Поняття та сутність усиновлення. Суб’єкти усиновлення

Усиновлення є одним із найдавніших та традиційних інсти­тутів сімейного права.

Відповідно до ст. 20 Конвенції про права дитини дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення або яка в її власних якнайвищих інтересах не може залишатися в такому ото­ченні, має право на особливий захист і допомогу, що надається державою, яка забезпечує зміну догляду за дитиною.

Стаття 52 Конституції України покладає на державу розв’я­зання питань щодо утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, по­збавлених батьківського піклування.

Згідно з цим СК називає усиновлення однією з форм влашту­вання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, поряд з опікою та піклуванням.

Усиновлення - юридичний акт, у результаті якого між усино- влювачами і їхніми родичами, з одного боку, і всиновленою дити­ною - з другого, виникають такі самі права і обов’язки, як між ба­тьками і дітьми, а також їхніми родичами за походженням.

Принципи організаційно-правового механізму усиновлення:

1) кожна дитина має право на виховання в сім’ї;

2) пріоритетним є національне усиновлення;

3) міжнародне усиновлення розглядається як альтернатива тіль­ки тоді, коли були вичерпані всі можливості щодо передачі під опіку, піклування, на усиновлення чи виховання в сім’ї громадян України;

4) розв’язання всіх процедурних питань усиновлення дитини із додержанням чинного законодавства України;

5) заборона посередницької комерційної діяльності щодо усиновлення дітей; укладення з іноземними державами договорів про правову допомогу;

6) здійснення контролю за умовами утримання та виховання дітей у сім’ях іноземців. Рішення щодо усиновлення дитини поста­новляється в Україні тільки в судовому порядку.

Як випливає із загального поняття усиновлення (ст. 207 СК), ознаки усиновлення такі:

1) добровільність, тобто прийняття особи в сім’ю в порядку усиновлення не може відбуватися проти волі особи, про своє ба­жання прийняти особу в сім’ю усиновлювач повинен подати заяву (ст.

2) усиновлення - це дія, яка вказує на прийняття в сім’ю іншої особи, яка не перебуває у правовому відношенні батько-дитина;

3) внаслідок такого прийняття особа не просто стає членом сім’ї усиновлювача, а набуває правового статусу дитини з усіма наслідками, які випливають із факту біологічного походження;

4) проводиться в порядку, передбаченому законом;

5) провадиться в найвищих інтересах дитини (ч. 2 ст. 207 СК), під якими слід розуміти забезпечення умов, необхідних для повно­цінного фізичного, психічного і духовного розвитку дитини.

Суб'єкти відносин щодо усиновлення. Суб’єктами відносин щодо усиновлення є усиновлювачі; усиновлені.

Усиновлені. Відповідно до ст. 208 СК усиновленою може бути дитина. Згідно зі ст. 6 СК правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Тобто усиновлення, за правилом, відбувається щодо неповнолітніх дітей.

Новелою є те, що СК встановив можливість за виняткових обставин усиновлення повнолітньої особи (ст. 208). Таке усинов­лення можливе за умов:

1) особа є сиротою;

2) особа була позбавлена батьківського піклування.

Перелік виняткових обставин законодавець не наводить. Вод­ночас суд повинен брати до уваги сімейний стан усиновлювача, зок­рема відсутність у нього своїх дітей, можливість спільного проживан­ня з усиновленим, стан здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення (п. 2 ч. 2 ст. 208, ч. 4 ст. 224 СК). Слід зазначити, що закон не встановлює максимального віку особи, яка може бути усиновлена.

Усиновлювачі. До кола осіб, які виявили бажання стати уси- новлювачами і які подали заяву до органу опіки і піклування про взяття на облік, законом передбачаються певні вимоги, дотримання яких є гарантією забезпечення прав дітей, які передаються на уси­новлення.

Законодавець висуває до усиновлювачів певні вимоги (ст. 211 СК):

1) ними можуть бути тільки дієздатні особи, незалежно від статі не молодші двадцяти одного року, за винятком, коли усинов- лювач є родичем дитини. При цьому усиновлювач обов’язково по­винен бути старшим за дитину, яку він бажає усиновити, не менш як на п’ятнадцять років.

Що стосується норми щодо різниці у віці усиновлювача і уси­новленого, то не всі вчені поділяють позицію щодо її імперативного характеру, зокрема у випадках, коли це стосується усиновлення ди­тини мачухою або вітчимом, близькими родичами, за умови, що ди­тина знає, що усиновлювачі не є її рідними батьком і матір’ю, тощо. Тобто таким чином штучно звужується коло осіб, які могли би бути усиновлювачами. Тому доцільним було б надати можливість суду, враховуючи інтереси дитини, скорочувати різницю у віці;

2) усиновлювачами є подружжя, бо вважається, що інтересам дитини здебільшого відповідає виховання у сім’ї. Тому, за загаль­ним правилом, дві особи різної статі, якщо вони не перебувають у шлюбі між собою, не можуть усиновити дитину (ч. 4 ст. 211 СК). Проте за умови, що жінка і чоловік проживають однією сім’єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини.

З таким рішенням можна погодитися з певними застережен­нями. Навіть поділяючи точку зору стосовно того, що фактичне подружжя в соціологічному сенсі становить сім’ю і може забезпе­чити дитині таке саме виховання, як і особи, що перебувають у за­реєстрованому шлюбі, не можна забувати, що такий союз може розпастися в будь-яку мить, що може завдати дитині ще однієї тра­вми. Тому при розв’язанні цього питання суд повинен з’ясувати всі обставини справи, з’ясувавши насамперед головне - наскільки таке усиновлення буде відповідати інтересам дитини (В. Борисова);

3) якщо дитина має лише матір (батька), вона може бути уси­новлена її чоловіком (дружиною). Якщо дитина має лише матір, вона не може бути усиновлена чоловіком, з яким її мати не перебу­ває у шлюбі. Якщо дитина має лише батька, вона не може бути усиновлена жінкою, з якою він не перебуває у шлюбі;

4) якщо дитина має лише матір або лише батька, які у зв'язку з усиновленням втрачають правовий зв'язок з нею, усиновлювачем дитини може бути один чоловік або одна жінка.

Переважне право на усиновлення.

Основною перевагою для усиновлення є перевага громадянства. Тобто переважне право на усиновлення має особа, яка перебуває у громадянстві України, тобто у правовому зв'язку з Україною, набуто­му у передбаченому законом та міжнародними документами порядку (ст. 1 Закону України «Про громадянство» від 18.01.2001 р.).

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про охорону дитинст­ва» від 26.04.2001 р. усиновлення дитини, яка є громадянином України, іноземними громадянами провадиться, якщо було вичер­пано всі можливості щодо передачі під опіку, піклування, на уси­новлення чи виховання в сім'ї громадян України.

Відповідно до п. а ч. 2 ст. 20 Конвенції про права дитини держави-учасниці визначають, що усиновлення в іншій країні може розглядатися як альтернативний спосіб догляду за дитиною, якщо дитина не може бути передана на виховання в сім'ю, яка могла б забезпечити її виховання і усиновлення у своїй країні. У зв'язку з цим при бажанні усиновити одну і ту саму дитину громадянином України і іноземцем перевага буде надана першому.

Законом також встановлено право щодо переваги між інозе­мцями та особами без громадянства. Так, переважне право серед інших іноземних громадян на усиновлення дитини, яка є громадя­нином України, мають іноземні громадяни країн, які уклали міжна­родні договори з Україною про усиновлення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (ст. 24 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р.).

За наявності кількох осіб, які виявили бажання усиновити одну і ту саму дитину, переважне право на її усиновлення має громадянин України (ст. 213 СК):

1) у сім'ї якого виховується дитина;

2) який є чоловіком матері, дружиною батька дитини, яка усиновлюється;

3) який всиновлює кількох дітей, які є братами, сестрами;

4) який є родичем дитини;

5) подружжя.

Особи, які не можуть бути усиновлювачами.

До першої групи слід віднести осіб, які за станом свого здо­ров'я не можуть виконувати функції усиновлювачів:

1) особи, які обмежені в дієздатності;

2) визнані недієздатними;

3) перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологі­чному чи наркологічному диспансері;

4) зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами;

5) страждають на хвороби, перелік яких затверджується Мі­ністерством охорони здоров'я України (наприклад, туберкульоз, онкологічні захворювання тощо). Перелік хвороб, які виключають можливість бути усиновлювачем, визначається у зв'язку з тим, що за їх наявності особи, які претендують на усиновлення, не зможуть здійснити належне піклування та виховання дитини або ж взагалі перебування (контакт) з такою особою може становити небезпеку для самої усиновленої особи.

До другої групи належать особи, усиновлення якими не буде відповідати завданням усиновлення. Зокрема, це особи:

1) які в минулому припустилися серйозних порушень у своїх зобов'язаннях щодо виховання дітей, унаслідок чого були позбав­лені батьківських прав, і ці права на момент усиновлення не були поновлені;

2) які були усиновлювачами іншої дитини, але усиновлення було скасоване або визнане недійсним з їхньої вини. Тобто немож­ливість усиновлення виникає тільки тоді, коли підставою для ска­сування усиновлення чи визнання його недійсним виступала винна поведінка усиновлювача.

До третьої групи належать особи, які з інших об'єктивних причин не можуть бути усиновлювачами, а саме не можуть забез­печити дитині належні умови:

1) не мають постійного місця проживання. Місцем прожи­вання відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово;

2) не мають постійного заробітку (доходу).

3) є іноземцями, які не перебувають у шлюбі, крім випадків, коли іноземець є родичем дитини.

До четвертої групи слід віднести всіх інших осіб, інтереси яких суперечать інтересам дитини (наприклад, особи, що мають судимість за умисне вчинення злочину проти життя або здоров'я фізичної особи тощо). Тобто перелік обставин, за наявості яких особа не може бути усиновлювачем, не є вичерпним.

Усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі (ч. 3 ст. 211 СК). Мін'юст пропонує таку редакцію: «особи однієї статі не можуть усиновити одну і ту ж саму дитину».

Облік дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклуван­ня, і громадян, які бажають взяти їх на виховання. З метою обліку зазначених осіб, відповідно до Наказу Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту від 28.04.2007 р. № 1386, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 2007 р. за № 582/13849 «Про ведення Єдиного електронного банку даних дітей-сиріт, дітей, позбав­лених батьківського піклування, і громадян, які бажають взяти їх на виховання, та Єдиного електронного банку даних дітей, які опини­лись у складних життєвих обставинах» передбачено функціонування Єдиного електронного банку даних про дітей-сиріт, дітей, позбавле­них батьківського піклування, і громадян, які бажають взяти їх на виховання, який являє собою цілісну автоматизовану інформаційно- аналітичну систему збору матеріалів, сформованих на рівні сільської (селищної), районної (районної у місті), міської, обласної служб у спра­вах дітей, Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту, щодо дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, з метою удосконалення їх соціального захисту, підвищення ефективності діяль­ності центральних, місцевих органів виконавчої влади та органів місце­вого самоврядування в інтересах таких дітей, а також даних про грома­дян, які мають бажання взяти дітей на виховання в сім'ю.

2.