§ 3. Правова охорона земель та ґрунтів

Стан земельних ресурсів України близький до критичного. За період проведення земельної реформи значна кількість проблем у сфері земельних відносин не лише не розв’язана, а й загострилася.

дарського призначення (71 %), 78 % з яких є ріллею. Ha всій території поширені процеси деградації земель, серед яких найбільш масштабними є ерозія (близько 57,5 % території), забруднення (близько 20 % території), підтоплення (близько 12 % території). Зменшусться вміст поживних речовин у ґрунтах, а щорічні втрати гумусу становлять 0,65 тонни на 1 гектар¹.

Правове регулювання у сфері охорони земель здійснюється відповідно до Конституції України, ЗК України, законів України «Про охорону земель», «Про державний контроль за використанням та охороною земель» та інших нормативно-правових актів.

Взагалі термін «охорона» в тлумачному словник>' визначається як «оберігати від небезпеки кого-, що-небудь, забезпечувати від загрози нападу, замаху; забезпечувати, гарантувати недоторканність кого-, чого- небудь; оберігати від руйнування, знищення, завдавання шкоди»².

У ЗК України питанню охорони земель присвячений окремий розділ, що розкриває поняття, завдання та порядок охорони земель. Так, відповідно до ст. 162 ЗК України «охорона зе.иель — це система правових, організаційних, економічнихта інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунто- ваному вилученню земель сільськогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості грунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання зе- мель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико- культурного призначення». Аналогічне визначення (з незначними редакційними відмінностями) міститься у ст.

¹ Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України до 2020 року [Текст]: Закон України від 21.12.2010 № 28I8-VI // Відом. Верхов. Ради Украї- ии. -2011. -Ka 26. - Ст. 218.

Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) [Текст] ¹ У^клад· і голов. ред. В. T. Бусел. - K. : Перун, 2005. - C. 870.

Фролов, M. О. Охорона земель як еколого-правовий імператив земельного законодавства [Текст] / M. О. Фролов // Вісн. Хмельн. ін-ту регіон, yiip. та права. - 2002. -

*'- 3. - C. 73-79.

При цьому слід мати на увазі, що різна роль землі в окремих галузях ! народного господарства обумовлює особливості їх правового режи- f му, а він, у свою чергу, обумовлює специфіку охорони цих земель¹ 1 чи їх використання. Окрім того, потрібно враховувати, що викорис- | тання земель для різних цілей, по-перше, зумовлює вплив на них 'І різних факторів, а по-друге, є причиною пред’явлення до них певних | вимог. Як наслідок, із наведеного випливає, що ЗК України у питан- а ні охорони земель окремих категорій обмежується загальними по- 1 ложеннями.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року за № 7 «Про практику застосування судами земельного < законодавства при розгляді цивільних справ»^{[77] [78] зазначено, що всі землі України перебувають під особливою охороною держави. У цьому ; контексті постає питання саме про особливість охорони, у чому вона полягає. Термін «особлива» означає таке, що чимось вирізняється з-поміж інших, не така, як інші, не схожа на інші; незвичайна, виняткова.}

Окрім того, законодавством створено вичерпний перелік земель, що віднесені до особливо цінних (ст. 150 ЗК України). A саме: а) у складі земель сільськогосподарського призначення: чорноземи нееродова- ні несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені ґрунти та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерново- буроземні глибокі і середньо глибокі грунти; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму, дернові глибокі ґрунти Закарпаття; б) торфовища з глибиною заляган- _(Ія торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини; в) землі. надані в постійне користування HBAO «Масандра» та підприємствам, що входять до його складу; землі дослідних полів науково- дослідних установ і навчальних закладів; г) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення. Погодження матеріалів вилучення (викупу) земельних ділянок особливо цінних земель, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, провадиться Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських рад.

Зміна цільового призначення особливо цінних земель допускається лише для розміщення на них об’єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв’язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об’єктів соціально- культурного призначення, об’єктів, пов’язаних з видобуванням корисних копалин, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, а також у разі відчуження земельних ділянок для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, віднесення земель, зазначених у пп. «а» і «б» ч.

Зміст охорони земель розтлумачується ст. 164 ЗК України, і включає: ^а) обгрунтування і забезпечення досягнення раціонального землекорис- зування; б) захист сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників від необгрунтованого їх вилучення для інших потреб; в) захист і земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засо- лення, переосушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами та від інших несприятливих природних і техногенних процесів; г) збереження природних водно- болотних угідь; д) попередження погіршення естетичного стану та екологічної ролі антропогенних ландшафтів; e) консервацію деградова- них і малопродуктивних сільськогосподарських угідь.

Важливими заходами охорони земель e стандартизація та нормування. Стандартизація і нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості грунтів здійснюється з метою забезпечення екологічної і санітарно-гігієнічної безпеки громадян шляхом прийняття відповідних нормативів і стандартів, які визначають вимоги щодо якості земель, допустимого антропогенного навантаження на грунти та окремі території, допустимого сільськогосподарського освоєння земель тощо.

Завданнями охорони земель є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель. «Слід зазначити, що землі — це невідтворювальний об’єкт природи. Тому мова йде про їхні якісні характеристики, які можуть поліпшуватися чи погіршуватися. Екологічна ж цінність якостей земель важливу роль відіграє щодо земель природоохоронного, рекреаційного та іншого призначення»^{[79] [80]. Якісними показниками характеризуються грунти — природно-історичне органо-мінеральне тіло, що утворилося на поверхні земної кори і є осередком найбільшої концентрації поживних речовин, основою життя та розвитку людства завдяки найціннішій своїй властивості — родючості (ст. 1 Закону України «Про охорону земель»). Під охороною ґрунтів слід розуміти систему правових, організаційних, технологічних та інших}

заходів, спрямованих на збереження і відтворення родючості та цілісності грунтів, їх захист від деградації, ведення сільськогосподарського виробництва з дотриманням грунтозахисних технологій та забезпеченням екологічної безпеки довкілля (ст. 1 Закону України «Про охорону земель»). Власники земельних ділянок та землекористувачі не мають права здійснювати зняття та перенесення грунтового покриву земельних ділянок без спеціального дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Якщо ж діяльність пов’язаназ порушенням поверхневого шару ґрунту, власники земельних ділянок та землекористувачі повинні здійснювати зняття, складування, зберігання поверхневого шару грунту та нанесення його на ділянку, з якої він був знятий (рекультивація), або на іншу земельну ділянку для підвищення її продуктивності та інших якостей.

Рекультивація порушених земель — це комплекс організаційних, технічних і біотехнологічних заходів, спрямованих на відновлення грунтового покриву, поліпшення стану та продуктивності nopy- шенихземель (ч. 1 ст. 166 ЗК України). Для рекультивації порушених земель, відновлення деградованих земельних угідь використовується ґрунт, знятий при проведенні гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, шляхом його нанесення на малопродуктивні ділянки або на ділянки без ґрунтового покриву. Від рекультивації потрібно відрізняти меліорацію земель — комплекс гідротехнічних, культуртехнічних, хімічних, агротехнічних, агролісотехнічних та інших меліоративних заходів, що здійснюються з метою регулювання водного, теилового, повітряного і поживного режиму грунтів, збереження та підвищення їх родючості та формування екологічно збалансованоїраціональноїструктуриугідь (ст. 1 ЗаконуУкраїни «Про меліораціюземель»). Отже, меліорація спрямована на поліпшення якісного показника земель, а рекультивація передбачає спочатку наявність факту порушення земель, а вже потім їх відновлення.

Ведення екстенсивного сільськогосподарського виробництва тривалий час зумовило наявність значних плош малопродуктивних та деградованих земель, ведення сільськогосподарського виробництва на яких c недоцільним, нерентабельним та малоефективним.Дегршкгщя земель — природне або антропогенне спрощення ландшафту, погіршення стану, складу, корисних властивостей і функцій земель ^п,