3.1. Здійснення технічних заходів для протидії посяганням на майно акціонерних товариств

На сьогодні АТ є одними із найбільш прогресивних, але водночас і найменш захищених видів суб’єктів господарювання. Наявність акцій і можливість мати голос, пропорційний кількості (а відповідно і вартості) акцій виглядає демократично, але, разом з тим, стимулює інколи не зовсім чесний ажіотаж серед наявних акціонерів та сторонніх осіб, спрямований на придбання у власність якомога більшої кількості акцій.

Б.В. Деревянко зазначає, що загроза рейдерства є найбільш вірогідною саме для АТ, акції яких знаходяться у власності приватних осіб. Тому краще її мінімізувати уже на початковому етапі - іще на стадії утворення нового суб’єкта господарювання. Науковець вказує, що якщо стратегічні питання з організації діяльності закріпити у статуті, а також вказати, що внесення змін до статуту можливі лише після згоди усіх учасників, - то загроза рейдерства так само як і загроза майновим правам учасників майже унеможливлюється [55, с. 289; 62, с. 140-141]. Варто

погодитись із вченим, оскільки крім законодавства необхідно задіювати локальні НПА, зокрема прописувати у статуті усі важливі організаційні питання, пов’язані з управлінням АТ. Також, зміни у законодавстві щодо кворуму нададуть можливість АТ з державною часткою капіталу захистити права держави та надати можливість оперативніше приймати рішення на загальних зборах.

А стосовно державного контролю у сфері АТ, великих корпорацій та об’єднань підприємств необхідно зазначити, що у багатьох розвинених країнах світу він ефективно здійснюється. С.М. Грудницька та інші вчені в якості прикладу наводять Швецію, яка є країною з традиційно розвиненим державним сектором економіки, який нараховує сім великих державних корпорацій: управління гідроенергоресурсами, державні залізниці, поштове відомство, лісове управління, телевізійну компанію, управління аеропортами та промислову корпорацію з випуску продукції цивільного та військового призначення. До складу корпорацій входять державні концерни, державні акціонерні компанії та їхні дочірні підприємства. Уряд щороку виділяє їм за погодженням з парламентом кошти на поточні витрати та капіталовкладення з державного бюджету. Разом з тим корпорації в оперативно-господарському відношенні зацікавлені у результатах господарської діяльності концернів та компаній, що входять до їхнього складу та діють на засадах комерційної самоокупності [64, с. 71-72]. Вважаємо, що економіку Швеції можна взяти за приклад Україні. А отже, внесені зміни до законодавства будемо вважати невеликою перемогою на користь держави, а для забезпечення інтересів як державних, так і приватних акціонерів в АТ необхідно в усіх службах та відділах посилювати правову роботу.

Держава повинна надавати певні гарантії суб’єктам господарювання. Майнові гарантії передбачають недоторканість майна і забезпечення захисту права власності підприємця [34, с. 24]. Вчені вказують на якість господарського законодавства як один із найважливіших чинників національної безпеки, забезпечення національних інтересів України [194, с.

Згідно з частиною 5 статті 55 КУ у кожного є право будь -якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень та протиправних посягань. Кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом засіб захисту прав і свобод. Відповідно до статті 13 КУ, держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки [83]. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом. Відповідно до статті 20 ГК України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання та споживачів. Кожен суб’єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб’єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб’єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб’єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб’єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов’язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно -господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом [43].

Також, гарантії права на захист акціонерів встановлені у ЦК України. Відповідно до частини 5 статті 98 ЦК України, рішення загальних зборів може бути оскаржене учасником товариства до суду [232]. Але ця гарантія у питаннях боротьби із «рейдерством» виглядає неефективною, а тому може застосовуватися у крайньому випадку.

Незважаючи на те, що на сьогодні українські науковці досліджували правову природу категорії «правовий захист», їх твердження подекуди мають спірний характер і потребують подальших наукових досліджень. Так, розробка єдиного ефективного механізму правового захисту АТ від посягань на їх майно не може бути статичною та одномоментно вирішуваною, адже процес боротьби із порушниками різними, зокрема і правовими, методами має перманентний характер.

Пepeд тим як бeзпocepeдньo IiepeHrH до клacифiкaцiї cпocoбiв зaхиcту прав акціонерів, потрібно дати визначення поняттям «правовий захист» та «способи захисту прав». Для цього необхідно переглянути визначання вказаних понять, що висловлювали науковці.

Професор Н.С. Малеїн визначає правовий захист як систему юридичних норм, які спрямовані на запобігання правопорушенням та ліквідацію їх наслідків [101, с. 192]. Цей науковець дає достатньо точне визначення поняття «правового захисту», проте воно має загальний характер. Професор С.С. Алексєєв визначає правовий захист як державно-примусову діяльність, спрямовану на поновлення порушеного права, забезпечення виконання юридичного обов’язку [115, с. 180]. Визначення, надане провідним науковцем слід частково доповнити, адже правовий захист - це не лише державно-примусова діяльність, - відповідно до закону суб’єкт господарювання може здійснювати захист прав як самостійно, так і через уповноважених осіб.

О. Лаврін зазначає, що за умов ринкової економіки під захистом прав суб’єктів господарювання розуміють систему заходів (форм і способів діяльності), що здійснюються відповідно до закону як суб’єктом господарювання самостійно, так і через уповноважених осіб, і спрямованих на запобігання й усунення погроз порушення прав відповідних суб’єктів, усунення перешкод здійсненню цих прав, відновлення порушених прав і правового статусу та притягнення порушників до відповідальності [95, с. 59]. З цим автором варто частково погодитись, оскільки під захистом прав суб’єктів господарювання потрібно розуміти систему заходів (форм і способів діяльності), що здійснюються відповідно до закону як суб’єктом господарювання самостійно, так і через уповноважених осіб. Проте щодо усунення погроз порушення прав відповідних суб’єктів при захисті можна не погодитись, оскільки порушення можна попередити, не допустити, але усунути загрозу порушення прав неможливо.

Отже, варто визначити поняття «правовий захист» як систему юридичних норм, необхідних для запобігання правопорушенням, відновлення порушених прав та притягнення порушників до відповідальності.

І.О. Дзера зазначає: «Способами захисту прав є встановлені актом законодавства або договором матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких відбувається відновлення порушених прав і вплив на правопорушника.

Деякі вчені, зокрема A.A. Павлов, способи захисту розуміють як законодавчо закріплені заходи, за допомогою яких відбувається відновлення порушеного права, припинення і попередження його порушення [117, с. 19-20]. Спосіб захисту як передбачений законом захід відновлювальної спрямованості може реально втілюватися при використанні певних засобів, що визначаються особливістю цього способу. Подібним, але разом з цим і відмінним, є визначення, згідно з яким способи захисту розуміють як матеріально-правові засоби примусового характеру, які закріплені законом, і за допомогою яких забезпечується та здійснюється відновлення (визнання) порушених (оспорюваних) пpaв i вплив на пpaвoпopушникa [22, с. 7].

Отже, способи захисту прав - це передбачені законодавством заходи, за допомогою яких відбувається запобігання правопорушенням, відновлення порушених прав та притягнення порушників до відповідальності.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу [232].

У навчальній літературі визначаються основні способи захисту прав власності суб’єктів господарювання: речово-правові та зобов’язально- правові. Речово-правові - спрямовані на захист від безпосередньо неправомірного впливу будь-яких осіб (віндикація). Віндикаційний позов - це позов неволодіючого власника до незаконно володіючого не власника про витребування свого майна в натурі. Негаторний позов може бути пред’явлено у випадку створення умов, що перешкоджають нормальному здійсненню власником своїх правомочностей за користуванням та розпорядженням своїм майном, хоч би порушення і не були поєднані із позбавленням володіння річчю. Зобов’язально-правові застосовуються, якщо мають зобов’язальні (наприклад, договірні) відносини між власниками та особами, які необгрунтовано утримують майно [61, с. 8-12].

Державні гарантії прав та інтересів суб’єктів господарювання, на думку М. Тітова, можна поділити на загальні та майнові [105, с. 217]. Загальні полягають в тому, що держава гарантує суб’єктам господарювання однакові права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Майнові гарантії прав підприємств та інших суб’єктів господарювання, згідно з конституційною нормою статті 13 КУ, полягають у тому, що держава приймаючи відповідне законодавство, створює спеціальні структури, які контролюють його виконання, гарантує недоторканність їх майна та забезпечує захист права власності [83].

Науковці розрізняють дві основні форми захисту: юрисдикційну та неюрисдикційну. До юрисдикційної форми захисту відносять діяльність уповноважених державою органів щодо захисту порушених або оспорюваних прав. До таких органів ЦК України відносить: суд, органи державної влади України, АРК, органи місцевого самоврядування та нотаріусів. Неюрисдикційна форма захисту охоплює дії громадян та організацій у захисті прав, які здійснюються ними самостійно без звернення до компетентних державних органів [121, с. 130].

Крім названих в Україні можуть діяти й інші органи захисту майнових та організаційних прав суб’єктів господарювання, зокрема й АТ. Так, відповідно до статті 18 ЦК України, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі. Позасудовий спосіб захисту є ефективним, оскільки у судах справи можуть розглядатися тривалий час. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений постановою КМУ від 29 червня 1999 року № 1172 [119]. Вказаним переліком передбачене

стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами. Нотаріально посвідчені угоди передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно.

Відповідно до частини 2 глави 12 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, виконавчі написи вчиняються нотаріусами на документах, які встановлюють заборгованість або передбачають повернення майна [130].

В.К. Мамутов зазначає, що захист прав суб’єктів господарювання - це введення в дію системи правових та організаційно-технічних заходів, спрямованих на забезпечення реалізації прав цих суб’єктів та недопущення їх порушень. Сукупність взаємопов’язаних правових засобів, способів і форм, за допомогою яких поведінка суб’єктів господарювання, їх контрагентів (у тому числі споживачів) та державних органів у ході їх правовідносин приводиться у відповідність до вимог і дозволів, що містяться у нормах права, і тим самим забезпечується захист законних прав суб’єктів, складає механізм захисту. Метою захисних заходів є ненадання надмірних переваг певним учасникам господарських відносин, а встановлення балансу інтересів держави, суб’єктів господарювання та споживачів. Науковець зазначає, що захист прав суб’єктів господарювання є одним із головних напрямів правової роботи. Використання можливостей правової роботи передбачає активізацію дій самих СПД з підвищення рівня реалізації чинного законодавства, спрямованого на захист їх прав і законних інтересів. Здійснення захисту прав суб’єктів господарювання та споживачів має відбуватися в рамках відповідних процесуальних норм. Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані ним збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено. Штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка,

штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання. За порушення господарських зобов’язань до суб’єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть також застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника, з метою припинення або попередження повторення порушень зобов’язання, що використовуються самими сторонами зобов’язання в односторонньому порядку. За порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб’єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно- правового чи майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення, допущеного підприємством, та ліквідацію його наслідків. Для захисту прав суб’єктів господарювання можуть слугувати й установлення, зміни і припинення господарських правовідносин. Захист прав суб’єктів господарювання при здійсненні перевірок фінансово- господарської діяльності державними контролюючими органами здійснюється в порядку, встановленому Указом Президента «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» від 23 липня 1998 року № 817/98 [154]. Суб’єкти господарювання використовують

правові норми (у тому числі процесуальні) для захисту своїх прав і законних інтересів в рамках здійснення правової роботи [74, с. 41-42].

Т.Є. Крисань висловлює думку на користь того, що гарантії у сфері реалізації захисту прав учасників господарських товариств включають два елементи: організаційний та нормативний. Корпоративний інтерес фізичних осіб - учасників господарського товариства реалізується як через безпосереднє здійснення прав, наданих законом та внутрішньо - корпоративними актами товариства, у тому числі права на захист (нормативний елемент), а так і опосередковано, через діяльність органів управління господарського товариства (організаційний елемент). Перший полягає у визначенні корпоративним законодавством засобів, за допомогою яких учасники (акціонери) мають реальну можливість здійснювати юридично значимі дії, обумовлені його правовим статусом, та існує в нерозривному зв’язку із внутрішньокорпоративними механізмами, що сприяють реалізації й захисту прав учасників корпоративних правовідносин. А другий - організаційний елемент гарантування права на захист акціонера можна розглядати через відновлення порушених прав за допомогою ради директорів, якою відповідно до статей 58-61 ЗУ «Про АТ», забезпечуються загальні умови реалізації прав акціонерів. У випадку, якщо такий орган управління в товаристві не створений або не передбачений, акціонери позбавляють себе й товариство в цілому відповідних гарантій [91, с. 164].

ГК України регулює порядок притягнення до відповідальності порушників законодавства у сфері господарювання. Відповідно до статей 240-247 ГК України визначені адміністративно-господарські санкції:

- безоплатне вилучення прибутку;

- накладення штрафу;

- стягнення обов’язкових зборів;

- призупинення операцій за банківськими рахунками суб’єктів господарської діяльності;

- застосування антидемпінгових процедур;

- припинення експортно-імпортних операцій;

- застосування індивідуального режиму ліцензування;

- обмеження та зупинення діяльності суб’єктів господарювання;

- скасування державної реєстрації [43].

Відповідно до статті 250 ГК України, вказані адміністративно- господарські санкції можуть застосовуватись протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб’єктом закону [43]. Тобто на практиці може викликати ускладнення необхідність доведення конкретного моменту вчинення порушення або моменту, коли про порушення стало відомо постраждалій стороні, зокрема АТ. Крім цього, необхідно буде і пов’язати доказами порушення та наслідки від нього із діями «рейдерів», оскільки вони не завжди можуть іти на відкрите і брутальне захоплення майна чи встановлення контролю над АТ.

Крім заходів господарської, адміністративної та іншої відповідальності посягання на майно АТ може містити ознаки злочину та каратися кримінально-правовим законодавством. Зрозуміло, що суб’єктами злочину при цьому можуть бути лише громадяни, іноземці та особи без громадянства - керівники та працівники підприємства - рейдера або окремі особи - «нападники».

Е. Кісілюк вважає, що одним із найбільш ефективних заходів протидії «рейдерству» є формування належної правової бази, спрямованої на попередження та боротьбу з даним антисуспільним явищем. Важливим аспектом такої правової бази мають бути кримінально -правові норми [80, с. 111]. Варто частково погодитись із названим науковцем, оскільки протиправні дії «рейдерів» можна кваліфікувати за КК України [89]. А з іншого боку, подолання досліджуваного явища лише крізь призму кримінально-правових норм виглядає однобоким і навряд чи максимально ефективним. Потрібен комплексний правовий підхід.

У лютому 2007 року було видано Указ Президента України «Про заходи щодо посилення захисту прав власності» від 12 лютого 2007 року № 103/2007. В Указі було запропоновано встановити кримінальну

відповідальність за «рейдерство». Проте незважаючи на наявне у законодавстві визначення поняття «протиправне заволодіння майном підприємства» та встановлення відповідальності у КК України, у нашій державі не вироблено дієвих механізмів для реалізації засобів та способів протидії вказаному явищу на практиці. Тому кожного разу АТ вишукує власні способи захисту від протиправних посягань на свої інтереси та боротьби із «рейдерами».

Д. Черних зазначає: «Відсутність належної нормативно-правової бази не дає змоги правоохоронцям дати зважену юридичну оцінку недружнім поглинанням» [236, с. 67]. Із цим автором варто частково не погодитись, оскільки на сьогодні існує значна кількість норм цивільного, господарського, адміністративного та кримінального законодавства. Протиправні дії, вчинені під час «рейдерської» атаки сьогодні можливо також кваліфікувати за статтями КК України.

З.Б. Живко зазначає, що будь-який корпоративний конфлікт є унікальним, тому перелік злочинів, що здійснюють у кожному конкретному випадку, відрізняється [70, с. 81].

Н. Гуторова вважає, що криміналізувати потрібно не «рейдерство», а окремі дії, які вчиняють при «рейдерстві». Це дасть можливість реагувати уже на перші дії протиправного захоплення підприємств [51, с. 9]. Насправді поняття «рейдерство» є комплексним, довготривалим і розпорошеним у просторі. Тому задокументувати комплекс дій у різних місцях, у різний час, різних людей технічно достатньо складно. Варто погодитись із наведеною вище думкою, оскільки на даний час у КК України визначено поняття «протиправного заволодіння майном підприємства, установи, організації» та відповідно встановлено відповідальність, проте диспозиція статті 206.2 КК України є невдалою, оскільки створює небажану конкуренцію цієї норми із іншими статтями КК України. Варто погодитись із названим науковцем та внести зміни до законодавства щодо криміналізації уже перших дій, які вчиняють «рейдери».

Протиправні дії «рейдерів» також варто кваліфікувати за статтями, визначеними у наступних розділах КК України: - злочини проти життя та здоров’я особи; - злочини проти волі, честі та гідності особи; - злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина;

- злочини проти власності; - злочини у сфері господарської діяльності; - злочини проти громадської безпеки; - злочини проти громадського порядку та моральності; - злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян; - злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку; - злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг; - злочини проти правосуддя.

Зафіксовані законом та установчими документами права акціонерів та їх законні інтереси можуть порушуватися різними особами: самим товариством в особі його органів, посадовими особами органів товариства, акціонером, що здійснює вирішальний вплив на АТ, а також «рейдерами». Вирішальну роль у захисті прав акціонерів відіграє закон, який встановлює основні вимоги до створення, функціонування та припинення діяльності АТ, які б відповідали інтересам не лише окремих осіб, а й суспільства в цілому, слабозахищених його верств (у тому числі дрібних акціонерів). При цьому використовуються різноманітні засоби, більшість з яких є типовими для акціонерного права країн ринкової економіки: державна реєстрація АТ як СПД та емітентів цінних паперів, реєстрація випуску цінних паперів, а також забезпечення інформованості про це населення та заінтересованих суб’єктів господарювання; механізми оцінки та контролю за оцінкою негрошових вкладів засновників та учасників АТ; чітке розмежування функцій між загальними зборами акціонерів (як вищого органу АТ), правлінням (як виконавчим органом) та спостережною радою (як органу, що здійснює контроль за діяльністю виконавчого органу) з метою забезпечення дієвості та оперативності діяльності АТ, з одного боку, та збалансованості повноважень його органів - з іншого; встановлення кількісних та якісних вимог до складу виконавчого органу та спостережної ради АТ; механізми відповідальності засновників та посадових осіб АТ, а також власників найбільш великих пакетів акцій (насамперед контрольного пакету, володіння яким дозволяє контролювати діяльність товариства і здійснювати на нього вирішальний вплив) за спричинену з їх вини шкоду решті акціонерів цього ж товариства; надання акціонерам прав, що забезпечують захист їх інтересів (право голосу, право на інформацію про діяльність АТ, право на дистрибуції тощо); процедури реорганізації та ліквідації АТ, що якнайповніше враховують як інтереси кредиторів АТ, так і акціонерів товариства, та інші заходи.

Механізм захисту прав акціонера безпосередньо в АТ має фіксуватися у внутрішніх документах товариства. В АТ органами, що мають захищати інтереси акціонерів, є загальні збори, спостережна рада товариства, ревізійна комісія (щодо проведення позапланових ревізій фінансово-господарської діяльності виконавчого органу у випадках, передбачених законом, статутом та іншими внутрішніми документами товариства). Вони можуть розглядати спірні питання корпоративного характеру (тобто такі, що виникають всередині самого товариства між акціонерами, між окремими акціонерами або їх групами та органами товариства або їх посадовими особами). Однак основні засади управління справами АТ (а саме: порядок прийняття рішень загальними зборами, принцип голосування на них - «одна акція - один голос» і відповідно - формування спостережної ради переважно з акціонерів, що мають значну кількість акцій) залишають дрібним акціонерам незначні шанси для захисту своїх інтересів всередині товариства, контроль над яким належить великим акціонерам. Тоді у випадках, передбачених законом та установчими документами товариства, спір може вирішуватися у судових органах.

Відповідно до КУ, держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання (частина 4 статті 13). Існує також чимало інших законодавчих актів, які спрямовані на виконання цього важливого конституційного положення. Однак це ніяк не означає, що суб’єктам господарювання і споживачам у разі порушення їх прав можна поводитися цілком пасивно, лише очікуючи поновлення своїх прав з боку держави. Суб’єкти господарювання і споживачі мають право і повинні активно боротися із порушеннями закону та захищати свої права, використовуючи всі можливості, надані їм відповідним законодавством. На жаль, унаслідок розвитку технологій рейдерських захоплень та існування сприятливих для «рейдерства» умов, в Україні склалася така ситуація, коли жоден господарюючий суб’єкт незалежно від організаційно-правової форми, не може відчувати себе в цілковитій безпеці. У зв’язку з цим, є всі підстави прогнозувати продовження в Україні «рейдерських» захоплень корпоративних підприємств і АТ зокрема [38, с. 317]. Тому АТ повинні постійно удосконалювати технічні засоби захисту майна, інформації та співробітників, якісно готувати та оформляти локальні НПА, чітко дотримуватися усіх формальних вимог законодавства при підготовці та проведенні загальних зборів акціонерів тощо.

Отже, захист прав акціонерів може здійснюватися: в самому АТ за допомогою розроблених і зафіксованих у внутрішніх документах механізмів врегулювання спірних відносин за участю акціонерів, у судовому порядку, а також у спеціальному - НКЦПФР в межах її компетенції.

Підсумовуючи характеристики визначень, що надавали науковці, варто надати авторське уніфіковане поняття «правовий захист» - система юридичних норм, необхідних для запобігання правопорушенням, відновлення порушених прав та притягнення порушників до відповідальності. Визначивши поняття «правовий захист», варто визначити способи захисту АТ. До способів правового захисту АТ від посягань на їх майно відносимо наступні універсальні: речово-правові (віндикаційний та негаторний позов), зобов’язально-правові (захист прав нотаріусом).

На даний час у законодавстві визначено поняття «протиправне заволодіння майном підприємства» та встановлено відповідальність за вказане явище у КК України. Оскільки це явище комплексне, то лише засобами кримінального законодавства відповідальність за нього не вичерпується. Системи господарського законодавства також містять опис різних діянь, що становлять загрозу майну АТ, а також розмір та форму відповідальності за це. Проте застосування заходів матеріальної відповідальності можливе після якісного оформлення документів, що фіксують порушення. Останнє може бути зроблене у межах застосування заходів процесуального захисту АТ від посягань на їх майно. Проте такі заходи і самостійно можуть захистити АТ від протиправних посягань на їх майно.

3.2.