§ 2. Єдина державна система цивільного захисту населення і територій та правове становище потерпілих від надзвичайних ситуацій

Єдина державна система цивільного захисту населення і територій, далі скорочено - ЄДС, визначається ст. 1 Закону України «Про правові засади ци­вільного захисту» від 24 червня 2004 року¹ як сукупність органів управління, сил та засобів центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, на які покладається реалізація державної політики у царині цивільного захисту.

Сучасна модель ЄДС є двовимірною: територіальною і функціональною. Територіальний вимір ЄДС передбачає управлінську вертикаль від загально­державного до об'єктового рівня, тому ЄДС складається з територіальних під­систем, побудованих за адміністративно-територіал ьною засадою. Це визначає орієнтацію ЄДС на розв'язання проблем управління HEC конкретних територій. Функціональний вимір ЄДС передбачає орієнтацію ЄДС на розв'язання конкрет­них завдань. Крім того, ЄДС орієнтована на захист життєво важливих госпо­дарських, житлових і природних об'єктів. Тому ЄДС складається із відповідних функціональних підсистем. Структурно і у територіальному, і у функціональному вимірі ЄДС складається з трьох модулів: організаційна структура ЄДС (система державних органів управління НЕС); система засобів цивільного захисту (інфор­маційна система, фонди коштів і майна); система заходів (функцій) управління HEC (запобіжні і ліквідаційні заходи).

Організаційна структура ЄДС є центром управління всієї системи: передбачає прийняття рішень щодо використання системи засобів цивільного захисту для застосування запобіжних і ліквідаційних заходів управління НЕС. Вона є чотири- рівнева і передбачає наявність системи координуючих і постійних органів на загальнодержавному, регіональному (область), місцевому (район, населений пункт) і об'єктовому (підприємство) рівнях.

На загальнодержавному рівні координуючими органами є Рада національної безпеки та оборони України, далі скорочено - РНБОУ, Державна комісія з питань

Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 39. - Ст. 488.

техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення, крім того, щодо кожної окремої HEC може утворюватися спеціальна урядова комісія як окремий координуючий орган. Постійними органами ЄДС загальнодержавного рівня є Кабінет Міністрів України (здійснює загальне керівництво ЄДС), Прем'єр-міністр України є началь­ником цивільного захисту і очолює всю ЄДС; MHCУкраїни, міністр надзвичайних ситуацій є заступником начальника цивільного захисту; управління з питань HEC інших міністерств і відомств. Система органів нижчих рівнів є певним «від­дзеркаленням» системи органів загальнодержавного рівня, тому повноваження останніх розглянемо детальніше.

Правове становище РНБОУ визначається ст. 107 Конституції і Законом України «Про Раду національної безпеки і оборони України» від 5 березня 1998 року¹. РНБОУ є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. Головою РНБОУ є Президент України, який визначає її персональний склад. До складу РНБОУ за посадою входять: Прем'єр-міністр України, Міністр оборони, голова СБУ, Міністр внутрішніх справ і Міністр за­кордонних справ. Рішення РНБОУ вводяться в дію указами Президента. РНБОУ визначає стратегічні концептуальні підходи забезпечення екологічної безпеки, виступає своєрідним «архітектором» усієї системи екологічної безпеки в Україні, розробляє проекти відповідних нормативно-правових актів і здійснює контроль за впровадженням своїх рішень, введених в дію указами Президента України.

Державна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзви­чайних ситуацій діє на підставі Положення про Державну комісію з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, затвердженого по­становою КМУ № 174 від 16 лютого 1998 року^{[464] [465]. Вона є органом, що координує діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади, пов'язану з безпе­кою та захистом населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного й природного характеру.}

Національна рада з питань безпечноїжиттєдіяльності населення створена задля координації діяльності органів державного управління охороною праці на підставі ст. 32 Закону України «Про охорону праці» у редакції від 21 листопада 2002 року^[466]. Її повноваження визначаються Положенням про Національну раду з питань безпечної життєдіяльності населення, затвердженим постановою КМУ № 733 від 15 вересня 1993 року. Її завдання полягають у розробленні і реалізації державної політики в галузі охорони життя людей на виробництві та профілак­тики побутового травматизму, створенні системи державного управління цією галуззю.

Міністерство надзвичайних ситуацій України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного захисту, рятувальної справи та гасіння пожеж, державного нагляду у сфері техногенної, пожежної, промислової без­пеки та гірничого нагляду, поводження з радіоактивними відходами, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, профілактики травматизму невиробничого характеру, а також гідрометеорологічної діяльності, і здійснює безпосереднє керівництво діяльністю ЄДС. Його повноваження визначені ст. 28 Закону «Про правові засади цивільного захисту». У складі MHC України діє Державна інспек­ція техногенної безпеки¹, яка здійснює контроль за станом цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру і діяльністю аварійно-рятувальних служб.

У функціональному вимірі організаційна структура ЄДС передбачає наявність системи державних органів, що управляють окремими функціональними скла­довими ЄДС. Типове положення про функціональну підсистему, затверджене наказом МНСУкраїни № 387 від 21 грудня 1998 року^{[467] [468], визначає, що функціональна підсистема ЄДС являє собою складову частину загальної системи органів, що створюється на базі міністерств та інших центральних органів виконавчої вла­ди, що включає їх регіональні і місцеві структурні підрозділи, підлеглі державні підприємства, установи й організації з відповідними засобами, що здійснюють у межах своєї компетенції нагляд за забезпеченням техногенної і природної безпеки, організовують проведення робіт з відвернення надзвичайних ситуа­цій і реагування у разі їх виникнення для захисту населення і довкілля, а також зниження матеріальних втрат. Відповідно до п. 6 Положення про єдину дер­жавну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру, затвердженого постановою КМУ №1198 від 3 серпня 1998 року[469], у випадку виникнення HEC сили і засоби функціональних підсистем регіонального, місцевого та об'єктового рівня підпорядковуються у межах, що не суперечать законодавству, органам управління відповідних територіальних підсистем ЄДС.}

Відповідно до ст. 50 Конституції, кожен має право на відшкодування шко­ди, завданої порушенням права на безпечне для життя та здоров'я довкілля. Цьому праву кореспондує обов'язок держави забезпечити екологічну безпеку на території України. У ст. 5 Закону «Про захист населення і територій від над­звичайних ситуацій техногенного та природного характеру» передбачений обов'язок держави відшкодувати шкоду особам, постраждалим внаслідок НЕС, утому числі шляхом надання іншого рівноцінного майна. Така шкода відшко­довується у повному обсязі, включаючи нестримані доходи (ст. 69 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища»). Це означає, щонайменше, необхідність відшкодування державою таких видів шкоди: шкоди, заподіяної майну постраждалих осіб внаслідок НЕС; шкоди, заподіяної життю і здоров'ю постраждалих від HEC осіб (смерть, ушкодження здоров'я); моральної шкоди; нестриманих доходів; шкоди, заподіяної внаслідок вжиття заходів щодо усу­нення наслідків HEC (крайня необхідність і реквізиція).

Варто зазначити, що відшкодування збитків, заподіяних НЕС, регулюється також на підзаконному рівні Порядком відшкодування шкоди особам, що по­страждали від надзвичайних обставин, затвердженим постановою КМУ N2 562 від 5 жовтня 1992 року. Згідно з п. 2 цього Порядку, органи державної виконавчої влади, виконавчі органи місцевого самоврядування і створені ними спеціальні комісії у справах осіб, що постраждали від надзвичайних обставин, видають потерпілим довідки про визнання їх постраждалими внаслідок надзвичайних обставин за наявності паспорту чи документу, що його замінює. Така довідка є підставою для розгляду питань про забезпечення житлом, відшкодування заподіяної матеріальної шкоди, працевлаштування і надання іншої необхідної допомоги.