§ 3. Правові засоби уникнення забруднення середовища міст та інших населених пунктів шкідливим фізичним, хімічним і біологічним впливом та промисловими і побутовими відходами

Урбанізація в сучасних умовах стала фактором, який призвів до істотних змін екологічного середовища. Саме у містах відбувається найбільш інтенсивна взаємодія людини і природи, зосереджується максимальна за різноманітністю кількість джерел впливу на природне середовище, що призводить до його де­градації, погіршення якості, відтворюваних та поновлених функцій, порушення екологічної рівноваги.

До антропогенного забруднення середовища належать усі види та форми порушень структури та функціонування природних об'єктів, що виникають у результаті діяльності людини. Розрізняють такі види антропогенного забруднен­ня середовища міст і населених пунктів: фізичне, до якого відносять знищення територій, шумові перешкоди та електромагнітне випромінювання, порушення природного теплового балансу та вібрація; хімічне, яке утворюється в резуль­таті технічної та комунально-побутової діяльності, а також при розсіванні за­собів хімізації сільського господарства; біологічне, при якому в природних та антропогенних екосистемах з'являються невластиві їм організми і продукти їх життєдіяльності; засмічення, що проявляється в надходженні до навколишнього середовища різного роду твердих відходівта інші.

Правові засоби боротьби із забрудненням середовища міст фізичними від­ходами спрямовані на запобігання та зниження шуму та вібрації. Так. ст. 21 Закону Про охорону атмосферного повітря передбачає створення і впровадження мало- шумних машин і механізмів, розміщення підприємств, транспортних магістралей, аеродромів та інших об'єктів шуму за границями населених пунктів та їх зелених зон згідно з затвердженими картами шуму, виробництво будівельних матеріа­лів з шумопоглинаючими властивостями, управління міськими транспортними потоками і т. д.

Повітряний кодекс у ст. 54 передбачає обов'язкову сертифікацію повітряного судна на предмет відповідності його шумового впливу на урбанізоване природне середовище встановленим нормам.

Середовище міст і населених пунктів підлягає найбільш інтенсивному за­брудненню хімічними та біологічними відходами та викидами. Так, хімічний вплив на середовище міст можна розділити на підвиди: газові та пилові викиди, тверді відходи, стічні води підприємств, поверхневий стік. У містах найбільшу небезпечність для населення становлять викиди в атмосферне повітря, які при­зводять до забруднення повітряного басейну.

Кожний з підвидів хімічного впливу відрізняється ступенем розсіяння хі­мічних речовин, переважним впливом на відповідний компонент природного середовища. Тверді відходиумістахїхсховищутворюютьлокальні місця забруд­нення, а при розмиві забруднюють ґрунти, поверхневі та підземні води. Стічні води підприємств та поверхневий стік переважно забруднюють природні води. Газові та пилові викиди являються джерелами розповсюдження техногенних речовин в атмосфері і через неї у ґрунтах, поверхневих водоймах та рослин­ності. Поверхневий стік являється важливою поставною частиною забруднення поверхневих та підземних вод. Усі види відходів характеризуються високими

Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 31. - Ст. 338. концентраціями забруднювачів.

Біологічно впливають на міські території джерела, які постачають у на­вколишнє природне середовище організми та продукти життєдіяльності останніх. До них відносяться поля зрошування, осадники, мережа каналізації, побутові та промислові звалища, а також великотоннажні підприємства мікро­біологічної промисловості, целюлозно-паперові, нафтопереробні та текстильні підприємства.

Невирішеною проблемою міст залишається накопичення значної маси твердих побутових та промислових відходів. їх кількість залежить від палива, яке використовується, від розвитку сеті громадського харчування, ступеню міського благоустрою, міського клімату. У теперішній час знешкоджування ви­далених з місттвердих побутових відходів відбувається на звалищах, де відходи складуються на ґрунт. В багатьох випадках звалища побутових та промислових відходів знаходяться в границях водоохоронних зон моря. Таке складування відходів внаслідок їх поганої переробки призводить до забруднення природного середовища¹.

Діяльність у сфері боротьби із забрудненням середовища міст і населених пунктів шкідливими відходами та викидами регулюється Законами «Про від­ходи» від 5 березня 1999 року, «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 року, «Про охорону атмосферного повітря» в редакції від 21 червня 2001 рокута іншим актами законодавства.

Відповідно до ст. 32 Закону «Про відходи», забороняється вести будь-яку господарську діяльність, пов'язану з утворенням відходів, без одержання від спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з від­ходами лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів; застосовувати нову техніку, устаткування, якщо вони не передбачають запобігання чи мінімізацію обсягів утворення відходів; приймати рішення про розміщення і розвиток міст та інших населених пунктів без визначення технічних та інших заходів щодо створення умов для утилізації чи видалення побутових відходів.

Згідно ст. 25 Закону «Про забезпечення санітарного та епідемічного благо­получчя населення», виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронения, знищення отруйних речовин, у тому числ і токсичних промислових відходів, продуктів біотехнології та інших біологічних агентів, здійснюються за умови дотримання санітарних норм і наявності дозволу державної санітарно- епідеміологічної служби, а також з дозволу інших спеціально уповноважених

Див.: Экология городов и рекреационных зон. - Одесса, 1998. - С. 74. органів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В містах та інших населених пунктах найбільш інтенсивному забрудненню шкідливими фізичними, хімічними, біологічними, промисловими і комунально-побутовими відходами та викидами підлягають ґрунти, надра, атмосферне повітря, води. Тому ці об'єкти природного середовища урбанізованих територій підлягають особливій охороні.

Охорона атмосферного повітря в містах та інших населених пунктах від­повідно з вимогами законодавства забезпечується застосуванням заходів, спрямованих на зниження викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря промисловими та енергетичними об'єктами, регулювання шкідливого впливу відпрацьованих газів автомобільного транспорту та інших транспортних засобів, виведення транспортних потоків за межі житлової зони, систематичний конт­роль за технічним станом транспорту, зниження кількості шкідливих викидів транспортних засобів, перехід на екологічно безпечні види транспорту та інші заходи відповідно до ст. 17 Закону «Про охорону атмосферного повітря». Він передбачає визначення нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря на територіях поселень.

Охорона вод в населених пунктах передбачає не тільки охорону водних об'єктів як елементів природного середовища, об'єктів рекреаційного та оздо­ровчого призначення, але і як охорону джерел водопостачання населення.

Охорона земель в населених пунктах здійснюється згідно з земельним за­конодавством. Заходи щодо охорони цих земель передбачають запобігання зниженню їх родючості, забезпечують резерв для озеленення території міст, а також включають регулювання вмісту шкідливих речовин у ґрунтах. Підземні ділянки міст і населених пунктів також підлягають охороні від забруднення відходами та іншими шкідливими речовинами. У разі порушення цих вимог користування надрами може бути обмежено, тимчасово заборонено (зупинено) або припинено спеціально уповноваженими державними органами в порядку встановленому законодавством України.

Особливим напрямом правової охорони навколишнього природного се­редовища міст та інших населених пунктів є забезпечення в них санітарного режиму. Санітарна охорона середовища населених пунктів - це встановлена законодавством система заходів, спрямованих на забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення. Ці заходи, як вказується у ст. 1 Закону «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 року, спрямовані на створення безпечних для здоров'я умов побуту, праці, навчання, відпочинку та інших сфер життя і діяльності людини, запобігання виникненню та поширенню інфекційних хвороб. Забезпечення са­нітарного режиму міст та інших населених пунктів, крім вищевказаного Закону, регулюється Основами законодавства про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 року, Законом «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року, Положенням про гігієнічну регламентацію та державну реєстрацію небезпечних факторів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 1995 року, та іншими нормативними актами.

Особливу роль в правовому регулюванні санітарного режиму міст та інших населених пунктів відіграють державні санітарні норми та санітарні норми ло­кального характеру. Вони включають: очищення та утилізацію промислових, господарчо-побутових та інших відходів, боротьбу із забрудненням природного середовища режиму населених пунктів, забезпечення контролю за належним станом водопроводів, каналізації, очисних споруд та боротьбу з засміченням, забезпечення безпечного стану міських звалищ, захист від іонізуючих та магніт­них випромінювань, запровадження ефективних технологій очищення вод та атмосферного повітря від забруднюючих речовин, контроль за додержанням гігієнічних регламентівта інші заходи. Контроль за дотриманням санітарних норм здійснюється органами державної санітарно-епідеміологічної служби.

Згідно Положення про Державну санітарно-епідеміологічну службу в Україні, затвердженого указом Президента України від 6 квітня 2011 року. Держсанепід- служба України входить до системи органів виконавчої влади у галузі охорони здоров'я та утворюється для забезпечення реалізації державної політики у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення. Державну санітарно- епідеміологічну службу очолює головний державний санітарний лікар України. Санітарно-епідеміологічну службу в районі, місті, районі в місті очолює головний державний санітарний лікар. У системі екологічно-правових заходів, спрямова­них на охорону навколишнього природного середовища в містах, чільне місце відводиться державному санітарно-епідеміологічному нагляду.

Закон «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя на­селення» даєтаке визначення державного санітарно-епідеміологічного нагляду: це діяльність органів, установта закладів державної санітарно-епідеміологічної служби по контролю за дотриманням юридичними та фізичними особами санітарного законодавства з метою попередження, виявлення, зменшення та усунення шкідливого впливу небезпечних факторів на здоров'я людей та по за­стосуванню заходів правового характеру щодо порушників. Регулярне здійснення санітарно-епідемічного нагляду здатне оздоровити і підтримувати в належному стані екологію міст та інших населених пунктів.