав та інтересів. Серед НПА, що визначають компетенцію АТ, є ГК України [43], ЦК України [232], ЗУ «Про ГТ» [149] та ЗУ «Про АТ» [135].

ЗУ «Про АТ» уперше в історії вітчизняного корпоративного законодавства у пункті 1 статті 64 ввів поняття «значний правочин» і надав правову регламентацію порядку його укладення. Особа, яка має намір придбати значний пакет акцій товариства, повинна: подати товариству письмове повідомлення про свій намір; оприлюднити його, шляхом надання ДКЦПФР, кожній біржі, на якій товариство пройшло процедуру лістингу; та опублікувати повідомлення в офіційному друкованому органі [135]. Така норма спрямована на захист АТ від протиправних дій при придбанні значного пакету акцій.

Для того, щоб не виникало зловживань (заниження вартості, укладення кількох, пов’язаних між собою, договорів, що відповідають за ціновим критерієм договору, що не вимагає згоди АТ, використання договірних або судових механізмів «примусового» відчуження активів (застава, відступне, звернення стягнення, поручительство, гарантія)) при укладенні значних правочинів у статуті АТ потрібно прописати додаткові критерії для віднесення правочинів до значних. У статуті також повинні бути чітко прописані дата проведення оцінки вартості майна або послуг, які є предметом значного правочину, та випадки, коли обов’язково потрібно залучити оцінювача.

У ЗУ «Про АТ» не прописано способу відчуження акцій АТ шляхом дарування, що унеможливлює перехід акцій від колишнього акціонера до особи, яка має намір «рейдерського» захоплення товариства. Також, не вирішується питання про обов’язковість виплати дивідендів за простими акціями. Так, згідно з частиною 3 статті 30 ЗУ «Про АТ», рішення про виплату дивідендів та їх розмір за простими акціями приймається загальними зборами АТ. Як наслідок, це зумовлює порушення інтересів міноритарних акціонерів в отриманні частини прибутку, оскільки, фактично, відповідне рішення буде прийнято мажоритарним акціонером (акціонерами).

Згідно з частинами 1, 4, 5 статті 65 ЗУ «Про АТ», особа, яка придбала 50 % і більше простих акцій товариства, зобов’язана запропонувати всім акціонерам придбати у них прості акції та сплатити акціонерам, які приймуть запропоновану ціну, зазначену у ній [135]. На нашу думку, це важлива норма, яка дає можливість міноритарним акціонерам забезпечити свої матеріальні інтереси у випадку недовіри до власника контрольного пакету акцій, який щойно з’явився. Якщо раніше міноритарні акціонери мали можливість спільно утворювати ситуативну більшість при прийнятті рішень на загальних зборах акціонерів, то після появи власника контрольного пакету міноритарій таку можливість втрачає і повністю залежить від власника контрольного пакету. При цьому ціна акцій не може бути меншою за ринкову ціну.

О.Р. Кібенко вважає, що право викупу акцій міноритаріїв на вимогу власників 95 % акцій компанії дозволить скоротити кількість рейдерських атак на підприємства України [77]. Варто погодитись із О.Р. Кібенко, оскільки вказана норма надасть можливість захистити законні права та інтереси міноритарних акціонерів та запропонувати внести відповідні зміни у законодавство. При цьому і державі та контрагентам такого АТ буде зручніше працювати із АТ, акції якого належать мажоритарію.

У статті 68 ЗУ «Про АТ» є норми про обов’язковий викуп АТ акцій на вимогу акціонерів, однак відсутня норма про обов’язковий викуп акцій товариства у зв’язку з придбанням особою акцій товариства у розмірі 99 %. Вказана норма зобов’яже особу, яка стала власником акцій товариства у розмірі 99 %, запропонувати всім акціонерам придбати у них прості акції товариства. Це забезпечить захист прав міноритарних акціонерів, сукупна частка яких становить менше 1 %.

Відповідно до статті 68 ЗУ «Про АТ», кожний акціонер - власник простих акцій товариства має право вимагати здійснення обов’язкового викупу АТ належних йому голосуючих акцій, якщо він зареєструвався для участі у загальних зборах та голосував проти прийняття загальними зборами рішення про злиття, приєднання, поділ і т.д.

Т.Є. Крисань вказує, що гарантія вимагати викуп товариством приналежних йому акцій у акціонера існує, але механізм такого викупу законодавцем не передбачений та через відсутність чіткості й прозорості досить часто тягне низку порушень, що має наслідком звернення до суду за захистом порушених прав. Науковець зазначає, що наявність чітко встановленого механізму здійснення корпоративних прав унеможливить зловживання ними з боку осіб, які у цьому заінтересовані [91, с. 163].

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» внесено зміни до частини 2 статті 69 ЗУ «Про АТ» та зазначено, що АТ протягом не більш як п’яти робочих днів після прийняття загальними зборами рішення, що стало підставою для вимоги обов’язкового викупу акцій повідомляє акціонерів, які мають право вимагати обов’язкового викупу акцій, про право вимоги обов’язкового викупу акцій із зазначенням: ціни викупу акцій; кількості акцій, викуп яких має право вимагати акціонер; загальної вартості у разі викупу акцій товариством; строку здійснення акціонерним товариством укладення договору та оплати вартості акцій.

На відміну від законодавства України, у Федеральному законі РФ «Про акціонерні товариства» від 26 грудня 1995 року передбачено, що до обов’язкової пропозиції про придбання акцій додається банківська гарантія, яка забезпечує виплату банком вартості акцій їх відчужувачам у разі невиконання цього обов’язку набувачем акцій у встановлений термін. Науковець зазначає, що такий припис пов’язаний зі значними труднощами в отриманні гарантії, адже сума гарантії має становити не менше ринкової вартості усіх акцій, що залишилися (а це - до 50 %), однак вона хоча б якось забезпечує інтереси відчужувача акцій [67, с. 119]. На нашу думку, варто звернути увагу на вказані норми, оскільки економіка нашої держави повинна бути надійно захищена від посягань.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 47 ЗУ «Про АТ», акціонери, які на день подання вимоги сукупно є власниками 10 % і більше простих акцій товариства, мають право на висунення до наглядової ради у письмовій формі вимоги про скликання позачергових загальних зборів. Законодавець визначив випадки використання кумулятивного голосування (наприклад, обрання наглядової ради у публічному АТ, а також обрання ревізійної комісії, якщо кількість акціонерів товариства більше 100). Кумулятивне голосування з питання обрання членів органу АТ проводиться тільки з використанням бюлетенів для голосування. Також, у частині 4 статті 43 ЗУ «Про АТ» визначено підстави для визнання бюлетеня для голосування недійсним, а саме: якщо він відрізняється від офіційно виготовленого АТ зразка; на ньому відсутній підпис акціонера (представника); складається з кількох аркушів, які не пронумеровані; акціонер (представник акціонера) не позначив у бюлетені жодного або позначив більше одного варіанта голосування щодо одного проекту рішення [135].

Наявність чітко зазначеної у ЗУ «Про АТ» форми бюлетенів для голосування та наявність передбаченого порядку проведення загальних зборів акціонерів захищає АТ від здійснення незаконних дій, зокрема із внесенням змін до порядку денного під час проведення загальних зборів акціонерів, проведення зборів не за місцезнаходженням товариства та недотримання форми у бюлетенях для голосування, оскільки при недотриманні форми, бюлетені для голосування вважаються недійсними.

В.С. Мілаш вказує, що чинне законодавство України не містить переліку підстав для визнання рішень загальних зборів АТ недійсними, однак аналіз його положень та узагальнення судової практики дозволяє виокремити серед них такі: 1) порушення передбаченого законом та внутрішніми документами товариства порядку скликання та проведення зборів (зокрема: порушення вимог закону щодо формування порядку денного, у тому числі внесення змін до опублікованого порядку денного; порушення порядку повідомлення акціонерів про проведення загальних зборів, у тому числі ненадіслання акціонерам персонального повідомлення або надіслання у спосіб, не передбачений статутом товариства, відсутність публікації у передбачених законом ЗМІ або опублікування повідомлення в інших ЗМІ, ніж передбачені статутом товариства, порушення строків повідомлення; ненадання акціонерам можливості ознайомитися з документами, пов’язаними з порядком денним; прийняття загальними зборами рішень із питань, не включених до порядку денного; відсутність кворуму, необхідного для проведення загальних зборів та прийняття ними рішень; порушення процедури реєстрації акціонерів та їх представників, у тому числі реєстрація представників акціонерів на підставі довіреностей, оформлених із порушеннями вимог законодавства); 2) невідповідність прийнятого рішення чинному законодавству, статуту товариства; 3) невідповідність прийнятого рішення інтересам самого товариства або інтересам його акціонерів чи кредиторів [107, с. 176].

У частині 1 статті 50 ЗУ «Про АТ» передбачено, що якщо рішення загальних зборів або порядок прийняття такого рішення порушують вимоги Закону, акціонер, права якого порушені таким рішенням, може оскаржити це рішення до суду протягом трьох місяців з дати його прийняття [135]. Тобто відповідна норма робить неможливою багаторічний судовий розгляд та сприяє нормальному функціонуванню товариства і, в той же час, забезпечує право на захист учасника акціонерних правовідносин. До того ж встановлено строк на оскарження рішень - 3 місяці.

М. Бєлкін зазначає, що ЗУ «Про АТ» не визначив як діяти акціонерам якщо значний правочин укладений взагалі без обговорення його на зборах акціонерів. Науковець вважає, що такий договір може (і повинен) визнаватися недійсним як укладений всупереч вимогам Закону. Але питання полягає в тому, хто заявить відповідний позов до суду [13, с. 71].

На нашу думку, необхідно у ЗУ «Про АТ» передбачити право акціонерів для оскарження значного правочину або господарського договору, який було укладено без обговорення на зборах акціонерів. Це положення надасть акціонерам - власникам відносно великих пакетів акцій право для оскарження значного правочину, оскільки на даний момент у ЗУ «Про АТ» не визначено хто має право звертатись із позовом про визнання правочину недійсним до суду. Вважаємо, що надання такого права усім без винятку (тобто і міноритарним) акціонерам може слугувати підставою для блокування роботи АТ міноритарними «рейдерами» або особами, найнятими конкурентами. Тому таке право повинно залежати від розміру пакету акцій. А через це вважаємо, що статтю 72 ЗУ «Про АТ» необхідно доповнити частиною третьою наступного змісту:

«Право на звернення до суду надається наглядовій раді АТ, акціонерам, які на день подання вимоги сукупно є власниками 10 і більше % простих акцій товариства або рішення про подання позову було ухвалено на загальних зборах акціонерів».

Відповідно до статті 78 ЗУ «Про АТ», АТ забезпечує кожному акціонеру доступ до документів та зокрема передбачено їх перелік [135]. О. Рогачов зазначає, що у списку документів та інформації, які публічне АТ зобов’язане розміщувати на своєму сайті згідно з частиною 3 статті 78 ЗУ «Про АТ», відсутні документи, з якими акціонери мали або мають можливість ознайомитися у зв’язку з підготовкою до загальних зборів акціонерів (пункт 7 частини 1 статті 77 ЗУ«Про АТ» там, із незрозумілих причин, опущено), а саме: текст повідомлення про скликання загальних зборів акціонерів; загальна кількість акцій і прав голосу на дату повідомлення; документи, які розглядатимуться на загальних зборах акціонерів; проекти рішень за пунктами порядку денного. Запропоновані акціонерами проекти рішень повинні викладатися на сайті компанії щонайшвидше після їх отримання компанією [177]. Варто погодитись із названим юристом, оскільки дана інформаціє є важливою для акціонерів, відповідно кожен із них повинен мати доступ до вказаних документів та можливість ознайомитися з ними під час підготовки до загальних зборів. Це положення надасть можливість акціонерам бути компетентними в усіх питаннях, які будуть розглядатися на загальних зборах, звертати увагу на недоліки, допущені в документах. Акціонерам необхідно бути ознайомленими із порядком денним та документами, які будуть

розглядатися на загальних зборах, оскільки це унеможливить «рейдерам» висунути на обговорення на зборах питання, які необхідні для них (переобрання директора і т.д.).

Частину 3 статті 78 ЗУ«Про АТ» необхідно доповнити наступними положеннями:

«... та наступна інформація:

- текст повідомлення про скликання загальних зборів акціонерів;

- загальна кількість акцій і прав голосу на дату повідомлення;

- документи, які розглядатимуться на загальних зборах акціонерів;

- проекти рішень за пунктами порядку денного. Якщо за конкретними пунктами порядку денного проекти рішень не потрібні, то необхідні коментарі уповноважених органів товариства щодо необхідності їх прийняття. Аналогічно запропоновані акціонерами проекти рішень повинні викладатися на сайті компанії не пізніше наступного робочого дня після дня їх отримання компанією».

Варто зазначити, що не всі відносини у діяльності АТ можуть бути врегульовані законодавством та установчими документами. Тому актуальним для врегулювання відносин між акціонерами став акціонерний договір, в якому кожне АТ може закріпити необхідні саме для його діяльності положення. Абзац 7 частини 1 статті 29 ЗУ «Про АТ» регулює поняття акціонерного договору [201, с. 101].

У пункті 2.20 Постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин» від 25 лютого 2016 року № 4 зазначено, що відповідно до частини 1 статті 29 ЗУ «Про АТ» статутом товариства може бути передбачена можливість укладення договору між акціонерами, за яким на акціонерів покладаються додаткові обов’язки, у тому числі обов’язок участі у загальних зборах, і передбачається відповідальність за його недотримання [155].

На нашу думку, акціонери можуть укладати між собою договори саме з питань управління компанією. Але при цьому необхідно щоб договори були узгоджені з іншими положеннями законодавства та не суперечили нормам чинного законодавства. Також необхідно, щоб в акціонерному договорі була прописана відповідальність за порушення його умов.

Варто зазначити, у кожному АТ захист прав акціонерів повинні здійснювати:

І. Загальні збори акціонерів.

До їх компетенції можна віднести повноваження, які входять до виключної компетенції загальних зборів АТ, відповідно до пункту 22 частини 2 статті 33 ЗУ «Про АТ», а саме приймаючи рішення про вчинення значного правочину, вони таким чином не дають можливості «рейдерам» вчиняти вказані вище значні правочини. Також, відповідно до пункту 23 частини 2 статті 33 ЗУ «Про АТ», загальні збори АТ, приймаючи рішення про виділ та припинення товариства, ліквідацію товариства, обрання ліквідаційної комісії, затвердження порядку та строків ліквідації, порядку розподілу між акціонерами майна, що залишається після задоволення вимог кредиторів, і затвердження ліквідаційного балансу, не дають можливості «рейдерам» приймати рішення із вказаних питань. Загальні збори АТ, обираючи комісію з припинення АТ, дозволяють уникнути будь-яких незаконних дій під час припинення АТ;

ІІ. Наглядова рада АТ.

Відповідно до статті 51 ЗУ «Про АТ», наглядова рада АТ є органом, що здійснює захист прав акціонерів товариства, і в межах компетенції, визначеної статутом та ЗУ «Про АТ» контролює та регулює діяльність виконавчого органу.

В. Кравчук зазначає, що через обрання і відкликання членів наглядової ради та утворення і відкликання виконавчого та інших органів товариства реалізується найважливіший принцип діяльності загальних зборів акціонерів - принцип демократизму. Власники акцій самостійно, за власною ініціативою висувають кандидатів, здійснюючи таким чином своє право на участь в управлінні товариством [86].

До виключних повноважень наглядової ради, за допомогою яких можна здійснювати захист прав акціонерів, належать:

- прийняття рішення про проведення чергових або позачергових загальних зборів відповідно до статуту товариства; обрання та припинення повноважень голови і членів виконавчого органу; прийняття рішення про відсторонення голови або члена виконавчого органу від здійснення повноважень та обрання особи, яка тимчасово здійснюватиме повноваження голови виконавчого органу; обрання та припинення повноважень голови і членів інших органів товариства. Відповідно до цих положень «рейдери» не зможуть самостійно приймати рішення по вказаних питаннях, оскільки це компетенція наглядової ради АТ;

- прийняття рішення про вчинення значних правочинів у випадках, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить від 10 % до 25 % вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності АТ, приймається наглядовою радою. У разі неприйняття наглядовою радою рішення про вчинення значного правочину, питання про вчинення такого правочину може виноситися на розгляд загальних зборів. Відповідно до цього положення, «рейдери» не можуть самостійно приймати рішення про вчинення значних правочинів вказаних вище, оскільки це компетенція наглядової ради або загальних зборів АТ.

О.В. Гарагонич зазначає, що якщо відповідно до статуту товариства обрання та припинення повноважень голови колегіального виконавчого органу віднесено до компетенції загальних зборів, наглядова рада має право відсторонити від виконання повноважень голову колегіального виконавчого органу, дії або бездіяльність якого порушують права акціонерів чи самого товариства до вирішення загальними зборами питання про припинення його повноважень. На практиці траплялися випадки підробки «рейдерами» заяв голови та членів виконавчого органу АТ про звільнення і наказу (рішення виконавчого органу) про призначення потрібних зловмисникам осіб виконуючими обов’язки голови та членів виконавчого органу товариства. Науковець вказує, що припинення повноважень голови та членів виконавчого органу, і призначення «рейдерами» своїх управлінців може оформлятись рішенням загальних зборів АТ, наглядової ради або навіть рішенням виконавчого органу. Для використання у подальшому вказаних рішень «рейдерами» робляться нотаріальні копії, які при поданні до державних органів не викликають сумнівів щодо їх достовірності тощо [35, с. 307-308].

ІІІ. Ревізійна комісія.

Відповідно до статті 73 ЗУ «Про АТ», для проведення перевірки фінансово-господарської діяльності АТ загальні збори можуть обирати ревізійну комісію (ревізора). Члени ревізійної комісії, маючи право дорадчого голосу, можуть впливати на рішення загальних зборів АТ, таким чином перешкоджаючи «рейдеру» прийняти рішення на його користь [135]. Члени ревізійної комісії мають право бути присутніми на загальних зборах та брати участь в обговоренні питань порядку денного з правом дорадчого голосу. Відповідно до цього положення, «рейдери» не мають права вносити пропозиції до порядку денного загальних зборів та вимагати скликання позачергових зборів, оскільки це компетенція ревізійної комісії АТ.

За допомогою положення про право членів ревізійної комісії бути присутніми на загальних зборах та брати участь в обговоренні питань порядку денного з правом дорадчого голосу останні можуть давати фахові поради щодо забезпечення захисту прав акціонерів та самого товариства безпосередньо перед голосуванням зі стратегічних питань.Члени ревізійної комісії також можуть перевіряти: чи

дотримується порядок денний, чи немає порушень чинного законодавства під час проведення загальних зборів.

Члени ревізійної комісії, маючи право дорадчого голосу, можуть впливати на рішення загальних зборів АТ, таким чином перешкоджаючи «рейдеру» прийняти рішення на його користь.

Для захисту від посягань на майно АТ необхідний певний обсяг компетенції. Проте у ЗУ «Про АТ» не визначено поняття «компетенції». Шляхом проведеного аналізу варто дати визначення поняття «компетенції» - сукупність прав, обов’язків та предмету відання АТ, визначених у законодавчому порядку, необхідних для здійснення діяльності у власній сфері, а також здатність набувати права та обов’язки впродовж здійснення діяльності. Дане визначення слід використовувати у різних статтях ЗУ «Про АТ». Захист прав акціонерів повинен здійснюватися відповідно до чинного законодавства та внутрішніх документів АТ, а також захист від посягань на майно АТ зобов’язані здійснювати: загальні збори акціонерів, наглядова рада та ревізійна комісія.

Проаналізувавши ЗУ «Про АТ», можна зробити висновок про те, що акціонери відповідно до його положень мають достатньо повноважень для захисту своїх прав та законних інтересів при протиправному посяганні на їх майно. Наявність повноважень для захисту акціонерів від посягань на їх майно свідчить про позитивні сторони закону. Однак, ЗУ «Про АТ» містить також і окремі недоліки. Зокрема, на нашу думку, невдалим є обраний законодавцем спосіб судового захисту переважного права акціонерів АТ [205, с. 218]. Згідно з частиною 5 статті 7 ЗУ «Про АТ», у разі порушення зазначеного у цій статті переважного права на придбання акцій будь-який акціонер товариства та саме товариство, має право протягом трьох місяців з моменту, коли дізналися про таке порушення, вимагати у судовому порядку переведення на них прав та обов’язків покупця акцій. Відповідно до статті 50 ЗУ «Про АТ», суд має право з урахуванням усіх обставин справи залишити в силі оскаржуване рішення, якщо допущені порушення не порушують законних прав акціонера, який оскаржує рішення [135]. До недоліків також можна віднести забезпечення кворуму, необхідного для проведення загальних зборів акціонерів на рівні не менше 60 %. Так, згідно з частиною 2 статті 41 ЗУ «Про АТ», загальні збори АТ мають кворум за умови реєстрації для участі у них акціонерів, які сукупно є власниками більше 50 %

голосуючих акцій. Слід позитивно оцінити останні зміни цієї норми (19 березня 2015 року). А до цього власники 40 % + 1 акції могли

перешкоджати проведенню засідання, не з’явившись на нього або не пройшовши процедуру реєстрації.

Прийняття ЗУ «Про АТ», а також внесення у 2015 році змін до нього безперечно мають позитивне значення. Зазначені у Законі положення сприяють протидії «рейдерству» та захисту права власності учасників акціонерних правовідносин. Проте деякі положення ЗУ «Про АТ» потребують доопрацювання та узгодження з іншими НПА, які забезпечують належне функціонування відповідного виду суб’єктів господарювання. В юридичній практиці нашої держави є всі підстави для використання акціонерного договору для врегулювання відносин у АТ. Проте чинне законодавство України є недосконалим, воно містить неточності та колізії. Судові органи не в повному обсязі розуміють правову природу акціонерного договору. У зв’язку з цим існують суперечності при використанні для врегулювання відносин між акціонерами вказаного договору. Незважаючи на те, що чинне законодавство України містить прогалини у галузі корпоративного права, акціонерні договори мають стати одним із найефективніших регуляторів відносин між акціонерами з питань, які неврегульовані чи недостатньо врегульовані на законодавчому рівні.

Законодавство не містить чітко визначених і гарантовано ефективних шляхів захисту АТ від посягань на їх майно. Для покращення ситуації у підрозділі було проведено аналіз поглядів провідних вчених на поняття «господарської компетенції» як самих АТ, так і органів керівництва ними. На основі аналізу компетенції АТ при захисті від посягань на їх майно запропоновано внесення змін до ЗУ «Про АТ». Однак використовувати лише законодавство при захисті від протиправних посягань на майно АТ не достатньо. Варто також прописувати усі необхідні норми для захисту у статуті АТ, акціонерному договорі та інших документах, що регулюють діяльність АТ.

2.2.