§ 4. Правовий режим лікувально-оздоровчих територій та об'єктів

Природна територія, на якій знаходяться природні лікувальні ресурси, може мати статус лікувально-оздоровчої місцевості. У ст. 62 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» міститься загальне визначення ку­рортних і лікувально-оздоровчих зон: це території, які мають виражені природні лікувальні фактори у вигляді мінеральних джерел, кліматичних та інших умов, сприятливих для лікування і оздоровлення людей.

Згідно зі ст. 1 Закону «Про курорти», курортом є освоєна природна терито­рія на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об'єктами інфраструктури, ви­користовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворю­вань та для рекреації і підлягає особливій охороні. Під лікувально-оздоровчою місцевістю розуміється природна територія, що підлягає особливій охороні і має мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу лиманів та озер, кліматичні та інші природні умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітаціїта профілактики захворювань. Як випливає із наведених визначень, лікувально-оздоровчою місцевістю можна визнати таку природну територію, на якій знаходяться природні лікувальні ресурси, але ця територія є не освоєною і не має відповідної інфраструктури для лікування та оздоровлення людей.

Лікувально-оздоровчі місцевості відрізняються від курортів за своїм функ­ціональним призначенням: лікувально-оздоровчі місцевості і їх природні ре­сурси - використовуються лише для лікувально-оздоровчих потреб, а території курортів і їх ресурси використовуються крім лікувально-оздоровчих також і в рекреаційних цілях. Лікувально-оздоровча місцевість може розглядатися як потенційний резерв для створення в майбутньому курорту.

За ст. 1 Закону «Про курорти», природні лікувальні ресурси - це мінеральні і термальні води, лікувальні грязі та озокерит, морська вода, ропа лиманів та озер. Виявлення таких ресурсів здійснюється шляхом проведення комплексних медико-біологічних, кліматологічних, геолого-гідрологічних, курортологічних та інших дослідницьких робіт. Медико-біологічна оцінка якості та цінності при­родних лікувальних ресурсів, визначення методівїх використання здійснюються центральним органом виконавчої влади з охорони здоров'я на підставі вище­вказаних дослідницьких робіт. Визначені за результатами геологорозвідувальних робіт експлуатаційні запаси родовищ лікувальних підземних мінеральних вод, лікувальних грязей та інших корисних копалин, що належать до природних ліку­вальних ресурсів, затверджуються та вносяться до Державного фонду родовищ, корисних копалин України і передаються для використання за призначенням відповідно до законодавства.

Виявлені природні лікувальні ресурси лікувально-оздоровчих місцевостей можуть використовуватися юридичними та фізичними особами виключно з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. Підземні лікувальні мінеральні води можуть використовуватися для промислового роз­ливу. Порядок надання у користування таких родовищ визначається Кодексом про надра та іншими актами законодавства. Якість лікувальних грязей для ви­значення перспективності їх використання оцінюється за комплексом фізико- хімічних, токсикологічних, радіологічних та мікробіологічних показників згідно з Порядком здійснення медико-біологічної оцінки якості та цінності природних лікувальних ресурсів, визначення методів їх використання, затвердженим на­казом Міністерства охорони здоров'я України № 243 від 2 червня 2003 року¹.

Спеціальне використання природних лікувальних ресурсів здійснюється за плату відповідно до Кодексу про надра та Податкового кодексу.

На території лікувально-оздоровчих місцевостей, крім природних лікуваль­них ресурсів, можуть знаходитися також природні оздоровчі ресурси і природні оздоровчі фактори. До природних оздоровчих ресурсів відносяться природні утворення, які формують особливі ландшафти і мікрокліматичні умови в регіоні, що справляють на організм людини оздоровчий ефект- пляжі, акваторії морів, внутрішні водосховища, парки, лісопарки, лісові й гірські масиви, повітряний басейн, соляні (гірські) виробки, печери тощо. Природними оздоровчими факторами є природні явища, які виявляються в конкретній місцевості в най- оптимальніших для організму людини концентраціях і сполученнях: тривалість, інтенсивність і радіаційна безпека сонячного випромінювання, вологість повітря, інтенсивність та направленість вітрів, рівень аеровізації атмосфери, температура навколишнього середовища^{[385] [386] тощо}

Лікувально-оздоровчі місцевості знаходяться на землях оздоровчого при­значення. Відповідно до ст. 47 ЗКУ, до земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей.

Правовий режим лікувально-оздоровчих місцевостей і земель оздоровчо­го призначення базуються на певних обмеженнях та заборонах щодо ведення окремих видів господарської діяльності, встановлених екологічним і природ- норесурсовим законодавством. На цихтериторіях є недопустимими екологічно шкідливі види виробництв, що спричиняють забруднення довкілля, впливають на стан природних лікувальних ресурсівта призводять до погіршення екологічної ситуації на місцевості. Згідно з ч. З ст. 62 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», в межах лікувально-оздоровчих зон забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно впли­вати на лікувальні якості і санітарний стан відповідних територій.

У Земельному кодексу також містяться певні заборони щодо ведення гос­подарської діяльності на землях оздоровчого призначення. Відповідно до ст. 48 ЗКУ, на землях цієї категорії забороняється будь-яка діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель. На територіях лікувально-оздоровчих місцевостей вста­новлюються округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони, в межах яких забороняється передача земельних діляноку власність і надання у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам для діяльності, несумісної з охороною природних лікувальних властивостей і відпочинком населення.

На територіях лікувально-оздоровчих місцевостей можуть знаходитись вод­ні об'єкти, що мають лікувальні властивості. ВКУ закріплює особливий порядок їх охорони та використання. Відповідно до ст. 62 ВКУ, водні об'єкти, що мають природні лікувальні властивості, відносяться до категорії лікувальних, якщо їх включено до спеціального переліку. Перелік таких водних об'єктів із зазначен­ням запасів вод та їх лікувальних властивостей, а також інших сприятливих для лікування і профілактики умов, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони здоров'я, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань геології та використання надр і спеціально уповно­важеного центрального органу виконавчої влади з питань водного господарства. Як вбачається із затвердженого переліку водних об'єктів, віднесених до категорії лікувальних, одна частина таких водних об'єктів знаходиться на землях курортів, а друга частина - за їх межами.

Відповідно до ст. 104 ВКУ, охорона водних об'єктів, віднесених до категорії лікувальних, здійснюється в порядку, встановленому для санітарної охорони курортів. З метою збереження лікувальних якостей цих об'єктів, запобігання забрудненню та передчасному їх виснаженню встановлюються округи санітар­ної охорони курортів.

Відповідно до ст. 39 ЛКУ, всі ліси України за екологічним і соціально- економічним значенням та залежно від основних виконуваних функцій поді­ляються на відповідні категорії, серед яких є категорія рекреаційно-оздоровчих лісів. Ліси цієї категорії виконують переважно рекреаційні, санітарні, гігієнічні та оздоровчі функції і використовуються, крім іншого, для санаторно-курортного лікування і відпочинку. Рекреаційно-оздоровчі ліси, як правило, розташовані у межах: міст, селищ та інших населених пунктів; округів санітарної охорони лікувально-оздоровчих територій і курортів; поясів зон санітарної охорони вод­них об'єктів; у лісах зелених зон навколо населених пунктів. Площа таких лісових ділянок визначається за нормативами, які встановлені в Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 733 від 16 травня 2007 року^[387]. Навко­ло лікувально-оздоровчих об'єктів, якщо для них в установленому порядку не визначено округи санітарної охорони, виділяються лісові ділянки згідно з існу­ючими нормативами виділення лісових ділянок, що розташовані поза межами лісів зелених зон і виконують переважно рекреаційну, санітарно-гігієнічну та оздоровчу функцію. Навколо лікувально-оздоровчих об'єктів та мінеральних джерел, які використовуються з лікувальною метою або мають перспективне значення виділяються лісові ділянки радіусом один кілометр.

Оголошення природних територій лікувально-оздоровчими зонами здійс­нюється Верховною Радою України та Верховною Радою Автономної Республіки Крим, а їх природоохоронний режим визначається відповідно Кабінетом Мі­ністрів України та Урядом Автономної Республіки Крим відповідно до законо­давства України.