Додаток 1 КОМЕНТАРІ ПАРЛАМЕНТУ КАЗАХСТАНУ ПРО ГОЛОДОМОР У КАЗАХСТАНІ В 1930-Х РОКАХ

Масовий голод 1930-х років приніс горе й страждання багатьом регіонам колишньо­го СРСР, включаючи Казахстан. Це було жахливе нещастя, що було наслідком примусової колективізації й неврожаю 1932 року.

Причини

Резолюції 15-го з'їзду Всесоюзної Комуністичної партії (у грудні 1927 року) були спря­мовані на масову колективізацію селянства. У той же час було очевидно, що головною ме­тою було «поступове об’єднання малих сільських господарств у великі селянські госпо­дарства, підтримка й заохочення суспільних сільськогосподарських робіт».^[374]

Причини трагічних подій, що мають назву у радянській історії «помилками й переги­нами», не випадкові. На думку істориків, це було природним, якщо не неминучим, явищем, оскільки воно було обумовлено протиріччями між політичними й ідеологічними захода­ми й економічними імперативами, порушеннями закону й людським фактором. Таким чи­ном, помилки й перегини об’єктивно відображали сталінське суспільство.

Проте, деякі історики як і раніше вважають, що Йосип Сталін і його помічники нібито не знали про реальну ситуацію й масштаби нещастя в степах.

Однак офіційні документи свідчать про те, що все було навпаки. Насамперед, існувала офіційна урядова записка за підписом голови Ради Народних Комісарів Республіки Казах­стан У Ісаєва (травень 1932 р.), де містився приблизний опис того, що відбувається. Сек­ретар Західно-Сибірського обласного комітету Всесоюзної комуністичної партії Р. Эйхе й голова Центрального виконавчого комітету Республіки Узбекистан Ю. Ахунбабаєв та­кож повідомляли в Москву про голод і міграцію з Казахстану (це здається правдою, ос­кільки Західий Сибір і Узбекистан прийняли більшу частину людей, що мігрували з Ка­захстану, і до обов’язків Р.

У цьому контексті варто відзначити епізод з В. Молотовим, Головою Ради Народних Комісарів, що виражав стурбованість із приводу масового переселення із Західного Ка­захстану. Ф. Голощокін, перший секретар Казахстанського крайкому, пояснив, що міграція викликана конфліктами із класовими ворогами. Проте, він розумів, що масове переселен­ня обумовлене труднощами, а не змінами в способі життя.

Хід подій

Колективізація спустошила казахські аули й позбавила худоби більшість казахів. Сіль­ському господарству Казахстану був нанесений нищівний удар, що зменшив продуктивні здатності й структуру аулів Казахстану.

У листі заступника голови Ради Народних Комісарів Турара Рускулова Йосипу Сталіну наводяться переконливі докази голоду 1930-х років у Казахстані. У ньому йдеться: «Від­повідно до останніх оцінок, 40 000 казахів проживають у Середньому Поволжі, 100 000 — у Киргизстані, 50 000 — у Західному Сибіру, 20 000 — у Каракалпакії, 30 000 — у Цент­ральній Азії. Казахи також мігрували в такі віддалені райони, як Калмикія, Таджикистан, Північний регіон тощо. Частина населення на чолі з баями (великими землевласника­ми) перебралася в Західний Китай. Це була перша хвиля міграції казахів із центральних районів країни. Це була не проста кочова міграція, що зазвичай відбувається влітку, це була втеча голодуючих людей у пошуках їжі. У деяких регіонах чисельність мігрантів ста­новила 40-50% від загальної чисельності населення. Найсумнішим результатом міграції був голод і епідемії, що почалися в 1932 році. Минулої весни багато казахів загинули від голоду й епідемій. Із приходом весни ситуація дедалі погіршується...»

Відповідно до доповіді Московського Червоного Хреста по Актюбінській області, ка­захи, що проживають у Тургайському районі, страждали від голоду й епідемій. Вони їли сміття, корені диких рослин і гризунів.

За даними місцевої влади, 20-30% населення в Тургайському і Батпакаринському районах загинуло, а ті, хто вижив, мігрували.

Наслідки

Наслідку голоду були жахливі. Без своєї худоби кочівники втратили своє традиційне джерело їжі. Рибальство й полювання не допомагали. Хліба не було через поганий вро­жай. Крім того, більшість казахів не мали можливості бігти з району лиха. Без коней і вер­блюдів голодуючим кочівникам було дуже важко долати великі відстані. Великий Степ став пасткою для тих казахів, у яких не залишилося худоби.

Гнані вбогістю, люди ринули до міст, селищ, станцій й сіл з єдиною метою — вижити. У місцях масової міграції виникали спалаху черевного тифу, раніше невідомого степовим жителям. Відсутність імунітету до невідомої хвороби й погане медичне обслуговування (або й зовсім його відсутність) призводили до масових смертей.

Корінне населення серйозно постраждало від масової міграції. Одна четверта частина всього населення, або 1030 тисяч осіб, залишили Казахстан у роки голоду. Тільки 414 ти­сяч повернулися до Казахстану після цього, а 616 тисяч зволіли залишитися за кордоном. За оцінками експертів, 200 тисяч із тих, хто залишився за кордоном, оселилися в Китаї, Монголії, Афганістані, Ірані й Туреччині. Дані перепису показали, що кількість казахів, що проживають у сусідніх країнах, збільшилася з 314 тисяч чоловік в 1926 році до 794 000 в 1939 році^[375].

Голод, епідемії й масова міграція населення значно вплинули на демографічні проце­си в Казахстані на їхній початковій стадії. У зв'язку з тим, що це відбулося під час першого етапу демографічної еволюції в Казахстані, його корінне населення змогло швидко пере­бороти наслідки цієї трагедії. І тільки завдяки демографічному вибуху в післявоєнний пе­ріод (приблизно в 1962 році), казахи відновили втрати. Колишню чисельність населення було відновлено лише через 40 років, в 1969 році. Якби не цей демографічний вибух, по­долання демографічної кризи зайняло б, щонайменше, 100 або навіть 120 років. Незважа­ючи ні на що, голод нагадуватиме про себе найближчими 150-170 роками.

Сучасна історія пропонує безліч оцінок втрат у результаті масового голоду в Казах­стані 1932-1933 р. По даним перепису населення 1926 року, корінне населення Казах­стану становило 3628 тис. чоловік^[377]. Однак через 12 років, в 1939 році, населення скороти­лося на 1321 тис. чоловік, або на 36,7%^[378]. Історики вважають, що це — мінімальні цифри, і вони будуть переглянуті після ретельного аналізу^[379]. Завдяки такому аналізу, дослідни­ки з'ясували, що в середині 1930 року кількість корінного населення становила близько 4120 тис. осіб^[380].

На підставі вищевикладеного можна сказати, що за роки трагедії Казахстан втратив більше 2 млн. осіб^[381].

З огляду на те, що в 1920-х роках^[382] рівень смертності в Казахстані був 25 на 1000 осіб, кількість людей, що померли від природних причин в 1931-1933 роках, приблизно ста­новила 250 000 чоловік (7%). На підставі цих даних історики вважають, що 1750 тис. осіб, або 42% населення, померли від голоду й супутніх захворювань^[383].

Питання про кількість жертв голоду залишається відкритим. Дані всесоюзного перепи­су 1937 року, також відомого як «перепис репресій», проливають світло на найжахливішу демографічну катастрофу в історії Казахстану, що відбулася в результаті політики Сталіна. Особи, відповідальні за перепис, були арештовані або страчені (система позбувалася свід­ків). Протягом багатьох років дані перепису 1937 року не визнавалися. Однак недавно вони були виявлені в Центральному державному економічному архіві колишнього СРСР.

Народ Казахстану шанує пам'ять жертв голоду, засуджує режим, що зневажав людсь­кими життями в ім'я досягнення амбіційних економічних і політичних цілей. Тому ми по­винні продовжувати всебічне дослідження цієї трагедії.