1. Загальна характеристика державної політики у сфері інформатизації

Загальні засади місця та ролі держави, принципи реалізації державної політики у сфері інформатизації України визначені у законах України «Про інформацію» (1992 р.), «Про Концепцію Національної програми інформатизації» та «Про Національну програму інформатизації» (1998 p.), які є системоутворюючими в національному інформаційному законодавстві.

Законом поняття «інформатизація» визначається як «сукупність взаємопов'язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, що спрямовані на створення умов для задоволення інформаційних потреб, реалізації прав громадян і суспільства на основі створення, розвитку, використання інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, побудованих на основі застосування сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки»[44].

Першорядним серед основних напрямів інформатизації України є організаційно-правове забезпечення, яке передбачає розроблення пакета нормативно-правових актів з питань організації та правового регулювання відносин у сфері інформатизації, зокрема: захисту авторського права і прав та свобод громадян у питаннях інтенсивної інформаційної взаємодії держави та громадянина відповідно до Конституції України; економічного стимулювання створення національного інформаційного ресурсу; доступу фізичних та юридичних осіб до міжнародних інформаційних ресурсів; розроблення системи державних стандартів у галузі інформатизації; сертифікації технічного і програмного забезпечення; локалізації програмного забезпечення; розроблення нормативних актів про діяльність та взаємодію державних та комерційних структур щодо виконання Програми інформатизації України, залучення різних джерел фінансування, митне регулювання та інше.

До основних напрямів інформатизації також належать: формування національної інфраструктури інформатизації; інформатизація стратегічних напрямів розвитку державності, безпеки та оборони; інформатизація процесів соціально-економічного розвитку; інформатизація пріоритетних галузей економіки; інформатизація фінансової та грошової системи, державного фінансово-економічного контролю; інформатизація соціальної сфери; інформатизація в галузі екології та використання природних ресурсів; інформатизація науки, освіти і культури.

В умовах становлення і розвитку процесів інформатизації країни виникає потреба в державній інформаційній політиці. Це складова соціально-економічної політики держави, яка визначає основні завдання, цілі, напрями, принципи, форми і методи діяльності держави в інформаційній сфері. Саме інформаційна політика стає основним засобом вираження позиції держави і управління соціальними процесами під час переходу країни у іншу формацію — до інформаційного суспільства та гарантією загальних принципів інформаційних відносин, задекларованих у Конституції України.

Державна інформаційна політика в Україні визначена на законодавчому рівні[45] як «... сукупність основних напрямів і способів діяльності держави по одержанню, використанню, поширенню та зберіганню інформації» (ст. 6). Державна політика інформатизації формується як складова соціально-економічної політики держави і спрямовується на раціональне використання промислового та науково-технічного потенціалу, матеріально-технічних і фінансових ресурсів для створення сучасної інформаційної інфраструктури в інтересах вирішення комплексу поточних та перспективних завдань розвитку України як незалежної демократичної держави з ринковою економікою.

У Законі України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007—2015 роки» (2007 р.)[46], в якому задекларовані основні стратегічні цілі та напрями розвитку інформаційного суспільства в Україні, законодавець вводить категорію «Національна політика розвитку інформаційного суспільства», яка ґрунтується на засадах: пріоритетності науково-технічного та інноваційного розвитку держави; формування необхідних для цього законодавчих і сприятливих економічних умов; всебічного розвитку загальнодоступної інформаційної інфраструктури, інформаційних ресурсів та забезпечення повсюдного доступу до телекомунікаційних послуг та інформаційно-комунікаційних технологій (далі — ІКТ); сприяння збільшенню різноманітності та кількості електронних послуг, забезпеченню створення загальнодоступних електронних інформаційних ресурсів; поліпшення кадрового потенціалу; посилення мотивації щодо використання ЇКТ; широкого впровадження ІКТ у науку, освіту, культуру, охорону здоров'я, охорону навколишнього середовища; забезпечення інформаційної безпеки.

Таким чином, держава формує та реалізує інформаційну політику, визначаючи при цьому міру, форми й засоби своєї участі в процесі інформатизації як на державному, так і міжнародному рівнях, виходячи із власних інтересів і можливостей, створює відповідні структури, які захищають її права й інтереси в інформаційній сфері.