Коротка історія розвитку міжнародних організацій.

Дослідження питання щодо виникнення і еволюції міжнародних організацій в історичній ретроспективі дозволяє сформувати розуміння того, що є міжнародними організаціями в теперішній час і яка їх роль у сучасній системі міжнародних відносин.

Розвиток міжнародних організацій в їх сучасному вигляді пов'язаний зі становленням Вестфальської системи міжнародних відносин, заснованої на принципах суверенітету нації-держави. Створення суверенних національних держав, що володіють правами обирати свій шлях розвитку в межах власних кордонів з формальною рівністю і незалежністю у відносинах між собою, зумовило те, що співпраця між ними інституційно сформувалася у вигляді міжнародних організацій.

Не менш важливою складовою процесу формування міжнародних організацій слугувала довготривала історична тенденція, яка впродовж сторіч "стягувала" світ в єдине ціле, а саме: інтернаціоналізація (глобалізація) господарської, політичної чи інших сфер існування людства. Історія міжнародних відносин зберігає пам'ять про те, що ще у стародавні часи робилися непоодинокі спроби створення постійних міжнародних "об'єднань", що приходили на зміну двостороннім контактам і, по суті, стверджували факт інтенсифікації міжнародного спілкування, надаючи йому форми колективної дипломатії.

Проте повною мірою тенденція інтернаціоналізації реалізується з розвитком капіталізму, який зробив можливим та необхідним широкомасштабний і зростаючий вихід господарського життя за межі національних ринків, забезпечивши тим самим господарське облаштування планети, а також формування нової політичної карти світу. З ускладненням системи міжнародних відносин виникає необхідність стабільного і систематичного її врегулювання та створення міжнародних інституцій для виконання цієї функції.

Отже, ще в стародавні часи можемо спостерігати виникнення союзів, коаліцій, як правило, воєнних, метою створення яких була швидше спільна боротьба проти ворога, аніж завдання співробітництва у господарській чи політичній сферах.

Бурхливий розвиток промисловості, транспорту та зв'язку зумовив створення низки міжнародних об'єднань, як, наприклад, Комісії з Ельби (1821 р.), Дунайської комісії (1856 р.), Всесвітнього поштового союзу (1874 р.) та Міжнародного телеграфного союзу (1865 р.), Міжнародного союзу охорони промислової власності (1883 р.) тощо.

Ухвали Віденського конгресу передбачали регулярні зустрічі глав держав або міністрів у межах "концерту великих держав" для колективного розв'язання питань, що становлять взаємний інтерес, — від урегулювання міжнародного судноплавства по європейських річках і до входження нових держав у європейську систему і вироблення заходів щодо підтримки миру в Європі.

Завершення промислового перевороту в Європі та Північній Америці додало нового імпульсу розвитку міжнародних відносин. До кінця XIX ст. проблеми розвитку національних економік міцно входять у порядок денний урядів багатьох європейських країн, що не могло не чинити помітного впливу на міжнародну сферу. Європейських політичних лідерів тепер непокоять не лише питання війни і миру, але і наростаючий вал транснаціональних економічних питань, що свідчило про ускладнення міжнародної співпраці, пов'язаної з розвитком капіталістичного ринку. Бурхливий розвиток, схожий на справжній прорив, переживають засоби транспорту і зв'язку.

Нова ситуація вимагала пошуку певних сталих форм міждержавної співпраці. У відповідь на "безпрецедентне міжнародне зростання торгового обміну товарів і послуг, міграцію та соціальні лиха, — відзначав американський дослідник І.

До перших найбільших міжнародних адміністративних союзів відносять Міжнародний союз для вимірювання землі (1864 р.), Міжнародний комітет мір і ваг (1875 р.), Міжнародний союз охорони промислової власності (1883 р.), Міжнародний союз захисту

літературної та художньої власності (1886 р.), Міжнародний союз боротьби з рабством (1890 р.), Міжнародний союз митних тарифів (1890 р.) і Міжнародний союз залізничних товарних перевезень (1890 р.). Статути адміністративних союзів обумовлювали обмежену сферу їх компетенції. Їх завданням було розв'язання особливих проблем. І хоча міжнародні адміністративні союзи не носили політичного характеру, саме вони слугували прообразом постійно діючих міжнародних організацій у тому вигляді, в якому вони існують сьогодні.

Паралельно з адміністративними союзами як органами постійної міждержавної співпраці з'являлися і неурядові об'єднання, а нерідко їх виникнення передувало створенню міждержавних (міжурядових)

організацій. Як зауважував Г. І. Морозов, унаслідок того, що неурядові контакти передбачали менше формальностей і спричиняли менше правових наслідків, вони "нерідко прокладали шляхи до співпраці на офіційному рівні й сприяли створенню міжурядових організацій". Так, однією з перших міжнародних організацій називають саме неурядове утворення — Міжнародне об'єднання боротьби з рабством, створене ще 1823 р., діяльність якого

послужила передумовою виникнення у 1840 р. відповідного міждержавного об'єднання на основі Всесвітньої конвенції проти рабства.

До початку Першої світової війни збільшення кількості міжнародних організацій відбувалося достатньо бурхливими темпами; причому вже цілком помітною стала тенденція більш швидкого зростання числа неурядових організацій. Так, у 1909 р. загальна кількість міжнародних організацій становила 213; з них тільки 37 — міжурядових і 176 — неурядових. У 1914 р.

налічувалося 212 міжнародних організацій; з них 20 — міжурядових і 192 — неурядових (для порівняння: у 1905 р. було 134 неурядових організацій).

Перша світова війна привела до розпуску багатьох із них, але в той же час започаткувала низку проектів створення міжнародних організацій, що мали за мету запобігання війні. Так, за чотири воєнні роки з'явилося понад 50 нових проектів. Один із них зумовив створення Ліги Націй, яка, на відміну від організацій, що діяли раніше, була першою організацією політичного характеру.

Хоча інтернаціоналізація як явище виникла задовго до XX ст., варто зазначити, що в останнє сторіччя, надто у другій його половині, вона піднялася на значно вищий якісний рівень і стала найпотужнішим каталізатором нових змін. Сучасна

інтернаціоналізація виявляється не лише у зростанні обсягів і різноманітності міжнародних зв'язків та обмінів, розповсюдженні їх на все нові сфери діяльності (хоча і це важливо), — відзначає М. А. Косолапов. Головна якісна ознака сучасної інтернаціоналізації полягає в тому, що вона породжує самостійні, стійкі форми міжнародних взаємодій (союзи, угоди і організації), що існують і діють багато в чому вже автономно від держави, формує цілі, напрями і сфери діяльності, здійснення яких можливе лише за умови міжнародної співпраці. Значно розширюється коло питань компетенції міжнародних організацій, з'являються організації загальної компетенції в політичній, економічній і соціальній сферах.

У міжвоєнний період спостерігалося незначне зростання кількості як міжурядових, так і неурядових організацій. Так, у другій половині 20-х років XX ст. (1925 — 1929 рр.) існувало 38

міжурядових і 426 неурядових організацій, десятиріччя опісля (1935 — 1939 рр.) — 48 і 570 відповідно.

Одна з істотних змін післявоєнного світу — збільшення кількості суверенних держав, що утворилися, головним чином, завдяки краху колоніальної системи. Ілюстрацією цього зростання може слугувати чисельний склад Організації Об'єднаних Націй. Засновниками ООН у 1945 р. була 51 держава; станом на вересень 2006 р. ця організація об'єднує 192 держави.

Проте ця кількісна оцінка не дає вичерпної відповіді на запитання про причини майже феноменального зростання числа міжнародних організацій у другій половині XX ст. Варто мати на увазі, що за цифрами ховається широкий спектр політичних систем і рівнів економічного розвитку. Окрім цього, найважливішою характеристикою післявоєнного світоустрою була його біполярність. Беручи до уваги зростаючий вплив у системі міжнародних відносин країн, що розвиваються, не буде перебільшенням сказати, що міжнародні організації розвивалися у координатах Схід — Захід і Північ — Південь. Цей поділ багато в чому зумовлювали можливі напрями розвитку міжнародних інститутів. Ідеологічне протистояння наддержав обмежувало їхню діяльність (як це було часто в практиці ООН), позбавляло можливості більш широкого представництва і активної діяльності інших.

Науково-технічна революція значно актуалізувала потреби координації діяльності держав у різноманітних сферах міжнародної співпраці, що становлять для них спільний інтерес. Усвідомлення глобальних проблем сучасності слугує ще одним потужним стимулом розвитку багатосторонньої співпраці у міжнародних організаціях.

Наведені вище обставини створили унікальну ситуацію, що сприяла значному зростанню кількості міжнародних організацій.

Завершення "холодної війни", розпад біполярної системи міжнародних відносин, усе це створило сприятливі умови для подальшого розвитку міжнародного співробітництва в межах міжнародних організацій.

Наприкінці XX ст. існувало 254 міждержавні організації. Ймовірно, цю кількість можна вважати оптимальною для сучасної системи міжнародних відносин (у середині 80-х років XX ст. їх кількість досягла піку — 378, а згодом знизилася на третину і залишалася майже однаковою протягом 90-х років). За даними на 1998 р., кількість неурядових організацій становила 5766. Але навіть ця цифра не є остаточною. Якщо враховувати всі структури, що діють на міжнародній арені (наприклад, благодійні фонди, релігійні ордени і співтовариства, суспільні рухи, інституції, створені багатосторонніми договорами і угодами та ін.), то їх можна налічити майже 50 тис.

Швидке зростання чисельності міжнародних організацій ставить перед дослідниками завдання переосмислення їхньої ролі у сучасній системі міжнародних відносин, визначення специфічних особливостей, притаманних тій чи іншій групі міжнародних інституцій.