<<
>>

Міжнародна діяльність недержавних громадських організацій. Порівняння та практика використання позитивного досвіду

Сьогодні в економічно розвинутих країнах важко знайти таку галузь діяльності, представники якої були б позбавлені власної організації захисту своїх інтересів та їх представництва. Так, наприклад, близько 62 % громадян США є, за даними американських статистичних джерел, членами різних громадських організацій.

Це, однак, аж ніяк не означає, що всі вони є активними їх учасниками. Також не всі громадські організації мають однакову вагу в політичному житті суспільства. Досвід західних демократій свідчить про те, що найбільший вплив на політичну владу мають громадські організації, які захищають інтереси впливових у сфері матеріального виробництва груп населення, передусім різних категорій трудящих (профспілки), підприємців і торговельників, фермерів; великих соціально-демографічних груп - молоді, жінок, національних меншин; об’єднання громадян на основі загальнодемократичних потреб - пацифістські, екологічні організації та рухи тощо [7, с. 24-25].

Держава надає громадянам важливі соціальні та економічні послуги, гарантує захист їхніх прав. Однак державні органи, в силу обмеженості фінансових, людських, організаційних або інших ресурсів, не здатні своєчасно виявити і вирішити всі проблеми в суспільстві: соціальні, екологічні, культурні, освітні тощо У зв’язку з цим, часто виникають випадки, коли громадяни та юридичні особи, виявивши ту чи іншу проблему, яку неможливо вирішити з боку державних органів, не можуть байдуже спостерігати за подіями. Вони зі своїми однодумцями створюють некомерційну організацію і добровільно, за рахунок своєї ініціативи, часу, сил і засобів, приймаються діяти для вирішення цієї проблеми. Некомерційні організації є невід’ємним елементом демократичного суспільства [61, с. 4].

Вчені, що досліджують питання розвитку суспільства, умовно ділять його на такі сектори: влада, бізнес, громадськість [10, с. 46].

Найсильнішим з них є «третій сектор». Він являє собою різноманітні громадські об’єднання та інші організації громадян, створені з їх ініціативи для досягнення і реалізації некомерційних інтересів. При цьому роль держави полягає лише в тому, щоб за допомогою створення сприятливих умов (законодавство, матеріальне сприяння та ін.) забезпечувати таку самоорганізацію суспільства, яка дозволяє ефективно використовувати ініціативу своїх громадян [146, с. 4].

Отже, до третього сектора відносять недержавні, некомерційні об’єднання громадян, які прагнуть допомогти собі та іншим, не ставлячи за мету одержання прибутків (наприклад, політичні партії, профспілки, молодіжний рух, благодійні фонди, жіночі, волонтерські, релігійні організації, об’єднання за професійним принципом чи спільним дозвіллям) [7, с. 10].

Однак у багатьох мовах немає одностайної термінології для громадських організацій (у Франції говорять про economie sociale, у Великобританії - public charities, в Японії - koeki hojin, у Сполучених Штатах - not-for-profit organazations, nongovernmental або voluntary organizations).

У Східній Європі найчастіше можна зустріти чотири назви: неурядові організації, неприбуткові організації, третій сектор, громадські організації. Жодна з них не є достатньо точною, однак кожна несе інформацію, яка допомагає зрозуміти природу цього явища [12, с. 3].

Як зазначають Д. Ратцен, Д. Мур та М. Дарем, після 1989 року правові основи діяльності недержавних громадських організацій у країнах Центральної та Східної Європи зазнали істотних змін. На початку перехідного періоду законодавча база діяльності цих організацій була або недосконалою, або застарілою. На середину 1990-х років увесь регіон став свідком поновлення зусиль з реформування законодавства про недержавні громадські організації. Країни регіону виявили, що наявне законодавство не здатне забезпечувати підтримку розпочатому «відродженню цивільного суспільства» [147, с. 26]. На їх думку, у ряді випадків країни дійшли висновку, що поспіхом ухвалені закони є недосконалими. Закони інших країн були, навпаки, занадто обтяжливими. До прикладу, румунський закон вимагав для створення громадського об’єднання наявності 20 засновників, а закон Федерації Боснії та Г ерцеговини - 30 засновників.

Такий самий обмежувальний характер мали податкові й фінансові закони. В ряді країн недержавні громадські організації оподатковувалися так само, як і комерційні підприємства, а стимулів для благодійності майже не було. Водночас деякі країни обмежили можливості недержавних громадських організацій займатися підприємницькою діяльністю, хоча бюджетне фінансування частіше мало характер шефської допомоги, ніж служіння суспільству. Без податкових пільг, стимулювання благодійності, можливостей одержувати дохід чи державне фінансування, шанси підтримання фінансової автономності недержавних громадських організацій були вельми невеликими. Однак незабаром у багатьох країнах почалося формування робочих груп з перегляду законів, політики і практики. Під егідою провідних державних лідерів і напередодні нових перспектив правові основи діяльності недержавних громадських організацій істотно покращилися і здобули світове визнання. Ступінь ясності і узгодженості нормативно-правової бази в різних країнах не однаковий. Процедури реєстрації можуть являти собою одноетапний процес (Косово); двохетапний дозвільний процес (Румунія); або в’язку трясовину законів, що дублюють один одного (Сербія). В одних країнах податкові закони передбачають відповідні пільги для недержавних громадських організацій і стимули для донорів, тоді як в інших - недержавні громадські організації оподатковуються як комерційні підприємства. Бюджетне фінансування недержавних громадських організацій може бути доволі прозорим (Угорщина) або багато в чому залишається процесом закритим [147,

с. 26-27].

На думку К. Становського, «в більшості країн світу, коли мова йде про громадські організації, слід виключити чотири специфічних різновиди організацій: політичні партії, церкви, професійні спілки і об’єднання працедавців (ці організації законодавством деяких країн трактуються як громадські)» [12, с. 4].

На сьогодні у багатьох країнах (наприклад, Великобританія, Монголія) існує поділ на організації взаємодопомоги та суспільно корисні організації. Ідея такого поділу зрозуміла. Організації першого типу ставлять собі за мету служіння конкретній суспільній групі, як правило, членам організації. Друга група повинна працювати для суспільної користі. У багатьох країнах суспільно корисні організації можуть отримати різноманітні пільги, пов’язані з діяльністю, яку вони проводять, або з отриманням благодійних внесків для цих організацій [12, с. 9].

Багато країн, визнаючи значення діяльності громадських організацій, надає благодійникам та самим організаціям певні привілеї. Як правило, отримання їх пов’язане зі спеціальною формою реєстрації - визнання, що дана організація є суспільно корисною. Привілеями, які найчастіше можуть отримати організації, є пільги в оподаткуванні: благодійники, які надають кошти для громадських організацій, можуть відняти їх від прибутку (як правило, пільга в оподаткуванні становить 20-25 % суми благодійного внеску). Від податків звільнена також спадщина, яка заповідається цим організаціям. Одночасно громадські організації звільняються від частини податків, подоходного податку, якщо отриманий прибуток призначається на статутну діяльність організації. Ціною отриманих привілеїв є зобов’язання публікувати або представляти органам влади щорічні фінансові звіти та звіти про діяльність, проводити в себе аудиторські перевірки, а у випадку ліквідації - призначати залишені кошти для суспільно корисних цілей [12, с. 11].

Пропорція між окремими джерелами фінансування у різних країнах є дуже різною і залежить від багатьох чинників - структури та сфери діяльності організації, чинного в цій країні законодавства, заможності суспільства, а також звичаїв, пов’язаних з участю громадян у благодійній діяльності [12, с. 12-14].

В Європі розрізняють чотири моделі розвитку громадського сектора: а) корпоратистська (континентальна) - Німеччина, Франція та ін.; б) ліберальна (англосаксонська) - Великобританія, Канада, Нідерланди та ін.; в) соціал- демократична (скандинавська) - країни Скандинавії; г) модель, яка застосовується в країнах, що розвиваються - Середземномор’я і Центральної та Східної Європи [1, с. 120, 125-128].

В рамках проекту «Громадянське суспільство - дослідження найкращих міжнародних практик» проведено аналіз цих європейських моделей за рівнями незалежності (самостійне управління громадськими організаціями своєю діяльністю незалежно від держави чи інших учасників (наприклад, церкви, політичні партії), що виявляється у спроможності громадських організацій мобілізуватися та мобілізувати свої громади, отримувати фінансову підтримку, необхідну для досягнення цілей їхньої діяльності тощо. По суті, це ступінь їх спроможності визначати пріоритети та працювати відповідно до потреб і цілей своєї діяльності, а не на основі пріоритетів, визначених державою чи іншими владними структурами) та інституціоналізації (спроможність неприбуткового сектора реалізовувати проекти та надавати послуги замість держави, тобто потенціал сектора як надійного та відповідального партнера держави в забезпеченні суспільства товарами та послугами. Це включає, до прикладу, кількість зареєстрованих організацій, їхні середні бюджети, частку громадських організацій, що є суспільно корисними, їх фізичну інфраструктуру, а також їхні людські та фінансові ресурси тощо). Також кожна із моделей має свою характеристику [1, с. 120, 125-128] (Додаток В).

Оскільки недержавні неприбуткові організації є основою громадянського суспільства, то вирішальним чином впливатимуть надалі на архітектуру суспільства в цілому і вектори цивілізаційного розвитку в ХХІ ст. Загальною основою створення та діяльності таких організацій є спільний інтерес їх засновників [10, с. 46].

Сфера діяльності недержавних неприбуткових організацій в країнах Заходу охоплює практично всі галузі життя людини - економіку, політику, науку, культуру, освіту, а в країнах пострадянського простору - відіграє важливу роль елементу творення громадянського суспільства [10, с. 46].

Питання, пов’язані з діяльністю недержавних громадських організацій в зарубіжних країнах висвітлювали у своїх працях С. Буко, Т. Г ордєєва, Н. Заверико, М. Кляйнберг, В. Малєєв, О. Павлюченко, Дж. Райт, П. Стратан, А. Ткачук, Т. Циганкова, М. Ялавін та ін.

Організація діяльності недержавних громадських організацій окрім теоретичного дослідження та практичного застосування, потребує ще й законодавчого регулювання.

У зарубіжних країнах, як і в Україні, основні права громадян на свободу їх об’єднання закріплені в Конституції (Основному законі) країни. Ми вважаємо, що конституційна регламентація права громадян на свободу об’єднань за кордоном може відрізнятися як за формою, так і за змістом. У ряді зарубіжних країн громадяни можуть вільно створювати об’єднання. Це ми простежуємо в Основному законі: Литовської Республіки (ст. 35), Республіки Білорусь (ст. 36), Республіки Болгарія (п. 1 ст. 44), Республіки Македонія (п. 2 ст 20), Республіки Словенія (ст. 42), Республіки Хорватія (п. 1 ст . 43), Словацької Республіки (п. 1 ст. 29) [148, с. 56, 94, 129, 162, 274, 382, 453].

Особливої уваги в зарубіжних країнах заслуговує конституційне закріплення таких норм:

- громадяни країни мають право вступати як до комерційного об’єднання та спілки (ст. 31 Конституції Естонської Республіки), так і в некомерційні товариства і спілки (ст. 48 Конституції Естонської Республіки) [148, с. 8, 12];

- ідеологія громадських об’єднань не може встановлюватися як обов’язкова для громадян країни (ст. 4 Конституції Республіки Білорусь) [148, с. 89];

- об’єднання громадян слугують задоволенню і захисту їх інтересів. Об’єднання громадян не можуть висувати політичних цілей і здійснювати політичну діяльність, властиву політичним партіям (ст. 12 Конституції Республіки Болгарія) [148, с. 122];

- з метою розвитку політичної, соціальної, економічної та культурної активності країна забезпечує громадянам право на об’єднання в організації (п. 1 ст. 84 Конституції Республіки Польща) [148, с. 260];

- всі мають право об’єднуватися і створювати організації з будь-якою метою, не забороненою законом, або приєднуватися до таких організацій (п. 1 ст. 63, п. 1 ст. 70 / С Конституції Республіки Угорщина) [148, с. 334, 336];

- ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання або до перебування в ньому (п. 2 ст. 30 Конституції Російської Федерації) [148, с. 412].

В окремих зарубіжних країнах конституцією забороняється:

- утворювати об’єднання та брати участь в організаціях, мета чи діяльність яких спрямована проти політичного і суспільного ладу або правопорядку країни (п. 3 ст. 84 Конституції Республіки Польща) [148, с. 261];

- право кожної людини на вільне об’єднання з іншими, якщо цього вимагають інтереси національної та державної безпеки або якщо це обумовлено необхідністю захисту суспільства від поширення інфекційної хвороби (п. 2 ст. 42 Конституції Республіки Словенія) [148, с. 274];

- створення громадських об’єднань, що мають на меті насильницьку зміну конституційного ладу, що виступають проти суверенітету, цілісності і безпеки країни, конституційних прав і свобод її громадян, що пропагують війну, соціальну, національну, расову та релігійну ворожнечу, зазіхаючи на здоров’я і менталітет народу, а також воєнізованих об’єднань, політичних партій за національною і релігійною ознакою (п. 1 ст. 57 Конституції Республіки Узбекистан) [148, с. 352];

- створення таємних товариств та об’єднань (п. 2 ст. 57 Конституції Республіки Узбекистан) [148, с. 352] ;

- право на вільне об’єднання забороною будь-якої загрози силою демократичного конституційного ладу та незалежності, єдності і територіальної цілісності країни (п. 2 ст. 43 Конституції Республіки Хорватія) [148, с. 382];

- здійснення права на свободу об’єднання у випадках, коли в демократичному суспільстві це необхідно для захисту державної безпеки та громадського порядку, запобіганню злочину, захисту прав і свобод інших осіб

(п. 3 ст. 29 Конституції Словацької Республіки) [148, с. 453 ].

В Україні, правове регулювання діяльності недержавних громадських організацій, що належать до громадських об’єднань, здійснюється спеціальними законодавчими актами. Наприклад, в Росії Цивільним кодексом Російської Федерації від 30.11.1994 р. № 51-ФЗ (п. 3 ст. 50 глава 4) встановлено, що «юридичні особи, які є некомерційними організаціями, можуть створюватися у формі споживчих кооперативів, громадських або релігійних організацій (об’єднань), установ, благодійних та інших фондів, а також в інших формах, передбачених законом. Некомерційні організації можуть здійснювати підприємницьку діяльність, яка відповідає цілям організації, лише тоді, коли це допомагає досягти цілей, заради яких вони створені».

Крім того, в деяких країнах діє закон «Про громадські об’єднання» (Федеральний закон Російської Федерації від 19 травня 1995 р. «Про громадські об’єднання» [149], Закон Республіки Білорусь від 4 жовтня 1994 р. «Про громадські об’єднання» [150], Закон Республіки Молдова від 17 травня 1996 р. «Про громадські об’єднання» [151], Закон Республіки Казахстан від 31 травня 1996 р. «Про громадські об’єднання»[152], Закон Республіки Узбекистан від 15 лютого 1991 р. «Про громадські об’єднання в Республіці Узбекистан» [153] тощо), в якому визначено поняття громадського об’єднання. Наприклад, відповідно до ст. 5 Федерального закону Російської Федерації від 19 травня 1995 р. № 82-ФЗ «Про громадські об’єднання» під громадським об’єднанням розуміється добровільне, самоврядне, некомерційне формування, створене за ініціативи громадян, що об’єдналися на основі спільних інтересів для реалізації загальних цілей, зазначених у статуті громадського об’єднання. Право громадян на створення громадських об’єднань реалізується як безпосередньо шляхом об’єднання фізичних осіб, так і через юридичні особи - громадські об’єднання [149].

Г ромадською організацією згідно ст. 8 цього Закону є засноване на членстві громадське об’єднання, створене на основі спільної діяльності для захисту однакових інтересів і досягнення статутних цілей об’єднання громадян.

У зарубіжних країнах предметом регулювання вищезгаданих законів є суспільні відносини, що виникають у зв’язку з реалізацією громадянами права на об’єднання, створення, діяльність, реорганізацію та (або) ліквідацію громадських об’єднань (Республіка Білорусь, Республіка Казахстан, Республіка Молдова, Республіка Узбекистан, Російська Федерація та ін.).

Створення і діяльність громадських об’єднань в окремих зарубіжних країнах відбувається з дотриманням принципів добровільності, рівноправності їх членів (учасників), самоврядування, законності, звітності та гласності діяльності (ст. 15 Федерального закону Російської Федерації «Про громадські об’єднання» [149], ст. 4 Закону Республіки Узбекистан «Про громадські об’єднання» Республіки Узбекистан [153], ст. 6 Закону Республіки Казахстан «Про громадські об’єднання» [152] тощо).

Слід додати, що в Україні окрім згаданих принципів утворення та діяльності громадських об’єднань законодавцем визначено ще й такі принципи як вільний вибір території і відсутність майнового інтересу членів (учасників) цих об’єднань (ст. 3 Закону України «Про громадські об’єднання» [40]).

У деяких зарубіжних країнах одночасно діє як закон «Про громадські об’єднання», так і закон «Про некомерційні організації» (Казахстан, Росія, Узбекистан та ін.).

Спеціальні закони «Про некомерційні організації» складені на підставі Фундаментальних принципів щодо статусу неурядових організацій в Європі (далі - Фундаментальні принципи) [154].

У цих законах визначено: сферу дії; основні принципи; створення, зміст статуту; членство; правосуб’єктність; управління; майно та збір коштів; державну підтримку; відповідальність некомерційних організацій (Федеральний закон Російської Федерації від 12 січня 1996 р. «Про некомерційні організації» [155], Закон Киргизької Республіки від 15 жовтня 1999 р. «Про некомерційні організації» [156], Закон Республіки Узбекистан від 14 квітня 1999 р. «Про недержавні некомерційні організації» [157], Закон Естонської Республіки від 6 червня 1996 р. «Про некомерційні об’єднання» [158], Закон Латвійської

Республіки від 15 грудня 1992 р. «Про громадські організації та їх об’єднання» [159] та ін.).

Також в цих законах визначено поняття некомерційної організації. Наприклад, згідно зі ст. 2 Федерального закону Російської Федерації від 12 січня 1996 р. «Про некомерційні організації» [155]:

- некомерційною організацією є організація, яка не має за основну мету своєї діяльності одержання прибутку і не розподіляє отриманий прибуток між учасниками;

- некомерційні організації можуть створюватися для захисту прав, законних інтересів громадян і організацій, досягнення соціальних, благодійних, культурних, освітніх, наукових та управлінських цілей, задоволення духовних та інших нематеріальних потреб громадян, вирішення суперечок і конфліктів, з метою охорони здоров’я громадян, розвитку фізичної культури і спорту, надання юридичної допомоги, а також в інших цілях, спрямованих на досягнення суспільних благ.

Слід звернути увагу на те, що в Україні на сьогодні відсутній спеціальний закон, яким було б врегульовано діяльність недержавних громадських організацій.

Відповідно до п.п. 1-4 Фундаментальних принципів [154]:

- неурядова організація (далі - НУО) - це, по суті, добровільні самоврядні організації, які внаслідок цього не можуть бути підпорядковані органам державної влади. Терміни, що використовуються для їх опису в національному законодавстві, можуть «коливатися»: це можуть бути асоціації, благодійні товариства, фонди, громадські, некомерційні організації, товариства і трасти. До неурядових організацій не відносяться структури, що діють за принципом політичних партій;

- до НУО належать організації, створені окремими особами (фізичними або юридичними) і групами осіб. Вони можуть бути як національними, так і міжнародними за складом і сферою дії;

- НУО - це зазвичай, хоча і не завжди, організації, засновані на членстві;

- основною метою НУО не є отримання прибутку. Прибуток, що отримується ними в ході здійснення своєї діяльності, не розподіляється між членами або засновниками, а спрямовується на виконання завдань організації.

Далі, на основі Фундаментальних принципів, проаналізуємо діяльність недержавних громадських організацій.

Слід звернути увагу на вище використані терміни «неурядова організація» і «недержавна некомерційна організація», які використовуються в Фундаментальних принципах та в законодавчих актах окремих зарубіжних країн. Ми вважаємо, що ці терміни за змістом є синонімічними і в нашому подальшому дослідженні їх можна об’єднати одним терміном «недержавні громадські організації».

У зарубіжних країнах сфера дії недержавних громадських організацій дуже різноманітна. У кожній країні існує своя практика в некомерційному секторі, і зокрема в тому, що стосується форм діяльності недержавних громадських організацій, завдяки яким ці організації можуть набувати правосуб’єктність або отримувати різні види преференцій.

Наприклад, займатися будь-якими видами діяльності (не забороненими законом, що не суперечать цілям і завданням організації, визначених у статуті, програмних документах та інших актах): господарською, в тому числі виробничою, діяльністю без розподілу отриманого прибутку між засновниками, членами, посадовими особами, іншими співробітниками і членами органів управління. Така діяльність може включати в себе виробництво та реалізацію товарів, виконання робіт, надання послуг з отриманням винагороди та інші види підприємницької діяльності, якщо вони не суперечать цілям і завданням організації (ст. 12 Закону Киргизької Республіки від 15 жовтня 1999 р. № 111 «Про некомерційні організації» [156]).

Зі сфери дії Фундаментальних принципів виключено політичні партії [154], оскільки, відповідно до законодавства більшості зарубіжних держав, їх діяльність регулюється іншими положеннями або законами, аніж діяльність недержавних громадських організацій (Росія, Узбекистан та ін.)

У Фундаментальних принципах закладено чотири основні принципи недержавних громадських організацій: добровільне створення; право на свободу висловлення думки; недержавні організації повинні діяти відповідно до звичайних правових норм, чинних на території країни, і не повинні підпорядковуватися будь-яким особливим правилам, хоча можуть прийматися окремі закони, спрямовані на надання їм додаткових прав, або заходи щодо стимулювання їх діяльності; судовий захист [160].

Будь-яка фізична або юридична особа, громадянин країни або іноземець, або група таких осіб, мають право вільно засновувати недержавну громадську організацію, однак дві і більше осіб мають право створювати недержавну громадську організацію, засновану на принципі членства. Для набуття статусу юридичної особи може знадобитися більша кількість членів, однак вона не повинна встановлюватися на рівні, що перешкоджає створенню недержавної громадської організації [154; 160].

У Фундаментальних принципах також сказано, що будь-яка недержавна громадська організація, що є правосуб’єктною, повинна мати свій статут [154; 160]. Під «статутом» недержавної громадської організації слід розуміти будь-який установчий або реєстраційний документ, а також, у разі якщо вони являють собою окремий документ, власне статут недержавної громадської організації. У статуті недержавної громадської організації звичайно вказуються: найменування, цілі діяльності, місцезнаходження, повноваження, вищий керівний орган, частота засідань керівного органу, порядок скликання таких засідань, порядок затвердження керівним органом фінансових та інших звітів, свобода керівного органу визначати адміністративну структуру організації, порядок зміни статуту і розпуску організації, або її злиття з іншою недержавною громадською організацією.

Статут недержавної громадської організації повинен відповідати чинному законодавству країни. Крім того, бажано, щоб він був сумісний з будь-якими зобов’язаннями, прийнятими недержавною громадською організацією стосовно жертводавців або групи недержавних громадських організацій, в яку дана

організація входить.

Щодо членства недержавної громадської організації, ніхто не може бути примушений до вступу в ту чи іншу недержавну громадську організацію, крім тих випадків, коли з метою регулювання професійної діяльності в деяких країнах законом передбачені спеціальні структури, що розглядаються державою як недержавні громадські організації. Національне законодавство країни не може необгрунтовано обмежувати право фізичних або юридичних осіб вступати в недержавну громадську організацію, засновану на принципах членства. Право вступати в конкретну недержавну громадську організацію визначається її статутом. При цьому таке право також не повинно піддаватися будь-яким формам необгрунтованої дискримінації.

У цілому ряді країн, у тому числі в Албанії, Болгарії, Вірменії, Естонії, Латвії, Литві, Росії, Словаччині, Україні та Чехії мінімальну кількість засновників недержавної громадської організації встановлено на рівні від двох до п’яти осіб.

Якщо недержавна громадська організація володіє правосуб’єктністю, її необхідно чітко відокремити від статусу членів або засновників організації, які в принципі не повинні нести особисту відповідальність за виникнення в результаті діяльності недержавної громадської організації заборгованості і прийнятих організацією зобов’язань.

Недержавна громадська організація може бути позбавлена правосуб’єктності у разі банкрутства, тривалої бездіяльності чи правопорушень тільки у відповідності з свідомим рішенням її членів, або, якщо недержавна громадська організація не базується на принципах членства, а також керівництва недержавною громадською організацією [154; 160].

Щодо організаційної структури та процесу прийняття рішень недержавна громадська організація повинна враховувати потреби різних сторін, як усередині, так і поза організацією. Тому всі сторони повинні бути зацікавлені в складанні чіткого статуту, оскільки саме цим документом визначаються організаційна структура і принципи роботи.

Організаційна структура та процес прийняття рішень в недержавній

громадській організації, а також визначення рівнів відповідальності та підзвітності, повинні відповідати її статуту, але при цьому не повинні бути предметом нагляду з боку будь-яких сторонніх владних структур, окрім вже згаданої вимоги про відповідність до законодавства.

У Фундаментальних принципах щодо майна та збору коштів зазначається, що можливість недержавної громадської організації клопотати про отримання пожертвувань коштами або товарами є фундаментальним принципом, який доповнює їх некомерційний характер. Матеріальна допомога такого роду поряд з доходами від економічної діяльності є життєво необхідною для виконання недержавною громадською організацією поставлених завдань. Проте, можливість недержавної громадської організації залучати фінансування не є безумовною і може бути предметом регулювання з метою захисту цільових категорій осіб [154; 160].

Держава часто приймає рішення про надання недержавній громадській організації підтримки у формі прямого виділення ґрантів або пільгового режиму оподаткування.

Принципи відбору недержавної громадської організації для надання державної (суспільної) підтримки ґрунтуються на чітких та об’єктивних критеріях. Крім того, громадськість повинна мати можливість отримувати інформацію про те, яка недержавна громадська організація отримала допомогу і на яких підставах.

У більшості країн надання державної підтримки залежить від виконання певних вимог і, в першу чергу, від виконання недержавною громадською організацією суспільно-корисних завдань. У деяких країнах наслідком цього є визнання особливого статусу або класифікація недержавної громадської організації як організації, що діє в інтересах суспільства, в свою чергу, це дає недержавній громадській організації можливість отримувати пожертвування і користуватися податковими пільгами і одночасно забезпечувати захист третіх осіб [154; 160].

Недержавна громадська організація існує окремо від своїх членів і засновників, і тільки ця організація несе відповідальність за борги та зобов’язання, що виникли і прийняті від її імені, крім випадків порушень чи невиконання посадових обов’язків з боку членів, співробітників або керівництва. В останньому випадку недержавна громадська організація та інші зацікавлені особи можуть звернутися до суду з позовом до відповідальної особи з метою отримання компенсації за заподіяну шкоду [154; 160].

На основі вищезгаданих «Фундаментальних принципів статусу неурядових організацій в Європі», розроблених у 2002 р., а також на засадах, сформульованих у документі «Керівні принципи розвитку та укріплення НГО в Європі», прийнятому Радою Європи у 1996 р., Комітетом Міністрів Ради Європи від 10 жовтня 2007 р. прийнято «Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо правового статусу неурядових організацій в Європі» (далі - Рекомендація) [161] з метою забезпечення послідовного підходу до організацій громадянського суспільства [1, с. 254-255].

Основною метою Рекомендації є запровадження керуватися в розробці національного законодавства, державній політиці та практиці мінімальними стандартами, які встановлені цією Рекомендацією [161].

Практичні рекомендації щодо того, які механізми необхідно запровадити задля кращого залучення громадськості дає Кодекс належної практики громадської участі у процесі прийняття рішень, прийнятий в жовтні 2009 р. Конференцією міжнародних неурядових організацій. Цей Кодекс не лише окреслив параметри залучення громадянського суспільства до політичного процесу, а й наголосив, що «діяльність в інтересах суспільства вимагає від неурядових організацій і державних органів відкритості, відповідальності, ясності та підзвітності з дотриманням прозорості на всіх етапах». Цей документ також відзначив важливу роль організацій громадянського суспільства на різних етапах політичного процесу, окреслив відповідні обов’язки органів влади та головні механізми подолання розриву між обома дійовими особами [1, с. 254-255].

Слід звернути увагу й на те, що міжнародно-правові акти у сфері забезпечення реалізації права на об’єднання у громадські організації мають загальну та спеціальну сфери застосування та виступають чинником, який сприяє змістовному поліпшенню відповідного національного законодавства. Групу міжнародно-правових документів загальної дії (Загальна декларація прав людини 1948 р., Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. та ін.) складають базові міжнародно-правові документи з прав людини, в яких визначаються міжнародні стандарти у сфері забезпечення реалізації конституційного права на об’єднання в громадські організації для всіх категорій людей та поширюються на всі сфери суспільного життя. Групу міжнародно- правових документів спеціальної дії (Європейська конвенція про визнання правосуб’єктності міжнародних неурядових організацій 1986 р., Кодекс належної поведінки у виборчих справах 2002 р. та ін.) складають правові акти, які визначають реалізацію права на об’єднання в громадські організації в окремих сферах суспільного життя, котрі в певний проміжок часу мали потребу в додатковому міжнародно-правовому забезпеченні [8, с. 11].

В зарубіжних країнах для ефективної діяльності недержавних громадських організацій є необхідним обмін інформацією і суспільна обізнаність громадян (найважливіші фактори відкритості та прозорості у громадянському суспільстві) щодо діяльності органів влади [1, с. 254-255].

Право доступу до інформації та належних документів прямо закріплене ст.ст. 11, 42 Хартії основних прав Європейського Союзу від 7 грудня 2000 р. та усвідомлюється як ключовий елемент належного управління, який зміцнює легітимність органів державної влади в очах суспільства і його довіру до них [162; 1, с. 254-255, 262].

Процедури доступу до інформації та належних документів знайшли подальший розвиток у «Кодексі належної адміністративної поведінки» (прийнятому Європейським парламентом у 2001 р.) та повсюдно впроваджуються в національні правові системи держав-членів Європейського Союзу шляхом прийняття та забезпечення виконання законів про свободу інформації [1, с. 263].

На сьогодні надання інформації нерозривно пов’язане з електронними технологіями. Ця тенденція чітко простежується у правовій системі забезпечення доступу до інформації, яка з розвитком електронних технологій закріпила їхній статус комунікаційного засобу, рівноправного з дотеперішніми стандартними моделями [1, с. 273].

Крім того, розвиток комп’ютерних технологій докорінно змінив порядок надання державних послуг, замінивши собою чимало традиційних урядових механізмів. Комп’ютерні технології та прикладні програми електронного врядування поступово проникли в управлінську сферу та допомогли знайти рішення багатьох задавнених проблем, з якими боролися уряди всього світу. Відповідно змінилися й засоби надання інформації, відкривши простір застосуванню мережевих інструментів як кращих і швидших каналів спілкування між урядом і громадянами [1, с. 265].

В зарубіжних країнах, використовуючи чинне законодавство у сфері інформації, громадянам забезпечено вільний доступ до урядових сайтів та інших ресурсів також для забезпечення прозорості та відкритості роботи уряду

(Додаток Д).

Особливістю електронних джерел у зарубіжних країнах є те, що вони забезпечують надійний доступ до [1, с. 266-277]:

- надання державних послуг (вибори, школи, поліція, охорона здоров’я, податкова служба) (Австрія, Естонія);

- законодавчої бази (чинне законодавство, законопроекти, пропозиції громадян щодо розробки законів та пропозиції внесення змін до чинного законодавства) (Естонія);

- діяльності державних органів (реєстрація новонароджених, укладання шлюбу, житлові чи паспортні питання) (Австрія, Великобританія);

- політичного процесу, шляхом надання громадянами порад державним органам і контроль за досягнутим прогресом (Нідерланди);

- до текстів протоколів і рішень, прийнятих під час урядових засідань, які публікуються у спеціальній секції урядового вебсайту того ж дня, коли відбулася та чи інша дискусія. Це дає змогу засобам масової інформації та громадянам стежити за розробкою політичного курсу, дізнаватися про причини прийняття/відхилення того чи іншого рішення, контролювати процес їх виконання і притягати міністрів до відповідальності (Болгарія) та ін.

Ми вважаємо, що для України цінним є міжнародний досвід щодо правового регулювання діяльності недержавних громадських організацій, адже чинний Закон України «Про громадські об’єднання» забезпечує громадянам України реалізацію їх конституційного права на свободу об’єднання. Одночасно дія цього Закону поширюється на суспільні відносини у сфері створення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об’єднань в Україні. Однак чинний Закон не виділяє правове регулювання суспільних відносин, пов’язаних з діяльністю недержавних громадських організацій. Тому вважаємо за доцільне в Україні для врегулювання цього питання створити окремий законодавчий акт на основі міжнародного досвіду, беручи до уваги загальноприйняті світові законодавчі норми щодо діяльності недержавних громадських організацій.

<< | >>
Источник: ЦЬВОК МАР’ЯНА СТЕПАНІВНА. ІНФОРМАЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ НЕДЕРЖАВНИХ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ В УКРАЇНІ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Львів - 2016. 2016

Скачать оригинал источника
Помощь с написанием учебных работ

Еще по теме Міжнародна діяльність недержавних громадських організацій. Порівняння та практика використання позитивного досвіду:

  1. 1.2. Права і свободи неповнолітніх у системі прав і свобод громадян України.
  2. Міжнародна діяльність недержавних громадських організацій. Порівняння та практика використання позитивного досвіду
  3. Г осподарсько-правове забезпечення залучення інвестицій у капітальне будівництво
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -