§ 1. Поняття курортних, лікувально-оздоровчих та рекреаційних зон

Питання щодо забезпечення належної охорони курортних, лікувально-оздоровчих та рекреаційних зон (територій) є не лише необхідною основою для збереження унікальних природних факторів, а й однією з форм реалізації конституційних прав громадян на життя, на охорону здоров’я та права на безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище.

У чинному екологічному та деяких інших галузях законодавства України міститься поняття курортних, лікувально-оздоровчих та рекреаційних природних ресурсів. Так, ст. 47 ЗК України закріплює, що до земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватись для профілактики захворювань та лікування людей. Відповідно до ст. 62 BK України лікувальними визнаються водні об’єкти, які мають природні лікувальні властивості та включені у спеціальний перелік, що затверджений Кабінетом Міністрів України^[182].

Найбільш комплексне регулювання цього питання здійснюється Законом України «Про курорти»^[183]. Відповідно до Закону курортом є освоєна територія, яка розташована на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівліта споруди з об’єктами інфраструктури і використовується з метоюлікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні.

Під природними лікувальними ресурсами або факторами слід розуміти певні елементи навколишнього природного середовища, які за своїми природними властивостями здатні здійснювати лікувально- оздоровчий вплив на фізіологічний та психологічний стан організму людини, поновлюючи його життєві сили.

Лікувальні природні ресурси поділяються залежно від їх розповсюдження надва види: особливо цінні й унікальні природні лікувальні ресурси та загальнопоширені природні лікувальні ресурси.

До першого виду відносять ресурси, які рідко (не часто) зустрічаються натериторіїУкраїни, мають обмежене поширення або невеликі запаси у родовищах та є особливо сприятливими й ефективними для використання з метою лікування, медичної реабілітаціїта профілактики захворювань.

До другого виду належать ресурси, які зустрічаються в різних регіонах України, мають значні запаси та придатні для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

Курортні зони можна класифікувати на види за різними критеріями. Так, залежно від типу природних лікувальних факторів виділяють бальнеологічні, кліматичні, грязьові та змішані курортні зони.

За характером природнихлікувальних ресурсів курорти поділяють на курорти загальнодержавного та місцевого значення. До курортів загальнодержавного значення належать природні території, що мають особливо цінні та унікальні природні лікувальні ресурси і використовуються з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

До курортів місцевого значення належать природні території, що мають загальнопоширені лікувальні ресурси і використовуються з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

Залежно від спеціалізації або медичного профілю курорту виділяють курорти загального призначення та спеціалізовані курорти для лікування конкретних захворювань. Медичний профіль курорту встановлюється Державним агентством України з туризму та курортів^[184].

Рішення про оголошення природних територій курортними територіями державного значення приймає Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів України.

Під лікувально-оздоровчою місцевістю (зоною) розуміють природну територію, що має мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу лиманів та озер, кліматичні та інші природні умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

Необхідно підкреслити, щолікувальна оздоровча місцевість також має лікувальні природні ресурси, але, на відміну від курортної, не завжди має необхідну для організації лікування та оздоровлення людей інфраструктуру і відповідно не має юридичного статусу курорту. Саме лікувально-оздоровчі місцевості слід розглядати як резервні території, на яких у майбутньому можливе створення курортів.

Поняття рекреаційних зон (територій) міститься в ст. 63 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Рекреаційними зонами є ділянки суші і водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення і туризму. Таким чином, природним ресурсам рекреаційних зон притаманні певні якості (унікальність, наявність відновно-оздоровчих властивостей, естетична привабливість), які справляють благотворний вплив на організм людини, відновлюючи її життєві, психофізіологічні, духовні сили і працездатність. Відповідно до цього рекреаційні території використовуються виключно з метою відпочинку, оздоровлення, туризму та задоволення естетично-культурних потреб людини.

До природних ресурсів рекреаційних зон належать як окремі об’єкти (земельні ділянки, лісова й нелісова рослинність, водні об’єкти тощо), так і унікальні природні комплекси, серед яких виділяють ландшафтні, кліматичні, пляжні, фітовідновні, пізнавальні.

Земельний кодекс України закріплює більш детально склад земель рекреаційного призначення, встановлюючи, що до них належать: земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень містта інших населених пунктів, навчально-туристськихта екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об’єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих і спортивних таборів, інших аналогічних об’єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва.