Ставка податку

Сформоване законодавче регулювання ставок податків, їх форм І рівня, незважаючи на деяку визначеність, породжує й ряд питань. Багато які з них пов’язані з обґрунтуванням співвідношення середніх розмірів ставок і встановлюваної прогресії оподаткування: чи повинна зростати середня ставка при зростанні доходу; з якого рівня доходів повинна “включатися” прогресія; що є основою для встановлення нижньої межі ставки.

У сучасних умовах оподаткування доходів юридичних осіб здійснюється за однією ставкою, без прогресії. Доходи ж фізичних осіб - за прогресивною шкалою. У ряді випадків це набуває конфіскаційного характеру. Світова практика свідчить про те, що прогресивне оподаткування повинне охоплювати не більше 20% всіх платників податків, а максимальна ставка податку (така, що складає 50%) - не більше 1% їх загального числа. Відсутність серйозного теоретичного обґрунтування змушує законодавчо кілька разів на рік міняти шкалу оподаткування. Справа ускладнюється й широкою диференціацією величин особистих доходів населення. Напевно, має сенс розробити шкалу доходів, що включає в себе близько 8-10 груп із приблизно однаковою різницею доходів усере­дині кожної групи. При цьому особливо важливо виділити максимальну межу останньої, найвищої групи, що передбачала б найвищу ставку податку.

Пошук оптимальних форм ставок усередині груп платників (юридичних і фізичних осіб) важливий, але не менш, ніж установлення взаємозв’язку ставок за податками з юридичних і фізичних осіб. При цьому важливо враховувати аксіому, що наслідки відхилення від податків менш відчутні, якщо різні види доходів обкладаються за однаковими ставками, тому що тут виключається тенденція до перерозподілу доходів на користь тих, хто обкладається податком за меншою ставкою.

Ряд пропозицій в області податкової законотворчості пов’яза­ний із установленням диференційованих ставок податків по галузях.

Регулювання відхилень від базової ставки повинне виходити з того, що в ряді випадків (особливо по нестабільних або нових податках) установлення єдиної ставки на тривалий період часу може відігравати негативну роль. Це пов’язане з постійно мінливою ситуацією, на яку повинне реагувати податкове законодавство.

Досить неоднозначним і складним питанням при оподаткуванні доходів (прибутку) є проблема формування оптимальної податкової ставки. Взагалі твердження про оптимальність ставки в сучасних умовах досить умовні насамперед тому, що доводиться за допомогою податкових важелів вирішувати ряд тактичних економічних завдань, що вимагають перегляду рівня використовуваних ставок. Стійка ставка може бути характерна для тривалого стабільного періоду розвитку країни з реально працюючими механізмами. Тому при виробленні ставки податку необхідно враховувати наступні моменти й відбити їх у кількісному рівні вилучень через податкові платежі:

- по-перше, визначити реальні потреби держави у видатках і можливості платників по наповненню дохідної частини;

- по-друге, визначити раціональне співвідношення між власними й позиковими коштами підприємств;

- по-третє, чітко закріпити поняття оподатковуваного доходу (прибутку), при якому визначити структуру вартості й закріпити в нормативному акті як її, так і елементи, що відносяться до витрат. Наприклад, документ, що регламентує склад витрат, з’явився в Україні тільки у вересні 1993 року (постанова Кабінету Міністрів №764 від 19 вересня 1993 р.).

Прибуток підприємств в Україні обкладається за ставкою 25%, яку можна виділити в якості базової.

Для порівняння податкових ставок, закріплених законодавством України, можна навести розміри ставок у країнах з розвненою ринковою економікою:

- Німеччина: податок з нерозподіленого прибутку корпора­цій - 50%; на розподілений прибуток - 36%;

- Франція: податок з нерозподіленого прибутку - 39%;

- Японія: податок із загального прибутку дрібних і середніх корпорацій - 28%; великих - 37,5%;

- Великобританія - 35%;

- Італія - 36%;

- Швеція - 30%.

У США дохід корпорацій обкладається за наступною схемою: якщо він за рік не перевищував 50 тис. доларів, то використовується ставка 15%; з наступних 25 тис. доларів - 25%; а з доходу, що перевищує 75 тис. доларів за рік, - 34%.

Українське законодавство підрозділяє нерезидентів на тих, які не здійснюють підприємницьку діяльність на території України, і тих, які цю діяльність здійснюють через постійні представництва. У статті 13 Закону' визначені ставки податків на доходи нерезидентів. У нерезидентів (не здійснюючих діяльність в Україні через постійні представництва) з доходів, отриманих із джерел на території України, резидент (який виплачує ці доходи) утримує податок і перераховує до бюджету.

Доходи цих нерезидентів обкладаються за такими ставками:

- від фрахту - 6%;

- від перестрахування ризику - 12%;

- від надання рекламних послуг - 20%;

- доходи у вигляді дивідендів - 25%.

Резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від здійснення господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3-13.6, зобов’язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 статті 10 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, за ставкою в розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Доходи нерезидентів, які здійснюють підприємницьку діяльність через постійні представництва, обкладаються податком у загальному' порядку (пункт 13.8). А загальний порядок визначений п. 10.1 і передбачає ставку 25%.

30.5.