§ 2. Правовий режим поводження з відходами

Правовий режим поводження з відходами — це система встановлених законодавством правових заходів, норм і правил, що визначають правові засади поводження з відходами з метою попередження негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров’я людини.

Основними принципами державної політики у сфері поводження з відходами є пріоритетний захист довкілля та здоров’я людини від негативного впливу відходів, забезпечення ощадливого використання матеріально-сировинних та енергетичних ресурсів, науково обгрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів

суспільства щодо утворення та використання відходів з метою забезпечення його сталого розвитку (ст. 5 Закону України «Про відходи»). Крім того, у сфері поводження з радіоактивними відходами має забезпечуватися розмежування функцій державного контролю тауправлін- ня V цій сфері; прийняття рішень щодо розміщення нових сховищ радіоактивних відходів має проходити з участю громадян, їх об’єднань, а також місцевих органів влади (ст. 3 Закону України «Про поводження з радіоактивними відходами»).

Законодавство розподіляє відходи стосовно наявності власника на відходи, що мають власника, та безхазяйні відходи. Суб’єктами права власності на відходи можуть бути громадяни України, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи, а також територіальні громади, Автономна Республіка Крим і держава. Відходи, що не мають власника, або власник яких невідомий, вважаються безхазяйними. Порядок виявлення та обліку безхазяйних відходів затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 року №217.

Відповідно до Закону «Про відходи» поводження з відходами — це дії, спрямовані на запобігання утворенню відходів, їх збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізацію, видалення, знешкодження і захоронення, включаючи контроль за цими операціями та нагляд за місцями видалення.

Збирання відходів є першим етапом поводження з відходами. Він являє собою діяльність, яка пов’язана з вилученням, накопиченням і розміщенням відходів у спеціально відведених місцях чи об’єктах, включаючи сортування відходів з метою подальшої утилізації або видалення.

Перевезення відходів — це транспортування відходів від місць їх утворення або зберігання до місць чи об’єктів оброблення, утилізації чи видалення. У законодавстві додатково закріплюються транскордонне перевезення відходів. Під ним розуміється транспортування відходів з території, на/або через територію України, на територію або через територію іншої держави. Для перевезення відходів застосовується автомобільний транспорт, рідше ~ залізничний.

Транспортування небезпечних відходів дозволяється лише за наявності їх паспорта та дозволу (ліцензії) на поводження з ними і тіль-

ки спеціально обладнаним для цього транспортним засобам. Перевезення таких відходів здійснюється заумови обов'язкового страхування цивільної відповідальності перевізника за збитки, які можуть бути завдані ним під час перевезення. B Україну забороняється ввіз відходів з метою їх зберігання чи видалення.

Оброблення (перероблення) відходів — це здійснення будь-яких технологічних операцій, пов’язаних зі зміною фізичних, хімічних чи біологічних властивостей відходів, з метою підготовки їх до екологічно безпечного зберігання, перевезення, утилізації чи видалення.

Знешкодження відходів — це зменшення або усунення небезпеки відходів шляхом механічної, фізико-хімічної або біологічної обробки. Знешкодження і переробка відходів здійснюється сміттєпереробними і сміттєспалювальними заводами.

Утилізація відходів передбачає використання відходів як вторинних матеріальних чи енергетичних ресурсів. ГІри цьому утилізація відходів має не тільки велике екологічне значення (сприяє захисту довкілля від негативного впливу відходів), а й економічне та забезпечує ощадливе використання матеріально-сировинних і енергетичних ресурсів.

Видаїешш відходів — здійснення операцій з відходами, що не приводять до їх утилізації. Закон України «Про відходи» з метою повного обліку та опису місць видалення відходів, їх якісного і кількісного складу, а також здійснення контролю за впливом відходів на навколишнє природне середовище та здоров’я людини передбачає ведення реєстру місць видалення відходів. Реєстр таких місць здійснюється на підставі відповідних паспортів, звітних даних виробників відходів, відомостей уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами. Вони підлягають щорічному уточненню. Порядок ведення реєстру місць видалення відходів затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 року. Видалення відходів здійснюється відповідно до вимог екологічної безпеки за узгодженням з державною санітарно-епідеміологічною службою України.

Одним із етапів поводження з відходами є їх розміщення, під яким розуміють їх зберігання і захоронення в спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах (полігонах, сховищах, комплексах тощо).

Зберігання відходів— це тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об’єктах (до їх утилізації чи видалення).

Захоронення відходів — це остаточне розміщення відходів при їх видаленні у спеціально відведених місцях чи об’єктах таким чином, щоб довгостроковий шкідливий вплив відходів на навколишнє природне середовище та здоров ’я людини не перевищувало установлених нормативів.

Зберігання і захоронення небезпечних відходів дозволяється лише у спеціально обладнаних місцях. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відходи» спеціально відведені місця чи об’єкти — це місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тошо, на використання яких отримано дозвіл уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.

Законодавством забороняється несанкціоноване скидання і розміщення відходів у підземних горизонтах, на території міст та інших населених пунктів, на територіях природно-заповідного фонду, на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико- культурного призначення, а також у межах водоохоронних зон і зон санітарноїохорони водних об’єктів.

Усі суб’єкти господарськоїдіяльності незалежно від форм власності зобов’язані: здійснювати постійний контроль за станом об’єктів розміщення власних відходів; запобігати утворенню та зменшувати обсяги утворення відходів; визначати склад і властивості відходів, що утворюються; виявляти і вести первинний поточний облік кількості, типу і складу відходів, що утворюються, збираються, перевозяться, зберігаються, обробляються, утилізуються, знешкоджуються та видаляються, і подавати щодо них статистичну звітність у встановленому порядку; отримувати необхідні дозвільні документи при поводженні з відходами; вносити плату за їх розміщення тощо. Розмір плати встановлюється на основі нормативів, що розраховуються на одиницю обсягу утворення відходів, залежно від рівня їх небезпеки та цінності території, на якій вони розміщені.

Дуже важливу роль у справі охорони навколишнього природного середовища відіграє включення до правового режиму вимог поводження з небезпечними відходами. Юридичні та фізичні особи, діяльність яких пов’язана із поводженням з ними, зобов’язані забезпечити захист людей та довкілля від шкідливого впливу таких відходів. Виробники небезпечних відходів повинні самостійно визначати клас їх небезпеки; вести облік; мати ліцензію на здійснення операцій з небезпечними відходами; ідентифікувати об’єкти підвищеної небезпеки відповідно до Закону України «Про об’єкти підвищеної небезпеки» від 18 січня 2001 року. Суб’єкти господарськоїдіяльності, натериторії якихзбері- гаються небезпечні відходи, належать до об’єктів підвищеної небезпеки. До поводження з небезпечними відходами допускаються особи, які мають відповідну професійну підготовку. Перевезення небезпечних відходів дозволяється лише за наявності їх паспорта та ліцензії на поводження з небезпечними відходами при обов’язковому страхуванні цивільної відповідальності перевізника. При транскордонному перевезенні небезпечні відходи підлягають класифікації згідно з Міжнародним кодом ідентифікації відходів (MKlB). Загальні вимоги до експортно-імпортних операцій переміщення небезпечних відходів чи їх транзиту через територію України передбачені Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх утиліза- цією/видаленням і Жовтого та Зеленого переліків відходів» від 13 липня 2000 року.

Радіоактивні відходи становлять підвищену небезпеку для життя і здоров’я людини та довкілля. Система заходів, пов’язаних із запобіганням шкідливому впливу радіоактивних відходів, передбачена Комплексною програмою поводження з радіоактивними відходами, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 5 квітня 1999 року. Ці питання також врегульовані законами України «Про поводження з радіоактивними відходами», «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», «Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання», «Про порядок прийняття рішень про розміщення, проектування, будівництво ядерних установок і об’єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, які мають загальнодержавне значення».

Поводження з радіоактивними відходами — це всі види діяльності, що стосується оперування, попередньоїобробки, обробки, кондиціону- вання, перевезення, зберігання чи захоронення відходів. Право на поводження з радіоактивними відходами мають тільки юридичні та фізичні особи, які отримали у встановленому порядку дозвіл органу державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки на здійснення відповідного виду діяльності (ліцензіати). Такі особи зобов’язані забезпечувати безпеку під час проеетування, вибору майданчика, будівництва, експлуатації та зняття з експлуатації споруд, призначених для поводжен-

_нЯ з радіоактивними відходами; забезпечувати розробку програм щодо безпеки поводження з радіоактивними відходами; вести власний облік таких відходів; забезпечувати їх фізичний захист тощо.

у місцях розміщення об’єктів, призначених для розміщення радіоактивних відходів, може бути встановлений особливий режим території, а також виділяється санітарно-захисна зона і зона спостереження. Розміри і межі зазначених зон визначаються у проекті згідно з нормами, правилами і стандартами у сфері використання ядерної енергії і затверджуються місцевими радами. У межах таких зон забороняється: проживання населення; здійснення всіх видів водокористування, лісокористування та користування надрами; проведення наукових досліджень без спеціальних дозволів; здійснення без спеціального дозволу сільськогосподарської, лісогосподарської та іншої виробничої діяльності, спрямованої на одержання товарної продукції, а також будівництво об’єктів соціального та громадського призначення; будь- яка інша діяльність, яка не забезпечує режим радіаційної безпеки.

Ha території України з метою виключення можливості неконтрольо- ваного накопичення радіоактивних відходів та забезпечення оперативного контролю за їх місцезнаходженням і переміщенням, умовами їх зберігання та захоронення ведеться Державний облік радіоактивних відходів. Він включає: ведення Державного реєстру радіоактивних відходів; ведення Державного кадаструсховищрадіоактивних відходів та перелік місць тимчасового їх зберігання.

Усі юридичні та фізичні особи при здійсненні будь-якого виду діяльності у сфері поводження з радіоактивними відходами зобов’язані дотримуватися норм, правил і стандартів щодо ядерної і радіаційної безпеки.

Перевезення на територію України радіоактивних відходів з територій іншихдержав забороняється, крім тих, щоутворилися внаслідок послуг, які було надано Україні іншою державою і на які поширюється дія контрактної угоди між ними щодо повернення таких відходів в Україну. Таке перевезення здійснюється відповідно до Правил ядер- ноі та радіаційної безпеки при перевезенні радіоактивних матеріалів (ПБПРМ-2006), затверджених наказом Держатомрегулювання України від 30 серпня 2006 року. Умови та режим перевезення таких відходів повітряним, залізничним, водним або автомобільним транспортом погоджуються з відповідними службами Міністерства внутрішніх справ України.

Пестициди належать до небезпечних високотоксичних відходів, ϊχ не можна використовувати за призначенням внаслідок втрати корисних властивостей, закінчення терміну придатності, заборони до застосування, втрати маркування чи змішування. Правовий режим пестицидів та агрохімікатів визначається Законом України «Про пестициди та arpo- хімікати» від 2 березня 1995 року¹ та іншими законодавчими актами.

Загальні аспекти поводження з твердими побутовими (тмунальни- ми) відходами передбачено законами України «Про житлово-комунальні послуги», «Про благоустрій населених пунктів». Для боротьби з побутовими відходами у країні передбачається система збирання та вивезення твердих і рідких побутових відходів, яка включає послідовність виконання технологічних операцій з вилучення, накопичення і розміщення відходів у спеціально відведених місцях та їх вивезення у пункти знешкодження. У 2004 році Уряд затвердив Програму поводження з твердими побутовими відходами, на підставі якої наказом Мінбуду України від 11 грудня 2006 року затверджено Правила з організації збирання, перевезення, перероблення та утилізаціїтвердих побутових відходів.

Кабінет Міністрів України визначив порядок утилізації побутових відходів. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил надання послугзвивезення побутових відходів» від ІОгрудня 2008 року№ 1070² визначено механізм надання суб’єктами господарювання незалежно від форми їх власності послуг з вивезення побутових відходів у містах, селищах і селах. Постановою «Питання надання послуг з вивезення побутових відходів» від 16 листопада 2011 року № 11IV Кабінет Міністрів України затвердив Порядок проведення конкурсу на надання послуг з вивезення побутових відходів. Відповідно до документа учасниками конкурсу можуть бути суб’єкти господарювання, у статутних документах яких передбачена діяльність у сфері поводження з побутовими відходами.

Підприємства, установи та організації всіх форм власності, що виробляють або імпортують для вільного використання мастила (оливи) за певними кодами товарних підкатегорій, внаслідок використання яких утворюються відпрацьовані мастила (оливи), зобов’язані самостійно відповідно до законодавства забезпечити збирання, видалення, знешкодження та утилізацію відпрацьованих мастил (олив) або укласти договори про

¹ Відом. Верхов. Ради України. - 1995. -№> 14. -Ст. 91.

^: Офіц. вісн. України. - 2008. - № 95. - Ст. 3138.

⁵ Там само. - 2011. - № 89. - Ст. 3238.

виконання робіт з організації збирання, видалення, знешкодження та утилізації відпрацьованих мастил (олив) з урахуванням встановленого мінімального розміру плати за послуги з організації збирання, видалення, знешкодження та утилізації відпрацьованих мастил (олив) з уповноваженим підприємством, що належить до сфери управління Міністерства екологіїта природних ресурсів, або іншими суб’єктами господарювання, то мають відповідну ліцензію (Постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання збирання, видалення, знешкодження таутилізації відпрацьованих мастил (олив)» від 27 липня 2011 року № 1075^і.

Збирання, заготівля відходів як вторинної сировини — це діяльність, пов’язана зі збиранням, купівлею, прийманням, зберіганням, обробленням, перевезенням, реалізацією і постачанням відходів переробним підприємствам на утилізацію. Відходи як вторинна сировина визначаються Законом як відходи, для утилізаціїта переробки яких в Україні існують відповідні технології та виробничо-технологічні й/або економічні передумови.

Відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів гос- подарськоїдіяльності» від 1 червня 2000 року № 1775-111% наказу Мінприроди України «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності із збирання, заготівлі окремих видів відходів як вторинної сировини (згідно з переліками, що визначаються Кабінетом Міністрів України)» від 4 листопада 2011 року № 431³ ліцензійні умови встановлюють організаційні, кваліфікаційні, технологічні та інші вимоги для провадження господарської діяльності зі збирання та заготівлі окремих видів відходів як вторинної сировини, перелік яких визначений Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку окремих видів відходів як вторинної сировини, збирання та заготівля яких підлягають ліцензуванню» від 28 лютого 2001 року № 183. Ці Ліцензійні умови поширюються на всіх суб’єктів господарювання незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, що здійснюють збирання та заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини. До зазначеного Переліку входять такі види відходів: відходи полімерні; відходи гумові, у тому числі зношені шини.

Для отримання ліцензії на збирання окремих видів відходів як вторинної сировини необхідно надати затверджений перелік докумен-

¹ Офіц. віск. України. - 2011. - № 82. - Ст. 3006.

^: Там само. - 2000. - № 27. - Ст. 1109.

³ Там само. -2012. -Xa 2. - Ст. 56.

тів, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 4 липня 2001року№756‘. ї

Згідно з Переліком органів ліцензування, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2000 року № 1698^{[146] [147], і органом ліцензування господарської діяльності зі збирання, заготівлі окремих видів відходів як вторинної сировини (за переліками, які визначаються Кабінетом Міністрів України) є Міністерство екологіїта природних ресурсів України.}

Сьогодні актуальності набуло транскордонне переміщення відходів. Базельська конвенція 1989 року встановлює механізм попереднього інформування та згоди на експорт, імпорт і транзит небезпечних відходів та заборону будь-якого транскордонного переміщення небезпечних відходів між державами — сторонами конвенції та іншими державами. Україна приєдналась до цієї конвенціїта прийняла відповідні нормативні акти^[148]. Вивезення та ввезення відходів в Україну здійснюється за дозволами Мінприроди України.