<<
>>

§ 66. Влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування

Іноді внаслідок різноманітних життєвих обставин діти залишаються без піклування своїх батьків. Дослідження Дитячого фонду Організації Об’єднаних Націй (ЮНІСЕФ), проведене у 2001 р., виявило, що порівняно з 1995 р.

кількість біологічних і соціальних сиріт збільшилась у 1,5 раза. Ця тенденція, на жаль, характерна й для нашої держави. Нині, за офіційною статистикою, в Україні загальна кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, становить понад 100 000 осіб. Ця кількість лише приблизна, оскільки вона не враховує багатьох безпритульних дітей, дітей-жебра- ків тощо.

Щодо цих дітей виникає проблема їхнього подальшого влаштування, організації їхнього життя та виховання. Законодавче регулювання цих проблем здійснюється Сімейним кодексом України, а також Законом України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування».

Законодавство передбачає дві групи дітей, які потребують особливої уваги та турботи з боку держави, — сироти, тобто діти, у яких батьки померли чи загинули, та діти, позбавлені батьківського піклування, батьки, які позбавлені батьківських прав, визнані безвісно відсутніми або недієздатними, оголошені померлими або не можуть виконувати свої батьківські обов’язки внаслідок тривалої хвороби. Так само позбавленими батьківського піклування вважаються діти, батьки яких відбувають покарання в місцях позбавлення волі або перебувають під вартою, а також підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, та безпритульні літи.

1. Усиновлення.

Усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім’ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду. Усиновлення дитини провадиться в її найвищих інтересах для забезпечення стабільних і гармонійних умов її життя.

За загальним правилом усиновленою може бути лише дитина, тобто особа, яка не досягла 18 років. Лише у виняткових випадках суд може прийняти рішення про усиновлення повнолітньої особи.

Закон також визначає вимоги до особи, яка бажає стати усиновлювачем.

Ознайомтеся з витягом із Сімейного кодексі/ України та визначте вимоги до усиновлювача та умови, за наявності яких усиновлення не допускається.

Із Сімейного кодексу України

Стаття 211. Особи, які можуть бути усиновлювачами 1. Усиновлювачем дитин и може бути дієздатна особа віком не

молодша двадцяти одного року, за винятком, коли усиновлювач є родичем дитини.

2. Усиновлювачем може бути особа, що старша за дитину, яку вона бажає усиновити, не менш як на п’ятнадцять років. Різниця у віці між усиновлювачем та дитиною не може бути більшою ніж сорок п'ять років.

У разі усиновлення повнолітньої особи різниця у віці не може бути меншою ніж вісімнадцятії років.

3. Усиновлювачами можуть бути подружжя (...).

Усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі.

7. Кількість дітей, яку може усиновити один усиновлювач, не обмежується.

Стаття 212. Особи, які не можуть бути усиновлювачами

1. Не можуть бути усиновлювачами особи, які:

1) обмежені у дієздатності;

2) визнані недієздатними;

3) позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені;

4)були усиновлювачами (опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями) іншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнано недійсним (було припинено опіку, піклування чи діяльність прийомної сім’ї або дитячого будинку сімейного типу)з їхньої вини;

5)перебувають на обліку або на лікуванні в психоневрологічному чи наркологічному диспансері;

6) зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами:

7)не мають постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу);

8) страждають на хвороби, перелік яких затверджений Міністерством охорони здоров’я України;

9) є іноземцями, які не перебувають у шлюбі, крім випадків, коли іноземець є родичем дитини;

10) були засуджені за злочини проти життя і здоров'я, волі, честі та гідності, статевої свободи та статевої недоторканності особи, проти громадської безпеки, громадського порядку та моральності, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, а також за злочини, передбачені статтями 148, 150, 150-1, 164, 166.

167, 169, 181, 187, 324, 442 Кримінального кодексу України,

або мають непогашену чи ие зняту в установленому законом порядку судимість за вчинення інших злочинів.

2. Крім осіб, зазначених у частині першій цієї статті, не можуть бути усиновлювачами інші особи, інтереси яких суперечать інтересам дитини.

Установлено ряд додаткових умов усиновлення окремих категорій дітей. Так, рідні брати та сестри, як правило, не можуть бути роз’єднані при усиновленні. Дитина, залишена в пологовому будинку або підкинута, може бути усиновлена не раніше ніж через 2 місяці з моменту її народження або знайдення.

Для організації усиновлення запроваджено централізований облік дітей, які потребують усиновлення, та осіб, які бажають усиновити дитину. У разі усиновлення дитини, яка має батьків (хоча и позбавлена їхнього піклування), обов’язковою є їхня письмова згода, засвідчена нотаріально. Лише коли батьки невідомі, визнані безвісно відсутніми, чи недієздатними, або позбавлені батьківських прав, їхня згода не потрібна. Крім того, якщо батьки понад 6 місяців не проживають із дитиною, не проявляють до неї батьківської турботи та піклування, не виховують і не утримують її, згода на усиновлення також не потрібна. Водночас, якщо дитина перебуває під опікою чи піклуванням, у лікувальному або навчальному закладі, погрібна відповідно згода опікунів, піклувальників або закладу, у якому перебуває дитина.

Якщо дитина досягла віку, коли вона здатна розуміти значення дій щодо неї, потрібно отримати її згоду на усиновлення. Однак, якщо дитина проживає в сім’ї усиновлювачів і вважає їх своїми рідними батьками або нездатна розуміти факту усиновлення внаслідок віку чи хвороби, її згода не потрібна.

Бажаючи усиновити дитину, особа подає заяву до суду. Зверніть увагу, на відміну від багатьох інших випадків ця заява має подаватися лише особисто, подання її через представника не допускається. Приймаючи рішення, суд ураховує стан здоров’я та матеріальне становище особи, яка бажає усиновити дитину, її сімейний стан та умови проживання, (Ставлення до виховання дитини; особу дитини та стан її здоров’я, мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину; стосунки між особою, яка бажає усиновити дитину, та дитиною, а також те, як довго ця особа опікується дитиною, та ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити.

Якщо суд уважає, що особа здатна забезпечити утримання та виховання дитини, забезпечити для неї належні умови, він приймає рішення Про усиновлення. Усиновлення вважається здійсненим у день набрання чинності рішенням суду про усиновлення.

Закон гарантує збереження таємниці усиновлення. Для цього уси- новлювачі можуть бути записані в документах матір'ю та батьком дитини, у документах за бажанням усиновлювача та рішенням суду можуть бути змінені місце народження та дата народження (але не більше ніж на 6 місяців). Також за рішенням суду можуть бути змінені прізвище, ім'я Дитини, а якщо усиновлювач записується батьком дитини, тоді змінюється по батькові дитини.

Закон визначає правові наслідки усиновлення. З моменту здійснення усиновлення припиняються особисті та майнові права й обов'язки між рідними батьками та особою, яка усиновлена, а також між нею та іншими її родичами за походженням, і виникають права та обов'язки між особою, яка усиновлена (а в майбутньому — між її дітьми, онуками), та усиновлювачем і його родичами за походженням. Обсяг цих прав та обов’язків збігається з правами та обов'язками рідних батьків і дітей.

Дитина, яка усиновлена, зберігає права на пенсію, інші соціальні виплати, а також на відшкодування шкоди у зв’язку з втратою годувальника, які вона мала до усиновлення.

2. Опіка та піклування.

Не завжди знаходяться люди, які готові усиновити дитину. У цьому випадку дитина може бути взята під опіку або піклування. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла 14 років, а піклування над дитиною у віці від 14 до 18 років. Рішення про встановлення опіки (піклування) приймається органом опіки та піклування або судом.

Закон визначає вимоги до особи, яка бере на себе опіку чи піклування над дитиною. Це може бути повнолітня дієздатна особа, яка дала на це згоду. При визначенні опікуна (піклувальника) ураховуються особисті якості особи, можливості здійснення нею виховання, а також стосунки між особою та дитиною та бажання дитини. Ті, кому заборонено бути усиновлювачами, не можуть також і бути опікунами (піклувальниками).

Чимало дітей-сиріт нині живуть у дитячих будинках, школах-інтер- натах тощо. У цьому випадку на адміністрацію закладу, де перебуває дитина, покладаються обов’язки опікуна (піклувальника).

Закон визначає права та обов'язки дитини, над якою встановлено опіку (піклування), а також опікуна (піклувальника).

Ознайомтеся з витягом із Сімейного кодексу України та визначте, які права та обов'язки мають діти, над якими встановлено опіку (піклування), а також опікун (піклувальник).

Із Сімейного кодексу України-

Стаття 247. Права дитини, над якою встановлено опіку або піклування

1. Дитина, над якою встановлено опіку або піклування, має право:

1) на проживання в сім’ї опікуна або піклувальника, на піклування з його боку;

2) на забезпечення їй умов для всебічного розвитку, освіти, виховання і на повагу до її людської гідності;

1) на збереження права користування житлом, у якому вона проживала до встановлення опіки або піклування. У разі відсутності житла така дитина має право на його отримання відповідно до закону;

2) на захист від зловживань з боку опікуна або піклувальника.

1. Установлення опіки та піклування не припиняє права дитини на отримання пенсії, аліментів, відшкодування шкоди у зв’язку з втратою годувальника та інших соціальних виплат, призначених дитині відповідно до законів України, а також права власності дитини на- ці виплати.

Стаття 249. Права та обов’язки опікуна, піклувальника щодо дитини

1. Опікун, піклувальник зобов’язаний виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, психічний, духовний розвиток, забезпечити одержання дитиною повної загальної середньої освіти.

Опікун, піклувальник має право самостійно визначати способи виховання дитини з урахуванням думки дитини та рекомендацій органу опіки та піклування.

2. Опікун, піклувальник має право вимагати повернення дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду.

3. Опікун, піклувальник не має права перешкоджати спілкуванню дитини з її батьками та іншими родичами, за винятком випадків, коли таке спілкування суперечить інтересам дитини.

4. Цивільні права та обов’язки опікуна, піклувальника встановлюються Цивільним кодексом України (...).

Перші виховні будинки для покинутих дітей з’явилися при церквах м. Кесарія (Мала Азія) за ініціативою єпископа Василя Кесарійського. У 787 р. аналогічний заклад, який протягом тривалого часу залишався єдиним у Європі, відкривав при соборі в Мілані. Лише в XIV ст. кількість подібних установ в Європі збільшилася до ЗО.

На території сучасної України ідея правового захисту дітей, які залишилися без батьків, з'явилася ще в «Руській правді». У цій збірці вперше з'явилося поняття «опіка». Передбачалося, що після смерті батька опікуном малих дітей стає хтось із найближчих родичів або вітчим, якщо мати виходить заміж удруге. Опікуну передається в тимчасове користування рухоме й нерухоме майно неповнолітніх, обов’язково в присутності свідків. Опікун має право продовжувати торгівлю й брити собі прибуток від неї, але після закінчення терміну опіки зобов’язаний повернути кошти сироті.

2.

<< | >>
Источник: Наровлянський О.Д. 11 клас. Правознавство профільний рівень. 2011

Еще по теме § 66. Влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування:

  1. § 81. Влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування
  2. Усиновлення
  3. Прийомна сім’я
  4. ЗМІСТ
  5. § 66. Влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування
  6. Патронат. Прийомна сім’я.
  7. 2. Організація державного управління у сфері освіти
  8. 2. Організація державного управління у сфері науки
  9. § 2. В иди представництва в суді
  10. Стаття 39. Порядок взяття громадян на облік потребуючих поліпшення житлових умов
  11. Стаття 46-1. Забезпечення жилим приміщенням дитячих будинків сімейного типу
  12. Стаття 71. Збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами
  13. 3. Характеристика спорів, що розглядаються в судовому порядку
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -