ПОЗАДОГОВІРНА (ДЕЛІКТНА) ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Позадоговірна відповідальність настає за відсутності договірних від­носин між учасниками і внаслідок порушення абсолютного права потер­пілої особи, яким в аналізованій сфері буде право на медичну допомогу.

Умовами настання позадоговірної цивільно-правової відповідаль­ності є такі:

— наявність протиправної поведінки правопорушника;

— наявність шкоди;

— наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою і шкодою;

— наявність вини.

Протиправна поведінка заподіювача шкоди. У деліктних право­відносинах у сфері надання медичної допомоги протиправна поведінка спрямована на порушення суб’єктивного особистого немайнового права особи, яке має абсолютний характер, — права на медичну допомогу. У сфері надання медичної допомоги протиправними слід вважати дії медичного працівника, які не відповідають законодавству у сфері охорони здоров’я, зокрема стандартам у сфері охорони здоров’я та нормативним актам локального характеру. Крім того, протиправ­ними можуть визнаватись також дії медичного працівника, які не від­повідають сучасним науково обґрунтованим вимогам, які стосуються процесу надання медичної допомоги при певному захворюванні.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Основ, обов’язком лікуючого лікаря є своє­часне і кваліфіковане обстеження та лікування пацієнта. У п. «а» ч. 1 ст. 78 Основ передбачено обов’язок медичних і фармацевтич­них працівників надавати своєчасну та кваліфіковану медичну і лі­карську допомогу. Тому в разі порушення медичним працівником суб’єктивного цивільного права пацієнта на медичну допомогу, яке полягатиме в порушенні ним стандартів та інших нормативних актів у сфері охорони здоров’я, вважатиметься, що окреслений суб’єкт діє протиправно.

Протиправні дії заподіювача шкоди можуть виявлятись як у формі дії, так і у формі бездіяльності.

Шкода. Ще одним обов’язковим елементом складу цивільного правопорушення є наявність заподіяної шкоди.

— Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивіль­них і кримінальних справ від 04.10.2017 р. (справа № 754/8692/16-ц)^[5]: «Отже, до шкоди здоров’ю, яка заподіяна при здійсненні медичних втручань, можна віднести: тілесні ушкодження, які полягають у по­рушенні анатомічної цілісності органів і тканин або їх фізіологічних функцій; виникнення супутнього основному захворюванню пацієн­та, послідовно розвинутого хворобливого процесу або патологічного стану, що залишають після зникнення (видужання) стійкі наслідки ушкодження у вигляді спотворення зовнішнього вигляду частин тіла, порушення функцій органів чи їх систем; зараження невиліковною хво­робою чи хворобою, яка потребує тимчасової або постійної ізоляції від суспільства; безповоротно згаяну можливість вилікування хворого, а також розвиток психічного захворювання, що виникло у результаті медичного втручання».

Важливо пам'ятати:

1) відповідно до ч.

Згідно з роз’ясненнями, наведеними в п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивіль­них справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 р. № 6^[6], у випадку смерті потерпілого організація або громадянин, відповідальні за заподіяння шкоди, зобов’язані відшкодувати ви­трати на поховання (у тому числі на ритуальні послуги та обряди) тій особі, яка понесла ці витрати, тому вимогу про стягнення ви­трат на поховання можуть пред’явити як особи, які мають право на відшкодування шкоди у зв’язку зі смертю годувальника, так і сторонні потерпілому громадяни та організації, які фактично по­несли ці витрати. Аналогічною є позиція Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, який в Узагальненні судової практики розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки у 2010 — 2011 рр. від 30.03.2012 р.^[7], вказує на правильне застосування норм матеріального права Кіцманським районним судом Чернівецької області, який у рішенні від 25.02.2010 р. встановив: «є документаль­но підтвердженими, обґрунтованими та такими, що підлягають відшкодуванню, витрати, понесені К.

Проте Касаційний цивільний суд Верховного Суду у справі ВС/ КЦС № 554/1793/15-ц від 19.03.2018 р.^[8] зазначив, що аналіз нор­ми ст. 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» дає підстави для висновку про те, що апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову в частині стягнення витрат на про­ведення поминальних обідів, які проводяться після поховання, оскільки зазначені витрати не підлягають відшкодуванню, згідно з вимогами закону.

До витрат на поховання належать: 1) витрати на ритуальні послуги:

а) витрати на облаштування могили; б) витрати на бальзамування тіла;

2) витрати на предмети ритуальної належності: а) витрати на атрибути поховання; б) витрати на атрибути щодо могили (колумбарної ніші);

2) відповідно до ч. 1 ст. 1201 ЦК України, особа, яка завдала шко­ди смертю потерпілого, зобов’язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на спорудження надгробного пам’ятника, ці витрати. Витрати на виготовлення пам’ятників і огорож визначаються виходячи з їх фактичної вартості, але сума таких витрат не повинна перевищувати граничну вартість стандартних пам’ятників і огорож у цій місцевості. На практиці співвідношення фактичної вартості витрат не корелює зі стандартною вартістю пам’ятників у конкретній місцевості. Тож при відшкодуванні витрат необхідно належно обґрунтовувати розмір, до­водячи, що надгробний пам’ятник буде виготовлений зі стандартних матеріалів і не міститиме предметів розкоші, у тому числі в елементах декору. На підтвердження позиції варто навести ілюстративний приклад із судової практики. У своєму рішенні від 14.12.2017 р. Чернігівський районний суд Чернігівської області зазначив: «На підтвердження по­несених позивачем витрат на спорудження надгробного пам’ятника надано такі докази: копію Свідоцтва про державну реєстрацію фізич­ної особи — підприємця ОСОБА_7, копію свідоцтва платника єдиного податку ОСОБА_7, копію товарного чека № 1258 від 27.09.2017 р., виданого ФОН ОСОБА_7 на суму 14 920 грн.

3) відповідно до ч. 1 ст. 1200 ЦК України, у разі смерті потерпі­лого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одер­жання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується дитині до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту — до закінчення навчання, але не більше як до досягнення ним двадцяти трьох років) (п. 1 ч. 1 ст. 1200 ЦК України). У ст. 1200 ЦК України передбачено, що дитині до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту — до закін­чення навчання, але не більше як до досягнення ним двадцяти трьох років) шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. Враховуючи те, що ст. 1200 ЦК України не передбачає порядку обчислення середньомісячно­го доходу, тому, користуючись ст. 8 ЦК України, при обчисленні середньомісячного доходу слід керуватись положенням абз. 2 ч. 1 ст. 1197 ЦК України, згідно з яким середньомісячний заробіток (до­хід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров'я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я. Якщо середньомісячний заробіток (дохід) по­терпілого є меншим від п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати. Правильність такого підходу до обчислення розміру відшкодування підтверджує відповідна судова практика національних судів.

— Ухвала Апеляційного суду Житомирської області від 17.12.2015 р. (справа № 274/1297/15-ц)^[9]: «З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_10 працював у TOB «Агро-сем» з 6 травня 2014 року по 1 грудня 2014 року та його середній заробіток за три місяці перед звільненням становив 1618 грн. 37 коп. З 8 грудня 2014 року перебував на обліку у центрі зайнятості. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог щодо відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника. При цьому суд першої інстанції правильно виходив з того, середньомісячний заробі­ток (дохід) потерпілого розраховується за правилами, встановленими cm. 1197 ЦК України, якою передбачено, що середньомісячний заробі­ток (дохід) обчислюється за дванадцять або за три останні кален­дарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров’я або втраті працездатності. Якщо потерпілий на момент завдання йому шкоди не працював, його середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється виходячи з його заробітку до звільнення або звичайного розміру заро­бітної плати працівника його кваліфікації у цій місцевості»;

4) крім того: а) стягнення додаткових витрат потерпілого може бути проведено й на майбутній час у межах строків, визначених у висновку судово-медичної експертизи; б) розмір витрат на ліки, лікування, про­тезування (крім протезів із дорогоцінних металів), предмети догляду за потерпілим визначається на підставі виданих лікарями рецептів, довідок або рахунків про їх вартість; в) ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках), потребу в додаткових видах допомоги ви­значає судово-медична експертиза;

5) аналіз національної судової практики дає підстави зробити ще кілька практичних зауваг з відповідною ілюстрацією:

а) витрати позивача на лікування травми незалежно від тривалості та методів лікування є майновою шкодою, якої він зазнав внаслідок ушкодження здоров'я від дій відповідача.

— Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивіль­них і кримінальних справ від 19.10.2016 р. (справа № 1019/1753/12)^[10]: «Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено згідно з вимогами ст. 212 ЦПК України, суди правильно застосували положення ст. 1166 та 1195 ЦК України від­повідно до змісту спірних правовідносин, встановили в діях ОСОБА_7 склад цивільного правопорушення із завдання шкоди позивачу ушкоджен­ням здоров’я та обгрунтовано виходили при вирішенні спору із того, що понесені ОСОБА_6 витрати на лікування травми незалежно від її тривалості та методів лікування є майновою шкодою, завданою не­правомірними діями відповідача».

Проте слід пам'ятати, що при формуванні компонента витрат — втра­тити на лікарські засоби, слід довести, що: 1) лікарські засоби призначені медичним працівником; 2) застосування лікарських засобів пов'язано саме із захворюванням, щодо якого пацієнт звертався за медичною до­помогою, та ятрогенним захворюванням, яке виникло внаслідок надання такої допомоги.

— Ухвала Апеляційного суду Миколаївської області від 22.03.2016 р. (справа № 483/2088/15-ц)^[11]: «... чеки, які містяться в матеріа­лах справи, не свідчать про те, що медикаменти, зазначені у них, були придбані за призначенням лікаря, та позивачем не надано суду доказів того, що призначення цих медикаментів і загострен­ня хронічного захворювання виникло внаслідок неправомірних дій відповідачки 29 травня 2015 р.».

— П останова Апеляційного суду Запорізької області від 30.01.2018 р. (справа № 22-ц/778/641/18)^[12]: « як довідка центру первинної медико-санітарної допомоги № 1 Мелітопольської міськради, так і довідка Мелітопольської центральної районної лікарні, а також довідка амбулаторії загальної практики сімейної медицини с. Костянтинівка містять відомості про те, що призна­чення лікарських препаратів були пов’язані з наслідками важкої ЧМТ, а процедурні призначення містять препарати, які є необхід­ними для лікування. Позивачем також надані та не спростовані відповідачем численні медичні документи та висновки, рахунок про придбання медичних препаратів і товарів для лікування, які не оспорені відповідачем і жодних підстав для сумніву в їх недо- стовірності не викликають». В ухвалі Апеляційного суду Сумської області від 03.04.2013 р. (справа № 1804/3377/12) зазначено: « посилання позивача на те, що суд безпідставно відмовив йому у стягненні витрат у сумі 594 грн. на придбання бензину для поїздки на обстеження до обласної лікарні в м. Суми, оскільки йому слід було пересвідчитись, наскільки небезпечні отримані ним тілесні ушкодження для його здоров’я, є безпідставними, оскільки, згідно з медичною документацією, медичних показань до такого обстеження з погляду лікуючих лікарів не було, направлявся він на таке обстеження за його ініціативою, а його поїздка на об­стеження за власний рахунок автомобілем лікарні не є підставою для такого відшкодування».

— Ухвала Апеляційного суду Сумської області від 03.04.2013 р. (справа № 1804/3377/12)^[13]: « посилання позивача на те, що суд безпідставно відмовив йому у стягненні витрат в сумі 594 грн. на придбання бензину для поїздки на обстеження до обласної лікарні в м. Суми, оскільки йому слід було пересвідчитись, наскільки небез­печні отримані ним тілесні ушкодження для його здоров’я, є без­підставними, оскільки, згідно з медичною документацією, медичних показань до такого обстеження з погляду лікуючих лікарів не було, направлявся він на таке обстеження за власною ініціативою, а його поїздка на обстеження за власний рахунок автомобілем лікарні не є підставою для такого відшкодування»;

б) майнова шкода може полягати в понесенні витрат на проїзд до за­кладу охорони здоров'я.

— Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгля­ду цивільних і кримінальних справ від 14.05.2014 р. (справа № 6-38119св13)^[14]: «Задовольняючи частково позов, суд першої інстан­ції, посилаючись на положення ст. 1166, 1172 та 1195 ЦК України, виходив із того, що позивачу з вини лікаря-стоматолога ОСОБА_4, який перебував у трудових відносинах з ЦМЛ м. Армянська, під час виконання ним своїх трудових обов’язків завдана майнова шкода у вигляді понесених позивачем витрат на придбання медикаментів та проїзду до лікувальної установи, тому з відповідача підлягає стягненню майнова шкода в розмірі 1303 грн. 98 коп. та моральна шкода в розмірі 20 000 грн.»;

в) майнова шкода може полягати у втраченому заробітку (доході) внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності фізичної особи через заподіяння шкоди каліцтвом або іншим ушкоджен­ням її здоров'я (ч. 1 ст. 1195 ЦК України).

Для такого відшкодування не матиме значення, чи працювала особа на момент заподіяння шкоди. У ч. 2 ст. 1195 ЦК України передбачено, що в разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, роз­мір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

— Ухвала Апеляційного суду Сумської області від 03.04.2013 р. (справа № 1804/3377/12)^[15]: «Отже, зі змісту цієї норми вбачається, що шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або інтим ушкодженням здоров’я, складається з втраченого заробітку (доходу), додат­кових витрат, викликаних необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Тобто будь-які витрати, які стягуються на користь потерпілого на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язані з лікуванням та за­ходами, спрямованими на відновлення здоров’я. Зазначена норма закону не пов’язує можливість отримання такого відшкодування з фактом працевлаштування потерпілого, а, навпаки, ч. 2 ст. 1195 ЦК України є спеціальною нормою для регулювання спірних право­відносин у тому випадку, коли потерпілий на момент ушкодження здоров’я не працював».

Особливості відшкодування моральної шкоди. У разі пору­шення права пацієнта на медичну допомогу йому може бути заподіяна моральна шкода. Також моральна шкода може бути заподіяна членам сім’ї пацієнта, якщо в результаті надання медичної допомоги настала смерть пацієнта.

Моральна шкода може полягати, зокрема, у:

— фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

— у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів.

— Постанова Верховного Суду України від 11.03.2015 р. (спра­ва № 6-208ЦСІ4)^[16]: «Суд зробив правовий висновок про те, що за змістом ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, може бути відшкодована однора­зово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дру­жині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім’єю. У зазначеній нормі по­няття «діти» вжито в розумінні кровної спорідненості з померлим, оскільки особа не набуває особливого правового статусу, пов’язаного з її неповноліттям, а серед найближчих до померлого осіб отримує право на відшкодування моральної шкоди, яке не пов’язане із віком особи. Право на відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю особи, виникає у чоловіка (дружини), батьків (усиновлювачів), дітей (усиновлених), а також осіб, які проживали з нею однією сім’єю, з моменту смерті цієї особи».

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в ін­ший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди ви­значається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розум­ності та справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду Украї­ни «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» № 4 від 31.03.1995 р.^[17], розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можли­вості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження пре­стижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне — за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого — спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Психологічна експертиза. В арсеналі адвоката, який працює над медичною справою, існує такий інструмент, як психологічна екс­пертиза. Відповідно до п. 6.6. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 р. № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України № 1950/5) (далі — Інструкція), перед експертом, який проводить психологічну експертизу, може бути поставлено, зокрема, такі запитання:

1. Чи є ситуація, що досліджується за справою, психотравмувальною для особи (прізвище, ім'я та по батькові)? Якщо так, то чи завдані особі (прізвище, ім'я та по батькові) страждання (моральна шкода)?

2. Чи спричинені особі (прізвище, ім'я та по батькові) страждання (моральна шкода) за умов ситуації (зазначаються умови ситуації), що досліджуються у справі?

3. Якщо особі (прізвище, ім'я та по батькові) завдані страждання (моральна шкода), який можливий розмір становить грошова компенсація за завдані страждання (моральну шкоду)?

Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України «Про судову експертизу», методики проведення судових експертиз (крім судово-медичних та су­дово-психіатричних) підлягають атестації та державній реєстрації в по­рядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. До 29.01.2016 р. в Україні була чинною Методика встановлення заподіяння моральної шкоди та метод оцінки розміру спричинених страждань (розробник О. М. Ерделевський). Зазначена Методика дає змогу визначати гро­шовий еквівалент заподіяної фізичній особі моральної шкоди. Про­те 29.01.2016 р. було прийнято рішення про виключення зазначеної Методики з державного реєстру.

Відповідно до п. 1.4. Інструкції, під час проведення експертиз (експертних досліджень) з метою виконання певного експертного за­вдання експертами застосовуються відповідні методи дослідження, методики проведення судових експертиз, а також нормативно-правові акти та нормативні документи (міжнародні, національні та галузеві стандарти, технічні умови, правила, норми, положення, інструкції, рекомендації, переліки, настановчі документи Держспоживстандарту України), а також чинні республіканські стандарти колишньої УРСР та державні класифікатори, галузеві стандарти та технічні умови ко­лишнього СРСР, науково-технічна, довідкова література, програмні продукти тощо.

З'ясовуючи можливість використання експертами при проведен­ні судово-психологічної експертизи Методики встановлення запо­діяння моральної шкоди О. М. Ерделевського, слід звернути увагу на лист Міністерства юстиції України (лист № 3371/ПІ-К-103/11.4.1 від 31.01.2018 р.)^[18], в якому йдеться про таке: «Експертом може вико­ристовуватися рекомендована науково-технічна література та до­відкова література з Переліку рекомендованої науково-технічної та довідкової літератури, що використовується під час проведення судових експертиз, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 30.07.2010 р. № 1722/5, інші інформаційні джерела (п. 4.14 Інструкції)».

Крім того, згідно з рішення Координаційної ради з проблем судової експертизи при Міністерстві юстиції України від 29.01.2016 р., Методи­ку встановлення заподіяння моральної шкоди та метод оцінки розміру компенсації спричинених моральних страждань (Методика О. М. Ерде- левського) було внесено до Переліку рекомендованої науково-технічної та довідкової літератури, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 30.07.2010 р. № 1722/5. Про правомірність використання окресленої Методики встановлення заподіяння моральної шкоди свід­чить й аналіз судової практики національних судів, зокрема як приклад можна навести цивільну справу № 301/1853/15-ц, при розгляді якої суди трьох інстанцій визнали правомірним використання Методики О. М. Ерделевського.

— Рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 06.06.2016 р. (справа № 301/1853/15-ц)^[19]: «Суд також вважає безпідставним посилання представника відповідача на те, що ви­сновок експерта № 4170 від 14.04.2016 р. є неналежним доказом, оскільки Грунтується на ІНФОРМАЦІЯ/ яка, відповідно до ст. 8 Закону України «Про судову експертизу», не може застосовува­тися при проведенні експертизи виходячи з наступного. Згідно з письмовими роз’ясненнями до висновку експерта, наданого в листі № 3168 від 24.05.2016 р., за рішенням Координаційної ради з проблем судової експертизи від 29.01.2016 р. «ІНФОРМАЦІЯ_1», яка роз­роблена ОСОБА_9, була знята з Реєстру та перенесена до Переліку рекомендованої науково-технічної та довідкової літератури, що ви­користовується під час проведення судових експертиз, затверджених наказом Мін’юсту від 30.07.2010 р. № 1722/5 (а. с. 122). За таких обставин використання зазначеної методики не суперечить вимогам Закону України «Про судову експертизу» та відповідає вимогам п. 1.4 «Інструкції про призначення та проведення судових експер­тиз та експертних досліджень», затвердженої наказом Мін’юсту від 08.10.1998 р. № 53/5 (у чинній редакції). З висновку експертизи № 4170 від 14.04.2016 р. вбачається, що під час проведення експер­тизи була використана низка методик та нормативних документів, у тому числі й «ІНФОРМАЦІЯ—!», яка розроблена ОСОБА_9, що не є заборонено і не свідчить про неналежність висновку експертизи як доказу, який оцінюється судом за правилами, встановленими ст. 212 ЦПК України».

— Ухвала Апеляційного суду Закарпатської області від 12.09.2016 р. (справа № 301/1853/15-ц)^[20]: «У зв’язку із запере­ченням стороною відповідача правомірності використання судовим експертом при проведенні судово-психологічної експертизи Мето­дики О. М. Ерделевського як знятої з Реєстру методик проведення судових експертиз, суд одержав роз’яснення ЛНДІСЕ від 24.05.2016 за вих. № 3168, що Методика встановлення заподіяння моральної шкоди та метод оцінки розміру компенсації спричинених страждань, розроблена О. М. Ерделевським, за рішенням Координаційної ради з проблем судової експертизи від 29.01.2016 р. була знята з Реє­стру та перенесена до Переліку рекомендованої науково-технічної та довідкової літератури, що використовується під час проведення судових експертиз, а визначення способу проведення експертизи (вибір методики, методу дослідження) належить до компетенції експерта».

— Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивіль­них і кримінальних справ від 19.01.2017 р. (справа № 301/1853/15-ц)^[21]: «Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що висновок судово- психологічної експертизи від 14.04.2016 р. № 4170 є неналежним та не­допустимим доказом у справі, є безпідставним, оскільки використання методики, на якій Грунтується зазначений висновок, не суперечить ви­могам Закону України «Про судову експертизу» та відповідає вимогам п. 1.4 «Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 р. № 53/5. Крім того, зазначений вис­новок був оцінений судами в сукупності з іншими доказами у справі і не суперечить останнім».

Причинний зв’язок. Причинний зв’язок у цивільному праві — це об’єктивний зв’язок між протиправними діяннями і шкодою, за яко­го діяння є безпосередньою причиною шкоди, що настала. Причина породжує свій наслідок, якщо вона є прямою і безпосередньою: матиме юридичний наслідок для особи, яка завдала шкоди. Якщо наслідок з причиною у непрямому зв'язку, то причинний зв'язок взагалі від­сутній: не матиме юридичного наслідку для особи, яка завдала шкоди, крім як звільнення від деліктної відповідальності. При з'ясуванні пи­тання про наявність причинного зв'язку національною судовою прак­тикою обрано позицію про необхідність встановлення безпосереднього причинного зв'язку. У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про від­шкодування шкоди»^[22] від 27.03.1992 р. № 6 зазначено, що, «розгля­даючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв’язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини».

Причинний зв'язок має дві складові:

1) медичний (технічний) аспект, за якого встановлюються правиль­ність дій відповідно до стандартів у сфері охорони здоров'я, норматив­них документів локального характеру і доказової медицини. Цей аспект належить до повноважень судових експертів;

2) юридичний (нормативний) аспект, за якого встановлюється склад кримінального чи цивільного правопорушення. Цей аспект належить виключно до повноваження суду.

— Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду ци­вільних і кримінальних справ від 21.10.2015 р. (справа № 5-2024км15)^[23]: « перевіривши висновки судово-медичних експертиз з цього при­воду, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду про те, що встановлення причинно-наслідкового зв’язку між недоліками у на­данні медичної допомоги ОСОБА_8 з боку лікаря ОСОБА_7, що знайшли підтвердження у всіх проведених у справі висновках судово-медичних експертиз, та причиною настання смерті потерпілої, яку також підтверджено висновками цих експертиз та ніким не оспорюється, відноситься до об’єктивної сторони злочину і встановлюється лише судом на підставі зібраних у справі та досліджених у судовому за­сіданні доказів.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано визнав, що при проведенні судово-медичних експертиз експерти вийшли за межі своєї компетенції щодо встановлення причинно-наслідкового зв’язку між діями/ бездіяльністю ОСОБА_7 та настанням смерті потерпілої ОСОБА_8, зокрема й тих, які підтвердили наявність такого зв’язку (висновки № 148 від 27.10.2010 р. та № 318/12 від 27.10.2010 р.) чи заперечували можливість його встановлення (висновки № 157 від 14.10.2011 р. та № 96-КЕ/2013/пп від 29.07.2013 р.)».

Вина. Ще одним елементом складу цивільного правопорушення є вина. Ключовим моментом при визначенні вини чи невинуватості особи є ступінь дбайливості та обачності делінквента. У деліктних зобов’язаннях наукою цивільного права сформульовано презумпцію вини заподіювала шкоди. Згідно із зазначеною презумпцією вина заподіювала шкоди презюмується, доки він не доведе свою невинува­тість. Зазначена презумпція знайшла своє відображення й у відповідній судовій практиці.

— Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивіль­них і кримінальних справ від 09.11.2016 р. (справа № 438/413/14)^[24]: «У березні 2014 року ОСОБА3, ОСОБА_4 звернулися до суду із за­значеним позовом, в якому зазначали, що IHФОРМАЦІЯ_1 їхній син ОСОБА_7 потрапив у дорожньо-транспортну пригоду. На місце пригоди виїхала машина швидкої медичної допомоги на чолі з фель­дшером Ходорівської районної лікарні ОСОБА_5, яка доставила потерпілого до Ходорівської районної лікарні, де його було передано лікарю-хірургу ОСОБА_6, що був лікуючим лікарем їхнього сина. Того ж дня ОСОБА_7 помер. Відповідно до даних лікарського свідоцтва про смерть № 65, причинами смерті ОСОБА_7 стали: травматичний шок та множинні травми тіла, завдані ДТП. Медична допомога ОСОБА_7 була надана несвоєчасно, не в повному обсязі, що загострило перебіг розвитку посттравматичних наслідків, сприяло трансформації шоку з первинної у вторинну стадію, розвитку геморагічного шоку, а далі — спричинило смерть сина. Посилаючись на те, що їм завдано моральну шкоду у зв’язку із смертю сина, просили задовольнити позов.

Крім того, суд не звернув уваги на те, що у деліктних правовід­носинах діє презумпція вини заподіювана шкоди, згідно з якою вина презюмуетъся, якщо заподіювач не доведе відсутності своєї вини. З огляду на наведене та з урахуванням визначеними цивмъним проце­суальним законодавством принципів змагалъності та диспозитивності цивыъного процесу, саме на відповідача покладено обов’язок доведення відсутності його вини у заподіянні шкоди позивачу».

2.2.