Поняття нотаріату та його функції

Інститут нотаріату як об’єкт наукового дослідження являє собою найважливіший феномен, що вимагає до себе пильної уваги у вітчизняній юридичній науці. Це зумовлено рядом обставин, серед яких такі, як необхідність з’ясувати поняття та правову природу інституту нотаріату, його роль у механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина, його місце в системі правових інститутів і галузей права, основоположних функцій, співвідношення з інститутами влади та громадянського суспільства^[1].

Слово «нотаріус» походить від латинського «notarius», тобто «писар, стенограф, секретар». Термін «нотаріат» в сучасному українському праві багатозначний та використовується в декількох значеннях. Ми погоджуємося з думкою тих авторів, які виділяють чотири значення нотаріату, а саме:

1) як систему органів та посадових осіб, у тому числі нотаріусів, які вчиняють нотаріальні дії;

2) як галузь права;

3) як галузь законодавства;

4) як наукова та навчальна дисципліна.

На думку К. Ф. Досінчук, нотаріат — це сукупність органів і посадових осіб, на яких покладено обов’язок вчинення нотаріальних дій, регулювання та контролю за їх організацією, захисту прав та інтересів фізичних і юридичних осіб^[2].

Найпоширенішим в юридичній літературі є законодавче визначення поняття нотаріату. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про нотаріат» (далі — Закон), нотаріат в Україні — це система органів і посадових осіб, на які покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють у державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

У населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії учиняються уповноваженими на це посадовими особами органів місцевого самоврядування відповідно до компетенції, визначеної у ст.

Вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством, — на дипломатичні представництва України.

Посвідчення заповітів і довіреностей, прирівняних до нотаріальних, може провадитись особами, вказаними у ст. 40 Закону. Основні завдання нотаріату:

— забезпечувати захист і охорону прав власності, права і законні інтереси фізичних та юридичних осіб;

— сприяти зміцненню законності та правопорядку в суспільстві;

— запобігати правопорушенням.

На думку Х. В. Майкут, сьогоднішнім завданням нотаріату є стабільний розвиток практики належного застосування чинного законодавства, зокрема таких галузей права як цивільного, сімейного, земельного тощо, законне та якісне здійснення нотаріальної діяльності, забезпечення прав, свобод людини і громадянина, їх охорона та захист^{[3] [4].}

Отже, нотаріат України — це система органів і посадових осіб, на які законодавством України покладено обов’язок вчиняти нотаріальні дії від імені держави Україна, які спрямовані на юридичне закріплення безспірних цивільних прав і фактів та здійснюються з метою захисту прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб, які звертаються за вчиненням нотаріальних дій.

Особливість нотаріальної діяльності полягає в тому, що вона, як правило, — не захист, а попередження порушення права. Тому предметом нотаріальної діяльності є лише безспірні справи та правочини. Функції права висвітлюють предметно-змістовну роль, «роботу» права у суспільстві. Тому знання функцій права дозволяє скласти уявлення про те, що саме очікувати від функціонування юридичного права (юридичного регулювання). Крім того, через пізнання функцій права усвідомлюється соціальна значущість юридичної діяльності, а також діяльності тих посадових осіб, чия робота так чи інакше «вплетена» у

4 процес регулювання.

Функції нотаріату — це основні напрями його діяльності, які властиві лише йому.

З метою сприяння становленню цілісного підходу до визначення функцій нотаріату та побудови чіткої структури нотаріальних органів для надання населенню послуг правового та нотаріального характеру відповідно до міжнародних стандартів, а також поступового і системного реформування українського нотаріату як інституту позасудового захисту цивільних прав фізичних та юридичних осіб наказом Міністерства юстиції 24 грудня 2010 р. 3290/5 затверджено Концепцію реформування органів нотаріату в Україні. З метою реалізації Концепції Міністерством юстиції України проводиться аналіз нормативної бази у сфері нотаріату, ініціюється внесення відповідних змін і доповнень до чинного законодавства, запроваджується прийняття інших нормативних актів, які сприятимуть регулюванню процесу реформування органів нотаріату, створення механізму захисту інтересів трудового колективу державної нотаріальної контори та державного нотаріального архіву при переході до єдиного нотаріату, законодавче закріплення соціальних прав та врегулювання пенсійного забезпечення нотаріусів.

Дослідженням функцій нотаріату присвятили свої роботи В. В. Баранкова,

B. В. Комаров та М. М. Дякович, В. В. Самсонов, Л. К. Радзієвська та

C. Г. Пасічник, С. Я. Фурса, Є. І. Фурса та інші.

Функції нотаріату можна розділити на дві великі групи:

1) соціальні, які характеризують місце нотаріату в системі органів цивільної юрисдикції та правової системи України;

2) нотаріально-спеціальні, які відображають особливості, специфіку нотаріальної діяльності щодо учасників нотаріального процесу.

Залежно від характеру та змісту впливу на цивільні правовідносини функції нотаріату можна поділити на регулятивну, охоронну та контрольну.

Вважаємо за доцільне розглянути деякі функції нотаріату.

1. Функція надання правової допомоги особам, які звернулися за вчиненням нотаріальних дій. Останніми роками дана функція набуває дедалі більшого значення. На виконання цієї функції націлювало Міністерство юстиції України наказом від 30 травня 2008 р.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про нотаріат», з метою забезпечення доступності населення до нотаріальних послуг та поліпшення роботи з надання таких послуг Міністерством юстиції України 7 липня 2014 р. видано наказ за № 1066/5 «Про забезпечення організації доступності населення до нотаріальних послуг та поліпшення роботи з надання таких послуг».

Відповідно до наказу, зокрема, зобов’язано начальників Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі з метою поліпшення роботи з надання нотаріальних послуг населенню посилити контроль за дотриманням встановлених вимог щодо організації роботи державних нотаріальних контор шляхом перегляду та за необхідності розробки нових графіків роботи державних нотаріальних контор та графіків прийому громадян у державних нотаріальних конторах з урахуванням навантаження, зручності та доступності населення до нотаріальних послуг; установлення загальних вихідних днів для державних нотаріальних контор — неділя та понеділок, а за наявності декількох державних нотаріальних контор в одному населеному пункті установлення для таких державних нотаріальних контор різних вихідних днів (субота, неділя або неділя, понеділок); активізувати роботу виїзних громадських приймалень із залученням державних та приватних нотаріусів згідно з графіками, затвердженими начальниками Головного територіального управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних територіальних управліннь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі (надалі управління юстиції); з метою впровадження системного та обов’язкового підвищення кваліфікації посадових осіб органів місцевого самоврядування щодо вчинення ними нотаріальних дій та роботи з єдиними та державними реєстрами, що функціонують у системі Міністерства юстиції України, затвердити графіки проведення навчань вказаних осіб та забезпечити участь у них державних та приватних нотаріусів, а також забезпечити надання їм у межах компетенції методичної допомоги.

Особливу увагу приділено в наказі проведенню постійної та ефективної правороз’яснювальної роботи серед населення з питань вчинення нотаріальних дій. Зобов’язано вищевказаних посадових осіб:

— забезпечити організацію роботи з підготовки відповідних публікацій та виступів на радіо, телебаченні працівниками головних управлінь юстиції із залученням державних та приватних нотаріусів;

— розмістити найбільш актуальні роз’яснення чи публікації безпосередньо в приміщеннях державних нотаріальних контор та в приміщеннях, де розміщені робочі місця приватних нотаріусів;

— здійснювати розсилку найбільш актуальних роз’яснень чи публікацій до місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування для розміщення в доступних для користування населення місцях (сільські ради, сільські клуби, бібліотеки тощо) та до громадських приймалень з надання безоплатної первинної правової допомоги;

— оновити зразки документів, необхідних для відчуження рухомого та нерухомого майна, оформлення спадкових прав, їх охорони тощо, та надати ці матеріали головам сільських, селищних, міських рад для розміщення в доступ них для користування населення місцях та в громадських приймальнях з надання безоплатної первинної правової допомоги;

— забезпечити можливість надання консультацій на офіційних веб- сторінках Головного територіального управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних територіальних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі в режимі «запитання — відповідь» за допомогою засобів електронної пошти;

— розміщувати публікації, роз’яснення та зразки документів на офіційних веб-сторінках Головного територіального управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних територіальних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі;

—забезпечити створення «гарячих ліній» з питань організації роботи та діяльності державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів, забезпечення населення нотаріальними послугами та скласти графіки їх проведення.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про нотаріат» нотаріус зобов’язаний сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз’яснювати права і обов’язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду. Вказана функція наближає українських нотаріусів до нотаріусів латинської школи, які приймають безпосередню участь у підготовці контрактів, здійснюють певну діяльність в якості порадника сторін, намагаючись виключити саму можливість виникнення правових спорів^[5].

2. Функція забезпечення законності (правоохоронна) при вчиненні нотаріальних дій. Правоохоронна діяльність нотаріату здійснюється шляхом вчинення лише тих нотаріальних дій, які передбачені законом.

Вчиняючи нотаріальні дії, особливо посвідчуючи правочини, нотаріус перевіряє наявність усіх необхідних юридичних фактів для їх укладення та посвідчення. Зокрема нотаріус встановлює та перевіряє правоздатність та дієздатність сторін правочинів, належність суб’єктивних прав, які вони передають іншим особам, та ін. Також нотаріус зобов’язаний на стадії вчинення нотаріальних дій охороняти законні права та інтереси громадян, фізичних осіб, які звернулися до нього за вчиненням нотаріальних дій шляхом надання консультацій, роз’яснень законодавства щодо наслідків укладення правочинів чи вчинення тих чи інших дій.

Тобто, в даному випадку, нотаріус виступає органом превентивного (попереджувального) правосуддя, захищаючи права та інтереси учасників правочину, щоб їх необізнаність не могла бути використана їм на шкоду. Правочин, укладений та посвідчений в нотаріальному порядку, гарантує набувачу майна захист від усяких несподіванок, є правомірним та сталим.

Також роль нотаріуса як попереджувального органу проявляється в тому, що відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону України «Про нотаріат» нотаріус зобов’язаний відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповідності законодавству України або міжнародним договорам.

3. Функція правозастосовча (правореалізаційна). Вказана функція є однією з найбільш поширених у діяльності нотаріату та віддзеркалює місце нотаріату у системі суб’єктивних прав та виконання зобов’язань. За загальним правилом, застосування права — це особлива форма пра вореалізації, владна правова діяльність органів держави, спрямована на реалізацію правових принципів, яка відбувається в особливому порядку і має результатом видання правозастосовних актів дій^[6].

Залежно від способів правореалізаційна функція поділяється на: виконання, використання, дотримання та застосування права.

На нотаріусі лежить обов’язок забезпечити належні правові умови для правореалізаційної функції учасників нотаріальної дії, зокрема шляхом забезпечення умов правомірної поведінки учасників цивільного обороту, щодо яких вчиняються нотаріальні дії. Нотаріус, вчиняючи нотаріальні дії, виконує, використовує та дотримує вимоги правових норм (матеріального та процесуального характеру) у зв’язку з наданими йому повноваженнями.

На думку С. Я. Фурси, Є. І. Фурси^[7], нотаріату властива правоаналізуюча функція. Тобто нотаріус має право визначати межі дозволеної поведінки в тих правовідносинах, що врегульовані законом, а також, коли така регулятивна функція надає можливість для декількох альтернативних варіантів правової поведінки, які не мають прямої заборони закону і не порушують прав інших суб’єктів, а крім того, коли навіть такі правовідносини не мають аналогів. Тобто, вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус, встановлюючи дійсні наміри сторін, визначає межі дозволеної поведінки сторін правочинів. Зокрема нотаріус, аналізуючи норми чинного законодавства, робить висновки щодо можливості або неможливості застосування аналогії із законом при вчиненні нотаріальних дій, які відповідають волевиявленню сторін, при цьому дотримуючись законодавства^[8].

Застосування права нотаріусом здійснюється щодо конкретних фактичних ситуацій. Так, при вчиненні виконавчого напису нотаріус одночасно застосовує норми як матеріального права, так і процедурного характеру, санкціонуючи цим примусове здійснення порушених прав, а сам виконавчий напис має силу виконавчого документа.

Діяльність нотаріату торкається найбільш важливих та суттєвих аспектів здійснення прав громадянами та юридичними особами і тому повинна здійснюватися в процесуальній формі, яка забезпечує єдність та адекватність правового змісту та юридичної форми правочину чи вчинення інших дій; виявляє дійсне волевиявлення сторін.

4. Попереджувально-профілактична функція (попереджувальне правосуддя). Ця функція останнім часом набирає все більшого значення, оскільки нотаріус, посвідчуючи правочин за участю сторін, повинен сприяти попередженню правопорушень.

Зокрема свою діяльність він спрямовує на попередження виникнення конфліктів і спорів у цивільно-правових відносинах, як при укладенні правочину, так і тих, які виникнуть у майбутньому. На відміну від судової діяльності, предметом нотаріальної діяльності є безспірні справи.

Таким чином, інституту нотаріату в правовій державі відводиться ключова роль не тільки в наданні правової допомоги громадянам, юридичним особам та в забезпеченні їх правової безпеки, а й у запобіганні спорам між учасниками договірних відносин.

Участь нотаріуса при розробленні умов правочину перед його практичним виконанням дозволяє уникнути виникнення спорів про право між сторонами за укладеним та нотаріально посвідченим правочином, а також робить їх відносини більш стабільними та передбачуваними, особливо в умовах ринку. Участь нотаріуса дозволяє забезпечити кожну із сторін правочину правовим захистом вже на стадії оформлення права та договору, а судовий захист може бути необхідний пізніше, на стадії спору^[9].

5. Функція забезпечення безспірності та доказової сили документів. Недійсність договору, правочину визнається лише в судовому порядку. Однак у випадку виникнення спору в суді, щодо нотаріально посвідченого договору, сторони мають можливість швидше доказати свої права, оскільки зміст прав та обов’язків сторін правочину, справжність їх підписів, час посвідчення офіційно підтвердженні в нотаріальному порядку^[10].

Нотаріальну діяльність слід розглядати як специфічну правову форму діяльності, суть якої полягає в тому, що в межах її здійснюється застосування правових норм шляхом реалізації нотаріусом юрисдикційних повноважень у безспірних справах.

Нотаріус оформляє волю суб’єктів правочинів, а суд та інші правоохоронні органи вирішують спори учасників, які виникли в результаті угоди правочинів. Також нотаріальна діяльність має превентивний (попереджувальний) характер, оскільки захищає права та законні інтереси громадян від можливих порушень у майбутньому, надаючи нотаріальним документам безспірний характер.

6. Функція охорони та захисту цивільних прав та законних інтересів учасників нотаріального процесу. Нотаріус вчиняючи нотаріальні дії, в тому числі здійснює заходи щодо захисту прав, свобод та законних інтересів всіх суб’єктів нотаріального процесу.

Законодавець у статті 15 Цивільного кодексу України закріплює право кожної особи (фізичної чи юридичної) на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Ми погоджуємося з тим, що захист суб’єктивних цивільних прав здійснюється у встановленому законом порядку, тобто за допомогою застосування належних форм, засобів та способів захисту^[11].

Під формою захисту суб’єктивних цивільних прав та інтересів у цивільному праві розуміється комплекс внутрішніх взаємоузгоджених організаційних заходів щодо захисту суб’єктивних прав, що відбуваються в рамках єдиного правового режиму (поля) та здійснюваних уповноваженими органами, а також самою уповноваженою особою (носієм права).

А. А. Добровольський та С. А. Іванова вказують на позовну та непозовну форму захисту цивільних прав та інтересів^[12].

Ми вважаємо слушною позицію, Є. О. Харитонова, який виділяє такі форми захисту цивільних прав: судовий захист (ст. 16 ЦК України), адміністративний захист (ст. 17 ЦК України), захист нотаріусом (ст. 18 ЦК України), самозахист (ст. 19 ЦК України), захист за допомогою інших громадських, державних та міжнародних інституцій та органів^[13].

Таким чином, здійснивши аналіз вищевказаних поглядів вчених, приходимо до висновку про існуванні двох основних форм захисту цивільних прав: юрисдикційної та неюрисдикційної. Суть юрисдикційної форми полягає в тому, що особа, право якої порушено, оспорюється чи не визнається, звертається за захистом до державного чи іншого компетентного органу, який уповноважений приймати необхідні заходи для відновлення порушеного права або припинення правопорушення ^[14].

Ми підтримуємо думку вчених, що у державі існує як загальний, так і спеціальний порядок захисту порушеного права. Спеціальний порядок включає в себе нотаріальний захист, а також адміністративний захист. Загальний порядок порушеного права відбувається у судовому порядку.

Наприклад, нотаріальний порядок захисту порушеного права врегульовано статтею 18 Цивільного кодексу України (вчинення виконавчого напису на борговому документі), а також статтею 5 Закону України «Про нотаріат», яка встановлює обов’язки нотаріуса. Зокрема, законодавець зобов’язує нотаріуса сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їх прав і захисті законних інтересів.

В.М. Марченко та Н.В. Саутенко зазначають, що редакція ст. 18 ЦК України звужує роль нотаріуса лише до захисту цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису, ігноруючи охоронну функцію, та не відображає всієї суті нотаріату, що призводить до невикористання всіх можливостей та потенціалу цього інституту. Вказані автори вважають, що поза увагою законодавця залишилися інші нотаріальні дії, що так чи інакше спрямовані на захист прав осіб, зокрема, накладення нотаріусами заборони щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) і транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації; прийняття нотаріусами на зберігання документів; посвідчення фактів, що фізична чи юридична особа є виконавцем заповіту, та фактів, що фізична особа є живою, перебування фізичної особи в певному місці, часу пред’явлення документів; прийняття нотаріусами в депозит грошових сум та цінних паперів; вжиття нотаріусами заходів щодо охорони спадкового майна, що за своєю суттю сприяють захисту нотаріусами цивільних прав громадян та юридичних осіб^[15].

Іншої думки притримується Л. Баранова яка стверджує, що лише у випадку вчинення виконавчого напису нотаріус здійснює захист цивільних прав. На думку автора, всі ж перераховані вище нотаріальні дії спрямовані не на захист цивільних права, а на охорону або попередження їх порушення^[16].

О. І. Мацегорін вважає, що виходячи із положень глави третьої ЦК України «Захист цивільних прав та інтересів» випливає, що під захистом слід розуміти дії уповноваженого суб’єкта, а також діяльність юрисдикційних органів та осіб, які у передбаченому законом порядку зобов’язані вжити достатніх заходів для 17 поновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного цивільного права.

Виходячи з вищенаведеного, І. Г. Бережна приходить до висновку, що тільки вчинення виконавчого напису здійснюється нотаріусом у той час, коли суб’єктивне цивільне право особи вже порушено. Автор вважає, що лише виконавчий напис є основним позасудовим безспірним способом примусового виконання зобов’язань, який дозволяє кредитору при дотриманні певних формальних вимог за допомогою нотаріуса здійснити швидке поновлення своїх порушених прав у разі невиконання боржником своїх обов’язків^{[17] [18].}

Викликає застереження твердження про те, що пропонується віднести захист цивільних прав нотаріусом до адміністративної форми, пояснюючи це фактом призначення нотаріуса на посаду, а також контролем за виконанням професійних обов’язків нотаріуса органом юстиції^[19], а нотаріальні органи вважати або органами державного управління з адміністративним характером діяльності^[20], або органами, які є по своїй суті адміністративними, але з особливим статусом^[21].

Ми підтримуємо думку Т. М. Підлубної, що нотаріус не працює на правах адміністративного органу, не управляє якою-небудь сферою, а застосовує норми права, як і суд. Ми робимо акцент на те, що правова природа нотаріату не управлінська, а правозастосовна. Хоча органи управління також займаються правозастосуванням, але для них більш характерне застосуванням норм права у формі оперативно-виконавчої діяльності, під якою розуміють організацію виконання правових норм, позитив не регулювання за допомогою індивідуальних актів. Очевидним є той факт, що специфіка розгляду справи нотаріальним органом полягає втому, що нотаріус не перебуває в особливих відносинах з особами, котрі звертаються за здійсненням нотаріальної дії, і не має ніякої зацікавленості в результаті^[22].

Має рацію Х. В. Майкут стверджуючи, що на відміну від судової діяльності, предметом якої є переважно спори про право, специфіка розгляду справ нотаріальними органами полягає в тому, що повноваження нотаріуса поширюється винятково на вирішення безспірних справ. При цьому слід зазначити, що захист прав нотаріусами не має остаточного характеру. Дії нотаріальних органів можуть бути оскаржені в суді^[23].

Заслуговує на увагу, як належним чином підтверджений, висновок М. М. Дякович про те, що нотаріальна охорона суб’єктивних прав і законних інтересів учасників цивільних правовідносин полягає у створенні певних правових гарантій суб’єктивного права на випадок його можливого порушення. На підтвердження посвідченого права або факту нотаріусом створюється нотаріальний акт, який кваліфікується як доказ. На захист порушеного або оспорюваного права чи факту, який підтверджений нотаріальним актом, застосовується спрощений порядок у рамках нотаріального процесу^[24]

Як справедливо зазначає С. Я. Фурса, «наслідком вчинення будь-якої нотаріальної дії є винесений нотаріусом акт, який є завершальною складовою нотаріальної дії. Правові акти, які є волевиявленням нотаріуса на вчинення нотаріальних дій та фіксують їх результати, оформляються нотаріусом, згідно з законом, у письмовій формі, шляхом вчинення або ж різного роду написів, або ж оформленням певного свідоцтва чи складенням акту тощо»^{[25] [26].}

Держава через нотаріальний акт, який приймає нотаріус, здійснює охорону (за хист) цивільних прав. Реальність охорони (захисту) цивільних прав нотаріусом забезпечується публічністю нотаріальної діяльності, а саме: нотаріус вчиняє нотаріальні дії від імені держави, що передбачає здійснення ним державно-владних повноважень. На думку М. Дякович, встановлений дозвільний порядок нотаріальної діяльності, який передбачає особливі кваліфікаційні вимоги до кандидатів на посаду нотаріуса, гарантії нотаріальної діяльності, які забезпечують неупередженість та незалежність нотаріальної діяльності, створюють необхідні умови для встановлення у кожному окремому випадку фактичного складу, необхідного для прийняття нотаріального акту. Завдяки вищезазначеним умовам, які передують створенню нотаріального акту, він виконує ряд особливо важливих завдань, наділений доказовою і виконавчою силою, є вагомим інструментом в охороні та захисті прав та законних інтересів осіб, які звертаються до нотаріуса. Автор констатує, що нотаріальний акт - це, по суті, акт правозастосування норм цивільного права.

Ми погоджуємося з думкою Н. В. Паламарчук, що поняття «нотаріальна форма захисту цивільного права» необхідно розуміти у єдності матеріального і процесуального аспектах. У матеріальному розумінні нотаріальна форма захисту цивільного права - це комплекс внутрішньо узгоджених організаційних заходів стосовно відновлення порушеного, невизнаного чи оспорюваного права, а також попередження порушення права, що здійснюється нотаріусом (державним чи приватним). Нотаріальна форма захисту у процесуальному значенні - це способи здійснення процесуальних дій, що виконуються за певними правилами у певному порядку нотаріусом.

На нашу думку сюди слід віднести вчинення дій не лише нотаріусами, але й іншими посадовими чи службовими особами, уповноваженими на це законом.

Н. В. Паламарчук, стверджує, що нотаріальна форма захисту є самостійним видом юрисдикційної форми захисту цивільних прав. Вказаній формі властиві наступні риси:

1) є публічно-приватною формою захисту цивільних прав, що обумовлено правовим статусом нотаріуса;

2) обмежується рамками безспірної цивільної юрисдикції;

3) є процедурною, оскільки здійснюється у суворій відповідності до правил вчинення нотаріальних дій;

4) є літеральною, оскільки здійснюється шляхом прийняття (підготовки, видання) письмового акту ^{[27] [28].}

Має рацію Н. В. Паламарчук, стверджуючи, що способами захисту нотаріусом цивільних прав є вчинення таких нотаріальних дій: накладення нотаріусами заборони щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно), що підлягають державній реєстрації; прийняття на зберігання документів; посвідчення фактів, що фізична чи юридична особа є виконавцем заповіту, та фактів, що особа є живою, перебування фізичної особи в певному місці, часу пред’явлення документів; прийняття нотаріусами в депозит грошових сум та цінних паперів; вжиття нотаріусами заходів щодо охорони спадкового майна; опис майна фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою або місце перебування якої невідоме; засвідчення вірності копій (фотокопій) документів і виписок з них; засвідчення справжності підпису на документах; засвідчення вірності перекладу документів з однієї мови на іншу^[29].

Ми погоджуємося з думкою Х. В. Майкут, що право на захист кожний учасник цивільних правовідносин здійснює на свій розсуд за власним волевиявленням. На сьогодні в уповноваженої особи є достатньо широкий вибір форм захисту цивільних прав та інтересів. У кожному конкретному випадку особа, права та інтереси якої порушені, самостійно вирішує всі питання, пов’язані з вибором засобів захисту та їх практичної реалізації, про ефективність і доцільність використання тієї чи іншої форми захисту, зокрема нотаріальної.

захисту цивільних прав нотаріусом.

захисту цивільних прав нотаріусом.

захисту цивільних прав нотаріусом.

7. Фіскальна функція нотаріату. Вказана функція покликана вирішувати низку державних завдань.

У контексті цієї функції, на погляд М. М. Дякович, нотаріат слід розглядати як допоміжний орган держави, на який покладено обов’язок контролювати сплату фізичними та юридичними особами, що звертаються за вчиненням нотаріальних дій, податків і зборів, визначених законодавством України (пенсійний збір за придбання нерухомості тощо)^{[30] [31].}

Зауважуємо, що відповідно до Указу Президента України «Про впорядкування справляння плати за вчинення нотаріальних дій» від 10 липня 1998 р. № 762/982 плата, що справляється приватними нотаріусами за вчинення нотаріальних дій, не може бути меншою від розміру ставок державного мита, яке справляється державними нотаріусами за аналогічні нотаріальні дії.

Роль нотаріату в житті суспільства виражається в його функціях, які не є сталими, а змінюються (розширюються) із розвитком нотаріату незалежної України. Розмежування нотаріальних функцій дозволяє відобразити місце нотаріату в сучасному суспільстві як особливого правового інституту та показати специфіку його діяльності щодо учасників вчинюваних нотаріальних дій.

Функції нотаріату є взаємопов’язаними між собою та системно впливають на нотаріальну діяльність, яка здійснюється як державними, так і приватними нотаріусами від імені держави та спрямована на захист прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб, держави^[32].

2.