ПЕРЕДМОВА

У політико-правових умовах медичної реформи юридичні знання стають гостро необхідними при провадженні медичної практики, нові виклики щодо захисту прав людини у сфері надання медичної допо­моги породжують необхідність підвищення рівня правової обізнаності правників.

Зростання зацікавленості щодо царини медичного права в адвокат­ській спільноті породила створення при Національній асоціації адвокатів України Комітету медичного і фармацевтичного права та біоетики 5 серп­ня 2017 року. Дедалі більше адвокатів обирають медичне право своєю спеціалізацією, а тому розширюється коло фахівців, які потребують поглиблених спеціалізованих знань.

Право на медичну допомогу є одним із визначальних серед невід’ємних і непорушних прав, якими наділена кожна людина. Зазначене право зна­йшло своє відображення не тільки в нормах Конституції України, Ци­вільного кодексу України, але й у багатьох інших законах і підзаконних нормативно-правових актах, численних міжнародних і регіональних стан­дартах, що свідчить про його особливу важливість. Відомий латинський імператив «primum non nocere» («найперше — не зашкодь!») не завжди може бути дотриманий у процесі надання медичної допомоги пацієнтові, як і надання медичної допомоги не завжди може завершуватись результа­том, якого очікував пацієнт. Тож, як і будь-яка інша можливість, право людини на медичну допомогу може бути об’єктом посягань. Ненадання або неналежне надання медичної допомоги може мати своїм наслідком ка­ліцтво, інше ушкодження здоров’я, заподіяння матеріальної чи моральної шкоди або ж навіть смерть. За таких обставин у дію вступатиме механізм юридичної відповідальності.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що ефективна судова система відповідно до вимог ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод може, а за певних обста­вин — повинна, включати застосування кримінального законодавства. Проте, якщо порушення права на життя чи фізичну недоторканність не здійснюється навмисно, позитивне зобов’язання за ст. 2 цієї Конвен­ції щодо створення ефективної судової системи не обов’язково вимагає надання кримінально-правового засобу юридичного захисту в кожному випадку (рішення у справі «Шиліх проти Словенії» (2009)). Отож, роль цивільно-правових алгоритмів у захисті прав у сфері охорони здоров’я, зокрема права на медичну допомогу, важко переоцінити.

У Рекомендаціях Комітету міністрів Ради Європи країнам-членам стосовно управління безпекою пацієнтів і запобігання небажаним явищам у сфері охорони здоров’я (2006) зазначено, що безпека пацієнтів — це філософія, покладена в основу поліпшення якості, тому Рада Європи рекомендує урядам країн-членів гарантувати, аби безпека пацієнтів стала наріжним каменем усіх відповідних стратегій у сфері охорони здоров’я. Рада Європи визначає, що хоча люди припускаються помилок у всіх сферах діяльності, однак на помилках можна вчитися і запобігати їх повторенню, а медичні працівники та медичні організації, які досягли високого рівня безпеки, мають потенціал визнавати помилки та вчитись на них. З огляду на ризиковий характер надання медичної допомоги, не завжди можна досягнути бажаного результату, а також через нена­лежне надання чи ненадання медичної допомоги може бути заподіяно шкоду життю і здоров’ю пацієнта.

Саме правники є тим «захисним щитом» суб’єктів правовідносин у сфері надання медичної допомоги і повинні володіти належним рівнем знань, аби забезпечувати функціонування правової медицини.

Діяльність щодо захисту права на медичну допомогу вимагає від ад­воката володіння спеціальним арсеналом знань, умінь і навиків, аби ефективно здійснювати свої професійні обов’язки щодо надання правової допомоги клієнтові. Симбіоз галузей права та медицини актуалізує необхідність опанування адвокатом особливих методик, способів і за­собів захисту прав свого клієнта у сфері надання медичної допомоги. Власне, це й слугувало написанню цих методичних рекомендацій у меж­ах діяльності Комітету медичного і фармацевтичного права та біоетики НААУ. Методичні рекомендації покликані стати надійним порадником для адвокатів, що надають правову допомогу клієнтам у медичних спра­вах, а також будуть корисними для усіх, хто цікавиться проблематикою медичного права, цивільного права та охорони здоров'я.

Методичні рекомендації підготовлено за результатами дисертаційного дослідження на тему «Цивільні правовідносини у сфері надання медичної допомоги в України: питання теорії і практики» та монографії «Цивіль­но-правове регулювання відносин у сфері надання медичної допомоги: питання теорії і практики»^[1] (2018) автора Ірини Сенюти.