§ 2. Правова охорона ґрунтів сільськогосподарських угідь

Нормативно-правову базу регулювання суспільних відносин в галузі право­вої охорони ґрунтів сільськогосподарських угідь становлять Земельний кодекс України, Закони України «Про охорону земель» від 19 червня 2003 рокута «Про меліорацію земель» від 14 січня 2000 року, а також наказ Державного комітету по земельних ресурсах України «Про затвердження переліку особливо цінних груп ґрунтів» № 245 від 6 жовтня 2003 року та інші акти природоохоронного законодавства.

Специфіка використання сільськогосподарських угідь полягає у втручанні їх користувача в механізм екологічних зв'язків земель з іншими природними об'єктами, у перетворенні екосистем через зміни режиму їх функціонування. Це зумовлено тим, що сільськогосподарські угіддя поділяються на біоценози (природні угілля) - не піддані окультуренню пасовища, сіножаті, луки тощо й агроценози (окультурені людською працею) - рілля, багаторічні насадження, окультурені (меліоровані) пасовища, сіножаті й інші сільськогосподарські угіддя. Розорювання природних угідь перетворює їх на сіл ьськогосподарські угіддя, які здійснюють свою природну функцію тільки під впливом людської праці.

Сучасне використання сільськогосподарських угідь України не відповідає вимогам раціонального природокористування. Порушено екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових насаджень, що негативно впливає на стійкість агроландшафту. Розораність земель є найвищою в світі і досягла 56 % території країни і 80% сільськогосподарських угідь. Інтенсивне сільськогосподарське використання земель призводить до зниження родючості ґрунтів через їх переущільнення (особливо чорноземів), втрати грудкувато- зернистої структури, водопроникності та аераційної здатності з усіма екологіч­ними наслідками. З ґрунтом щороку виноситься 11 млн. тонн гумусу. Щорічні еколого-економічні збитки від ерозії ґрунтів дорівнюють 9,1 млрд.

В окремих районах, де проведено осушення земель, відбувається неконтро- льоване зниження рівня ґрунтових вод, зменшення потужності органічної маси, а в районах зрошення - підтоплення і засолення ґрунтів, деградація чорноземів, що призвело до негативних екологічних наслідків у районах Полісся та на півдні України. Нині 14,8% загальної площі поливних земель піддаються еродуванню, 1,5% - перезволоженню, понад 4% є солонцюваті та засолені. Збільшення міне­ралізації ґрунтових вод загрожує вторинним засоленням земель. Майже на всіх землях спостерігається неухильне зниження вмісту гумусу в ґрунтах.

В системі природних ресурсів ґрунт виконує особливу роль завдяки здатності забезпечувати рослини поживними речовинами, водою, повітрям і теплом. Чинне законодавство визначає ґрунти як природно-історичне органо-мінеральне тіло, що утворилося на поверхні земної кори і є осередком найбільшої концентрації по­живних речовин, основою життя та розвитку людства завдяки найціннішій своїй властивості - родючості. Завдяки їй ґрунти є основним засобом виробництва в сільському господарстві, головним джерелом сільськогосподарських продуктів та інших рослинних ресурсів, основою забезпечення добробуту населення.

При формуванні поняття ґрунтів слід виходити з методологічного положення про те, що в правовідносинах ґрунти як об'єкт правової охорони виступають у двох формах: як ґрунтовий покрив та як ґрунтова маса. У зв'язку з цим П.Ф. Кулинич вважає за доцільне закріпити в законодавстві термін «ґрунтовий покрив», під яким слід розуміти сформований на поверхні земної кори внаслідок природних процесів та/чи діяльності людини ґрунтовий шар, який у поєднанні із землею (земельною ділянкою), на якій він розташований, функціонує як природний об'єкт, засіб аграрного чи лісогосподарського виробництва та операційний базис для відповідних видів суспільної діяльності¹.

Кулинич П. Ф. Правові проблеми охорони і використання земель сільськогосподарського призначення в Україні: монографія / П. Ф. Кулинич. - К.: Логос, 2011. - С. 483.

Охорона ґрунтів є однією з глобальних проблем сучасності, з якою безпо­середньо пов'язано забезпечення продовольством населення нашої планети, кількість якого постійно зростає. Тому збереження і відтворення родючості ґрун­тів, раціоналізація й екологізація аграрного землекористування - це розв'язання продовольчої, економічної, екологічної проблем і, в цілому, забезпечення на­ціональної безпеки¹.

Земельним законодавством передбачено, що ґрунти земельних ділянок е об'єктом особливої охорони. Охорона ґрунтів являє собою систему правових, організаційних, технологічних та інших заходів, спрямованих на збереження і відтворення родючості та цілісності ґрунтів, їх захист від деградації, ведення сільськогосподарського виробництва з дотриманням ґрунтозахисних технологій та забезпеченням екологічної безпеки довкілля.

Охорона ґрунтів має ряд особливостей, які знайшли відображення у пра­вовому регулюванні їх охорони і використання. Наявність таких особливостей проявляється, по-перше, у забезпеченні підвищеної правової охорони земель, покритих цінними в екологічному, економічному, сільськогосподарському та соціальному аспектах видами ґрунтів, та, по-друге, у правовій регламентації використання земель, пов'язаного з відокремленням ґрунтового покриву від материнської основи та його перенесенням на інші землі^{[416] [417].}

Важливим напрямом правової охорони ґрунтів є впровадження ґрунтозахис­них систем землеробства з контурно-меліоративною організацією території, з розширенням площ безполицевого обробітку ґрунту, щілювання ріллі, смуговим розміщенням посівів і парів, першочерговим залуженням та консервацією дуже еродованих та схилових земель^[418].

З метою забезпечення охорони ґрунтів сільськогосподарських угідь вста­новлюються нормативи гранично допустимого забруднення ґрунтів, нормативи якісного стану ґрунтів та нормативи показників деградації земель та ґрунтів.

Власники земельних ділянок та землекористувачі не мають права здій­снювати зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок без спеціального дозволу органів, що здійснюють державний контроль за викорис­танням та охороною земель. При здійсненні діяльності, пов'язаної з порушенням поверхневого шару ґрунту, власники земельних ділянок та землекористувачі повинні здійснювати зняття, складування, зберігання поверхневого шару ґрунту та нанесення його на ділянку, з якої він був знятий (рекультивація), або на іншу земельну ділянку для підвищення її продуктивності та інших якостей.

Рекультивація порушених земель, площа яких становить понад 190 тис. гектарів, відновлення їх ґрунтового покриву і повернення у сферу народного гос­подарства є однією з найважливіших проблем. Рекультивації підлягають землі, які зазнали змін у структурі рельєфу, екологічному стані ґрунтів і материнських порід та в гідрологічному режимі. Рекультивація земель має здійснюватися на ландшафтно-екологічних принципах, що передбачають оптимальне співвідно­шення різних напрямів відновлення порушених територій, створення високо­продуктивних ценозів, підвищення і відтворення родючості рекультивованих ґрунтів і запобігання негативному впливу техногенних утворень на довкілля. Рекультивація здійснюється шляхом пошарового нанесення на малопродуктивні земельні ділянки або ділянки без ґрунтового покриву знятої ґрунтової маси, а в разі потреби - і материнської породи в порядку, що забезпечує продуктивність рекультивованих земель.

Значною мірою на якісний стан ґрунтів сільськогосподарських угідь впли­вають меліоративні заходи. Важливим напрямом охорони ґрунтів сільськогос­подарських угідь є поліпшення екологічного стану зрошуваних земель, на яких спостерігається підтоплення, вторинне засолення, водна ерозія, руйнування природної структури угідь тощо. Меліораціяземель являє собою комплекс гідротехнічних, культуртехнічних, хімічних, агротехнічних, агролісотехнічних, інших меліоративних заходів, що здійснюються з метою регулювання водного, теплового, повітряного і поживного режиму ґрунтів, збереження і підвищення їх родючості та формування екологічно збалансованої раціональної структури угідь¹. Експлуатація меліоративних систем повинна забезпечувати оптимальний водний та повітряний режим ґрунтів, створення умов для високоефективного та екологічно безпечного використання меліорованих земель. Підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані при проведенні меліоративних робіт і експлуатації меліоративних систем приймати необхідні заходи по до­триманню водного балансу, раціональному використанню земель, економному використанню вод, охороні земель, лісів і іншої рослинності від виснаження, затоплення, підтоплення і запобігання іншим шкідливим наслідкам для навко­лишнього природного середовища.