§ 2. Правова охорона курортних, лікувально-оздоровчих та рекреаційних зон

3 метою забезпечення ефективного та раціонального використання курортних, лікувально-оздоровчих та рекреаційних зон діюче екологічне законодавство України відносить указані території до особливо охоронюваних природних територій, на яких встановлюється спеціальний режим здійснення господарської та будь-якої іншої діяльності.

Ha землях оздоровчого призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель. Аналогічні обмеження встановлено і щодо використання рекреаційних зон. Так, на землях рекреаційного призначення заборонена діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.

До заходів правової охорони належить встановлення округів санітарної охорони та зонування курортних, лікувально-оздоровчих та рекреаційних територій.

Округи санітарної охорони встановлюються щодо курортних зон. ГІід округом санітарної охорони розуміють територію земної поверхні, зовнішній контур якої збігається з межею курорту. У межах цієї території забороняються будь-які роботи, що призводять до забруднення грунту, повітря, води, завдають шкоди лісу, іншим зеленим насадженням, спричиняють розвиток ерозійних процесів і негативно впливають на природні лікувальні ресурси, санітарний та екологічний стан природних територій курортів.

Для курортів, які використовують родовища корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів (підземні мінеральні води, лікувальні грязі тощо), встановлюються округи санітарної охорони.

Межі округів та зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів державного значення затверджуються Верховною Радою України одночасно з прийняттям рішення про оголошення природних територій курортними територіями державного значення.

Межі округів і зон санітарноїохорони курортів місцевого значення затверджуються відповідно Верховною Радою АвтономноїРеспубліки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами одночасно з прийняттям рішення про оголошення природних територій відповідно курортними територіями місцевого значення. Режим округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів державного значення встановлюється Кабінетом Міністрів України, а курортів місцевого значення — Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Відповідно до кожного курорту державного значення розробляється та затверджується Кабінетом Міністрів України окреме Положення про цей курорт, у якому встановлюється округ санітарної охорони, конкретні межі та режим їх використання^[185].

Округ санітарної охорони поділяється на такі зони: перша зона (зона суворого режиму); друга зона (зона обмежень) і третя зона (зона спостережень). Встановлення вказаних зон здійснюється в порядку розроблення проектів землеустрою.

Перша зона охоплює місця виходу на поверхню мінеральних вод, території, на яких розташовані родовища лікувальних грязей, мінеральні озера, лимани, вода яких використовується для лікування, пляжі, а також прибережну смугу моря і прилеглу до пляжів територію шириною не менш як 100 метрів. У межах цієї зони забороняється: користування надрами, не пов’язане з використанням природних лікувальних ресурсів, розорювання земель, провадження будь-якої господарської діяльності, атакож інші дії, що впливають або можуть вплинути на розвиток небезпечних геологічних процесів, на природні лікувальні фактори курорту та його екологічний баланс; прокладення кабелів, трубопроводів, інших комунікацій; спорудження будь-яких будівель та інших об’єктів, не пов’язаних з експлуатаційним режимом та охороною природних і лікувальних факторів округу; скидання дренажно-скидних та стічних вод; влаштування стоянок автомобілів, пунктівїхобслуговування (ремонт, миттятощо); влаштування вигребів, кладовищ і скотомогильників; проїзд автотранспорту, не пов’язаний з обслуговуванням цієї території, використанням родовищ лікувальних ресурсів або природоохоронною діяльністю; постійне і тимчасове проживання громадян (крім осіб, які безпосередньо забезпечують використання лікувальних факторів).

Ha території першої зони дозволяється проводити діяльність, пов’язану з використанням природних лікувальних факторів, на підставі науково обгрунтованих висновків і результатів державної санітарно-гігієнічної та екологічної експертиз виконувати берегоукріплювальні, протизсувні, протиобвальні та протиерозійні роботи, будувати хвилерізи та інші гідротехнічні споруди, а також влаштовувати причали.

Друга зона (зона обмежень) охоплює територію, з якої відбувається стік поверхневих і Грунтових вод до місця виходу на поверхню мінеральних вод або родовища лікувальних грязей, до мінеральних озер, лиманів, місць неглибокої циркуляції мінеральних та прісних вод, які формують мінеральні джерела; територію, на якій знаходяться санаторно-курортні заклади та заклади відпочинку і яка призначена для будівництватаких закладів; парки, ліси та інші зелені насадження, використання яких без дотримання вимог природоохоронного законодавства та правил, передбачених для округу санітарної охорони курорту, може призвести до погіршення природних і лікувальних факгорів курорту.

Ha території другої зони забороняється: будівництво об'єктів і споруд, не пов'язаних з безпосереднім задоволенням потреб місцевого населення та громадян, які прибувають на курорт; проведення гірничих та інших видів робіт, не пов’язаних з безпосереднім впорядкуванням території; спорудження поглинаючих колодязів, створення полів підземної фільтрації; забруднення поверхневих водойм під час здійснення будь- яких видів робіт; влаштування звалищ, гноєсховищ, кладовищ, накопи- чувачів рідких та твердих відходів виробництва, інших відходів, що призводять до забруднення водойм, грунту, грунтових вод, повітря; розміщення складів пестицидів і мінеральних добрив; здійснення промислової вирубки зелених насаджень, а також будь-яке інше використання земельних ділянок і водойм, що може призвести до погіршення їх природних та лікувальних факторів; скидання у водні об’єкти сміття, стічних, підсланевих і баластних вод, витікання таких вод та інших речовин з транспортних (плавучих) засобів і трубопроводів.

Усі багатоквартирні будинки в межах другої зони повинні мати водопровід та каналізацію. Території тваринницьких ферм асфальтуються і по периметру огороджуються відовідвідними канавами, з водонепроникними відстійниками для поверхневих вод. При в’їзді на територію ферм споруджуються капітальні санпропускники з дезінфекційними бар’єрами.

Третя зона (зона спостережень) охоплює всю сферу формування і споживання гідромінеральних ресурсів, лісові насадження навколо курорту, а також території, господарське використання яких без дотримання встановлених для округу санітарноїохорони курорту правил може несприятливо впливати на гідрогеологічний режим родовищ мінеральних вод і лікувальних грязей, ландшафтно-кліматичні умови курорту, на його природні та лікувальні фактори.

Натериторіїтретьої зони забороняється: будівництво підприємств, установ та організацій, діяльність яких може негативно впливати на ландшафтно-кліматичні умови, стан повітря, грунту та вод округу; спуск на рельєф неочищених промислових та побутових стічних вод, проведення вирубок зелених насаджень (крім санітарних рубок).

Третя зона є водночас межею округу санітарної охорони курорту і на її території дозволяється проведення видів робіт, які не впливатимуть негативно на лікувальні та природні фактори курорту, не погіршуватимуть його ландшафтно-кліматичних, екологічних і санітарно- гігієнічних умов.

Основою поділу рекреаційних територій на зони є санітарно- гігієнічна, лісорослинна, заповідна та інша значимість природних територій, їх місцезнаходження, доступність.

Ha жаль, діюче законодавство чітко не закріплює принципи та порядок зонування рекреаційних територій. Але безвідносно до об’єктного складу цих зон доцільно виділяти особливо захисні зони, зони тимчасового відпочинку, постійного масового відпочинку, зону обслуговування рекреантів та зону господарського призначення. Території водних об’єктів рекреаційного призначення можна поділяти на акваторії, що безпосередньо прилягають до берегів, на які припадає максимальне антропогенне навантаження; зони так званої «відкритої води», розташовані у центрі водоймищ; заповідні зони, що є найменш доступними для відпочиваючих.

Відповідно до цього будь-яка господарська діяльність, що здійснюється в межах рекреаційних територій, повинна передбачати всебічну оптимізацію контактів людини з природою (створення алей, ставків, галявин, дитячих майданчиків тощо); раціональне використання пейзажу, неодмінною умовою якого є рівномірний розподіл відвідувачів у зелених зонах; систематизацію туризму; застосування заходів збереження екологічної рівноваги.

Серед форм правової охорони курортних, лікувально-оздоровчих та рекреаційних територій необхідно виділити і проведення обліку, контролю та спостереження за якістю природних ресурсів зазначених територій. Державний кадастр природних лікувальних ресурсів України є системою відомостей про правовий статус, належність, режим, географічне положення, площу, запаси природних лікувальних ресурсів, якісні характеристики цихтериторій, їхлікувапьну, профілактичну, реабілітаційну, природоохоронну, наукову, рекреаційну та іншу цінність. Державний кадастр природних територій курортів ведеться Держтурадміністрацією^{[186] [187].}

Окремо існує державний кадастр природних лікувальних ресурсів України, який являє собою систему відомостей про кількість, якість та інші важливі з точки зору лікування та профілактики захворювань людини характеристики всіх природних лікувальних ресурсів, що виявлені та підраховані на території України, а також можливі обсяги, способи та режими їх використання. Порядок ведення такого кадастру встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Одним із принципів державної політики у сфері курортної справи та рекреаційної діяльності є раціональне використання природних лікувальних ресурсів, їх належна охорона та сприяння перетворенню санаторно-курортного комплексу України у високорентабельну та конкурентоспроможну галузь економіки.

У випадку порушення вимог екологічного законодавства про курортні, лікувально-оздоровчі та рекреаційні території винні особи несуть цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України. Необхідно зазначити, що КУпАП та KK України не передбачають окремих норм, які б встановлювали відповідальність безпосередньо за порушення порядку використання та охорони курортних, лікувально-оздоровчих та рекреаційних зон. У цьому випадку застосовуються загальні норми, які передбачають адміністративну (гл. 7 КУпАП України) або кримінальну відповідальність (гл. 7 KK України) за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Якщо внаслідок неправомірних дій завдано шкоду природним ресурсам курортних, лікувально-оздоровчих та рекреаційних зон, то виникає підстава для застосування норм майнової відповідальності. Загальні принципи та порядок відшкодування завданої шкоди визначаються гл. 82 ЦК України.

Зазначена шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі залежно від свого розміру та об’єкта посягання. Для деяких видів природних ресурсів курортно-рекреаційних територій встановлено спеціальні кодифікаційні норми — такси, головна функція яких полягаєу компен-

сації шкоди, заподіяної протиправним використанням природних ресурсів. Так, шкода, спричинена природним ресурсам курортно- лікувальних та рекреаційних зон, що розташовані в межах природно- заповідного фонду, підлягає відшкодуванню на підставі спеціальних такс¹. Шкода, завдана зеленим насадженням рекреаційних територій в межах населених пунктів, відшкодовується відповідно до спеціального законодавства^{[189] [190].}

Для інших природних ресурсів у межах курортно-лікувальних та рекреаційних зон спеціальні такси не передбачені. Але в цьому випадку застосовують загальні такси, що встановлюють розмір шкоди, спричиненої відповідному виду природних ресурсів. Так, наприклад, у разі псування та знищення лісових ресурсів курортних, лікувально- оздоровчих та рекреаційних територій, розмір спричиненої шкоди визначається згідно з таксами, які передбачають розмір шкоди, що спричинена лісовому господарству^[191].

Шкода, завдана водним об’єктам лікувально-оздоровчих зон, відшкодовується відповідно до методик, встановлених для водних ресурсів^[192].

Слідзазначити, що певною прогалиною екологічного законодавства є недостатнє врахування цінності та вартості лікувальних природних ресурсів, що відповідно не враховується при визначенні розмірів майнової відповідальності осіб, які заподіяли шкоду. Слід брати до уваги, що у разі спричинення забруднення, псування лікувально-рекреаційних природних ресурсів виникає значна небезпека для здоров’я та життя людини, оскільки зазначені природні ресурси безпосередньо інтенсив-

но впливають на організм людини (наприклад, у процесі лікування грязями, рапою, озокеритом; при кліматичному лікуванні — тривале перебування на свіжому повітрі, морські ванни тощо). Доцільно розробити та прийняти комплексну спеціальну методику визначення розміру відшкодування у разі заподіяння шкоди лікувальним природним ресурсам, яка б враховувала максимально можливі негативні наслідки такої шкоди.