§ 4. Юридична відповідальність за порушення земельного законодавства

Зміст поняття «охорона земель» включає як саму охорону земель, так і охорону прав на земельні ділянки. Коли охороняється якісний стан земної поверхні, це означає, що земля охороняється всебічно: і як елемент навколишньої природи, і як загальна умова життя людей, і як засіб виробництва, і як об’єкт власності й користування.

У сфері охорони земель застосовуються різні види юридичної відповідальності, кожному з яких притаманні індивідуальні риси, але які також є складовими юридичної відповідальності.

П. Ф. Кулинич зауважує, що найважливішим елементом правового забезпечення раціонального використання та охорони земель, захисту прав і законних інтересів власників землі, землекористувачів, зокрема й орендарів, є застосування правових засобів впливу, спрямованих на усунення порушень земельного законодавства і припинення їх появи у майбутньому, відновлення порушеного права та притягнення винних у вчиненні земельних правопорушень до юридичної відповідальності¹, яка здійснюється у межах правовідносин між суб’єктом, що порушив приписи земельно-правової норми, з одного боку, і державою в особі її органів — з другого^{[81] [82].}

Взагалі, підставою для притягнення до юридичної відповідальності та застосування заходів впливу є вчинення земельного правопорушення. Правопорушення — це суспільно небезпечне або шкідливе діяння (дія або бездіяльність), яке порушує норму права^[83] (у нашому випадку — порушує норму земельного права). Його характерною особливістю є протиправність дії або бездіяльності суб’єкта суспільних відносин. Йдеться про порушення встановленого правопорядку, невиконання покладених на фізичних і юридичних осіб обов’язків тощо.

Злочин — це передбачене KK України суспільно небезпечне, винне діяння (дія або бездіяльність), що вчинене суб’єктом злочину (ч. 1 ст. ! 1 KK України^[84]). Для інших правопорушень характерною є ознака особистоїабо загальної шкідливості.

Юридичний склад правопорушення передбачає наявність певних елементів: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Відсутність будь-якого з них звільняє особу від юридичної відповідальності.

Об’єктом правопорушення є певні блага (матеріальні та нематеріальні цінності), на які спрямоване протиправне діяння. Серед об’єктів земельних правопорушень можна виділити: 1) суспільні земельні від-

носини (є загальним об’єктом земельних правопорушень); 2) правата законні інтереси власників земель, землекористувачів, у тому числі орендарів та інтереси Українського народу; 3) суспільні відносини у сфері використання та охорони земель; 4) земельний правопорядок.

Об’єктивна сторона земельного правопорушення — це зовнішні#? вияв протиправного діяння у вигляді дії чи бездіяльності, що харакге^ ризується наявністю причинного зв’язку між відповідним діянням та певними наслідками. ■*

Суб’єктами земельних правопорушень можуть бути фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни або особи без громадянства) та юридичні особи, незалежно від форми власності чи підпорядкованості. Обов’язковою ознакою суб’єкта земельного правопорушення є його деліктоздатність — можливість особи відповідати за своїдії. Тобто суб’єктом є особа, яка, по-перше, усвідомлює значення своїх дій, а по-друге, може керувати своїми діями. Окрім того, суб’єктів земельного правопорушення можна поділити на групи за їх участю у земельних правовідносинах. За цією підставою виокремлюються особи, що виступають суб’єктами земельних правовідносин (власники чи землекористувачі земельних ділянок) і особи, які допустили порушення земельного законодавства, не будучи суб’єктом земельних відносин (наприклад, особи, що самовільно захопили земельну ділянку).

Обов’язковою умовою суб’єктивної сторони земельного правопорушення є наявність вини особи. Тобто наявність ставлення суб’єкта до протиправного діяння, що ним скоєно, та його негативних наслідків. Вина може проявлятися у формі прямого наміру (наприклад, засмічення земельної ділянки чи самовільне її захоплення) й у формі недбалості (нераціональне використання земель).

Отже, земельне правопорушення — це суспільно шкідлива дія чи бездіяльність, що суперечить нормам земельного права, за вчинення якої винна, деліктоздатна особа несе юридичну відповідальність¹. Серед специфічних ознак земельного правопорушення M. В. Шульга виокремлює три основні^{[85] [86]. По-перше, земельні правопорушення завжди пов’язані із землею (наприклад, розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об’єктів, що негативно впливають на стан земель).}

іЮ-ДРУге, такий зв’язок може виявлятися у різних формах (наприклад, ₀цкористання земель не за їх цільовим призначенням, псування та забруднення земель тощо). По-третє, до земельних правопорушень _мсжна віднести лише ті, зв’язок яких є безпосереднім.

Традиційно у теорії права виокремлюють чотири види юридичної відповідальності: кримінальну, адміністративну, цивільнутадисциплі- нарну, які також знайшли своє відображення у ст. 92 Основного Закону України. Перелік правопорушень земельного законодавства передбачено ст. 211 ЗК України. Стаття визначає такі види порушень земелькою законодавства: а) укладення угод з порушенням земельного законодавства; б) самовільне зайняття земельних ділянок; в) псування сільськогосподарських угідь та інших земель, їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами; r) розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об’єктів, що негативно впливають на стан земель; r) невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням; д) порушення строків повернення тимчасово займаних земель або невиконання обов’язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням; e) знищення межових знаків; є) приховування від обліку і реєстраціїта перекручення даних про стан земель, розміри та кількість земельних ділянок; ж) непроведення рекультивації порушених земель; з) знищення або пошкодження протиерозійних і гідротехнічних споруд, захисних насаджень; и) невиконання умов знімання, збереження і нанесення родючого шару грунту; і) відхилення від затверджених в установленому порядку проектів землеустрою; використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва без затверджених у випадках, визначених законом, проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обгрунтування сівозміни та впорядкування угідь; ї) ухилення від державної реєстрації земельних ділянок та подання недостовірної інформації щодо них; й) порушення строків розгляду заяв щодо відведення земельних ділянок; к) порушення строку видачі державного акта на право власності на земельну ділянку.

Зазначений перелік видів порушення земельного законодавства у ^Ст 211 ЗК України не є вичерпним, у зв’язку із чим ч.

ЗК України має бланкетний характер і для застосування заходів впли» t ву на осіб, що вчинили земельне правопорушення, відсилає до кримі- нального, адміністративного чи цивільного законодавства.

Самостійне місце серед порушень земельного законодавства посідає таке порушення, як укладення угод щодо земельних ділянок з порушенням земельного законодавства. Відповідно до ст. 210 ЗК України угоди, укладені із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, ренти, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду.

Одним із найпоширеніших правопорушень земельного законодавства є самовільне зайняття земельної ділянки. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки — будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельноїділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчоївлади чи органуміс- цевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно зі ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Такий стан придатності визначається цільовим призначенням ділянки, іївідповідністю проектам землеустроюта станом ділянки до самовільного зайняття. Окрім того, власнику земельної ділянки відшкодовуються винною особою заподіяні збитки.

ченням, чи до повернення самовільно зайнятої ділянки) відповідно до статей 90, 95, 156, 211, 212 ЗК України, статей 22, 623, 1166, 1172 та 1192 ЦК України.

Подібний вид порушення земельного законодавства передбачає настання адміністративної відповідальності за ст. 53-1 КУпАП, яке тягне за собою накладення штрафу на громадян від десяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб — від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Однак слід зауважити, що з огляду на чисельність та суспільну небезпеку самовільного захоплення земель на початку 2007 року таке діяння було кри- міналізовано шляхом доповнення KK України ст. 197-1: «Самовільне зайняття земельноїділянки та самовільне будівництво», відповідно до якої самовільне зайняття земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її законному володільцю або власнику, карається штрафом від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців. При цьому шкода, що передбачена цією статтею, визнається значною, якшо вонаусто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Вчинення таких саме дій особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією самою статтею, або групою осіб, або щодо земельних ділянок особливо цінних земель, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель — карається обмеженням волі на строк від двох до чотирьох років або позбавленням волі на строк до двох років (ч.

Ще одним видом правопорушення земельного законодавства, яке слід дослідити, є «псування сільськогосподарських угідь та інших земель, їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами». Де під псуванням земель розуміється: 1) порушення природного стану зенезь, яке здійснюється без обгрунтованих проектних рішень, погоджених та затверджених в установленому законодавством порядку; 2) забруднення їххтічними, біологічними піи радіоактивними речовинами, в тому числі тими, що викида- ються в атмосферне повітря; 3) засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами, неочищеними стічними водами;

4) порушення родючого шару грунту; 5) невиконання вимог встановленого режиму використання земель; 6) використання земель j спосіб, що погіршує їх природну родючість (ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель»).

Забруднення ж земеїь відповідно до cm 1 Закону України «Про державний контроль за використання.» та охороною земель» означає накопичення в грунтах і грунтових водах внаслідок антропогенного впливу пестицидів і агрохімікатів, важкихметалів, радіонуклідів та інших речовин, вміст яких перевищує природний фон, що призводить до їх кількісних або якісних змін.

За подібне земельне правопорушення, окрім можливості застосування цивільної відповідальності, до винних осіб також може бути застосована адміністративна (статті 52, 53 КУпАП) чи кримінальна відповідальність (статті 239, 252, 254 KK України).

Тісний зв’язок із п. «в» ст. 211 ЗК України має ст 46 Закону України «Про охорону земель», за якою забороняється несанкціоноване скидання і розміщення відходів на землях природно-заповідного та іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико- культурного призначення, що може створювати небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров’ я людини. Ha нашу ж думку, розміщення відходів на подібних землях, навіть санкціоноване, взагалі повинно бути заборонено на законодавчому рівні, а винні у порушенні такої заборони особи притягалися б одразу до кримінальної відповідальності.