2. Юридичний склад податку.

Юридичний склад податку або правовий механізм податку це сукупність закріплених імперативних елементів, що визначають цільну правову конструкцію податкового платежу, дають можливість здійснювати оподаткування за кожним окремим податком та збором та визначають зміст й особливості реалізації податкового обов’язку.

До механізму введення та справляння податків висуваються певні вимоги, передбачені податковим законодавством України. Так, відповідно до п. 4.2. ст. 4 Податкового кодексу України загальнодержавні, місцеві податки та збори, справляння яких не передбачено податковим законодавством, сплаті не підлягають.

Підпункт 4.1.9. п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України передбачає принцип стабільності, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Цільний правовий режим відповідного податку або збору припускає об’єктивне поєднання елементів, що становлять правовий механізм податку. Серед них можна виокремити основні та факультативні елементи механізму податку.

Так, ст. 7 Податкового кодексу України закріплює загальні засади встановлення податків і зборів та передбачає, що під час встановлення податку обов’язково визначаються такі елементи, тобто визначаються обов’язкові елементи, а саме: 1) платник податку; 2) об’єкт оподаткування; 3) база оподаткування; 4) ставка податку; 5) порядок обчислення податку; 6) податковий період; 7) строк та порядок сплати податку; 8) строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку. Під час встановлення податку можуть передбачатися податкові пільги та порядок їх застосування. Тобто податкові пільги визначаються як факультативний елемент правового механізму податку.

Платники податків. Платниками податків визнаються фізичні особи, юридичні особи та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують, передають об'єкти оподаткування або провадять діяльність чи операції, що є об'єктом оподаткування, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів. Кожний з платників податків може бути платником податку за одним або кількома податками та зборами.

Платники податків – фізичні особи та юридичні особи, поділяються на дві групи: резиденти та нерезиденти. Резидентами є: а) юридичні особи та їх відокремлені особи, які утворені та провадять свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням як на її території, так і за її межами; б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають дипломатичні привілеї та імунітет; в) фізична особа – резидент – фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні. Якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки в Україні, тобто в Україні знаходиться центр життєвих інтересів. Достатньою, але не виключною, умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності.

У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів протягом періоду або періодів податкового року, в цей строк включаються день приїзду та від'їзду.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи наведені ознаки, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Всі інші платники визнаються нерезидентами.

Об'єкт оподаткування. Об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід чи прибуток, або його частина, обороти з реалізації товарів, робіт та послуг, операції з постачання товарів, робіт, послуг та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

База оподаткування. Базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об'єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов'язання. У певних випадках конкретна вартісна, фізична або інша характеристика певного об'єкта оподаткування може бути базою оподаткування для різних податків. Одиницею виміру бази оподаткування визнається конкретна вартісна, фізична або інша характеристика бази оподаткування або її частини, щодо якої застосовується ставка податку. Одній базі оподаткування повинна відповідати одна одиниця виміру бази оподаткування.

Ставка податку. Ставкою податку визнається розмір податкових нарахувань на одиницю чи від одиниці виміру бази оподаткування. Ставки бувають: 1) базові або основні – ставки, що визначені такими для окремого податку. Базова ставка застосовується до більшості платників податків; 2) граничні ставки – максимальний або мінімальний розмір ставки за певним податком; 3) абсолютні або специфічні – ставки податку, згідно з якими розмір податкових нарахувань встановлюється як фіксована величина стосовно кожної одиниці виміру бази оподаткування; 4) відносні чи адвалорні – ставки податку, згідно з якими розмір податкових нарахувань встановлюється у відсотковому або кратному відношенні до одиниці вартісного виміру бази оподаткування.

Порядок обчислення податку. Обчислення суми податку здійснюється шляхом множення бази оподаткування на ставку податку із застосуванням, або без застосуванням відповідних коефіцієнтів.

Податковий період.

Податковим періодом може бути календарний рік, календарне півріччя, календарні три квартали, календарний квартал, календарний місяць, календарний день.

Строк та порядок сплати податку та збору. Строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Момент виникнення податкового обов'язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою. Строк сплати податку та збору обчислюється роками, кварталами, місяцями, декадами, тижнями, днями або вказівкою на подію, що повинна настати або відбутися.

Діючим законодавством передбачена можливість зміни строку сплати. Така зміна здійснюється шляхом перенесення встановленого податковим законодавством строку сплати податку та збору або його частини на більш пізній строк. Зміна строку здійснюється у формі відстрочки та розстрочки.

Сплата податків та зборів здійснюється в грошовій формі у національній валюті України, якщо інше не передбачене діючим податковим та митним законодавством. Сплата податків та зборів здійснюється в готівковій або безготівковій формі. Порядок сплати податків та зборів встановлюється для кожного податку окремо.

Податкові пільги. Податкова пільга – це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності відповідних підстав. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Податкова пільга надається шляхом: а) податкового вирахування чи знижки, що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору; б) зменшення податкового зобов'язання після нарахування податку та збору; в) встановлення зниженої ставки податку та збору; г) звільнення від сплати податку та збору.