1. Загальна характеристика державної політики в агропромисловій сфері

Пріоритетність розвитку агропромислового комплексу держава забезпечує шляхом різних організаційно-економічних і правових заходів, зокрема:

• надання агропромисловим товаровиробникам права вільного вибору форм власності і напрямів трудової та господарської діяльності, повної власності на результати своєї праці;

• створення необхідної ресурсної бази для всебічного задоволення виробничих потреб і розвитку соціальної інфраструктури, зміни державної інвестиційної політики, зокрема спрямування інвестицій на першочергове створення матеріально-технічної бази з виробництва засобів механізації, хімізації, переробної промисловості, будівельної індустрії для агропромислового комплексу з метою поліпшення його соціально-економічного становища і наукового забезпечення та соціальних умов життєдіяльності трудових колективів;

• еквівалентного товарообміну між промисловістю та сільським господарством на основі паритетного ціноутворення на їх продукцію;

• регулювання відносин агропромислових товаровиробників і держави за допомогою системи бюджетного фінансування, кредитування, оподаткування, страхування із широким застосуванням комплексу пільг, формування належної інфраструктури села;

• спрямування демографічної політики на зміну міграційних процесів на користь села, створення соціально-економічних умов для природного приросту сільського населення, всебічного розвитку сім'ї;

• підготовки і підвищення кваліфікації спеціалістів та кадрів масових професій для всіх господарств і напрямів виробничої діяльності;

• створення рівних можливостей для всіх громадян, які постійно проживають і працюють у сільській місцевості, в задоволенні соціальних, культурно-освітніх і побутових потреб.

Обраний державою курс соціально-економічної політики, розрахований на тривалу перспективу і спрямований на вирішення великомасштабних економічних та соціальних завдань, завдань культурного розвитку, підвищення рівня соціально-економічного розвитку села, що є основною умовою продовольчого та сировинного забезпечення України, її економічної незалежності.

Верховна Рада України визначає державну політику у сфері агропромислового комплексу, встановлює правові засади його функціонування, затверджує національні та інші програми економічного, науково-технічного, соціального й культурного розвитку села, встановлює обсяги бюджетного фінансування, напрями й обсяги інвестиційної політики.

У сфері агропромислового комплексу діє велика кількість законів України, підзаконних нормативно-правових актів, які мають загальне значення і регулюють відносини, які виникають у підприємництві, пов'язані з охороною навколишнього природного середовища, праці, власності тощо. У той же час, враховуючи значення цієї сфери для держави і суспільства, Верховна Рада прийняла чимало спеціальних законів. Серед них — закони України: «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» (1990 р.), «Про фермерське господарство» (2003 р.), «Про особисте селянське господарство» (2003 р.), «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (1992 р.), «Про карантин рослин» (2003 р.), «Про безпечність та якість харчових продуктів» (1997 р.), «Про насіння і садибний матеріал» (2002 р.), «Про зерно та ринок зерна в Україні» (2002 р.) та деякі інші.

Президент України й Кабінет Міністрів України визначають потребу держави в сільськогосподарській продукції та сировині, здійснюють політику підтримки вітчизняного виробника сільськогосподарської продукції, захисту внутрішнього ринку та ін.

Серед актів Президента України, присвячених сільському господарству, — укази «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» від 3 грудня 1999 р., «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 8 серпня 1995 р. та деякі інші. Такий самий напрям мають і постанови Кабінету Міністрів, наприклад, «Про державне замовлення на закупівлю товарів, виконання робіт, надання послуг для державних потреб на 2003 рік» від 2 червня 2003 p., «Питання Державного департаменту ветеринарної медицини» від 30 серпня 2007 р. та багато інших.