§ 3. Правова охорона природних територій та об'єктів природно-заповідного фонду

Найбільш ефективним засобом охорони унікальних і типових природних комплексів є їх вилучення із активного господарського та іншого використання і встановлення відповідного правового режиму.

Згідно з чинним законодавством на територіях і об'єктах природно- заповідного фонду можуть встановлюватися наступні види режимів охорони і використання: заповідний, абсолютно-заповідний, регульованої заповідності, заказний, режим непрямого використання та охорони і режим прямого приро­докористування^[378]. Заповідний режим передбачає повне невтручання або втру­чання людини лише у виключних випадках у структуру екосистем та природні процеси. Режим абсолютноїзаповідності забезпечує повне невтручання людини у природні процеси відповідних об'єктів і територій з будь-якою метою. Режим регульованої заповідності забезпечує обмежене науково обґрунтоване втру­чання людини в природні процеси, при якому не переслідуються ніякі цілі, крім збереження видів живого та (або) угруповань на основі підтримання екологічної рівноваги (виконання природоохоронних, біотехнічнихта науково-технічних за­ходів з метою регулювання та запобігання виникненню негативних змін в екосис­темах шляхом сінокосіння, випалювання, випасу, реакліматизації, регулювання чисельності певних видів, оптимізації гідрологічного режиму тощо). Заказний режим - режим, при якому забороняється здійснення окремих видів і форм господарської діяльності для забезпечення збереження окремого компонента чи окремих екосистем.

Природні заповідники є об'єктами природо-заповідноїохорони найвищого рангу. Згідно зі ст. 15 Закону «Про природно-заповідний фонд України» природ­ні заповідники визначаються як природоохоронні науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження в при­родному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки наукових засад охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та за­безпечення екологічної безпеки. Природні заповідники служать природними лабораторіями для вітчизняних і зарубіжних науково-дослідницьких установ.

Основними завданнями природних заповідників є збереження природних комплексів та об'єктів на їх території, проведення наукових досліджень і спо­стережень за станом навколишнього природного середовища, розробка на їх основі природоохоронних рекомендацій, поширення екологічних знань, спри­яння у підготовці наукових кадрів і спеціалістів у галузі охорони навколишнього природного середовища та заповідної справи.

Однією із функцій природних заповідників є збереження генетичного фонду рослин та тварин, типових для даної географічної зони. Збереження генофонду необхідно для проведення селекційних робіт з метою створення нових та по­кращання існуючих цінних видів і сортів рослин та тварин. Важливе значення має і науково-дослідна функція природних заповідників як центрів по комплексному вивченню природних ресурсів (земель, надр, вод тощо).

Особливість правового режиму природних заповідників полягає в тому, що весь природний комплекс з усією сукупністю їх компонентів повністю вилучається із господарського і рекреаційного використання, забороняється будь-яка діяль­ність, що може негативно вплинути на стан природного комплексу. На території природного заповідника встановлюється абсолютно заповідний режим, за яким забороняється будь-яка господарська та інша діяльність, що суперечить цільо­вому призначенню заповідника, порушує природний розвиток процесів та явищ або створює загрозу шкідливого впливу на його природні комплекси та об'єкти. Забороняється будівництво споруд, шляхів, лінійнихта інших об'єктів транспорту і зв'язку, не пов'язаних з діяльністю природних заповідників, розведення вог­нищ, влаштування місць відпочинку населення, стоянка транспорту, а також проїзд і прохід сторонніх осіб, прогін свійських тварин, пересування механічних транспортних засобів, за винятком шляхів загального користування, лісосплав, проліт літаків та вертольотів нижче 2000 метрів над землею, подолання літаками звукового бар'єру над територією заповідника та інші види штучного шумового впливу, що перевищують установлені нормативи; геологорозвідувальні роботи, розробка корисних копалин, порушення ґрунтового покриву та гідрологічного і гідрохімічного режимів, руйнування геологічних відслонень, застосування хімічних засобів, усі види лісокористування, а також заготівля кормових трав, лікарських та інших рослин, квітів, насіння, очерету, випасання худоби, вилов і знищення диких тварин, порушення умов їх оселення, гніздування, інші види користування рослинним і тваринним світом, що призводять до порушення при­родних комплексів; мисливство, рибальство, туризм, інтродукція нових видів тварин і рослин, проведення заходів з метою збільшення чисельності окремих видів тварин понад допустиму науково обґрунтовану ємкість угідь, збирання колекційних та інших матеріалів, за винятком матеріалів, необхідних для ви­конання наукових досліджень.

Для збереження і відтворення корінних природних комплексів, проведення науково-дослідних робітта виконання інших завдань у природному заповіднику відповідно до проекту організації його території та охорони природних комп­лексів допускається: виконання відновлювальних робіт на землях з порушеними корінними природними комплексами, а також здійснення заходів щодо запо­бігання змінам природних комплексів заповідника внаслідок антропогенного впливу - відновлення гідрологічного режиму, збереження та відновлення рос­линних угруповань, що історично склалися, видів рослин і тварин, які зника­ють, тощо; здійснення протипожежних і санітарних заходів, що не порушують режиму заповідника; спорудження у встановленому порядку будівель та інших об'єктів, необхідних для виконання поставлених перед заповідником завдань; збір колекційних та інших матеріалів, виконання робіт, передбачених планами довгострокових стаціонарних наукових досліджень, проведення екологічної освітньо-виховної роботи.

Проекти організації території природних заповідників та охорони їх природ­них комплексів розробляються спеціалізованими проектними організаціями і затверджуються Мінприроди України. В разі термінової необхідності за клопо­танням науково-технічної ради природного заповідника з дозволу Мінприроди України на території природного заповідника можуть проводитися заходи, спрямовані на охорону природних комплексів, ліквідацію наслідків аварій, сти­хійного лиха та в інших цілях, не передбачених Проектом організації території заповідника й охорони його природних комплексів.

Для ліквідації наслідків аварій та стихійного лиха, в результаті яких виникає пряма загроза життю людей чи знищення заповідних природних комплексів, особливо термінові заходи здійснюються за рішенням дирекції природного заповідника. Природні заповідники є юридичними особами, завдання яких - науковий профіль, особливості природоохоронного режиму та характеру функціонування - визначаються у Положеннях про них, які розробляються та затверджуються Мінприроди України.

Наступною категорією заповідних об'єктів є біосферні заповідники - це природоохоронні, науково-дослідні установи міжнародного значення, що ство­рюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних чин­ників. Біосферні заповідники забезпечують не лише збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, а й сприяють сталому соціально-економічному розвитку відповідноїтериторії.

Біосферні заповідники створюються на базі природних заповідників, на­ціональних природних парків з включенням до їх складу територій та об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій та інших земель. Для біосферних заповідників установлюється диференційований режим охорони, відтворення та використання природних комплексів і згідно з функціональним зонуванням території виділяються три зони: заповідна зона, буферна і зона антропогенних ландшафтів. Заповідна зона включаєтериторії, призначені для збереження і від­новлення найбільш цінних природних і мінімально порушених антропогенними факторами природних комплексів, генофонду рослинного і тваринного світу. Її режим визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповід­ників. Буферна зона включає території, що виділені з метою запобігання негатив­ного впливу на заповідну зону господарської діяльності на прилеглихтериторіях. її режим визначається відповідно до вимог, встановлених для охоронних зон природних заповідників. Зона антропогенних ландшафтів, включає території традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, місць поселення, рекреації та інших видів діяльності.

У межах територій біосферних заповідників можуть виділятися зони ре­гульованого заповідного режиму, до складу яких включаються регіональні ландшафтні парки, заказники, заповідні урочища з додержанням вимог щодо використання та охорони їх природних комплексів. Біосферні заповідники є юридичними особами, що діють на підставі Положень про них, в яких визнача­ються завдання, науковий профіль, особливості природоохоронного режиму та характеру функціонування. Такі Положення розробляються та затверджуються Мінприроди України.

Відповідно до міжнародної системи категорій природно-заповіднихтерито- рій, прийнятої МСОП, національні природні парки належать до другої категорії, але за законодавством України ці об'єкти заповідної охорони відносяться до третьої категорії. Національні природні парки є природоохоронними, рекре­аційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загально­державного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Метою їх створення є захист екосистем, задоволення потреб населення у регламентованому відпочинку та проведенні екологічного виховання.

Вперше термін «національний парк» з'явився у США, де охоронювані те­риторії цього типу виникли у другій половині XIX століття (Йєллоустоунський парк - 1872 рік). Основним принципом організації національних парків було збереження цінних природних об'єктів для «користі та блага нації», при умові вільного відвідування людьми і виключення із традиційного утилітарного госпо­дарського використання. Принциповою відмінністю їх від вітчизняних природних заповідників був елемент комерційної діяльності, одержання прибутку і слабкий розвиток наукових досліджень¹.

Національним природним паркам надаються в порядку, встановленому ді­ючим законодавством, ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об'єктами. На національні природні парки покладається виконання наступних завдань: збереження цінних природних та історико-культурних комп­лексів та об'єктів; створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексівта об'єктів; проведення наукових до­сліджень природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, розробка наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього середови­ща та ефективного використання природних ресурсів; проведення екологічної освітньо-виховної роботи.

На території національних природних парків з урахуванням природоохорон­ної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурноїта інших цінностей природних комплексів та об'єктів, їх особливостей встановлюється диференці­йований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно з функціо­нальним зонуванням: заповідна зона - призначена для охорони та відновлення найбільш цінних природних комплексів, режим якої визначається відповідно до

Реймерс Н. Ф. Особо охраняемые природные территории / Н. Ф. Реймерс, Ф. Р. Штильмарк. - M., 1978. - С. 50.

вимог, встановлених для природних заповідників; зона регульованої рекреації -в її межах проводяться короткостроковий відпочинок та оздоровлення насе­лення, огляд особливо мальовничих і пам'ятних місць; у цій зоні дозволяється влаштування та відповідне обладнання туристських маршрутів і екологічних стежок; тут забороняються рубки лісу головного користування, промислове рибальство й промислове добування мисливських тварин, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних комплексів та об'єктів заповідної зони; зона стаціонарної рекреації - призначена для розміщення готелів, моте­лів, кемпінгів, інших об'єктів обслуговування відвідувачів парку; господарська зона - в межах цієї зони проводиться господарська діяльність, спрямована на виконання покладених на парк завдань, знаходяться населені пункти, об'єкти комунального призначення парку, а також землі інших землевласників та зем­лекористувачів, що включені до складу парку, на яких господарська діяльність здійснюється з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища.

На території зони регульованої рекреації, стаціонарної рекреації та госпо­дарської зони забороняється будь-яка діяльність, яка призводить або може при­звести до погіршення стану навколишнього природного середовища та зниження рекреаційної цінності території національного природного парку. Зонування території національного природного парку, рекреаційна та інша діяльність на його території провадиться відповідно до Положення про національний при­родний парк та Проекту організації території національного природного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об'єктів, що затверджується Мінприроди України.

Зонування має на меті виділення не лише цільового призначення кожної зони, але й підкреслити їх особливий правовий режим. Конкретизація режиму тої чи іншої зони (можливість доступу, кількість відвідувань, правила внутрішнього розпорядку тощо) дозволяє забезпечити нормальний рівень антропогенно- рекреаційного навантаження на територію парку і створює передумови збере­ження ландшафту¹. Рекреаційна діяльність на території національних природних парків організовується спеціальними підрозділами адміністрації парків, а також іншими установами та організаціями на підставі угод з адміністрацією парку.

Регіональні ландшафтні парки, згідно з визначенням, яке міститься в ст. 23 Закону «Про природно-заповідний фонд України», є природоохоронними ре­креаційними установами місцевого чи регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об'єктів, а також забезпечення умов для організованого відпо­чинку населення.

Транин А. А. Национальные парки: проблемы и перспективы. Организационно-правовые проблемы /

А. А. Транин. - M., 1991. - С. 153.

Регіональні ландшафтні парки організовуються, як правило, без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників та ко­ристувачів. В разі необхідності вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів для потреб регіонального ландшафтного парку провадиться у порядку, встановленому діючим законодавством.

Основними завданнями регіональних ландшафтних парків є: збереження цінних природних та історико-культурних комплексів та об'єктів; створення умов для ефективного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів та об'єктів; сприяння екологічній освітньо-виховній роботі. Особли­вістю правового режиму регіональних ландшафтних парків є те, що на їх тери­торіях з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурноїта інших цінностей природних комплексів та об'єктів може проводитися зонування з урахуванням вимог, встановлених для територій на­ціональних природних парків.

Заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збере­ження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Оголо­шення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у власників чи користувачів. Заказники можуть бути об'єктами загальнодержавного та місцевого значення.

На території заказника обмежується або забороняється діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим Положенням про заказник. Пе­релік заборонених видів діяльності визначається відповідно до задач кожного заказника. Так, наприклад, в ботанічних заказниках забороняється випас ху­доби, сінокосіння, збір квітів, викопувати коріння рослин, заїзд і пересування транспортних засобів, розорювання, випалювання сухої рослинності тощо. В ландшафтних (болотних) заказниках забороняється господарська та інша ді­яльність, що може призвести до змін в структурі болотних екосистем, а також змініумов існування представників флори та фауни. В орнітологічних заказниках забороняється будь-яка діяльність в акваторії та на виділеній під заказник при­бережної території, яка може негативно вплинути на середовище перебування водоплавнихта коловодних птахів (випасання худоби, сінокосіння, плавання на човнах тощо). В загальногеологічних заказниках забороняється добування ка­меню, гравію, піску, збирання закам'янілостей, пошукові і наукові дослідження, пов'язані з порушенням природного об'єкту.

Господарська, наукова та інша діяльність, що не суперечить цілям і завдан­ням заказника, проводиться з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища. Власники або користувачі земельних ділянок, воднихта інших природних об'єктів, оголошенихзаказником, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Пам'ятками природи оголошуються окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення, зметоюзбереженняїху природному стані. Оголошення пам'яток природи про­вадиться без вилучення земельних ділянок, воднихта інших природних об'єктів у їх власників та землекористувачів. Пам'ятки природи можуть бути заповідними об'єктами загальнодержавного та місцевого значення.

Основна мета оголошення природних утворень пам'ятками природи по­лягає у збереженні їх в природному стані для наукових, історичних, естетичних, освітньо-виховних та інших цілей. Взв'язку з цим на території пам'ятки природи забороняється будь-яка діяльність, що загрожує збереженню або призводить до деградації чи зміни первісного їх стану. Власники та користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених пам'ятками при­роди, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження. Пам'ятки природи поділяються на комплексі, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.

Заповідними урочищами оголошуються лісові, степові, болотні та інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані. Оголошення заповідних урочищ провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників чи користувачів. На територіях заповід­них урочищ забороняється будь-яка діяльність, що порушує природні процеси, які відбуваються у природних комплексах, включених до їх складу, відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників. Власники або користувачі земельних ділянок, водних або інших природних об'єктів, оголошених заповід­ними урочищами, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.