§ 4. Правовий режим екологічно уражених земель

Глави 27 і 28 ЗК встановлюють правовий режим техногенне за­бруднених, деградованих і малопродуктивних земель.

Внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС велика кількість земель України зазнала радіоактивного забруднення.

Відповідно до ст. 169 ЗК техноґенно забрудненими визнаються землі, забруднені внаслідок господарської діяльності людини, що призвела до деградації земель і негативних наслідків для довкілля і здоров'я людей. До таких земель відносяться як радіоактивне за­бруднені землі, так й ті, що забруднені іншими шкідливими речо­винами. Особливості правового режиму зазначених земель встанов­люються законодавством України про зони екологічного лиха.

Правовий режим зон екологічного лиха насамперед визначається Законом України від 27 лютого 1991 р. "Про правовий режим тери­торії, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильсь­кої катастрофи"1 і Законом України від 28 лютого 1991 р. "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорно­бильської катастрофи" (в редакції Закону від 19 грудня 1991 р.)2.

Згідно з першим Законом до територій, що зазнали радіоактив­ного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, належать

1 Відомості Верховної Ради України.

365

території, де виникло стале забруднення довкілля радіоактивними речовинами, що може призвести до опромінення населення у до­зах понад 1 мЗв (ОД бер) на рік. Ст. 2 Закону за ступенем радіаційного забруднення поділяє радіоактивне забруднені тери­торії на чотири зони:

1) зона відчуження — територія, з якої у 1986 р. було проведено евакуацію населення;

2) зона безумовного (обов'язкового) відселення — територія, що за­ знала інтенсивного забруднення довговічними радіонуклідами, із щільністю забруднення грунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/кв.км і вище, чи стронцію від 3,0 Кі/кв.км і ви­ ще, чи плутонію від 0,1 Кі/кв.км і вище, де ефективна еквівалент­ на доза опромінення людини може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) на рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;

3) зона гарантованого добровільного відселення — територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/кв.км, чи стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/кв.км чи плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/кв.км, де ефективна еквівалентна до­ за опромінення людини може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) на рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;

4) зона посиленого радіоекологічного контролю — територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 1,0 до 5,0 Кі/кв.км, чи стронцію від 0,02 до 0,15 Кі/кв.км, чи плутонію від 0,005 до 0,01 Кі/кв.км, за умови, що розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослин та інших чинників пе­ ревищує 0,5 мЗв (0,05 бер) на рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.

У ст. З Закону радіаційне небезпечні землі визначені як землі, на яких неможливе подальше проживання населення, одержання сільськогосподарської та іншої продукції, продуктів харчування, що відповідають нормативам екологічної безпеки. Відповідно до ч.

У зоні гарантованого добровільного відселення згідно зі ст. 16 Закону забороняється: будівництво нових і розширення діючих підприємств, безпосередньо не пов'язаних із забезпеченням радіо­екологічного, соціального захисту населення, а також умов його

366

життя і праці; будь-яка діяльність, що погіршує радіоекологічну си­туацію; природокористування, яке не відповідає вимогам норм радіаційної безпеки; внесення пестицидів, гербіцидів, отру­тохімікатів без спеціального дозволу Кабінету Міністрів України.

У зоні посиленого радіоекологічного контролю відповідно до ст. 18 Закону забороняється: будівництво санаторіїв, баз і будинків відпочинку, а також нових підприємств, що шкідливо впливають на здоров'я населення і довкілля; будь-яка діяльність, яка погіршує радіоекологічну ситуацію; природокористування, що не відповідає вимогам норм радіаційної безпеки; внесення пестицидів, гер­біцидів, отрутохімікатів без спеціального дозволу Кабінету Мініс­трів України.

У зоні посиленого радіоекологічного контролю здійснюються заходи соціального захисту населення, гарантовані ст. 17 Закону, за винятком добровільного переселення людей.

До деградованих земель згідно з ч. 1 ст. 171 ЗК відносяться: зе­мельні ділянки, поверхня яких порушена внаслідок землетрусу, зсувів, карстоутворення, повеней, добування корисних копалин то­що; земельні ділянки з еродованими, перезволоженими, з підвище­ною кислотністю або засоленістю, забрудненими хімічними речо­винами грунтами тощо.

До малопродуктивних земель відповідно до ч. 2 ст. 171 ЗК відно­сяться сільськогосподарські угіддя, грунти яких характеризуються негативними природними властивостями, низькою родючістю, а їх господарське використання за призначенням є економічно неефек­тивним. Виходячи з наведеного вище, можна зробити висновок, що за своїм змістом поняття "малопродуктивні землі" є ширшим за по­няття "деградовані землі". Адже деградованими визнаються землі, на яких у результаті антропогенних чи природних чинників відбу­ваються сталі негативні зміни стану грунтів. Загальна площа дегра­дованих і малопродуктивних угідь України становить 5133,7 тис. гектарів, або 8,51% площі її земельного фонду.

Згідно зі ст. 12 Закону "Про плату за землю" земельний пода­ток за користування екологічно ураженими землями не стягується.