Валютне регулювання - це законодавчо визначена діяльність уповноважених державою органів щодо застосування адміністративних та економічних методів впливу на учасників валютних правовідносин при реалізації валютної політики в державі.

Валютне регулювання передбачає перш за все належну організацію міжнародних розрахунків, визначення порядку здійснення операцій з іноземною валютою та іншими валютними цінностями і є, таким чином, формою державного впливу на сферу зовнішньоекономічних відносин країни.

Валютне регулювання в Україні ґрунтується на таких принципах:

1) свобода здійснення валютних операцій, що передбачає: право фізичних та юридичних осіб - резидентів укладати угоди з резидентами та (або) нерезидентами та виконувати зобов’язання, пов’язані з цими угодами, у національній валюті чи в іноземній валюті, у тому числі відкривати рахунки у фінансових установах інших країн;

право фізичних та юридичних осіб - резидентів придбавати валютні цінності, активи за кордоном, переміщувати через митний кордон України валютні цінності;

запровадження обмежень і заходів захисту виключно з підстав та у порядку, визначених законом, з метою забезпечення стабільності фінансової системи і рівноваги платіжного балансу України;

недопущення неправомірного і необгрунтованого втручання держави у валютні операції;

2) ризикоорієнтованість, прозорість, достатність та ефективність валютного регулювання, що реалізується шляхом:

спрямованості на забезпечення фінансової стабільності, економічного і соціального розвитку;

відповідності заходів захисту, строків їх запровадження та обсягів, пов’язаних з ними валютних обмежень масштабам і структурі системних ризиків, що загрожують фінансовій стабільності;

обґрунтованості запровадження та подовження строку дії заходів захисту;

тимчасового характеру дії заходів захисту;

підзвітності та публічності Національного банку України під час запровадження заходів захисту, подовження строку їх дії, оцінки результативності застосування заходів захисту;

пріоритетності менш дискримінаційних інструментів валютного регулювання над більш дискримінаційними та пропорційності застосування таких інструментів;

пріоритетності ринкових (господарсько-правових, економічних) інструментів валютного регулювання над адміністративними;

3) самостійність та ринковість валютного регулювання, що передбачає:

гнучкість валютного курсу;

незалежність Національного банку України у формуванні та реалізації валютної і монетарної політики у межах, визначених законом (ст.

У загальному розумінні в системі права метод визначається як система способів, засобів та прийомів правового впливу на свідомість і поведінку людей, діяльність організацій, установ та підприємств. Методи застосовуються не ізольовано один від іншого, а в поєднанні, комплексно, інакше стане неможливим забезпечити ефективність правового впливу. Більше того, застосування методів має здійснюватися не епізодично, а систематично, постійно, в процесі цілеспрямованої діяльності.

Дослідники валютних відносин виділяють здебільшого адміністративні та економічні методи валютного регулювання.

Серед адміністративних методів виділяють:

• встановлення порядку здійснення валютних операцій, що передбачає визначення суб’єктів та об’єктів валютних операцій, прав та обов’язків суб’єктів валютних операцій, класифікацію валютних операцій, встановлення правил обігу (володіння, користування та розпорядження) валютними цінностями та ін.;

• введення валютних обмежень на здійснення окремих валютних операцій залежно від характеру, суб’єктів, об’єктів, обсягу операцій, у тому числі ліцензування діяльності, пов’язаної з використанням валютних цінностей;

• контроль за дотриманням валютного законодавства і застосування заходів відповідальності до суб’єктів, що порушили встановлений порядок здійснення валютних операцій.

Роль економічних методів валютного регулювання полягає у створенні економічної зацікавленості та стимулюванні суб’єктів валютних відносин.

До економічних методів валютного регулювання належать:

• валютна інтервенція;

• девальвація та ревальвація валют;

• дисконтна (облікова) політика;

• девізна валютна політика.

З метою детального аналізу вищезазначених методів зупинимося на їх характеристиці.

Валютна інтервенція - це пряме втручання центрального банку країни у функціонуванні валютного ринку шляхом купівлі-продажу іноземної валюти з метою впливу на курс національної грошової одиниці. Впливаючи на зміну на валютному ринку попиту і пропозиції певної грошової одиниці, валютні інтервенції обумовлюють відповідну кореляцію обмінного курсу цієї грошової одиниці.

Досить часто валютні інтервенції використовуються не лише з метою забезпечення стабільності валютного курсу, а й для підтримування його на штучно заниженому рівні з метою підвищення конкурентоспроможності експорту. Це надає змогу експортерам отримувати більшу кількість національної валюти в обмін на іноземну, зберігаючи таким чином попередню норму прибутку, продаючи товари за демпінговими цінами.

Девальвація - офіційне зниження курсу національної грошової одиниці відносно іноземних валют або міжнародних розрахункових одиниць. Девальвація відображає кризу валютної системи, знецінення валютних коштів унаслідок інфляції, нерівномірності її розвитку в окремих країнах, дефіциту платіжного балансу та ін. Девальвація зумовлює підвищення цін на споживчі товари і зниження життєвого рівня населення. Девальвація може відбуватися стихійно або проводитися цілеспрямовано як елемент валютної політики держави з метою впливу на розвиток економіки, передусім, на розвиток зовнішньоекономічних відносин шляхом підвищення

конкурентоспроможності експорту та поліпшення стану платіжного балансу.

Ревальвація - це офіційне підвищення курсу національної грошової одиниці відносно іноземних валют або міжнародних розрахункових одиниць. Ревальвація вигідна для імпортерів та кредиторів, проте невигідна для експортерів.

Дисконтна політика - є традиційним інструментом центрального банку для регулювання валютного курсу та збереження валютних резервів. Змінюючи розмір облікової ставки, центральний банк здійснює певний вплив на приплив чи відплив капіталів, а відтак, і на валютний курс. Підвищення ставки сприяє підтриманню курсу, оскільки стимулює попит на дану валюту, а її зниження призводить до послаблення валюти.

Девізна валютна політика передбачає регулювання валютного курсу шляхом купівлі-продажу іноземної валюти. Центральний банк здійснює девізну політику на підставі регулювання курсу національної грошової одиниці до іноземних валют шляхом купівлі- продажу іноземної валюти на фінансових ринках.

4.