Додаток 3 КОМЕНТАРІ ПАРЛАМЕНТСЬКОЇ ДЕЛЕГАЦІЇ УКРАЇНИ ІНФОРМАЦІЯ ФРАКЦІЇ «НАША УКРАЇНА» ПРО ЇЇ ПОЗИЦІЮ В ПИТАННІ ПРО ГОЛОДОМОР В УКРАЇНІ 1932-1933 РОКІВ

1917 року, після Лютневої революції в Росії, у статті, що була опублікована в журналі «Освіта» у листопаді 1917, В. І. Ленін писав, що тільки націоналізація всієї продукції на­дасть більшовикам можливість управляти країною.

— знищення Української Народної Республіки (УНР). Українська Народна Республіка була однією з найбільших незалежних держав, окупованих більшовиками. Тут іс­нувала Українська Центральна Рада, що складалась з добре освічених і волелюб­них лідерів, багате й сильне селянство й високий для того часу рівень виробниц­тва зерна;

— знищення українських селян. 80% усього українського народу були селянами. На початку 20 століття Україна постачала 90% збіжжя для експорту Російської Ім­перії. Українські фермери збирали 42% усього світового ячменю й 20% світово­го зерна. Українські селяни були основою українського сільського господарства. Більшовики розуміли, що якщо їм не вдасться знищити українських селян, вони не зможуть контролювати Україну.

Реалізація цих завдань і була головною метою комуністичного режиму на чолі зі Сталі­ним. Боротьба проти вищезгаданих супротивників приймала наступні форми:

— З 1928 року більшовики почали ліквідувати куркулів (заможних селян) і знищува­ти кращі українські господарства;

— Комуністичний режим конфісковував майно селян;

— В 1929 році більшовицький уряд розширив масштаби загальної колективізації;

— З 1929 більшовицький терор був спрямований на знищення української еліти;

— В 1930 було заборонено Українську Автокефальну Православну Церкву. Результати боротьби:

— Падіння врожайності;

— Падіння продуктивності праці;

— Надмірні реквізиції зерна;

— Голодомор 1931, 1932, 1933.

У січні 1933 року, після телеграми Сталіна українським селянам, режим місяцями від­бирав у селян усі продукти харчування.

З кінця січня до червня 1933 року режим убив 3 400 000 людей, які загинули від голо­ду в Україні.

Подальші втрати 1 100 000 людей були викликані зниженням народжуваності. Так, протягом 5 місяців 4 500 000 осіб, 900 000 щомісяця й 3000 щодня, гинули в Україні від го­лоду. (Ці дані засновані на новітніх дослідженнях Інституту демографії й соціальних до­сліджень Національної академії наук України).

Розходження між Україною й Росією в плані Голодомору такі:

— Переїзд селян з потерпілих від голоду територій не був заборонений у Росії, а в Ук­раїні, за наказом Сталіна, селянам було заборонено залишати територію Українсь­кої РСР і Кубані.

— У Росії, як і в Україні, існували чорні списки, але тільки в тих регіонах, де прожива­ло українське населення. В інших регіонах Росії такі заходи не застосовувалися.

— Російська мова мала перевагу над українською мовою, що піддавалася утискам. Публікацій українською мовою не було, а граматика української була адаптована до російської.

— Тільки російські збройні загони й бригади ДПУ оточували українські села й цілі райони від зовнішнього оточення, змушуючи людей помирати від голоду.

Консул Італії пан Серджіо Граденіго, розповідає у своїй книзі «Листи з Харкова», як один з місцевих російських начальників ДПУ цинічно заявляв, що «етнографічний ма­теріал» необхідно виправити. Це було сказано про українську націю.