Міжнародний валютний фонд: історія заснування та діяльність.

МВФ (International Monetary Fund, IMF) - міжурядова фінансово-кредитна організація, яка має статус спеціалізованого закладу ООН. Створена у 1945 р. після ратифікації Угоди, розробленої під час міжнародної валютно-фінансової конференції у Бреттон-Вудсі (1944р.).

Штаб-квартира - м. Вашингтон. Директор-розпорядник - Крістін Мадлен Одетта Лаґард. 28 червня 2011 року Лаґард була призначена наступним директором-розпорядником МВФ на п'ятирічний термін, що розпочався 5 липня 2011 року.

Специфіка МВФ порівняно з іншими міжурядовими організаціями полягає у виконанні ним одночасно функцій регулювання, фінансування, нагляду та консультування держав- членів у сфері валютно-фінансових відносин.

МВФ було створено 27 грудня 1945 року після підписання 28-ма державами угоди, розробленої на Конференції ООН з валютно - фінансових питань 22 липня 1944 року. В 1947 році фонд розпочав свою діяльність і став органічною частиною Бретон-Вудської валютної системи.

МВФ розпочав свою діяльність у травні 1946 року. Передумовою його створення стала часткова відмова від золотого стандарту, який, беручи за міру вартості кожної валюти певну кількість золота, визначав упродовж тривалого часу вартість грошей. Невизначеність поточного вартісного виміру грошей, які не мали фіксованого співвідношення з відповідною кількістю золота призвела до того, що фінансовий обмін між країнами, які зберегли золотий стандарт, і країнами, які відмовилися від нього, значно ускладнився. Уряди багатьох держав почали поповнювати запаси казни золотом і грошима, які можна було використати для його купівлі. У зв’язку з цим скоротилася кількість і частота грошових операцій, ліквідувалися робочі місця, що призвело до зниження рівня життя. Ще одним наслідком стала зміна співвідношення між грішми та вартістю товарів, а також між вартістю різних валют.

Новостворений МВФ був покликаний урегулювати валютно- розрахункові відносини між державами та надати фінансову допомогу країнам-членам через виділення їм короткострокових позик в іноземній валюті. Тож, практично, МВФ став інституціональною основою сучасної міжнародної валютної системи.

Організаційна структура:

Вищий керівний орган МВФ - Рада керуючих, в якій кожна країна-член представлена керуючим і його заступником. Зазвичай - це міністри фінансів або керівники центральних банків. До повноважень Ради належить вирішення ключових питань діяльності Фонду. Зокрема, йдеться про внесення змін до Статей Угоди, прийняття і виключення країн-членів, визначення і перегляд їх часток в капіталі, вибори виконавчих директорів. Керуючі збираються на сесії раз на рік, але водночас можуть проводити засідання в будь-який час.

У МВФ діє принцип “зваженої” кількості голосів. Тобто, можливість країн членів впливати на діяльність Фонду через голосування визначається їх часткою у фондовому капіталі. Кожна держава має 250 “базових” голосів незалежно від розміру її внеску в капітал і додатково по одному голосу за кожні 100 тис. від суми цього внеску. Такий порядок забезпечує більшість, яка спроможна приймати рішення провідним державам.

Важливу роль в організаційній структурі МВФ відіграє Міжнародний валютний і фінансовий комітет МВФК. Він складається з 24 керуючих МВФ і збирається на сесії двічі на рік. Цей комітет є дорадчим органом Ради керуючих і не має повноважень для прийняття директивних рішень. Але він виконує важливі функції - спрямовує діяльність Виконавчої ради, формує стратегічні рішення, які відносяться до світової валютної системи і діяльності МВФ, вносить на розгляд Раді керуючих пропозиції про внесення поправок до статей Угоди МВФ. Схожу роль відіграє також Комітет з розвитку - Об'єднаний міністерський комітет Рад керуючих Світового Банку і Фонду Joint IMF.

Цілі діяльності МВФ:

- сприяння міжнародному співробітництву шляхом забезпечення механізму для консультацій та погоджених дій стосовно міжнародних валютних питань;

- сприяння збалансованому зростанню міжнародної торгівлі з метою підвищення рівня зайнятості та реальних доходів населення, розвитку виробничих можливостей країн-членів;

- сприяння стабільності валют і впорядкованим валютним відносинам та запобігання конкурентному знеціненню валют;

- сприяння створенню багатосторонньої системи платежів та переказів у поточних операціях, прагнення ліквідації валютних обмежень.

До основних функцій організації належать здійснення нагляду за узгодженою системою впорядкованого обміну національних валют, надання кредитів своїм членам на реорганізацію економіки для встановлення більш ефективного співробітництва й надання додаткових послуг країнам-членам (підвищення кваліфікації персоналу, технічна допомога в спеціалізованих сферах, інформаційне обслуговування).

Форми діяльності МВФ:

1) інспектування (пов'язане з переходом від паритетної до відкритої системи обміну валют);

2) консультації (використовує три типи консультацій - щорічні, додаткові (може організувати директор-розпорядник фонду у випадках, якщо країна несподівано опиняється в складній економічній ситуації, або є підозра, що її дії суперечать «кодексу поведінки» і можуть завдати шкоди іншим країнам) та спеціальні (проводить з тими країнами, економічна політика яких значною мірою визначає стан світової економіки);

3) надання послуг, фінансування.

Безпосереднє фінансування здійснюється за допомогою таких механізмів:

- резервний транш (перевищення квоти країни в МВФ над "скоригованою" сумою її валютних коштів, що знаходяться у фонді на рахунку загальних ресурсів);

- кредитні транші (МВФ надає кредити у вигляді чотирьох траншів, кожний з яких дорівнює 25 відсоткам квоти).