2. Правові засади валютного регулювання та валютного нагляду.

При вивченні питання про поняття та юридичний зміст валютного регулювання необхідно зосередити увагу на тому, що валютне регулювання – діяльність Національного банку України та в установлених цим Законом випадках Кабінету Міністрів України, спрямована на регламентацію здійснення валютних операцій суб’єктами валютних операцій і уповноваженими установами, тобто це врегульована законодавством діяльність держави і уповноважених нею органів, спрямована на встановлення порядку здійснення валютних операцій резидентами та нерезидентами на території України, а також резидентами України за кордоном.

Валютне регулювання є елементом публічної фінансової діяльності, складовою державної економічної та грошово-кредитної політики і спрямоване на досягнення й підтримку економічної стабільності в суспільстві, зміцнення валютно-фінансового стану держави, забезпечення економічної безпеки.

До цілей організації системи валютного регулювання належать: 1) встановлення й реалізація певного порядку проведення операцій з валютними цінностями на внутрішньому валютному ринку, порядку переміщення валютних цінностей за кордон або з-за кордону та режиму здійснення іноземних інвестицій; 2) забезпечення і захист права власності на валютні цінності; 3) підтримання стабільного курсу національної валюти та національного платіжного балансу; 4) забезпечення необхідного (інтеграційного або ізоляційного) режиму взаємодії країни зі світовим валютним ринком.

Об'єктом валютного регулювання є порядок та умови проведення операцій з валютними цінностями, зовнішньоекономічних операцій тощо. Методи валютного регулювання – встановлення та зміна співвідношення попиту і пропозицій валют на ринках, запровадження валютних обмежень тощо. Предметом регулювання слід вважати купівлю-продаж валютних цінностей, розрахунки між резидентами та нерезидентами, трансфертні переміщення реальних або фінансових ресурсів, розмір і порядок переміщення валютних цінностей через митний кордон, терміни розрахунків за валютними угодами тощо.

В Україні валютне регулювання базується на Конституції України, Законах України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», «Про валюту та валютні операції», а також нормативно-правових актах Національного банку України, що визначають правові засади організації валютного регулювання й валютного нагляду.

Валютне регулювання в Україні ґрунтується на таких принципах: 1) свобода здійснення валютних операцій; 2) ризикоорієнтованість, прозорість, достатність та ефективність валютного регулювання; 3) самостійність та ринковість валютного регулювання.

Свобода здійснення валютних операцій передбачає: право фізичних та юридичних осіб – резидентів укладати угоди з резидентами та нерезидентами та виконувати зобов’язання, пов’язані з цими угодами, у національній валюті чи в іноземній валюті, у тому числі відкривати рахунки у фінансових установах інших країн, придбавати валютні цінності, активи за кордоном, переміщувати через митний кордон України валютні цінності; запровадження обмежень і заходів захисту виключно з підстав та у порядку, визначених законом, з метою забезпечення стабільності фінансової системи і рівноваги платіжного балансу України; недопущення неправомірного і необґрунтованого втручання держави у валютні операції;

Ризикоорієнтованість, прозорість, достатність та ефективність валютного регулювання, що реалізується шляхом: 1) спрямованості на забезпечення фінансової стабільності, економічного і соціального розвитку; 2) відповідності заходів захисту, строків їх запровадження та обсягів, пов’язаних з ними валютних обмежень масштабам і структурі системних ризиків, що загрожують фінансовій стабільності; 3) обґрунтованості запровадження та подовження строку дії заходів захисту; 4) тимчасового характеру дії заходів захисту; 5) підзвітності та публічності Національного банку України під час запровадження заходів захисту, подовження строку їх дії, оцінки результативності застосування заходів захисту; 6) пріоритетності менш дискримінаційних інструментів валютного регулювання над більш дискримінаційними та пропорційності застосування таких інструментів; 7) пріоритетності ринкових інструментів валютного регулювання над адміністративними.

Самостійність та ринковість валютного регулювання передбачає гнучкість валютного курсу та незалежність Національного банку України у формуванні та реалізації валютної і монетарної політики.

Особливу увагу слід звернути на те, що здійснення валютного регулювання чинне законодавство покладає на органи державної влади, що провадять економічну та грошово-кредитну політику.

Кабінет Міністрів України у сфері валютного регулювання: 1) визначає і подає на затвердження до Верховної Ради України ліміт зовнішнього державного боргу України; 2) бере участь у складанні платіжного балансу України; 3) забезпечує виконання бюджетної й податкової політики стосовно руху валютних цінностей; 4) забезпечує формування і є розпорядником Державного валютного фонду України; 5) визначає порядок використання надходжень у міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, які використовуються у торговельному обороті з іноземними державами, а також у неконвертованих іноземних валютах, що їх використовують у неторговельному обороті з іноземними державами на підставі положень міжнародних договорів України.

Визначальну роль у валютному регулюванні відіграє центральний банк держави. Згідно з чинним законодавством, Національний банк України у сфері валютного регулювання: 1) провадить валютну політику, виходячи з принципів загальної економічної політики України; 2) складає разом із Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України; 3) контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України; 4) визначає за потреби ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам; 5) видає у межах, передбачених Закону України «Про валюту та валютні операції», обов’язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України; 6) накопичує, зберігає й використовує резерви валютних цінностей для провадження державної валютної політики; 7) видає ліцензії на здійснення валютних операцій і приймає рішення про їх скасування; 8) встановлює способи визначення й використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях; 9) запроваджує єдині форми обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням; 10) забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції й операції уповноважених банків.

Згідно зі ст.

Слід мати на увазі, що відповідно до Закону України «Про валюту та валютні операції» і Закону України «Про банки і банківську діяльність» валютні операції здійснюються банками та іншими фінансовими установами на підставі ліцензії Національного банку України. Варто звернути увагу на те, що залежно від тривалості чинності ліцензій, характеру і тривалості валютних операцій ліцензії бувають індивідуальні та генеральні.

Генеральні ліцензії видають банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видають резидентам і нерезидентам на разову валютну операцію на період, необхідний для її здійснення.

Валютний нагляд є невід’ємною складовою валютної політики держави. До традиційних заходів, застосовуваних у міжнародній практиці при запровадженні режиму валютного нагляду, належать обов’язковий продаж експортної виручки; обмеження передоплати імпорту; обмеження (заборона) деяких переказів (дивідендів, роялті); депонування в центробанку передоплати за імпортом, переказу; обмеження за кредитами іноземним фірмам; контроль за прямими та портфельними інвестиціями за кордон; обмеження іноземних позик за термінами погашення; оподаткування (ліміти) на депозити нерезидентів у вітчизняних банках; множинні обмінні курси при торгівлі різноманітними товарами.

Слід наголосити, що в Україні валютний нагляд організовано на підставі Закону України «Про валюту та валютні операції» та Положення про валютний нагляд затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03.01.2019 р. № 13. Відповідно до законодавства, валютні операції за участю резидентів і нерезидентів підлягають валютному контролю так само, і як зобов’язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна.

Важливим є розуміння того, що валютний нагляд – це сукупність заходів публічно-правового впливу, спрямованих на забезпечення дотримання суб’єктами валютних операцій і уповноваженими установами валютного законодавства.

Серед основних напрямів валютного нагляду необхідно виокремити такі:

– перевірка наявності ліцензій на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування;

– перевірка дотримання порядку реєстрації Національним банком України договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобов’язань перед нерезидентами за кредитами та позиками в іноземній валюті;

– перевірка правомірності відкриття та використання банківських рахунків резидентами за межами України;

– виконання резидентами вимог до порядку і термінів декларування валютних цінностей та іншого майна, що перебуває за межами України;

– виконання зобов’язань щодо обов’язкового продажу надходжень в іноземній валюті на користь резидентів – юридичних осіб;

– перевірка дотримання валютного законодавства при переміщенні валютних цінностей через митний кордон України;

– своєчасність і повнота подання встановленої НБУ звітності про валютні операції.

Суб’єктів, які здійснюють валютний нагляд, можна поділити на дві групи – органи валютного контролю й агенти валютного контролю.

Органи валютного нагляду визначено в Законі України «Про валюту та валютні операції». Це Національний банк України, Державна податкова служба України, Державна митна служба України. Важливо знати, що органи, які здійснюють валютний нагляд, мають право вимагати й одержувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан банківських рахунків в іноземній валюті, а також про майно, що підлягає декларуванню, в межах законодавчо визначених повноважень.

Органи валютного нагляду мають право проводити перевірки з питань дотримання вимог валютного законодавства визначеними частинами п’ятою і шостою цієї статті суб’єктами здійснення таких операцій. Під час проведення перевірок з питань дотримання вимог валютного законодавства органи валютного нагляду мають право вимагати від агентів валютного нагляду та інших осіб, які є об’єктом таких перевірок, надання доступу до систем автоматизації валютних операцій, підтвердних документів та іншої інформації про валютні операції, а також пояснень щодо проведених валютних операцій, а агенти валютного нагляду та інші особи, які є об’єктом таких перевірок, зобов’язані безоплатно надавати відповідний доступ, пояснення, документи та іншу інформацію.

Агенти валютного нагляду, на відміну від органів валютного нагляду, не мають права видавати нормативно-правові акти, що регулюють питання у сфері валютного нагляду. Їх компетенція обмежується реалізацією контрольних повноважень за дотриманням валютного законодавства резидентами й нерезидентами. Агентами валютного нагляду є уповноважені установи, тобто банк, філія іноземного банку, небанківська фінансова установа, оператор поштового зв’язку, які отримали банківську ліцензію.

Уповноважені установи під час проведення ними валютних операцій, крім валютних операцій, пов’язаних з експортом та імпортом товару на суму, що є меншою за розмір, установлений для фінансових операцій, що підлягають обов’язковому фінансовому моніторингу згідно із законодавством у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму чи фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, здійснюють безпосередній нагляд за виконанням вимог валютного законодавства резидентами, крім інших уповноважених установ, та нерезидентами, що здійснюють валютні операції через ці уповноважені установи.

Агенти валютного нагляду мають право вимагати у суб’єктів валютних операцій документи, пов’язані із здійсненням валютних операцій, а суб’єкти валютних операцій зобов’язані надавати такі документи на вимогу агентів валютного нагляду у визначений ними строк.