§ 5. Державний, самоврядований і громадський контроль за використанням та охороною земельних ресурсів

Земельне законодавство надає землевласникам та землекористувачам ши­рокі права щодо самостійного господарювання на землі. Однак, відповідно до ст. 41 Конституції, використання власності не повинно завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Контроль за використанням і охороною земель є однією із найважливіших функцій управління в галузі використання та охорони земель. Згідно з ст. 187 ЗКУ, він полягає у забезпеченні додержання органами державної влади, орга­нами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України. Аналіз чинного законодавства дає можливість виділити такі види контролю за використанням і охороною зе­мель: державний; самоврядний (такий, що здійснюється органами місцевого самоврядування); громадський.

Державний контроль за використанням і охороною земель здійснюється уповноваженими органами на додержання вимог земельного законодавства, забезпечення гарантій реалізації земельно-правових норм та законності у земельних відносинах. Він дозволяє не тільки виявляти і усувати наслідки зе­мельних правопорушень, а й застосовувати у необхідних випадках заходи від­повідальності. Цей контроль охоплює усі категорії земель незалежно від форм власності та видів землекористування і поширюється на всіх суб'єктів земельних відносин.

Відповідно до ст. 2 Закону «Про державний контроль за використанням та охороною земель» основними завданнями державного контролю за викорис­танням та охороною земель є: забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними осо­бами земельного законодавства; забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони та раціонального використання земель; запобігання порушенням законодавства у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення: забезпечення додержання власниками землі та землекористувачами стандартів і нормативів у сфері охорони та використання земель, запобігання забрудненню земель та зниженню родючості ґрунтів, погіршенню стану рослинного і тваринного світу, йодних та інших природних ресурсів.

Основними принципами здійснення державного контролю є: забезпечення раціонального використання та охорони земель як основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави; пріоритет вимог екологічної безпеки у використанні земельних ресурсів над економічними інтересами; повне відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю внаслідок по­рушення земельного законодавства; поєднання заходів економічного стиму­лювання і відповідальності у сфері використання та охорони земель. Органами, що здійснюють державний контроль за використанням і охороною земель, є Держземагентство України, Мінприроди України та інші спеціально уповно­важені державні органи.

Самоврядний контроль за використанням і охороною земель - це діяль­ність сільських, селищних, міських, районних і обласних рад, яка спрямована на додержання вимог земельного законодавства, забезпечення гарантій реалізації земельно-правових норм і утвердження законності в земельних відносинах. Органи місцевого самоврядування не є державними, однак мають значний обсяг повноважень у галузі здійснення контролю за використанням і охороною земель.

Сільські, селищні, міські ради безпосередньо не здійснюють контроль за використанням та охороною земель. Водночас вони мають повноваження, які опосередковано дозволяютьїм контролювати земельні відносини на відповідних територіях. Відповідно до Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», до компетенції зазначених рад належить: вирішення питань регулювання земель­них відносин; затвердження відповідно до закону ставок земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності відпо­відних територіальних громад; надання дозволів на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення, а також їх скасування; прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого зна- ченнята іншихтериторій, які підлягаютьособливій охороні; внесення пропозицій до відповідних державних органів про визнання природних та інших об'єктів, що мають екологічну, історичну, культурну чи наукову цінність, пам'ятками природи, історії або культури, які охороняються законом; надання-згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об'єктів, сфера екологічного впливу діяльності яких включає згідно з діючими нормативами відповідну те­риторію; прийняття рішень з питань адміністративно-територіального устрою; затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації тощо.

Районні та обласні ради вирішують загальні питання регулювання земельних відносин, віднесені до їх відання, делегуючи повноваження безпосереднього контролю за використанням і охороною земель відповідним місцевим держав­ним адміністраціям. Зокрема, останні у встановленому законом порядку готують питання про визначення території, вилучення (викуп) та надання земельних ділянок для містобудівних потреб, визначених містобудівною документацією. До таких повноважень також належить надання висновків по проектах місцевих містобудівних програм відповідних адміністративно-територіальних одиниць, що затверджуються сільськими, селищними, міськими радами, координація на відповідній території діяльності місцевих землевпорядних органів, видаючи відповідно дозаконодавства забудовникам архітектурно-планувальні завдання і технічні умови на проектування, будівництво, реконструкцію будинків і споруд, впорядкування територій та дають дозвіл на проведення цих робіт. Законодав­ство передбачає можливість залучення осіб, які володіють знаннями у галузі земельного законодавства і мають досвід роботи у сфері охорони природного середовища, як громадських інспекторів.

Громадський контроль за використанням та охороною земель, згідно з ст. 190 ЗКУ, здійснюється громадськими інспекторами, які призначаються від­повідними органами місцевого самоврядування і діють на підставі положення, затвердженого центральним органом виконавчої влади по земельних ресурсах. Відповідно до Положення про громадських інспекторів з охорони довкілля, за­твердженого наказом Мінекоресурсів України № 88 від 27 лютого 2002 року, громадські інспектори призначаються Головним державним інспектором України з охорони навколишнього природного середовища і головними державними інспекторами з охорони відповідних територій після проходження співбесіди відповідно з керівниками структурних підрозділів органу Мінприроди України та виявлення претендентом знань з основ природоохоронного законодавства.

Громадські інспектори виконують свою роботу на громадських засадах, без звільнення з основної роботи і без додаткової оплати праці.

Громадський контроль за використанням та охороною земель здійснюють також громадські формування. Так, Закон «Про охорону навколишнього при­родного середовища» гарантує право громадян об'єднуватися у громадські природоохоронні організації та брати участь у громадських екологічних експер­тизах. Громадські природоохоронні об'єднання у рамках здійснення контролю за використанням і охороною земель мають право: розробляти і пропагувати свої природоохоронні програми; утворювати громадські фонди охорони природи; виконувати роботи по охороні та відтворенню природних ресурсів, збережен­ня і поліпшення стану навколишнього природного середовища; брати участь у проведенні спеціально уповноваженими державними органами управління у галузі охорони довкілля перевірок виконання підприємствами, установами та організаціями природоохоронних планів і заходів; проводити громадську екологічну експертизу, обнародувати її результати та передавати їх органам, уповноваженим приймати рішення; вільного доступу до екологічної інформації; виступати з ініціативою проведення республіканського та місцевого референду­мів з питань, пов'язаних з охороною довкілля, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки; вносити до відповідних органів пропозиції про організацію територіїта об'єктів природно-заповідного фонду; подавати до суду позови про відшкодування шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, у т. ч. здоров'ю і майну громадян та громадських об'єднань; брати участь у неурядових міжнародних організаціях, з питань охорони навколишнього середовища тощо.

Моніторинг земель дістав закріплення у ст.

Моніторинг земель є складовою частиною моніторингу навколишнього при­родного середовища і становить систему спостереження за станом земельного фонду нашої країни, у т. ч. земель, розташованих у зонах радіоактивного забруд­нення з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів.

Моніторинг складається з систематичних спостережень за станом земель (агрохімічна паспортизація земельних ділянок, зйомка, обстеження і вишуку­вання), виявлення у ньому змін, а також проведення оцінки: стану використання земельних ділянок; процесів, пов'язаних із змінами родючості ґрунтів (розвиток водної і вітрової ерозії, втрата гумусу, погіршення структури ґрунту, заболочен­ня і засолення), заростання сільськогосподарських угідь, забруднення земель пестицидами, важкими металами, радіонуклідами та іншими токсичними ре­човинами; стану берегових ліній річок, морів, озер, заток, водосховищ, лиманів, гідротехнічних споруд; процесів, пов'язаних з утворенням ярів, зсувів, сел ьовими потоками, землетрусами, карстовими, кріогенними та іншими явищами; стану земель населених пунктів, територій, зайнятих нафтогазодобувними об'єктами, очисними спорудами, гноєсховищами, складами паливно-мастильних матеріа­лів, добрив, стоянками автотранспорту, захоронениям токсичних промислових відходів і радіоактивних матеріалів, а також іншими промисловими об'єктами.

Спостереження залежно від строку та періодичності їх проведення поді­ляються на базові (вихідні, що фіксують стан об'єкта спостережень на момент початку ведення моніторингу земель), періодичні (через рік і більше) та опера­тивні (фіксують поточні зміни). Проведення моніторингу земель здійснюється у такому порядку: виконання спеціальних зйомок і обстежень земель; виявлення негативних факторів, вплив яких потребує здійснення контролю; оцінка, прогноз, запобігання впливу негативних процесів.

Інформація, одержана у процесі ведення спостережень за станом земель, узагальнюється по районах, містах, областях, APK, а також по окремих природних комплексах і передається пунктам збору автоматизованої інформаційної системи обласних, Київського і Севастопольського міських головнихуправлінь земельних ресурсів. За результатами оцінки стану земельного фонду складаються звіти, прогнози та рекомендації, які подаються до місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування для вжиття заходів до запобігання і ліквідації наслідків негативних процесів.

Державна система екологічного моніторингу-це інтегрована інформаційна система, що має здійснювати збирання, збереження та оброблення екологічної інформації з метою відомчої та комплексної оцінки та прогнозування стану природних середовищ, біоти та умов життєдіяльності, вироблення обґрунто­ваних рекомендацій щодо прийняття ефективних соціальних, економічних та екологічних рішень на всіх рівнях виконавчої влади, вдосконалення відповідних законодавчих актів, а також виконання зобов'язань України за міжнародними екологічними угодами, програмами та проектами. На відміну від контролю за використанням і охороною земель, що є управлінською діяльністю у цій сфері, моніторинг земель передбачає збирання, узагальнення, оцінку і передачу ін­формації про стан земель і пов'язані з ними зміни.