Характеристика окремих процедур проходження служби в органах прокуратури

У попередньому підрозділі ми наголошували, що прийняття на державну службу є дуже важливої процедурою проходження державної служби в органах прокуратури. Однак, для того, щоб більш комплексно розглянути проблематику, визначену в даному дисертаційному дослідженні, окрему увагу слід приділити й іншим процедурам проходження державної служби у зазначеному органі державної влади.

Виклад основного матеріалу даного підрозділу дисертаційного дослідження пропонуємо розпочати з визначення сутності такого ключового поняття, як «проходження державної служби». Так, на думку В.С. Ничипоренка та Є.В. Охотського, проходження державної служби, - це система дій та організаційних заходів, які спрямовані на реалізацію принципу рівного доступу до державної служби, визначають порядок і підстави прийняття на державну службу, випробовування, виконання посадових повноважень, заохочення та застосування дисциплінарних стягнень, присвоєння класних чинів, проведення конкурсів, атестацій, а також припинення державної служби [165, с.362]. Відповідно до точки зору Д.М. Овсянко, проходження державної служби - це триваючий процес, який для державних службовців, які обіймають посади категорій А” і “Б”, виражається у послідовній зміні цих посад, починаючи з моменту вступу на державну службу та закінчуючи звільненням з неї [177].

Вітчизняний дослідник О.С. Продаєвич зазначає, що «проходження державної служби - це тривалий процес, який починається з виникнення державно - службових відносин, тобто з моменту заміщення особою державної посади, з подальшим переміщенням службовця по службі, проведенням оцінки та атестації державних службовців, і завершується їх припиненням» [221, с.

визначає як тривалий процес, що починається з виникнення державно - службових відносин, тобто з моменту заміщення посади державного службовця, з подальшим переміщенням працівника по службі, проведенням оцінки і атестації службовців, і закінчується припиненням державно - службових відносин [250, с.213]. С.Г. Братель зазначає, що під проходженням служби в органах прокуратури, слід розуміти процедурно - процесуальну характеристику сукупності юридичних фактів, пов'язаних із призначенням на посаду, просуванням по службі та її припиненням, що у взаємозв'язку утворює службову кар'єру [40, с.244].

Таким чином, проходження державної служби в органах прокуратури - це триваючий у часі процес реалізації особою, що перебуває на службі в даних органах, покладених на неї завдань, функцій і професійних обов'язків, який включає у себе: просування по службі, навчання та підвищення кваліфікації, атестацію, заохочення, притягнення до юридичної відповідальності. Розглянемо більш детально кожен із зазначених аспектів проходження державної служби в органах прокуратури.

В першу чергу, як один із основних елементів проходження державної служби в органах прокуратури слід вказати - просування (переміщення) по службі. Так, В.Я. Киян зазначає, що під переміщенням по службі працівників правоохоронних органів слід розуміти таку зміну умов проходження служби, в результаті якої змінюється конкретне робоче місце, структурний підрозділ у тому ж населеному пункті і підпорядкованості, виконання інших службових обов’язків, які обумовлені у індивідуальному договорі про службу без зміни трудової функції (професії), за вимогами, які обумовлені у Довіднику професійно - кваліфікаційних характеристик основних посад з урахуванням згоди працівника [105, с.41]. В. Ачаркан зазначає, що переміщенням слід вважати зміну працівником робочого місця в межах даного закладу без «зміни спеціальності, кваліфікації, посади, розміру заробітної плати, пільг, переваг та інших істотних умов праці, тобто без зміни умов трудового договору, що не є переведенням і не потребує згоди працівника» [124, с.307].

В юридичній літературі традиційно зазначається, що просування по службі може відбуватись у декількох напрямках за різними причинами [9]:

- на вищу посаду з метою кар'єрного просування працівника по службі. Більш детально зазначений етап проходження державної служби нами буде розглянуто нижче;

- на рівнозначну посаду з метою доцільнішого використання ділових якостей службовця. У Законі України «Про державну службу» від 2015 року зазначено, що рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу [208]. Переміщення службовця органів прокуратури на рівнозначні посади допомагає працівникові у більш повній мірі реалізувати свій трудовий потенціал;

- на нижчу посаду (наприклад: у випадках скорочення штату, за станом здоров’я, за власним бажанням, за результатами атестації тощо).

Таким чином, переміщення по службі є невід’ємною складовою проходження служби працівником в органах прокуратури, адже він (працівник) не може постійно здійснювати свою професійну діяльність на одному й тому ж робочому місці, тому що це обов’язково призведе до зниження показників, які визначають якість його роботи. Особа повинна постійно розвиватись та вдосконалювати свої професійні вміння та навички. Зазначене можливо реалізувати змінюючи трудові функції працівника, шляхом переміщення його на різні посади.

Наступним важливим етапом проходження служби в органах прокуратури - є кар’єра державного службовця. У працях вітчизняних дослідників зазначається, що службова кар’єра - це, насамперед, просування по державній службі, яке є однією із стадій проходження державної служби [77, с. 157; 279, с. 256]. Т.О. Коломоєць вказує, що службова кар'єра - це просування по службі державного службовця шляхом зайняття ним більш високої посади на конкурсній основі або шляхом присвоєння йому більш високого рангу. Переважне право на просування по службі мають державні службовці, які досягли найкращих результатів у роботі, виявляють ініціативність, постійно підвищують свій професійний рівень та зараховані до кадрового резерву [119, с.179].

У класичному підручнику з управління персоналом за редакцією А.Я. Кібанова кар'єру визначено як поступове просування особистості в якій - небудь сфері діяльності, зміна навичок, здібностей, кваліфікаційних можливостей і розмірів винагороди, пов'язаних із діяльністю, просування вперед один раз обраним шляхом [103]. Заслуговує на увагу точка зору О.С. Продаєвича, який стверджує, що службова кар’єра - це нормативно врегульоване цілеспрямоване просування особи державною службою для реалізації державних та задоволення своїх інтересів шляхом заміщення нею вищої посади або присвоєння їй вищого рангу [220, с. 12]. Цікавою є пропозиція науковця стосовно того, що службову кар’єру слід сприймати як комплексне публічно - правове явище, що має внутрішню структуру. У цій структурі вчений виокремлює такі складники:

1) входження - прийняття на державну службу, ознайомлення з функціональними обов’язками, проходження випробувального терміну та професійного навчання, набуття першого досвіду;

2) становлення - адаптація до обраної професійної спеціалізації, формування системного уявлення про структурно - функціональні зв’язки, специфіка управлінської праці, зайняття керівної посади нижчого рівня;

3) сталість - оволодіння професією, досягнення стійкого становища в установі;

4) зрілість - максимальне використання власного кар’єрного потенціалу, коли компетентність перевищує кваліфікаційно - посадові вимоги, нарощування авторитету, наявність привабливого іміджу, високий рейтинг;

5) завершення - високий статус, визнання професіоналізму й компетентності, вшанування заслуг, відчуття необхідності передати іншим свої знання та досвід, перехід на патронатні посади [220, с. 15].

Зазначимо, що в юридичній літературі існує точка зору, що кар’єру слід визначати як сукупність таких елементів, як: проходження державної служби, класифікація посад, ранги державних службовців, просування по державній службі, кадровий резерв, навчання й підвищення кваліфікації державних службовців [221].

Відтак, існування можливості кар’єрного зростання як одного із етапів проходження служби в органах прокуратури є важливим стимулом для працівника не лише з точки зору реалізації ним своїх особистих амбіцій, а й для реалізації себе як особистості шляхом набуття більш високого соціального статусу. Крім того, можливість просування кар’єрним сходинкам має важливе значення і для самих органів прокуратури, адже прагнучи кар’єрного зростання службовець працює з більшою віддачею, що позитивно відбивається на якості та ефективності діяльності всього державного органу в цілому.

Ще одним етапом проходження служби є навчання та підвищення кваліфікації працівників органів прокуратури. З точки зору В.С. Венедиктова, М.І. Інтттина. та М.М. Клемпарського «підвищення кваліфікації - це безперервний процес формування знань та вмінь, який не залежить від часу,

умов праці і характеризується відповідними якісними змінами, адже навіть випускник вищого навчального закладу, тобто молодший спеціаліст, в перші дні своєї праці об’єктивно попадає в такі умови, коли він повинен постійно підвищувати свою кваліфікацію, що ще раз підтверджує принцип безперервності у процесі підвищення кваліфікації» [181, с. 102; 190].

О.Ю. Оболенський вважає, що підвищення кваліфікації за професійними програмами передбачає насамперед спрямування навчання на фахове удосконалення й оновлення знань та умінь державних службовців, які займають посади відповідних категорій в державних органах [76, с.278]. Окремі аспекти навчання державного службовця при прийомі на державну службу до органів прокуратури були розглянуті нами у попередньому підрозділі дисертаційного дослідження. Однак, справедливим буде відмітити, що навчання працівників не закінчується після прийняття на державну службу, воно здійснюється протягом всього процесу проходження служби працівниками прокуратури.

- самоосвіта. В юридичній літературі зазначається, що самоосвіта - це систематичне і самостійне навчання працівника протягом усього терміну служби з метою безперервного поповнення і поглиблення знань, умінь і навичок, необхідних для успішного виконання функціональних обов’язків [181, с. 104 - 105; 190]. Зазначимо, що самоосвіта не регулюється чинним законодавством України і не враховується для подальшого кар’єрного зростання державного службовця. Однак, на нашу думку, саме самоосвіта повинна займати провідне місце в системі підвищення кваліфікації працівників органів прокуратури. Адже лише самовдосконалюючись та розвиваючись особа може досягти успіхів у своїй практичній діяльності та мати можливість для подальшого кар’єрного зростання.

- стажування. У загальному розумінні стажування - це вид професійної підготовки, під час якого опрацьовуються питання щодо специфіки виконуваних робіт на робочому місці [129, с.106].

Л.С. Криворучко підкреслює, що ефективність проведення стажування дуже висока. Людина, яка проходить стажування під керівництвом досвідченого фахівця, набуває практичного досвіду [129, с.107]. В контексті нашого дослідження слушною є точка зору М.М. Бурбики, який зазначає, що стажування має на меті підвищення практичного досвіду прокурорів, усунення недоліків та помилок у їх практичній діяльності, вивчення нових методик і практики організації та здійснення прокурорського нагляду або розслідування кримінальних справ, позитивного досвіду роботи інших прокуратур, а також поглиблене та всебічне вивчення ділових і особистих якостей, організаторських здібностей працівників [42, с.368]. Автор також підкреслює, що основним завданням стажування є підготовка молодих спеціалістів до самостійного виконання прокурорської роботи, набуття практичних і організаційних навичок, необхідних для виконання обов’язків слідчого і помічника прокурора. У період стажування вони вивчають специфіку роботи органів прокуратури, поглиблюють одержані у вузах теоретичні знання, освоюють методику прокурорських перевірок, розслідування кримінальних справ, вивчають позитивний досвід прокурорської практики [42, с.368]. Відтак, стажування має важливе значення для проходження служби в органа прокуратури. Це пов’язано з тим, що воно дозволяє службовцю підвищити свої професійні навички та набути необхідний практичний досвід, що в свою чергу є важливим аспектом для його подальшого кар’єрного зростання. Крім того, стажування має позитивне значення і для органу прокуратури, адже чим краще здійснює свою професійну діяльність працівник, тим ефективнішою є діяльність всього державного органу в цілому.

- перепідготовка. В.А. Данилов зазначає, що перепідготовка - це вид навчання яке полягає в засвоєні тільки специфіки нової ланки певної діяльності на базі здобутих знань отриманих в результаті попереднього навчання [71, с. 34]. М.М. Бурбика звертає увагу на те, що при організації перепідготовки виходять із того, що працівник вже засвоїв основи професійної діяльності в тій чи іншій трудовій сфері і йому необхідно засвоїти тільки специфіку нової діяльності [42, с.369]. Підсумовуючи зазначене вище справедливим буде зауважити, що перепідготовка працівників органів прокуратури набуває особливого значення після прийняття нового Закону України «Про прокуратуру» від 2014 року. Адже вказаний нормативно - правовий акт суттєво вплинув на діяльність органів прокуратури, що в свою чергу і обумовлює необхідність належної перепідготовки кадрів відповідно до реалій сьогодення.

- практика. Практична підготовка прокурорських працівників є ефективним елементом їх професійної підготовки, за її допомогою забезпечується формування висококваліфікованого фахівця, здатного на високому рівні виконувати поставлені перед органами прокуратури завдання [42, с.370]. О.О. Виноградова зазначає, що професійна практична підготовка співробітників органів прокуратури включає в себе вивчення проблем функціонування прокуратури, придбання спеціальних знань і навичок, необхідних для виконання завдань, поставлених перед прокуратурою [49, с.35].

Наступним етапом проходження державної служби в органах прокуратури, якому слід приділити особливу увагу - атестація. Так, В.Р. Кравець під правовим інститутом атестації розуміє систему правових норм, які регулюють атестаційно - посадові відносини, які складаються при проходженні державної служби, щодо оцінки ділових, особистісних, моральних якостей службовців з метою: визначення рівня професійної підготовки та відповідності державного службовця займаній посаді на державній службі; підвищення ефективності управління [126, с.11]. Б.Д. Лебін, характеризує атестацію як порядок встановлення кваліфікації фахівця, тобто визначення оцінки за виконання ним роботи (одноразової або за певний період, цикл), чи володіє він необхідними знаннями, досвідом і навичками для виконання конкретних обов’язків [142, с. 112; 43].

В.В. Волошина зазначає, що атестація - це юридичний обов’язок державних службовців проходити у встановленій організаційно - правовій формі періодичну перевірку їх професійних, ділових і моральних якостей з ціллю удосконалювання діяльності державного органу, поліпшення підбору і розміщення кадрів, стимулювання росту їх професійної компетенції і підвищення відповідальності за результати прийнятих рішень, розвитку ініціативи і творчої активності [52, с.143; 164]. С.С. Студенікін вважає, що атестація - це визначення ділової та політичної кваліфікації робітника, характеристика його особистих якостей, оцінка результатів його службової діяльності [255; 221]. Атестація, - зазначає В.І. Курилов, - це періодична перевірка ділових якостей певних категорій працівників, що проводиться підприємством, установою, організацією в спеціальній організаційно - правовій формі і має на меті постійне підвищення ділової кваліфікації працівників, а також для поліпшення добору та розстановки кадрів [137, с. 90].

Авторський колектив підручника «Прокурорський нагляд в Україні», прийшов до висновку, що атестація працівників прокуратури - це управлінська кадрова процедура, яка спрямована на визначення кваліфікованої оцінки працівників прокуратури на підставі вивчення їх професійних і моральних якостей. У підручнику також зазначається, що атестація проводиться з метою [138, с.144]:

а) визначення службової відповідності працівників прокуратури займаним посадам, стану їх професійної підготовки;

б) формування резерву кадрів на висунення;

в) стимулювання зростання професійної майстерності;

г) визначення напрямів підвищення кваліфікації, професійної

підготовки та перепідготовки;

ґ) внесення й обґрунтування пропозицій щодо призначення, переміщення та звільнення кадрів [138, с.145].

По завершенню атестації, на працівника, який її проходив, має бути складена службова характеристика, яка повинна містити аналіз виконання працівником службових обов'язків, відомості про його професійну підготовку, творчі й організаторські здібності, ініціативність, компетентність, організованість, діловитість, відданість справі, морально - психологічні якості, риси характеру, навички, ставлення до підлеглих, уміння прийняти рішення в складних ситуаціях, стан здоров'я, поведінку в сім'ї та побуті. Оцінка роботи працівника, характеристика його ділових і моральних якостей мають бути конкретними, обґрунтованими, об'єктивними. Характеристика завершується висновком про відповідність або невідповідність працівника займаній посаді чи про неповну службову відповідність з умовою повторного атестування через шість місяців або через рік, а також оцінкою його професійної підготовленості [138, с.146].

Таким чином, проведення атестації є невід’ємним етапом проходження державної служби в органах прокуратури, адже вона дозволяє оцінити професійні якості кожного окремо взятого працівника. Її важливість полягає у тому, що на основі атестації може бути вирішена подальша доля службовця у зазначеному органі державної влади. Так, за результатами атестації службовця може бути підвищено, або переведено на нижчу посаду, чи навіть звільнено. Від так, атестація має важливе значення для організації діяльності органів прокуратури, адже вона дозволяє виявити працівників, як тих, які виконують свої посадові обов’язки належним чином та мають перспективу для подальшого кар’єрного зростання, так і визначити таких службовців, праця яких негативно впливає на діяльність органу прокуратури та прийняти відповідні управлінські рішення щодо них.

Не менш важливу роль в проходженні державної служби займає заохочення. Під зазначеним поняття, на думку С.В. Венедіктова слід розуміти засіб, спосіб, прийом, метод стимулювання. Юридична природа заохочення означає його нормативне відображення. Воно повинно бути своєчасним, важливим і вагомим. Вчений підкреслює, що заохочення застосовується таким чином, щоб воно стало реальним стимулом для досягнення високих результатів. У цьому аспекті заохочення є видом (формою) стимулювання. Заохочення може бути індивідуальним і колективним, а за змістом - моральним, матеріальним або змішаним [48, с. 343].

Відповідно до Дисциплінарного статуту прокуратури України, заходами заохочення в органах прокуратури є [79]:

1) подяка. Подяка - це вид заохочення, який носить морально - психологічний характер, та оголошується в усній або письмовій форми (наприклад, шляхом видання грамоти», занесення в Книгу пошани та на Дошку пошани тощо) особі, що досягла успіхів виконуючи свої службові обов’язки;

2) грошова премія. Під грошовою премією слід розуміти різновид заохочення, що обчислюється у твердій грошовій сумі або у процентному співвідношенні до основної заробітної плати, який роботодавець зобов'язаний виплатити працівнику за досягнутий результат праці, встановлений у нормативному порядку [100, с.68];

3) подарунок. У загальному розумінні подарунок - це річ, яку дарувальник за власним бажанням безкоштовно віддає у володіння іншої особи з метою задовольнити її вподобання.

4) цінний подарунок. Цінні подарунки (наприклад, годинники, пам’ятні монети тощо) є додатковим благом, які надаються в негрошовій формі та підлягає оподаткуванню за умови, якщо їх вартість перевищує 50% однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць).

5) дострокове присвоєння класного чину або підвищення в класному

чині;

6) нагородження нагрудним знаком «Почесний працівник прокуратури України».

В зазначеному статуті також вказується, що за особливі заслуги в роботі працівники прокуратури можуть бути представлені до нагородження державними нагородами і присвоєння почесного звання «Заслужений юрист

України» [79]. Заохочення оголошується наказом, про що вноситься запис до трудової книжки. Наказ оголошується особі, якій винесено заохочення, всім працівникам даної прокуратури і додається до особової справи.

Таким чином, заохочення є важливим стимулом для працівника органів прокуратури. Адже особа усвідомлюючи, що у разі якісного виконання своїх посадових обов’язків вона може не лише отримати заробітну платню, а й додаткові привілеї та кошти, намагається виконувати свої трудові функції із більш високим рівнем якості, ефективності та результативності.

І останній етап проходження державної служби, який на наше переконання слід вказати, - притягнення до юридичної відповідальність державного службовця. Щодо юридичної відповідальності то Л.С. Явич вважає, що вона представляє собою різновид соціальної відповідальності, передбачений санкціями норм права. Автор підкреслює, що специфічний характер юридичної відповідальності виявляється у тому, що вона пов’язана з державним примусом і являє собою юридичний обов’язок правопорушника зазнати втрати особистого та майнового характеру за антисуспільну з точки зору закону поведінку [288, с.137]. Ю.Ю. Івчук слушно зазначає, що юридична відповідальність працівників прокуратури - це встановлений державою примусовий захід (покарання) за недотримання встановлених законом заборон, невиконання або неналежне виконання встановлених законом обов’язків, порушення правил субординації, що застосовується до працівників прокуратури, а також їх обов’язок перетерпіти відповідні негативні наслідки, що визначені чинним законодавством [92, с.397; 123]. Працівники органів прокуратури за здійснення різних видів правопорушень можуть бути притягнуті до таких видів відповідальності, як:

- дисциплінарна відповідальність, яка представляє собою винне порушення трудової дисципліни і службових обов’язків. Такі порушення можуть бути виражені як у діях, так і у бездіяльності, допускаються як свідомо, так і з необережності [6]. Порядок притягнення працівника прокуратури до дисциплінарної відповідальності визначається

Дисциплінарним статутом прокуратури України. В зазначеному нормативно - правовому акті зазначається, що Дисциплінарними стягненнями є: 1) догана; 2) пониження в класному чині; 3) пониження в посаді; 4) позбавлення нагрудного знаку «Почесний працівник прокуратури України»; 5) звільнення;

6) звільнення з позбавленням класного чину [6].

- матеріальна. Матеріальна відповідальність працівників прокуратури полягає в тому, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень [92, с.398].

- адміністративна. Адміністративна відповідальність характеризується застосуванням адміністративного примусу в формах запобіжного заходу, міри відповідальності, засобу адміністративно - процесуального забезпечення, що здійснюються від імені держави його представниками - посадовими особами або судом (суддями). Як правило, до працівників прокуратури застосовуються адміністративні стягнення у вигляді попередження та штрафу. Розміри штрафних санкцій є значно вищими, ніж ті, які застосовуються до інших громадян (їх розмір залежить від неоподатковуваного мінімуму доходів громадян) [92, с.399].

- кримінальна відповідальність, яка представляє собою правовий обов’язок особи, яка вчинила злочин, зазнавати (підкоритися) заходів державного впливу та бути покараною [152, с. 55-57; 60]. Кримінальна відповідальність настає за вчинення злочинів, вичерпний перелік яких міститься в Кримінальному кодексі України, тобто встановлюється лише законом, настає з моменту офіційного обвинувачення, реалізується виключно в судовому порядку [92, с.398].

Таким чином, юридична відповідальність, беззаперечно, є дуже важливим елементом проходження служби в органах прокуратури, оскільки вона виступає одним із ключових засобів підтримки належного рівня законності та дисципліни у поведінці працівників прокуратури. Юридична відповідальність є тим фактором, що стримує службовця від здійснення протиправних дій під час виконання своїх посадових обов’язків.

Отже, як підсумок всьому зазначеному в даному підрозділі дисертаційного дослідження можемо з впевненістю стверджувати, що існування відповідних процедур проходження державної служби в органах прокуратури має важливе значення з точки зору забезпечення якісної, ефективної та результативної, як внутрішньо - організаційної, так і зовнішньої діяльності органів прокуратури України. Адже від того, на скільки оптимально буде організовано процес проходження служби в органах прокуратури, значним чином залежить якість та ефективність функціонування всього правоохоронного механізму України в цілому.

2.3.