§ 1. Основні напрями державної політики в сфері поводження з відходами: визначення виробничих і побутових відходів

На сучасному етапі економічного розвитку України правове регулювання поводження з відходами є одним з найважливіших завдань суспільства та держави. На офіційному рівні визнається, що наслідками недоліків у цій сфері стали негативний вплив утворюваних і накопичених відходів на здоров'я людей і навколишнє природне середовище.

За даними Національної доповіді про стан навколишнього природного се­редовища в Україні^[423], станом на 1 січня 2008 року загальні обсяги накопичення відходів в Україні сягають 35 млрд. тонн. Під ними зайнято більше 165 тис. га. Це один з найбільш високих показників накопичення відходів у світі. Особливістю структури утворення відходів в Україні є висока частка у їх складі гірничопро­мислових відходів (розкривних порід та продуктів збагачення корисних копа­лин - шламів, хвостів тощо) - понад 75%. Більше як 95% небезпечних відходів зберігається на території шести областей України, зокрема на Запорізьку область припадає 39%, а на Донецьку - 31%.

Протягом 2009 року внаслідок провадження суб'єктами господарювання виробничої діяльності утворилося 1,2 млн. тон відходів I-Ill класу небезпеки. Основна частина цих відходів (0,9 млн. т, або 75% загального обсягу) віднесена до Ill класу небезпеки, а відходи I-Il класу небезпеки становлять відповідно 3,8 та 299,2 тис. тонн. Окрему групу небезпечних відходів складають непридатні та заборонені до використання пестициди й агрохімікати. На кінець 2009 року в Україні на 2987 складах накопичено більше 20 тис. т непридатних пестицидів, більше половини з яких - невідомі суміші високотоксичних пестицидів, які на­лежать до переліку стійких органічних забруднювачів ООН.

Гострою природоохоронною проблемою є поводження з побутовими відхо­дами. Питомі показники утворення відходів у середньому становлять 220-250 кг на рік на одну особу, а у великих містах досягають 330-380 кг на рік відповідно.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про відходи» від 5 березня 1998 року^{[424] [425], основними принципами державної політики у сфері поводження з відходами є пріоритетний захист навколишнього природного середовища та здоров'я людини від негативного впливу відходів, забезпечення ощадливого викорис­тання матеріально-сировинних та енергетичних ресурсів, науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства щодо утворення та використання відходів з метою забезпечення його сталого розвитку.}

До основних напрямів державної політики щодо реалізаціїзазначених прин­ципів належать: забезпечення повного збирання і своєчасного знешкодження та видалення відходів, а також дотримання правил екологічної безпеки при по­водженні з ними; зведення до мінімуму утворення відходів та зменшення їх не­безпечності; забезпечення комплексного використання матеріально-сировинних ресурсів; сприяння максимально можливій утилізації відходів шляхом прямого повторного чи альтернативного використання ресурсно-цінних відходів; забез­печення безпечного видалення відходів, що не підлягають утилізації, шляхом розроблення відповідних технологій, екологічно безпечних методів та засобів поводження з відходами; організація контролю за місцями чи об'єктами розмі­щення відходів для запобігання шкідливому впливу їх на навколишнє природне середовище та здоров'я людини; здійснення комплексу науково-технічних та маркетингових досліджень для виявлення і визначення ресурсної цінності від­ходів з метою їх ефективного використання; сприяння створенню об'єктів по­водження з відходами; забезпечення соціального захисту працівників, зайнятих у сфері поводження з відходами; обов'язковий облік відходів на основі їх кла­сифікації та паспортизації; створення умов для реалізації роздільного збирання побутових відходів шляхом запровадження соціально-економічних механізмів, спрямованих на заохочення утворювачів цих відходів до їх розділ ьного збирання; сприяння залученню недержавних інвестицій та інших позабюджетних джерел фінансування у сферу поводження з відходами.

Закон «Про відходи» визначає відходи як будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізаціїчи видалення.

1 товарами (продукцією); утворюються чи виявляються; утворюються у процесі виробництва чи споживання; не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення; мають власника; від них їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися; позбутися їх треба шляхом утилізації чи ви­далення.

Закон «Про відходи» не дає визначення виробничих відходів. Державний класифікатор відходів: ДК 005-96¹ до відходів виробництва відносить залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, тощо, утворені в процесі виробництва продукції або виконання робіт і втратили цілком або частково вихідні споживчі властивості (наприклад, вироби кондитерські та торти свіжі некондиційні, буряк цукровий зіпсований; бавовняні рвань та пряжа плутана; бій скла технічного та скловиробів, що не підлягає спеціальному обробленню тощо).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері поводження з відходами» від 21 січня 2010 року^{[426] [427] Закон «Про відходи» було доповнено, зокрема, визначенням поняття побутових відходів як відходів, що утворюються в процесі життя і діяльності людини в житлових та нежитлових будинках (тверді, великогабаритні, ремонтні, рідкі, крім відходів, пов'язаних з виробничою діяльністю підприємств) і не використовуються за місцем їх на­копичення.}

Важливо зазначити, що, відповідно ст. 4 Закону «Про відходи», його дія не розповсюджується на регулювання відносин щодо поводження з невловлюва- ними газоподібними речовинами, що викидаються безпосередньо у повітря, речовинами, що скидаються із стічними водами у водні об’єкти (крім тих, які аку­мулюються і підлягають вивезенню у спеціально відведені місця складування), радіоактивними відходами і речовинами, забрудненими ними, розкривними породами гірничодобувних підприємств, які за технологією зворотного відва- лоутворення використовуються для закладення виробленого простору, мета­лобрухтом, включаючи побічні продукти від виробництва та обробки чорних і кольорових металів та їх сплавів (шлаки, шлами та інше), а також вторинними матеріальними чи енергетичними ресурсами та іншими відходами, регулювання відносин щодо них здійснюється відповідними законами.

Відносини, що виникають у процесі здійснення операцій з металобрухтом, регулює Закон України «Про металобрухт» від 5 травня 1999 року¹. Метало­брухт- непридатні для прямого використання вироби або частини виробів, які за рішенням власника втратили експлуатаційну цінність внаслідок фізичного або морального зносу і містять у собі чорні або кольорові метали чи їх сплави, а також вироби з металу, що мають непоправний брак, залишки чорних і кольо­рових металів і їх сплавів.

На покращення екологічної ситуації в Україні за рахунок зменшення впливу відпрацьованих хімічних джерел струму шляхом їх утилізаціїспрямований Закон України «Про хімічні джерела струму» від 23 лютого 2006 року^{[428] [429]. Хімічні джерела струму - це джерела електричної енергії, яка виробляється шляхом перетво­рення хімічної енергії в електричну, що складаються з одного чи декількох не- перезаряджувальних первинних елементів або перезаряджувальних вторинних елементів (акумуляторів), у тому числі інтегрованих у вироби промислового чи побутового призначення. Відпрацьовані хімічні джерела струму - хімічні дже­рела струму, непридатні для експлуатації за рішенням споживача внаслідок фізичного, морального зносу, непоправного браку або з інших причин. Правові та організаційні засади вилучення з обігу, переробки, утилізації, знищення або подальшого використання неякісної та небезпечної продукції з метою недопу­щення негативного впливу такої продукції на життя, здоров’я людини, майно і довкілля встановлює Закон України «Про вилучення з обігу, переробку, утиліза­цію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції» від 14 січня 2000 року[430].}