Методологія

З погляду законодавчих джерел, що підлягають аналізу, істотним першим кроком стало визначення і підбір відповідних національних законів та підза- конних нормативно-правових актів.

Міжнародні стандарти щодо внутрішнього переміщення, а саме, Керів­ні принципи з питання переміщення осіб всередині країни (надалі — «Керів­ні принципи»)^[19] зайняли центральне місце при аналізі національного зако­нодавства з точки зору його відповідності міжнародному праву. Розробле­ні представником Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй з питань внутрішньо переміщених осіб за вимогою держав - членів ООН для того, «щоб розробити відповідну нормативну базу щодо внутрішнього пе­реміщення», Керівні принципи поєднуються, є сумісними з і роз’яснюють міжнародні правові норми, особливо щодо міжнародного права прав лю­дини і міжнародного гуманітарного права, які найбільше стосуються ситу­ацій внутрішнього переміщення.^[20] Офіційно представлені ООН у 1998 році Керівні принципи з того часу одержали широке міжнародне визнання. У ве­ресні 2005 році усі 196 глав держав і урядів, що зібралися в Нью-Йорку на Всесвітній саміт, одностайно визнали ці принципи «важливою міжнарод­ною базою для захисту внутрішньо переміщених осіб».^[21] Генеральна асамб­лея ООН не лише схвалила «той факт, що зростаюча кількість держав, аген­цій Організації Об’єднаних Націй і регіональних та неурядових організацій застосовує їх як стандарт», але також і заохочувала «усіх відповідних діячів використовувати Керівні принципи, коли мають справу із ситуацією внутріш­нього переміщення», зокрема використовувати Керівні принципи при роз­робці національного законодавства і програм».^[22]

Комітет міністрів Ради Європи, «підкреслюючи свою прихильність до сут- ті та положень Керівних принципів Організації Об’єднаних Націй і свою готов­ність запровадити їх у національне законодавство і програми держав-членів», «рекомендує державам-членам під час формулювання національного законо­давства і практики, коли зіштовхуються із внутрішнім переміщенням, керува­тися [..] Керівними принципами Організації Об’єднаних Націй з питання пере­міщення осіб всередині країни й іншими відповідними міжнародними інстру­ментами з прав людини або гуманітарного права.^[23] Уряд України, окрім того, що підтримав Керівні принципи на Всесвітньому Саміті 2005 року, за допомо­гою Рекомендації, прийнятої Комітетом міністрів Ради Європи, через надан­ня згоди щодо рішень, прийнятих Організацією з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ)^[24], підтвердив застосовність Керівних принципів до поточ­ної кризи переміщення в Україні.

Рада Європи протягом років до свого визнання Керівних принципів роз­робила багату регіональну базу стандартів з прав людини, в основі якої — Європейська конвенція з прав людини та її Протоколи.^{[26] [27]} Рада Європи під­креслила, що Європейська конвенція з прав людини «є дуже ефективним інструментом для захисту ВПО в Європі», і «зобов’язання, узяті держава­ми - членами Ради Європи, [...] виходять за рамки зобов’язань, передбаче­них у Керівних принципах ООН»²¹ Дійсно, це дослідження підкреслює, що Європейська конвенція з прав людини та Протоколи до неї можуть багато чого запропонувати стосовно захисту ВПО. Юриспруденція Європейсько­го суду з прав людини це доводить; відповідні справи щодо внутрішнього пе­реміщення було розглянуто і відображено в цьому дослідженні. Перегляну- 20 та Європейська соціальна хартія (ЄСХ) ^[28] (та інші відібрані конвенції Ради Європи, зокрема, Рамкова конвенція про захист прав національних меншин (РКНМ), є також релевантними і знайшли відображення в цьому тематич­ному аналізі. На додаток до міжнародних та європейських стандартів з прав людини загального характеру Рада Європи визнавала більше десятиліття, що «внутрішньо переміщені особи мають особливі потреби через їхнє пе­реміщення», що потребує особливої уваги.^[29] Рекомендації Комітету міні­стрів щодо внутрішньо переміщених осіб і супровідна Пояснювальна запис­ка щодо внутрішньо переміщених осіб^[30] стали основою цього аналізу.

Таким чином, з погляду на законодавчі джерела, це дослідження охоплює відповідні національні, регіональні і міжнародні стандарти щодо внутріш­нього переміщення й аналізує співвідношення цих трьох рівнів норм. Як не­щодавно підкреслив Генеральний секретар ООН, усі три рівні аналізу є важ­ливими: «Регіональні структури [...], національна політика і законодавча база щодо внутрішнього переміщення та Керівні принципи з питання перемі­щення осіб всередині країни є важливими для того, щоб забезпечувати норма­тивну систему, яка відповідає потребам переміщених осіб»^[31].

Дослідження і його методологія також враховували інші ключові глобаль­ні документи про внутрішнє переміщення, а саме, «Вирішення проблем вну­трішнього переміщення: Параметри відповідальності національної влади»^[32] і «Захист внутрішньо переміщених осіб: Керівництво для законодавців і висо­копосадовців» (надалі — Керівництво для законодавців і високопосадовців)^[33] особливо викладений в ньому перелік «мінімальних істотних елементів дер­жавного регулювання» стосовно внутрішнього переміщення. З метою цього дослідження універсальний перелік з «мінімальними істотними елементами державного регулювання» з Керівництва для законодавців і високопосадов- ців, яке стосується внутрішнього переміщення, було згруповано у двадцять одну тему, що покривають діапазон проблем, зокрема: захист від примусо-

вого переміщення; свобода пересування; визначення ВПО; збір даних і ре­єстрація ВПО; розлучення з сім'єю; доступ до харчування, води і засобів гі­гієни; здоров'я й основний притулок; право на житло, землю та майно; осві­та; виборчі права; інституціональні механізми; розподіл відповідних ресурсів тощо. Дослідження оцінює ступінь, до якого «мінімальні істотні елементи державного регулювання» щодо внутрішнього переміщення втілені в чинній нормативно-правовій базі України. Щодо питання про «мінімальні» стан­дарти, звичайно, як підкреслила Рада Європи, ні «рекомендації Комітету мі­ністрів [щодо ВПО], ні Керівні принципи Організації Об’єднаних Націй не ма­ють перешкоджати державам - членам Ради Європи запроваджувати та під­тримувати більш сприятливі стандарти для внутрішньо переміщених осіб».^[34]

Дві теми, що стосуються «мінімальних істотних елементів державного регу­лювання», не охоплюються цим дослідженням, а саме, ті, що стосуються пе­реміщення, викликаного стихійними лихами і програмами розвитку. Розгля­даючи поточні обставини в Україні, а також часові та просторові обмеження цього дослідження, було вирішено не досліджувати глибоко ці дві тематики, тобто не приділяти їм окремі розділи звіту.

Це дослідження також не включає розділ, пов'язаний з надзвичайно важли­вим питанням тривалих рішень щодо переміщення. З використовуваної ме-

22 тодологічної бази випливає, що «мінімальні істотні елементи державного регулювання» не включають спеціальний розділ щодо тривалих рішень, а скоріше привертають увагу до деяких відповідних проблем в інших елемен­тах. Наприклад, до стандартів щодо захисту від насильницького повернення звертаються в розділі стосовно свободи пересування, до питання щодо засо­бів до існування і доступу до соціальних послуг — в розділі щодо зайнятос­ті і соціального захисту. Питання щодо тривалих рішень заслуговує на більш зосереджену увагу й аналіз, тим більше, що криза переміщення в Україні стає усе більш і більш тривалою за своєю природою. Вже в червні 2014 року Ко­місар Ради Європи з прав людини звернув увагу Прем’єр-міністра Украї­ни: «Існує гостра потреба розробити урядову стратегію щодо надання три­валих рішень» для переміщених осіб. Комісар Ради Європи далі відзначив: «Усунення розбіжностей у законодавчих нормах, що регулюють ситуацію ВПО, і забезпечення їхнього захисту відповідно до європейських і міжна­родних стандартів має бути основною частиною цієї стратегії».^[38] Таким чи­ном, це дослідження, навіть за відсутності окремого розділу, присвяченого тривалим рішенням щодо переміщення, може і має бути використано при формуванні стратегії щодо тривалих рішень.